Маленька Олеся Гмирь: «Я буду бізнес-вумен»

-          - Привіт, Олесю! Яка в тебе гарна зачіска. Хто заплітав коси?

-          - Це мама моя заплітала.

-          - Яка молодець мама. А скільки ж тобі років зараз?

-          - Цілих 9 вже!

-          - Нічого собі! То ти вже напевно все на світі знаєш?

-          - Так, я найрозумніша в класі.

-          - А що ж ти за останній час нового дізналася?

-          - Нещодавно я дізналася, що Дід Мороз – це мої батьки. Засмутилася, так довго плакала..

-         -  А хіба Діда Мороза не існує?!

-         -  Він-то існує, просто живе у Лапландії, а грошеняток для бензину немає..

-          - Чому ти так думаєш?

-          - Бо він діткам подарунки купляє, нічого не залишається.

-          - Ну, давай не будемо про сумне. Краще розкажи, що сьогодні тебе змусило радіти або сміятися?

-          - Ну.. мама сьогодні забрала з групи продовженого дня, ми пішли кататися на гойдалках, на батути.

-          - Ого! А як в тебе справи у школі? Що хорошого і поганого сьогодні відбулося?

-          - Ми сьогодні малювали космічний корабель, мене похвалили.

-         -  А щось не дуже хороше відбулося?

-          - Та цей корабель..  малюнок.. Саша взяв і порвав..

-          - Та ти що! А він не намалював?

-          - Ні, в нього не вийшло. Йому поставили «одиницю».

-          - А ти часто допомагаєш у навчанні однокласникам? Ти ж розумниця!

-          - Буває іноді, але зі мною мало хто товаришує..

-          - А з ким із дітей тобі хотілося б погратися?

-          - Із Василиною. У неї дуже гарні ляльки. Ми б їх розчісували, нафарбовували, плаття шили.

-          - То ти хочеш може стати модельєром?

-          - Ні, я буду бізнес-вумен.

-          - А чим конкретно будеш займатися?

-          - Буду продавати листя з дерев.

-          - А чому саме це?

-          - Бо його дуже багато, воно нікому не потрібне. Бери скільки влізе.

-          - А хто ж тоді буде його купувати, якщо нікому не потрібне?

-          - Так ніхто ж не розуміє, що це гроші! Я буду казати іншим, що це справжні гроші.

-          - Непогана ідея – купувати гроші за гроші! Олесю, а яке найдивніше слово тобі довелося почути?

-         -  Вчителька сказала «телепень».

-          - А ти знаєш, хто це такий?

-          - Тс-с-с-с..

-          - А якщо б у клас залетів космічний корабель, який ти намалювала, і прибульці запитали тебе, кого можна їм забрати з собою, чиє імя ти б назвала?

-          - Сашу, щоб більше моїх малюнків не рвав!

-          - Ось, яка ти! Щасти тобі у навчанні, Олесю. Бувай.

-          - Дякую, бувай! 

Оксана Дуб: «Кокос колись точно приб’є»

Інтерв'ю присвячене подорожі країною В’єтнам. Це країна гір, плато і плоскогір'їв. Острови і колоритні пляжі, цікава культура і багатовікова історія В'єтнаму - це ідеальна суміш для незабутнього відпочинку.

- Оксано, розкажи про свої перші кроки до цієї подорожі.

- Мені була необхідна, звісно, віза. Отримати її можна в посольстві В'єтнаму в Києві  (як я і зробила) або вже на місці, коли прилетів. Її вартість 120 доларів, бо я планувала там пробути 3 неділі. Якщо менше днів – 100 доларів. У мене був найоптимальніший варіант - Київ - Москва – Хошимін. За переліт у дві сторони я витратила близько 800 доларів.

- А ти робила страхування?

- Так, з чоловіком робили страховку та щеплення від малярії та жовтої лихоманки ще в Україні. Але це не є обов’язковою умовою. Ми вирішили перестрахуватися.

 - Як в цій країні з безпекою?

- Обманюють на кожному кроці. Досить поширені крадіжки, але ми були уважними та не брали з собою багато грошей. Довірили сейфам у готелі, в якому поселилися. Але з собою було небезпечно брати.

- А яка національна валюта у В’єтнамі? Чи могла ти не міняти гроші?

- У В’єтнамі національною валютою є донг. Обміняти валюту можна було лише в банках і обмінних пунктах, які працювали лише півдня! Пощастило, що майже скрізь я могла розраховуватися доларами, але якщо купюри старі, могли вертіти носом. Коли я обміняла 100 доларів – стала міліонером! В донгах це більше двох мільйонів! Уявляєш?

- Оце так! А чи суворі там традиції, правила, закони? Що здивувало тебе найбільше?

- Мене здивувало те, що не можна торкатися голови в’єтнамця, бо він це розуміє як загрозу. Також рекомендую не підходити близько до людини та не брати його за плечі. А як вони не люблять, коли їм махають рукою, якщо їх звуть!

- Що можеш сказати в загальному, що це за народ?

- В’єтнамці дуже дивні. Ніколи не дізнаєшся, що в них у голові, бо завжди посміхаються. Вони можуть тебе ненавидіти, але посмішка їхніх облич майже ніколи не зникає! А ще ніколи тобі не скажуть «ні», будуть лише натякати. Вони не підвищують голос, не сваряться і не люблять дивитися людині в очі, особливо, якщо та заможніша. А як в’єтнамці ходять.. просто черепахи! Непоганий колорит – приїхати з міста, в якому люди ходять, як пробігають крос на фізкультурі, в місто, де ніхто нікуди не спішить.

- А як ти одягалася там? Чи тобі прийшлося одягатися так, як і там?

- Єдине, що я придбала там для свого гардеробу, шляпку-конус. Ніяких заборон. Як душа забажає!

- Які твої враження про В’єтнам, чим тобі він запам’ятався? Чи хотіла б ти жити в цій країні?

- Із гігієною та стерильністю – жах! Я б ніколи не хотіла жити тут більше місяця. Запам’ятався тим, що там багато дерев із плодами. Де б ти не пішов – ти під загрозою. Так часто люди там помирають. В останні дні відпочинку на голову мені впав велетенський кокос, мене врятувала саме та шляпка, яку я там придбала! (сміється)

- Тобто це «найголовніший головний убір», який потрібно кожному у В’єтнамі?

- Без сумнівів. Та й вартість її дуже низька! Вона захистить не тільки життя, а й тіло, щоб не купувати сметанку (посміхається)

- Який вид транспорту розвинений в цій країні, на чому найзручніше пересуватися?

- У В'єтнамі є всі популярні види транспорту для переміщення між містами: літак, автобус, поїзд, морське судно. Літаки – дуже дороге задоволення. А ось автобус – найпопулярніший і бюджетний варіант. Є рейсові автобуси Open Bus, sleeping bus, які переміщаються тільки вночі і спати в них можна лише лежачи на спині, є великі комфортні автобуси, розраховані на заможних в'єтнамців і туристів. Але незалежно від типу автобуса, всі вони рухаються дуже повільно, не більше 50 км / год, і постійно переповнені. Зазвичай вони зупиняються на трасі, щоб висадити або підібрати пасажирів.

- Який вид транспорту поширений, якщо переміщаєшся по місту?

- Дуже багато мопедів, і всі вони їздять, як їм заманеться! Як мурахи! Ніяких правил дорожнього руху для них не існує!

- Сподобалася тобі їхня кухня?

- Продукти тут не піддаються тривалій термообробці, основа кухні - рис, локшина і спеції, зелень і овочі, курка, свинина, різноманітні морепродукти. Однотипна кухня, яка швидко набридає. Якщо не гидуєш їсти змію та інші екзотичні страви – наїстися можна. Тут дуже смачне натуральне морозиво, яке роблять на твоїх очах. Фрукти та овочі дуже дешеві. А який вибір морепродуктів!

- Які цікаві пам'ятки ти б хотіла виділити?

- Затока Халонг («місце, де дракон спускався в море»), 3000 мініатюрних островів, тунелі Ку-Чи.

- Чи сподобалася тобі цей відпочинок? Вважаєш В’єтнам країною, куди потрібно не один раз повернутися?

- Я задоволена цим відпочинком, цією екзотикою Якщо приїжджати один раз у 5-7 років, то так. Але не частіше! Бо кокос колись точно приб’є! (сміється)


Джек: «Пампушки з часником – бомба!»

Джек: «Пампушки з часником – бомба!»

Мені пощастило познайомитися з цікавою людиною із Америки, яка переїхала до Києва. Як жити зараз іноземцю у нашій країні?

-         - Джеку, як давно ти переїхав до України?

-         - Я переїхав 3 роки тому, коли закінчив коледж. Були великі накопичення, вирішив створити бізнес.

-        -  Чому саме ця країна?

-         - Мене надихнув Майдан, події 2014 року. У нас не так. Немає такого патріотизму, кожен думає про себе.

-         - Що тебе відразу здивувало?

-        - Тут поступаються місцем дівчині, похилій людині, з вадами, вагітній жінці. Тут можуть розказати, провести, порекомендувати. Рідко, коли можуть сказати, що не знають. А ще притримують дверцята!

-        -  За ці 3 роки якесь українське блюдо завоювало твоє серце?

-        -  Класика жанру – борщ! А якщо до нього пампушки з часником – бомба!

-         - Тож, напевно, ти вже відвик від бургерів та фрі?

-         - Тут відвикнеш, на кожному кроці фастфуд! (посміхається)

-         - Кажуть, що українські дівчата найгарніші, а як вважаєш ти?

-         - Не можу заперечити цей факт, бо це є факт (сміється). У мене є дівчина-українка, з якою я планую майбутнє життя. І в Україні!

-         - Тобі затишно тут? Вважаєш себе вже своїм? Чи все ж таки ще чужак?

-        - Із Україною мене зближує моя кохана, яка говорить українською. Мені комфортно.

-         - А сама мова подобається?

-        - Вона складна, але красива. Така гарна, що її хочеться вивчати.

-         - Є улюблене слово або вираз?

-         - Є – «вподобайка» (заливається від сміху)

-         - Отже, тобі подобається жити на Україні?

-Ще б пак!

Вучич подарував Путіну цуценя вівчарки-шарпея

17 січня президент Сербії Олександр Вучич подарував російському лідерові Володимиру Путіну цуценя вівчарки-шарпея.

Цуценяті, якого звуть Паша, всього чотири місяці.

Ця порода, як правило, використовується для охорони овечих стад на гірських випасах від хижаків, а також в якості службового та сторожового пса. Багато років собак цієї породи влади Югославії не дозволяли вивозити за межі держави.

Вівчарка-шарпей - собака дуже велика (досягає в холці 70 см) і витривала (може спати на снігу).

Президент РФ відомий своєю любов'ю до собак. Багато років поруч з ним була лабрадор Коні, подарована Сергієм Шойгу.
В даний час у президента РФ три собаки - всі були подаровані іноземними колегами. У 2010 році болгарський прем'єр Бойко Борисов під час візиту Путіна в Софію подарував йому цуценя каракачанскої собаки, яку також називають болгарською вівчаркою. Він отримав в результаті інтернет-голосування, організованого адміністрацією президента, кличку Баффі.

Ще одну собаку породи акіта-іну на прізвисько Юме (Мрія) в 2012 році російському президенту подарував губернатор японської префектури Акіта.

У 2017 році президент Туркменії Гурбангули Бердимухамедов подарував Путіну цуценя алабая на прізвисько Вірний (ориг. "Верный").