гра в життя....

в дитинстві багато хто грає в ігри, але то ігри є безобідні...що там зламав машинку ич ляльку....

ми виростаємо - граємось вже в ігри дорослі: в кохання, ненависть, біль, щастя.... самі створюючи проблему і героїчно її рішаючи...граються в життя, інколи так невимушено. інколи так трагічно...навколо безліч театрів та кінотеатрів, і майже кожному другому можна давати оскар....

"чи покохаю чи ні...ану перевіримо...." так багато хто думає, але при цьому про іншого учасника гри чомусь ні думки....

коли щирість і дійсно відчувається спрага до коханя, це такий величезний плюс що ви не уявляєте....

я сама гралась в цю гру, гра яка починалась з того що мені скучно і я перевіряла чи зможу закохатись...змогла ще й як, так що ніколи не забуду....гра програна, я залишилась з своїм коханням сам на сам...це глибоко щоб ніхто не бачив, але болюче...мені не потрібна жалість, я сама на це пішла...просто розумна людина вчиться на чужих помилках...ось і все