Руки допомоги

  • 06.04.20, 16:16
Мені наснилося сьогодні.
Я повертаюсь у готель. На першому поверсі готелю торгівельний центр. Колись це був великий замок. Тепер це не менш гарний готель. Підлога вкрита гранітом чиста і як дзеркало блищить. Вітрини дорогі з красивими речами. Дуже далеко до другого поверху. Якщо підняти голову, можна впасти, задивившись на величезні і масивні люстри, які висять у нескінченній висоті. 
Я піднялась на другий поверх. Номери у готелю дорогі, але для мене заброньований номер, де вже чекає моя дитина. Я йду до неї. І ось зненацька підсковзнулася на блискучій каменій підлозі та потрапила між стовбчиками паркану другого поверху. Звисаючи ногами та більшою частиною тіла над блискучим торгівельним центром десь у нескінченній низені, опершись на свої лікті спиною до підлоги та обличчям до прірви, розумію, якщо хоч трохи поворухнусь, то зісковзну та розіб'юсь. Йде жінка.
- Рятуйте! Прошу! Я впаду!
Не повірила жінка, не добре посміхнувшись, пройшла повз. 
Нікого декілька хвилин. Сили триматися наісході. Йде чоловік.
- Рятуйте! Прошу! Я помру! 
Він не повірив і пройшов. 
Я стала плакати, бо сил триматися нема. Кажу: 
- Боже, невже я так безглуздо загину! Як буде моє дитя без мене? Порятуй!
Я зісковзаю. Тут із-за спини мене під пахвами схопили чоловічі руки, тримаючи за мої плечі тягнуть від прірви по підлозі другого поверху. Я повернулася до свого рятувальника, не дивлячись в обличчя, припала головою до його грудей та дякуючи плакала.
Він гладив мене по голові і казав:
 - Ну, годі... Годі вже... Позаду все... Адже Ти жива. Не плач. Все буде добре Я кажу тобі.
Знаю хто це був. 
Його обличчя я не бачила 
але пам'ятаю тепло рук 
та заспокійливий голос. 
Це був мій Друг.


З ранку мені було трохи ніяково, коли згадала сон.
Ті руки допомоги нагадали мені один день з мого життя. День народження мого сина. 
Син попросився на світ несподівано, на місяць раніше. У кінці грудня, з ранку. Чоловік вже поїхав на роботу і мені довелося швидко одягнутися та визвати таксі. Моя мама була поряд. Коли ми їхали до лікарні, у таксі в мене вже почались перейми. Я кричала кожні 5-8 хвилин. І мабуть цим дуже налякала водія, він швидко поїхав, коли нас довіз. Головні двері входу лікарні виявилася заперті із-за ремонту. Я притулилася лобом до холодного скла запертих дверей та, тримаючись за живіт, казала що не можу більше йти. Мати побігла до іншого входу лікарні. Людей навколо не було. Я залишилась сама чекати і потрохи сповзала вниз у дверей на льодяні сходи. Стояти нема було сил. Коли вже майже лягла на підлогу тут... (цитую з попередньої розповіді) із-за спини мене під пахвами схопили чоловічі руки, тримаючи мене за плечі. Він став на коліна і підклав свою ногу мені під спину, щоб я не лежала на льодяній підлозі. 
Казав: 
- Все буде добре зараз прийде допомога.
Обличчя його не бачила, лише пом'ятаю його сильні руки які мене тримали, його шкіряну куртку чорного кольору, в кишені якої задзвонив телефон. А мені стало соромно, що він через мене пропустив дзвінок. Я кажу:
- Пробачте мені, що через мене Ви пропустили дзвінок.
А він:
- Нічого страшного. Передзвонять.
Тут звідкись з'явилась жінка. Вона підбігла, стала біля мене навколішки поклала одну руку мені на низ живота, а іншу на поперек і промовила:
- Зараз біль стихне.
Так і сталось. Біль пройшов. 
Ще декілька хвилин і мене клали на каталку та везли у супроводі лікаря та медсестер до іншого входу лікарні. 
А мої випадкові "охоронці" чоловік та жінка пішли кожен своєю дорогою нібито не знайомі були у різні боки будівлі.
А в мене швидко все було. Я народила за пів години здорову дитину, яка могла їсти та дихати самостійно, тому коли ми набрали потрібну вагу, нас виписали додому.


Голову с плеч!

  • 05.04.20, 19:55
Спасибо, за письмо.
Слова достойные меня?
Я млею
И "балдею"
От души
Благодарю.
Как раз сейчас
Нужно сказать "прости"
И отпустить.
А ты -
Весь мрак,
Обида, огорчение,
Злость.
Я выше этого...
А ты сиди
В своей черной дыре
И злись,
Бесись и негодуй.
Кляни меня
На чем свет стоит
И не люби,
Показывая
Истинного себя.
Прошло
И обошло...
Слава Богу...
Зло ты. Зло.
Зло в чистом виде.
Егоист.
И не поймёшь моё,
Только своё.
Законченный
Неисправимый эгоист.
А я люблю.
И отпускаю.
Хорошо,
Пусть будет
Всё на бис
В другой реальности
И хеппи энд.
Мне жаль,
Что не достойна я
Хороших слов,
Тебе ведь проще
Сжечь.
Ведь люди так устроены:
Не ублажен каприз -
Голову с плеч её!
ГОЛОВУ С ПЛЕЧ!!!


Бо прийде, прийде нагороди день

  • 03.04.20, 13:13


Бо прийде, прийде нагороди день
терплячим, милосердним і хоробрим.
Не знатимеш уже сумних пісень.
Найбільше щастя - бути добрим.
РУБАЧ

Мудрість дня



Дім не там, де стіни, дім там, де тобі добре.

Дім



Доброго дня і здоров'ячка всім.
Нещодавно, точніше в минулу суботу, в мене нарешті з'явилась можливість вперше в цьому році приїхати на дачу. Я дуже чекала цього. Зі всієї сім'ї це чомусь було дуже потрібно тільки мені та моєму сину. Але потім і інші були задоволені поїздкою. Добре, коли є машина. Зараз вона як ніколи виручає.
На дачі так добре... Я там оживаю. Після поїздки туди, вертаюсь іноді стомленою але щасливою. А останнім разом, мабуть, була особливо вдячною, результатом чого народились наступні строки:


Ось ми зустрілись знову, 
Дім мій, ти так мене чекав!
Один! Всю зиму! Без нікого...
Без блиску світла у дзеркал.
Без сміху, жартів, втішних слів...
Як довго тут ніхто не говорив!
Всю зиму мені так чекати...
Жадати, пам'ятати, згадувати.
І ось нарешті знову тут
В турботі розбираю, мию посуд.
Чищу килим і міняю постіль.
Так рада, що зустрілись знову,
Мій дім, фортеця і моя душа.
Знайшла у тебе спокій і надії нові.
І зберегла тебе, себе зберігши після втоми
Від міста, злих думок людських,
Нестримних заздрощів, новин поганих, почуття провини
Нав'язаного від інших людей.
Я так люблю тебе, мій дім, за те,
Що бережеш мої думки від всіх!
Не видаси, не зрадиш, захистиш
І знову щастя подаруєш, воскресиш.
Так було... так буде і знову.


Ностальжі

  • 29.03.20, 20:11
Нещодавно передивилась у старих папках свого ноуту ту невеличку інфу зі старих аккаунтів цього сайту, яку зберігла чомусь. Багато друзів, з якими спілкувалась (я зберігла їхні ніки та ел.пошти, а по пошті можна вирахувати того, хто нік змінював), вже не активні тут. Я не сумую за ними, впевнена що у них все добре. З деякими до сих пір спілкуюсь по вайбу. Було цікаво пірнути у минуле ненадовго. 
Народ тут завжди був різний, не сперичаюсь, но мій висновок: чуйний, котрий не залишав без відповіді;) 
Трошки смішно було почитати мої думки того часу... 
Ось я процитувала якусь нудну фігню у філософському напрямку з інету і у мене аж один плюсик і нуль каментів. 
Ось я пожалілась як у мене на роботі сперли телефон і у мене 100 каментів:) 
Дивна я людина. Ні щоб ото сидіти в одному акаунті всі ці роки. Мене раз п'ять ковбасило туди сюди. То активна, то вилітала з сайту знову, но завжди поверталась.
Пост 12-го року... Іспит. 
Тоді я таки здала у лікарні свій іспит. Я завагітніла, протягом більше 10 років спроб. Таки здала.
Скрін;)

Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая