Поймала себя на мысли, что хочу прочесть что - то интересное...

Народ, посоветуйте, а?))))

Сидять в хаті невістка зі свекром та свекрухою. Свекруха каже:
- Все у нас до ладу. І живемо добре, і не лаємось, от тільки хата небілена.
Невістка: - Які проблєми, мамо! Білила є?
- Є, а тільки щітки нема.
Невістка підбігла до свекра, обстригла йому бороду, зробила щітку і побілила хату.
Свекруха знову: - От і хата в нас побілена, а вікна непокрашені.
Невістка: - Які проблєми, мамо! Краска є? - Та є, от тільки кісточки нема.
Невістка підбігла до батька, обрізала вуса, зробила кісточку та покрасила вікна.
Вечір. Вертається додому чоловік з роботи. Дивиться на груші батько сидить.
- Тату! А чого ви там сидете?
- Там, синку, у хаті дві курви зібралися блини пекти. Так я оце не знаю, чи є в них яйця, чи нема!

твоє осіннє соло вже нікому непотрібне
твої слова не обпікають мов зола
твоя душа мені давно не необхідна
а з серця випита любов до чаші дна

ти не знайдеш на запитання відповіді чесні
ніхто не скаже правду, навіть я
але не будеш все життя жаліти ти безмежно
про ту утрачену можливість каяття

ти не палач, не кат, лише людина
та ти не знаєш почуття жалю
іскра добра в твоєму серці не затліла
не спалахнуло те багаття щирого вогню

ти вовк без зграї, ти король без масті
і ти не звик зважати на людей
ти одинак, тобі не треба щастя,
не треба спалаху закоханих очей

ти справді знаєш, що нам щастя
раптово випало не тої масті,
що дивний світ стає навколо
і звужується кляте друзів коло

нас не лякали зустрічі вночі
й загублені від раю ті ключі
ми вірили колись у наші мрії
і не втрачали віри і надії

все це було у спогадах давно
роками слід подій тих замело
для нас тепер нові є ідеали
й чудові шанси – ми таких іще не мали

всі знаємо що час колись настане
відлуння мрій в нас жити перестане
життєві слайди зміняться на інші - 
тепер і ми вже не такі, які раніше

…Наш ангел знає що і як
нехай між нами все не так
були ми поряд довгий час
та небо не дало нам знову шанс

ті кляті звички і п"янке вино
і от мені вже все одно
що відчуваєш ти, чого боїшся
на що ти молишся й кому ти снишся

час плине непомітно загадково
і ззовні нам здається – все чудово
та тільки закриваю очі я
той біль переді мною наче фурія

ти знав, але не вірив, не чекав
з моїх думок твій образ десь пропав
можливо дивно й трохи нещасливо
та ти і я все ж віримо у «наше диво»…

Пока в моих наушниках играло радио, на город неминуемо опустилась ночь. Она вот-вот грозиться превратиться в маленькую истеричную девочку, котрой как всегда чего-то не хватает.. . Если бы не этот туман, можно было бы увидеть рассвет, где-то здесь, возле окна, прямо над погасшими огнями города. Понятие времени настолько растяжимо, пора уже сверять его по разбитым часам. Ты знаешь, в мире так мало различных ситуаций, что как ни крути колесо сюжетов, они начнут повторяться раньше, чем ты допишешь свою книгу. Поэтому я не верю в то, что начинается с "У меня такое первый раз", "Такого еще ни у кого не было", а так же того, что кончается многозначительным многоточием, которое должно придать весомость, а отправляет - напротив - сказанное в далекий космос. Точки в конце предложения - они как звезды, только тут они сегодня розовые. А зимой звезды меняют цвет. Выйдешь на улицу в мороз, глянешь на черное небо сквозь прозрачный воздух с облачками слов, а они там мигают, и будто смотрят на тебя, разговаривают. Как сломанный миелофон.

У меня что-то сломалось внутри, очень давно, но почти никто этого не заметил. У кого-то внутренние изъяны заметны сразу, с первых минут поломки. А кто-то еще долгое время функционирует почти по-прежнему. Почти, пока вирус не сжирает систему изнутри, по одному байту, неспеша, даже где-то ласково, и потом вдруг раз - и черный монитор вместо рабочего стола.

И еще. И еще, я хочу тебя. Совсем не так, как прежде.

Як мало потрібно для щастя! Всього лише близька людина поруч та порція морозива:) До чого тут морозиво? Воно смачне, але не в цьому суть. Просто прекрасно бути поряд хорошої людини, тримати її за руку, спілкуватись ніпрощо та милуватись чудовими краєвидами Києва... А ще потрібна погода. Будь-яка, головне щоб не навіювала сум. А тоді з погодою таки похартило--наперекір прогнозам синоптиків, вона була кльова!! Можливо, небо вирішило,що же досить плакати і требе зробити мені приємне?..

З"являються питання. Багато. Різних. Зовсім недоречних. Чому? навіщо? коли? як? на них не можна дати відповідь, адже вони не адресовані ні до кого. цими питаннями я просто питаю про ніщо та нічого. Аще на них ніхто не відповість, бо вони брехливі. Такі ж як і відповіді на них. А що взагалі не брехливе? і кому брехати найтяжче?--не знаю. Але точно бути чесною у деякі миті найскладніше з собою...

Літера "М"... Що вона тепер для мене значить ? Нічого? А може щось? я не знаю, я розгублена, я не знаю про що думати та що казати, чорт його забирай!!!!!!! І ці дурнуваті сни... Як їх розуміти? Вони щось означають чи ні? Бляха...

А сьогодні придбала довідник з Географії. Щоб вчитись:) І знову питання: Чи буду? Навіщо? Але на них я маю відповідь і не хочу змінювати її суть, не хочу думати, що вона брехлива... Адже тоді руйнується все...втрачається сенс життя... не жити? Нє, такого я нікому не подарую: ви ще мене будете терпіти :Ь

Мне все равно о чем ты мечтаешь
Мне безразлично, ведь ты не страдаешь
Твоя история не интересна
И в мире твоем мне давно стало тесно

Нетрезвый голос - все так же банально
Двух слов не можешь связать ты буквально
Твои друзья - абсент да отвертка,
Две сигареты и "дама" за сотку.

Плохая привычка - ночь в казино
"Две двести поставьте мне на Zero!"
Костюм - не Armani, туфли - не Prada
Зато перегара "немая" преграда.

Тебе не бывает обидно и грустно
Ведь жизнь "зашибись", пока в баре не пусто
Стареющий мачо с фальшивой судьбою
В которой не смог ты стать сам собою

 Понимание того, что ты «все еще не бревно, и че-то там способна чувствовать», приходит тогда, кода тебе незаслуженно делают больно. У каждого в жизни такое хоть раз было. И каждый воспринимал подобное по-разному: кто-то плакал, кто-то заглушал боль алкоголем и антидепресантами, кто-то уходил с головой в работу, чтоб отвлечься. 

А вот у меня все иначе. После каждого «удара судьбы сзади сковородкой по голове» мои чувства и ощущения в корне меняются. Я становлюсь холодной, стервозной, нервной и начинаю тихо ненавидеть окружающий меня мир, в особенности людей. Так мало того, что «тихо ненавижу», так еще и делаю всякого рода пакости (о них в последствии я все-таки жалею, но что сделано-то сделано). Вот и сейчас оооооооочень хочу на ком-то выместить свою злость.

 Но вот беда: не покидает меня никак банальное чувство дежавю – рядом со мной (в который раз уже) вместо одухотворенной жертвы оказывается мирно растущий в вазоне цветок и телефон…. Ну что ж, потерю цветка я как-нибудь переживу, а телефон….. Короче будет повод купить новый))))

P.S. Полегчало)))) Расслаблено курю на балконе и думаю, какой бы новенькой моделью телефона себя порадовать))))

P.P.S. Все-таки поистеричить иногда полезно)))) 

…І правду знаєш тільки ти
Про те, як я кохала сильно
Страждаючи на самоті
Безглузді сльози лились гірко.

Любов пройшла, розтанув сон
І час спливає непомітно
Життя іде, змінилась я
Мабуть.. напевно… вірогідно…

А вчора знову бачила тебе…
Тобі не личить бути нещасливим…
Сумні зелені очі – це мине
І у житті твоєму будуть зміни…

У нас немає шансу бути разом
В нас різні долі, різні два шляхи
Та я щаслива, що забулися образи
І в серці залишилось місце доброті.