хочу сюда!
 

Алина

19 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 25-55 лет

Искать

Поиск заметок «іван франко»

Львівські науковці запустили блог Franko:Live

До ювілею Івана Франка львівські науковці запустили блог Franko:Live



Подружжя франкознавців, викладачів Львівського національного університету ім. І. Франка Богдан та Наталя Тихолози запустили популяризаторський блог про Івана Франка. У межах проекту «Франко. Наживо» публікують досі невідомі загалу фотографії письменника, цікаві історії про Франка, а також спростовують поширені про нього міфи.

«Наша ідея така: розказувати маловідомі широкому загалу деталі життя Франка, про його маловідомі твори для того, щоб руйнувати шкідливі стереотипи, які є в суспільній свідомості. Ми давно зіткнулися із проблемою, що в академічному франкознавстві, такому суто науковому є багато цікавого про Франка, але все це не виходить за межі цього середовища. Виходить, що наука працює для науки, а не для людей. Тому ми вирішили спробувати розказати про справжнього живого Франка нормальною людською мовою», – пояснив ZAXID.NET один із авторів проекту, франкознавець Богдан Тихолоз.

Блог почав працювати у травні. Тут є розповіді про виховання дітей у сім'ї Франків, думки письменника про Великдень, писанки, спростування міфу про Франка-атеїста, а до Дня вишиванки на ньому з'явилася стаття про Франка як людину, яка й започаткувала моду носити вишиту сорочку під європейський костюм.

Проект «Франко. Наживо» запустили перед 100-річчям від дня смерті Франка (помер 28 травня 1916 року). Однак Богдан Тихолоз уточнює, що оскільки блог розповідає про Франка живого, то коректніше було б сказати, що його запустили до 160-річчя від дня народження письменника (відзначатиметься у серпні цього року).

Основні факти про Івана Франка (малюнок Михайла Огоновського/Франко. Наживо)

«Якщо ви подивитеся, як шанують своїх великих інші нації – німці, австрійці, поляки, то побачите, що вони створюють своєрідний культ. Але роблять не культ мертвої, а культ живої особистості. От ми думаємо, що великих треба шанувати. Щоб шанували, треба любити, а щоб любили – треба розказувати про живу людину, тому що живий любить живе», – переконаний Богдан Тихолоз.

На його думку, в Україні та світі знову актуальна мода на все українське – на музику, одяг, культуру. Але важлива також форма, у якій все це подається.

«От є, наприклад, дуже добрі цукерки «Моцарт», які продаються в Австрії. Але чому немає цукерок «Франко», які продавалися б у магазині «Лис Микита»? Або чому немає магазину східних солодощів «Абу-касимові капці»? Франка треба перетворювати на бренд. Він – приклад успішного українця, який знав 14 мов, який на рівних спілкувався з найвидатнішими людьми свого часу. Це приклад сучасного європейського українця. Такий Франко нам цікавий, такий Франко цікавий молоді і про такого Франка ми збираємося розказувати», – додає Богдан Тихолоз.

http://zaxid.net/news/showNews.do?do_100richchya_smerti_ivana_franka_lvivski_naukovtsi_zapustili_blog_frankolive&objectId=1392795

Маловідомий Іван Франко



Урочисте відзначення 160-річчя Великого Каменяра коло пам'ятника Івану Франку у Львові перед Національним Університетом ім. Івана Франка, а позаду - парк ім. Івана Франка


Письменник і вчений Іван Франко володів надзвичайними екстрасенсорними здібностями, був першим українським професійним політиком, а також тримав удома справжній зоопарк.

Про те, хто такий Іван Франко, нагадувати не варто. Постать українського генія, який володів 14-ма мовами і займався десятком різних видів творчої діяльності, повинна бути прикладом щоденного наслідування для кожного. Творча спадщина Франка вражає, а його працездатності дивуються найбільші трудоголіки сучасності. 27 серпня виповнюється рівно 154 роки від дня народження Каменяра. «Погляд» вирішив іще раз зазирнути в біографію поета і розповісти читачам про кілька маловідомих фактів. У цьому нам допомагав дослідник-франкознавець, кандидат філологічних наук, доцент факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Богдан Тихолоз.

Маленький мольфар

Як стверджує наш співрозмовник, Іван Франко – це унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном. Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів цього надзвичайного дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару. Дослідники погоджуються, що цей епізод швидше за все таки мав місце у дитинстві Франка. Але, як зізнається Богдан Тихолоз, найдивовижнішим у цьому є не те, що малий Мирон був такою собі химерною, навіть трохи дивною дитиною, а те, що він замість того, щоб стати сільським ворожбитом чи чарівником, став одним із провідних європейських інтелектуалів.

Франко у цифрах

Іван Франко прожив неповних 60 років земного життя, з них понад 40 років віддав активній творчій діяльності. У практичному підсумку ці 40 років – це 6000 творів. Це означає, що кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем чи новелою, або й повістю, романом чи монографією. За час активної творчої діяльності Франка в нього вийшло 220 окремих видань, це означає, що кожного року Франко видавав 5-6 книжок. Серед сучасних письменників таких титанів немає, а колосальна працездатність Франка просто вражає.

Перший фаховий літератор

Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. До нього наші літератори здебільшого у літературу бавилися. А якщо й працювали серйозно, то вижити з цього не могли. І незважаючи на те, що всі звикли вважати, що Франко – бідний-бідний письменник, що мало місце в його біографії, він заробляв доволі непогано. Вартує подивитися на Франкову садибу, яка колись була на околиці Львова, а тепер розташована в одному з найбільш елітних районів міста біля Стрийського парку. Не всі українські письменники можуть дозволити собі сьогодні такий особняк навіть у кредит, причому Франко, виплачуючи банку позику, ще й утримував жінку і чотирьох дітей. Саме завдяки літературній та журналістській діяльності Франко умів давати раду собі і своїй великій родині.

Забув про весілля через вірш

Шлюб Ольги Хоружинської та Івана Франка став, як казали гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини. Молодята вінчалися далекого 1886 року в Києві. Проте щастю закоханих мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника.

Діти і тварини

Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. Іван Якович працював, а в оселі товклося восьмеро дітей. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати бузька. А в кутках іще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці і лікували вдома.

Петро Франко – летун УГА

Варто також згадати, що Франків син Петро, як відомо, був одним із засновників «Пласту», а також одним із перших, хто долучився до руху Українських Січових Стрільців, згодом сотником Легіону УСС. Проте мало хто знає, що Петро Франко також був одним із засновників української військової авіації. Він очолював підрозділ летунів УГА і в цьому питанні був, можна сказати, на передовій, адже тоді авіація була найновішим досягненням прогресу. Що важливо підкреслити, Іван Франко не лише висував і пропонував певні політичні гасла чи ідеї, якими він прислужився національно-визвольному рухові. Він віддав йому найцінніше, що в нього було, – власного сина Петра, який продовжив батьківську справу у боротьбі за Україну цілком практично – у війську.

Рибалка-ас

Він умів працювати, він умів відпочивати. Так можна сказати і про Франка. Більше того, Франко і тут став першопрохідцем, адже саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині. Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Але найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилина, Франко брав сіті і їхав кудись за Львів, бо, як жартував поет, у Полтві нічого доброго спіймати не можна було. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, при чому власного виробництва. У риболовлі Франко був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель голими руками. Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся.

Перший український політик

Сьогодні мало хто пам’ятає, що саме Франко був першим головою першої української політичної партії – Русько-української радикальної партії. І. Франко, очолюючи її, став першим справжнім українським політичним лідером. Не просто громадським діячем, а фаховим політиком. Також один із маловідомих фактів Франкової політичної діяльності – підтримка феміністичного руху. Він підтримував видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.

Політичний провидець

Франко володів також даром політичного передбачення. Він був одним із перших у цілій Європі, хто передбачив крах ідеології марксизму. Франко у своїх працях, зокрема у трактаті «Що таке поступ?», написав, що Енгельсова народна держава згодом стане справжньою народною тюрмою, як згодом і сталося. А ще, до прикладу, жахливі картини з поеми Мойсей, як мати їсть тіло свого плоду. Багато хто з дослідників стверджує, що в такий спосіб Франко якимось внутрішнім зором передбачив Голодомор.

«Я вірю в Бога, але не так, як ви усі»

Поширена думка, що Франко був атеїстом. У радянські часи цю тезу підтримували і навіть спеціально для цього фальсифікували твори Франка. Насправді Франко не був атеїстом, адже виріс у побожній родині. Його батько, коваль Яків, який викував хрест на честь скасування панщини і подарував церкві коштовне Євангеліє, був одним із найбільших жертводавців Нагуєвицької церкви. Дитинство Франка було сповнене селянської релігійності, а от потім він почав шукати свій власний шлях до Бога. Проте його вільнодумство не заважало йому досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицькими священиками та навіть співати при Службі Божій. Наприкінці життя одній із своїх сучасниць Франко сказав: «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі». Франко вірив у Бога, і багато творів свідчать про це, – стверджує Богдан Тихолоз, – але його віра була понадконфесійною. Як і Шевченко, він був глибоко віруючою людиною, проте пройшов свою тернисту дорогу до цієї віри. Як і митрополит Андрей Шептицький, з яким у письменника були приязні взаємини, Франко став Мойсеєм свого народу.

Підготувала Галина ЧОП
http://www.pohlyad.com/zhyttya/n/3221

100 ознак галичанина

  • 27.08.16, 11:30
Галичани - найбільш ритуальна субкультура з усіх, котрі коли-небудь існували.
Індуси, ацтеки, полінезійці нервово курять в сторонці, коли мова заходить про мешканців Тернопільщини, Франківщини та Львівщини.
Безліч дрібних і не дуже забобонів, звичаїв, порядків, почерговостей, укладів, навіть законів переслідують галичанина усе життя і, зрештою, стають його частиною.
Старий рік для автохтонного галичанина завершується не 31 грудня, а жнивами і городніми роботами.
Копання бараболь - культурно та емоційно подія світового масштабу, повірте, не менша за бразильські карнавали, баварські октоберфести чи паломницькі хаджі. 
До цієї події готуються заздалегідь , латаючи мішки, любовно перескладуючи ґралі та перераховуючи потенційних копальщиків і збиральщиків. Напруга зростає ближче до середини серпня і під вересень атмосфера у галицькому селі стає схожа на нервове заціпенніня у салуні Дикого Заходу, коли всі схопились за свої кольти і чекають першого пострілу.
І постріл лунає. Усереднена "цьотка Галька" виходить з відром і рискалем на город, шифруючись, ніби просто щоб накопати пів-відра собі до борщу, але примружені підозріло-оцінюючі погляди сусідів через паркан миттєво січуть ситуацію і все вибухає.
"Галька вже копає, а ми ше нє!!!!!"
В старих і малих починає нестерпно пекти в сраці і ціла армада висипає на городи, з відрами, рискалями і мішками.
Джек Лондон описував у своїх творах, як на Алясці картоплею лікували цингу, але на Галичині бараболя стає справжньою панацеєю. Вона лікує артрити, варикоз, гарячку, тиски і гіпертонічні кризи і нівелює геронтологію як явище. Старі і немічні встають з ліжок і шкандибають з відром на город, шоб підзбирувати, бо не пасує лежати і вмирати, коли всі на городі.
В першу годину копання чітко розподіляються всі ролі - хто, шо і як. Терміново набираються на мобільний всі сини та дочки в місті, котрі покидають свої ноутбуки і офісні роботи та линуть в село, реалізовуючи свої ще в дитинстві намертво привиті комплекси вини перед батьками. Ніби за покликом професійного гіпнотизера, котрий дає умовний знак. 
Walking Dead.
Тільки коли все викопане, посортоване, зсипане і накрите - буремна галицька душа вспокоюється ніби після катарсису і вертається до буденних справ.
І вже коли пограбані бадилля горять на городах, пускаючи красивезні вертикальні стовпи диму у небо, як ритуальні вогнища племен сіу та команчів - стає невимовно легко. Галичанин стоїть, спершись на граблі, і дивиться на той дим. Бо в тому димі повністю згорів він минулорічний і тепер обновився як немовлятко. А в його очах, як на інформаційних табло Термінатора пролітають цифри тільки йому зрозумілої статистики - ціна на бараболю цього року, кількість викопаних мішків, кількість зламаних держаків і днів, виграних в сусідів в змаганні за фінал.
Рік закінчився, дякувати богу.

Богдан Волошин

ГАЛИЦЬКИЙ СИНОПСИС, або 100 ОЗНАК ГАЛИЧАНИНА
Погляд на нарід галицький зблизька і не дуже

Про головне

1. Галичанин народжується для того, щоб: у три роки пасти гуси; у шість – свині, кози, велику рогату худобу і почати курити; у дванадцять навчитися читати і щипати за майтелеси сусідську Марину; у шістнадцять – відбути школу досконалим пияком і будзиганом; у вісімнадцять побувати у війську комірником при шкарпетках і комісуватися при пропажі зі складу останніх; у двадцять – побратися з тою самою Мариною і в першу ж шлюбну ніч скочити в гречку з її неповнолітньою сестрою; у двадцять п’ять – доробитися до трьох дітей від власної жінки і вісімнадцяти від чужих; у тридцять п’ять – заправляти краватку у сподні і сякатися без хустинки на мешти; у сорок п’ять – видати дочку заміж і на весіллі натовкти писок сватові; у п’ятдесят п’ять – завести козу і вчити онуків співати повстанських пісень; у шістдесят – доробитися до бригадира на будові й відсидіти рік за крадіж чотирьох кривих цвяхів; у шістдесят п’ять – відчути себе захисником батьківщини і, пошивши однострій невідомої армії, марширувати на всі свята з фаною перед сільрадою; у сімдесят стати членом церковної десятки; у сімдесят п’ять – спочити в Бозі, клянучи манкуртів, москалів і сусіда, чиї кури все життя порпали йому город...

2. Галичанка народжується для того, щоб: у три роки пасти курчата; у шість-сім навчитися доїти корову Маріанну і длубатися пальцем у носі; у дванадцять виявити ріст волосся на власному тілі у найнесподіваніших місцях і вишити свою першу подушку; у шістнадцять бути нагло притиснутою за шкільним п’єцом однокласником Іваном і виявити у його штанях страхітливого патика, схожого на міліцейський; у вісімнадцять закінчити школу із твердим переконанням, що найбільшим скарбом у цьому світі є її цнота; у двадцять спекти свій перший цвібак і закохатися у сорокарічного вчителя, якому подарувати свою цноту за прочитаний хрипким голосом вірш Б.-І. Антонича; у двадцять два, переживши трагічну любов, вийти заміж за Гриця з першої бригади і на другий же день після весілля вперше дістати в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три народити першу дитину і зрозуміти, що пов’язала свою долю з пияком, ідійотом і злочинцем; у двадцять чотири народити близнят і різко набрати вагу до одного-двох центнерів; у тридцять уперше вдарити Гриця виваркою по голові, коли той укотре обізве її льохою; у тридцять п’ять вступити до лав Союзу українок і вперше відвідати знахарку, щоб та наслала якогось дідька на Гриця, бо п’є; у сорок вчити доньку вишивати і народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дітей бузьки приносять; у сорок два вставити перші золоті зуби; у п’ятдесят переконати дочок, що всі мужчини звірі, яких треба тримати за гратами; у шістдесят вишити першу хоругву до церкви; у шістдесят п’ять поховати чоловіка і так за ним голосити, ніби він був ангел небесний; у сімдесят бавити онуків і вчити їх хреститися; у сімдесят п’ять з’їздити нарешті до родини в Канаду, притягнувши звідтам старі лахи і ревматизм; у вісімдесят тихо згаснути на самоті, усвідомивши, що все на цьому світі гімна варте, крім здоров’я...

3. Кожен порядний галичанин має родину в Канаді або Америці. Хто не має, тому ніколи не бути депутатом, мером або війтом. Йому світить лиш кар’єра священика. Раз на рік з – за океану на галицькі терени прибуває до родини одна пачка з добре таки зужитими двадцять літ тому речами, серед яких неодмінно є корейські квітчасті хустки, капи на двоспальне ліжко і пакуночок із протизаплідними пігулками для дев’яностолітньої тети Парані. Саме ці дарунки долі стають надовго, часами – навіки, яблуками розбрату для дружніх галицьких родин. За кожну запрану спідню сорочку чи краватку із замацьканим вузлом галичани так сваряться і так гніваються, що лиш землетрус, буревій, всесвітній потоп і захоплення москалями наших спиртзаводів можуть їх на якийсь час об’єднати. Або приїзд коханої цьотки з Канади...

4. Батьківщина для галичанина найчастіше обмежується його подвір’ям. Усе решта – то чужа землиця, яку можна набути або загарбати. І лише в хвилини справжньої небезпеки для України галичани об’єднуються і йдуть походом гідним на Варшаву або Москву, або гуртом емігрують до Канади.

5. Схиляння галичан перед цитатами загальновідоме. Сьогодні особливо популярні Шевченкові «Обнімітеся, брати мої», «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...». Кобзарева постать має такий великий авторитет у галичан, що вони із задоволенням приписують йому й чужі висловлювання, як – от: Франкове «лупайте сю скалу» та Шопенгауерове «хто ясно мислить, той ясно формулює».

6. Галичанин є вкрай сентиментальною людиною. Якщо, звісно, не йдеться про гроші або нерухомість. Його розчуленню немає меж, коли первісток або первісточка вперше скажуть: «Слава Україні!» або «Дупа!» Однак, ця сентиментальність одразу ж зникає, коли мова заходить про гроші. Одне з гасел галицького бізнесу твердить: «Базар – то така зараза, так втєгнешсі, – що рідну мамцю на продаж винесеш і не замітиш!» Під час торгу галичанин дріб’язковий та обережний. Якщо вам зустрінеться наш земляк, який сипле грошима і хвалиться заробками, – тікайте від нього якнайдалі. Очевидно, це ідійот або важко хвора людина, яка втратила своє галицьке коріння.

7. Серед галичан дуже рідко зустрічаються фанатики, бо фанатизм передбачає відмову його носія від якихось забаганок. А галичанин, як усім відомо, відмовити собі ні в чому не може. Коли ж вам пощастить зустріти серед галичан фанатика, тікайте світ за очі або хоча б перейдіть на инший бік вулиці! Найперше при зустрічі він відкрутить вам гудзика. Та найгірше – за п’ять хвилин він переконає вас у будь-чому. Ви станете палким прихильником його поглядів, готовим віддати власне життя за обіцянку домовитися зі святим Петром про дострокову перепустку вашої грішної душі до раю. Це коли ви не галичанин.

8. У хвилини непосильного гніту влади галичани зазвичай дуже швидко призвичаюються і дають собі раду. Правда, не завжди чесним шляхом. Нарід пробує заробити на всьому, що годен вкрасти. Наприклад пан Ромцьо Смикальський краде з клепарівскої бази рури до апаратів штучної нирки і міняє на горівку в дачників. Капрал національної гвардії у глибокій відставці пан Червінський як має щастя, то тягне додому ринву, робить з неї рашпілем фузию і спродає до «гар’ячих точок». А інтелігентні люди, яких у нас чимало, красти не навчені, то й бідують – читають наніч «Сестри Річинські» Ірини Вільде і слухають в неділю по радіво відправу з Вактикану.

 – Таке життє, – любит казати пані Стефа, – як не грім поб’є, то хроби з’їдят...

9. Як би галичан життя не било, але вони залишаються співучим народом! Часом і їсти немає що, і свині негодовані, а хлопака з самого рання як соловейко заходиться: «Би – ила ме – ене ма – ати!» А з кущів побратими підтягують: «Чом – у – у розплетена коса, коса, коса, а на очах блищить сльоза – а – а!» І на душі стає світло – світло, як після відвідин поштарки, що пенсію за три місяці принесла. Але не завше так світло буває. Коли закурить, то львів’яни виспівують: «Білий сніг на зеленому листі, шляк би його трафив у нашому місті!» Це так стається, бо міська влада ніколи не могла собі раду дати із заметами на вузьких вуличках і бурулями на ринвах. По тому, що саме виспівують галичани можна, навіть, з’ясувати, що їх чекає у майбутньому. Якщо до язика причепились «Два кольори мої, два кольори!», значить у вашій хаті гряде побілка. Поки ви на роботі, жінка вже меблі порозпихала і стіни водою скропила. Решта два тижні роботи – за вами. Можна тільки поспівчувати тим, у кого в голові «крутітся, вертиться шарф голубой». Ви потерпатимете в робочий час від домагань сексуальних меншин неправильної орієнтації. Або, що найгірше, виявите у себе на тілі паростки Борі Моїсєєва і Вєрки Смердючки. Та борони вас Боже заспівати в мешканю «Взвєйтєсь кастрамі сініє ночі!» – тікайте з хати, бо за пару хвилин помешкання горітиме як піонерський «костьор» на уродини Лєніна. Уникати треба й инших революційних пісень на кшталт «Наш паровоз, вперйод лєті, в самі знаєте де в них останівка». Після цього в жодному разі не подорожуйте потягами, мотодрезинами і трамваями.

10. Як не дивно, але часто галичанин ненавидить иншого галичанина, як тільки може ненавидіти людину людина, яка знає сусіда як самого себе. Найчастіше ця незборима пристрасть втілюється саме у сусідських війнах, що переважно тривають безкінечно довго, передаючись у спадок від покоління до покоління. Подібна ситуація й у великих галицьких родинах, бо завжди знайдеться якийсь дзідзьо, який відписав фундамент і пів горища Петрові, а Іванові тільки стодолу під стріхою і неплідну льоху Катерину.

11. Єднає галицький люд не лише любов та приязнь, але, як би це парадоксально не звучало, й неприязнь. Зафіксовані випадки, коли галичани, які всеньке життя ворогували, після смерти одного із супротивників стають мізерними, хляють оковиту і бабчаться на очах рідних та громади. Про таких можна цілком твердо сказати, що вони так ненавиділи одне одного, що жили довго і померли в один день. Або наступний...

12. Зазвичай галичани люблять запозичувати чужомовні слова народів, що якось дотичні до їхнього побутування під високим небом нашого благословенного краю. Від німців наші краяни понабиралися усіляких технічних, військових термінів, від поляків – що не могли забути. Натомість, коли на терени Галичини ступила нога носія совєтської ідеології і культури, поширилася серед розгублених галицьких мас універсальна російська лайка. Мабуть, через те, що місцева толерантна лайка була не достатньо емоційна, аби передати ставлення обурених галичан до прийшлих людей з гверами.

Судіть самі – найміцнішим висловом на Галичині до приходу «ослобонітєлів» був вислів, вибачайте за дослівну цитату, «курва францувата». Після його вживання треба було обов’язково піти до сповіди і попросити панотця, щоб відпустив гріх сквернословія. За копу крашанок, звісно. То чи може це словосполучення означити той шарварок, що розпочався на галицьких землях після приходу комуни? Звісно, ні.

На жаль, і за незалежної України є всі підстави застосовувати російську лайку щодо українського життя. Особливо політичного. Тож наразі найбільше надбання комуністичної ідеології і досі використовується галичанами в намаганні якнайточніше охарактеризувати парламент, політичну реформу і голову селянської спілки, який «нарізав так нам землю, що най йому так землицю на цвинтарі наріжут, щоби спав вічним сном, стоячи вкопаний по пояс писком до виходку...»

13. Справжнім культом для галичанина і галичанки є його вселенська любов до своєї мамці солоденької. Так склалося, що діти галицькі зазвичай усього доброго і не дуже набираються від матері. Зазвичай через те, що в наших сім’ях побутує прихований матріархат. Я вже й не знаю, з якої причини: чи через те, що хлопи більше до горілки вдатні, аніж до роботи, чи через те, що галичанки «страшно вострі на язик і скорі на руку», чи все вкупі, але вдома галичанки царюють і владарюють. А з масовим виїздом нашого жіноцтва за кордон – і в роботі, і кар’єрі. Через таку «постанову» саме жіноцтво є носієм галицької культури й окремішности серед инших народів Европи, і не тільки. Вона знають, коли дівчинці час уперше піти на танці і коли малому хлопакові час купити сподні зі замком на ширінці. Фактично саме галицькі жінки опікують своїх дітей аж до смерти: зав’язують їм шнурки на шлюбних мештах, краватки під гусакувату шию, купують кальсони і майтки. Саме завдяки їм святий Миколай приходить до їхніх дітей і в шістдесят, і в сімдесят літ. Навіть тоді, коли «дитина» вже цілком лиса і має внуків, що по брамах лапають за вонтробу колєжанок.

Саме завдяки цій опіці галичани одружуються досить пізно, якщо одружуються взагалі. Бо «мамця всьо їдно ліпше ліпить вареники, робить голубці і варит борщ, як ніхто на світі. А холодець, налисники й палюшки є фірмовими і їх не годна так зготувати жодна кубіта». Від такої опіки хлопи стають дещо інфантильними і байдужими до жіноцтва.

Яскравим прикладом такого хлопа є Бодьо Серняк із Жовкви. Якось в неділю після відправи в церкві в помешканю старої панни Серняк зібралисі її колєжанки – такі самі з підфарбованим синькою волоссям панюсі. Говорили вони, як і зазвичай, за Ющенка, Тимошенчиху, ціни на цукор та дріжджі. При цьому смакували тістечками «Стефанія», що дуже вдавалися пані Серняк, і золотавими, добре випеченими хрустами, пересипаними цукровою пудрою.

 – А мій Бодьо, – як завше в доброму гуморі згадувала про нагуляного від совєтського офіцера, що жив у них на квартирі, сина стара панна, – як скінчив консерваторію ві Львові, то дістав такого голосу, що ну!

 – Янгольський, боский голос! – захитали фіялковими головами колєжанки.

 – Нині в церкві як пустив нюту попід стриху, аж мені щось у серці пукло, згадавсі мій Мирон, най спочиває у спокої... – втерла набіглу сльозу бувша касирка з банку пані Дубинка, чоловік якої відійшов у ліпший світ, бо наївсі скислого борщу зі сливками і дістав закрут кишок. – Видите, і зара плачу, бо так мені жель...

 – Ая, ая, дуже файно Бодько співає, – підтримала подругу пані Зоня Насилена, що мала сина в Еспанії і все носила андалузькі хустки із високим гребенем на голові. – А хто би міг сказати – у дитинстві як плакав, то мені вазонки на вікнах сохли, так верещав. А дивисі – дістав голос і вибивсі в люди! Мій Місько тоже в Гишпанії доробивсі. Вже гіспанські міліціянти їго не чіпают, бо він до них каже «бовенос дієс» і всьо – уже гіспанчик. Писав мені, що найшов собі вже дівку. Робит в їдного бауера, обмиває його тата – паралітика. А ваш Бодьо ще не знайшов си пари ві Львові?

 – Та де – е – е! Він часу не має. Тепер вчит арію коня Данила Галицького. Буде співав на Великдень в опері «Король і його кінь Буцефул». А ваш Місько, де робит в Гішпанії? – відразу перевела зі слизького розмову пані Серняк.

 – Взєли їго робити до університету! – гордо тріпнула фіялковими буклями пані Зоня.

 – То він вже не на будові?

 – Та де! – продовжувала хвалитись пані Насилена. – Він тамка в їхньому звіринці. Має справу зі слонями! Провадить всілякі досліди... Там чистить їх, миє вуха, вивозит купи. А вчера написав мені, що послизнувсі поміж тою скотиною і слонь навалив на моєго сина – Місьо мало не вдусивсі! – заголосила пані Зоня.

Запала хвилева мовчанка. З вулиці було чутно, як справляє малу потребу сусідський пес Чумка. Аж тут із сусідньої кімнати почувся мелодійний голос 35 – річного Бодя Серняка, який щойно виліз із ванни:

 – Мамцю! Скажіт мені, як тоті труси вбирати, бо я знов забув!

 – Бодюсику, сонце, скільки тобі разів вогорити – де жовта плямка – то перед, де коричнева, то задок...

14. Галичанин, якщо він не пацієнт із Кульпаркова, вважає себе людиною культурною й освіченою, хоча за душею може мати лише чотири кляси початкової школи. Через це він наділений певним месіанським обов’язком повчати кожного зустрічного, який йому видався некультурним. Длубаючи пальцем у носі, галичанин поважно розповідатиме нещасному, що «плюти на вулиці – то гріх, і мама його зле вчила, раз він таке робить, а в родині, певно, були москалі, бо наші люди від самого уродження знають, що таке культура і чим культурна людина ся різнить від дикуса і нелюда». Потому галичанин гордо висякається на бруківку, притискаючи носа пальцем, і відійде з почуттям виконаного обов’язку та глибокого вдоволення акцією. Це за умови, що перехожий не дасть йому за критику по писку або нижче.

15. Художні уподобання галичанина вже століття, як сформовані й незмінні. Крім релігійних образів та портретів Шевченка і Франка, галицьку оселю найчастіше прикрашає картина в ядучих зелено – синьо – жовтих барвах, на якій зображений червонопикий гуцул, що сповіщає трембітою на увесь світ, що він ще живий і вівці теж. Сей шедевр надбано за фляшку самогонки у сусіда, чий син вчиться у Львові і часами бавиться мальовидлом. У зв’язку з наглою незалежністю України популярними в галичан стали й сюжети з історії українського козацтва. Найчастіше на полотні тремтячою рукою маляра зображено розлюченого козака, який косить татарву і ляхів – як отаву, а злоститься вояк, напевно, від того, що купи закривавлених трупів заважають йому рухатись і збільшити їх число. Тішить око і душу галичанина й художнє відтворення валки чумаків з волами на тлі жовтого поля та синього неба. Поряд із цими шедеврами серед широкого галицького загалу побутують й «автобусні» розмальовки. Вони зазвичай розміщені на лобовому склі міжміських автобусів і схожі одна на одну, наче близнючки. Сюжет «полотен» – канонічний: розпухлий від пасажирів автобус мчить гірською дорогою, обіч якої йому вслід вишитою хусткою махає замріяна гуцулка. Десь неподалік пасе отару її чоловік. Вівці, судячи з вигляду, мутанти – дуже схожі на вівчарок у перуках...

16. Галичанин любить скаржитися. Робить це із задоволенням та смаком. Часом видається, що в тому пеклі, у якому мешкає, за його словами, може вижити тільки Шварценеггер чи Ван Дамм із фільму «Подвійний удар». І, що цікаво, саме цьому конкретному скаржнику доля всипала пекельну суміш селітри і перцю просто в задницю, а всіх решта оточуючих незаслужено ощасливила добробутом і щастям. Одне з найулюбленіших риторичних запитань галичанина: «І за що мені така кара небесна?». При цьому, важко нарікаючи на долю, галичанин ніколи не втрачає оптимізму, частенько собі повторює, щоб ніхто не почув: «Все так не буде!».


Іван Франко - світоч України!

Сьогодні прогресивне людство святкує 160-річний ювілей українського письменника Івана Франка!

            

Національний банк випустив до цієї події ювілейну банкноту!

Моє про Івана Франка

Відомий і невідомий
Іван Франко



Як насправді звали Івана Франка? Дивне, скажете, запитання? Зовсім ні, тому що насправді прізвище Франко звучало з наголосом на першому складі, але через співзвучність його з прізвищем фашиського диктатора Іспанії Баамонде Франко було прийняте «мудре» рішення компартійними босами перенести наголос у прізвищі Івана Франка на останній склад і тільки таким дозволити вживати його в радянській літературі. З тої самої причини відбулось доволі унікальне перейменування м. Станіславів та кількох сел на комбіновану назву з імені і прізвища героя увічнення: Івано-Франківськ.
Стосовно імені письменника, то навіть дослідники-франкознавці не всі знають, що насправді вдома і в рідному селі Нагуєвичах Франка звали зовсім не Іваном чи Івасиком, а Мироном. Відоме оповідання «Малий Мирон» є повністю автобіографічним.
Багато ще існує таємниць, а в цілому про життя Івана Франка та про його творчість узагальнено можна сказати так: його багато вчать та мало знають, ще менше розуміють і шанують, тоді як без цієї постаті неможливо уявити, якою була б сучасна українська література і її співвідносна повноцінність у загальноєвропейському контекстів. На цей факт особливо звертав увагу директор музею Івана Франка п. Роман Горак у своїй промові на урочистому вшануванні 147-ї річниці від часу народження Івана Франка, яке відбувалось на подвір’ї музею 27 серпня. Цей сонячний день видався у Львові на рідкість щедрим на вітер, який аж завивав у верхів’ях дерев, що оточували садибу, і складалось враження, начебто вітер відтворює особисту присутність буйного, могутнього духу Івана Франка на урочистому зібранні.
Водночас варто зауважити, що ніхто з поважних промовців тут слів на вітер не кидав. Так заступник голови Львівської облдержадміністрації п. Володимир Герич твердо заявив, що найгірші часи - вже позаду і відтепер на нас чекає тільки поліпшення умов життя, відповідно більше уваги буде приділятись розвитку культури і мистецтва в області, особливо спадщині нашого Каменяра.
Небагатослівним був народний депутат п. Ігор Шурма, який певно що узяв собі за гасло принцип «ділом і тільки ділом», бо як годиться для уродин він прийшов на них не з порожніми руками, а подарував музею Івана Франка рідкісне раритетне видання з 21-о тому за редакцією самого Івана Франка, що побачило світ рівно 100 років тому. Це далеко не перший щедрий внесок від нього у скарбницю пошанування Великого Каменяра, за що варто висловити велику подяку, оскільки різні політичні опоненти роблять йому закиди на кшталт «приватизації Франка», але водночас нічого подібного вагомого від себе не чинять - їм вистачає самих слів про любов до поета...
З Лесиного краю - її батьківщини м. Новоград-Волинська, привезла Каменяреві свої вітання лауреат літературної премії ім. Лесі Українки письменниця Ярослава Павляк, яка розповіла про завершення своєї роботи над перекладом на польську мову поеми Івана Франка «Мойсей».
Велично прозвучали поезії Каменяра у виконанні відомих акторів-заньківчан Юрія Брилинського та Святослава Максимчука. Останній посвятив декламацію монологу графа з поеми Франка «Похорон» 60-річчю трагічним так званим «Волинським подіям», бо якраз тоді рідне село Святослава Максимчука - Ремель було 17 березня 1943 р. вщент знищене поляками та гітлерівцями, а майже 400 односельців було замордовано.
Впродовж усього урочистого зібрання звучав музичний акорд пошани з творів на поезії Івана Франка у виконанні славної капели «Трембіта», якою диригував п. Андрій Легкий, також автор музики до одного з виконаних творів. В котре серця людей схвилювали звуки могутнього Франкового гімну «Не пора...», що завершив урочисту частину, після чого ведучий, заступник директора п. Петро Зозуляк запросив всіх оглянути нову цікаву експозицію в музеї. Її представляла публіці працівник музею Івана Франка з майже 40-річним стажем п. Олександра Старак.
Думаю, що багатьох зацікавить подивитись на підбірку прижиттєвих портретів Івана Франка, раритетні документи, світлини його друзів і сподвижників по праці. За життя Івана Франка гучно вшановували тільки двічі: у 1898 р. з нагоди відзначення 25-річчя його творчої діяльності, та у 1913 р. - з нагоди її 40-річчя. Перші урочистості відбулись в залі готелю «Жорж» і вони співпали в часі з відзначенням громадськістю 100-річчя поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Для других урочистостей знаменною стала подія, коли вже важко хворого Івана Франка супроводжував і допомагав зійти на сцену Консерваторії сам митрополит Андрей Шептицький.
Цікавим є і той факт, що найбільшим інвестором, як прийнято зараз величати жертводавців, було для Івана Франка студентство, академічна молодь, яка постійно організовувала збирання коштів і накопичувала їх у банку «Дністер», щоб потім передати-подарувати Івану Франку. За ці кошти було куплено земельну ділянку і будувався на ній дім Франка. Саме академічна молодь піднесла Івану Франку чималий за розмірами лавровий вінок з чистого срібла з дарчим надписом «Великому учителеві українське студентство 1873-1913». Враховуючи ту обставину, що Івана Франка свої ж галичани-професори не допустили до викладацької діяльності в університеті, який нині носить його ім’я,- цей вінок став для Франка особливо цінною відзнакою.
На відміну від молоді, більша частина консервативних галичан не признавала гострого на слово, радикального у поглядах на суспільство і бунтівного за натурою «мужика» Івана Франка, тому тричі не підтримали його спроб бути обраним до Сейму, проте все одно в історію державотворення України з галичан увійшов саме Іван Франко як творець першої легальної української політичної партії - Русько-української радикальної партії у 1899 році, яку і очолив напочатку. Але найголовнішим є те, що Іван Франко возз’єднав Галичину з Великою Україною духовно! Це він не дав розвинутись тенденції формування якоїсь окремішньої галицької етнічної групи поза українською нацією.
Непомірна, фантастична кількість зробленого Іваном Франком в багатьох царинах науки, літератури, лінгвістики, суспільствознавства тощо піднесло його на той величний п’єдестал, до якого принесли свій духовний вінок пошани учасники цих урочистих зборів, гаслом якого стали слова «Твойому генієві наш скромний дар». Серед почесного ескорту варто відзначити присутність професора Львівського національного університету ім. Івана Франка, декана філологічного факультету п. Тараса Салигу, відповідального секретаря Львівської Спілки письменників п. Романа Качурівського разом з її членами: письменником Миколою Дубасом та поетесою Ліліаною Косанівською.

Богдан Гордасевич, «Діловий діалог»,
вересень 2003 р.

До 160-ї річниці дня народження Івана Франка

До 160-ї річниці дня народження Івана Франка



Поезії Івана Франка

О. Лунатикові

Квилить поезія німа, безрука:
«Не геній ти, а взір лиш продуцента!»
Глум і безсилля - труду мого рента.
Всьо рветься, гасне. Ох, тяжка розлука!
«Без маски», стор. 6.

Я не геній, синку милий,
Тим ніколи й не хваливсь;
Працював, що було сили,
Перед сильним не хиливсь;
Фарисейству й лицемірству
Я концесій не робив;
Людській кривді, злості й звірству
Я ні раз не підхлібив.
В долі добрій чи злиденній
Чесно, просто йшов весь вік
І йду досі. Я не геній,
Я звичайний чоловік.

Я для геніїв грядущих
Поле дикеє орав,
Шлях серед хащів найпущих
Просікав і протирав;
Для голодних пік сквапливо
Разовий, не панський хліб,
І ставав на всяке жниво,
І в’язав свій скромний сніп.
В сніговійниці студеній
Рук не закладав назад.
Я не плачу, що не геній,
Та чом ти так сьому рад?

А що часом стогну з болю
І в зневірі сльози ллю,
Се тому, що скрізь по полю
Так багато кукілю,
Що царює баба Бляга,
Так що й краю їй не знать,
І немає ліски мага,
Щоб потвору сю прогнать;
Що характери й сумління
Підгриза якийсь черв’як;
Що молодші покоління
Схнуть і в’януть вчасно так.
Правда, синку, я не геній...
Ех, якби я геній був!
З тих істерій, неврастеній
Я б вас чаром слів добув;
Я б, мов вихор, вас з собою
Рвав до ясних, світлих мет
І до жертви, і до бою
Вів би ваш я смілий лет!
Я б вам душі переродив,
Я б вам випрямив хребти,
Я б мужів з вас повиводив -
Навіть з мавп таких, як ти!


В ХХІІІ-ті роковини смерті Тараса Шевченка

Поклін тобі, народних нужд співаче;
Від міліонів, для котрих ти жив,
Від України, що ще й нині плаче
В тім самім горі, як ти ї лишив!

Поклін могилі твоїй, що руйнує
Ненависть дика й глупота сліпа!
Дарма! До неї, хоч най злість лютує,
Не заросте народная тропа.

Вони бояться, що ти ще не згинув,
Що в тій могилі не поліг, не зтлів,
Що в слушний час повернеш в Україну
Ще раз і збудиш громом своїх слів.

Вони бояться, чи та вкрівля з глини
Ножів не криє, списів, хоругов,
Старої слави й сили України,
Котра от-от воскресне, встане знов.

Вони бояться, що як хрест підгнилий,
Знак многолітніх наших кривд і мук,
Відновиться верх твоєї могили,
То Україні спадуть пута з рук.

От і збиткуються на твоїм гробі,
Що вкрив тя від гадючого жала,
І раді б навіть споминку о тобі
Із серць народних вирвати дотла.

І мову, на котрій співав, і плакав,
І кляв ти кривду, й віщував любов,
Вони цькують, мов оленя собака,
Донощиків і брехунів юрбов.

Хто зна - тиранів злість і гнів всеможні!-
От, може, днесь підписуєсь указ:
Кістки твої, як «неблагонадьожні»,
«Препроводить» в Сибір чи на Кавказ.

Слова ж твої, потіху в нашім горі,
Спалить, з серць вирвать, з пам’яті, з умів,
І вимазать ім’я твоє з історії,
І об’явить: «Шевченко - это миф».

Та ні, не «міф»! Від дуба степового
Розрісся вже цілий могучий ліс,
І не найдесь вже грому, вихру того,
Щоби його розвіяв і розніс.

Та ні, дармі укази і доноси,
Що пригнетуть, не вб’ють твої слова!
З-під гніту їх сильнішою, ніж доси,
Повстане правда, вічна і жива!

Небавом проясниться світ над нами!
Щасливі, вольні, ми зо всіх сторін
Святої України громадами
Підем к могилі твоїй на поклін.

1884 р.

V. Якби...

Якби само великеє страждання
Могло тебе, Вкраїно, відкупити,-
Було б твоє велике панування,
Нікому б ти не мусила вступити.

Якби могучість, щастя і свобода
Відмірялись по мірі крові й сліз,
Пролитих з серця і з очей народа,-
То хто б з тобою супірництво зніс?

О горе, мамо! Воля, слава, сила
Відмірюються мірою борби!
Лиш в кого праця потом скрань зросила,
Наверх той виб’єсь з темної юрби.

Та праці тої, мамо, в нас так мало!
Лежить облогом лан широкий твій,
А кілька нас всю силу спрацювало,
Щоб жить, без дяки, в каторзі чужій!

II. Україна мовить:

Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався,-
Чого ж ти іншого чекав?

Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо...
Просила я тебе чи ні?

І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.

Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого я найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.

III. Рефлексія

Важке ярмо твоє, мій рідний краю,
Не легкий твій тягар!
Мов під хрестом, отсє під ним я упадаю
З батьківської руки твоєї допиваю
Затроєний пугар.

Благословлю тебе! Чи ждать тобі ще треба
Поваги й блиску від будущини,
Чи ні,- одного лиш тобі благаю з неба,
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найкращії сини.

Щоб сіячів твоїх їх власне покоління
На глум не брало і на сміх.
Щоб монументом їх не було те каміння,
Яким в відплату за плодючеє насіння
Ще при житті обкидувано їх.

IV. Сідоглавому

Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот,
А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала,-
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.

Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво,-
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво

Ти, брате, любиш Русь,
За те, що гарно вбрана,
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм -
Празнична одежина,
А мій - то труд важкий,
Гарячка невдержима.

Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування,-
Мене ж болить її
Відвічнеє страждання.

Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь -
Кривава в серці рана.

Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови,-
Я ж не люблю її
З надмірної любови.

VII. Моїй не моїй

Поклін тобі, моя зів’яла квітко,
Моя розкішна, невідступна мріє,
Остатній сей поклін!
Хоч у житті стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не пустила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний, дикий шал,
Тим ти в душі, сумній і одинокій,
Навік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.

І нині, хоч нас ділять доли й гори,
Коли на душу ляжуть злії змори,
Тебе шука душа
І до твоєї груді припадає,
У стін твоїх весь свій тягар скидає,
І голос твій весь плач її втиша. -

А як коли у сні тебе побачу,
То, бачиться, всю злість і гіркість трачу
І викидаю, мов гадюк тих звій;
Весь день мов щось святе в душі лелію,
Хоч не любов, не віру, не надію,
А чистий, ясний образ твій.

Безкінечне сходження "Сходів"



Ірина Токарська - головний координатор  Творчого об'єднання "Сходи"  в місті Львові

Відтепер, тобто від 25-річчя Дня Незалежності України, вношу корективи у свою діяльність як блогера, тобто перестаю цензурувати свої дописи, а видаю все, що маю на душі поточне і проточне, а головне: наочне!

Найбільше на це рішення вплинуло вчорашнє урочисте зібрання Творчого об'єднання "Сходи" у складі чисельного люду спершу за столиком коло "Чаші достатку" в парку імені Івана Франка, 160-річчя уродин якого ми також відзначили з радістю як продовження святкування 25-річчя Дня Незалежності України. Далі "Сходи" сходили до готелю "Дністер" і провели сходження на бенкетну галерею на даху з бездоганною за красою панорамою чарівного Львова.
Неможливо просто в кількох словах передати  всі урочистості промови, розмови і обмови, а що вже стіл накритий був бездоганно, як і чарівна обслуга забезпечила нас чистотою повітря, приміщення і протягів, які ми успішно подолали. І звичайно що вражаюче вразило не вороже творення бездоганного сервірування і наявність загадкового меню (можливо і навпаки, тому що один прибор було розшукано серед двох принесених, а офіціант, чарівний хлопчина, довго не давався замовити те, що нам закортіло, допоки наша знаюча дівчина не пішла і на кухні сама зробила замовлення, а він вже натхненно отой смаколик поставив на свій підніс і підніс нам під ніс)
 В підсумку обміну думок, книг, емоцій і промоцій, дісталося на горіхи Уряду, обговорено слова тексту славня "Ще не вмерла Україна" за Франковим "..ще не вмерла і не вмре!" та Іваном Багряним "воріженьки" чи "вороги" згинуть, трясця їх мамі, як "роса на сонці" чи як дурні в ополонці, а також ще багато чого актуального, але не радикального. Від часу появи радикально переляканого з вилами всім лячно наближатися до чогось радикального, щоб часом не вступити в оте фе. Ото вже хлоп - так хлоп: всіх перестрашив! Не даремно і зветься: Ляшко! А ось з Порохом вийшло дискусійне непорозуміння: чи то є порох при дорозі, що вітром переносить і в очі сипле, чи то той порох, що вибухає і його в гармати закладає воїнство українське? Наразі ще неясно, бо надто багатьом очі ріже офшори і рошени, а за тим слабенько видно вибухові злами, проломи і погроми у корупційних фортецях та засівших там олігархічних кланах із різноманітних "посівальників" для позивальників тощо. Було що поговорити, обговорити і затвердити, а саме що 160-т Франкові і 25-ть Україні то є гарно!

Також запропоновано мною кожному бажаючому робити невеличкі особисті прес-релізи з новинами, поезіями і текстами, заходами, виходами та усіма "посиланнями" тощо, щоб то разом зводити до купки і публікувати на сайті ТО "Сходи" http://artshodu.io.ua/ і паралельно в сайті "Елітарний Львів" http://artlvivbest.io.ua/

Богдан Гордасевич, прес-аташе ТО "Сходи"

Злочини ФСБанди АНТИХРИСТА Путіна в Франківську+Пророцтва УПА !

  • 24.07.16, 21:36
ПОМНОЖТЕ ! За місяць до свята 25 річчя НЕЗАЛЕЖНОСТІ Украіни у ніч на неділю 24 липня 2016року в Франківську групою ФСБандитів було розбито вікна та опаплюжено та обікрадено церквицю УГКЦ та облито чорною фарбою Хрест\памятник борцям ОУН\УПА й вчинено інші злочинні антиукраїнські та сатанинські дії у Парку ПАМЯТІ Героів УКРАІНИ позаду знаменитого готелю "Надія" між вулицями Провідників ОУН Андрія Мельника та Степана Бандери ...Цей акт вандалізму в час сумновідомого лжехристиянського походу фанатів РПЦ АНТИХРИСТА Путіна на Киів стався не випадково бо САМЕ в цім Франківськім парку який створений на священнім місціфото християн УГКЦ  пластунів ОУН  на  зруйнованих  комуняками в 1980році стрілецьких могил 1930року  ... ФОТО  2015року   оновленних  в 1990роціІФРухом ОУН\УПА бетонних  200  СИМВОЛІЧНИХ хрестів ГЕРОІВ  УССтрільців  на землі з якої комуняки повитягали і тайно  спалили  по законам КПССатаниської  чорномагії  в 1980 році  тіла сотень  наших героів  й 4 тисяч християн  похованих впродовж майже 500років  ...   \  ...Отож це   намолене й скроплене  впродовж багатох віків  сльозами сотень тисяч людей  святе місце   поховань близько 5 тисяч християн  і патріотичних присяг  та слізних молитв  героічних  й простих галичан\ де є парк  вигулу псів і пяних оргій на місці поруйнованого в 1980році комуняками найбільшого 500 річного кладовиша в Прикарпатті  \яке було з цею метою закрите з початку другоі окупації в 1945 році  комунофашистами нашоі Галичини \ ...У тій опоганеній ФСБандитами вже тричі з 2000  року    церквиці  УГКЦ  молиться найстаріший священик УГКЦ й офіцер\капелан УПА 90 річний політвязень ОУНець ВАСИЛЬ ШЕШУРАК який народився в 1926році біля знаменитого ХРАМУ села ПОГОНЯ де багато сот років є яви Пресвятоі Богородиці й щороку тільки там БОЖА МАТИ сказала з 2010року аж до 2пришестя ХРИСТА проводити всесвітні вервичні прощі християн ...та наголосила що мабуть в цім році після ВЕЛИКОГО ДНЯ  СОНЯЧНОГО ВОСКРЕСІННЯ    Христа з Богородицею й святими 300тисячами  Героями і друзями    УПА =там біля сіл ПОГОНЯ й Пшеничники  \ТИСМЕНИЦІ  будуть зібрані в молитві не тисячі ....а міліони побожних людей різних націй  та вір  якінавернуться до християн\украінців !....ТАМ в Франківськім парку є уславлена через ІНТЕРНЕТвідео " ПРОРОЦТВА УПА " єдина в світі унікальна 777 метрова Хресна дорога за воскресіння Героів і друзів УПА= 15 стаційних хрестів якоі намалювані Генералом капеланом УГВР Дністром на 15 деревах \більшість з них є ясени..\ які явившись від Сонця вказала особисто Пресвята Божа МАТИ у своіх видіннях до нього та інших візіонерів УПА на весні 2008 а потім 2016 року ...Про це подивіться відео УПА і хто може прийдіть та помоліться через чудоікони в бік Сонця там й запаліть свічі на могилах похованих там Героів а серед них наймолодшого майданця РОМАНА ГУРИКА \1994+2014\... .Щиро поцілуйте \ встановлені навпроти будинків № 9+15 вулиці Степана Бандери там в парку \ в 1995році \ тоді найбільший в Прикарпатті \ 7 метровий металевий Страстний ХРЕСТ УПА з Тризубом та встановлений в 2008 ...2 метровий деревяний ЧУДОХРЕСТ УПА Каменяра = котрі мають засвітися в ніч перед 2 Пришестям Христа та біля яких має статися диво сходження з Сонця неба одного з 200 ЧУДОметалХРАМІВ з якого воскресне у вічно молодих тілах тисяча святих серед яких будуть 100 знаменитих священиків очолених колишніми єпископами УГКЦ Миколою Чарнецьким\ Софроном Мудрим\Миколою  Сімкайлом та 900 інших знаменитих людей а серед них Генерали УГВР Іван Франко та Роман Шухевич й Володимир Висоцький та Джохар Дудаєв...Також там воскреснуть не з гробу ...а з того ЧУДОхраму деякі з тих патріотів УКРАІНИ які загинули в останні роки в боротьбі проти путінських рашофашистів та іх запроданців ... та воскреснуть в нових вічних тілах ті які померли праведною смертю ...а іх родичі є наші патріоти імена котрих є в КНИЗІ ЖИТТЯ ХРИСТА ! ....Знаємо що вся ця інформація \ особливо пророцтва УПА від Богородиці \ та наше відео зроблене священиками УПА =подивує вас але памятайте ХРИСТОВІ СЛОВА що Бог ОТЕЦЬ приготував таке спасення в останні дні добрих людей серед біснуватих потвор світу ...про яке ніхто і не думав і як почуєте про це... то мало хто в це повірить але саме так все скоро буде....і Бог прийде найперше в УКРАІНУ до галичан й воздасть кожному за все ....добром за добро....й злом за зло...Про це були Божі свідчення в час небувалоі повені яка сталася саме в 2008році в Прикарпатті від 22 по 29 липня коли люди бачили поруч Франківська в бік рідних сіл ПровідниківОУН\УПА БАНДЕРИ й Голодюка в НЕБІ 5 хвилин БАГАТОКІЛОМЕТРОВИЙ СІЯЮЧИЙ ХРЕСТ з ХРИСТОМ над місцем де згідно глави 21 Одкровень Бібліі має зійти БОЖА СТОЛИЦЯ \ НОВИЙ СОНЯЧНОЗОЛОТИЙ ЄРУСАЛИМ.  Про це  ЮТУБвідео " 24 =За слово мами святого Маркіяна ..+СОНЦЕзнак УПА " ......Слава Богу за все ! Слава УКРАІНІ !

100 літ тому\ 28V1916 \ пішов у вічність славний Іван Франко !

  • 27.05.16, 23:24
    Сто років тому назад= 28 травня 1916 ..на 60році життя отруєний ворогами Украіни пішов у вічність номінант на Нобелівську премію та претендент на посаду Президента УКРАІНИ наш славний ПОЕТ християнин УГКЦ Іван Франко... .Великий КАМЕНЯР іменем якого названо наше місто котре як сказала Пресвята Богородиця стане найславніше в світі......ГУГЛіть "ПРОРОЦТВА УПА " про те як не з гробу ...а з небесЧУДОхраму до 2017року....вернеться ІВАН ФРАНКО у Франківськ з Героями і друзями УПА та синеоким русиим Христом Богом та навіки вічні за Божим благословенням очолить як Генерал УГВР Раду ХРИСТИЯНСЬКОІ ЄДНОСТІ НАРОДІВ СВІТУ в боротьбі проти АНТИХРИСТА ПУТІНА та інших потвор зла й брехні  !   Про це ще в 1944... були Божі передання УПА ..... Дякуємо Богу за ВЕЛИКОГО ТИТАНА ПРАЦІ І БОРОТЬБИ ЯКИЙ ДАВ НЕПОВТОРНУ НАСНАГУ для майбутніх поколінь героічних борців за волю і щастя нашоі Украіни ....Хай живе  і все більш росте в наших серцях Святий  Дух  Христового Каменяра  який тіло рве до бою ...за  України  щастя  й волю.... Світлая вічная память й дай Бог воскресіння з небес НАШОМУ ГЕНІЄВІ й ГЕРОЮ....Слава УКРАІНІ  

Молитва

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
 
  1. Боже, великий єдиний,

    Нам Україну храни,

    Волі і світла промінням

    Ти її осіни.

  2. Світлом науки і знання

    Нас, дітей просвіти!

    В чистій любові до краю

    Ти нас, Боже, зрости.

  3. Боже, великий єдиний,

    Нам Україну храни,

    Мужню, українську владу

    Обрати свій люд надихни.

  4. У захисті слави і мови

    Завдання еліті постав!

    Народ, щоби силу і працю

    до власної ниви приклав!

  5. Молимось, Боже єдиний,

    Нам Україну храни,

    Всі свої ласки, щедроти

    Ти на люд наш зверни.

  6. Дай йому волю, дай йому долю,

    Дай доброго світа!

    Щастя дай Боже, народу

    На многая, многая літа!


Відома з 26 березня 1885

За виключенням 3 та 4 куплетів.

Музика М. Лисенка

Слова ( ледь не всі)  О. Кониського