...нехай нині його душі, де б вона не була, стане світліше, затишніше і радісніше...
***
У молитовнім шелесті трави, Урвавши слово, душу не вірви, Бо прийде ніч глибока і стрімка. Вона не дасть схилити голови, Втекти не смітимеш, бо не втечеш живим, А ще ж на саван днів не насукав. І, доки в темряві не блисне сивина, Шукай, визбируй потойбічні письмена - Загублені прадавні молитви. Збереш до титли, та біда одна: З кишень дірявих древня таїна Верне до онімілої трави.
***
Нема пророка в своїй вітчизні -
Простуй в чужу.
А, втім, Всевишній, уже по тризні,
Зітре межу.
Хто жив у Бозі, хто тлів при чорті,
Хто звідав світ -
Усім човптися в одній когорті
Біля воріт.
Хто ж мовив слово, хто ніс в долонях
вогонь свічі,
Єдиний знає: Петро, спросоння,
Згубив ключі.
***
Втретє зійде вогонь з кремнієвих небес,
Не відступи на крок, не відведи руки.
Звержено нині тих, що стерегли тебе,
Мчи тепер, дикий, в ніч, поміж вітрів дзвінких,
Блискавкою проший зблідлих вишень табун,
Морем босоніж йди, тільки не охолонь:
Мусиш горіть вогнем, тим, що з небес добув,
Доки впадеш дощем в чашу ЇЇ долонь.
Ця ніч така солона і прозора,
Збігає по щоках за миттю мить.
Стою в вікні - свіча короткозора -
Поміть мене, тонесеньку, поміть,
Почуй хоч слово з тих, що проречу я,
Й полиш згасати в безвісті пустель...
Заплющу очі й, гаснучи, відчую:
Крізь мене в небо яблуня росте...