Що таке "ісландська революція", і чому її немає в новинах

Історія, яку розповіли по італійському радіо, про "революцію в Ісландії", що не припиняється, є яскравим прикладом того, як мало наші ЗМІ розповідають нам про світ. 2008 року на початку фінансової кризи Ісландія, дослівно, збанкрутувала. Причини цього згадувалися лише побіжно, і з того часу цей маловідомий член Європейського союзу, що називається, зник з радарів. У міру того як одна за одною європейські країни опиняються під загрозою банкрутства, що загрожує існуванню євро, що знову ж таки, матиме найрізноманітніші наслідки для всього світу, останнє, чого можновладці бажали би, це щоб Ісландія стала прикладом для інших. І ось чому: П'ять років чистого неоліберального режиму зробили Ісландію, (населення 320 тисяч, без армії), однією з найбагатших країн у світі. У 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони запропонували онлайн-банкінг, а мінімальні витрати дозволили запропонувати відносно високі показники прибутковості. Рахунки, названі IceSave, залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів. Але із зростанням інвестицій збільшувався і зовнішній борг банків. У 2003 році борг Ісландії дорівнював 200% її ВНП, а в 2007 році становив 900%. Світова фінансова криза 2008 року стала смертельним ударом. Три головних ісландських банки - Landbanki, Kapthing і Glitnir, «спливли догори черевом» і були націоналізовані, а крона втратила 85% своєї вартості по відношенню до євро. В кінці року Ісландія оголосила банкрутство. Всупереч тому, на що варто було очікувати, в процесі безпосереднього застосування демократії криза призвела ісландців до відновлення їхніх суверенних прав, що в підсумку призвело до нової конституції. Але цього вдалося досягти через біль. Прем'єр-міністр соціал-демократичного коаліційного уряду Гейр Хорде вів переговори щодо надання 2,1 мільярда доларів кредиту, до якого північні країни додали ще 2,5 мільярда. Але міжнародне фінансове співтовариство давило на Ісландію, з тим, щоб вона провела радикальні заходи. IMF та Євросоюз хотіли взяти на себе цей борг, стверджуючи, що для країни це єдиний шлях розплатитися з Британією та Голландією. Протести і заворушення тривали, зрештою змусивши уряд піти у відставку. Вибори були перенесені на квітень 2009 року, в результаті чого до влади прийшла ліва коаліція, яка засудила неоліберальну економічну систему, але відразу ж здалася вимогам до Ісландії погасити в загальному три з половиною мільярди євро. Це означало те, що кожен житель Ісландії щомісячно платив би 100 євро протягом п'ятнадцяти років, щоб сплатити борги, приватних особами по відношенню до інших приватних осіб. Це була та «соломинка», яка «переламала верблюду спину». Те, що сталося потім, було надзвичайним. Думка про те, що громадяни повинні платити за помилки фінансової монополії, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб сплатити приватні борги, змінило відносини між громадянами та їхніми політичними інститутами, і у підсумку призвело до того, що лідери Ісландії зайняли сторону своїх виборців. Глава держави Олафур Раґнар Ґріммсон відмовився ратифікувати закон, який зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився скликати референдум. Зрозуміло, що міжнародне співтовариство тільки збільшило тиск на Ісландію. Великобританія і Голландія погрожували суворими репресіями, які призведуть до ізоляції країни. Коли ісландці зібралися голосувати, МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги. Британський уряд погрожував заморозити заощадження і поточні рахунки ісландців. Як говорить Ґріммсон: «Нам казали, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті ». На березневому референдумі 2010 року, 93% проголосували проти виплати боргів. МВФ негайно заморозив кредитування. Але "революцію" (про яку практично не писали провідні ЗМІ) було не залякати. За підтримки розгніваних громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сіґурдура Ейнарссона, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни. Але ісландці не зупинилися на досягнутому: вони вирішили прийняти нову конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей. Щоб написати нову конституцію, народ Ісландії обрав 25 громадян з числа 522 дорослих, які не належать до жодної політичної партії, яких рекомендували як мінімум 30 громадян. Цей документ був справою рук не жменьки політиків, а був написаний в інтернеті. Установчі засідання проводилися в реальному часі, і громадяни могли писати свої коментарі і вносити пропозиції, своїми очима спостерігаючи, як їх конституція поступово набуває форми. Конституція, яка в кінцевому підсумку народилася в рамках такої народної участі, буде представлена в парламент на затвердження після наступних виборів. Сьогодні ті ж рішення пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їх державного сектора є єдиним рішенням. Те ж саме загрожує і італійцям, іспанцям і португальцям. Нехай подивляться на Ісландію. На їх відмову підкорятися іноземним інтересам, коли крихітна країна голосно і чітко заявила, що її народ є суверенним. Ось чому Ісландії немає в новинах.