О сообществе

Російська риба гниє з голови. Ніяк не зрозумію, де у цієї риби кінець. Тобто, початок.
Відточуйте майстерність програшу, росіяни!

Искать


Поиск заметок «росіяни» в сообществе «Ваша Раша.»

Любов царя.

                                   Любов царя.

31 січня 1563 року шістдесят тисяч представників братнього російського народу( а може і набагато більше, братів не рахують) на чолі з генералісимусом Іваном Грозним приступили до стін міста Полоцька.Ще тисяч сорок гостей зі Сходу тягли на собі те, що повинно було назавжди засвідчити братську любов москвичів до половчан: двісті гармат і інше цілком мирне спорядження. Генералісимус Іван був людина незла і нікому не хотів зла, подумаєш, сина рідного убив. А що людей пачками губив, то було б тієї біди: чого-чого, а цього майна в московських господарів завжди вистачало з надлишком. Чому ж сумні у Росії в ці зимові дні світлі очі Івана? Бідний цар просто хотів повернути своє, законне: Волинь, Галичину, та ось, Полоцьк. Він хотів усього лише любові. А його чомусь ніхто не любив. Навіть власні піддані. Його полюблять через кілька століть, напишуть про нього романи, знімуть фільми про те, як він захищав батьківщину і міняв професію, відзначаючи військовий геній, волю, віру і державний розум. Але любов - така річ, якої завжди хочеться тут і зараз. І ось перед ним, як пише Володимир Орлов, лежить «головна твердь Великого князівства Литовського - місто з дев’ятивежевим  замком, з дванадцятьма монастирями і вісімнадцяттю храмами». І зовсім невеликим гарнізоном. Бери - і люби. Але прокляте місто чомусь не бажає царське любові. Якби у Івана був гучномовець або радіо, він, напевно, наказав би з ранку до ранку крутити мантри на тубільних «говіркою», на кшталт цієї: «Ой, якби, якщо Москалі прийшли,Наші рідні, віри одної » Але радіо у нього немає. І кохання теж все ніяк не відчувається. ... Їх це досі дивує - до істерик і соплів. Вони досі ображаються, як діти, і щиро не можуть зрозуміти: як можна жити в Мінську, Вітебську, Гродно, Пінську, Бресті, Полоцьку - і не любити їх? У них же все таке велике і красиве ... На  16-й день облоги Іван, пообіцявши попередньо захисникам Полоцька свободу і збереження їх майна, після жорстоких боїв бере місто. І Полоцьк захлинається від нападу братніх почуттів: євреїв топлять у Двіні, всіх, хто неправильно хрестилися, вбивають без суду і слідства (хоча можна тільки уявити собі цей суд, якщо б він проходив), ченців рубають шаблями, по всьому місту згвалтування і кров, спалені кілька храмів і три тисячі дворів, майно городян реквізується на братські потреби і звозиться в Москву. А любові все одно як не було, так і немає. Хоча, здавалося б: адже вже не викрутяться.  
                Оригінал на білоруській мові опублікований тут

Московини про Московію

   

Петро Чаадаєв, філософ:

«Де наші московські мудреці, мислителі? В усьому світі лише ми, москвини, не дали культурному світові нічогісінько вартісного, нічого доброго його не навчили. Ми, москвини, не дали жодної творчої ідеї до скарбниці світової культури, нічим не допомогли поступові людської культури. Жодна понад середню вартість ідея не зродилася у нас у Московщині, в московській голові. Щогірше – все, що ми одержували від культурного світу, ми спотворювали, переймали лише зовнішні форми, відкидаючи, або спотворюючи до невпізнання сам зміст

Василь Розанов, філософ:

«Московщина – це потвора, що нею навіть пекло гидилося і виригнуло на землю.»

Іван Тургєнєв, письменник:

«Якщо б Московщина крізь землю провалилася б, то у світі нічогісінько б не захиталося.»

Олександр Герцен, філософ, письменник, публіцист:

«Якщо наші московські соціалісти матимуть колись державну владу у своїх руках, то вони своїм катівством значно перевищать охранку»

«Народ дикунів та виродків людських»

Дмитро Мережковський, письменник, філософ:

«Природна річ: ескімоси їдять сире м’ясо, а москвини катують людей... Лежачого ніде не б’ють. Але у нас у Московщині б’ють, і то з подвійною насолодою »

Василь Розанов, філософ, критик, публіцист:

«Ми, москвини, споїли киргизів, черемисів, бурятів та інших, пограбували Вірменію та Грузію, заборонили навіть Богослужбу грузинською мовою, ожебрачили багатющу Україну. Європі ж ми дали анархістів: П. Кропоткіна, М. Бакуніна, апостолів руїни і катівства С. Нєчаєва, В. Леніна і т. п. моральний бруд .»

Олексій Масаїнов, письменник:

«Ми,москвини,є народ небезпечний,бо маючи азійську кров,ми жорстокі від природи...Ми москвини є пихаті,заздрі,напівцивілізовані,але зарозумілі,хворі на манію своєї нібито вищості.Ми, москвини, всіх ненавидимо і нічого не шануємо. В історії вічним нагадуванням цього залишиться наша рідна ЧЕКА .»

Олексій Толстой, письменник

«Русь Московська — це тайга монгольська,дика,звіряча.Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість.Ця Московська Русь з давніх давен була,є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи.”

Олександр Пушкін,поет:

”Мусимо визнавати,що наше громадське життя є дуже сумне.Брак громадського критичного осуду,байдужість до всякого обов*язку,до справедливості,до правди.Цинічна зневага до людської гідності,до нової думки — все це викликає розпач.”

Іван Аксаков,поет,публіцист,громадський діяч:

“Ох,як тяжко жити в Московщині,в цьому смердючому середовищі фізичного і морального бруду,підлоти,брехні,крутійства.Злодійства хлібосольних хабарників,гостинних шахраїв.Добрячих падлюк.Побожних розпусників.Чого ж можна сподіватись від народу який створив і утримує такий суспільний лад.”

Максим Горький,письменник:

“Найяскравішою рисою москвинської національної вдачі є саме жорстокість.Тут говорю не про вийнятки,а про масову психологію,про народну душу,про масову жорстокість з її диявольською вигадливістю.З її я б сказав естетичною вишуканістю.”

Володимир Булгаков,письменник:

«Не народ,а худоба,хам,дика орда душегубів,злодіїв»

Таких і подібних висловів у російської інтелігенції є ще дуже і дуже багато.У статті використано матеріяли журналу "Дзвін”2012 рік число 5-6 сторінка 128 і матеріяли сайту

http://dramatica.org.ua/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C