хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Колись та тепер.

Нє. От якось подіі за час постсовку змінюються швидко.
Не дуже давно вважав російське-українське братерство вічним непорушним та, головне, справжнім.
Та вже радянський варіант відкинув ще у радянський час, як незрозумілу помилку історіі, пов"язану з маркситським "соусом". 

Але 2014й геть усе спалив. Щось почав здебільшого нехтувати всім, що зв"язане з расєйським патріотизмом. Як те що врешті не здає екзамену перед історією та життєвою практикою. Все більш бачу щось брехливе та огидне. Та краще почав розуміти українську літературу з історі
Імперіалізм, фашизм та колоніалізм, гадаю, найбільш стосується сьогодні саме для расєї. 






1

Коментарі

15.11.20, 20:38

От тількі, якщо хто думає, що це легко, то помиляється. Тому що пагано відчувати себе дещо обдуреним, а головне, час дещо втраченим.

    26.11.20, 05:02

    Зі мною це сталося набагато раніше. Ще до першого Майдану. А які в мене були суперечки з кумою! Моя кума - натуральна москвичка. До 2000 вже була повністю наша, навіть паляниця навчилася вимовляти. Але мої наїзди на свою батьківщину сприймала у штики (кум ні, там все завжди було ок). Але нарешті у 14 і до неї дійшло. А як їй важко, уяви! В неї батько був адекватний мужик, тримав усю сім'ю у правильному тонусі. Але на жаль він помер. А її мама та рідний брат - вата ватою. Це справжня трагедія. Як вона з ними сварилася - це щось. Кінець кінцем вирішили політику не чіпати, але їй дуже боляче.
    А мені було приємно, коли вона сказала: "Бляха, ти весь час був правий. Перепрошую, та дай я тебе поцьомаю "

      36.11.20, 08:17Відповідь на 2 від Танк_

      Отакої!

      На мене сильний вплив жінки. В неї дід ветеран УПА.
      Батько мій не дуже сприймає український патріотизм, але ближче до російської демократіі аля Навальний чи щось таке. Культура - Солженіцин, Цвєтаєва, Ахматова, Пастернак, та оппозиційні письменники. Ото таке.