О сообществе

Про все, що відбувається, відбувалося чи буде відбуватися у нашій країні. Про проблеми, з якими стикається у своєму розвитку Україна, про її історію, культуру і мистецтво. Про красу і розвиток її складових частин - областей, міст і селищ. Про все це тут - у співтоваристві "Велика Україна".

Искать


Поиск заметок «суспільство» в сообществе «Велика Україна»

Депутатів - до відповідальності,аналогічної прийнятій для суддів

Влада в Україні розділена на три гілки, рівноправні між собою - законодавчу, виконавчу і судову. Принаймні, так сказано у Конституції України. І, відповідно, представники гілок влади мають бути рівними у правах та відповідальності.

Верховна Рада днями прийняла закон, що передбачає довічне тюремне ув'язнення суддів, прокурорів і слідчих, які будуть засуджені за хабарництво в «надзвичайно великих розмірах».

Зміни до Кримінального кодексу, за які проголосували 364 народних депутата – представники всіх фракцій, ще взимку підготував і вніс на розгляд у Верховну раду народний депутат Анатолій Гриценко («Наша Україна–Народная самооборона»). Нововведення направлені на боротьбу з корупцією і хабарництвом. Зокрема, автор доповнив перелік обтяжуючих провину обставин такими поняттями, як «скоєння злочину особою у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків» і «скоєння злочину з корисливих мотивів», а також такою категорією, як «хабар в надзвичайно великому розмірі» – 4 тис. неоподатковуваних мінімумів і більш – це понад 68 тис. грн.

Згідно закону, за отримання хабара в надзвичайно великому розмірі особою, що займає відповідальне або особливо відповідальне положення (державні чиновники високого рангу, мери та інші), передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років без права на амністію і з конфіскацією майна. За скоєння того ж злочину суддею, прокурором або слідчим – «довічне позбавлення волі без права на амністію і з конфіскацією майна». Слід зазначити, що зараз, згідно КК, максимальне покарання за отримання хабара – позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією майна.

І тут у мене виникли декілька запитань:

1. Чому такі ж покарання не передбачені для представників законодавчої гілки влади - депутатів усіх рівнів. Чи рівність усіх гілок влади вже скасовано?

2. Коли буде виконана обіцянка деяких політичних сил про скасування депутатської недоторканності?

Самогубства - від безвиході чи слабкості духу?




Троє водіїв Півдня України за останні дні трагічно пішли з життя через неможливість вижити в кризовій ситуації. Вже кілька місяців на Одещині мітингують тисячі автовласників, жаліючись на відсутність роботи і відповідно можливості виплачувати кредити.

Вони довго страйкували, але так і не були почуті владою. Наклавший на себе руки Володимир, разом з іншими безробітними дальнобійниками хотів достукатися до представників влади, щоб ті відповіли, коли, в кінці кінців, водії знову зможуть перевозити вантажі і отримувати зарплату.

Володимир з колегами чекав три місяці. Відповіді не було, і тоді він пішов на самогубство. Без годувальника залишилася дружина і двоє дітей. Поки одеські дальнобійники говорили на мітингу про смерть колеги, з Білгород-Дністровського надійшла нова трагічна звістка: ще один водій повісився. І знову через безробіття. ГУДИМА Віктор Миколайович, батько двох дітей вибрав кризі суїцид, таким чином, відводячи від родини відповідальність за неоплачений кредит. Не минуло й доби після похорону Віктора ГУДИМИ, як надійшла інформація про смерть ще одного перевізника з Одеси. Проблеми ті ж, що і у всіх українських далекобійників: відсутність роботи і кредитна заборгованість. Водій помер від серцевого нападу.

Страйкуючі на Окружній дорозі в Києві, у Львові, в Одесі та багатьох інших містах країни задають питання: скільки ще дальнобійників має загинути, щоб б влада нарешті звернула увагу на автомобільну проблему и хоть якось почала реагувати на вимоги автоперевізників.

http://kolomyya.org/se/sites/pb/?nid=12489&page=1

Не можу однозначно звинуватити цих самогубців (можливо, на їхню думку, справді не було іншого виходу), але я особисто вважаю самогубство останнім з варіантів вирішення проблеми. Потрібно було боротися, шукати виходу з кризової ситуації,  варіантів - безліч.

Але, тим не менше, мої розсуди не змінять фактів - люди кінчають життя самогубством, бо влада не в змозі вирішити їхні проблеми. Навіщо нам така влада? Навіщо Вам така влада?
    

Зупинити рейдерську атаку на націоналізм

Класна стаття Андрія Левуса, взята тут.

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Нема нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак, націоналізм це явище понадпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців на «помаранчевих», «біло-синіх» та «біло-сердечних». В цьому і є перевага націоналізму. Більше того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами. Не маніфестація «ізму» є потрібною нації сьогодні, а, як казав Ленкавський, «діяння та мислення в інтересах нації». Хто був більшим націоналістом Великобританії: акцентований «націоналіст» Мослі, який фактично був «п’ятою колоною» ІІІ Райху, чи консерватор Черчілль, який врятував Британські острови від окупації? Чи зробив де Голль для Франції менше через те, що вголос не називав себе націоналістом?

Час значків, смолоскипних походів, камуфляжів і чорних сорочок минув. Хто цього не розуміє, страждає насамперед інфантильними, квазіромантичними уявленнями про націоналізм. Діяльність таких горенаціоналістів не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки – є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм ХХІ століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету – велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети необхідно керуватися лише трьома критеріями: успішністю, доцільністю та ефективністю. Все інше – зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. В тридцяті роки ХХ століття, очевидно, націоналісту був необхідний револьвер. В ХХІ столітті йому швидше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю.

Нові вождики, які претендують на лідерство в націоналістичному русі, намагаються спростити ідеологічну базу націоналізму. «У всьому винні жиди, москалі, комуністи та кадебісти» - чуємо в їхніх «нагірних проповідях». Такий «ідеологічний» фаст-фуд вони називають націоналізмом. Звичайно, найпростіше знайти «крайніх» ззовні легше, аніж визнати, що нація хвора й потребує духовного очищення та зцілення. Легше перенести відповідальність на ворогів і реальних, і уявних, аніж взяти її на себе. Це шлях в нікуди. Це шлях слабких духом гешефтярів від «націоналізму». Психологічна залежність від супротивника спотворює реальну оцінку ситуації й шкодить справі. Міф по те, що «українці бідні, нещасні створіння, які стали жертвою чужинецької експансії» є дуже небезпечним. Він провокує національну лінь, заважає процесу одужання від хвороби холуйства, безхребетності та моральної деградації провідної верстви. Націоналізм, насправді, ставить чіткий діагноз - в поневоленні українців винні насамперед самі українці, а не «трагічна історія» чи «невдала географія». Наша еліта занепала морально і духовно. Козаки стали свинопасами. Тому нас і завоювали. Тому замість ображених прокльонів на адресу «світової змови проти українства» треба брати на себе відповідальність за націю і діяти в її інтересах, що і є головним завданням провідної верстви.

Квазінаціоналістичні вождики і отаманчики здається забувають, що українці мають свою державу. Звичайно, існуюча держава, не є ідеальним утворенням. Тотальна критика всього і вся, що відбувається в країні з боку «націоналістів», насторожує. Їм все не догода і всі, окрім них, зрадники та запроданці. Націоналіст сьогодні має підтримувати все, що йде на добро нації, незалежно хто є ініціатором цих позитивних процесів. «Все робиться не так, як має бути», «влада боїться» лише чуємо від «реальних націоналістів». Існують і небезпечні спроби приватизувати націоналізм. Часто доводиться чути - справжні націоналісти лише в партії Х, або організації Y. Націоналізм за своїм визначенням не може бути власністю однієї структури. Націоналізм є власністю всієї нації.

Український націоналізм вже неодноразово відбивав «рейдерські атаки» різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного пошибу. Однак, мусимо робити все для того, щоб націоналізм не став предметом політичного торгу, а потім як наслідок цього - суспільного розчарування. Для цього необхідно йти в народ і нести йому правду національної ідеї. Ознайомлений з основами ідеології націоналізму, його історією та традиціями народ сам відрізнить зерно від полови.

Націоналізм - це не політична гра, як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них - сам факт існування української нації.