История про свекровь и невестку

У знакомой дамы горе: сын надумал жениться на девочке «не нашего круга».

Я даме сочувствую, у меня у самой сын, тоже переживала бы.
Но вспоминается одна Иванова.
Эту Иванову сын поставил перед фактом – вот Марина, и мы расписались.
В анамнезе у ивановской родни доктор наук, два кандидата, хореограф, главный инженер, литературный критик, ведущий кардиолог и так далее.
А тут девица сомнительного происхождения и несомненно дурного воспитания, отец в нетях, мать телятница (телятница!), образование маляр-штукатур, ни кожи, ни рожи.
Ощущение, что судьба прицелилась, плюнула и попала.
Малярша, правда, вела себя пристойно, не видно её и не слышно, так, прошуршит что-то в коридоре.
Подожди, говорила Ивановой подруга Арина, ещё обживётся, ещё наплачешься.
Осенью сын отбыл в командировку в Штаты.
Как представлю, что в квартире это чучело шмыгает туда-сюда, хоть домой не иди, говорила Иванова подруге Арине.
К Новому году сын вернулся, а в марте объявил, во-первых, в Штатах ему предложили контракт, во-вторых, там же он встретил Николь, в-третьих, в четверг их с маляршей разведут, а в пятницу он улетает, ты, мать, не волнуйся, буду звонить.
Поплакала, провела, рукой помахала.
Малярша собирала свои манатки, дорожная сумка и пакет из супермаркета, всё богатство.
И вид как у побитой дворняги.
Иванова пересилила себя и спросила, есть куда идти?
Малярша прошелестела, в общежитии через месяц койка освободится, а пока меня девочки в свою комнату пустят, на раскладушку.
Иванова посмотрела-посмотрела и сказала, через месяц и съедешь, распаковывайся.
И назвала себя идиоткой.
Что и подтвердила подруга Арина.
Утром малярша убегала малярить-штукатурить, возвращалась поздно, еле живая, серая от усталости.
Пыталась сунуть деньги за постой, гордо заявив, что достаточно зарабатывает.
Так прожили три недели, и тут Иванову скрутило, внезапно и всерьёз, полтора месяца в больнице, еле выкарабкалась.
Сын звонил несколько раз, говорил, ты, мать, держись, я тебе наше с Николь фото скинул, я, Николь и Ниагара.
Так себе Николь, ничего особенного, стоило ли.
Подруга Арина навещала, нечасто, семья, заботы, поди выберись.
Малярша варила бульоны, морсы, готовила куриные котлеты на пару, уговаривала проглотить ещё ложечку.
Подозрительно мне это самаритянство, говорила подруга Арина, уверена, что она там не прописалась? полквартиры не вынесла? котлетку есть будешь? нет? точно не хочешь? а то я прямо с работы, голодная.
Иванову выписали, малярша отвезла домой, помогла подняться на этаж, сама не зашла, некогда, отпросилась ненадолго.
Чистота, ни пылинки, Иванова прошаркала на кухню, но столе записка.
Светлана Павловна, спасибо. Обед в холодильнике. Выздоравливайте. М.
Проверила заначки, всё на месте.
Заглянула в комнату сына, как и не было никакой малярши.
Через неделю Иванова прошла по длинному гулкому коридору, постучала.
Три кровати, стол, под стол засунута раскладушка.
Сказала, вот когда построишь себе квартиру, тогда и съедешь, давай собирайся, и побыстрее, такси ждёт, счётчик тикает.
В сентябре поехали покупать осеннее пальто, стыдно смотреть, в чём девочка ходит, и сапоги приличные нужны, в торговом центре наткнулись на подругу Арину.
Подруга Арина сказала, хорошую прислугу днём с огнём не найдёшь, я-то знаю, а у тебя еще и задаром, ловко ты, Иванова, устроилась!
Это у тебя прислуга, а у меня невестка, пойдём, Мариша, нам ещё сумку искать, и брюки посмотрим, и я себе шарфик хотела подобрать.

Иванова говорит, на первый взнос сама скопила, ни копейки у меня не взяла, дом вот-вот сдадут, ищу хорошие обои, ей некогда, работает с утра до ночи, недавно еле притащилась, я отвернулась чаю налить, смотрю – спит сидя.
Иванова говорит, я уже извелась, всё думаю, молодая, красивая, хозяйственная да ещё с квартирой, Мариша – девочка неглупая, но и умным голову дурят, не поверишь, спать не могу, переживаю, чтоб не попалась на крючок какому-нибудь пустозвону или мерзавцу, кому-нибудь не нашего круга.

Картинко чисто для красоты.





История от хозяина фитнес-клуба

Роман Розенгурт

Хозяин фитнес-клуба (центнер мышц и сухожилий) рассказывает:
- Накупил я маленьких блинов для качалки, 50 килограмм. 
Закинул в сумку, сумку на плечо. 
Стою, жду такси. 
А 50 кг на плечо все таки давят.
Поставил сумку рядом. 
Мимо пробегает какое-то невзрачное существо, подхватывает сумку, и сбегает. Вернее это он так себе представлял, типа, сейчас схватит сумку и убежит. Проскрежетал сумкой метров 20 и упал рядом с ней. 
Ну, я, конечно, подошел и дал ему.
- В морду?
- Почему сразу в морду? Визитку свою дал. С твоей, говорю, работой, надо быть в хорошей физической форме. А то можно и огрести.
- Но он не пришел, наверное?
- Пришел, конечно. До сих про выгнать не могу. Вон он (показывает на здорового парня), тренером у меня работает. Иди, он тебе становую тягу покажет.






Куплю будь-яку вакцину за хороший відкат

Елена Подгорная

Партийная организация Європейской Солидарности в Ирпене обратилась с письмом в компанию Pfizer Украина с просьбой предоставить информацию касательно возможности закупки вакцины Pfizer BioNTech COVID-19 для жителей Ирпеня. Как выяснилось, вакцину купить нынче невозможно. А знаете почему? Потому что государство Украина не обращалось с просьбой о регистрации вакцины. А должно было. Через МОЗ.
То есть, министр Степанов всем нам нагло сцал в глаза, рассказывая, что проводит переговоры со всеми производителями вакцин с мая прошлого года.
А на самом деле никто даже не почесался, что бы обеспечить жителей Украины качественными препаратами.
Вместо этого у Зеленского придумывают мутные схемы и ищут производителя, который согласится работать через фирму-прокладку с откатами и прочими прелестями коррупционных раскладов.
У Зеленского никого не интересует здоровье украинцев. Их интересует возможность в очередной раз обстричь стадо.
Заработать на вакцине, купленной за бюджетные деньги несколько раз. Сначала получить откат с покупки, а потом продать вакцину гражданам за грубые деньги.
Напомните, это уже торговля на крови или ещё сто дней нужно подождать? Как там у свидетелей "барыги мальдивского", ничего не жмёт? Хотя что там может жать, если в голове одна нитка между ушами, а последние трусы были использованы для пошива маски на е...учку.

Ну, зато хоть поржёте. Главное - не кашляйте.








Ни капли не стыдно.

Синеглазка

Три года назад парень сделал предложение, я согласилась. 
Решили отметить помолвку с семьями, организовали ужин. Его родители - умные, интеллигентные люди. 
Зашёл разговор о работах. 
Я сказала, что после окончания вуза полтора года работала секретарём (теперь разработчик в IT, просто сразу не получилось найти работу по специальности). 
Его мать тут же вскочила и заорала, что им в семье "секретутка" не нужна, что я - шлюха, и вообще понятно, каким местом я на квартиру заработала. 
И плевать, что моим начальником была 40-летняя замужняя дама. Жених знал это, но ни словом не вступился за меня, свадьба сорвалась. 
Эта дура ещё и всем общим знакомым наболтала всякую чушь, меня долго сторонились. 
Ладно, пережила. 
Недавно мой брат ездил в сауну с друзьями, вызвали девочек. Приехала младшая сестра бывшего. 
Я нашла её анкету на сайте с фотографиями и подробным прайсом на ceкс-услуги и отправила её мамаше. 
Хоть узнает, что такое "шлюха". 
Ни капли не стыдно.









А тепер давайте говорити правду.

А тепер давайте говорити правду.
Велика частина українського суспільства страшенно хвора. І ця хвороба, не зупиняється, а лише прогресує. Це хвороба не просто «какая разніца», це хвороба рашизму та малоросійства.
Зачищені десятками років українські цінності, безликі інституції, що іноді лише формально називались «українськими», а головне - абсолютне засилля російського зробило свою справу.
Тепер, сучасна молодь замість бажання бути умовною «Європою» та цивілізацією, вибирає путінську росію, чи навіть не путінську, нехай просто «росію». І не важливо хто там: путін чи навальний. Навіть після відновлення Незалежності у 91 році, Росія агресивно, можливо навіть ще агресивніше намагається перетворили мізки українців на суцільний «русскій мір». І їм це чудово вдається.
На першому фото вже всім відома «блогерка», яка вибирає державу-агресора та погрожує українським військовим.
На другому фото, вже нові поліцейські з Харкова, що «єднаються з росіянами» у соцмережі Тік-Ток.
І найгірше, що і перший, і другий випадки це величезна аудиторію, мільйони людей, що підтримують та споживають цю фсб-бацилу вбивчого «російського світу».
Чому так сталося, що Україна де-факто живе в двох реальностях: України та Росії-2? Чому мільйони людей, а особливо підгодованих агресором блогерів, так хочуть бачити себе і всю країну в задрипаній країні-бензоколонці? І головне, чому наша молодь вчиться саме на таких «ідеалах»?
Причина досить очевидна.
Ми не взяли приклад країн Прибалтики, ми не пішли шляхом Польщі і не стали навіть Румунією. Після сотень років фактичної окупації ми не заборонили «русскій мір» у 91 році. Країна вибрала «мір» з окупантом та «СНД». Цей «мір» і «какая разніца» 30 років пожирають країну. Так само як пожирають її русскоміровські «квартали» і «свати», «папіки» та «ліги смєха». Все те що продукувала сьогоднішня влада стало медійним кілером українців та всієї країни.
У перші роки відновлення Незалежності нам потрібно було ЗАБОРОНЯТИ російський контент, робити телебачення та радіо 100% УКРАЇНСЬКИМ. Українізувати освіту та науку, провести люстрацію та декомунізацію. Вкладати гроші у власну культуру та мову. Рухатись до Європи, а не стояти на роздоріжжі «томоженого союзу» та Європою.
Лише після Революції Гідності країна поступово отримала шанс стати УКРАЇНОЮ, Європою, цивілізацією, а не задвірками Росії. Проте, в цей же час Кремль небаченими темпами продовжував вкладати в свою культуру і свій простір. І це були не лише «канали Медведчука». Вони лише вершина айсберга. Насправді війна за голови людей вже давно йде на рівні «блогерів», фільмів, музики, будь якого іншого побутового продукту.
Подивіться на тренди Ютюбі в Україні. Чи на тренди Apple Music. На 80% це російські виконавці, які несуть сюди Росію. Це і є результат «какой разніци» та нашого постійного толерування всього російського в Україні.
Тепер ці особи будуть диктувати нашим військовим що казати і що робити. Тепер ці люди будуть розповідати що «краще Росія» і погрожувати патріотам. Це в той час коли держава мовчить...
Рано чи пізно нам всім потрібно усвідомити: Без радикального вичищення інформаційного простору від «русского», «братского», «малоросійського», не буде України та українського. І поки всіляки «телеканали» будуть продукувати російськомовний продукт, а проплачені «блогери» дивитися в бік РФ - діла не буде. Ходитимемо по колу і матимемо вічно «зелену» владу. Безвідносно до кольору. Це буде одна велика «какая разніца» якою йдуть танки...

Автор: Андрій Смолій

Світлина від А що там у ПП - А що там у ЄС.
Світлина від А що там у ПП - А що там у ЄС.

Інформаційна війна



Ми навіть не програємо інформаційну війну. Ми взагалі не воюємо.

 

Костюк Олександр

В інформаційній війні, яка в активній фазі ведеться проти України з початку 2000-х, ми воюємо партизанськими загонами. Проти добре озброєної, навченої, натренованої кадрової армії. Проти інформаційної важкої артилерії та градів – любительськими дописами і розмовами на кухні.

Інформаційними методами підірвано Крим та Донбас. Звалено владу патріотів-державників. Сьомий рік гарячої війни.

Ми сподіваємось, що правда переможе сама собою? Наївно…

Ворог має єдиний штаб, ієрархічну структуру, розвідку, аналітичні центри. Добре оплачувані кадрові війська, розвинену мережу псевдопатріотичної та псевдонаціоналістичної агентури в нашому тилу. Діє по всіх існуючих каналах. Централізовано формує підривні популістські міфи, пакети фейків та маніпуляцій. Вивірено та дозовано змішує правду з брехнею. Діє по цільових аудиторіях відповідними пакетами меседжів.

Що ми протиставляємо? Відповідь надто сумна.
Потрібен системний, централізований опір.

1. Потрібен штаб. Центр аналізу, систематизації та напрацювання контрмеседжів.
2. Потрібна кадрова (тобто оплачувана) армія. Тому що волонтерство – це чудово, але як допоміжний засіб. Потрібні платні, кадрові інформаційні війська. Ні не боти. Солдати правди.
3. Потрібна ієрархічна структура: організація, керування, аналітика, напрацювання контртез та контрмеседжів, робота по різних каналах інформації.
4. Отже потрібне фінансування.

На жаль, державні інститути України зараз не контролюються патріотичними силами. Центром опору агресору, єдиною державницькою силою в Україні є ЄС. Тому організація має йти звідти. Але можливості ЄС обмежені. Тому наш опір бачиться як частина загального інформаційного опору західного світу.

В Україні це може бути якась громадська організація, підтримана західним фінансуванням.

Думаю, нова адміністрація США дає нам саме таку можливість, такий шанс. Тим більше саме інформаційними методами просто на очах підриваються державні засади США, наймогутнішої держави світу. Укус кремлівського інформаційного енцефалітного кліща ледь не вбив американську демократію. Думаю, там це розуміють. Саме звідти може бути надана допомога (фінансова, аналітична, організаційна) для цієї війни. Мені важко оцінити, наскільки це реалістично. Але інакше перспективи сумні.

Звичайно ж, посиплються звинувачення про «мережу проплачених порохоботів». Цим методом кремль з самого початку агресії ефективно блокує будь-який інформаційний спротив. Абсолютно так само, як намагається блокувати військовий спротив звинуваченнями в «гражданской войнє» .

Так ці звинувачення все одно є і будуть. То, на мою думку, краще вже не займатись толстовством, «непротивленням злу». А чинити організований, регулярний, фінансований інформаційний спротив. І відкрито заявляти про це.

Україноботи, солдати правди та незалежності.
Далі потрібно:

1. Аналіз та систематизація популістських міфів, які підривають державні засади (і не тільки в Україні, між іншим).
2. Розробка методів протидії цим міфам.
3. Аналіз та систематизація фейків, спрямованих проти державницьких політичних сил та лідерів, розробка протидії по кожному ворожому меседжу.
4. Розробка методики виявлення та протидії ворожим ботам, їх нейтралізації.
5. Систематизація інформаційних каналів і системна робота по них.
6. Виявлення явних та прихованих агентів ворога в Україні, методів їх роботи.
7. Аналіз стратегії та тактики колабораційних та псевдопатріотичних політичних сил в Україні, ефективна протидія їх стратегіям та тезам.
8. Перенесення війни на територію ворога. З одного боку, це не просто, через контрольованість інформпростору РФ. З іншого боку, населення РФ надзвичайно вразливе до популістських міфів і впливів. Які здатні просто розірвати РФ зсередини.

Війна так війна.

 


"Сын Челентано"

Есть хороший приятель Валера. 
Умный, добрый, веселый, но балбес еще тот. 
Вы знаете Адриано Челентано? 
КОПИЯ, незнакомые люди просто зависают) 
Фигура, лицо, улыбка! 
Работает в небольшой ИТ компании. Знакомые часто обращаются к нему по ремонту своих гаджетов. Руки золотые, НО .. если гаджет доживет до возвращения к вам.
Только то, что мы знаем за последний год :
- Он ломал чужой, отремонтированный, телефон (находящийся в ЗАДНЕМ кармане брюк) раза три
- СЕЛ на наш планшет, отданный ему в ремонт. Да планшет старый был и мы просто отдали его Валере на запчасти
- Возвращал небольшой телевизор (друзья хотели сами забрать), поскользнулся на крыльце и сломал себе копчик, но телевизор не пострадал
- Просил нас подвезти его, так как зацепился задним карманом и оторвал половину того к чему был пришит карман
На отдыхе у Валеры тоже всегда страдала одна часть тела … пчела, ожог и тд. (Не думать о Валере нетрадиционно, он девушек любит) Ну с такой то .. улыбкой!
Недавно, в ИТ компании Валеры брали пробы на ковид.
- Маску снимите, аа.. э?
- Да. Не сын лейтенанта Шмидта, а СЫН, того САМОГО. У папы, в Италии, не был года два.
Не поверили и запросили ксерокопию загранпаспорта. Вчера Валера узнал, что у него уже антитела, то есть переболел. Опять пришли люди в белом, когда спросили, не были ли чего с организмом Валеры странного, он вспомнил, что месяца два назад была очень-очень сильная диарея …. да кто бы сомневался коварный ковид по Валере ударит. Врачи заявили, что, возможно, это ОНО и было. 
- А .... ВАШ папа в Италии как, не болеет?
Плакал весь офис.
Знаем, что Адриано Челентано не пострадал.
Задница Валеры взяла весь удар на себя.

А фильмы с Челентано ... мы с мужем уже начали смотреть...





Вопросы телезрителей певцу Стасу Михайлову




Вопросы телезрителей певцу Стасу Михайлову:


Подскажите, где можно послушать ваши песни? А то где бы я их ни включил, меня отовсюду гонят…

Стас, как вам удаётся так тонко чувствовать время, когда именно нужно выступать в Кремлёвском дворце? Посмотрите, ведь вы выступаете там всякий раз, когда зал заполнен до отказа!

Стас, вы на самом деле искренне считаете, что рифмой к слову «моя» является исключительно слово «моя»? Читали ли вы когда-нибудь такие книги, как «Словарь рифм», «Малый словарь рифм», учебники по русской литературе? Есть ли вообще среди вашей домашней утвари книги?

Знаете ли вы какие-нибудь хиты Пушкина? Ну, там, «Кружка водки», «К*** тебе»?..

Ваши поклонницы – в основном бальзаковские женщины, которых вы переманили у Бальзака. Справедливо ли будет называть вас рыцарем бальзаковского возраста?

Правда ли, что вашим большим поклонником является один президент бальзаковского возраста?

Можно ли вас назвать Ваенгой без юбки? Или Ваенгой с бородой?

Скажите, как вы умудрились понаехать в Москву из Сочи, не являясь армянином? Или являясь? Тогда барев дзез, ара!

За какие правонарушения вас включили в Общественный совет при ГУ МВД?

Вы – заслуженный артист России по версии Д. А. Медведева. Скажите, что вы почувствовали, когда он присвоил вам это звание? Стыд? Боль? Неловкость?

Скажите честно… Вы ведь всё сами понимаете?..

Многие ваши песни посвящены Тебе, в них вы обращаетесь к Тебе, говорите, что любите Тебя. Как Ты относится к таким постоянным признаниям?

«Ты»… «Тебе»… «Для тебя»… Почему вы тыкаете вашим поклонницам, этим несчастным женщинам, в больное место?

Очень рад, что вы выступаете в Кремле! Так им, паразитам, и надо!

Вы поёте давно, но лишь к 2000 году наша страна доросла до ваших песен. Почему вы за эти годы не отчаялись и не бросили петь, как вам наверняка советовали?

Какая из ваших песен наиболее полно отражает ваш богатый внутренний вакуум?

Не кажется ли вам, что успех пришёл к вам слишком рано, когда вы ещё не научились петь и сочинять?

Уже пятнадцать минут внимательно следим за вашим творчеством. И вот что выяснили: последняя песня вашего альбома 2009 года называется «Ну вот и всё». Скажите, почему вы, дав людям надежду, не остановились тогда, в далеком 2009 году? Где нашли силы для нового взлёта фантазии? Мы почему спрашиваем? Стас, мы бы хотели помочь организовать ваш прощальный тур. Название вы уже придумали сами – «Без тебя». Как вам идея?

Стас, скажите хотя бы приблизительно, сколько стоит заиметь от вас ребёнка? А ребёнка с автографом?

Поёте ли вы дома? Или вы любите свою жену и детей?

Побывала на вашем концерте и потом месяц не могла есть – такое вы произвели на меня впечатление за 5 тысяч гривень!



Хотели бы отравить - отравили бы

"Белые пальто" и промерзшие шинели.

 

Евгений Дикий

 

“Не Путин сделал Россию такой.

Это такая Россия призвала из бездны Путина”

(с) Валерія Новодворська

 

Який же сміливий! Як він круто повернувся до Московії! А фільма якого зняв, палац Пу показав! Мімімі, який чудовий, от би його росіяни замість Пу собі обрали! Десь так в ці дні звучить хор наших "білих пальт" - мрійників про "демократичну Росію без Путіна". Інет вирує від захвату, наша делегація у ПАРЄ чомусь вважає вартим обговорення саме 30 діб арешту Навального, а не наприклад долю українців – кримців, нещодавно ні за що засуджених у РФ на людожерські багатолітні тюремні терміни… Бракує хіба що надання новому герою українського громадянства.

Дитяча наївність цього інтелігентського хору межує з відвертим ідіотизмом. Чесно кажучи, мені трохи дивно та сумно, що в 2021-му році доводиться знову пояснювати елементарні речі та азбучні істини. Але перегляд соцмереж не залишає вибору: про це доводиться знову говорити. Бо небажання наївних ідеалістів розчаровуватись у своїх ілюзіях настільки сильне, що може спричинити чергові грубі помилки.

Отже, почнемо з азів: нашим ворогом є далеко не лише один старий та хворий (кажуть, вже і фізично, і "на голову") кагебешник у Кремлі. Наш ворог – Російська Імперія у всіх її проявах, бо будь-яка імперська Росія не уявляє себе без сателітної колоніальної мило-провінційної України. І саме на цьому питанні закінчується для нас абсолютна більшість "руцкодємократов" - і половина наших "общєдємократічєскіх антипутінських білих пальтішек". Бо царі та диктатори на Московії приходять та йдуть, а екзистенційне питання інтеграції України у Орду і поступового розчинення у ній, або ж навпаки – повернення незалежної України до свого доординського єства як однієї із розмаїтих націй Західної Цивілізації, лишається актуальним; і саме воно розділяє на глибинно своїх та чужих.

В цій системі координат Навальний так само чужий та ворожий нам, як його правлячий опонент. І мова не про найчастіше цитовану фразу про Крим, котрий "не бутерброд". Все набагато гірше: цитата з "Брата-2" при посадці у літак – не просто бравада; і сам Навальний, і головне – його електорат не випадково вважають цей фільм культовим. Саме психологія та ідеологія героя небіжчика Бодрова найкраще віддзеркалюють те, що робиться в головах навіть дуже антипутінських росіян. Можна ненавидіти своїх можновладців за брехню, за вкрадені мільярди, за сяючі палаци на тлі жебрацтва більшості народу – і водночас пишатись Імперією, мріяти про її панування над всіма сусідами та про "навішування люлєй клятим піндосам". І зокрема можна при всій нелюбові до Пу бачити нас, українців, такими як нас показано у цьому культовому руцкокіні: "Ви мнє єщьо за Сєвастополь атвєтітє!".

Імперська свідомість та зневага до "хохлів" (яким відведено виключно одну з двох ролей: або бути милими кумедними провінціалами, або ж – для всіх хто на першу роль не погоджується, - бути "зрадниками", що підлягають знищенню) настільки ж глибоко вкарбована у ментальність пересічного московита, як і ненависть та водночас заздрість до Заходу (що за великим рахунком є чи не головною підвалиною московитської національної ідентичності). І в цьому сенсі що Навальний, що його потенційний електорат нічим не різняться від Пу та його команди – вони такі само рашисти, подобається це комусь чи ні.

А в чому ж різняться? В тому, що у випадку приходу до влади умовні "навальні" будуть набагато ефективнішими за старих клептократів. В рази зменшать крадіжки бюджету, лібералізують життя всередині Імперії Зла, дадуть розвиватись бізнесу. І головне – під гаслами демократизації Росії швиденько помиряться із Заходом та вийдуть з-під санкцій. Всі макрони, шрьодери та штанмаєри радо розкриють їм свої обійми, знімуть тягар санкцій "заради полегшення відновлення економіки демократичної постпутінської Росії", запустять всі можливі "північні потоки" та щонайменше залишать нас сам на сам з віковічним ворогом, який знову отримає доступ до сучасних технологій, та кине проти нас вивільнені внаслідок зменшення корупції фінансові ресурси. В гіршому випадку "примирення" із Заходом включатиме і ті негласні домовленості, про які довго мріяв Пу, і які не стались виключно через його нахабство та всілякі історії з "новічьком": новий розподіл сфер впливу, та сама путінська "нова Ялта". В цій реальності постпутінська РФ таки припинить агресивно лізти до США та Західної Європи, можливо навіть відчепиться від країн Балтії (хоч вже не факт); натомість отримає карт-бланш на гегемонію на всьому іншому пострадянському просторі, як його свого часу отримала "демократична" Росія Єльцина (що миттєво вилилось у кровопролиття в Абхазії, Осетії, Таджикистані, Придністров’ї…). Правда, чудова перспектива, дорогенькі "общєдємократи"?

Якщо дивитись на Росію не з-за комірця білого пальта, а з-під промерзлої солдатської шинелі, ніякого мімімі Навальний та 99,9% російської опозиції м’яко кажучи не викликають. Вони такі само наші вороги, як сьогоднішні очільники Кремля, тільки набагато небезпечніші. Пітерський завклубом у старечому маразмі та манії величі семимильними кроками веде Росію до прірви шляхом Північної Кореї – в світ повної ізоляції, вічних санкцій, абсолютного технологічного відставання. Ще кілька років такого шляху, і ми отримаємо те, за що воюємо: перемогу над країною-агресором. В ідеальному варіанті ми побачимо розвал Імперії Зла, як свого часу побачили розвал Совка. І тоді на руїні Московії виникне більша чи менша кількість нових національних держав, без імперських амбіцій, з якими за якийсь час можна буде вибудувати прагматичні та доброзичливі, а головне - безпечні стосунки. Але навіть якщо обережний Захід таки не дасть Росії розвалитися вщент (щоб допотопні ядерні боєголовки із іржавого арсеналу Пуйла бува не розкотились м’ячиками по безмежних просторах Євразії), зміна режиму після фіналу Пу відбуватиметься так, як це сталось із режимом нацистів; і тоді після пари десятиліть мудрого окупаційного управління ми матимемо справу із новим поколінням росіян, вихованих в умовах "денацифікації", і от вони зможуть стати для нас такими ж нормальними сусідами, якими є сучасні перевиховані переможцями німці. Обидва сценарії стануть нашою перемогою, заслуженою, омріяною та сплаченою мільйонами життів. Тож побажаємо божевільному Плєшфюреру ще кілька років життя та прогресуючого маразму, рашистам – програної світової війни (дай боже умовно "холодної", хоч ми вже 7 років як стали одним з її гарячих фронтів…), нам – перемоги. А нашим "білим пальтечкам" - трохи патріотизму, прагматичного розуму, усвідомлення що таке війна і що таке вороги. Відірвіться від затишного ФБ, приміряйте подумки зовсім не білу шинель ваших захисників, і облиште нарешті шкідливі дитячі ілюзії посеред жорстокого дорослого світу.




Увольнением ты не отделаешься...

АК

В конце 90-х я работал програмистом на заводе в пригороде Торонто.
Я и другой програмист приходили примерно к половине десятого, и он меня периодически стыдил:
"Вот, мы приходим поздно, а народ уже весь собрался в девять,. Некоторые может и в пол-девятого приходят!"

Однажды меня приятель попросил подвезти его в аэропорт к 6 утра. Возвращаться домой не было смысла, и я поехал на работу, чтобы подождать пока кто-нибудь придёт. Оказалось, что в 6.30 все уже были на местах. После этого мы с коллегой раньше десяти не появлялись.

Незадолго до окончания большого проекта, ко мне подошёл хозяин, голландец лет 60-ти и спросил:
"Ну как, всё будет готово вовремя?"
Я ответил: "Ну, надеюсь да, хотя есть ещё нерешённые проблемы."
Он сказал: "Пойдём со мной.", и провёл меня в цех, где рабочие что-то собирали, сваривали, вытачивали...
Потом приобнял меня за плечи и ласково сказал: "Сынок! Ты видишь, здесь люди вкалывают, в тяжёлых условиях, с респираторами, набивают себе мозоли. Врядли они поймут, что после того, как вся эта установка будет собрана и свежепокрашена она не заработает из-за какой-то копочки на экране монитора. Увольнением ты не отделаешься - тебя отпи...дят!"
Это оказалось хорошей мотивацией и проект я завершил успешно!







Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая