4

Події які відбулись під нас навчання в Черкасах. Групу людей відправили за кордон навчатися. Я не поїхав тому що не виїздний. Нам дали двох курсантів щоб ті з нами займалися. Ті що випивали нічого не запам'ятовували. Відмирання клітин мозга. Мабуть. Ком.взвода забрали командиром снайперів. За нього можу сказать, як командир він був ніякий.  В кімнаті якій він мешкав панував безлад. Все було в одній кучі. 

   Замком взвод йшов на ком. взвода. Хороший хлопець, одна вада, випити любив. Він купив собі ауді. Поїхав додому в село десь біля кордону з кацапньой, катався десь по бездоріжжя з батьком, підірвався на противотанковій міні. По слухам, мінна була наша. 

     Нам дали нового командира. Бойовий. Але слабкий. Він прогнувся під взвод. Нас прагнули навчити всього що нам було необхідне.. Я собі купив позашляховик. Нам на взвод видали ошкоша. Крім нісан і ошкоша всі авто були куплені за свої кошти. Солярку видавали. 

   В началі травня ми переїхали в село запорізької обл. Там пробули місяць. Містились, і по хатах і по лісосмугах. Наш взвод займався охороною штаба і патруль по селу щоб менше п'яних солдат лазило. Наші випивали ну тихо не привертаючи увагу. В штабі робили макет ділянки яку ми мали зайняти. Я возив ком.взвода, вивозив наряд. Їздив тихо і спокійно. В авто підтримував чистоту. Що викликало в колективі невдоволення і обурення в мій адрес. Далі нашого ком взвода переводять в начальника розвідки а нам дають нового ком взвода. Непющій. В цивільному житті програміст. Пройшов 5 місячні курси. Один його плюс це робота з документами. Другий, його знайомі що місяця донатили десь штуку баксів. Яка йшла на різні потреби взвода. В основному на ремонт авто. Бистра їзда по поганим дорогам. Автомобілі розсипались. Пробувши в цьому селі місяць ми переїхали ще ближе до лінії фронту. Теж саме. Охорона штаба. Підводили техніку. П'янки в зводі стали частіше. Штаб продовжував робити макет. 

    Якось я задав питання нашому новому ком.взводу. Що для нього важливіше: виконати завдання або зберегти життя особового складу. Його відповідь була така. Якби ми служили в ізраїльській армії то да, на першому місці було б зберегти життя особового складу. А так як ми в українській армії то в нас на першому місці виконання завдання. Це правильно? Що каже класика? Якщо у командира на першому місці не збереження життя особового складу а виконання завдання, то згодом не буде кому виконувати завдання. 

    Був випадок. В основному всю роботу брала на себе еліта взвода. Всі решта були на підхваті. Сиділи і нічого не робили. Прийшов наказ розвідати до вказаного населеного пункту дорогу. Це було написано в групі. Я підхожу до ком.взводу і пропоную зробити цю роботу. Сісти і прокласти на карті маршрут а потім поїхати цим маршрутом. На що він відповів з впевненістю, що треба проїхати а потім прокладати. Ми поїхали забрали двох хлопців з еліти, ті що таким вже займалися. Один з них накинув маршрут на карті і ми ним проїхали щоб бути впевненим що дорогою проїде важка техніка. Ком взводу не сподобалось що я був прав. Є даже такий вислів, що людину яку ви витягли з багна, ніколи вам цього не простить, тому що вона знає що ви бачили її в багні і безпорадну. Психологія. Хотя про це ніхто не знав.

    Пробули ми в цьому селі місяць і переїхали ближе до Запоріжжя. Тут і були наші перші спроби прорвати оборону противника.     Лобкове і Пятихатки. Наша еліта зайшла двома групами. Розвідати обстановку. Вийшовши через деякий час, вони спочатку напились а потім поїхали до комбата. Я ж привіз до комбата нач.розвідки. Такими я їх ніколи не бачів, вони були перелякані і свій страх питались заглушить горілкою. Вони казали що туда вести нікого не можно і хай що хочуть з ними - те і роблять, ну вони нікого заводить не будуть. Комбат їх заспокоїв і на те що будуть жертви, відповів. Значіть будуть. Я людей не заводив, приймав участь у виведені людей. 

    Їх ждали. Окопи які мали взяти, були пусті і замініруванні. Всюди були кацапські камери спостереження. Дрони літали по двоє. Арт підтримки з своєї сторони ніякої. Зв'язка не було, рації глушилися.Це був тір. Людей просто принесли в жертву. Їх заводили стежками, поміж мінними полями, по темному, щоб вони не мали можливості самостійно вийти. Як скот. Коли дали відбій штурма, людей почали виводити. І за час виведення людей, орудіє кацапні било на такій відстані від людей що не було даже контужених. Хотя до цього вони впускали в Лобкове ну орудія били на стільки точно що нікому не вдавалося вийти. Комбат розпорядився щоб розвідки видали м'яса в не черги, за успішне виведення людей.

3

   За мною приїхали на пікапі нісан навара з кермом з правої сторони. В ньому були четверо солдат с кобурами під мишками, на вид серйозні. Я погрузив свої баули до них в авто і ми поїхали на 0. По дорозі ми заїхали в гараж, де взяли пижика з помятим передком на буксир і поїхали далі. Останні тридцять кілометрів дорога була в дуже поганому стані, яма на ямі.  Потім ми зїхали на польові дороги і по ним вже доїхали до села що було в кілометрі от кацапської границі.

    Село було почті заброшене. В ньому мешкало до десяти людей похилого віку. Ні магазину, ні автобуса, не було нічого. Добре що хоч напруга була.

     Окремий розвідувальний взвод, розмістився в покинутому вже років з п'ять бараці. Мені показали мою кімнату кімнату. Невелика одномісна кімната, завалена старою одежею. За пару годин я все виніс в сарай, зібрав павутиння, замів і даже помив пол. Накачав надувний матрас, постелив матрас синтетичний, заправив постіль. Все вийшло даже очень не погано. Могло бути і гірше. Хлопці показали де душ. В принципі все було норм. Повечеряв і спать. 

   Наступного дня я і ще пару хлопців поїхали на позицію звідки велось спостереження за кацапньой. Приїхали дорогою до посадки, далі пішком пройшли посадкою. На позиції були хлопці двоє з розвідки двоє з іншого батальйона. Це був совмесний пост. Тут я узнаю що наш батальйон резервний. А взвод розвідки прикомандирований до бойового батальйона який розміщений по пограничний лінії. Пару годин поработавш ми їдемо назад в барак.  

    Приїхавши, бачу що тут уже п'янка, самі круті сидять за столом і запрошують мене на спів бесіду. Такої спів бесіди в мене ще не було. Махновщина в стороне гірко плаче. По началу я відмовлявся пити та згодом мене вговорили і скинувшись ми поїхали за горілкою і пивом. До міста за 30 км по тій  самій  дорозі по що ми їхали вчора.  По дорозі назад заїхали до ставка, скупатися і випити. Ми випили пляшку на чотирьох, закусуя, я зеленою грушою дичкою, вони пивом і сигаретою. Замком взвод хоче мене перевірити бере чужий автомат і цілиться в мене подавши патрон в патронік. Перевірка не вдається, власник автомата забирає автомат. Між двома починається сутичка і мордобой. Вони пили з самого ранку тож їх розвезло. Ми повертаємося до бараку і вже тут продовжується співбесіда. За частую вони спорять між собою. Я же помню і контролірую ситуацію до самого кінця. Далі вони продовжують без мене, мені погано і проблюваашись іду спати. 

     Наступного дня я купляю їм похмилитися, собі мінералки і всі відпочивають. Ком. взвода перед цим видав мені автомат і сам кудись свалив. Я так зрозумів, що його залякали і він ком. взвода був тільки формально. 

   Далі все почалось як і повсюди. П'янки, гулянки, вечірні посиденьки до ранку. Ганяя авто, по поганій дорозі, раза три на добу до міста за покупками. То в сто ремонтувати авто. Я більше не пив і до мене стали ставитись з підозрою в стукачестві. Буцім то я засланий козачок.  Ніби-то з моєю появою командування почало знати все що в них тут відбувається. Пізніше стало відомо що це робив ком.взвода. Він знав що подумають на мене. Були ще і такі пред'яви: зуби два раза на день чіщю і що каждий день душ приймаю. Почали казати що я мав привикати до польових условій. На те я відповідав, що якщо маю можливість то чому нею не скористатись.

   В общем мене колектив не прийняв і щоб я не сказав або робив, все сприймалося негативно. Стучали один одному про мене в меру своєї розпущеності. Це були плоди що денних п'янок. Один плюс в них все-таки був. Заборона пити на позиції. Мені подобалось заступати і вести наблюденіе. Ми вели наблюденіе за кацапским селом. З виду ухожене село. Будинки, поля, садки, все було ухоженим. Були пастбища на яких паслась худоба. Ми же виглядали із заростей і жили в почті покинутому і заброшеному селі. 

   Так ми пробули до начала грудня. Потім було переміщення в Черкаси де мало пройти перегрупування а ми пройти підготовку і  стати штурмовою бригадою.

                                                                                             2

 Наш кулеметний взвод приїхав на місце третього взводу, ті вже потроху освоювались на новому місці. Я був в третьому відділені і на цьому місці мало залишатися наше відділення. Так командир першого відділення з ком.взаодом оглянули місце і самі з першим відділенням зосталися. Ми поїхали на друге місце і там осталось друге відділення. А вже аж потім ми приїхали до садка де був розташований перший взвод. І там в гарних умовах з водою і світлом зосталося трете відділення. Ком.першого відділеня і ком.взвод прожили під відкритим небом всього три дня і їх перевели в садок. А состав першого відділення зоставшись без командира і далі жили під відкритим небом будуючи собі бліндаж.

    В лісі нам вибрали місце де ми повинні окопатися і побудувати бліндажі, бійниці. Мешкали в садку а до лісу їздили щодня автобусом. За пару тижнів все було готово. 

     До цього момента мене все влаштовувало.  Ми і далі продовжували мешкати в садку. Людей розділили на групи так щоб заступать на добовий наряд на позиції і наряд по садку. І ось тут від бездіяльності почались  п'янки. Починалися вечором, закінчувались глибокої ночі, за дня тихенько похмилялись. Пили почті всі.  Були і ті що наркоманили.  Перевага була на стороні пияк, їх було більше. Заступаючи в добовий наряд, запасалися наперед щоб було в наряді не скучно. Були і такі що добавляли в горілку якусь хрень і по три дня ходили бухі. Телефонував до хлопців що були в другому і третьому взводі, ті кажуть що в них теж саме. П'ють горілку і наркоманять. В сусідніх селах, як тільки заїхали солдати в кожнім дворі можна було купити випивку. Командир першого взвода був все ядним. І курив і пив і нюхав. Я був в ахує. Спасало те, що в кімнаті де я мешкав не пили. Деякі пили на стороні, приходили тільки ночувати. Я уникав п'яних посиделок, того що це не про що і не о чом. П'яний базар. Я відсторонився від усього, сам ходив до міста, по магазинам, на спорт площадку, гуляти. В моєму відділенні тільки я не пив. Був товариш в першому відділені не пьющій, ну його не захотіли переводити в садок, щоб в каждому відділені був хоть один адекватний. Ті хто їздили на штаб батальйона, казали, що там теж саме робиться, із за цього і ніякого покарання. Іноді приїздила перевірка. Ну про неї за вчасно попереджали а тих що були п'яні, ховали подалі що б не попадалися на очі. Шикування не було і перекличку ніхто не проводив. Ні дисципліни ні порядків ні навчань в нас не було. Один тільки рас їздили стріляти.

    Так пройшло два місяця і знову переміщення.Ми переїхали в село. Перший взвод, розділили на дві хати. Там де був я, було десять а всі решта на другій хаті. І п'янки продовжились. Тільки тепер круглу добу. Хлопці пили горілку і запивали енергетиком. Так же само як і на попередньому місці, нам виділили місце де ми мали побудувати бліндажі викопати окопи, облаштувати бійниці. Мій ком.відділення зайшов в запой. Пробувши десь з місяць, мене настільки це все достало що я потребував переводу кудись на Донецьк де солдати зайняті ділом. З ранку до вечора одні п'яні рожі. На попередньому місці можна було до міста сходить тут же ми жили в селі і ходить було нікуди. Я перестав їздити на позиції і щось робити. Спочатку були погрози. Потім  до мене приїхав командир гшр. Дядько боєць. Замолоду був в Афганістані. Він мені рекомендував потерпіти і не рипатись. Я же стояв на своєму. Він мені сказав що порядок був в Афганістанскій війні, тут же ніде порядку нема. Запропонував побути в розвідці, вони були на 0 і на днях під арт обстріл попали. Я погодився. Розвідка мене до себе брати не хотіла, та я продовжував стояти на своєму і у командування не було другого виходу як перевести  мене до них. Цей же  взвод, перевели жити до лісу щоб вони трохи перестали пити. Ну це не було рішеням проблеми.

                                                1

     Вихідного дня поїхав до міста по новий смартфон, старий не підтримував багато нових програм. Дія. Ощад 24. Покупка нового смартфона була необхідністю. Купивши смартфон повертався на автовокзал ідучи через площадь. Звернув увагу як троє співробітників фоєнкомату по формі роздають брошури з запрошенням вступити до ЗСУ. На іх відгук і прохання підійти відповідаю що поспішаю на автобус. Та мисль про можливість вступити і на власні очі побачити що і як там, засіла в моїй голові. Ця подія відбулася 20 лютого 2022 року. 23 лютого приїхав до свого рай. воєнкомата і мені дали направлення пройти мед комісію в лікарні. За день комісію не пройшов, домовився що до пройду 25 лютого. Прибувши 25 лютого в воєнкомат, де мені повідомили що комісію проходити вже не треба і що мене зараховано до ЗСУ в роту охорони. Так і почалась моя служба в армії. Обов'язок роти охорони охороняти воєнкомат. Стратегічно важний об'єкт. Добу охорона, дві доби навчання. Перше моє обурення відбулося на ранковому шикуванні. Командир розповідав про вред алкоголю і що буде с тими хто буде пійманий на вживані. Мене обурило те, що в нас війна і що такі висловлювання це недовіра до підлеглих. Потім інструктор, бувалий воїн атошнік, сказав, що ми стадо. Мене це також обурило. Стадо це ті кому треба пастух. Я же в пастухові потреби не мав.

    Пройшло трохи менше місяця, і я пишу рапорт щоб мене перевели до бойової частини.  Воєнкомат охороняти в мене немає ніякого бажання. Мене перевели в Черкаси. Де були і ждали направлення ще 700 чоловіків. В цьому розсаднику хвороб я провів тиждень. Дисципліна і порядок мені сподобався. До вживання алкоголю теж все було строго. Тих хто попадався, карали по всій строгості.  Попав у першу відправку. На Чернігів. Нас 250 чоловіків перевозили дев'ятьма автобусами.  Їхав я в дев'ятому.  Приїхавши в село в Прилуцькому рай, ми вигрузились і нас по черзі викликали в штаб де записували дані з воєніків. Там уже були призовники, чернігівські. Вони були в цивільному і в багатьох із них одяг був на вид як у бродяг. Деякі були в робочій спец одежі. Ми же з Черкас приїхали почті всі по формі. Цей факт посіяв неприязнь між чернігівськими і черкащанами. На мою думку їм було соромно що ми бачили їх такими. Розміщали нас по номеру автобуса. Приїхавших в дев'ятому автобусі, заселили останніми. Сказали місць нема тож можете розселитись в колідорі. Це норм рішив я. Ми на війні вибирати не приходиться. 

   За місяць привиклося, чернігівські отримали форму, розписали хто в якій роті в якому взводі. Нам видали броніки, каски, автомати. На шикуванні комбат сказав що ми всі люди і що можно за вечерею випити сто грам горілки і що за це нічого не буде. Потроху почали випивати. Я попав в першу роту, четвертий кулеметний взвод. Нам видали палатку, ми її установили, облаштувалися. В палатке взводом ми переночували двоє ночей. На третю ніч, передіслакация. О 5 ранку щоб все було розібрано і стояли з баулами готові к відправки. Сказав командир роти.

    Нам на взвод видали газон з будкою. На передодні. Сутки лив дождь. Грязь була повсюди. Ну поставлена задача була виконана. І о 8 годин ранку ми виїхали в колоні. Проїхали ми на газоні кілометрів 20. Зламався. Колона нас об'їхала і вони поїхали далі а ми зостались на узбіччі ремонтувати газона. Десь з годину до нас під'їхав дядько. Представився. Власник асфальтного заводіка, возить їсти людям що стоять по блок постам. Сказав що нас в біді не кине.  Накормив і нас. Привіз автоелектрика і моториста. Ті шукали причину дві години, потім кажуть що авто краще в гараж відтятути і там вже можно відремонтувати. Приїхала мусоровозка і взявши на буксир відбуксирували в гараж. Там я керуючись підказками моториста відкрутив павука, поміняли прокладку і все що було необхідним, зібрали до кучі. Заводити а він не заводиться. Нам поступає приказ вернутися на маршрут за нами послпли автобус. Нас на буксирі відбуксирували назад. По дороге роблячи спроби завести з буксіра, безуспішно. На дороге зібрався цілий консиліум з спеціалістів. Безуспішно. Ми пересіли до автобуса і поїхали далі. Ночью автобус зупинився у узбіччі і ми так не виходячі проспали до ранку. Рано поїхали далі в городок Сумській обл. Спільні пригоди об'єднували колектив взводу. Почала зв'язуватися дружба. Це було приблизно на паску. Проживши з тиждень ми іще зробили один переїзд на остаточне місце. Приказ зверху першому другому і третьому взводу зайняти позиції по окраїнах города. Четвертий кулеметний взвод розділити між трьома взводами.