О сообществе

Про все, що відбувається, відбувалося чи буде відбуватися у нашій країні. Про проблеми, з якими стикається у своєму розвитку Україна, про її історію, культуру і мистецтво. Про красу і розвиток її складових частин - областей, міст і селищ. Про все це тут - у співтоваристві "Велика Україна".

Искать


Поиск заметок «націоналізм» в сообществе «Велика Україна»

хто фінансує "Свободу" Тягнибока?

хто фінансує "Свободу" Тягнибока?  - відповідачі (за вироком суду)!

...в співтоваристві трохи вже піднімали цю тему.
наштовхнулась на інтерв"ю в УТ пана Тягнибока, де є відповідь на деякі "тривожні" питання.
інша справа - чи вірити. хоча на мою думку, пояснення Тягнибока схожі на правду.
голова ВО "Свобода" стверджує, що в об"єднання фінансові ресурси надходять після перемог в судах, через створення економічної ради, у зв"язку з фінансуванням представниками малого і середнього бізнесу:


Нашими спонсорами називали майже всіх олігархів, які є в Україні. Ці чутки поширювали ті, хто сприймав «Свободу» як політичного опонента. ... На виборах 2007 року «Наша Україна» найбільше розказувала, що «Свободу» фінансує
Ахметов. Потім з’ясувалося, що Ахметов фінансував якраз «Нашу Україну». Зараз придумали нову легенду, яку розповідає герой-коханець Петро Симоненко, що нас, мовляв, фінансує Коломойський...

..нам уже набридли ці звинувачення, й ми вирішили поліпшувати свій фінансовий стан за рахунок перемог у судах. Раніше наші юристи пояснювали, що немає чітких звинувачень на нашу адресу, тому немає підстав для позовів. І ось нарешті Симоненко не тільки назвав прізвище Коломойського, але й суму – 100 000 грн. ...

Ні раніше, ні тепер «Свобода» не мала фінансової залежності ні від кого. Ми ідеологічна партія – якщо нас хтось фінансуватиме, ми змушені будемо виконувати його замовлення. Щойно це стане відомо нашим прихильникам, вони всі як один відвернуться від нас. Ідеологія – це наш козир. Відповідно нам потрібні не спонсори, а меценати – ті, хто дає гроші на ідею й нічого за це не вимагає. ..Це представники малого та середнього бізнесу. Ми стали більш-менш
вільні фінансово, коли помаранчеві та біло-сердечкові почали між собою гризтися. Тоді до нас приходило багато бізнесменів, які, власне, готові були вкладати гроші й не висувати жодних вимог за це.
 
От, наприклад, коли торік була повінь, до мене прийшли троє чоловіків, поклали на стіл півмільйона, кажуть, це на повінь. Кажу – це до прем’єр-міністра. А вони відповідають, що не вірять владі, але впевнені, що я зроблю так, що все буде в порядку. Наші місцеві організації розподілили ці гроші між тими, кому вони були справді потрібні.

 З п'ятдесятьох депутатів-свободів­ців у Тернопільській облраді як мінімум 15 – успішні тернопільські підприємці. Це багаті люди, які є членами нашої партії.

Ми створили в партії економічну раду. Це коли, умовно кажучи, раз на місяць вечеря чи фуршет із заможними людьми, які є або членами нашої партії, або симпатиками. Збираємося разом і дискутуємо. Не обо­в’яз­ково підтримка має бути грошо­­вою. Хтось дає автомобіль, приміщення, хтось – рекламні площі. От один наш прихильник, бізнесмен із Західної України, окрилений перемогою на Тернопільщині, кілька днів тому запропонував забезпечити у семи областях України білборди з моїм зображенням і привітанням на Великодні свята.

більше тут: http://ut.net.ua/art/166/0/2393/

Національне програмування

Взято звідси: http://voroxobnyk.org.ua/zirvydakh/natsionalne-prohramuvannja


Український національний організм останнім часом відновлюється. Поступово очищується від щедро увіллятої в нього отрути брехонь та перекручень. Це відбувається завдяки тому, що в українців чимдалі — більше виникає сумнівів у вкорінених штампах і думкоформулах. Виникають питання і прагнення пізнати себе. Запліснявілим відповідям штибу “чому?” - “та тому, що дурні, слабкі, негодящі” - зараз довіряють менше, ніж раніше.

Українцям набридає “щоб не образити” погоджуватися із різними дурними звинуваченнями. Все більше людей починають пошуки України. Правдивої. Не оббріханої. Не похнюпленої, а сильної і нездоланної.

На шляху цього пошуку знаходиться маса інформації. Різної. Зараз транслювати свої думки не є великою проблемою (важче при цьому бути почутим). Зворотній бік цеї ситуації в тому, що ледь не кожен пеньок може транслювати свої “міркування”. Та захистом у пошуці знання є гідність.

Мені приємно констатувати, що націоналістичного товариства прибуває.

Слід зауважити, що це відбувається всупереч інформаційному потокові. Я вже не кажу, чим “годуює” українця сучасна медійна машина або, на що вона його програмує.

Значно цікавіше, як ми самі допомагаємо українцеві (читай — собі).

Українська Нація пройшла важкі випробування, подолала неймовірні перешкоди, щоб постати зараз. У часі, коли йдеться про зміну світів. Світу солодкого словоблуддя на світ, в якому кожне слово має значення.

Слово — породжується свідомістю, але воно ж і впливає, штовхає, формує свідомість. Програмує.

Програмування це закладення інструкцій-принципів задля отримання бажаного результату.

Людська свідомість піддається програмуванню. Цим давно вже користуються різні спеціалісти з рекламного бізнесу та політтехнологій. Людину засобами подібних технологій поставлено у позицію визиску. Таким чином, що людина — не важлива, важлива лише її здатність живити бізнес.

Задача українських націоналістів — захистити українця.

Щоб перемоги наші ставали більшими, ніж є, приділімо максимум уваги тому, що ми самі говоримо. Це не просто слова. Це національне програмування.

Наведемо невеликі рекомендації з користування мовними інструментами.

Загальне правило: ніколи виголошувані нами думки не повинні ставити нас у позицію “битого”, ображеного чи обділеного. Наша Нація подолала важкий шлях і вкотре засвідчила свою здатність виринати з-під землі, жахаючи ворогів своєю незнищенністю. Вочевидь, не личить нам — Її представникам — підгинати колінця.

Наприклад, мають назавжди покинути наш словниковий запас слабко-канючливі терміни “кат України”, “україножер” (ніби моління жертви у нападника: “не жери мене, будь ласка”). Також націоналістам варто відкинути побудову протиставлення “України і ворогів”, як “жертви і хижака”, коли Україна — “голубка, чаєчка-небога, овечка”; а вороги — “шуліки, вовки, ведмеді” тощо. Україна — не слабша за будь-кого і здатна за себе постояти. Не слід самим собі вкручувати в голову хочби й вигадану слабкість і беззахисністьУкраїни.

Нещодавно була річниця бою під Крутами. Як завжди — ціла хвиля мазохістичного квилення: “30 мучнів-українців”... Смакування слабкості.

Та добре, що не всі автори дотримуються деструктивних штампів. Варто подякувати авторам, які зайняли життєствердну і вірну позицію. Позицію фактів. Крутянці — не хлопці для биття, це воїни, які спинили навалу значно більших сил супротивника, завдали неймовірних втрат ворогові, і повернулися до Києва.

Образ зарюмсаної, босої дівчинки не може уособлювати Україну, державу вкриту тисячолітньою славою.

Зараз державна структура розбовтана. Але немає ладу вбільшості через те, що українців програмовано на мазохізм. На милування тортурами своїх героїв, наче ми не нащадки їхні, а вороги. Зустріти оспівування мук і смерті героїв значно легше, ніж звитяжних моментів їхньої величі. Це не славлення, це — жахання. Настанова не йти за героями... Настанова нехтувати своїми інтересами, на догоду бодай формальному існуванню.

Український націоналіст — найперше має давати приклад ясної і життєствердної позиції. Українцям набридають невмотивовані стогони. Театр “слабкості” має скінчитися. Годі прибіднятися. Покажімо себе світові. Покажімо себе самим собі. Упевнений, ми будемо здивовані своєю силою.

Зірвидах,
Доповідь на конференції, присвяченої 80-й річниці створення ОУН
м. Луганськ


Зупинити рейдерську атаку на націоналізм

Класна стаття Андрія Левуса, взята тут.

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Нема нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак, націоналізм це явище понадпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців на «помаранчевих», «біло-синіх» та «біло-сердечних». В цьому і є перевага націоналізму. Більше того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами. Не маніфестація «ізму» є потрібною нації сьогодні, а, як казав Ленкавський, «діяння та мислення в інтересах нації». Хто був більшим націоналістом Великобританії: акцентований «націоналіст» Мослі, який фактично був «п’ятою колоною» ІІІ Райху, чи консерватор Черчілль, який врятував Британські острови від окупації? Чи зробив де Голль для Франції менше через те, що вголос не називав себе націоналістом?

Час значків, смолоскипних походів, камуфляжів і чорних сорочок минув. Хто цього не розуміє, страждає насамперед інфантильними, квазіромантичними уявленнями про націоналізм. Діяльність таких горенаціоналістів не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки – є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм ХХІ століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету – велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети необхідно керуватися лише трьома критеріями: успішністю, доцільністю та ефективністю. Все інше – зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. В тридцяті роки ХХ століття, очевидно, націоналісту був необхідний револьвер. В ХХІ столітті йому швидше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю.

Нові вождики, які претендують на лідерство в націоналістичному русі, намагаються спростити ідеологічну базу націоналізму. «У всьому винні жиди, москалі, комуністи та кадебісти» - чуємо в їхніх «нагірних проповідях». Такий «ідеологічний» фаст-фуд вони називають націоналізмом. Звичайно, найпростіше знайти «крайніх» ззовні легше, аніж визнати, що нація хвора й потребує духовного очищення та зцілення. Легше перенести відповідальність на ворогів і реальних, і уявних, аніж взяти її на себе. Це шлях в нікуди. Це шлях слабких духом гешефтярів від «націоналізму». Психологічна залежність від супротивника спотворює реальну оцінку ситуації й шкодить справі. Міф по те, що «українці бідні, нещасні створіння, які стали жертвою чужинецької експансії» є дуже небезпечним. Він провокує національну лінь, заважає процесу одужання від хвороби холуйства, безхребетності та моральної деградації провідної верстви. Націоналізм, насправді, ставить чіткий діагноз - в поневоленні українців винні насамперед самі українці, а не «трагічна історія» чи «невдала географія». Наша еліта занепала морально і духовно. Козаки стали свинопасами. Тому нас і завоювали. Тому замість ображених прокльонів на адресу «світової змови проти українства» треба брати на себе відповідальність за націю і діяти в її інтересах, що і є головним завданням провідної верстви.

Квазінаціоналістичні вождики і отаманчики здається забувають, що українці мають свою державу. Звичайно, існуюча держава, не є ідеальним утворенням. Тотальна критика всього і вся, що відбувається в країні з боку «націоналістів», насторожує. Їм все не догода і всі, окрім них, зрадники та запроданці. Націоналіст сьогодні має підтримувати все, що йде на добро нації, незалежно хто є ініціатором цих позитивних процесів. «Все робиться не так, як має бути», «влада боїться» лише чуємо від «реальних націоналістів». Існують і небезпечні спроби приватизувати націоналізм. Часто доводиться чути - справжні націоналісти лише в партії Х, або організації Y. Націоналізм за своїм визначенням не може бути власністю однієї структури. Націоналізм є власністю всієї нації.

Український націоналізм вже неодноразово відбивав «рейдерські атаки» різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного пошибу. Однак, мусимо робити все для того, щоб націоналізм не став предметом політичного торгу, а потім як наслідок цього - суспільного розчарування. Для цього необхідно йти в народ і нести йому правду національної ідеї. Ознайомлений з основами ідеології націоналізму, його історією та традиціями народ сам відрізнить зерно від полови.

Націоналізм - це не політична гра, як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них - сам факт існування української нації.