хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Чернігів кликав та не бажав відпускати – Олег Володарський

Псалом 120

Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога,

мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю!

Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож:

оце не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів!

Господь то твій Сторож, Господь твоя тінь при правиці твоїй,

удень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі!

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою,

Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки!

Затишний храмовий сад, де відпочивала наша знімальна група, скидав з високих крон дерев ароматні яблука на зелену траву. Мені дуже закортіло компоту з цих яблук. Ми жили в гостьовому будинку при храмі – в затишному й тихому місці, котре дарувало нам затишок та спокій. В нечасті миті відпочинку я сидів в саду та дочитував «Алхіміка» Паоло Коельо – не значну за обсягом, проте сильну своєю мудрістю книгу, котра багато в чому симетрична подіям у моєму житті.

Ієромонах Роман Халус – настоятель монастиря, в якому нас з таким теплом приймали на час нашого перебування на Чернігівщині. Відкрита, сонячна, любляча душа. Людина, котра з такою щирою любов’ю ставиться до Господа та до ближніх.

Відзнявши ряд програм безпосередньо в Чернігові, ми рушили в мандрівку просторами цього дивовижного краю. Перша наша поїздка була до Крюківки, Мени та Сосниці. Дощ напував прохолодою прийдешньої осені, а коридори дерев обабіч дороги створювали враження, ніби ми потрапили у казку. Ієромонах Нестор Назаров. Сьома ранку, а на нас на порозі храму вже чекав священик української церкви, зустріч з яким була запланована ще за багато місяців. Дуже шкодую, що ми не мали змоги потрапити до його храму в селі Жухля – це справжній витвір мистецтва.

Ігумен Марк Лугановський. Жива, небайдужа душа, котра бачила багато місць, подій та храмів. Яскрава, енергійна особистість.

Протоієрей Володимир Шемендюк. Затишний храм в місті Мена та набат перед літургією. Люди зустрічали нас біля храму та дуже раділи увазі до свого священика.

Ієрей Василь Пишкович. Він наче дитина радів нашому приїзду. У нього світилися очі. Яскрава душа і теплий діалог.

З Мени ми рушили до Сосниці на батьківщину Олександра Довженко, де потрапили до Сосницького літературно-меморіального музею О. П. Довженка. Простір був наповнений ароматами яблук, меду та свіжого хліба. Земляки величного українця зустрічали нас привітно та тепло. На душі від такого привітання стало одразу сонячно, не зважаючи на похмурий день.

Віталій Онищенко. Коваль. Великий, сильний чоловік з дивовижно доброю душею. Його роботи прикрашають багато храмів. Він подарував нам підкову на щастя і цей дарунок і досі наповнює теплом від цієї зустрічі.

Микола Чабась та його онука Руслана Клюй. Дідусь настільки натхнений та талановитий майстер лозоплетіння, що надихнув онуку до цього і вона, по-научному глибоко занурилася у вивчення цієї теми та стала автором багатьох робіт про лозоплетіння, його джерела, історію та сучасність. Дідусь пишається своєю розумною, потужною онучкою, а Руслана із захопленням розповідає про талант дідуся. Дивовижний зв’язок поколінь.

Ганна Кузьменко та Володимир Чернявський. Пані Ганна очолює народний аматорський фольклорний колектив «Криниці», а пан Володимир опікується музичним супроводом творчості цього колективу. Я сидів та наче зачарований слухав ці українські душі.

Валентин Попченко. Військовий штурман морської ракетоносної авіації. Вперше зустрічаю настільки талановитого майстра вишивки серед чоловіків. Потужна людина з глибокою душею.

Любов Наконечна. Директорка Сосницького літературно-меморіального музею О. П. Довженка. Микола Миколайович Шкрібляк, друг нашого проекту та неймовірний українець, до думок якого ми завжди прислухаємося, порадив нам обов’язково відвідати цей музей та познайомитися з його очільницею. Вона з материнським теплом опікувалася нами під час нашого перебування в музеї і ми були надзвичайно раді, коли вона все ж таки погодилася зняти програму. Проводжаючи нас до машини пані Любов прочитала нам в дорогу псалом 120. Я ніколи не забуду її материнську молитву.

Прилуки. Злива не вщухала з самого ранку, однак ми наперекір погоді їхали дорогами Чернігівщини на заплановані зустрічі. На нас вже чекали люди, котрі з повагою поставилися до нашої праці та погодилися на зйомки «Сповіді».

Митрофорний протоієрей Віталій Юрочко. Настоятель собору Різдва пресвятої Богородиці у м. Прилуки. Отець Віталій говорив про принципи його виховання, а мені хотілося, щоб ця програма продовжувалася якомога довше, настільки цікава та важлива тема, як для мене, так і для Нації була піднята у цій розмові. Дивовижне місце та дивовижна душа.

Отець Дмитро Горнакевич. Храм Покрови Пресвятої Богородиці. Ми знімали у капличці біля храму, котрий тільки будується. Священик, котрий будує храм душею та молитвою.

Прилуцький краєзнавчий музей імені В. І. Маслова зустрів нас привітними посмішками працівників музею та запашною кавою. Нам надали можливість знімати програми в залах музею, де так яскраво відчувається подих нашої величної історії.

Тетяна Зоць. Директорка музею. Я щоразу так щиро радію, коли зустрічаю людей, котрі як інтелектуально, так і душею палають власною справою. Цільна, потужна, яскрава особистість.

Вікторія Лемещенко. Керівник фольклорного ансамблю «Горлиця». Глибоке усвідомлення нашої генетики, історії та культури пані Вікторія втілює у своїй творчості. Розмова, котра починалася досить важко, а потім переросла у цікавий, яскравий діалог.

Ольга Петрівна Чернікова. Історик. Викладач. Українка. Патріот. Їй так глибоко, так по-материнськи болить Україна. Вона серцем відчуває нашу країну.

Вікторія Вольвич. Ще рік тому, коли ми почали готувати мандрівку на Чернігівщину, ми з нею домовилися записати програму. Сильна. Вільна. Потужна. Принципова. Дивишся на цю тендітну українку і розумієш, що поки посеред Нації є такі незламні Берегині, ми непереможні.

Ніна Заболотна. Поетеса. В її творчості виблискують вкладені нею частинки душі, котрі лікують душі тим, кому випало щастя насолодитися талантом цієї людини. Я вдячний, що вона щедро поділилася зі мною та глядачами своєю творчістю.

Олена Опанасенко. Начальник відділу сім’ї, молоді та спорту Прилуцької міської ради. Вона допомагала нам організовувати зйомки «Сповіді» у Прилуках і дала згоду зняти з нею програму. Цікавий, патріотичний діалог.

Ми повернулися до Чернігова, де на нас чекала зустріч з юними пластунами чернігівського ПЛАСТу. Ми вирішили розпочати Чернігівський цикл саме цією «Сповіддю». Юлія Гриценко. Давид Давиденко. Артем Козар. Назарій Кульбака. Ці діти говорили те, чому велика частина наших співвітчизників так і не зуміла навчитися. Українська мова, українські душі, українська розмова. В цих юних душах стільки усвідомленості, стільки українства, що я зловив себе на тому, що прагну аплодувати ледве не кожній їхній репліці. Моя душа батька захоплювалася та пишалася цими дітьми та їхньою «Сповіддю».

Галина Шевченко та Ігор Козар. Наставники Чернігівського ПЛАСТу. Люди, які розбудовують одну з твердинь українства – ПЛАСТ у Чернігові. Після «Сповіді» з їхніми вихованцями я неймовірно пишався знайомством з цими людьми. З нами у програмі була маленька Квітка, донька Галини, котра своєю сонячною посмішкою наповнювала світлом нашу розмову.

Ієрей Володимир Павлина. Наш шлях пролягав через Бахмач, де ми мали зустрітися з цією людиною. Ми домовлялися про зустріч за декілька місяців і нарешті день зустрічі настав. Бахмач зустрів нас вранішньою свіжістю та куполами церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Отець Володимир – цікава, енергійна, непересічна особистість. Він показав нам три своїх церкви. Старовинні, намолені. Осяяні любов’ю священика, котрий служить в них.

Ірина Серга. Художниця. Вона не уявляє себе без творчості та навчає наших українських дітей малювати і творити. Добра і любляча людина, котра пише дивовижні ікони, біля однієї з яких ми й знімали з нею «Сповідь».

Вікторія Іванько. Волонтер. Ми розмовляли з нею у церкві, а вона ледве стримувала втому. І я розумію чому. Люди, котрі присвячують себе Україні вигорають від байдужості тих, хто «втомився від війни». Їм складно це прийняти та зрозуміти, адже вони віддавали останнє, задля нашої країни.

Олег Калиняк. Лікар. Ветеран АТО. Просвітянин. Небайдужий, ініціативний українець від самого дитинства. Попри складну хворобу, пан Олег погодився приділити нам час та зняти «Сповідь» і я щиро вдячний йому за це.

Ще один ривок і ми опинилися в надважливому для кожного небайдужого українця місці – у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця». Наталія Саєнко. Учений секретар Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Важливий діалог про нашу історію, про Україну та українців.

Митрофорний протоієрей Роман Кривко. Свято-Покровський храм м. Батурин. На анонс програми ми з отцем Романом сфотографувалися на фоні українського прапора, котрий розміщений у храмі біля вівтаря. Багато священиків підтримують мою думку про те, що національні прапори мають майоріти у кожному храмі. Розмова з отцем Романом вийшла чесна та справжня.

Ми поверталися до нашого тимчасового дому – до Чернігова, де на території греко-католицького монастиря, в якому нас приймали, також майорять жовто-блакитний та червоно-чорний прапори. Бог і Україна! Чернігівщина дивовижно багата вірою та любов’ю до Батьківщини. Чернігів зачаровував. Чернігів кликав та не бажав відпускати. Та настав час рушати далі. Коли за спиною залишилася Катерининська церква, я став молитися і просив Господа лише про одне – аби мені вистачило душі описати все те, що відчув та побачив у цьому місті. Ми їхали до Ніжина і тоді ще не знали, що часточка наших сердець назавжди залишиться в цьому місті.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-2

0

Комментарии