Язичницькі тату балканських жінок

На Балканах – в першу чергу в Боснії і Герцеговині, а також в деяких районах Чорногорії і Албанії – до нашого часу зберігається давній звичай нанесення татуювань жінкам.

У хорватів, які живуть в Боснії (насамперед у Лашській долині), у чорногорців в районі Котора, у албанців (як католиків, так і мусульман), що живуть на півночі Албанії, є один цікавий звичай. Це татуювання. А вони були насамперед жіночими (потрібно відзначити, що і набивали тату – жінки). Набивали насамперед на руках (на зовнішній стороні), іноді до ліктя. Найчастіше малюнок на одній руці не повторював малюнок на іншій.

Оскільки багато малюнків мають мотив хреста, то напрошується версія, яку радісно переказують туристам: для того, щоб дівчаток захистити від мусульманських гаремів. Так, звичай цей під час турецького правління рятував від гаремів.

І більше того, саме тоді традиційні жіночі тату стали наносити і хлопчикам, щоб їх не забрали в яничари. Але з’явилися ці татуювання набагато раніше, ніж турки прийшли на Балкани встановлювати свої закони і влаштовувати гареми. Звичай цей є відгомоном язичництва (тому і зберігся на території, де досить довго існували давні звичаї і традиції). І безсумнівно, хрести – це солярні знаки, знаки Сонця. Причому до цих пір їх набивають під час Весняного рівнодення.

Усі ці кола, цятки, хрести – закликання сонця і заклинання про родючість.

Малюнки, якщо вони присутні на обох руках, не повторюються, але чітко простежується принцип: зображення на правій руці – сильне, солярне, на лівій – слабке, люнарне.

А взагалі татуювання ці мали не тільки значення заклинання і оберега, а й були своєрідною інформацією про соціальне походження, про плем’я-рід, до якого належала дівчинка (татуювання наносилися в дитячому віці), що захищало її від насильства. Поцупити «марковану» таким чином дівчинку, відвести її в інше плем’я було неможливо.

Існував ще один звичай (вже не в регіоні Боснії, а в Хорватії): наносити на щоку одну синеньку цятку, «мітити» дівчинку – саме з метою дати інформацію про її приналежність одному племені (місце розташування точки у різних племен було різним).

Татуювання робили дівчаткам у віці 4-5 років, але з роками вони змінювалися – додавалися нові елементи. Якщо дитина хворіла, то такі тату наносилися в лікувальних цілях. Коли дівчинка ставала дівчиною, тату доповнювалося інформацією про те, що її можна видавати заміж. Коли дівчина ставала жінкою, до попереднього татуювання додавалися нові візерунки. Народження дітей, кількість вагітностей, вдівство – вся інформація містилася в татуюваннях.

Причому цей звичай цілком благополучно зберігся до нашого часу.

Щоправда, серйозних досліджень про жіночі татуюваннях і їх місце в культурі балканських народів майже немає: у людей якесь сором’язливе відношення до цієї теми – мовляв, не зовсім європейський звичай, простежується зв’язок з курдськими традиціями, а курдами бути не хочеться , а хочеться бути європейцями …

Тому до цих пір ця тема залишається на периферії місцевих вчених-антропологів. Хоча для фахівців регіон представляє безперечний інтерес.

Польський етнограф К. Мошиньскі писав: «Татуювання у слов’ян спостерігається тільки в певних частинах Югославії». Це твердження засноване на цікавих дослідженнях, присвячених татуюванню, які наприкінці XIX століття провели Леопольд Глюк та Чіро Трухелка на території Боснії і Герцеговини.

Глюк був окружним лікарем, а Трухелка працював хранителем музею. Вони не зовсім однаково дивляться на походження і причини популярності окремих мотивів татуювання, які ще наприкінці XIX століття зустрічалися серед населення католицького віросповідання на досліджених ними територіях. Коротко ознайомимося з висловами обох дослідників.

Глюк звернув увагу на одне характерне явище, яке спостерігалося серед населення важкодоступних територій, що входять до складу колишньої Австро-Угорської монархії. Це явище можна було спостерігати під час служб, коли біля костелів збиралися натовпи віруючих. Серед селян з довколишніх місць можна було виявити, що практично у кожної з дорослих дівчат і заміжніх жінок були татуювання на грудях, плечах і передпліччях, на долонях аж до кінчиків пальців, а іноді ще й на лобі.

Головним мотивом татуювань був оточений різними гірляндами, гілочками та іншими лініями хрест. Спостерігаючи за цим звичаєм, Глюк зазначив, що у жінок, котрі живуть в тому ж регіоні, але належать до іншої віри, татуювання зустрічаються значно рідше.

«ЖІНКИ ПРАВОСЛАВНОГО ВІРОСПОВІДАННЯ НАНОСЯТЬ ТАТУЮВАННЯ ЗНАЧНО РІДШЕ, НІЖ КАТОЛИЧКИ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ СЛІД ПІДКРЕСЛИТИ, ЩО ЦЕ ЖІНКИ, КОТРІ ПРОЖИВАЮТЬ У МІСЦЕВОСТЯХ, ДЕ БІЛЬШІСТЬ СТАНОВЛЯТЬ КАТОЛИКИ. ТАТУЮВАННЯ, ЯКИМИ ВОНИ ВОЛОДІЮТЬ, КУДИ МЕНШ ВЕЛИКІ І НЕ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ ТАКИМИ БАГАТИМИ ПРИКРАСАМИ, ЯК ТАТУЮВАННЯ ЖІНОК КАТОЛИЦЬКОГО ВІРОСПОВІДАННЯ» , – ПИШЕ ДОСЛІДНИК.

ЧОЛОВІКИ-КАТОЛИКИ ТЕЖ НЕ ЦУРАЛИСЯ ТАТУЮВАНЬ, ХОЧА НЕ ТАК ВІДДАВАЛИСЯ ЇМ, ЯК ЖІНКИ. БІЛЬШ ОХОЧЕ ВОНИ ПРИКРАШАЛИ ПЛЕЧІ І ПЕРЕДПЛІЧЧЯ ХРЕСТАМИ, НЕ ВДАЮЧИСЬ ПРИ ЦЬОМУ ДО ДОДАТКОВОГО ОРНАМЕНТУ.

Усі мотиви супроводжує додатковий орнамент у вигляді цяток, хрестиків і рисок. Географічний діапазон прояви на земній кулі таких нескладних за формою мотивів надзвичайно широкий. Це дозволяє висунути гіпотезу про їх дуже древнє, дохристиянське походження. Цікавими фактами, що змушують відсунутись ще далі в минуле початок появи татуювання у цьому регіоні, стали підкреслені Трухелкою деякі етнографічні дані: виконанням татуювання на території Боснії і Герцеговини займалися жінки; татуювання наносилися 19 березня, в день св. Йосипа, інакше кажучи, напередодні «перемоги дня над ніччю», тобто Весняного Рівнодення; вік, коли наносилося перше татуювання, припадав на період досягнення зрілості, між 13 і 16 роками життя. Якщо співвіднести ці факти з даними в історії культури позаєвропейських народів, де зареєстровані подібні звичаї, слід підкреслити достатню достовірність і грунтовність точки зору Трухелки.

Щоб підкріпити свою тезу щодо дохристиянського походження татуювання в цьому регіоні Європи, дослідник вдається до згадок про татуювання, зроблених стародавніми істориками та письменниками. Спираючись на Геродота, Страбона, Плінія, Помпонія Мелу та інших, він звертає увагу на те, що саме на Балканах та сусідніх територіях татуювання було надзвичайно поширеним у давнину. Згадаймо мумію скіфської принцеси, знайдену на Алтаї. Зовнішній вигляд мумії свідчив про своєрідну моду тих часів: на поголеній наголо голові одягнено перуку з кінського волоса, руки і плечі вкриті численними татуюваннями. Зокрема на лівому плечі був зображений фантастичний олень з дзьобом грифона і рогами козерога – сакральний скіфський символ.

Дослідник робить серйозний висновок:

«ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПРИЙШОВ ЗІ СХОДУ І БУВ ПРИНЕСЕНИЙ НА БАЛКАНИ СКІФАМИ. ВІД ТРАКІВ, ЩО НАСЕЛЯЛИ В ТОЙ ЧАС БАЛКАНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ, ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПЕРЕЙНЯЛИ ІЛІРІЙЦІ, ЗАВДЯКИ ПОСЕРЕДНИЦТВУ ЯКИХ ЦЕЙ ЗВИЧАЙ ПОШИРИВСЯ АЖ ДО УЗБЕРЕЖЖЯ АДРІАТИКИ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЄ СТРАБОН».

ДУМКУ ТРУХЕЛКИ ПІДТВЕРДЖУЄ НІМЕЦЬКИЙ ДОСЛІДНИК А. ХАБЕРЛАНДТ, ЯКИЙ У 1896 РОЦІ КОНСТАТУВАВ: «СЬОГОДНІШНІЙ ЗВИЧАЙ БОСНІЇ І ГЕРЦЕГОВИНИ МОЖЕ БУТИ ОСТАННІМ ВІДЛУННЯМ НАДЗВИЧАЙНО СТАРОЇ ПРАКТИКИ, ПІДТВЕРДЖЕНОЇ ДРЕВНІМИ».

Магія рун та окультні товариства ііі рейху

Історія використання рун в Німеччині своєрідна і багато в чому схожа на історію рун в інших країнах Європи.Причиною тому – і особливі культурно-історичні умови, що склалися тут відношенні розвитку рунічної традиції, і специфічна культурна політична ситуація XIX-XX століть.

ВИТОКИ ТРАДИЦІЇ

Рунічна Традиція на території сучасної Німеччини формувалася в давнину пі впливом відразу декількох шкіл рунічного мистецтва: готської, власне скандинавської, можливо – і західно-славянскої – враховуючи, що значна частина нинішньої Німеччини – споконвічно слав’янські землі І зрозуміло, все це вплинуло на найдавнішу традицію використанн в магічних і культових цілях пра-рунічних знаків, що з’явилися в Центральній Європі близько десяти тисячоліть тому.

Таким чином до Середньовіччя в німецьких районах Центральної Європи виникла відособлена школа рунічного мистецтва.Однією з характерних її рис стало те, що досить швидко руни тут втратили значення писемності, будучи витіснені латиницею.Навіт спроба вестготського єпископа Ульфілія (IV століття) ввести спеціальни рунічний алфавіт для запису перекладів Священного Писання не мала значного впливу на процес перетворення рун в набір магічних символов.

Іншо особливістю центральноєвропейського рунічного мистецтва, котр перетворився пізніше в німецьке, було введення досить значної кількості
додаткових рун, більшість з яких майже ніколи не використовувалося для письма Подібн рунічні знаки – точніше, ті з них, які відомі нам сьогодні, – часто
називаються нині «німецькими» (тобто німецькими у вузькому значенні слова). Про ці додаткові руни варто сказати кілька слів.

Всі вони можуть бути досить умовно розділені на дві групи.Перша з них – це знаки, присвячені окремим богам (богиням) німецького язичництва.Такі, як, руни Вальда, Ерди і Зіу, присвячені, відповідно, богу зим Вальдо, континентального аналогу скандинавського Улля, богині землі Ерде, і богу Зіу (сканд. Тюр) Д другої групи належать неалфавітні, в більшості своїй, знаки, н пов’язані з конкретними божествами і або висхідні до найдавніших європейських символів (свастика, громове колесо, арійський хрест і т.д.), або з’явилися вже в Середні віки.

Пр неалфавітні руни у німецькій традиції буде сказано докладніше, кол мова піде про однин з наймогутніших містичних орденів XX ст….

ГВІДО ФОН ЛІСТ

У 1100 році був зруйнований останній великий храм язичницької віри германців – Уппсала (Швеція). На півстоліття довше протрималися великі храми західних слав’ян, Аркона, наприклад (острів Рюген). Ще довше вистояли литовські храми, Ромува наприклад. Але до середини поточного тисячоліття в Європі не залишилося жодного діючого великого храму.

Зате залишилися народи – носії Традиції. Вже в середині XVIII століття в Європі починається пробудження інтересу до традиційної культури. З приходом нового XIX століття починається справжнє Відродження Традиції. Поки це ще є областю роботи окремих інтелектуалів і людей мистецтва, німецьке Відродження вже захоплює уми; Я.Адлербет, К.І.Л.Альмквіст, Я. і В. Грімм – все більше відомих людей того часу переймаються традиційними ідеями.

Найважливішим, переломним моментом Відродження стала середина бурхливого минулого століття. У цей час з’явилась перша фундаментальна праця з язичницької спадщини Німеччини – «Німецька міфологія» Якоба Грімма, що вийшла у світ в 1844 році, у цей же час на сцені Відродження з’являється велична постат Ріхарда Вагнера. З цього моменту ідеї Традиціоналізму проникають в маси, і Відродження знаходить характер найважливішої культурної течії. По всій Європі – особливо в Німеччині і Австрії – виникають «фолькіше» (народні) групи, ліги й ордени, які прагнуть відродити древню культурну та релігійно-магічну Традицію. У другій половині минулого сторіччя інтерес такого роду організацій все більш звертається до стародавніх німецьких рун, але справжнє, потужне відродження рунічної традиції припадає на початок XX століття і пов’язане з ім’ям австрійця Гвідо фон Ліста, творчість якого чудово відображає всі ті настрої, які панували в традиціоналізм того часу.

Як відзначають багато авторів, яким довелось писати про фон Ліста, дивно, що про людину, яка вважається зараз «легендою свого часу», відомо так
мало. Пояснюють це по-різному. С.Е.Флоуерс, наприклад, прямо говорить, що причина цього в тому, що фон Ліст, як і всякий справжній маг, мав можливість контролювати відомості, що стосуються обставин його життя і самої його особистості, і навіть маніпулювати ними.

Гвідо фон Ліст народився 5 жовтня 1848 року в Відні. Відмовившись від кар’єри комерсанта, забезпеченої соціальним становищем батьків, він пробував свої сили в драматургії, в прозі, в незвичайному літературному жанрі, визначеному іноді як «містична журналістика».. У сімдесятих-вісімдесятих роках фон Ліст познайомився з вченням, що набирав силу теософського руху, з публікаціями по індійському окультизму, з роботами Блаватської та Ніцше, який здійснив на нього велике враження.

Їх ідеї, укупі з німецькими міфологією та фольклором, «піднятими на поверхню» хвилею німецького неоромантизму, і стали, мабуть, основними джерелами натхнення і творчості фон Ліста. Крім того, в числі цих джерел випливає, звичайно ж, згадати творчість Вагнера, взагалі справив тоді величезний вплив як на інтелектуальну, так і на соціальне, політичне та релігійне життя Європи. І Вагнер, і Ніцше сприймалися на хвилі суспільного інтересу до містики справжніми «магами свого століття», та такими, по суті, вони і були.

Світогляд фон Ліста сформувалося під впливом домінуючих думок і віянь його часу; він був продуктом своєї епохи і в чому вплинув на формування світогляду майбутніх поколінь. Так, не уникли уваги фон Ліста та розповсюджувалася тоді в німецькомовних світі Пангерманська політична ідеологія, і формуючися в Європі націоналістичні і аріософскіе теорії. У свою чергу роботи самого фон Ліста, негайно після виходу в світ стали класикою досліджень в області арійської магії та містики, широко використовувалися практично всіма дослідниками, які йшли слідом за Майстром, як його називали послідовники, – в тому числі й ідеологами націонал-соціалістичного руху в Німеччини.

Зараз Гвідо фон Ліст відомий, в основному, завдяки виданій їм в 1908 році книзі «Таємниця рун», яка стала, по суті, першою в Європі працею з магії рунічних знаків, і досі залишається класикою в даній області. Тим часом фон Ліст був набагато ширшим фахівцем, і цілком можливо, що видання «Таємниці рун” – не найважливіша з його заслуг.

По суті справи, фон Ліст був одним з перших європейських неоязичників. Одним з перших він запропонував і застосував на ділі (ймовірно, ще не будучи знайомий з роботами Блаватської) метод відновлення загублених древніх окультних знань – метод, що поєднує у собі науковий етнографо-історичний підхід з інтуїтивно магічним, аж до прямого застосування магічних технік при створенні реконструкцій. Після фон Ліста подібні методи були застосовані в центральній і західній Європі і США при реконструюванні магії Вікки і друїдизму, в Скандинавії – релігії Асатру (Одінізма) і т.д.

Одним з перших фон Ліст вказав і на аналогії між кастовим устроєм давньоіндійського суспільства та суспільства стародавніх германців. Від назви однієї з німецьких каст – касти арманів, аналогічній касті брамінів в Індії, – походило ім’я заснованого фон Лістом окультного ордену – Ордена Арманів. Звідси ж походить назва запропонованого Лістом рунічного ладу – Футарк Арманів або Арманічний Футарк.

Як справедливо зазначають біографи Гвідо фон Ліста, більшість його досліджень і висновків не можуть бути визнані науковими повною мірою. Це відноситься і до запропонованого ним Арманічного Футарка. На даний момент нам невідомий жодна пам’ятнка, що містить давньоскандінавский рунічний лад у тому вигляді, який має Футарк фон Ліста. Тим не менш, це не робить Арманічний Футарк менш чарівним, ніж Футарк класичний, тим більше, що руни обох практично ідентичні.

Перша відмінність Футарка Арманенов від класичного полягає в тому, що лад фон Ліста містить лише вісімнадцять рун: інші шість знаків старшого ладу були відкинуті Лістом як більш пізні і не є вихідними. Друга риса: кожна руна нового Футарка жорстко прив’язана до одного з так званих «Заклинань Одіна», що містяться в Старшій Едді.

Можливі кореляції текстів Старшої Едди з рунічними строями постійно привертають увагу дослідників, але робота, виконана фон Лістом, є, ймовірно, першою спробою зв’язати не завжди ясні вказівки стародавніх текстів з конкретними рунами.

«Таємниця рун» – основна праця Гвідо фон Ліста по рунічному мистецтва – переведена в теперішньому часі на більшість європейських мов. З цієї праці та праць послідовників фон Ліста бере початок ціла школа рунічної магії, широко поширена нині по всьому світу

ГЕРМАНЕНОРДЕН І АНЕНЕРБЕ

У 1908 році, одночасно з виходом Лістовської «Таємниці рун», було засновано «Товариство Гвідо фон Ліста» – об’єднання людей, що прагнуть до відродження магічної та релігійної практики стародавніх германців. Внутрішнім колом «Товариства» став Орден Арманів, утворений за класичними схемами стародавніх ініціатичних таємних товариств. Незважаючи на всю популярність фон Ліста, Арманен Орден став лише однією з багатьох подібних організацій німецького світу. Тим часом ідеї пангерманізму, тривожили уми в Німеччині та Австрії, вимагали чогось більш глобального.

Чотири роки потому, в 1912 році, в Німеччині створюється якась «надструктур»,що має чітку традиціоналістську (язичницьку) спрямованість і також організована за принципом таємного товариства. Елементами цієї «надструктур» стали і Арманіческій Орден, і Орден Східного Храму, і утворене трохи пізніше т-во “Туле”. Цією організацією нового типу став Germanen Orden, Німецький Орден. Забігаючи трохи наперед, скажемо, що до 1921 року в числі декількох десятків об’єднаних під крилом Германенордена організацій буде знаходитися і НСДАП.

Поки ж на арені німецького традиціоналістського відродження з’являються нові люди. З’являється барон Зеботтендорф, грунтується т-во “Туле”. З’являються кшатрії іммлер, Гітлер і Гесс – члени цього нового Ордена. Публікує перші свої роботи професор Герман Вірт. Карл Марія Віллігут, останній представник стародавнього німецького роду Віллігутів, що володів, за деякими даними, древніми язичницькими знаннями, зв’язується з лідерами традиціоналістського Відродження.

У надрах однієї з нових німецьких політичних партій – NSDAP з’являються охоронні загони, майбутній SS. З ростом партії зростає і SS, швидко перетворюючись спочатку просто в партійну еліту, а потім і в ініціативну організацію, в новий орден. Набагато пізніше, в 1943 році Гіммлер – глава СС – скаже: «Наш орден увійде у майбутнє як союз еліти, що об’єднала навколо себе німецький народ і всю Європу. Він дасть світу керівників промисловості, сільського господарства, а також політичних і духовних вождів. Ми завжди будемо підкорятися закону елітарності, вибираючи вищих і відкидаючи нижчих ».

Вже до початку тридцятих років СС дійсно став внутрішнім елітарним орденом НСДАП; та саме в його інтелектуальних надрах йшла розробка нової філософії, під прапором якої партія повинна була прийти до влади і перебудовувати потім німецький світ.

У 1932 році Гітлер приймає пропозицію стати Великим Магістром Германенордена. У наступному, 1933 році Гіммлер знайомиться з Германом Віртом, самим відомим дослідником рунічної Традиції того часу, і в тому ж році разом з Віртом і Фрідріхом Гільшером засновує дослідний інститут, який отримує назв Ahnenerbe – Аненербе або «Спадщина Предків». Через два роки, в 1935-му, Аненербе стає державною організацією, керованою штурмбанфюрером СС Зіверс. У 1939 році Аненербе просто включається в структуру СС; до цього часу Аненербе являє собою колосальну організацію, етнографічне бюро, що об’єднує близько півсотні інститутів. Завдання цієї організації: «Вишукування в області локалізації духу, діянь, спадщини індо-германської раси. Популяризація результатів досліджень». Тут розроблялася внутрішня доктрина партії, заснована на концепціях язичницької магії і релігії. У цих же колах, до речі, з’явився і знаменитий символ СС, створений в 1933 році штурмгаупфюрером Вальтером хеком, – подвійний удар блискавки, здвоєна руна Зіг, руна Перемоги. Тут же розроблялися закриті проекти по рунічній символіці ритуалів СС і його підрозділів, створювалися програми навчання в області рунічної магії та символіки.

Рунічна магія була одним з основних напрямків роботи Германенордена, зберегла вона своє значення і в роботі Аненербе.

ПАДІННЯ SS

«Наш орден увійде у майбутнє як союз еліти, що об’єднала навколо себе німецький народ і всю Європу» – це слова Гіммлера. Однак цим словам не судилося збутися, і великому ордену СС. Богами була уготована зовсім інша доля – ми знаємо це з історії.

Що ж сталося?

Як ми вже говорили, в 1932 році сам фюрер приймає пост Великого Магістра Германенордена. У 1933 році він приходить до влади в Німеччині. Але
свастика, яка стає державним і національним символом, з,являється чомусь лівосторонньою – всупереч розробкам Аненербе, де використовувалася тільки правостороння свастика. У 1935 році домашньому арешту піддається Вірт. У тому ж році членам СС забороняється приймати посвяту Германенордена. У 1936 році опиняється в концтаборі Фрідріх Марбах – видатний дослідник рунічної традиції, автор цілої серії праць про практичні аспекти роботи з рунами. У збереженому списку керівництва СС, датованому тим же 1936 роком, відсутні вже багато теоретиків нордичного відродження. Дуже скоро розпускається Германенорден. Нарешті, в 1940 році припиняється обов’язковий до тих пір для новобранців СС інструктаж з рунічної магії. Приблизно в той же час, відкриваючи одну зі шкіл СС, Гіммлер вимовляє: «Вірити, коритися, боротися! Точка! Це все! ».

Зрозуміло, що СС не відмовляється від магії, але магія ця все більше набуває інший характер. Вольфшанце, «Лігво Вовка», – так тепер називаються ставки фюрера у Східній Європі. Щось сталося в глибинах вищої ієрархії Рейху. Хто тепер розповість, яким чином вдалося від Листовський поклоніння Одіну, від вагнерівського Зігфріда привести німецьку націю до образу Вовка, міфологічного противника богів і героїв?

Тепер же, асоціюючи себе з Вовком, фюрер вступає у війну з богами власного народу, більше того – з богами індо-європейського світу.

Гітлер, безсумнівно, довгий час володів якимсь пророчим даром. Незбагненним чином йому вдавалося передбачати розвиток політичної та військової ситуації в різних районах Європи і навіть називати точні дати майбутніх значних подій. Так, наприклад, передбачив він дату свого вступу в Париж, день прориву блокади в Бордо, день смерті Рузвельта.

І ось – зима 1941-1942 років. Німецькі війська не готові до суворих російських холодів. «Атакуйте» – слова Гітлера. Фюрер впевнений, що зима буде м’якою, що холоди відступлять перед воїнством нордичної раси Потужний наступ на Волзі. І раптом … стовпчик термометра опускається за відмітку 35, 40, 45 градусів. Синтетичний бензин німецьких танків розпадається на негорючі компоненти. У німецьких автоматах замерзає мастило. Одягнені лише в легені шинелі «нордичні воїни» гинуть від холоду.

Поразка на Волзі стала не тільки переломним моментом в ході Другої Світової війни. Після Сталінграду виявився приреченим Третій Рейх, бо сам Дух Півночі сказав своє слово, і боги Асгарду пішли на бій.

5 дивовижних тверджень стівена хокінга

тівен Хокінг – англійський фізик-теоретик, космолог і астрофізик, письменник, директор з наукової роботи Центру теоретичної космології Кембриджського університету. Помер 14 березня 2018 року.

1. Минуле – це ймовірність

За словами Хокінга, один з наслідків теорії квантової механіки полягає в тому, що події, що відбулися в минулому, не відбувалися якимось певним чином. Замість цього вони сталися усіма можливими способами. Це пов’язано з імовірнісним характером речовини і енергії згідно квантової механіки: до тих пір, поки не знайдеться сторонній спостерігач, все буде ширяти в невизначеності.

Хокінг: «Незалежно від того, які спогади ви зберігаєте про минуле в даний час, минуле, як і майбутнє, невизначене й існує у вигляді спектра можливостей».

Докладніше на сайті: https://narodne.pp.ua/nauka/5-dyvovyzhnyh-tverdzhen-stivena-hokinga/

Трагедія з “челленджером” 86-го: як це було?

28 січня 1986 року на мисі Канаверал зібралися рідні та близькі екіпажу космічного шаттла “Челленджер”. Під оплески потужна ракета відірвалася від землі. Але на 73 секунді корабель вибухнув. Запуск транслювали в прямому ефірі, мільйони американців спостерігали трагедію. Загинуло семеро членів екіпажу. Що стало причиною аварії та які наслідки це мало в подальшому для космічної галузі США – ми розповімо у своїй статті.

«КОЛИ ГОТУВАВСЯ «ЧЕЛЛЕНДЖЕР», КІЛЬКА ДНІВ ЧЕРЕЗ РІЗНІ НЕПОЛАДКИ ВІН СТОЯВ НА СТАРТІ, ВІДПОВІДНО ТЕМПЕРАТУРА «ГУЛЯЛА». І ПЕРЕД СТАРТОМ ВПАЛА НИЖЧЕ КРИТИЧНОЇ (ЗАМЕРЗЛА ВОДА НА ДВИГУНАХ), ТОМУ РОЗРОБНИКИ ДОВГО ПЕРЕКОНУВАЛИ ВСІХ, ЩО ТРЕБА СТАРТ СКАСУВАТИ, БО МОЖЕ СТАТИСЯ АВАРІЯ. АЛЕ ПРЕДСТАВНИКИ NASA СКАЗАЛИ, ЩО ЦЕ НЕМОЖЛИВО: НОВОГО ПОЛЬОТУ ДОВЕДЕТЬСЯ ЧЕКАТИ ЗАНАДТО ДОВГО. ДО ЦЬОГО МОМЕНТУ ДОЗВІЛ ВИКОРИСТАТИ ЧАСТИНУ АПАРАТІВ ВЖЕ ЗАКІНЧИТЬ СВІЙ ТЕРМІН, ТРЕБА БУДЕ ПРОВОДИТИ НОВІ ТЕСТУВАННЯ, І СТАРТ ЗРУШИТЬСЯ НА ПІВРОКУ, А МОЖЕ РІК – ЦЕ МІЛЬЯРДНІ ВТРАТИ. ТОМУ ПЕРЕКОНАЛИ РОЗРОБНИКІВ, ЩО ПОТРІБНО ДОЗВОЛИТИ СТАРТ, ВОНИ Й ДОЗВОЛИЛИ. ЧЕРЕЗ 50 СЕКУНД ПОМІТИЛИ, ЩО ЩОСЬ ТЕЧЕ З ДВИГУНА, ЧЕРЕЗ 70 – ПРОГОРІВ БАК ВОДНЮ І СТАВСЯ ВИБУХ » (МИХАЙЛО ОХОЧИНСЬКИЙ, ДОЦЕНТ КАФЕДРИ РАКЕТОБУДУВАННЯ БТГУ “ВОЕНМЕХ” ІМ. Д.Ф. УСТИНОВА)

Корабель spacex успішно взлетів в космос

30 травня 2020 року о 20:22 по Київському часу в США з майданчика 39A Космічного центру імені Кеннеді у Флориді взлетів у космос американський корабель виробництва компанії SpaceX, заснованої Ілоном Маском, разом з астронавтами NASA на борту. Це була друга спроба запуску корабля. Попередня була відкладена через погодні умови. В Україні за прямою онлайн-трансляцією спостерігали більше, ніж 3 мільйони глядачів.

Космічний корабель має назву Crew Dragon (Dragon-2) і є другим після Space Shuttle кораблем виробництва США, який застосовували американці для польотів у відкритий космос та стикування зі станцією МКС.

Нагадаємо, до цього часу, після деяких невдалих спроб із “шатлами” та закриття програми, для відправки у космос використовувася космічний корабель російського виробництва “СОЮЗ – МС15”. Таким чином, запуск SpaceX являє собою новий технологічний прорив та будує великі перспективи для США як світового лідера та компанії Ілона Маска, як новатора у даній галузі.

Докладніше на сайті: https://narodne.pp.ua/nauka/korabel-spacex-uspishno-vzletiv-v-kosmos/