Вірші Ані Онищук

  Я вкраду тебе від всіх
Від пут, що заковані руки.
Від болю, що в серці заліг
Буденності - сірої муки.

Я вкраду. Моя вина.
Закрию долонями очі.
Забуду, що є стіна
І в тиші почую «хочу».

Безумство - миттєвий рай
Троянди зів’яли у вазі
Скінчилось усе, прощай!
Та тіло ще мліє в екстазі.

Я вкрала тебе, прости.
Гріхом переповнилась чаша.
Благаю, прошу, відпусти.
Ця казка – вона не наша.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Не проміняй мене на небо
Зірок спокусливу вуаль
Не йди навпомацки не треба
Життя це все-таки спіраль.
І в верх і вниз чогось бракує
Бо щастя повного нема
Можливо час когось й лікує
І я чекаю не дарма.
Моє ти горде вірне диво
Не падай каменем до ніг
Не вір у те що так зрадливо
Він проміняв мене на сніг

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Відступаю, замало сили.
Віддаю, відрікаюсь. Мине!
Не здійснилася мрія красива.
Погляд грубий у плечі штовхне.
Кажуть, ранить до болю слово,
Обпікають медові уста.
Твої вуха не чують знову,
Я піду, не рахуй до ста.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Ти чуєш дощ?
А знаєш, він лікує.
От бачиш, серце вже не так щемить.
Німа вода, а долю пророкує.
Сліпа любов, а довго так болить.

Давно минула наша тимчасовість.
Вагалась я між вічним «так» чи «ні».
Щастить тобі, у тебе чиста совість,
Останнє слово випало мені.

Як думаєш,
Ненависть неминуча?
Хто ставить крапку, того й судить Бог?
І докором сама себе замучу:
Чому цей дощ ми слухаєм удвох?

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Благаю, за що ти мучиш?
В очах тихий сором сміється.
І губи шепочуть: «Скучив»
І серце щодуху б’ється.

++++++++++++++++++++++

і дано ж талант людям!