травневий дощ

ти виходиш з тролейбуса на одну зупинку раніше. ти не знаєш чому, але так хочеться пройтись до пар. не хочеться одразу потрапляти в те пекло, дорога не дуже далека, але з горбочка це буде швидко. а пришвидшивши хід всього хвилин 12. ти вийшла і вдихнула це весняне повітря наповні груди. як колись. коли ти любила весну. на небі, те сонечко сховалось, яке зранку кричало. що буде гарний день. хмарка за хмаркою засмітили все небо. ти йдеш і нарешті дихаєш. дивно. але ти знала що буде дощ. ти пришвидшуєш крок. щоб не намокнути. але за хвилину згадуєш той день у березні, коли ти так хотіла цього травневого дощу, ось він такий рясний і теплий як у мріях. ти навіть не шукаєш в сумочці-косметичі парасольку, хоч знаєш що вона там може бути. ти сповільнюєш крок, насолоджуєшся. вступаєш в калабані вже не обминаєш їх, навіть твої каблуки 10 см не рятують твої ноги, і ти вже відчуваєш. як тобі мокро в нових туфлях. ти посміхаєшся. ти посміхаєшся, а дощ все капає, ти впевнена що саме після цього дощу, все забуяє ще більше. цей дощ тебе очистить. яке там сонце, в порівняні з посмішкою, якої так давно не було. мрії здійснюються, ти це поняла і не знаєш кому про це розказати. ти доходиш до університету, ось на ліво і він. ще кроків 50. ти не спішиш. тебе обминють ті хто не хоче намокнути, а ти насолоджуєшся. ти любиш цей дощ. це твоя мрія. і це найголовніше....ти любиш щось. нарешті стало легше і чистіше.