Осяяна
- 16.12.25, 16:39
Осяяна зненацька
відблиском вітрин, зійшла,
подолом шуркотя томливо,
і дзвінко каблучками цокотя
відлунням вдалині,
мов промінь в ранішній росі,
що тане без сліда,
ти щезла в сутінках імли,
лишивши пряні запахи весни.
І те, що марно зупинить,
вмить промайнуло,
наче наслання:
Що наша юність є? —
Алея роз квітучих, сад,
де трелі солов'їв у небесах,
яким зважати ти не рад.
Та жорнова буття
байдуже мелять Вічність
без кінця:
лиш мить мине —
і то вже сад старий,
погрузлий в тернах забуття,
з опалою листвой,
що молить сірі небеса
покрученим гіллям...
Та солов'їв уже нема...
3
Коментарі