хочу сюда!
 

Александра

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-47 лет

"Смачно, а не жахачно" (частина шоста). Блог Ольги Шарко

Доброго дня, мої любі особи поза гендерною бінарністю, читачі та читачки.

Розпочати сьогоднішню добірку я хочу з назви кав’ярні в Чернівцях, де мені довелося бути півтора року тому на свій День народження.

 

Блог Ольги Шарко про мову. Смачно, а не жахачно (частина шоста)

 

Словник Бусла подає два визначення слова «мантулки»:

  1. Ласощі, солодощі.
  2. Різноманітний дрібний товар.

Ви вже знаєте, що я не споживаю рибу, тож у рецепті форелі з медом та горіхами від Тетяни Дани Юрович мене зацікавили пуцо-галушки.  Як пояснює сама пані Дана, це маленькі галушки, тож основа «пуцо-» може бути синонімічною до «міні-» (міні-галушки).  Я спробувала пошукати в словнику Бусла якісь спільнокореневі слова, та знайшла хіба що:

 пуцьверинок (експоненти – пуцьверінок, пуцьвірінок):

1) Безпере пташеня.

2) Маленька дитина.

 

Решта слів семи «щось маленьке чи зменшене» не мають:

– пуцувати – чистити (похідний віддієслівний іменник – пуцування);

– пуцувальник (фемінітивом, я так припускаю, буде пуцувальниця) – особа, яка займається пуцуванням;

– пуцьнути – швидко впасти; бухнутися.

 

 

До речі, досліджуючи вже черговий рецепт пані Тетяни, я прогледіла найголовніше – назву її ресторації «Кіфлик». Якщо ви відкриєте гугл-зображення, то побачите, що подекуди кіфлики скидаються на круасани, а подекуди на печиво «Цигарки».

Перше ж посилання в мережі Інтернет надає більш аніж вичерпну відповідь, тож цитую зі сайту mukachevo.net. 

«Кіфлик, чи кітлик – це закарпатське печиво у формі загнутої підківки посипаної цукром-пудрою. Робиться з різноманітними начинками – горіховою, маковою та з лекваром» (про леквар ми вже згадували в попередній частині з гомбовцям).

«Мініскульптура «Закарпатський кіфлик», дівчина Ілонка з кітликом, 42-а в Ужгороді. Звісно, що уособленням виробника кіфлика є жінка, а не чоловік. А сам кіфлик – символ Святого Мартина. Це тістечко у Франції називають «рожки Святого Мартина». Їх пекли у холодний період, коли вже робили леквар зі слив. У Франції робили каштанове варення й подавали до свята Святого Мартина. Тим більше, що у нас Святий Мартин визнавався у всіх регіонах Закарпаття, тому кіфлик зайшов", – розповів Шандор».

Доки готувала цю статтю, мене вже випередив Євген Клопотенко, опублікувавши відео-рецепт:

 


 

Мушу виправити пана Євгена – на першій хвилині він каже «наша головна задача», тоді як слід казати «наше головне завдання», бо задачі бувають математичні, фізичні, хімічні, з географії та ще якісь природничі, а от усе решта – то завдання.  Другий огріх пана Євгена – «ми знаходимося недалеко до Австро-Угорщини». Знаходяться речі, які загубилися. А Україна розташована неподалік від Австрії.

 

Ще пан Клопотенко запитував про множину слова «тісто»: «тіст»? «тістів»? Насправді ж воно існує лише в однині – у цьому можна пересвідчитися на Українському лінгвістичному порталі «Словники України». Тому доречніше буде казати «два різновиди тіста».

 

Словники України онлайн

 

Незглибимий канал Костянтина Грубича «Смачна країна» тішить нас черговим автентичним рецептом  – цього разу антипохмільним. Аби не бути голослівною, просто продублюю з інфобоксу під відео:
«Марія Ісак із Приборжавського, що у Закарпатті, продовжує нас дивувати своєю майстерністю. Цього разу вона показала майстер-клас із приготування традиційного закарпатського напою – дзями. Її інша місцева назва – поливка. У відкритих джерелах я знаходив дзяму винятково як першу страву, суп на бульйоні з додаванням оцту. Тут я побачив геть інше.

Унікальність приборжавської дзями у тому, що її готують з кислого молока і масла. Все! Трішки борошна, щоправда, додають для густини. Кажуть, що це перша допомога на другий день після перепою. А ще дзямою запивають усе, що з’їли на весіллі, а весілля закарпатські дуууже ситі».

 

 

Ми вже згадували чимало родичів дерунів: бобальки, картопляники, крумпленики, хешбрауни, бульб’яники та лежні. Цього разу я довідалася на каналі Ольги Салкай «Закарпатська Господиня» про синонім до назви дерунів – товшні.

 

 

Ну а чудовий синонім до словосполучення «ліниві вареники» – книглі. А окрім того, Наталія Машіка пояснила, що таке смажинка – найпростіша запрашка зі смаженої цибулі та сметани. Тут у пані Наталії вона ще й із паприкою.

 


 

А ще знайшлися родичі вараниць (або ж на італійський манір «шовкових хустинок») – паленята. Мабуть, така назва поширена в Закарпатті (конкретніше – Іршавщина), а «вараниці» – у Придніпров’ї. Однак одностайно не стверджую, бо я усе ж не діалектологиня та не пані історик мови. Ба більше, Костянтин Грубич роз’яснює, цитую:

«Закарпатці роблять паленята – порізані смужками чи квадратиками шматочки тіста – і солоними, і солодкими. Додають шкварки, цибулю, сир або горіхи із цукром. На будь-який смак.

Ми приготували із шкварками. В інтернеті ви знайдете різні рецепти. Я вам даю Василевий спосіб, «по-багатому». Тобто при замісі тіста води майже не потрібно, натомість яєць не шкодуйте. Краще домашніх» (примітка: у відео страву готує кулінарний ентузіаст Василь Бісьмак).

У коментарях під відео хтось із дописувачів додав, що в Хустському районі Закарпатської області паленята ще називають лелеками. Мабуть, відбулася та ж метафоризація страви, що й із ластівками.

Інший коментатор пожартував:

 

 

Тож довелося глянути в словнику Бусла, що ж то за паронім. Як виявилося, це горілка-сливовиця, ще її називають «слив’янка».

Проте найбільше мені припав до душі афоризм, який описує процес приготування цих шовкових хустинок: «Шлунку радість, голові морока, а людям – цікавість» wink

 

 

 

 

Раніше ми вже обговорювали паралельне вживання родів в іменниках, а ось раптом цю компанію поповнило й слово «гарбуз». Послухайте, як пані Тома Федоренко вживає в жіночому роді – «гарбуза сира» (на першій та чотирнадцятій хвилинах), а в родовому відмінку – «готуємо гарбузу» (на другій хвилині та далі). Канал, на якому працює пані Тамара, у Луцьку, тож, мабуть, це морфологічна ознака місцевої говірки. Хто діалектологи та діалектологині – виправте мене чи доповніть.

 

 

«Хтось любить сало, хтось любить юшку, а нам до смаку тільки галушки…» – зі слів композитора В’ячеслава Кукоби розпочинається екскурс в історію страви, яку, здавалося б, ми всі знаємо як облуплену. А от і ні.  Ось пані Катерина Іваненко інформує, цитую: «Залежно від способу їх формування, галушки були щипані, рвані або різані».

На шостій хвилині пані Катерина вживає слово «засмачувати». У попередній частині ми вже тлумачили паронім присмачувати, тепер глянемо в словнику Бусла й значення цього слова:

– засмачувати – додавати що-небудь до страви для поліпшення смаку, запаху тощо.

На сьомій хвилині звучить таке речення «Ось наше сальце вже і висмажилось»

– висмажуватися (доконаний вид – висмажитися) – витоплюватися, виділятися під час смаження (про жир).

– а «полтавські галушки» – це метафорична назва полтавських жінок. Не знаю, через яку подібність, адже узагальнено метафорою є перенесення назви з одного предмету на інший через схожість ознак, функцій чи властивостей.

Легенду про галушки слухайте за посиланням.

 

 

А як комусь потрібна пісня наприкінці сюжету – то ось вона:

 

 

 

 

Текст пісні взято тут:

 

 

ПОЛТАВСЬКІ ГАЛУШКИ

Слова: Анатолій Лихошвай    
Музика: Василь Якубович

     
Був я, друзі, у Тюмені -
Добрі ліплять там пельмені,
Та немає краще страви,
Як галушки у Полтаві.

Приспів:

Ой, галушечки-галушки, -
Нема в світі краще юшки:
І на салі, і в сметані,
І пшеничні, і гречані, -
Ось які!..
Полтавські галушки
.

Заїжджав я до Кавказу –
Там харчо – згориш відразу,
Аж в очах зірки світились,
Та галушечки все снились.

Приспів.

Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -
Вигляд в нього парубоцький;
Я ж здоров'ячко теж маю
І йому своє співаю.

Приспів.

Любі друзі, приїжджайте,
До Полтави завітайте;
Будемо вас ми частувати
І галушки подавати.

Приспів.

 

 

 

Ви знали, що метафорична назва баноша – «вічний двигун», адже навіть у невеликій кількості здатен наситити чимало людей? А ще, що ця загальна назва раніше була власною? Тепер знатимете: як свідчить легенда, Баношем звали ґазду, який цю страву випадково й зготував.

А ще у відео на дев’ятій пані Катерина вживає вислів «цибуля заходить в очі», тобто мається на увазі, що фітонциди, які випаровуються з цибулі при нарізанні, подразнюють слизову оболонку очей, від чого ті й сльозяться.

Не знаю, чи є цей вислів українським, чи це калька з російської мови, про всяк подаю. Хто може проконсультувати – прошу виловитися в коментарях.

Принагідно виправлю пані Катерину: вона послідовно каже «стане у нагоді», коли варто «стане в пригоді». 

 

 

 

 

Якщо цей матеріал став вам у пригоді – будь ласка, поширте його у своїх соцмережах. Також ви можете опублікувати його на вашому сайті за умови прямого посилання на першоджерело. А ще пишіть у коментарях побажання, зауваження чи запитання.

0

Комментарии