хочу сюда!
 

zimnyaaskazka

34 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 30-35 лет

Искать

Поиск заметок «іван франко»

Русь і Росія різні поняття.

  • 06.12.14, 06:13
Днями виповнилося 840 років з дня першого письмово зафіксованого факту появи імені Україна. Головною проблемою історії України є питання, пов‘язане з правом інтелектуальної власності. Це – крадіжка Росією назви країни.
Вона відбулася в XVII і XVIII століттях.

Несподівано виявилося, що на ім‘я і спадок Київської Русі може претендувати ще хтось, крім народу, на споконвічній території якого розташовано всі центри Русі – Київ, Чернігів, Переяслав, Канів, Білгород, Васильків, Вишгород, Юр‘їв, Любеч, Овруч, Острог, Путивль, Новгород-Сіверський, Прилуки, Володимир-Волинський, Луцьк, Галич, Львів, Теребовля – і так ще на пару сторінок. 

Причому, це привласнення назви було зроблено країною, з протитлежною політичною традицією та значною культурною дистанцією. Її мешканці навіть не розуміли української мови, і такі досі й не розуміють.

За радянських часів в СРСР була дуже популярною варязька гіпотеза походження назви Русі. Її прихильники апелювали до одного уривку Новгородського літописного зводу, де сказано, що «І од тих Варягів, приходьків, назвалася Русь, и од них зветься Руська земля; і новгородські люди до цього дня від роду варязького». 

Водночас, у більш ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого переписувалися всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого уривку немає. Більше того, у самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще у 854 році, тобто до приходу варягів у Новгород. Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку О.Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів, як також про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині XV століття для зміцнення престижу Новгорода. 

Назва Русь з‘являється вперше щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині VI століття, у творі сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора. Псевдо-Захарій говорить про народ „рос”, що мешкав на північний захід від Приазов‘я, тобто, на Середньому Дніпрі. 

У творі готського історика Йордана (VI століття), який описував ще більш ранні події IV століття, йдеться про народ «россомони», який мешкав у Середній Наддніпрянщині. 

Природно, що ані в VI, ані тим більше в IV столітті жодних варягів у регіоні бути не могло. Перший історично зафіксований напад скандинавів належить до 787 року (їхній напад на Англію). Це перша дата появи вікінгів на міжнародній арені.
У „Житті Стефана Сурозького” – творі невідомого автора Х століття – у зв‘язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі. Знову-таки, ім‘я князя явно не варязьке, а похід відноситься до часу, коли варягів у регіоні не було. 

Середньоазійський вчений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

Між тим, перші достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов‘ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім‘я русинів, воно ніяк не могло би бути зафіксоване у VI-VIII століттях. 

„Варязька теорія” походження назви Русі так полюбилася в СРСР через те, що дозволила „не помічати” сотні літописних згадок, у яких чітко й однозначно стверджувалося, що Русь – це виключно землі сучасної Центральної, а з кінця ХІІ століття й Західної України.

Крім того, й візантійці добре знали варягів, які часто служили найманцями у війську Візантії. Однак візантійці ніколи не називали цих варягів русами. Руси у візантійців – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор‘я, але аж ніяк не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі. 

На додачу до всього, одразу на Південь від Києва, на Правому березі Дніпра скупчено цілу низку власних назв з відповідним коренем: ріки Рось, Росава, Роставиця, Рута, Рутець, Малий Рутець, фортеця Родень тощо. 

Деякі російські дослідники, зокрема І. Данилевський, стверджують, що нібито назва Русь не етнічного, а соціального походження: „народу „русь” не існувало серед скандинавських народів – так називалися дружини „веслярів” (*robs-) учасників походів на кораблях, що потрапляли у Східну Європу і отримали в слов‘янському середовищі назву „русь”. 

Однак ця теорія не здатна пояснити, чому у вітчизняних літописах руси згадуються на противагу варягам і не ототожнюються з ними у візантійських, західних та арабських джерелах, а також чому назва Русь міцно прив‘язалася саме до населення Середньої Наддніпрянщини задовго до контактів з варягами.

Саме тому такі відомі російські дослідники Б. Рибаков, О. Трубачов, М. Тихомиров, разом із десятками українських, російських і західних учених, визнали Наддніпрянське походження Русі.

Навіть такий москвофіл, як академік П.Толочко, який вивчав історію Київської Русі в той час, коли без санкції КДБ цього робити не дозволяли, також вважає, що назва Русь – місцевого, південного походження: „Вочевидь, „Русь” – дуже давнє слово іраномовного походження, пов‘язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII – IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перйшло на слов‘ян. Не випадково літописець писав: „... поляни іже нині зовомая Русь”. Інакше кажучи, слов‘яни із племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва „Русь”... Вочевидь, зі словом Русь пов‘язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці”. 

Як би там не було, а факт лишається фактом. Вперше з‘явившись у щонайменше VI столітті, назва Русь протрималася в Україні (Західній) до ХХ століття, а в Центральній Україні – до XVIII століття. Ще геніальний поет Іван Франко в 1914 році писав „я єсмь русин”. Деякі закарпатці й досі називають себе русинами, нічим не відрізняючись від навколишніх українців. 

Паралельно, з ХІІ століття виникає й назва „Україна”. 

Імперська пропаганда з ХІХ століття розглядає походження назви „Україна” від слова „окраїна”. Хоча, в українській та деяких інших слов‘янських мовах є слово „краина”, яке й означає власне країну.

Поява слова „Україна” вперше в 1187 році по відношенню до Переяславщини, тобто власне Русі, одразу ставила нерозв'язне для імперської пропаганди питання – окраїною щодо чого могла бути ця територія? 

Природно, не щодо Москви. Остання у ті часи була такою глухоманню, що про неї навряд чи взагалі знали на Київщині. 

Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більш, ніж сам Київ.

Таким чином, було б не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, адже, за логікою, робити це мали жителі всього князівства. Ще більш незрозуміло, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна. 

Під 1189 р. в літописі в оповіданні про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав ’’в Україну Галицьку’’ (коли він в‘їхав у це князівство). В Галицько-Волинському літописі під 1213 р. є запис ’’Данило же воротився домови і їхав з братом і прияв Берестій, и Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну’”. Мається на увазі все князівство. 

Слід відзначити, що назва Україна застосовувалося і щодо російських та білоруських земель – Рязанська Україна, Ростовська Україна, Полоцька Україна. Найбільш прийнятне пояснення цих фактів полягає в наступному. 

В українській мові є слово "украяти", тобто наділити чим-небудь, наприклад, хлібом, землею і т.д. 

Тому слово Україна є синонімом слова "князівство". Принаймні, саме в такому значенні воно багаторазово вживається протягом кількох сторіч після своєї появи, коли Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна". 

Паралель тут гранично прозора й очевидна - адже і нині по-українськи слово "країна" означає власне країну. "Українець", відповідно, означало "земляк", "співвітчизник".

Водночас, якби назва України справді походила від слова „околиця”, то це слід би було безумовно сприйнятим. Зрештою, існує місто Москва, назва якого за однією гіпотезою походить від „мутної, темної води”, а за іншою – від „коров‘ячого броду”. 

Але просте вивчення першоджерел доводить, що специфіка вживання назви Україна в літературі XІІ-XV століть цілком прозоро свідчить про те, що в той період термін „Україна” вживався саме як синонім "князівства", "землі". 

Тому назва Русь – це усього лише давня назва України. А Україна, відповідно, більш молода (хоча вже й не така нова) назва Русі. 

Адже й сама Росія міняє назви так, як російська „матрьошка” змінює оболонку. Зовсім нещодавно вона звалася СРСР, до того Московським царством, а ще перед тим Суздалю і Заліссям.

А ти  блееш, що Українській церкві 18 років, твої пращури ще черв'яків та шишки полювали, та жили в шалашах ,а воїни Русі вже на Рим свій щит прибивали.

Вчи правдиву історію, а не москальську.

Первинність російської, української мови.

  • 06.12.14, 05:53
Приховуванням правди, ретушуванням її напівправдою, брехнею задавненої хвороби не вилікуєш, лишень загостренню процесу сприятимеш. Тож і у відношеннях межи народами-сусідами мусить бути чітка ясність.

"Пізнайте правду, і правда визволить вас...".

Від частого повторення брехня не стає правдою, однак усе більше тих, хто не вміє чи не бажає логічно мислити, проявляють готовність повірити в неї. Спрацьовує не логіка, спрацьовує стереотип мислення: "Якщо стільки відомих і шанованих людей так довго повторюють це твердження і, напевно, вірять у його істинність, то не може ж воно бути суцільною вигадкою. Хай не все, але хоча б якась доля істини в ньому мусить бути присутня...".

Щось подібне сталося з не одне десятиліття пропагованими московською імперією міфами про "вєлічіє і могущєство руского язика". Нам, українцям, у своїй незалежній державі що до того?

У тім то й річ, що вигаданий колись для ідеологічного виправдання уярмлення та тотальної русифікації пригарбаних Москвою народів міф продовжує руйнувати свідомість пересічного українця й сьогодні, а його адепти перейшли до ще більш нахабних і провокативних форм пропаганди.

І сьогодні не лише десь там, у Москві, Твері, в наших-таки Сімферополі, Донецьку, Луганську в російськомовних українофобських виданнях можна надибати твердження на кшталт: "Ніякої української мови немає...", "Українська мова – то зіпсований полонізмами "русcкій язик..." і т.ін.

Належної відсічі такі інсинуації сучасних валуєвих ані від офіційних структур, ані від патріотично орієнтованих засобів масової інформації не отримують. Найбільше, на що, бува, спромагаються окремі вітчизняні публіцисти, то кволі заяви виправдального штибу: "українська й російська мови сестри"...

Однак уважний неупереджений аналіз мов-сусідок підштовхує до іншого висновку. Мова спадкоємців племені кривичів, що стало основною слов'янською складовою в тюрко-фіно-угорському конгломераті, нині іменованому "русcкім народом" – не "сестра", а "дочка" русинської – української мови. Дочка кривобока і кривоуста, котра, примхою долі доскочивши короткочасного, за мірилом історії, панування над матір'ю, в процесі того панування прагла зневажати та упослідити ту, яка дарувала їй життя.

Для тих, хто вже готовий, захлинаючись, бризкати слиною заперечень, повторюємо: саме так, російська мова у слов'янській своїй частині – вторинна, дочірня, – замало того – пародійна стосовно нашої РА-синської, русинської, що сьогодні іменуємо її українською, мови.

Для тих заяв потрібні докази. І їх є безліч.

Біля вашого будинку зупинився автомобіль технічних служб "Міськгазу" з написом "Аварійна газова служба". За совєтських часів напис звучав "Аварійна-я газова-я служба".В гастрономі вашу увагу привернули ковбаси "Молочна", "Докторська". Вражена комплексом "ВМРЯ" продавщиця на цінниках написала "молочна-я", " докторска-я"... "Вам годиться ця синя торбинка?" – питають вас в іншому відділі. Сусідньою мовою торбинка була б "синя-я".

Стривайте, та ж більшість прикметників жіночого роду в російській мові створені із самодостатніх українських (до кількох згаданих можна долучити "добра", "зла", "велика", "мала", "печальна", "весела", "мудра", "дурна", "молода", "стара", "давня", "крайня", "зимня" і т.ін.). Дотуліть до наведеної низки слів по літері "я" і отримаєте "руські-є" слова.
Зайвість, пародійність прийому яскраво підкреслюють "яя" в словах, де "я" вже присутнє в слові українському: "давня-я", "крайня-я", "синя-я", " зимня-я".

Прикметники середнього роду та у множині створювалися за тією ж схемою, тільки тут замість "я" доточувалося українське слово "є". "Давні-є", "крайні-є", "сині-є", "тонкі-є", "давнє-є", "крайнє-є", "синє-є". І знову ці пародійні подвоєння "єє"
.

Та хіба лише одні прикметники? Власне, більшість слов'янського коріння слів сусідньої мови сконструйовані з наших самодостатніх першослів шляхом доточення до них наших-таки слів "я", "є", "ні", "лє" (є, так), "ще", "що", "це", "де", "бо", "то".

Часто-густо до словосполучень додавалося по кілька взаємозаперечувальних слів ("є", "ні", "лє", "ні"), вочевидь, аби підсилити пародійність звучання та полегшити розуміння вторинності "новомови" для задурених краян, для дослідників майбутнього.

Коли, хто і навіщо "бавився" у такі мовотворчі "ігри" – нині можемо тільки здогадуватись. Свою версію бачення давніх подій запропонуємо у заключній частині публікації, а наразі перейдемо до ілюстративної частини сформульованих вище постулатів.

"Буду-ще-є", "на-сто-я-ще-є", "наступ-лє-ні-є", "напад-є-ні-є", "по-ра-жє-ні-є", "пора-бо-ще-ні-є", "по-бо-є-ще", "по-ні-маєш", "оглав-лє-ні-є", "заблужд-є-ні-є", "дє-лє-ні-є", "удар-є-ні-є", "росте-ні-є","лє-то", "є-с-ть", "є-що","є-то", "є-ті", "розум-є-ні-є", "глум-лє-ні-є" "і так далі-є"... Як бачимо, "ісконно русскіє слова" розкладаються на питомі українські складові.

Значний блок українських слів, створених з використанням і нині активно діючих у нашій мові займенників "це", "ця", "ці", позичивши, сусіди знову-таки недоладно поперекручували заміною в згаданих займенниках голосних на "о", "а", "ьі" та втуленням у слова зайвих ускладнюючих вимову приголосних "л", "д" тощо. "Сон-це" – "со-Л-н-це", "сер-це" – "сер-Д-це" (більшість сусідів при вимові ті "л", "д" опускають). "Я-й-Це" – "я-й-Цо", "кіль-Це" – "коль-Цо" (від слова "коло"), "молодці" – "молод-Цы", "молоди-Ці" – "молоди-Цы", "сестри-Ці" – "сестри-Цы", "от-Ці" – "от-Цы", "стани-Ця" – "стани-Ца", "околи-Ця" – "околи-Ца", "столи-Ця" – "столи-Ца", "стори-Ця" – "сто-ри-Ца" і т.ін. ... "Гоп-ца, дри-ца, дри-ца-ца..."

"Цо", "цы", "ца" – немає в тамтешній мові таких займенників.

Якщо згаданого корпусу запозичень та зумисних недоречностей комусь видається замало, то наведемо ще кілька яскравих прикладів алогізмів:

Сім днів ("тиждень" по-нашому) у сусідській мові іменується "нє-дєля". Недоречна калька з нашої логічної "неділі" ("не діло" – вихідний день себто). Але сім днів неробства поспіль, а затим знову "нє-дєля" – чи не забагато? Коли ж у вас "дєля", сусіди?
Їхні квасні "патріоти" намагаються етимологію "нєдєлі" виводити від "нєдєлімая". Не менша недоречність, бо тиждень ділиться на дні, дні на години, години на хвилини і "так далі-є".

Бездумно запозичена з нашої мови і назва плодових кущів – "черная, красная, бєлая смородіна". Насправді смородиною від нашого слова "сморід" (запах) є лише чорна. Червоні ж та білі порічки (росли в дикому стані "по річці") смороду не мають.

Та що там "смородина"? Навіть перетворені тамтешніми борзописцями в національний символ "русски-є березки" носять запозичене, знову-таки у нас, наймення. Наші "бе-різки" ("бе"-руть із них "різки" для підмітання та "роздачі хльости" неслухам) на захутірмихайлівських теренах обернулися на "бе-резки". Але "резок" у російській мові немає, є "розги", себто по-їхньому білокорі красуні мали б називатися "бе-розги"..! Що ж до доточеного епітета "русскі-є", то вони в однаковій мірі можуть бути фінськими, шведськими, норвезькими, польськими, білоруськими, литовськими, волинськими, поліськими, сіверськими, бо ростуть на північних теренах Євразії справіку
.

Деякі, здавалося б на перший погляд, зовсім далекі від нашої мови, "російські" терміни при вдумливому аналізі виявляють своє не надто приховане українське (русинське) коріння.

"Сірники" (із сірки зроблено основний елемент) на Яузі-ріці носять "самостійну" назву "спички" (замість скалки взятої "з пічки", не "с-печки"!)

"Це-глина" там "к-ир-пич" (к теплу, "ір-ію "піч", знову таки не "к-ир-печ"!). "3-десь" (був "десь" далеко та змістився сюди, за тубільною логікою слово мало би формулюватись як "с-где-то").

Лише ледачий, нездатний мислити не помітить сусідських позичок при компонуванні термінів для виміру часу. Наше всеохопне поняття "час" вони зробили одиницею виміру: "один час", "два часа" і так далі – є... Для найменування приладу з виміру часу "годинника" пристосували множину нашого слова "часи". Для означення 1/60 години — нашої "хвилини" (що наче морська хвиля накочується на берег вічності) вживається "минута" (похідне слово від нашого "минати", їхньою мовою "проходить"!). Тож при використанні власного арсеналу термінотворіння оголошення захутірмихай-лівських телеорадіостанцій, для прикладу, "мас-ковско-є" время 14 часов 25 минут" повинно звучати "масковско-є" время 14 временей 25 проходок"...

Не будемо зупинятися тут на величезному материкові мовного арсеналу сучасної російської мови, позиченому нею із мов угро-фінських і татаро-монгольських народів: "арба", "арбуз", "дєньгі", "таможня", "ямщік", і несть їм числа...

До речі, за Київської держави, до приходу татаро-монголів митні заклади під Москвою іменувалися "Митищі" (великі митниці). Святослав Войовник у підкореній Хозарії заснував місто Білу Вежу (не "Башню"), а на територіях давньої землі Новгородської в сучасних губерніях Архангельській, Тверській, Псковській, Новгородській дотепер збереглися ріки з бездискусійно русинськими (українськими) назвами: Волошка, Хмара, Люта, Межа, Мста, Велика-я, населені пункти Середа, Селище, Марево, Мста, Волошка, Змієвка, Молоді, Плесо, Луки, Великі-є Луки, Прилуки, Галич, Солігалич, Руська (ще без доважка "я").

Варто тут нагадати і про загальновідомий факт заснування теперішньої сусідської столиці Великим київським князем Юрієм Довгоруким. "Долго-рукім" – поправлять знавці, й зайвий раз продемонструють свою нехіть критично мислити. Бо чому в народі отримав таке прізвисько наш давній володар? Авжеж, мав князь "довгі руки": не проти був їх і до чужих володінь протягати (хіба він один? Є така "професійна хвороба" у володарів усіх часів та народів). Але в мові кривицькій, що нині іменується "російською", "довгі руки" звучать "длінниє". І князь по-їхньому мав би називатись "Дліннорукім" (поняття "долго" ж у них вживається для означення часу, а не простору). Себто князя – засновника Мокви (саме так, гадаю, звучало пер-шоім'я майбутньої "білокам'яної", від нашого-таки слова "моква" – мокровище, болотовиння) найменували наші предки русини по-русинському. А пізніше омосковлення заміною в слові "Довгорукий" "в" на "л" русинського походження його посутньо не приховало. Як і подібна "операція" у назві заполярного в Баренцовому морі витягнутого майже по меридіану довгого острова "Долгій".

Це інформація до суперечок на тему «Яка мова в Київській імперії була панівною?».

Власне, що українська мова була тоді, за сучасною термінологією, державною і панувала не лише в Києві та усіх наших етнічних територіях, а й на підкорених нашими володарями землях, ще в XIX столітті вимушений був визнати в одній зі своїх лекцій відомий московський історик Василь Ключевський, котрому, попри його великодержавну зашореність, совість науковця збрехати не дозволила.

Що ж до українських топонімів, гідронімів за сучасними межами нашої держави, то, окрім РФ, їх чимало і в інших сусідніх державах на наших прадавніх етнічних територіях. Берестя, Пінськ, Кам'янець, Дорогочин, Малорита, Косово (!), Рось(!) — (міста), Піна (ріка) в Білорусі на Берестейсько-Пінсько-Турівських землях, де й до сьогодні незай-шле населення розмовляє практично поліським діалектом нашої мови. Знаково, для мислячих, звучить наймення Турово-Пінщини, зафіксоване ще недавніми совєтськими мапами "Загороддя". (За городами, містами метрополії Галицько-Волинсь-ко-Київської). Порівняймо із "Заліссям" (за лісами стосовно Києва) — назвою Володимиро-Суздальських земель у літописній Київській державі.

Доводити українське коріння заснованих нашими володарами на наших землях міст сьогочасного так званого Закерзоння: Перемишля, Ярослава, Санка, Холма, Ряшева, Грубишева, Кросна і так далі є, словацьких: Пряшева, Дукли, Свидника, Лаборця особливої потреби немає.

Важко приховати русинське коріння назв річок Сан, Лада, Удаль, Шкло, Вишня, Одра (Польща), Тутова, Ракова, Бистриця (Румунія).

Кілька сусідських столиць найменовані були з використанням русинського лінгвоарсеналу. Мінськ (від слова "міняти"), Вільнюс (до початку XX століття Вільно, не "вольно" польською, не "свободньїй" російською), Кишинів (від слова "кишеня"), Брат-іслава (бра ти славу, брати слави). Та й Будапешт (колись два міста: давніше Буда та молодше Пешт) наших витоків не дуже приховав. "Буда, будівля, будуватися" і сьогодні активно працюють у наші мові. Та то тема для окремої бесіди.

Повернемося до основної розмови і ще раз наголосимо: сучасна так звана російська мова – це пародійне середньовічне "есперанто", штучно створене на базі русинської (української) мови і посутньо "статарщене" після того, як Московсько-Суздальські землі потрапили в залежність від Орди.

- Але ж на цьому "есперанто" створено визнану світом велику літературу, – скажете.
Атож. Створено і визнано. Якби творіння однієї людини, поляка Земенгофа, вдалося прищепити сьогодні якомусь племені, то до кінця третього тисячоліття цілком вірогідна з'ява вагомої літератури на "есперанто". А гіпотетичні творці кривиць-кої відрубної мови київські відуни, брагмани, волохи були, вочевидь, не безталанніші від автора есперанто.
Що ж до "ахів" та "охів" стосовно творів, писаних "російською мовою", то варто зазначити таке: ніхто у світі до сьогодні ще не виконав серйозних студій з україно-російського порівняльного мовознавства, так само, як із татаро-російського. Гадаємо, такі студії неспростовно доведуть: самозвана претендентка на королівські шати все життя проходила в позичених із сусідського плеча вдягачках.

 Московин на бутерброд намащує "масло слівоч-но- є", для салатів вживає "масло растітєльно- є", для змащення використовує "масло машінно-є". В нашій мові для кожного виду "масел" є своя назва: "масло", "олія", "мастило"...

Проте найбільше недолугість "язика" впадає в очі, шемкотить у вуха при порівнянні пестливих суфіксів, наших різноманітних і милозвучних з їхніми одноманітними та шиплячими:

Мам-уся мам-аша
Тат-усь пап-аша

Дорог-енька
Дорог-енький дорог-уша
Дорог-еньке

Солов-ейко солов-ушка
Голів-онька голов-ушка
 Дівчин-онька дев-ушка
Хат-инка изб-ушка
Колом-ийка част-ушка
  Жаб-ка ляг-ушка

Незалежно від роду, породи, живе, неживе — усе поспіль "аша", "уша", "ушка".

 І апофеоз тамтешньої ніжності, лагідності "ушечка", "юшечка" ("дорог-уша", "дорог-ушеч-ка", "ляг-ушечка", хр-юшечка").

Подібно співвідносяться і пестливі імена в сусідських мовах.

Петр-ик Петр-уша
Павл-ик Павл-уша


Про "ніжність" сусідських ліричних пісень можна роман-фейлетон настрочити. У нас соловейко "тьохкає", "щебече" ("сміються, плачуть солов'ї, і б'ють піснями в груди"), у них "щелкает" ("соловей запел, защелкал"). Ну ніяк не можу уявити собі "щелкающего" соловейка, хіба що папугу, рахівницю в руках колгоспного бухгалтера. Так само не годен уявити "поднимающего трезвон" жайвора, скорше будильник чи звукову сигналізацію в сільській крамниці.


Та перейдемо до обіцяної версії: "коли, хто й навіщо...". Побіжно вже висловлювався здогад, що творцями "русского язика" були носії мови русинської (української) – київські відуни (волхви). Відбувалося те дійство орієнтовно десь у другій половині першого тисячоліття нової ери під час переселення Великим київським князем племені кривичів із північних районів Білорусі, де й тепер є місто Кривичі, у Залісся (верхів'я Волги та Оки). Тоді ж на окраїни Европи ближче до Уральських гір відселені були племена в'ятичів і родимичів, зазначимо принагідно.

І якщо в'ятичів і родимичів переселяли з метою колонізації нових просторів, то з племенем кривичів не все було так однозначно. Себто і завдання колонізації не виключалось, однак превалювало в причинах перенаселення не воно. Підказка таїться в самій назві (ясно, що то не самоназва, хто сам себе назве "кривим"?) та у відсутності в нашій мові алогізмів. Звичаї відселенців не збігалися зі звичаями наших предків. "Срамословіє у них перед невістками і доньками своїми" – гласить літопис. – "Є вони ледачкуваті, нестримні в пияцтві та гульбищах". Вертаючись у сьогодення, бачимо, що тисячоліття істотно не поміняло сусідської вдачі. І сьогодні згадані риси в російському менталітеті домінуючі.

Тому, аби відгородити племена дреговичів, полочан, сіверян від згубного впливу кривичів, останнє переселяється у Залісся. Тоді ж йому створюється відрубна мова, що мала слугувати засобом відчуження від решти русинських племен, проте бути доста зрозумілою для засвоєння.

Складається враження, що відунам відомий був перебіг прийдешніх подій. Знали вони, що тодішні підданці русинів доскочать у майбутньому влади над своїми довговіковими володарями, будуть намагатися знищити їх духовно і фізично. ("Не дай, Боже, з Івана пана"). Знали, що багато нащадків русинів за століття неволі забудуть величну історію свого народу, погодяться з її кривицькими перебріхуваннями, засвоять пародійну мову своїх колишніх данників. 

Але час спокути скінчився. Ми звільнилися від державного, фізичного рабства Московії. Та багато з нас залишилося в рабстві духовному: в московській церкві, в московській мові, у вторинності та пародійності якої ми щойно переконалися.

Тож позбудемося змосковщення в душах своїх, молитвах своїх. "Бо коли молюсь я мовою чужою, то розум мій без плоду", – речуть біблейські віровчителі. "Пустопорожнім мозок мій стає, – додамо від себе, – коли я й мислю (чи мислю?) чужинською мовою".

Тому й бідуємо на найбагатших у світі чорноземах. Проте так більше бути не повинно і не буде.

Однак ось як оцінюють свою мову її носії — ультрапатріоти, представники здавна одержавленої московської церкви: «Соврємєнний жаргонно-опошлєнний русскій язик, которий дажє язиком-то нє назовьош, для целєй богослуженія іспользовать нєвозможно, потому что в ньом много зла...» «Аргументи і факти», №11, 1999.

Так тож "язик" сучасний, колись він красивим, милозвучним був! "Я помню чудное мгновенье", — пригадуєте? Як не пригадати відповідне до нашої "миті" – "мгно-вє-ні-є" (ох ці "ні", "є" – немає від них сховку). Наше односкладове з 4-х літер слово, на вимову якого справді мить тратиться, та їхнє 4-складове аж із 9-ти літер! Тут і в 3 миті не вкладешся, а яке "солодкоголосе, високопоетичне, легковимовне" словосполучення з 3-х приголосних "мгн"... У нас ще "миг" є! – хтось відтіля вискочить. І в нас той синонім є, від нас до вас забрів.

Власне, дивуватися недолугості сусідського "язика" особливо не доводиться. Спільнота, що відмовилася від сакрального наймення, притаманного лише людині засобу спілкування "мови", назвавши натомість той засіб "язиком" (а язики мають і представники тваринного світу: ссавці, птахи, плазуни, навіть комахи деякі), свідомо чи несвідомо принизила, десакралізувала свою мову. Від інтуїтивного, а мо', й осмисленого розуміння того приниження, і незатухаючі заклинання про "ве-лич-і-є та могуще-ст-во"...

Хоча навіть посередніх здібностей автори тамтешніх бандитських телесеріалів починають розуміти реальний стан свого "язика" і намагаються вивільнити його від доважок, доліпок, дотулень. Внаслідок чого отримують першоджерельні українські терміни. "А она "заяву" ("заяв-лє-ніє", сиріч) написала"? – питає один міліціонер у іншого.

А велика література, створена сусідською мовою (про що ми вже згадували тут), хіба не "до-каз" (наш чіткий лаконічний із 5-ти літер термін) "величі та могуті"? Перепрошую, "доказ-а-тель-с-тво" (14-літерне неоковирне одоробало, злампічене механічним дотуленням до нашого "доказу" абсолютно зайвого, непотрібного апендикса-доліпка — 9-літерного "атєльства").

Ні, вельмишановні! То лише потверджа талантів, величі, а то й геніальності творців тієї літератури. Здебільшого перекинчиків, відступників, представників інших етносів, що "прімкнулі" до "язика масковскава" під пресом денаціоналізації, в силу слабкості власного національного стрижня, заради "лакомства неситого"... Микола Гоголь, Анна Ахматова, Володимир Короленко, Володимир Маяковський, Іван Тургєнєв, Сергій Аксаков, Олександр Блок, Осип Мандельштам, Борис Пастернак, Михайло Зощенко, Ісаак Бабель, Белла Ахмадуліна, Чингіз Айтматов, Булат Окуджава, Едуард Лімонов, Євген Євтушенко і так далі є...

Точніше, так було. Бо той же Ч. Айтматов демонстративно відійшов від імперської літератури, чого не скажеш про Є.Євтушенка, Е.Лімонова (Савенка). Ці перекотипільці із ще більшим завзяттям закусили вудила, впряглися у московську шлею. Далися взнаки кількасотлітня імперська "розкрутка" "язика", паралельно з тотальним нищенням, потоптом, забороною мов народів "возз'єднаних", підбитих, загарбаних...

Власне, хіба тільки мов? Планомірно, системно нищилися і самі народи, носії тих мов. Найбільше, найретельніше найнебезпечніший для існування імперії народ український. Але то окрема на багато томів і не для одного автора тема.

Карб (жартівливий)
Чому ти вважаєш, що досконалість мови короткістю термінів можна обчисляти? Чому наш "доказ" досконаліший від москвинського "доказ- (а-тє--ль-с-т-ва) "? – начебто щиро допитувалася начебто недурна знайома з начебто вищою гуманітарною освітою.
Хіба мав доводити кобіті, що коротке, стисліше, вужче – краще від довгого, одоробистого, коли вона знає, що довше, товстіше в окремих випадках таки ліпше...

 Публікація в "Літературній Україні" викликала "нє-годо-вані-є" деяких удаваних москвинів, українців. Україногенні читачі звикле відмовчалися. Щоправда, до честі головного редактора Петра Перебийноса, мені були надані шпальти для відповіді опонентам.

Щодо свіжої інформації, то, зокрема, моск-винський письменник (юдейських коренів, до речі, як і більшість тамтешніх/тутешніх "москофілів") Василь Аксьонов волає про примітивізацію, деградацію, змертвіння заліщуцької мови, суголосно з рідіґерівськими попами. Побіжно зауважимо: ні у попів, ні в Аксьонова не вистачає мужности? мудрости? публічно визнати, що від часів з'яви своєї "язик" був спримітивізованою калькою. Хоча, схоже, що автор популярних колись в Есересерії "Колег", "Апельсинів із Мароко" має розуміння витоків "язика", і тому налаштований радикально
Вважає умовою збереження Московії від розповзання, розпаду – поглинання її Україною, в мовному плані насамперед.

Операція не потребуватиме якихось надзусиль, хіба що психологічних. Затруєним брехнями про своє "первородство" заліщукам буде попервах гіркувато. А так відкидай лише доліпки/доклейки – отримуй першоджерельну українську. І "Війна та мир", "Цусіма", "Мої університети" стануть на чверть чи й на третину коротшими, а відтак читабельнішими у сьогоднішній круговерті.

Одноплемінники Аксьонова, політики штибу Жиріновського, Лужкова... мають протилежну думку, умову виживання Ерефії вбачають у поглинанні нею нашої держави. Два "наші" попередні президенти для реалізації задумів Жириновських/ Лужкових доклали чимало зусиль.

 Не загальмував суттєво процесу і вже начебто не "нацменшинський" Президент, оточений тими ж самими радниками/дорадниками. Деукраїніза-ція українців в Україні, калічення, суржикізація нашої прамови тривають.

Відбуваються і зворотні, очищувальні процеси, але надто вже повільно, ненаступально.

Вироджуючись, мертвіючи само, потугами своїх бездумних (чи, може, й навіть дуже думних) апологетів, москвинське "язичіє" поширює свої гангренозні метастази у мови сусідські. Прислухайтесь тільки, як розмовляють пересічні молодики: через слово "мать-пєрємать, б...".

Принагідно зазначимо, що більшості зі згаданих і не згаданих тут апологетів доля тамтешнього, нашого народу, їхньої, нашої мови, вибачайте на слові, до одного місця. Не всі здатні чи хочуть мислити по-аксьоновськи. Викачати з територій якомога більше ресурсів (із Московії – природних, з України – найперше людських) у якомога стисліші терміни – їхнє завдання.
Абись режисери дійства електорату-охлосу не дуже у вічі кидалися, незлецько москвинів, українців частіше лобами зістукувати, щоби гризлися, гарикалися межи собою. На нещодавньому потайному збіговиську у Штатах один вихідець з України заявив: "Нам нужно всємегно поддєгжівать гускіх на Укгаінє, ібо ані – дубінка в нашіх гуках пготів укгаінцев"... Антиукраїнські нацменшинські партії, партійки – "гонів", "налів", "ністів", "лістів" (прогресивних, регресивних, агресивних) -слухняні виконавці згаданих вказівок. Тому, окрім мовної конфронтації, розпалюється й боротьба з народними звичаями, піснями, гумором, прадідівськими строями. І то не лише у нас, у Московії – також. Чого вартий накинутий вер-тухаями з "українських" телебачення, друкованих ЗМІ похід проти "шароварщини". Вже й у журналі, редагованому сином правдешнього Героя України, "шароварами, хрущами над вишнями" цюпає нам у вічі колишній дисидент із Франції. Нехай ліпше колорадські жуки гудуть над нашими вишнями? Так вони ж безгучно літають, пане Плюще (той, котрий Леонід).

Уявляєте в Японії інтелігентський похід проти "кімоновщини"? Не заважають японцям кімоно, традиційна народна культура бути однією з наймодерніших націй.
Та візьмемося нарешті до заявлених мовних вправ.

Розглянуті на попередніх сторінках дослідження пари: "тиждень" – "нєдєля", "сірники" – "спічкі", "порічки" – "красная смородіна", "тут" – "здесь", "мова" – "язик", тим більше словоконструкції, неприховано отримані з наших слів дотуленням "-атєльство", "-лє-ні-є", "-є-ні-є", "-ні-є", "-є", "-я" і "так далі-є", ще раз наводити, міркую, не варто.

Обмежимося дещицею знакових, на гадку автора, слів, термінів материнської та похідної від неї мов.

З процесів творення сім'ї розпочнемо. Аби вона брунькуватися узялася, з чоловічого стану має з'явитися у нас – "за-лиця-льник", в Московії – "уха-жор". Що би там не казали про ґаздинські риси (мудрість, роботящість, навіть багатство) потенційної дружини, а парубок найперше на красиве личко звертає увагу, "за лиця" до неї вчащає. Аналог сусідський дуже вже далеко відбіг від "ходити". Мо', "ухі-жор", ходить, щоби "ухі нажрать-ся" на дармівщину? Та як би там не було, а той, що шукає собі пару під бік ("парубок" – у нас), "парень" (пари не має – у сусідів) знайшли собі дівчат.

Засилаються "свати", особи, уповноважені "звати" дівчину до парубкового дому.
За сприятливого сватання отримують у нас дівчина та хлопець статус "наречених" (оголошених родові, громаді). У сусідів відповідно – "жє-ні-х", "нє-ве-с-та". Не знають він – ні куди та як, вона – з та ще не мала діла.
Згодом відбувається "весілля" (веселощі для молодих, роду, громади), а потім "шлюб" (злюб) -у нас, у сусідів – "свадьба" (гуляння для сватів), а затим "брак". Ось тобі маєш, тільки побралися – і вже браковані? Чого бракує – харчів? Схоже на те. "Же-брак" (у нас) – бракує сердезі харчів, одягу, даху над головою. "Ні-щі-й" (у них) – навіть "щі" не їв, бідака.

Від пари під боком молодиця стає "вагітна" (набуває ваги в тілі та громаді). У сусідів така жінка "бере-менна" (бере мене). Авжеж, для того й одружувалися.

Згодом відбувається "народ-же-ння" (поповнення народу) "немовляти" (не мовить ще), тільки зіп'явшись на ноги, трохи навчившись розмовляти, вже "малюк". В москвинок – "рожден-і-є". "Малютка", "ма-лиш" (має лиш потреби). Наше "лиш" – ще незіпсоване, первозданне.

Новому членові сім'ї найперше потрібне "годування" (від "годити"), на берегах Мокви – "корм-лє-ні-є" (традиційно спародійований "лє-ні-є-"м наш термін, тільки у нас він вживається стосовно братів менших). Проте, як не крути, а дитя (дорослих теж) треба "годувати", "корміть". "Не годовані є" вони капризні. Себто, обурюються сусіди, коли їх не годують.

І "виховання" (на українських родючих землях дитину треба було пильнувати, "ховати", аби якийсь зайда не вкрав), на сусідських болотах перетворилося у проблему харчування – "пітанія" (вос-пітанія), котре розкладається на первинні (питання є). Хоч і побутує там поговірка "Даст Бог день, даст Бог піщу", однак питання "пітані-я" залишається завжди актуальним.

Тож розглянемо ще кілька дотичних термінів, хоча б назв ранкового та вечірнього прийняття страв. Наші відповідники "сні-данок" (сну дання, данець), "вечеря" (від "вечора") – вельми прозорі. Що ж за дивні, незрозумілі аналоги у сусідів? Як то можна сьогодні вранці їсти на "завтра"? З "уж-іном" – взагалі тупик, начебто, безпросвітний. Але докопатися до істини не так уже й складно. Терміни, гадаю, виникли в середовищі племені кривичів, на базі чийого спародійованого діалекту і формувався при переселенні майбутній "язик". Кривицькі чоловіки-мисливці, вечеряти приходили в селища, споживали їжу "у жін" (у жінок, себто). Вдосвіта господині випроваджували їх на промисел, давши із собою заготовлений вчора "на завтра" сніданок. Відсіля й "завтрак" – вчорашні харчі на сьогоднішній ранок.

"Не все ж навколо харчів, їжі крутиться. Мають і самостійні терміни. Ваша "лікарня" там "больніца", "лікар" – "врач", – хтось за "язик" заступиться. Справді, "боль-ні-ця", де кажуть "болю ні" "лікарі", а не "врачі" – ті котрі "врут". Брехнею болю не "вилікуєш".


Зупинюся ще на кількох позиціях. Зокрема, на схильності москвинів до гіперболізації у бік величі ("вєлічі-я"), аж до святості, розбивання лобів чи, навпаки, приниження, десакралізації позичених термінів, понять.

Найбільше вони полюбляють наш епітет "вєліка-я". І самозвана "Русь" їхня "вєліка-я", і війна, і революція (переворот більшовицький). Про вождів, государів (від слова нашого "господар") годі й говорити – мало не всі – "вєлікі-є". Навіть безпорадного, нікчемного самодержця Миколу II, котрого із сім'єю разом брутально знищили, десятиліттями ганьбили, опльовували, ниньки святим проголосили. Що не заважає у центрі столиці своєї тримати в шані та догляді мумію його вбивці.

Наші "кущі" стали "кустамі", але залишилися "кущамі" в раю, лише наголос на "у" перескочив.

Згадана вже "вечеря" в "ужін" перетворилася, однак у апостолів зі Спасителем наймення зберегла.

Знову-таки згадувані "жебраки"-"старці" стали у тамтешніх літераторів поважними чоловіками похилого віку "старцамі".

Наш "лихий" (злий, напасний індивід) перетворився у такого собі зуха, шибайголову. "Казак ліхой"... І "лихо" наше теж поміняло полюс на протилежний.

Щодо прикладів зниження вартості термінів, то наведу їх лише два.
 "ОРА-ти" (дбаєш оРА ти) – священне дійство для основоположника рільництва -укРАЇнця. "Радісно плуг землю оре!" – розшифрував московський україно-грецьких коренів шумеролог Анатолій Кифішин багатотисячоліт-ньої давності напис у святилищі "Кам'яна Могила" під Мелітополем.

Москвинські дячки доклалися до десакралізації терміна. Тепер там "орать" – кричати, репетувати. Відповідник нашому "орати" – "па-хать", звично витягнене з нашої мови поняття ("па" – діставати для "хать", хати).

Хтось закине: ти теж ідеш на повідку, допомагаєш своїми студіями сусідів лобами зіштовхувати. Та ні, вельмишановні. Допомагаю народу своєму давати "від-Січ", "од-Коша" знахабнілим ідеологам, чий "хитрий писок" уже й не з-за спини (згадаймо знамениту Франкову формулу), а часто-густо на передньому плані вмощується. До слова, обидва прадавні знакові козацькі терміни наші (відганяти ворога від Січі, Коша) сусідською перекладаються тривіально "от-пор" (оружно відганяти напасників чи відбріхуватись, "отпіраться"). Бо не мали ніколи ні Січі, ні Коша своїх. Власне якби мені запропонували одним-двома словами окреслити історію нашого народу, я зупинився б на щойно наведених "від-Січ", "од-Коша", так планую назвати наступне видання спарених брошур.

Приховуванням правди, ретушуванням її напівправдою, брехнею, чи як ниньки модно казати, макіяжем, задавненої хвороби не вилікуєш, лишень загостренню процесу сприятимеш. Тож і у відношеннях межи народами-сусідами мусить бути чітка ясність. Хто, коли, що, кому, як... Хто кому майбутню столицю заснував... Хто кого читати, рахувати навчив... Хто кого у верхів'я Вологи, Оки, а хто кого до Магаданів, Соловків відселяв... Хто кому писок під Оршею, Конотопом, Чудновим натовк, а хто кому – під Полтавою, Крутами...

Ну і, звісно, хто кому свою мову, спародіювавши, позичив. Авжеж. "Пізнаймо правду і правда визволить нас!" – повторимо вступну цитацію розвідки.

***

«Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли вони повитягають з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови».
(Григорій Квітка-Основ 'яненко, Лист до А.Красовського 28.ХІІ.1841)

«Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов'янських, не виключаючи т. зв. старослов'янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських».

(Михайло Красуцький, польський та російський лінгвіст; «Древність української мови», Одеса, 1880)

Джерело http://ukrlife.org/main/prosvita/koval.html


  

нічого не маю проти вилучення з обіходу слів з літерами ю,я,

  • 05.12.14, 21:11
прошу якнайдалі замість СЕБТО читати ТОБТО так як себто в українській мові нема
 Іван Франко

Позакласний захід

  • 18.11.14, 12:57

Тема заходу: Літературна конференція на тему  „Тарас

                         Шевченко… Такий  великий, що бути більшим не

                         можна.  Як  Україна. Як світ.” 

 

                                                                                           Борис Харчук

Мета:         поглибити знання учнів про життєвий та творчий шлях  

                    Тараса  Шевченка;

                    виховувати повагу до історичного минулого, любов до України,

   до її кращих представників;

   формувати в учнів уміння виділяти головне у розповіді вчителя

   та у виступах однокласників;

   розвивати уміння учнів  сприймати розвиток  літератури в

   історичному контексті;

   виховувати  почуття   співпереживання, шанобливе ставлення до

   надбань культури,  любов і повагу до творчості Кобзаря.

 

Обладнання: портрет поета, ілюстрації-світлини до його біографії,

                     технічні засоби: комп'ютер, проектор, тематичний планшет 

                      „Думи мої, думи мої…”

 

 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЗАХОДУ

 

І. Вступне слово менеджера літературознавчої компанії „Літерклас”

        

         Дорогі друзі! Вас вітає літературознавча компанія „Літерклас”. Її презедент – Л.І. Кравчук, менеджер – Марина Дубовенко ( це –я), секретар-референт – Тетяна Ільницька, асистенти творчої лабораторії – Марина Колеснікова, Аліна Трегубова, Олена Курганська.

        Хочу прозвітуватися про роботу компанії. Нами досліджено сторінки життєвого і творчого шляху Євгена Гребінки, проведено Круглий стіл по вивченню творчості Гулака Артемовського – відомого українського байкаря. Всі матеріали укомплектовані у тематичні папки. До слова запрошується презедент нашої компанії  - вчитель української мови і літератури Кравчук Людмила Іванівна.

ІІ. Вступне слово вчителя

      Учні! Ціню Вашу роботу творчо-пошукового характеру. Дякую, друзі, що надали мені слово першій. З Вашого дозволу оголошую тему літературної

конференції: „ Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як світ ” ( Борис Харчук). Вона буде проведена з використанням інтерактивних технологій: презентація навчальних проектів з елементами ІКТ.

Прошу секретаря –референта і офіс –менеджера роздати програму конференції.

 

Учитель озвучує текст даної програми ( додається).

 

                Учні! Багато слів  на наших уроках сказано  про мудрих діячів української літературної духовності. Зокрема, і про Євгена Гребінку, Гулака – Артемовського, наших славних поетів Попільнянщини – Бориса Остапенка, Пилипа Баратинського, Миколи Шпака, Максима Рильського та багато інших, а ще більше буде сказано про видатного українського письменника, поета, художника, революціонера –демократа  - Тараса Григоровича Шевченка. Досліджувалась і буде досліджуватися його творчість , відшукуватимуться нові характеристики його персонажів науковцями, літературознавцями.. Але ми, особисто, також маємо свою думку і не стоїмо осторонь „ нашого Шевченка”. І тільки тоді прийде до нас усвідомлення його величі як у долі України, так і в особистому житті кожного українця, зокрема, нас особисто, коли ми відкинемо пута чужомовності і заговоримо рідною материнською мовою. А допоки ми соромитимемось рідної мови, доти і сприйматимемо Шевченка тільки як видатного поета.

                Отже,  мета нашої конференції: поглибити знання про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка, виховувати повагу до історичного минулого, любов до України, до її кращих представників, формувати уміння виділяти головне у розповіді вчителя, у виступах однокласників, вчитися робити висновки, певні узагальнення.

ІІІ.  Виступи представників творчих груп

1.        Виступ менеджера на тему : „ Він був сином мужика і став володарем у царстві світової культури…” (І.Я.Франко).

2.        Виступи представників творчих  груп. Учасників  презентації навчальних проектів оголошує вчитель.

 

-          14 жовтня – День Українського козацтва. Учні, вами було

     досліджено  історичні сторінки періоду козаччини і ви виступили 

     перед учнями школи на загальношкільній лінійці. Як же цю тему

     розкриває наш Шевченко, ми почуємо із вуст Тетяни  Ільницької.

 

         -   Тему героїчного минулого українського народу в творчості  

              Тараса Шевченка презентує Катерина Івасютіна.

 

-          Мультимедійна презентація на тему "Т.Г.Шевченко як

     художник". Захищає свою роботу Коровченко Сергій.

 

         -   „Учітесь, читайте і чужому научайтесь і свого не цурайтесь .” Так

               заповідав великий Кобзар, цього просить і Юлія Василинюк.

 

          -    Тему „Герої Тараса Шевченка на екрані” досліджувала Марина

                Дубовенко.

 

          -   Літературознавці про значення творчості Т.Г.Шевченка. (Виступ

                готував Кащук Сергій).

 

-          Слово Тарасу Шевченку  на тему „В сім”ї вольній, новій…”    

      присвячує Бойко Юлія.

 

У.  Підсумки роботи конференції

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

"Чого це наші хлопці мають воювати за "ваш" схід?"

  • 08.11.14, 11:20
"Мій співрозмовник, боєць з позивним Лев, був щиро здивований, коли я запитав його: «А ви знаєте, що ваш загиблий друг Марк Паславський був мільйонером?» Чоловік витримав невелику паузу і тільки потім відповів: «Нічого собі! Буде що розповісти родичам і друзям! Я ж два місяці жив з Марком в одній кімнаті гуртожитку в Артемівську. Ми разом звільняли від терористів Лисичанськ і Попасную ... Мільйонер, говорите? Хіба мільйонери воюють? »

Досьє «ФАКТІВ»

Марк Грегорі Паславський був інвестиційним банкіром в Нью-Йорку. Закінчив військову академію у Вест-Пойнті. Дослужився до капітана 75-го полку рейнджерів. У 1991 році приїхав в СРСР. Наприкінці 90-х років фактично оселився в Україні. Допомагав продавати металопродукцію Маріупольського заводу за кордон. Крім того, працював у банківській сфері. Мільйонер. В квітня 2014 року прийняв українське громадянство, щоб відправитися воювати за Україну простим рядовим.

* Марк Паславський говорив, що, коли настане мир, він купить собі будиночок далеко-далеко в Карпатах (фото з особистого архіву друга Марка Паславського, бійця з позивним Лев)

- С Марком я якось відразу здружився, - згадує Лев. - Він щойно приїхав з учебки в Артемівськ, де розташовувався наш взвод батальйону «Донбас», разом з іншими бійцями. Дивлюся, такий чоловік у віці, сухорлявий, з пронизливим поглядом, якось нерішуче стоїть в сторонці. А нас повинні були заселяти в гуртожиток. Підходжу до нього і кажу: «Пішли швидше, а то кімнат не залишиться». Але чоловік тільки хитро посміхнувся мені і відповів по-українськи, але з якимось дивним акцентом: «Я знаю кількість кімнат і вже підрахував, скільки бійців туди повинні заселити. Не квапся, підемо поселятися останніми ». Я недовірливо глянув на нового знайомого і тільки півгодини по тому зрозумів, яку хитрість він задумав. Виявляється, всі хлопці поселилися в кімнатах по чотири людини, а нам з ним дісталися найостанніші апартаменти, в яких ми опинилися удвох. Більше нових бійців не було. «Бачиш, головне - все точно розрахувати!» - Посміхнувся мій новий знайомий, коли ми почали заселятися в кімнату.

Мені не давав спокою його дивний акцент, і я запитав: «Ти найманець, чи що?" "Чому це найманець? Я українець! Причому справжній українець », - і показує мені свій паспорт громадянина України. «Насправді я народився в Америці, - розповідав Марк. - Мама у мене звідси. Живу тут давно, ще в 90-ті роки приїхав, коли Радянський Союз був. Трохи бізнесом займався. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, стояв з усіма на Майдані. Під час останньої Революції Переваги був під обстрілами на Інститутській. А потім почалася війна. Знаєш, я ні секунди не замислювався про те, чи варто мені йти добровольцем. Вирішив записатись в батальйон "Донбас". Правда, на той момент у мене ще було американське громадянство. Мені не хотілося, щоб мене сприймали як американського найманця, і тоді я вирішив юридично оформити своє українство. Ось цей паспорт отримав в квітні нинішнього року. Мені недавно брат з Америки дзвонив, лаявся небагато. Розумієш, я не сказав своїм близьким, що йду на війну. Вони про це дізналися з випуску новин ».

У нас прийнято, що у кожного бійця є свій позивний. Кажу Марку, що і йому не завадило б собі щось придумати. «А я вже придумав! - Посміхнувся Марк. - Буду Тарасом. На честь Тараса Шевченка! Я багато його віршів напам'ять знаю. Вважаю Шевченко справжнісіньким українським революціонером. А адже і зараз у нас, по суті, проходить революція ». Але позивний американцеві все ж довелося змінити. У нас вже був один Тарас - людина з керівництва батальйону. «Ну ладно, тоді я буду Франко - в честь Івана Франка, - погодився Марк. - Ти перевір по нашому підрозділу, не зайняте чи це ім'я? »Так і став Марк Паславський Франко.

- Незважаючи на те що Марк багато років прожив в Україні, він так і не зміг звикнути до деяких особливостей нашої країни? Я бачив його сторінку у «Твіттері», де він вів своєрідний щоденник. Ось одне з висловлювань Марка: «Щось не так відбувається в цій країні. Бойцов відправляють на війну без зброї. Кажуть, щоб добували собі самі. Деякі і зараз його шукають! »

- Так, ви праві, Марк багато чого не міг зрозуміти з того, що у нас відбувається. Він мені якось казав: «Дивись, Лев, ми пересуваємося до бойових позиціях на шкільних автобусах. Та це ж труну на колесах! Потрапимо в засідку - і ніхто не виживе! »Дуже довго Марк не міг зрозуміти, чому у деяких з наших артилеристів влітку на голові зимові шапочки. Ну ось, яке обмундирування привезли, в тому і ходимо. Марку це складно було зрозуміти. Адже він закінчив військову академію у Вест-Пойнті в США і дослужився до звання капітана. Знає толк у військовій справі. В Америці в армії все організовано. А те, що відбувається у нас, Марку нагадувало партизанщину.

- Незважаючи на своє офіцерське звання, в батальйон «Донбас» Марк прийшов у званні рядового ...

- Так, це правда. Він сам так захотів. Не хотів виділятися. Але не виділятися таким людям, як Франко, складно. Він був дуже колоритною фігурою в нашому батальйоні. По-перше, йому було 55 років. По-друге, іноземець за своєю суттю, хоч і з українським паспортом. Ви знаєте, як він смачно міг матюкатися українською мовою! Ну так от, Марк говорив мені не раз, що він хоче бути звичайним солдатом. Якщо він хотів когось похвалити, завжди говорив: «Ти справжній солдат!»

Звичайно, звикати до нашої дійсності йому було складно. «Тут у вас годують жахливо, - скаржився він мені. - Чому воїн повинен так багато витрачати часу на те, щоб добути собі нормальну їжу? »Ми жартували іноді над ним. Беззлобно. Якось відправили Марка в каптьорку, щоб приніс зі складу обмундирування. А в Америці не прийнято нічого давати безкоштовно. Він і подумав, що обмундирування на складі треба купити. А тут каптерщика з байдужим виглядом говорить йому: «Бери все, що тобі потрібно!» Марк суне йому гроші, а той не бере. Прийшов, цілий оберемок обмундирування несе і посміхається: «Це що, виходить, що я вкрав? Чому комірник грошей не взяв? »Ми йому почали пояснювати, що у нас тут все по-іншому. «Так я вже зрозумів, - сміється. - Тільки для мене це все незвично. Ви мене частіше на склад посилайте. Це так цікаво, брати щось без грошей. Ніколи не крав, а тут - наче щось таке протизаконне роблю ».

Якось я забігаю в кімнату і кричу: «Марк! Бігом на шикування! »Насправді ніякого побудови не було. Ми просто вирішили пожартувати над американцем. Франко прибігає на місце, дивиться, всі ходять спокійно, курять, на нього - нуль уваги. «Хлопці, ви чого? - Дивується американець. - Ви чому не виконуєте наказ? »« Не хочемо підкорятися », - відповів я байдужим тоном. Тоді Марк ... «побудувався» один. Встав по стійці «струнко» і чекає начальство. Всі ходять, сміються, а він стоїть. Потім я пошкодував одного, а ми тоді вже досить сильно здружилися, в декількох боях разом брали участь, і говорю, що ми над ним пожартували. Мовляв, ніякого побудови не було. «А я що, не знаю? - Посміхнувся Марк. - Ви пожартували з мене, я пожартував над вами! Зробив вигляд, що повірив вам ».

Після кожного бою Марк збирав так званий брифінг. Каже, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць - він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити будь-якої населений пункт? Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб і вистачило, і було чи не важко пересуватися. А потім, після брифінгу, він усіх пригощав ірисками. Знаєте, Марк дуже любив солодке і любив пригощати всіх цукерками.

- Ви говорите, що не знали, що Марк був дуже багатою людиною. Але він купував щось для потреб батальйону?

- Звичайно. Грошей він не шкодував. Або бронежилет бійцю купить, або що ще з обмундирування тому, у кого чогось немає. Багато хто з бійців нашого батальйону йому вдячні.

- А яким Марк був воїном?

- Пам'ятаю, в бою за Лисичанськ він біг на ворога найпершим. І знаєте, жодна куля його не зачепила. Я потім після бою говорив з ним. Питаю: «Марк, не страшно було?» «А чого боятися? Інші ж не бояться, а я що, не такий же солдат, як вони? »Правда, після того, як ми звільнили Лисичанськ від терористів, Марк дивувався, що слідом за армією в місто не увійшли співробітники цивільних служб. «Як так? - Обурювався він. - Електрики немає, водопровід зруйнований, телефонного зв'язку немає. Хто це має лагодити? В американській армії слідом за військовими у звільнений місто заходять люди, які тут же всі починають ремонтувати ».

- Як вас зустріли мирні жителі в визволеному Лисичанську?

- Був цікавий момент. Заходимо ми до міста. Перепочинок після бою. Навколо тиша. І раптом нам назустріч йде якась старенька і несе персики. «Хлопці, - запитує, - а ви хто будете? Наші або не наші? »« А хто ваші, бабуся? »- Питає стареньку Марк. Старенька зам'ялася, не знала, мабуть, що відповісти, а потім каже: «Так от, ви персиками угощайтесь!» Марк взяв один персик і відповів: «Дякую, бабусю!» Ви б бачили, як старенька зраділа, почувши українську мову! «Значить, наші! - Каже. - Ну, тоді, слава Україні! »

У себе в «Твіттері» Марк написав про наш взвод: «Наша бойова одиниця складається з шістьох невдах. Але патріотизм і дух робить їх найкращою групою! »Марк дуже любив свій взвод. Так вийшло, що в Іловайськ його відправили раніше, ніж мене. Напередодні, перед відправкою, ми з ним проговорили всю ніч. Марк говорив, що, коли настане мир, він продасть свій будиночок у Львові і купить собі щось далеко-далеко в Карпатах. Ще він дуже хотів відвідати Миланскую оперу. Марк взагалі був великий меломан. Знаю, що любив рок-співака Брюса Спрінгстіна. По всій Європі їздив на його концерти.

А ще він збирався у відпустку. Казав: «Звільнимо Іловайськ по-швидкому і - додому, в Штати, на місяць! Так давно маму не бачив ». Коли мене відправляли в Іловайськ, я вже знав, що Марка більше немає. Вони ховалися в школі, потрапили в оточення. Стріляли по ним з усіх боків. Марк отримав три кулі в спину. Кажуть, перед смертю він сказав: «Я мріяв стати справжнім українцем. Сподіваюся, я ним став. Так боляче і так не хочеться помирати! »Упевнений, був би вертоліт, щоб його відразу ж переправити в лікарню, Марка можна було врятувати.

Лев теж отримав поранення в бою за Іловайськ і зараз знаходиться в госпіталі. «Ось ще трохи підлікуюся - і знову в бій! - Каже він. - Буду воювати і за себе, і за одного! »

Буквально за два тижні до своєї загибелі Марк Паславський дав інтерв'ю американському журналісту Саймону Островському.

- Я вважаю, що корінь всіх бід в Києві, - говорив Марк. - Багато хто, в тому числі і політики, вважають, що все буде продовжуватися, як в останні 20 років. Але будь-який солдат, який воює зараз зі мною на Донбасі, вам відповість: так не буде! Армія тут тільки ще будується. За моїми підрахунками, лише 25 відсотків хлопців, які воюють разом зі мною, мають бойовий досвід. Якщо мене запитають, чи можу я померти за Україну, відповім, що так, я хочу це зробити! "

Марк Паславський був убитий в бою за Іловайськ 19 серпня. Його поховали на Аскольдовій могилі поруч з невідомим активістом Майдану. Відспівував Франко предстоятель української греко-католицької церкви архієпископ Святослав. Один з друзів Маркіяна (як його ще називали в батальйоні) поклав у домовину своєму бойовому товаришеві жетон на метро. «Він так мріяв, щоб у Києві метро було безкоштовне», - сказав боєць з позивним Брат."


Ось така цікава розмова... (не моя).

  • 08.11.14, 00:37


"Мій співрозмовник, боєць з позивним Лев, був щиро здивований, коли я запитав його: «А ви знаєте, що ваш загиблий друг Марк Паславський був мільйонером?» Чоловік витримав невелику паузу і тільки потім відповів: «Нічого собі! Буде що розповісти родичам і друзям! Я ж два місяці жив з Марком в одній кімнаті гуртожитку в Артемівську. Ми разом звільняли від терористів Лисичанськ і Попасную ... Мільйонер, говорите? Хіба мільйонери воюють? »

Досьє «ФАКТІВ»

Марк Грегорі Паславський був інвестиційним банкіром в Нью-Йорку. Закінчив військову академію у Вест-Пойнті. Дослужився до капітана 75-го полку рейнджерів. У 1991 році приїхав в СРСР. Наприкінці 90-х років фактично оселився в Україні. Допомагав продавати металопродукцію Маріупольського заводу за кордон. Крім того, працював у банківській сфері. Мільйонер. В квітня 2014 року прийняв українське громадянство, щоб відправитися воювати за Україну простим рядовим.

* Марк Паславський говорив, що, коли настане мир, він купить собі будиночок далеко-далеко в Карпатах (фото з особистого архіву друга Марка Паславського, бійця з позивним Лев)

- С Марком я якось відразу здружився, - згадує Лев. - Він щойно приїхав з учебки в Артемівськ, де розташовувався наш взвод батальйону «Донбас», разом з іншими бійцями. Дивлюся, такий чоловік у віці, сухорлявий, з пронизливим поглядом, якось нерішуче стоїть в сторонці. А нас повинні були заселяти в гуртожиток. Підходжу до нього і кажу: «Пішли швидше, а то кімнат не залишиться». Але чоловік тільки хитро посміхнувся мені і відповів по-українськи, але з якимось дивним акцентом: «Я знаю кількість кімнат і вже підрахував, скільки бійців туди повинні заселити. Не квапся, підемо поселятися останніми ». Я недовірливо глянув на нового знайомого і тільки півгодини по тому зрозумів, яку хитрість він задумав. Виявляється, всі хлопці поселилися в кімнатах по чотири людини, а нам з ним дісталися найостанніші апартаменти, в яких ми опинилися удвох. Більше нових бійців не було. «Бачиш, головне - все точно розрахувати!» - Посміхнувся мій новий знайомий, коли ми почали заселятися в кімнату.

Мені не давав спокою його дивний акцент, і я запитав: «Ти найманець, чи що?" "Чому це найманець? Я українець! Причому справжній українець », - і показує мені свій паспорт громадянина України. «Насправді я народився в Америці, - розповідав Марк. - Мама у мене звідси. Живу тут давно, ще в 90-ті роки приїхав, коли Радянський Союз був. Трохи бізнесом займався. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, стояв з усіма на Майдані. Під час останньої Революції Переваги був під обстрілами на Інститутській. А потім почалася війна. Знаєш, я ні секунди не замислювався про те, чи варто мені йти добровольцем. Вирішив записатись в батальйон "Донбас". Правда, на той момент у мене ще було американське громадянство. Мені не хотілося, щоб мене сприймали як американського найманця, і тоді я вирішив юридично оформити своє українство. Ось цей паспорт отримав в квітні нинішнього року. Мені недавно брат з Америки дзвонив, лаявся небагато. Розумієш, я не сказав своїм близьким, що йду на війну. Вони про це дізналися з випуску новин ».

У нас прийнято, що у кожного бійця є свій позивний. Кажу Марку, що і йому не завадило б собі щось придумати. «А я вже придумав! - Посміхнувся Марк. - Буду Тарасом. На честь Тараса Шевченка! Я багато його віршів напам'ять знаю. Вважаю Шевченко справжнісіньким українським революціонером. А адже і зараз у нас, по суті, проходить революція ». Але позивний американцеві все ж довелося змінити. У нас вже був один Тарас - людина з керівництва батальйону. «Ну ладно, тоді я буду Франко - в честь Івана Франка, - погодився Марк. - Ти перевір по нашому підрозділу, не зайняте чи це ім'я? »Так і став Марк Паславський Франко.

- Незважаючи на те що Марк багато років прожив в Україні, він так і не зміг звикнути до деяких особливостей нашої країни? Я бачив його сторінку у «Твіттері», де він вів своєрідний щоденник. Ось одне з висловлювань Марка: «Щось не так відбувається в цій країні. Бойцов відправляють на війну без зброї. Кажуть, щоб добували собі самі. Деякі і зараз його шукають! »

- Так, ви праві, Марк багато чого не міг зрозуміти з того, що у нас відбувається. Він мені якось казав: «Дивись, Лев, ми пересуваємося до бойових позиціях на шкільних автобусах. Та це ж труну на колесах! Потрапимо в засідку - і ніхто не виживе! »Дуже довго Марк не міг зрозуміти, чому у деяких з наших артилеристів влітку на голові зимові шапочки. Ну ось, яке обмундирування привезли, в тому і ходимо. Марку це складно було зрозуміти. Адже він закінчив військову академію у Вест-Пойнті в США і дослужився до звання капітана. Знає толк у військовій справі. В Америці в армії все організовано. А те, що відбувається у нас, Марку нагадувало партизанщину.

- Незважаючи на своє офіцерське звання, в батальйон «Донбас» Марк прийшов у званні рядового ...

- Так, це правда. Він сам так захотів. Не хотів виділятися. Але не виділятися таким людям, як Франко, складно. Він був дуже колоритною фігурою в нашому батальйоні. По-перше, йому було 55 років. По-друге, іноземець за своєю суттю, хоч і з українським паспортом. Ви знаєте, як він смачно міг матюкатися українською мовою! Ну так от, Марк говорив мені не раз, що він хоче бути звичайним солдатом. Якщо він хотів когось похвалити, завжди говорив: «Ти справжній солдат!»

Звичайно, звикати до нашої дійсності йому було складно. «Тут у вас годують жахливо, - скаржився він мені. - Чому воїн повинен так багато витрачати часу на те, щоб добути собі нормальну їжу? »Ми жартували іноді над ним. Беззлобно. Якось відправили Марка в каптьорку, щоб приніс зі складу обмундирування. А в Америці не прийнято нічого давати безкоштовно. Він і подумав, що обмундирування на складі треба купити. А тут каптерщика з байдужим виглядом говорить йому: «Бери все, що тобі потрібно!» Марк суне йому гроші, а той не бере. Прийшов, цілий оберемок обмундирування несе і посміхається: «Це що, виходить, що я вкрав? Чому комірник грошей не взяв? »Ми йому почали пояснювати, що у нас тут все по-іншому. «Так я вже зрозумів, - сміється. - Тільки для мене це все незвично. Ви мене частіше на склад посилайте. Це так цікаво, брати щось без грошей. Ніколи не крав, а тут - наче щось таке протизаконне роблю ».

Якось я забігаю в кімнату і кричу: «Марк! Бігом на шикування! »Насправді ніякого побудови не було. Ми просто вирішили пожартувати над американцем. Франко прибігає на місце, дивиться, всі ходять спокійно, курять, на нього - нуль уваги. «Хлопці, ви чого? - Дивується американець. - Ви чому не виконуєте наказ? »« Не хочемо підкорятися », - відповів я байдужим тоном. Тоді Марк ... «побудувався» один. Встав по стійці «струнко» і чекає начальство. Всі ходять, сміються, а він стоїть. Потім я пошкодував одного, а ми тоді вже досить сильно здружилися, в декількох боях разом брали участь, і говорю, що ми над ним пожартували. Мовляв, ніякого побудови не було. «А я що, не знаю? - Посміхнувся Марк. - Ви пожартували з мене, я пожартував над вами! Зробив вигляд, що повірив вам ».

Після кожного бою Марк збирав так званий брифінг. Каже, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць - він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити будь-якої населений пункт? Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб і вистачило, і було чи не важко пересуватися. А потім, після брифінгу, він усіх пригощав ірисками. Знаєте, Марк дуже любив солодке і любив пригощати всіх цукерками.

- Ви говорите, що не знали, що Марк був дуже багатою людиною. Але він купував щось для потреб батальйону?

- Звичайно. Грошей він не шкодував. Або бронежилет бійцю купить, або що ще з обмундирування тому, у кого чогось немає. Багато хто з бійців нашого батальйону йому вдячні.

- А яким Марк був воїном?

- Пам'ятаю, в бою за Лисичанськ він біг на ворога найпершим. І знаєте, жодна куля його не зачепила. Я потім після бою говорив з ним. Питаю: «Марк, не страшно було?» «А чого боятися? Інші ж не бояться, а я що, не такий же солдат, як вони? »Правда, після того, як ми звільнили Лисичанськ від терористів, Марк дивувався, що слідом за армією в місто не увійшли співробітники цивільних служб. «Як так? - Обурювався він. - Електрики немає, водопровід зруйнований, телефонного зв'язку немає. Хто це має лагодити? В американській армії слідом за військовими у звільнений місто заходять люди, які тут же всі починають ремонтувати ».

- Як вас зустріли мирні жителі в визволеному Лисичанську?

- Був цікавий момент. Заходимо ми до міста. Перепочинок після бою. Навколо тиша. І раптом нам назустріч йде якась старенька і несе персики. «Хлопці, - запитує, - а ви хто будете? Наші або не наші? »« А хто ваші, бабуся? »- Питає стареньку Марк. Старенька зам'ялася, не знала, мабуть, що відповісти, а потім каже: «Так от, ви персиками угощайтесь!» Марк взяв один персик і відповів: «Дякую, бабусю!» Ви б бачили, як старенька зраділа, почувши українську мову! «Значить, наші! - Каже. - Ну, тоді, слава Україні! »

У себе в «Твіттері» Марк написав про наш взвод: «Наша бойова одиниця складається з шістьох невдах. Але патріотизм і дух робить їх найкращою групою! »Марк дуже любив свій взвод. Так вийшло, що в Іловайськ його відправили раніше, ніж мене. Напередодні, перед відправкою, ми з ним проговорили всю ніч. Марк говорив, що, коли настане мир, він продасть свій будиночок у Львові і купить собі щось далеко-далеко в Карпатах. Ще він дуже хотів відвідати Миланскую оперу. Марк взагалі був великий меломан. Знаю, що любив рок-співака Брюса Спрінгстіна. По всій Європі їздив на його концерти.

А ще він збирався у відпустку. Казав: «Звільнимо Іловайськ по-швидкому і - додому, в Штати, на місяць! Так давно маму не бачив ». Коли мене відправляли в Іловайськ, я вже знав, що Марка більше немає. Вони ховалися в школі, потрапили в оточення. Стріляли по ним з усіх боків. Марк отримав три кулі в спину. Кажуть, перед смертю він сказав: «Я мріяв стати справжнім українцем. Сподіваюся, я ним став. Так боляче і так не хочеться помирати! »Упевнений, був би вертоліт, щоб його відразу ж переправити в лікарню, Марка можна було врятувати.

Лев теж отримав поранення в бою за Іловайськ і зараз знаходиться в госпіталі. «Ось ще трохи підлікуюся - і знову в бій! - Каже він. - Буду воювати і за себе, і за одного! »

Буквально за два тижні до своєї загибелі Марк Паславський дав інтерв'ю американському журналісту Саймону Островському.

- Я вважаю, що корінь всіх бід в Києві, - говорив Марк. - Багато хто, в тому числі і політики, вважають, що все буде продовжуватися, як в останні 20 років. Але будь-який солдат, який воює зараз зі мною на Донбасі, вам відповість: так не буде! Армія тут тільки ще будується. За моїми підрахунками, лише 25 відсотків хлопців, які воюють разом зі мною, мають бойовий досвід. Якщо мене запитають, чи можу я померти за Україну, відповім, що так, я хочу це зробити! "

Марк Паславський був убитий в бою за Іловайськ 19 серпня. Його поховали на Аскольдовій могилі поруч з невідомим активістом Майдану. Відспівував Франко предстоятель української греко-католицької церкви архієпископ Святослав. Один з друзів Маркіяна (як його ще називали в батальйоні) поклав у домовину своєму бойовому товаришеві жетон на метро. «Він так мріяв, щоб у Києві метро було безкоштовне», - сказав боєць з позивним Брат."

Оце відкопав чернетку...

  • 04.09.14, 16:24
Написав десь на початку квітня, але не вивісив у блог. Випадково надибав, почитав... Ех, наскільки далеко все зайшло з тих пір... 


Оце дивлюся --  багато хто в Інтернеті (та і в житті) настільки радикалізувався, що аж стає страшно.

У мережі -- переважно одні репости різних 5-хвилинок ненависті. Одні пишуть про диких кривавих угро-фінських монголо-татарських касапів та імперію зла, інші -- про майданутих проплачених фашистів-бендерівців і несостоявшихся хохлів. Реально дістало це все бачити, особливо якщо різні фейсбуки та ай-юей продукують у великій кількості імейли типу "такий-то рекомендує почитати дуже цікаву фігню".

Частина першоджерел цих опусів узагалі, мабуть, пишеться в різних вошинтонських, коломойських, македонських та московитських генштабах і генштабиках. Частина ж матеріалу пишеться щиро й безкоштовно, з відчуттям праведної й лютої ненависті до ворога. "Никогда мы не станем братьями" і т. д. Потім ідуть репости-перепости, посилання-перепосилання -- бо половина людей вирішила стати добровільними безплатними солдатиками мережевої війни.

Люди! Чи ви подуріли, га?!


З одного боку -- партія Майдану, що стає все більше схожою на секту зі своїми придибахами. Хоча починалося все зовні більш-менш адекватно. Але місяці стояння на морозі або перегляду онлайн усіх тих жахів трохи зсувають людям дах. І мені в тому числі, мабуть, але по-своєму.

"Герої не вмирають!" -- усі вмирають, і герої теж. Лише пам’ять про них живе. Потім, можливо, хтось із усіх нас таки потрапить до Раю, якщо того вартий, і буде жити вічно і щасливо. Але то вже буде потім. "Не зрадьте Небесну Сотню!" -- та чхати їм на всіх нас. Ви ж бачили, хто там рулить на сцені й за нею. "Аби жертви Небесної Сотні були не даремними!" -- та чи варте навіть одне людське життя того, аби ситуація у країні покращилася -- умовно кажучи -- на 12,5 %? А більше нам поки й не світить. Скоріше буде навіть гірше, на жаль. Крим ми вже проспали. І дуже швидкий Третій Майдан нам нічого кардинально хорошого не дасть, бо немає ПОКИ ЩО інших -- дуже хороших -- кандидатів і організацій, якоїсь третьої сили. Не виросли або ще не сильно засвітилися. "Смерть ворогам!" -- смертна кара заборонена згідно з європейськими цінностями. А просто опонентам із іншого боку -- теж смерть?

УПЦ МП вам не така, недостатньо патріотична, їхні попи не кричать на Майдані "героям слава". Або кричать -- але недостатньо часто. Кричати на майданах --- це взагалі-то не робота попів. Їм треба молитися з нами й за нас, за мир і злагоду, а не гнати людей на війну.

Регіональні мови -- відмінити! У нас же ж має бути ОДНА МОВА, і всьо. Мова титульної нації. А всі інші можуть вільно розмовляти в себе на кухні навіть російською. А десь у інституті -- не можна? А заяву в ЖЕК написати? Теж не можна? А вам не все одно?! Ви взагалі скільки разів у житті бували у Краматорську чи Єнакієвому? Регіональна російська мова на Донбасі сИльно вплине особисто на вас? Забуваєте, що таких російськомовних в Україні -- майже половина, а мо й більше. Треба ж і з ними рахуватися. Було б їх відсотків 10 -- була би трохи інша картина. Але так уже склалося, й нічого не поробиш. Можна тільки сподіватися на поступові зміни в майбутньому. "Колись москалі гнобили нас -- тепер ми їх" -- а чим тоді ми кращі за них? Великі міста-мільйонники майже на 100 % російськомовні. Там ви будете мовною меншістю й відчуєте всі радості такого становища. У них там за 50 км -- величезна Росія, причому за парканом живуть більше схожі на них люди, ніж ви. І живуть у Росії порівняно з Донбасом загалом не гірше. Дороги трохи кращі й пенсії вищі. І тут десь із далекого Києва чи Львова хтось наїжджає на них. Яка має бути їхня реакція?

Тоді слухати Схід не хотіли. "Даунбас" вам не подобався, бачте. Але відпускати східняків у Росію теж не бажаєте (хоч вони ПОКИ ЩО не сильно туди і рвуться, на наше щастя). Це ж тіпа наша ісконно українська земля. Там іще 400 років назад татари бігали по пустому степу, а Харків чи Луганськ адміністративно до Гетьманщини чи Січі не належав нікОли. Слобожанщину московські царі дозволяли українцям заселяти, аби наші предки прикривали собою їхню імперію від татар. І українці туди йшли, бо поляки на заході тоді гнобили більше.

Тепер хором затягли "Схід і Захід разом". Дехто на камеру навіть російською забалакав. А що думали раніше? Аби лише скинути їхнього Яника ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ? Яника не виправдовую, але стріляти вранці 20 лютого по не озброєних ментах мОжна було? А в січні кидатися чим попало по строковиках із ВВ у першому ряду теж можна? Там дехто теж калікою став. 18 лютого тітушки жорстоко вбили принаймні декількох майданівців. Але хто перший тоді почав лізти на кордони ментів під час "мирної ходи"? Як бачите, йа -- за більш мирні методи. Маю право так думати.

Тепер "агенти Кремля" мають для себе повне "моральне право" демонстративно юзати ці самі насильницькі прийоми на Донбасі. Залишається лише сподіватися й молитися, аби там не було ніяких аналогів 20 лютого.

У Києві взагалі всі такі російськомовні, при цьому чи не третина люто ненавидить російськомовних же москалів і Росію як таку. Але не забувайте, що вся ця фігня рано чи пізно закінчиться. "Но осадок остался" -- як у відомому анекдоті.


Із іншого боку в нас -- любителі ОРТ, РТР та інші фанати Кісєльова. Цей чувак тупо заробляє бабло й періодично гуляє по Гейропі з дєтками. Прямо в Амстердамі -- розсаднику борделів, содомії та маріхуани. А ви ведетеся на все це. Треба фільтрувати базар -- навіть якщо він московський зі знаком ГОСТу та двоголовим орлом. По російських каналах зараз РЕАЛЬНО більшість інформації про Україну перекручена. Можливо, якісь корисні моменти у них були -- це інформація про 20 лютого та про можливі негативні наслідки від асоціації з ЄС. Як версії, а не як цілковита істина. А так -- усе якесь гоніво. Іде не прихована інформаційна війна.

Почалася брехня ще з самого початку, коли Кісєльов показав спочатку бєспрєдєл на Банковій 1 грудня, а потім (типу як наслідок) -- розгін студентів 30 листопада. Тобто переставив місцями ці дві події, чим спотворив реальний хід історії.

Також уміляє сюжет про СОТНІ ТИСЯЧ (!!!) біженців із України в Росію. І показують черги на прикордонному переході. Тільки перехід цей -- на західному кордоні з Польщею, і там завжди так.

Про одну відому білявку, яка була в усіх містах як місцева жителька, вже й мовчу.

"Усі українські канали брешуть, тільки російські -- лучик света в тёмном царстве"... Про російські канали вже сказано вище. Наші ж не стільки брешуть, як дещо замовчують або називають іншими словами. Відвертої брехні в рази менше. Найбільша помічена -- про те, що замість Криму ми в 1954 віддали Таганрог (насправді його в нас відтяпали набагато раніше). Хуліганів називають активістами -- теж є таке діло.

Із самого початку більшість наших журналістів була проти влади, бо по-перше -- Яник таки вредний дядько, по-друге -- багатьох репортерів 30 листопада та 1 грудня тупо побив ваш доблесний беркут. Журіки тикали їм посвідчення -- не допомагало. Били всіх. І Майдан підтримували не всі канали -- багато що залежало від позиції власника. А пізніше на Грушевського беркутівці навмисно вистрілювали журналістів (у жилетах із написами "ПРЕСА") гумовими кулями. І як після цього вони мали ставитись до влади? Є ж поняття професійної солідарності і т. д.

Так що раджу дивитися різні канали -- не тільки з Москви.

"У Києві бігають проплачені бендерівці-фашисти" -- взагалі-то зараз у столиці відносно тихо. На відміну від Донбасу, де все йде за сценарієм київського Майдану. Такі самі хулігани чи радикальні націоналісти -- тільки проросійські. Причому в більш концентрованому вигляді, бо в Києві з самого початку в більшості своїй були просто відносно нормальні мирні люди (десятки й сотні тисяч), а на Донбасі таких бачимо набагато менше. Щодо проплаченості -- за Правий сектор не буду розписуватися, але більшість народу там була за ідею. Знаю багатьох, хто там тусувався. Люди навіть самі гроші кидали у скриню. Як бачимо, всі заворушення в обласних центрах зараз відбуваються переважно в кількох кварталах. За 300 метрів звідти все тихо-мирно. Як і в Києві було взимку.

"Бендерівці прийдуть і всєх зарЕжут" -- ну й де вони? Поки що немає (сподіваюся, й не буде). У Харкові трохи засвітилися, щоправда, але там більше "зажигають" туристи з Росії. Якщо ж реально прийдуть фашисти й питимуть вашу кров -- Росія поряд, прийде і врятує. Просто зараз не той випадок, імхо.

"Українська ідея якась неповноцінна, де наш Достоєвський?" -- Тю, а шо, всі народи зобов’язані мати якогось всесвітньо визнаного генія? Ви знаєте відомого словацького чи норвезького поета чи композитора? Йа -- ні (хоча, можливо, такі існують). Але це ж не привід приєднуватися до сусідньої держави й забувати все своє рідне. На крайняк у нас є Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Їх теж можна почитати. А ні -- то Достоєвського вам ніхто не забороняє. Ми зі своїм національно-визвольно-будівничим рухом трохи пізніше стартували, ніж росіяни, наприклад. Бо ми фактично не мали своєї держави. Можливо, всі наші успіхи ще попереду. І буде прикро, якщо мова та інша самобутня культура наших предків (у вас теж, напевно, є україномовна бабуся) пропаде й розчиниться серед інших народів. Росія (СРСР) має гарний досвід такого розчинення (див. Кубань і ваш Південний Схід, до речі). Російську мову є кому захистити -- цілі армії вже стоять біля нашого кордону. А українську захищати нема кому, окрім нас.

"Україна вже кончєна держава, в Росії є хоча би шанс на зміни та незалежність" -- ой не знаю. Ракети з головками в них є точно. Але Китай дихає у спину й нижче. Суто матеріально і у плані порядку там краще не набагато, особливо за Уралом. Теж гаїшники беруть налом. Можливо, все-таки ми маємо ще 1-2 шанси на те, що виліземо з цієї самої?.. Путін за нас усе одно в хаті порядок не наведе.

"Усі ці западенці (львів’яни, кияни, полтавчани) хочуть у Європу й НАТО з Америкою, а ми -- ні, ми за дружбу з Росією" -- теж не зовсім так. Просто ми хочемо, щоб у нас були гарні дороги й високі зарплати, а корупції щоб не було. Прямо як у Європі (борделі й травку, щоправда, не обов’язково легалізувати, але в католицьких країнах такого немає). А ще до ЄС можна поїхати заробити грошей на будинок (якщо не буде віз, це зробити буде легше). Із Росією більшість із нас не проти дружити (ми ж брати), хоча після Криму робити це буде важче.

"Ця влада -- злочинна, вони -- агенти Америки, в Росії всього цього нема, тому нам треба в Росію". Влада дійсно якась хрінова, але попередня теж була не супер. Мо, й агенти (хто їх знає?). Але зараз є відчуття того, що з часом можна буде поміняти владу на іншу -- можливо, кращу. Можливо, навіть мирним шляхом через вибори (як у 2010 прийшла ПР). У НАТО нас усе одно ніхто не візьме й бази не понаставить, бо Крим -- спірна територія, а такі країни до НАТО не беруть. Так що різких незворотних геополітичних рухів не очікується. Асоціація з ЄС -- дехто каже, що буде погано. Але її можна потім денонсувати (як крайній варіант). Так чи інакше, якщо Україна зараз розвалиться й потрапить до Росії, то вже нічого потім так просто не поміняєш. І всі ці зміни будуть болючі і не безкровні. Щось на зразок розвалу СРСР за своїм ефектом. Не буде незалежності, влада буде одна безальтернативна. А якщо захочеться попротестувати або вийти зі складу імперії -- ми знаємо, як із цим у Росії. Тому давайте якось домовлятися й жити разом.

З Днем народження Великого Каменяра+З святом УСПІННЯ Богородиці!

27 СЕРПНЯ 1856р є День народження ВЕЛИКОГО Каменяра !ЗА ВСЕ ДЯКУЄМ БОГУ ! ПАМЯТАЙМО Заповіт 22 річного ІВАНА ФРАНКА написаний в польській тюрмі КОЛОМИЇ="Лупаймо зла скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить." І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі.! І всі ми вірили, що своїми руками розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав. Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимо  скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках. [1878] "  НА фото памятник КАМЕНЯРА в Франківську  встановлений у 1995р з  переплавленого металу памятника сатаниста ЛЕНІНА  що був НЕДИВЛЯЧИСЬ НА ПРОТЕСТИ ТИСЯЧ КОМУНЯК І КГБІсів знятий  у свято Апостола  ІВАНА   9 жовтня 1990р ще в час агоніі 666Р !СТАЛОСЬ це завдяки  героічним діям депутатів і десятків тисяч  друзів ІФРУху  УПА під керівництвом  нашого сучасного  51річного ГЕНЕРАЛА капелана  УГВР а тоді лідера депутатськоі фракціі РУХУ Бориса Голодюка  який як відомо вже 4 роки совісно керує нашою  єдиною в світі ОФІЦІЙНОЮ   ІНТЕРНЕТГРУПОЮ 4 офіцерів УГВР священиків УПА " СОКІЛДНІСТЕР " та 4роки тому через нас ДЛЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ Й ВСІХ засобів масовоі інформації    ПРЕСВЯТА Богородиця повідомила що  саме в ФРАНКІВСЬКУ  близько 100метрів позаду  цього памятника є встановлений  патріотами ЧУДОХрест біля якого має з небес зійти ХРАМ з воскреслим молодим на вид ІВАНОМ Франком  та ще 999 божими обранцями ГЕРОЯМИ І друзями УПА- серед яких будуть священники УГКЦ ЧАНЕЦЬКИЙ І СІМКАЙЛО  та генерали УГВР Шухевич й ВИСОЦЬКИЙ а також співаки ЦОЙ -ТАЛЬКОВ=МОЗГОВИЙ ! ВОСКРЕСНЕ  молодим в новім вічнім тілі   з ФРАНКОВОГО  ХРАМУ Й ВСЕСВІТНЬОСЛАВНИЙ КОМПОЗИТОР й музикант  Денис  СІЧИНСЬКИЙ могила якого  є в тім  священнім місці а  пісня на його мелодію та слова КАМЕНЯРА "НЕ ПОРА " стала від літа 1989року славнем створеного  25років тому тайними учасниками УПА й ОУН ІФРуху !!!  Звісно  що такі сенсаційні і неймовірні божі вісті більшістю людей не сприймаються за правду  та й багато з наших вірних  й справжніх патріотів  почувши це від відомого своєю чесністю і порядністю  нашого ПРОВІДНИКА ІФРуху думали і думають що  зним щось сталося нібито від психотропних уколів чи травм побиття  і звісно мало є тих хто вірить в це БОЖЕ СЛОВО Але так буде бо БОГ приготував  таке що і в голову людську не приходило і мало хто збагне  і через невірство людей БОг допустив  смерті багатьох укранців  в час відомих подій в Киіві та третьоі світовоі війни що все більше розпалюється  масонами в УКРАІНІ  так як і 2 попередні  всесвітні війни  ! АЛЕ Бог поверне багатьох загиблих  та не з гробів а з небемсних храмів  яких  357мають зійти по світу а з них  200 в УКРАІНІ  що обрана головною БОЖОЮ СТОЛИЧНОЮ КРАІНОЮ і знаєм  що саме через  ФРАНКІВСЬКИЙ  Храм мають вернутися деякі воіни АТО  а також  в ФРАНКІВСЬКУ є місце де має звйти ще один ЧУДОХрам з якого воскресне  тисяча святих а серед них славний наш майбутній ГЕТЬМАН ТАРАС ШЕВЧЕНКО  та його адютант -джура  ПРАПОРОНОСЕЦЬ  http://blog.i.ua/user/4400999/1365024/  РОМАН  ГУРИК який  як  франківець 19майданець загинув 18лютого 2014р в КИІВІ та як ГЕРОЙ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ПОХОВАНИЙ  саме в ФРАНКОВІМ ПАРКУ на місці якого було зруйноване  комуняками багатовікове  велике кладовище християн патріотів і тоді в 70роки були московськими безбожниками та їх місцевими запроданцями святотатськи  знищені тисячі хрестів і могил! ЗА вимогами  патріотів  від 2014р по  рішенням депутатів поновлено поховання в цім  святім мсці героів антипутінськоі останньоі украінськоі вітчизняної війни й там вже є 7 могил  !  ЗА БОЖИМ наказом  тут від СТРАСНОІ ВЕСНИ 2008року   встановлена  небувала в світі 777метрова унікальна Хресна дорога - ХРЕСТИ СТАЦІЇ якоі  намалювати помаранчовою фарбою  на визначених нею 15 деревах  визначила сама ПРЕСВЯТА  БОЖА МАТИ котра явилась там  нашим найбільшпобожним патріотам а серед них ГЕНЕРАЛУ капелану  УГВР Голодюку "ДНІСТРУ "  http://blog.i.ua/user/2689697/688768/  Отож МОЛИМОСЬ  Й боремось та   ВІРИМО ЩО ПОВЕРНУТЬСЯ  НАШІ НЕБЕСНІ СОТНІ й тисячі  героів АТО й УПА й    ТОЖ  про це ще в 2000р попереджав з небес  на годину явлений  в КАРПАТАХ  опівдні 19березня 2000р народний герой ОЛЕКСА ДОВБУШ і  в 2006році  ПРЕСВЯТА БОЖА МАТИ яка тоді з жовтня  почала все більше являтися саме у Франківськім МЕМОРІАЛЬНІМ ПАРКУ ТА на основі іі вістей був прийнятий ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ УГВР де є описані пророцтва багато з  з яких  вже здійснилися в УКРАІНІ тому http://blog.i.ua/user/4400999/1280307/%C2%A0   пропонуєм вам глянути цю статтю  й відео    27 СЕРПНЯ Є День 12річчя СОНЯЧНИХ чудояв ПРЕСВЯТОІ БОГОРОДИЦІ до ДЖУБЛИКА що в ЗАКАРПАТТІ УКРАІНИ а 28серпня СВЯТО ПЕРШОЇ ПРЕЧИСТОІ  якому МАЙЖЕ ТИСЯЧУ ЛІТ НАЗАД  Богом через наших  украінців монахів посвячено КИІВОПЕЧЕРСЬКУ СВЯТОУСПІНСЬКУ  ЛАВРУ  ! СВЯТО  відоме як ДЕНЬ УСПІННЯ та входження в НЕБЕСНЕ Царство  Пресвятої нашоі й  БОЖОЇ МАТІНКИ Марііі- хай скоріше здійснить вони наші  священні героічні державницькі козацькі мрії   ! Гляньте це відео  й повірте  й совісно множте нашне слово  й   робіть те що зараз  найбільш є потрібне  для Божого плану спасіння УКРАІНИ! Всього кращого ВАМ ! РАЗОМ переможем ! БОГ йБОжа МАТИ поможе !   СЛАВА УКРАІНІ !

Україна чекає на воїна

     Наш Президент виправдовує мовчанку України на обстріли з території Росії. І це велика його помилка як головнокомандувача: по-перше, така неадекватна поведінка марно збільшує втрати наших військ; по-друге, безкарність спонукає ворога до розширення своїх дій; по-третє, негативно впливає на наших бійців і на всіх українців з морального боку, бо змушує всіх нас миритися з долею жертви, пригнічує волю до повноцінного спротиву. Хто-хто, а ВО "Свобода" мусить негайно повстати супроти такої згубної для України практики. Чи вона знову промовчить, як у випадку з Кримом?
      Ми вже наочно переконалися, що стратегічною, а відтак і тактичною помилкою було орієнтуватися переважно на Захід, лише показувати йому, як нас Росія кривдить, замість того, щоб з деякими втратами самим звільнити приміщення Кабміну і ВР АРК. Взяття «без жодного пострілу» Криму настільки окрилило Путіна, що він захотів більшого успіху. Цієї безславної капітуляції ми сьогодні ще сповна не усвідомили, тільки розплачуємся значно більшими втратами на Сході. Надто добре це усвідомлять наші нащадки, бо то якраз такі події та вчинки, про які Іван Франко у поемі «Мойсей» писав: «Від сорому, який нащадків пізніх палитиме, заснути я не можу».Для світу вже доволі знайома ситуація, коли ворогуючі сторони обмінюються на кордоні пострілами, але щоб стріляла тільки одна сторона, а друга покірно облизувалася – такого нема ніде, Україна – сумний виняток. Якраз така поведінка і дає підставу говорити про неповноцінність нашої держави. Он уже цілі підрозділи відводимо з власної прикордонної території, щоб уникнути вогню з боку РФ.Певна річ, громадяни України дивуються: як так, що бойовики вже збили майже два десятки наших пілотованих літаків і гелікоптерів, а ми не здатні приземлити жодного пілотованого. Ось чому країна не приймає таких нелогічних пояснень. І  в наріканнях людей ідеться не лише про літальні апарати, а й про зухвалий артилерійський вогонь з території РФ. Тут уже відповісти ворогові негайно й адекватно що заважає? …На ворожу гармату є наша не гірша гармата, на ворожий «Град» є наш не гірший «Град». 
    Пояснення такої  бездіяльності непереконливі. Льотчики кажуть: це означає розписатися у власній безпорадності. Наші керівники знову бояться спровокувати Росію на щось більше. Як у Криму, де боялися вистрілити у нападника. А "більше" завжди виростає з того "меншого", яке ми дозволяємо. Показовий приклад: уже газової атаки діждалися наші прикордонники в Червонопартизанську.  Тим часом наша влада з самого початку мала зробити цілком зрозумілий та елементарно необхідний крок: після перших же пострілів з території РФ офіційно звернутися до її керівництва з нотою, в якій попередити, що у разі повторення провокації прикордонні війська України дадуть адекватну відповідь.
     Можна тільки уявити собі, які підстави ми даємо для розваг впевненим у своїй безкарності російським військовим, як вони насміхаються над нашим страхом. Навіть розігрують імітації масштабного вторгнення. З приводу цього я відсилаю нашого головнокомандувача в науку до Ізраїлю. Там із самого початку, незважаючи на дуже нерівні умови, у воєнну практику було закладено суворий принцип: не залишати без відповіді жодного удару з боку противника. Це запорука і нашої гідності, за неї пролили кров на Майдані кращі сини України. І ніхто не має права виставляти українця в принизливому для нього становищі та вигляді. Україна чекає на воїна!

     Олекса Палійчук.



 


Перемога Небесної Сотні !!!

УРОЧИСТЕ ЗАСІДАННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, ПРИСВЯЧЕНЕ СКЛАДАННЮ ПРИСЯГИ НОВООБРАНИМ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ ПЕТРОМ ПОРОШЕНКОМ
 


У СУБОТУ, 7 ЧЕРВНЯ 2014 РОКУ, ВІДБУЛОСЯ УРОЧИСТЕ ЗАСІДАННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, ПРИСВЯЧЕНЕ СКЛАДАННЮ ПРИСЯГИ НОВООБРАНИМ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ ПЕТРОМ ПОРОШЕНКОМ
Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов зазначив: відповідно до статті 104 Конституції України новообраний Президент України вступає на пост з моменту складання присяги Українському народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.
О.Турчинов повідомив, що в урочистому засіданні беруть участь: народні депутати України, Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк та члени Уряду, Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, колишні голови Верховної Ради України та Уряду України, Голова та члени Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України та голови вищих спеціалізованих судів України, виконуючий обов'язки Генерального прокурора України, Голова Національного банку України, Голова та члени Центральної виборчої комісії, Президент Національної академії наук України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, Київський міський голова, голови обласних рад та адміністрацій, предстоятелі церков і релігійних об'єднань України.
В урочистому засіданні також беруть участь високоповажні іноземні гості: Федеральний Президент Австрійської Республіки Гайнц Фішер, Президент Республіки Албанія Буяр Фаїк Нішані, Президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко, Президент Республіки Грузія Георгій Маргвелашвілі, Президент Литовської Республіки Даля Грібаускайтє, Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський, Федеральний Президент Швейцарської конфедерації, діючий голова ОБСЄ Дідьє Буркхальтер, Президент Федеративної республіки Німеччина Йоахим Гаук, Президент Республіки Македонія Георге Іванов, Президент Республіки Молдова Ніколае Тімофті, Президент Румунії Траян Бесеску, Президент Республіки Словенія Борут Пахор, Президент Словацької республіки Іван Гашпарович, Віце-президент США Джозеф Байден, Прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер, Прем'єр-міністр Казахстану Карім Масімов, Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, Президент Ради Європи Герман Ван Ромпей, Генеральний секретар ОБСЄ Ламберто Дзанньєр, Прем'єр-міністр Латвії Лаймдота Страуюма, Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, екс-Президент Республіки Польща Александер Квасьнєвський, екс-Президент ЄП Пет Кокс, Голова парламенту Азербайджану Октай Асадов, представники іноземних делегацій, дипломатичного корпусу, духовенства та громадськості.
Учасники урочистого засідання оплесками зустріли Петра Порошенка.
Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов відкрив урочисте засідання.
У виконанні хору прозвучав Державний Гімн України.
Слово для оголошення результатів виборів Президента України було надано Голові Центральної виборчої комісії Михайлу Охендовському. Він оголосив, що за результатами позачергових виборів Президента України, які відбулися 25 травня 2014 року, Президентом України обрано Порошенка Петра Олексійовича.
Голова Конституційного Суду України Юрій Баулін повідомив про виконання новообраним Президентом України усіх конституційних вимог щодо несумісності з посадою Президента України та відсутності інших обставин, що унеможливлювали б складення ним присяги.
Голова Конституційного Суду Ю.Баулін вручив новообраному Президенту України Петру Порошенку текст присяги Українському народові, визначений Конституцією України.
Новообраний Президент України, поклавши руку на Конституцію України і на Пересопницьке Євангеліє, проголосив присягу Українському народові.
У сесійний зал було внесено штандарт Президента України.
Голова Конституційного Суду Ю.Баулін оголосив, що Петро Порошенко вступив на пост Президента України.
Президент України Петро Порошенко зайняв спеціально визначене місце у сесійному залі Верховної Ради України, поруч з яким розташовано Прапор (штандарт) Президента України, підписав текст присяги і передав його Голові Конституційного Суду України.
Голова Конституційного Суду України Ю.Баулін оголосив: новообраний Президент України склав присягу відповідно до статті 104 Конституції України і вступив на пост Президента України.
Президент України підписав Указ про призначення П.Порошенка Верховним Головномандувачем Збройних Сил України.
Голова Центральної виборчої комісії М.Охендовський вручив посвідчення Президента України.
Голова Конституційного Суду України вручив Главі держави офіційні символи влади - Знак Президента України, Гербову печатку і Булаву.
О.Турчинов запросив Президента України на трибуну для виголошення Звернення до Українського народу.
У сесійному залі прозвучав духовний Гімн України "Боже великий, єдиний, нам Україну храни".
Президент України Петро Порошенко з трибуни Верховної Ради України звернувся до присутніх з інавгураційною промовою.
Він зазначив: "Від Львова до Донецька, від Чернігова до Севастополя, ми, українці, живий вогник у сім'ї європейських народів, діяльні співробітники європейської цивілізаційної праці". Так казав Іван Франко.
"Стояти ногами й серцем на Україні, свої голови держати в Європі", - заповідав Михайло Драгоманов", - процитував він.
П.Порошенко відзначив, що повернення України до свого природного, європейського, стану було омріяне багатьма поколіннями.
"Диктатура, що панувала останніми роками в Україні, прагнула позбавити нас цієї перспективи - народ повстав.
Переможна Революція гідності змінила не лише владу.
Країна зробилася інакшою. Іншими стали люди.
Настав час невідворотних позитивних змін.
Щоб запровадити їх, нам необхідні в першу чергу мир, безпека та єдність.
На заваді колосальних можливостей, які з падінням тиранії відкрилися для європейської модернізації України, стала справжня війна, спланована і розв'язана на українському Донбасі.
Досі багато хто думав, начебто Незалежність дісталася нам без жодних зусиль.
Це - неправда! За нашу незалежність, самостійність боролися цілі  покоління українських патріотів.
За неї полягли герої Небесної сотні", - зазначив П.Порошенко і звернувся з проханням до учасників урочистого засідання вшанувати хвилиною мовчання пам'ять всіх, хто поліг за волю й незалежність України.
Учасники урочистого засідання хвилиною мовчання вшанували пам'ять всіх, хто загинув за волю і свободу України.
П.Порошенко далі зазначив, що йде на посаду Президента, щоб зберегти і зміцнити єдність України, забезпечити тривалий мир і гарантувати надійну безпеку.
"Знаю: мир - найголовніше, чого прагне сьогодні український народ.
У глави держави - широкий вибір різноманітних інструментів для забезпечення територіальної цілісності України і мирного життя громадян.
Повноважень і рішучості не забракне. Я не хочу війни. Я не прагну помсти. Хоча перед очима - великі жертви, принесені українським народом.
Я прагну миру і доб'юся єдності України. Тому розпочинаю свою роботу з пропозиції мирного плану", - наголосив Президент України.
П.Порошенко закликав всіх, хто незаконно взяв до рук зброю, скласти її, гарантуючи у відповідь "звільнення від кримінальної відповідальності тих, на чиїх руках не має крові українських воїнів та мирних людей і тих, хто не причетний до фінансування тероризму".
Глава держави також гарантував контрольований коридор для російських найманців, які захочуть повернутися додому і мирний діалог. "Зрозуміло, що не зі "стрєлкамі", "абвєрамі", "бєсамі" чи іншою нечистю. Йдеться про діалог з мирними громадянами України", - уточнив він.
П.Порошенко окремо звернутися до співвітчизників з Донеччини та Луганщини російською мовою:
"Дорогие наши братья и сестры, сограждане!
Многие из вас уже успели ощутить на себе "прелести" правления террористов.
Они, помимо мародерства и издевательства над мирными гражданами, привели и без того кризисную экономику региона на грань полной катастрофы.
Но мы ни при каких обстоятельствах не оставим вас в беде.
Всенародные выборы Президента поставили жирный крест на мифе о якобы нелегитимной киевской власти.
Этот миф посеян и взращен российской пропагандой и кланом Януковича, который предал Донбасс и ограбил его еще в большей степени, чем всю страну.
Донецкой областью он безраздельно правил 17 лет. А теперьь финансирует террористов.
Именно он несет полную ответственность за политическую и социально-экономическую ситуацию, в которой оказался регион.
И за безработицу, и за бедность, и за беженцев.
И за убитых граждан, и за слезы матерей".
П.Порошенко зазначив, що найближчим часом приїде в Донбас "з миром, з проектом децентралізації влади, з гарантією вільного використання в регіоні російської мови, з твердим наміром не ділити українців на правильних і неправильних, з повагою до специфіки регіонів, до права місцевих громад на свої нюанси у питаннях історичної пам'яті, пантеону героїв, релігійних традицій, з опрацьованим ще до виборів спільним проектом з нашими партнерами з Євросоюзу по створенню робочих місць на Сході України, з перспективою інвестицій, з проектом програми економічної реконструкції Донбасу".
"Сьогодні нам потрібен легітимний партнер по діалогу. Говорити з бандитами ми не будемо. А діючі місцеві депутати вже нікого не представляють. І ми готові оголосити дострокові місцеві виборі в Донбасі. Такий мій мирний план для Донбасу та всієї країни!", - заявив П.Порошенко.
Президент України наголосив на тому, що "дискусії не підлягає питання про територіальну цілісність України". "Щойно я присягнув "усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України", і завжди буду вірний цій святій обітниці", - зазначив він.
П.Порошенко також відзначив, що "Україна - різноманітна, але вона сильна духом і духом єдина!", і він був глибоко вражений "патріотизмом мешканців південних та східних українськими областей від Одещини до Харківщини". "Мир ще не настав, але вже сьогодні ми твердо можемо сказати, що важкі випробування об'єднали українську родину. Вони зміцнили нас як українську політичну націю, впевнену у своєму європейському виборі", - наголосив він.
Президент України у виступі неодноразово говорив про мир: "Мир, якого ми сподіваємося досягти найближчим часом, не буде тривалим, якщо ми належним чином не зміцнимо нашу безпеку. Щоб мир став довготривалим, нам слід призвичаїтися до життя в умовах постійної бойової готовності. Ми повинні тримати порох сухим".
П.Порошенко назвав найголовнішим пріоритетом армію та її переозброєння зусиллями вітчизняного військово-промислового комплексу. За його словами, завантаження державними замовленнями підприємств ВПК дасть поштовх реіндустріалізації економіки. "Хто шкодує коштів годувати свої збройні сили, той годує чужу армію. А наша армія повинна стати справжньою елітою українства", - наголосив Глава держави і зазначив, що "все, від чого залежить забезпечення стійкого миру та безпеки України, ми повинні зробити своїми силами".
"Найнадійніші наші союзники і найкращі гаранти миру - армія, флот, Нацгвардія та професійні спецслужби!
Ніхто нас не захищатиме, доки ми не навчимось оборонятися самі", - наголосив він.
Президент України зазначив, що використає свій дипломатичний досвід, щоб забезпечити підписання міжнародного договору, який прийшов би на заміну Будапештському меморандуму. Такий договір має надати прямі та надійні гарантії миру та безпеки - аж до військової підтримки в разі загрози територіальній цілісності.
П.Порошенко торкнувся питання повернення Криму. "Росія окупувала Крим, який був, є і буде українським.
Вчора під час зустрічі в Нормандії я саме так і сказав Президенту Путіну - Крим є українським. І крапка.
Ні з ким не може бути компромісу в питаннях Криму, європейського вибору і державного устрою.
А все інше повинно обговорюватися і вирішуватися за столом переговорів. Будь-які спроби зовнішнього і внутрішнього поневолення українців - зустрічають і зустрінуть найрішучішу відсіч.
Ми хочемо бути вільними.
А жити по-новому - це і означає жити вільно в умовах такої політичної системи, яка гарантує права та свободи людини і нації", - наголосив він.
П.Порошенко заявив про свою відданість ідеї парламентсько-президентської республіки. "Ніякої узурпації влади! Європейська демократія для мене - найкращий спосіб державного правління, винайдений людством.
Саме європейський досвід підказує нам, що значну частину повноважень вже зараз треба делегувати з центру місцевим органам влади.
Реформа щодо децентралізації розпочнеться вже цього року змінами до Конституції.
Нові повноваження отримають новообрані місцеві Ради.
Але Україна була, є й буде унітарною державою", - зазначив він.
П.Порошенко вважає важливою частиною суспільного запиту на повне перезавантаження влади дострокові вибори парламенту. За його словами, чинний склад Верховної Ради не відповідає настроям суспільства.
Президент України частину виступу присвятив майбутньому України і змінам, які чекають українців, наголосивши, що "для цього треба знищити корупцію" і запропонував загальнонаціональний антикорупційний пакт між владою та народом.
П.Порошенко наголосив на "європейському виборі України", назвавши його "серцем нашого національного ідеалу". Він нагадав про Угоду про політичну асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом. "Ми разом докладали зусиль до цього документу. Тепер мрію втілити його в життя, а для цього нам треба якнайшвидше підписати економічну частину угоди.
Моя ручка - вже в руках, і як тільки ЄС ухвалить відповідне рішення, підпис українського Президента миттєво з'явиться під цим доленосним документом", - наголосив він і зазначив, що "ми не маємо права зволікати із підписанням економічної частини угоди".
За його словами, "те ж саме стосується і якнайшвидшого запровадження безвізового режиму для України з ЄС". "Ми завершили перший етап і дуже швидко зможемо завершити другий, щоб вже з січня 2015 року українці мали можливість подорожувати без віз. Угоду ж про асоціацію ми розглядаємо лише як перший крок до повноправного членства України в ЄС.
Ніхто не має права вето на європейський вибір України.
Визнати це значить проводити політику миру та спокою в Україні", - наголосив він.
Президент України, завершуючи виступ, наголосив: "Немає сумніву в тому, що ми здолаємо всі труднощі. Відстоїмо територіальну цілісність нашої держави, забезпечимо мир та спокій.
Нас уже ніхто не оберне в рабів криміналу та бюрократії, в прислужників колоніальної влади.
Нас підтримує цілий світ. За останні три дні я мав можливість пересвідчитись в цьому.
Навколо ідеї незалежності, свободи, гідності, правової держави, європейської інтеграції об'єдналася вся Україна і все світове українство.
Народ своє вагоме слова сказав. Під час революційних подій. Під час спротиву агресії. Під час виборів. Тепер черга - за нами, за владою.
Простягаю руку миру всім, хто подав голос за мене, і тим, хто не голосував.
Всім, хто допоможе встановити мир, порядок і спокій в Україні.
І всім, хто вірить у європейську майбутність України.
Ми - народ, що був одірваний від своєї великої Батьківщини Європи - повертаємося до неї.
Остаточно і безповоротно.
Мир нам!
Нехай нас благословить Господь!
Слава Україні!"
Промова Президента України неодноразово переривалася оплесками.
Голова Верховної Ради України О.Турчинов закрив урочисте засідання.
Прозвучав Державний Гімн України.
http://www.rada.gov.ua/news/Top-novyna/94013.html

6%, 2 голоса

68%, 23 голоса

26%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности