Смерті не існує. Ми так часто стикаємося зі смертями, вона з нами постійно,частина нашого життя,дихає нам в потилицю, зачіпає різними жорстокими способами. Але всі люди які зникають з нашого життя продовжують бути поруч. Так наче просто перестали спілкуватись. Посварились чи роз'їхались по іншим містам. Але вони є. Вони завжди будуть. Смерті не існує.

[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]

Знаю шо вам ці вєщі давно не інтєрєсні, ви вже тут старі пенсіонєри, але це мій блог теж, так шо хер вам.Бо таке в ФБ і інстаграмі ненапишешТак от вчора випадково я шось нажала в Тіндері-тепер мені там висвічуються всі-і чоловіки і жінки[Приєднана картинка] і дєдушки теж.При чому жінки всі як напідбор -тіла як у фітнестренеров, обличчя гарні, робота у всіх-керівники. Написи під фотками-адекватні.В звязку з цим в мене виникло ряд питанняна шо ще знаходять жалуваться чоловіки? реально?&nbsp...

Читати далі...

* * * За хвилину до того, як випаде дощ, ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж твого тіла і враз його стиснуть. Так легкі голуби, на вулицях кинуті, відчувають смак їжі за мить до годівлі, так солдат, що за хвилю повинен загинути, відчува деформації у власному тілі. Сміх, що має до мене назавтра прийти, розпізнаю сьогодні поміж плачу я. За хвилину до того, як з’явишся ти, - я тебе передчую. *** © Сергій Жадан.

[Приєднана картинка]

Шо мовчиш дурачок? Чи ти вже в пскове на кодінцях тамагоче дрюнькаєш?

[Приєднана картинка]

Від вранішнього повітря ставало трошки легше. Зранку тут майже нікого немає. Тільки поодинокі бігуни і сонні собачники зі своїми бадьорими улюбленцями. Я вийшла з церкви і знайшла лавочку під старою липою, і закурила. Скільки ж ми не спілкувались, мабуть років 6 вже…може більше… В першу нашу застріч я стояла зі стаканчиком кави і обирала печеньку на бізнес курсах, які організовував мій директор, Андрій сказав- я одружений. Ні добрий день, ні як звуть. І Шо мені до того...

Читати далі...

Заступник головного бухгалтера Ларіса Марківна була безкінечно товстою і перла як танк, але м*яко. М*яка наполглева пушинка закатувала під себе всіх кого бачила і хто заважав наращуванню сала. На того, хто опирався цієй неуйомный енергі,ї Лариса Марківна випускала свій телесний сморід, як скунс. Цей метод діяв безвідмовно, всі стійкі бійці падали від цієї зброї.Власне Лариса Марківна вже давно досягла максимального комфорту- робота приносила тільки задоволення, дівчатка підростали, таргани...

Читати далі...