Искать


Поиск заметок «природа» в архиве пользователя «БАІ»

Літо і зима, осінь і весна, а любов – любов одна.


Я люблю, люблю літо і зиму,
я люблю, люблю осінь і весну,
а найбільш за все люблю
свою дівчину чарівну.



Бо вона дуже схожа на весну
на цю красуню ніжну, чепурну,
на цю панну милу і привітну,
на цю кралю теплу й осяйну.




Коли в  очі, лагідно  погляне,
від любові лід душі розтане,
а як ніжно, ще й обніме,
моя душа, як квітка розцвіте.



На літо вона також схожа,
зеленоока панночка до всього пригожа.
Вона у домі, полі і в саду
в мить приведе все до ладу.




Вона і в серце привнесе, у саму душу
почуттів палких – спекотний жар,
променів любові – словесний дар,
жагучих поцілунків – п’янкий нектар. 


Кохану і жадану, найтеплішую пору
таку тендітну і незламну я Катарсинкою зову,
бо очищаючи, дарує, любові живодайні зливи
і ніжності, нестримної, пориви.



Схожа вона і на осіннюю пору,
оксамитну, зелено-жовто-багряну,
таку близьку й далеку, прозоро-неозору,
таємничу і просту, яку ніяк я не збагну.



Як осінь вона щедра і багата
на плоди своєї доброти
і головне, що зовсім не пихата
її любов крилата не боїться висоти.



Бо не земна вона, небесна
щира, чуйна серцем і душою,
і по-дитячому відверта
вона завжди зі мною.



Вона схожа і на зиму,
на матусю,  акуратну  і  дбайливу,
що землю, як малесеньку дитину,
поволі, окутує в м’яку перину.




Вона чарує блиском незрівняним
і свіжим подихом морозним.
Її білосніжна усмішка  інієм  іскрить
і незбагнена мудрість в очах блистить.

,

Зимонько - зима.

                                                          

Зимонько - зима, дрімотонько земна
прийшла твоя пора панувать сповна.
На  цих, тобі доступних, Землі широтах,
в моїй рідній стороні і в низені,і на висотах.

Тут всім відома білосніжна твоя хода,
що змерзлу землю,ніжно пухом покрива.
Воду ж, від сильного морозу під лід хова,
а зайчика - пострибайчика в білу шубку одіва.

Любота! Всі дерева і всі кущі
одягли яскраві, осяйні плащі.
Це ж інію кристалики блискучі
виграють на сонці і сліплять очі.

Вони тихої,морозяної ночі
зійшлись у гурт, до кучі.
Хоч крижинки ці не балакучі,
як морози всі тріскучі.

Але полюбляють бути у гурті
і неодмінно десь на висоті,
щоб усім була видна,їх краса,
яскрава, аж до сліз, зими яса.

Але не завжди зима така
привітна, чарівно-осяйна,
буває і сурова, і похмура,
така у неї вже натура.

Сьогодні погода неначе рай,
а завтра, хоч з хати не виглядай.
Літучими крижинками боляче січе,
тріскучими морозами леце все обпече.

Віхола азартно по землі гарцює
в піруетах бездоганно,сніжинками танцює.
От як розійшлася,як загула хуга - завірюха
снігом все лице задула,аж по самі вуха.

Справжнісінька,тобі,баба снігова,та й годі,
погляньте, ось там, стоїть сама собі у полі,
її з ніг до голови 
вкрили повністю сніги.

Люди ходять по землі, як срібно-білі кораблі,
це так зима по них ступає,своїм пухом все огортає.
Стелиться за нею шлях, весь чистий,променистий,
як неозорий, чумацький, зоряно-іскристий.

Зимонько-зима дрімотонько земна,
коли явились три твої,суровії сини
все спочило аж до весни,
занурившись у сни.

Під периною пухкою,
яку своєю легкою рукою
ти виткала із срібла
і нею землю ніжно вкрила.

Ти,як та квочка простягла,
над нею срібно-білі крила
її від морозу,від біди оберігла,
турботливо,по-материнські обігріла.

Зимонько-зима морозяна пора
сонно-біле твоє єство,
колюче і безплідне є воно,
студеного катарсису зерно.

Хоч ти така холодна,але краса твоя добротна
і визнати я мушу,вона милує око й душу,
і розквітає,навіть,у пекучу стужу,
схожою на білосніжну ружу.

На шибках візеруночки твої крислаті
піднімають настрій в кожній хаті
і ніби кажуть всім:–“Годі ледарі вам спати
зима вже на порозі – гайда її стрічати!”

А то дасть вона по носі, будете кричати
і на підступному морозі,підтупця вивчати.
Тому-то і дорослі,й дітлахи беруть сани,лижі,ковзани,
і весело прямують в обійми матінки зими.

Осінь царівна,лиш в юності чарівна.

 

Холод, дощ, негода  на  дворі
останнє листя прямує до землі.
Це осінь нам показує стрептиз
свої багряні шати скидає в низ.

 

Але без похоті  ця  голизна,
кому приємна така от новизна.
Чорні і непохитні стоять всі крони,
каркають  на  них  лиш  каркарони.

 

Стебла самі по собі повсихали,
гілячки  листя собі  поскидали,
що  захотіли  те  й  зробили,
от самураї,себе на харакірі засудили.

 

А хто пташок подалі всіх послав,
всіх гарних і співучих повиганяв?
Хто хазяйнує тут? У чому справа?
Кому потрібна,така ото розправа?

 

Це ж осінь з вітром так зійшлася,
що  аж  пиль  за ними понеслася.
Не витримало небо,заплакало дощами,
щоб ця пиль не стояла перед очами.

 

Обличчя обдуває прохолодний вітерець,
танцю осені, крутого, видатний творець.
Хлопець  він  моторний, хоч  куди  козак,
гудуть від жаху електричні проводи,це так!

 

Зі стін злітають навіть дахи,
коли  він робить свої  махи.
Він  гарячкує, іде  в рознос,
коли не до вподоби йому прогноз.

 

Погляньте! Він як дитина грається тепер,
постановкою складних прем’єр
зайнятий  цей  режисер.
Осені чудовий він партнер.

 

Вона стрімко крила розправляє,
коли він з нею вихором кружляє
у  піруетах  бездоганих
по площах й вулицях прибраних.

 

Вони мають вигляд – карнавальних,
сяють розмаїттям кольорів натуральних,
яскравих, барвистих, полум’яних,
від зелених, аж до багряних.


Це  па-де-де  чарує  все  живе,
все що ворушиться в танок іде.
І пташки з ними весело кружляють,
так потихеньку у вирій  відлітають.

 

Плоди  вже  зібрані  давно,
відкрите  навстіж  моє  вікно,
а за вікном, летять ключом, журавлі,
небесні кораблі,їм мало місця на землі.

 

От і летять собі за небокрай,
курличуть,мене кличуть:
- “Давай,  злітай, злітай,
курли,курли,ходи,ходи”- мені кажуть.

 

“Ти  повір  у  чудеса,
поглянь лиш у небеса
води тут, мегатони  блукають,
атмосферний тиск собою понижають.”

 

Повіривши у ці дива
за  ними  я  майнув.
Віра мені тайну цю відкрила
і у небо,безмежне я полинув.

 

Тому  що  ми така  є нація
не страшна нам левітація
і притаманна телепортація,
а в раю,нас жде – реінкарнація.

 

Європа,Азія у ній Китай,
чудес тут,хоч відбавляй.
Америка,Атлантика,Європа.
Опа!  Я вже  знову  в  дома.

 

Отакий миттєвий мій вояж,
неймовірний,як осені пейзаж,
в якому,свій,вона веде танок,
скидає  за  листком  листок.

 

Осінь  навмисно все  оголяє,
це вона так землю підготовляє,
до  сну  глибокого,  зимового
і сорому у цьому,нема ніякого.

 

У сні, ми сорому  не  відчуваємо,
а проснувшись,щось там одягаємо.
І  робиться  це все навмисно,
але кажуть,що воно корисно.

 

Справа зими – покрити теплою ковдрою,
а весни – прикрасити чарівною обновою,
а справа людини – не робити шкоди
для  цієї  ніжної, чарівної  природи!

 

Музика.

                   

Музика,музика,музика рідного дому
лагідні звуки знімають напругу і втому.
Музика,музика,музика рідного краю
нам вказує місце майбутнього раю.

           

Музика,музика,музика високих кварталів
лине з далей далеких,небесних порталів.
Музика,музика,музика співучих птахів,
пернатих посланців з космічних полів.

           

Музика,музика,музика загадкова ця музика
має вплив вона на старця і на карапузика.
Музика,музика,музика єднає всі народи,
віковічна музика – вітру,сонця і води.

           

Музика,музика,музика кодовий місток
інформаційні коди національних думок.
Музика,музика,музика,мелодійний потік,
розвитку культури запорука і її оберіг.

           

Музика,музика,музика,запальний танок
скік-скок,скік-скок і ще разок скік-скок.
Музика,музика,музика,нотний рядок
від ДО до СІ,тут ноти всі і свій у всіх порядок.

           

Музика,музика,музика папороті цвіт
можливостей чудесних палаючий світ.
Музика,музика,музика віртуальний прохід
у надсвідомість святу – духовний політ.

          

Музика,музика,музика я до тебе рушаю.
Самий повний вперед! Я стрімко злітаю.
Музика,музика,музика я в тебе вникаю,
душі ровесниця крилата – я тебе кохаю.

             

Музика,музика,музика палких почуттів,
це гармонія створення найгарніших світів.
Музика,музика,музика наших сердець
досконалою бути повина,як всесвітній взірець.

Хмаринки



Хмаринки причудливі дивної форми
дуже мінливі,дужим вітром гонимі,
дужим вітром гонимі з далекого краю,
з високого плаю,небесного раю.



Гонять вас шторми міняючи форми,
а ви чаруєте очі на кожному кроці,
на кожному кроці у безмежнім потоці
мандруючи в небі у власній потребі.



Вночі і вдень,ввечері і вранці
нам витанцьовують танці небесні посланці,
небесні посланці з цілого світу
витанцьовують танці під музику вітру.

Мерехтливий,сивий дощ періщить по землі,
буде каша й борщ на нашому столі,
на нашому столі пусто не бува,
бо небесні гості рясно землю напува.

Серед них бува,нагряне хмара грозова,
тоді грім гримить,луна по небу йде,
та-так по небу йде,що аж земля гуде,
ховайся хто є де,біда,як блискавка знайде.

А коли вийде сонце і усміхнеться у віконце,
на небі широко розтягнеться його усмішка ясна,
його усмішка ясна,це ж веселка чарівна,
все радіє,тоді,сповна,а особливо дітвора. 

У кожної хмаринки є непосидливі краплинки,
ох,ці непосидливі краплинки,які гарні створюють відтінки.
У небі сонце і вода,у небі хмаринка осяйна,
а та хмаринка осяйна,від нас кудись сплива.

 

І усмішку барвисту в даль з собою забира,
в даль з собою забира і теплу зливу променисту.
Будь-яка погода гарна і ясна,і хмарна,
будь-яка погода мила,і коли сонце,і коли злива.

Люди! На небо хоч інколи дивіться,
таку красу не варто пропускать
її ви у хмаринці роздивіться,
не лінуйтесь,ви її там відшукать.



 

Ми діти України!

                       Наливається у полі щедрий колос,
                     щоб лунав у світі український голос.
                     Мудрий,гучний,мелозвучний,
                     добрий,ніжний і чарівний.




                       Хліб і пісня з нами разом,
                     з нами завжди Божа ласка.
                     Орду,імперію здолали,з часом,
                     все ми подолаєм - і буде казка.



                На все здатна крилата наша мова,
                навіть шлях вказати до самого Бога.
                В ній є мудрість вікова – нетлінна,
                для розвитку душі і тіла – безцінна.



                                         Ми діти України,
                                         ми квіти України.
                                  В наших душах квітучих
                                   море почуттів жагучих.


                                               


                    Ми чарівно-чепурні,яскраві,запашні,
                       тендітно-ніжні,приємні і привітні.
                         Ми волелюбні,сильні,вольові,
                            самобутні,мудрі – ми такі!