Достали, достали! блін. достали. гади прокляті, ззззззззз! достали, козли, скотини безхребетны. досталидосталидосталидосталидостали

 Дайте, будьласка, посилання на законодавство щодо святкових та неробочих днів у 2009 році. Дяку.

скоро новий рік. а нам зарплату невидали за листпад. як і де тепер гулять? ща кожен сам за себе став, навіть дівчата і ті утримуються від вуличних знайомств – криза.повій стало більше. хабарі стали більші просить, але ніхто недає. нічим. бензин подешевшав, запчастини подорожчали. всі говорять долар піднявся, хрін там, це гривня упала. і дзеленчить як американський голос різдва. а скоро мабуть буде дефолт гривні, інфляція йде. а скільки залишилось до гіперінфляції? найбільший мій страх це не криза. я боюсь що одного чудового вечора на екрані зявиться президент і скаже. багато чого скаже, про пчіл, про голодомор, економічну кризу. півгодини втиратиме, а потім так, про між іншим скаже:"друзі, на нас напали, але нехвилюйтесь. ми переможемо ворога, а оже вибори відбудуться." при таких політиках ми самі собі програємо. кожен платить за газ, але країна має мільйонні борги. і нікому ніякого діла. прикарманюють мільярди, нуда, бандитиж у тюрмах. повінь у закарпатті, слава нашим політикам. допомогли людям. та то нічого що півкраїни перерахувало потопаючим одноденний заробіток, гловне політики допомиогли. а ми так, просто платники податків. хрін я тепер пальцем вдарю для чийогось рейтингу. хоч півкраїни вимре, але нікопійки із свого карману я не віддам. мені неподобається моя країна, але я готовий віддати життя за свою Батьківщину. Чи лежатиме зі мною в одномі окопі син депутати хочаб обласної ради? Мабуть так, і кальян покурюватиме. Достала наша політична еліта, яка хвора в частині на геморой і неможе зним впоратись. Рухатись треба більше, працювти в одному напрямку. Ато обіймаємо всіх з ліва на право, справ на лыво. Ми не бидло, ми не козли! Памятаєте? Та ми навіть не люди, ми політична підстилка. Протектори на підошві обраних, які на нас йдуть через бруд. А молодь, вся її активність тільки на сайтах та політичних агітаціях та пікетах. Розцінка 50 грн година. За кожного приведеного 7 гривень. Вільнодумці і дурнороби. Нація, якій небуло рівних у світі, яка держала всіх в залізномк кулаку. А тепер що ми, жменя, простягнута до заходу та сходу. Ми маємо найбільшу кільксть ядерних електростанцій у євразії, та в най для насклення найдорожча електрика. При цьому за кордо вона йде по собівартості. Парадокс хохла.

зима, люблю зимові фото.

знімок неякісний, зато красиво.

                               Вирок невтішний – хвора

   На одній із редакційних літучок було поставлено завдання – зробити матеріал із хворим на СНІД. Люди з цим діагнозом у своїй більшості ховаються від звіряче налаштованого суспільства по відношенню до них. Та все ж через п’ятих друзів моїх знайомих вдалося вийти на таку людини.

   Зустріч було назначено в ніжинському парку ім. Шевченка. Для більшої надійності, ну щоб не помилитися кого чекаю, попросив підійти друга. Стояли ми, ляси точили, раптом в поле зору потрапив шприц під деревом із бурувато-чорною рідиною. Заговорили про наркоманію, розмова перекинулася на проблему СНІДу. Раптом Толя, з яким я прийшов, замовк і аж ніби перемінився на обличчі. На зустріч нам йшла вродлива дівчина років 20-25 в червоних лакованих чобітка.

   – Привіт, мальчики, чого замовкли? – із нас її погляд перенісся на шприц, з презирством в голосі вона додала – Що, кісточки мені перемивали… Як я розумію це ти хотів про Снід поговорити?

   – Ну да, а ти та сама Жана?

   – Що значить «та сама», хочеш говорити, говори, а знущатися нічого. В мене за півгодини автобус, тому в тебе часу обмаль.

   – Навіть не знаю як запитати щоб не образити. Розкажи краще сама як дізналась що хвора.

   – Нічого цікаво немає. Колись строїла великі плани на майбутнє, ще «носила рожеві окуляри». Успішно здала екзамени в школі, вступила до київського вузу. В Києві зустріла своє  перше і вже тепер єдине своє кохання. Мріяла, що ось закінчу інститут, одружимося, зроблю успішну кар’єру.

   Коли була на п’ятому курсі, то подруга потрапила в аварію. Потрібна була кров для переливання, тоді її рідні як то кажуть «скинулися». Саме потім я дізналася, що є брак донорської крові. Для себе вирішила, що здаю останній екзамен і жертвую для медицини те що недопив інститут. Так і зробила, склала останній екзамен і того ж дня пішла здавати кров, чи вже тепер точніше здаватися. І все, з тої миті я нічого не пам’ятаю. Майже місяць ніби випав із мого життя, ну типу це так організм від стресу захистився. В пам’яті залишився тільки чорний кабінет і фраза: «Дарагуша, а ти знаєш шо спідом бальна?»

   Як потім дізналася, батьки розповіли моєму хлопцю про ситуацію. Я телефонувала йому, та марно. Він хутко-хутко зник в невідомому напрямі. Добре що хоч подруги підтримали, не відвернулися.

   Повернувшись до життя я почала аналізувати, звідки взялася ця напасть. Єдина відповідь – від мого колишнього. Тоді про цю хворобу взагалі не думалося. Боялася  тільки небажаної в той час вагітності, виходом від якої були пігулки.

   А зараз я живу як нормальна людина. І з здоров’ям поки що все ніби нормально. Щоправда ні з ким не зустрічаюся, хватить що я вже життя втратила. Трудилася на одній фірмі  секретаркою із розширеним колом обов’язків. Працювала за трьох, а отримувала як за одну посаду. Як тільки там дізналися що я хвора, то відразу звільнили, аргументувавши скороченням штатів. Та це швидше через мою позицію, я не приховую свого положення. Проте тепер афішувати не хочу, це не з нашим суспільством – люди просто з’їдять.

   Порозмовляли ми ще хвилин п’ять на теми моралі сучасного суспільства. Потім Жанна пішла на автобус і загубилася на зупинці серед натовпу.

Андрій Грудницький