Сім артефактів життя. Або чудернацька оповідь

                                                  Продовження

  – А батьки проти не будуть?

   – Не хвилюйся, зараз я сама живу. Проходь, можеш не розбуватись, тільки взуття витирай.

   В будинку була ідеальна чистота, якщо не враховувати зібганого в коридорі килимка. Ми зайшли у вітальню вона почала повільно розстібати ґудзики на своєму пальті. Маленькі пальчики ґудзик за ґудзиком опускались до низу, знову мене поманила за собою маленька родимка. Я підійшов і допоміг зняти промокле наскрізь пальто. Незадовго я сидів у м’якому кріслі яке навіювало сон. Він майже здолав мене, як з дверей, що вели до сусідньої кімнати, вийшла вона. Темно-синя сукня обняла її за талію і ніби оголила, показавши до непристойності чарівні форми. Вона протягла до мене свою руку і поманила за собою.

   – Давай, пішли, – впевнено сказала вона. Покуйовдила моє волосся і мило посміхнулася.  – Чого став, ходімо волосся сушити, застудишся.

   Я попрямував за нею як цуценя за своїм новим господарем. Із шафи в прихожій вона дістала махрового рушника і простягла мені. Сама ж полишила мене на самоті з думками, які просо перло із під мокрого волосся. Я з силою тер голову рушником і ніяк не міг збагнути що ж зі мною сьогодні сталося. Незабаром вона повернулася, від  неї доносився ледь помітний і тому ще захопливіший запах ванілі та печива. Простягнувши їй рушника мої пальці ледь торкнулися її білосніжної руки. Її шкіра була неймовірно ніжною, ніби бархатне полотно з ювелірної майстерні. Суворо глянувши на мене вона потім посміхнулась і кивнувши головою поманила за собою.

   Ми зайшли на маленьку кухню де неймовірно апетитно пахло свіжим печивом. З освітлення була лише маленька лампа під витяжкою газової плити, а тому кухня була в напівімлі.

   – Ну ось, знову вимикач зіпсувався, доведеться до сусіда завтра йти.

   – Давай я відремонтую, неси викрутку чи хоч ножа.

   Тупий ніж на цей вечір став моєю новенькою викруткою. Лише секундна маніпуляція і кухню осяяло світло. Вона з блиском в очах, червона як маківка, підскочила до мене і ледь торкнувшись губами моєї щоки сказала «дякую». В цю мить я ніби взявся за оголений провід, мене всього перетрухнуло. Лише пронизливий свист чайника не дав мені полетіти у небуття від почуттів.

   Ми сиділи за столом і майже мовчки пили з печивом чорний чай.

   – А я сама печиво пекла, мене мама навчила. Подобається, – із збудженням в голосі запитала вона, – що скажеш?

   – Просто супер, мама мабуть велика хазяйка. До речі, а де вона?

   Під дверима кухні щось зашкребло по підлозі, зненацька  двері прочинились.

Далі буде…