хочу сюда!
 

Dasha

29 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Деградація

  • 27.07.08, 15:20

Деградація.

 

Їх дім це коробка, або контейнер для сміття. Ми бачимо їх кожен день вони нам противні. Єдине почуття до них відраза. Люди вулиць ось хто вони –Бомжі, люди котрі риючись в смітті знаходять свою їжу. Вони ніби індійська каста недоторканих. Дивлячись на них хочеться блювати, й втекти кудись подалі. Вони аутсайдери нашого світу, люди що стоять за межею суспільства, а можливо  вже навіть не люди. Це  зарісше, брудне в лахмітті чудовисько, що вічно на підпитку й воняє перегаром і  брудними шкарпетками в суміші з здохлою собакою, ми нормальні й більш менш успішні люди ніяк не можемо вважати людиною. Ми боїмося їх, як передвісника того майбутнього що нас може чекати. 

Якщо комусь не хочеться працювати йому потрібно лиш глянути на Бомжа і все. Вони ті хто мотивує нас до праці, лякає нас бідністю. Вони ці недолюди що викликають лише відразу, спонукають нас накопичувати багатство щоб лише не стати такими ж огидними…

 

Тихий шурхіт в смітнику, потім пронизливий  гуркіт і … чвакання.  Чиїсь ноги звисають з бака тіло опущене всередину, вовтузиться, щось шукає. І ось нарешті Воно потроху заспокоїлось. Це створіння вилізло з сміття, стало на рівні ноги роздивляючись і обнюхуючи наче собака  свою знахідку. Це було щось незрозуміле. Ніби й людина, але яка ж . Лахміття що звисало розірваними шматками майже не прикривало тіла, і крізь  нього можна було роздивитись старе худощаве тіло, з прилиплим до спини животом. Борода й волосся що неначе грива звисало чорними з білими пасмами бруду, мабуть ніколи не відчували мила. Рибячий кістяк що прикрашав всю цю композицію, звисав збоку і можливо був з цього ж смітника.  На одній нозі був чорний, розідраний кросівок, інша ж світила пальцями на котрих були «тигрячі пазурі». Це диво природи роздивилось знахідку й почало її роздирати  своїми чорними трьома зубами. То був  шмат запліснявілого  сиру.  По  звірячому роздираючи цю їжу істота голосно чвакала й навіть хрюкала від  задоволення. Огида й комок під горлом що норовив вилетіти через рот, ось що могла викликати така картина. Враз біля істоти зявилась собака, гавкаючи й все ближче  підходячи вона певне хотіла відібрати іжу . Але  в неї нічого не виходило це страховисько навіть не шолохнувшись трапезувало далі. Мабуть песик підійшов занадто близько бо це звірисько  взяло добрячого патика й накинулось на нього з криком. Цей крик – людська мова в котрій небуло нічого окрім матюччя . Закінчивши їсти істота знову по пояс залізла в бак. Знову гуркіт, шурхотіння…

 

Що це було людина, чи звір?  А можливо це проміжна стадія нашої деградації, міст у вічну пітьму і морок до якого ми йдемо, побічний ефект цивілізації, гілка що відійшла від людини розумної й розвивається паралельно їй.  Ми занадто зайняті глобалізацією щоб зважати на це. Ми – та цивілізація що породила цю істоту. Ми, всі ми несемо відповідальність за це…   

Автор -друг Ірбіс(Янгол) 


58%, 7 голосов

42%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
10

Комментарии

Гость: Я такая Рыба

127.07.08, 15:59

Мы все ровны перед Богом! И все рождаемся одинаковыми! И кто им доктор? Люди сами выбирают свой путь!

    27.09.08, 12:33