хочу сюда!
 

Галина

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Лено, ти живеш своєю неймовірною землею – Олег Володарський

 

Найщасливіші люди – ті, хто відшукав себе. Вбиті і відроджені незліченну кількість разів своєю внутрішньою боротьбою, вони випромінюють простоту, залишаючись при цьому складним механізмом, котрий не до снаги. Їх щирість нагадує оголеність та беззахисність, та варто торкнутися їх душі, і ти відчуєш усю силу захисної броні з присмаком сталі на вустах. Їх слова, наче куля, що влучно летить до цілі, пронизує твою голову, за долі секунди змінюючи твоє мислення і закладає в нього щось нове, невідоме тобі раніше. Їх мовчання приголомшує… Їх посмішка обеззброює…

В них немає меж, проте ти гостро відчуєш свої, як тільки спробуєш увійти на невідому тобі територію. Вони усюди, та самі по собі. Вони бачать тебе наскрізь, тому що бачать себе. Вони знають, якими почуттями ти сповнений і скільки тобі потрібно до останньої краплі.

І якщо тобі дуже пощастить – ти зустрінеш їх на своєму життєвому шляху. Буде солодко та боляче водночас. Буде ламати наче за черговою дозою. Буде руйнувати і збирати докупи… Це хороший знак, ти ростеш.

Навіть якщо після тебе розтрощить, наче після падіння з висотки, тобі завжди подадуть руку і покажуть те, чого ти раніше не бачив. Головне не пройти повз. Повз таких людей. Ти впізнаєш їх за простотою. За поглядом, котрий тебе обеззброїть та прив’яже сильніше за будь-які ланцюги…

Анжеліка Хоффман

 

Слухай, а ти знаєш, як я рятуюся від болю? Шукаю спокою в тиші. Або йду до людей, вони в нас неймовірно мудрі.

Ось і наближається до завершення цикл програм про твою рідну Гуцульщину. Ти була права. Це чарівно. Казка, котру треба зуміти почути…як в дитинстві, коли на межі сну, завернувшись в ковдру, слухаєш мамині казки, вже не зовсім усвідомлюючи де сон, а де дійсність.

 

Ти живеш своєю неймовірною землею. Ти гуцулка. Завдяки цій енергії, котру дарують тобі твої любі гори ти умієш встигати усюди, а твоїх щоденних турбот, з котрими ти з такою легкістю пораєшся, вистачило б на трьох. Гори також люблять тебе, тому віддають тобі не менше любові та наснаги, ніж ти їм. А завдяки твоїй любові до рідного краю і з’явився цикл «Українська Шамбала».

 

«Просвіта», Манява, Верховина, Ясенів… Госпідко, пратчер, инчий вимір… Ти подарувала мені знайомства з неймовірними людьми, гостинно запросила до вашого родинного музею… Троє твоїх дітей, котрі так щиро моляться за столом. Я вражений!

Твої друзі – думаючі люди. А в їхніх очах неймовірна чесність та щирість. Пам’ятаю все. Кожний діалог. Кожне знайомство. Кожну мить.

Ти надзвичайно любиш свою країну. І це для мене найважливіше. Відповідь на питання «А що ти зробив для України?» стала мірилом мого ставлення до людей. Найсильніші любов та молитва – мовчазні. Найсильніша посмішка – посмішка людини, у котрої на душі сльози. Лено, у тебе грандіозний етнос. Етнос сили та віри. Етнос неймовірної працьовитості та щирої гостинності.

 

Ми дуже різні, сестричко. Різні за вихованням, традиціями… Проте які ж ми схожі, коли в нас грає одна українська кров. Ми нікому не подаруємо Україну, чого б нам це не коштувало.

Та справжній бій за Україну ще попереду. Ось там і знадобиться наша єдність. Розумієш? Знаю, що розумієш. Тому і пишу тобі відкрито та щиро на очах у всіх. Для того, щоб ми вміли знати, що ми є одне в одного. Для того, щоб зуміли довіряти. Це один із найболючіших аспектів нашого сьогоднішнього суспільства – невміння довіряти. А ми не маємо на це ДУХОВНОГО права.

Як тільки на святу українську землю впала перша крапелька крові загиблого за Україну воїна, ми зобов’язані були взятися за руки… Молитися та вірувати. Воювати та вірувати. Вірувати та виховувати дітей.

Ми ладні вмирати за свою країну, аби тільки Україна жила. На жаль, ніхто не знає, коли ми пройдемо це шлях і подужаємо це випробування. Господь навчає нас мудрості, каяттю та терпінню. Та завдяки цій скруті я зумів дізнатися про те, що в нашій з тобою країні живуть такі люди як ти – ззовні спокійні та виважені, а всередині щирі та вільні.

 

Дозволь мені вклонитися твоїй землі, твоєму дому, твоєму Храму. Дозволь вклонитися твоїй матері і по-дитячому зніяковіти, адже ми маємо завжди шанувати батьків. Вона пригощала мене хлібом. А для мене, як для українця, це святе.

Твоя Гуцульщина, Рашковська, навчила мене говорити вголос слова, котрих я раніше навіть не знав… Я не знав, що можна так любити свою країну і говорити про це… по-гуцульськи – не озираючись.

Лено, ми живемо в надкрасивій країні, ми частинки величної, грандіозної нації. Ми неймовірно щасливі люди, Сестро… Тільки б вимолити МИР…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Лена Рашковська

https://youtu.be/-3RYAyZcO8Q


0

Комментарии