Заклик до нації

Наші   предки завжди обороняли нашу країну від численних навал загарбників. Але вони не лише захищали, а й розбудовували свою державу . Вони зберігали й будували все це для нас, вони залишили нам величезний спадок. Сьогодні перед  українським  народом постає питання: що залишимо після  себе нащадкам, ми?

В даний час українці, як теперішні, так і майбутні вже втратили велику частину своїх багатств. Це сталось як з вини влади, що продавала та знищувала їх своїм пасивним ставленням щодо збереження, так і не бережливим ставленням щодо них з боку самих українців.

Наші –народні заводи, котрі будували наші діди та батьки продані синам, родичам, друзям так званих «народних обранців», приносять гроші їм, хоча ці гроші належать народу України. Влада продала Україну, свій народ і свою совість.

Вони  говорять, що в шахтарів та металургів високі зарплати, але ніхто не каже скільки здоров’я та життєвих сил вони залишають в забоях шахт на гарячих цехах. В цивілізованій країні жодна людина не піде працювати на таку важку роботу за таку « велику» зарплату.

 Кривий Ріг на тепер є одним з самих екологічно забруднених міст України, гірше лише в Чорнобилі, ми дихаємо пилом, брудом та хімічними викидами, ми п’ємо руду  смердючу воду, в ній купаються діти, наша земля червоного кольору. Пройдіться вулицями нашого міста, ви побачите в якому бруді ми живемо: сміття по всьому місту, побите скло з пляшок з під пива в парках, в тих парках  де повинні гратись  діти, де ми повинні відпочивати від праці. А натомість, влада не лише не бореться з забрудненням місць відпочинку, але ще й змушує  дітей разом з викладачами прибирати весь цей бруд. Хоча викладачі повинні служити науці, а діти вчитися – з волі влади вони гнуть спини  у парках , як раби! Але це не лише в Кривому Розі, уся Україна  стогне від викидів – Чорне море вже й справді почорніло, від бруду, поля отруєні пестицидами, степи котрими славилась Україна, тепер можна побачити лише в заповідниках, ліси вирубуються хоч їх і так мало залишилось, а в водах деяких річок вже перестала жити риба. В країнах де влада поважає свій народ переводять виробництво на екологічно чисті технології і зменшують забруднення.

 Діти народжуються хворими і це не лише через погану екологію. До чого довели  жінок? Вони протягом багатьох століть були хранительницями домашнього вогнища і займались вихованням дітей, вселяючи в їхні душі часточки любові  та поваги  до батьків,  вчили  поважати старших  і сумлінно працювати. А зараз? Їхні чоловіки не отримують гідної зарплати, що штовхає жінок йти  на роботу, котра часто буває важкою та шкідливою. Ось звідки  й народжені хворими немовлята, та недоглянуті діти.  Тому наша нація вимирає, тому за час незалежності населення України зменшилось на декілька мільйонів.

З кожним роком дітей народжується все менше й менше. А що робить влада? – Закриває дитячі садки, бібліотеки. Подивіться в що перетворилась вітчизняна школа.!? Спортивні та актові зали розвалюються, книжок не вистачає. Батьки замість того щоб витрачати зароблені гроші на своїх дітей змушені за власні кошти відбудовувати навчальні заклади, купувати книжки. А вчителі? Крім того, що вони працюють за мізерну зарплату змушені власноруч відбудовувати шкільні кабінети, - виконувати роботу якою мають займатися міськвиконкоми.

Села котрі раніше були велелюдними й були головним форпостом збереження української культури та історії, натепер старіють та вимирають  просто на очах. Молодь тікає звідти в пошуках заробітку у міста, та закордон. Старі, немічні люди котрі пахали поля все життя, хапаючись за серце, зігнувшись засівають ті ж самі поля й тепер замість відпочинку. Вони мабуть і помруть працюючи на тих полях. Ті ж хто ще трохи молодший бачачи до чого котиться країна – просто спиваються від горя. Раніше в селі завжди можна було почути дитячий сміх, плач немовляти, тепер село стоїть  сумне та тихе, а замість наших дітей там бігають дикі  звірі.

Ми втрачаємо золоті голови й руки України, велика кількість винахідників, науковців, простих працівників виїжджають закордон тому, що в  своїй країні вони виявились непотрібні. Вони працюють не на благо України, а на благо інших держав, вони прославляють їх, а не нас.!

 На сьогоднішній день кожний українець, що народився одразу приймає на себе частину боргу України перед МВФ. Наші діти будуть ще довго розраховуватись за помилки наших батьків.

Сьогодні Україна на роздоріжжі, вона, як мала  дитина крутить головою і не може прийняти рішення куди йти, до якого з союзів приєднатись, чиїм сировинним придатком стати. Нам усі дають вказівки: Європа, США та Росія ніби об’єднались проти нас. А ми як малі діти слухаємо їх з розкритими ротами, й виконуємо.

Наше майбутнє безпритульне, діти покинуті батьками та суспільством. І ми говоримо про збільшення злочинів скоєних підлітками, а що ми зробили для цих дітей, дітей котрі з малечку виживають за рахунок злочину ?. А армія «Бомжів», людей з скаліченим життям?

Це новий період  руїни в Україні. Депутати знову і знову б’ються за владу, а в нас лоби тріщать.

Але доки це може продовжуватись? До якого часу ми будемо продавати рентабельні заводи за безцінь, знищувати екологію, українську культуру насаджуючи взамін бандицьку, знищувати український дух, гордість за націю та народ? До якого часу ми  будемо втрачати історичні пам’ятки через бездіяльність влади,   інтелектуальний  та творчий запас нації, що їде закордон шукати кращої долі? Доки ми будемо сидіти з простягнутою рукою в Міжнародному Валютному Фонді, й питатимемо у Росії, Європейського Союзу та США що нам можна робити в своїй державі, а що ні. Невже ми народ без майбутнього, нація невдах, аутсайдери? Невже наші діти та онуки повинні будуть розраховуватись за нашу недалекоглядність, бажання швидко збагатитися та безвідповідальність?

 Я розумію розуміємо, що роботу щодо збереження нації й її скарбів потрібно проводити негайно. Тому я закликаємо всіх українців, об’єднатися разом  щоб зберегти і примножити славу й скарби України. Щоб не допустити повторення епохи кучмізму.

Адже одна людина нічого не зможе зробити, лише всі разом ми досягнемо поставленої мети –вижити. Тож об’єднуймось!