хочу сюда!
 

Катя

24 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 25-40 лет

Искать

Поиск заметок «іван франко»

Пам’яті Володимира Івасюка




Йому б виповнилось сьогодні 66, але його нема в живих уже 36 років...

Життєвий шлях

Стежки дитинства

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти…

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 році батько композитора разом з іншими жителями Кіцмані добивається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п’ятирічний Володя потрапляє в підготовчий клас філії Чернівецької школи №1, де починає оволодівати скрипкою. А в 1956 році іде у перший клас середньої школи. Хлопець проявив неабиякі нахили до гри на скрипці, його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володя отримує від земляків подарунок — гарну справжню німецьку скрипку.

Вчитель хлопця у музичній школі Юрій Візнюк вмовляє батьків продовжити музичну освіту дитини, тож після закінчення шостого класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Але навчання і виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку далеко від батьків позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. В 1964 році Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень.

Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість, яка невдовзі породить стільки життєвих труднощів та душевного болю. Під час прогулянки парком хтось з хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але хто знав, що бюст не закріплений? У ході “операції” “вождь” падає, хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка». Відразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли. Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховано на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення.

Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Коли профспілковий діяч Леонід Мельник дізнається, що Володя музикант, то доручає йому створити і вести заводський хор. Невдовзі цей хор починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах ансамблю акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки». Отримує першу премію.


Червона рута — квітка надії

Володя, шкільні рокиЧерез рік за рекомендацією «Легмашу» Володя вступає в Чернівецький медінститут. Він симпатичний усім, його відразу ж обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта», в камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля руту-м’яту, саме «Червоній руті» судилось полонити стільки сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Коли Володя запропонував показати «Червону руту» й «Водограй» в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою», з’ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз’їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постала чудові пісні — перший великий тріумф молодого митця.

У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти!» звучить нова Володина пісня «Водограй». Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює пісні: «Я — твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви». Незабаром відбулась ще одна важлива подія — його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Про Володю дуже багато писала польська преса, перекладала й друкувала тексти його пісень. 1974 рік в біографії Івасюка відзначився ще двома моментами: його обирають делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу від Львівської області, того ж року він стає студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. Разом з тим йому продовжують надходити листи з найвіддаленіших містечок і сіл СРСР — всі хочуть висловити свою велику і щиру прихильність молодому таланту. Це додає Володимиру ще більшої наснаги. У 1975 році він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави… Тоді ж був знятий фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володя проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість Володя не говорив нікому, навіть батькам. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.

Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта. Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому “гігант” дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов’ю свою “увагу” демонструє “рідна” партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, мовляв так йому буде легше . Але громадське життя триває. У 1978 році Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. Про це він дізнається у Хмельницькому. А коли 24 квітня повертається до Львова, то за якимось дзвінком-викликом в обід одягається, йде до консерваторії і більше не повертається. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова.

Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтара. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у «Львівському залізничнику». У ВУЗах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там — для Володі, останні живі квіти його останньої весни.

Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Тріо Маренич на вінку написали:

Спасибі, друже, за любов жагучу
до рідної Вкраїнської землі,
повік твою «Червону руту»
співати будуть солов’ї.

Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика — Оксана. Позаду неї Назарій Яремчук разом із Левком Дутківським несли великий вінок живих білих квітів, надісланий Софією Ротару.

І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде на перед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь. Голос його постійно тремтів і зривався, відчувалося, що хоче сказати те, що знають усі, але ще не час. Коли закінчив, тисячі подумки вклонилися йому за те, що не побоявся, не зрадив, не відступив. А це коштувало Ростиславу Андрійовичу посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Свого побратима по перу підтримав завжди щирий Роман Кудлик. Виступи родини Січко закінчилися тюремним ув’язненням. Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.

Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїми талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця, могила цілий рік в квітах, завжди святочна. Чому? Вражають слова Ліни Костенко: «А слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».



Його могила завжди встелена живими квітами, а особливо їх багато 4 березня і 22 травня (у дні народження і похорону автора легендарної «Червоної рути»).

Вранці  24 квітня 1979-го 30-річний Володимир Івасюк, як і зазвичай, поквапився до консерваторії, а додому вже ніколи не повернувся. Його понівечене тіло знайшли через три тижні у Брюховицькому лісі, що під Львовом.

У газетах тоді заборонили друкувати некрологи і співчуття родині Івасюків. А у день похорону саме на цей час всюди призначили комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, навіть були вказівки із загрозою відчислення з навчальних закладів та звільнення з роботи.

Львів відповів на цю заборону мовчазним протестом. Інформація поширювалася з вуст в уста, й тисячі городян вийшли на вулиці, аби провести композитора в останню путь.

Прощання з Івасюком вилилося у нескінченний потік народу. Труну до останнього прихистку композитора – Личаківського цвинтаря несли на плечах. Кажуть, того дня у магазинах Львова не було жодної квітки – ними вистелили дорогу до кладовища. Віддати останню шану Володимирові приїхали Юрій Рибчинський, засновник «Смерічки» Левко Дутківський, пісенні побратими Івасюка – Василь Зінкевич та Назарій Яремчук. Софія Ротару, котра перебувала на гастролях у далекому приволзькому Горькому, не змогла приїхати до Львова – надіслала від себе особисто та від ансамблю «Червона рута» великий вінок, сплетений із живих білих квітів… А перше печальне слово на могилі мовив поет Ростислав Братунь, співавтор 25 пісень Івасюка – попри сувору заборону і чітко сформульовані «наслідки», не побоявся, не зрадив, не відступив («Ми йшли один одному назустріч. Ми настільки відчували один одного, як про це тільки можуть мріяти поет і композитор…»).

За офіційною версією, Івасюк покінчив життя самогубством, проте обставин і причин його смерті досі не з’ясовано. Родина ж ніколи не вірила, що Володимир міг накласти на себе руки. Розповідає сестра композитора Галина Івасюк-Криса:



Галина і Володимир (1971 рік)

- Чи передчував Володя біду?

Не знаю, чи передчував саме біду, але якийсь смуток, образа  в його душі були. Річ у тім, що за 2 місяці до того дня, як він зник,  стався прикрий випадок у громадському транспорті. Володя зробив зауваження хлопцям, які зухвало поводилися. Зчинилася бійка, і вони мало не викинули його з трамвая, пошматували куртку. Погодьтеся, для Львова тих часів така поведінка молоді була нетиповою. Крім того, інцидент стався вдень. Щодо відчуття… Він завжди був веселий, життєрадісний, толерантний. Любив мандрувати. Був безмірно добрий, уважний, ласкавий син і брат. Дуже доброзичливо ставився до людей, був дуже вірним товаришем…

І ще така деталь: буквально напередодні зникнення він їздив у Чернівці до гарного кравця, який обслуговував Зінкевича, і замовив собі 2 костюми і 3 пари брюк. А саме того трагічного дня ми домовилися зустрітися – Володя по телефону сказав: «Тільки, маленька, вибач, я у подарунок тобі нічого з Хмельницького не привіз»… Я, пригадую, прийшла до нього додому, чекала-чекала, та не дочекалася. Почала хвилюватися, кілька разів перетелефоновувала до батьків, перепитувала, де Володя. Але ніхто нічого не знав, і це було незвично, бо батько змалечку навчив нас завжди повідомляти, де ми і коли повернемося.

До речі, коли Володю знайшли, маму відразу про це повідомили, одначе дуже довго до нього не пускали. А тата взагалі не пустили. Значить, щось було таке, чого ми не повинні були побачити. Тільки після телеграми до Руденка (Генеральний прокурор СРСР. – Т.К.) і до Брєжнєва батька допустили до тіла сина. Тоді ж прокурор Львова Антоненко на наші сльози і благання зухвало відповідав: «Мы его оденем, привезем вам, и смотрите на него хоть 100 лет». До слова, дуже багато друзів, коли з Володею сталася біда, відсахнулися від нас. А пам’ятник на могилі ми спромоглися поставити тільки через 10 років. І не тому, що бракло грошей. Тато відразу після смерті Володі звернувся до скульпторів Дмитра Крвавича і Миколи Посікіри, і пам’ятник зробили швидко, за рік. А потім 9 років він стояв у Миколиній майстерні, бо на скульптурно-керамічній фабриці його відмовлялися відливати.

Влада пропонувала батькам обмежитися простим могильним каменем. Уявіть собі, скільки праці і терпіння треба було вкласти, щоби щодня заготовку поливати і обвивати, аби не розсохлася і не розвалилася… А коли батьки встановили на могилі тимчасовий дерев’яний надгробок, їм заборонили прикріпити до нього фотографію Володі. Сам цей надгробок хтось тричі підпалював, а обгорілі дошки розкидав по цвинтарю... Вже  у перебудовчий період до справи долучилася «Просвіта», і пам’ятник нарешті постав на Личакові…

- Хто найбільше підтримував родину у ті важкі дні і роки?

Неоніла Миколаївна і Ростислав Андрійович Братуні та їхня донька Наталя. Коли Володя зник, вони в повному розумінні слова не відходили від нас, розраджували, заспокоювали, допомагали як могли, й відтоді саме вони стали для всієї нашої родини, а особливо – для мене, найближчими, найдорожчими в світі людьми.

- Вам Володя ніколи не снився?

Двічі. Один сон був віщим, а другий – як пересторога. Я важко хворіла, і мені наснилися Карпати. Все зелене, в цвіту, і йдуть тато з Володею. Володя каже: «Галочка, мені так сумно без тебе, я за тобою прийшов». Відповідаю: «Я теж за тобою дуже скучила, любий, але в мене  ще такі маленькі діти». Він махнув рукою: «Добре, тоді – пізніше… Я тобі нагадаю». А перший сон… Ми йдемо з ним через чорний ліс. Темно, під ногами чвакає болото. І всюди кубла гадюк. Мені дуже страшно, а Володя заспокоює: «Не бійся. Я з тобою». Раптом бачу промінь. Рушаємо на це світло, і я чітко чую музику Вівальді. Йдемо далі і виходимо до розкішного храму. І на тому я прокинулася.

Сон Галини направду був віщим, бо після 10 років негласної заборони на творчість Івасюка Володимир повернувся до нас – те, що залишилося недоспіваним, пробило-таки стіну мовчання. У 1989 році його «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю. У 1994-му президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Тараса Шевченка, а 4 березня 1999 року, до 50-річчя від дня народження композитора, у Чернівцях у батьківській квартирі Івасюків з ініціативи Кирила Стеценка створюють Меморіальний музей.

«Мабуть, це можна назвати інвестицією в українську культуру, – усміхається Галина Івасюк. – Ми, не потребуючи жодного відшкодування,  залишили в тій хаті рояль Володі, скрипки, столик, за яким він працював, та інші меблі, всю шикарну батьківську бібліотеку.  Брат добре малював, і у музеї є портрет тата та нашої з Володею молодшої сестри Оксани, акварельки, шаржі та карикатури його руки, нотні та текстові рукописи, студентський квиток, грамоти шкільних і студентських років, шкільні зошити та одяг. У тім числі – й пошматована у трамваї молодиками шкіряна куртка Володі. Наш тато для музею власноруч оформив по роках 11 альбомів із Володиними фотографіями, причому всі знімки з розпачі поклеїв намертво на ПВА, аби ніхто не поцупив».

І у квартирі Галини багато речей нагадує про брата: численні фотографії, портрет Володі роботи Івана Катрушенка і поруч – і картина того ж автора, на якій зображена скрипка без струн. Досі  Галина зберігає й перший «серйозний» подарунок Володі –  дерев’яну інкрустовану шкатулку, яку той придбав у магазині „Художник“ за чималеньку на ті часи суму – 200 карбованців: «Складатимеш, Галинко, сюди свої прикраси» (до речі, саме він подарував сестрі перші в її житті золоті сережки).

– Для всіх нас, а передовсім – для батька, – говорить Галина Михайлівна.  – Втрата Володі стала безмежним горем і вічним болем. І біль цей перелився у книжки «Монолог перед обличчям сина» та «Елегії для сина».

Володимир був першою дитиною у родині педагогів Михайла та Софії Івасюків. «Нашу домівку заповнює сліпуче весняне світло і музика дитячого голосу, що диктує нам закони, яких ми повинні дотримуватися. Відчуваю болісно-приємний щем від кожного доторку ручки дитини. Десь у глибині свідомості щось постійно промовляє, що ця земля, небо, ліси, сади, хати, вулиці містечка, обличчя людей, їх душі повинні стати кращими, бо мій син буде їх споглядати, линути до них, милуватися ними», – читає мені, гортаючи «Монолог» Михайла Григоровича Івасюка, пані Галина і наголошує, що про все найважливіше й найцікавіше Володя дізнавався від Тата.

Дружба між ними, яка народжувалась із самих початків Володиного життя, була непорушною та ніжною. Батько й син любили, поважали, цінували один одного, допомагали один одному в усіх справах. Саме батько прищепив йому любов до музики, більше того, зініціював відкриття у Кіцмані, де тоді мешкали Івасюки, музичної школи, де Володя вчився  по класу скрипки. Вже пізніше саме батько купував  платівки Маріо Ланца, Енріко Карузо, Поля Моріа, Франко Пурселя, Тома Джонса, Адріано Челентано, Карела Готта, Мікі Євремовича, аби розвивати в дітей смак до гарної музики.

І саме він наполіг, аби Володя, попри абсолютний слух і шалений потяг до музики, вступав до медичного інституту (зайвих знань не буває!), і не помилився, бо лікарська наука давалася синові легко. Зрештою, життя все розставило на свої місця…

Володимир Івасюк жив у чотирьох вимірах – Композитор, Поет, Художник, Людина. Всі його друзі (і поети, і музиканти) стверджують, що віддати перевагу тільки одній рисі Володі важко, рівно як і нелегко знайти кожній точне роз’яснення.

На фоні радянської консервативної естради поява Івасюка стала справжнім вибухом – Володя запропонував нові ритми, нову гармонію. Був постійно в русі: писав пісні, вчився, робив аранжування, зустрічався із слухачами, був присутній на записах своїх пісень, виступав у радіо- і телепрограмах. Він мав чим гордитися – на нього у двадцять років впав тягар шаленої популярності. У такі ще незрілі літа не кожна молода людина змогла б витримати славу і не потрапити під укіс солодких, спокусливих хвиль і вітрів, але він завжди відсував себе ніби на другий план – був надзвичайно скромним і тактовним у спілкуванні. Бо для нього основними були творчість і важка щоденна праця. Бо знав, з якого він коріння, і це завжди світилося в ньому.

Він дав добрий урок сучасникам, своїм ровесникам, як треба оберігати своє й не потрапляти під затуманення чужим – завжди стояв на тій позиції, що не варто рушати за тридев’ять земель, за далекі моря у пошуках чогось нового та оригінального, а шукати і знаходити тут, біля свого першоджерела, і, головне, бути гідним, вартим того джерела.



У Львові на проспекті Шевченка пам’ятник видатному композитору та поету Володимиру Івасюку.

200 років творцю державного гімну М. Вербицькому

Сьогодні виповнюється 200 років творцю державного гімну М. Вербицькому



4 березня 2015 року виповнюється 200 років з дня народження Михайла Вербицького – українського священика, композитора, диригента, громадського діяча, автора музики до Українського Державного Гімну.

Михайло Вербицький — один із перших українських професійних композиторів Галичини, народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi, у родині греко-католицького священика. Після смерті батька опікунство над хлопцем взяв його далекий родич — перемишльський єпископ Іван Снігурський – засновник музичної школи при перемишльській кафедрі УКГЦ.

У другій половині сорокових років Михайло Вербицький пише релігійну музику — в цей період з’являється Літургія на мішаний хор, знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції. З активізацією театрального життя Вербицький створює музичний супровід до театральних вистав, здебільшого перекладної польської, французької, німецько-австрійської драматургії.

Вербицький написав музику до понад 20 вистав — «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» тощо. У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, коли у Львові був відкритий театр «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку».

1850 року Вербицький отримав ієрейські свячення. Після переїздів протягом кількох років з однієї сільської єпархії на іншу, з 1856 року проживав у селі Млинах наЯворівщині.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і ПорфирійБажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах у віці 55 років.



Чи знаєте ви, що:

Як пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 150 років тому як заключний номер першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту, влаштованого в Перемишлі 10 березня 1865 року на роковини смерті Тараса Шевченка. Популярність твору М. Вербицького постійно зростала, його виконання стало частиною усіх святкових патріотичних концертів.

Музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 року, що знайшло своє відображення у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», яким пропонувалося затвердити як Державний та Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Цей закон підтримали 334 народних депутати з 433, що зареєструвалися для голосування. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

Рішенням 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 200-річчя з дня народження українського композитора Михайла Вербицького включене до календаря пам’ятних дат на 2014 - 2015 рік, які будуть відзначатись під егідою цієї найбільш авторитетної в галузі освіти, науки і культури організації.


Євромайдан 31 грудня2013

У Львові спорудять пам’ятник творцеві Державного Гімну України

До відзначення 200-річчя з дня народження о. Михайла Вербицького львівська громадськість вирішила спорудити цьому видатному релігійному та культурному діячеві пам’ятник.



В результаті відкритого конкурсу н журі визнало переможцем проект відомих львівських скульпторів Андрія та Володимира Сухорських. Відтак виконавчий комітет Львівської міськради погодив місце розташування пам’ятника у сквері на розі вулиць М. Вербицького та Генерала Чупринки.

Драма й успіх отця Вербицького

Юлія Овсяник



Хустина Вероніки з чудоЛиком синеокого русого Ісуса у Львові2015

  • 28.01.15, 22:50
  Слава Ісусу Христу ! Кращі побажання ВАМ  дорогі наші патріоти УПА...Кажемо ми офіцери капелани УПА\УГВР що нищений голодоморами\геноцидами й війнами та різними іншими біо\ хімічними \економічними і політичними аферами Народ у нас в кількісній меншості серед того постімпер совкового населення а також Народ ще старається через страсті втямити що і як робити та за ким йти...а ми як козаки Христові для людей пропонуєм просту і мудру формулу що треба йти за Богом і тими ОУН людьми які безкорисливі і побожні та не прагнуть влади земної а говорять що робити і як боротися перш за все за скорішу владу з небес Бога і Божих воскреслих з небес Героів та тих які з смертних людей будуть обрані на це Богом... Наші люди діють совісне де мож всюди але часто не кажуть що вони є голодюківці \бандерівці... Тож віримо що вже скоро все це стане і Україна з Богом повстане і переможе ...а до цього це все лиш увертюра до ВЕЛИКОДНЯ ПОВСТАННЯ яке очолити можуть лиш Бог і воскреслі вд небес Герої з Кобзарем...Це втямили Бандера \Шухевич\Ленкавський а написав ще в 50 роки пророчу про це книгу для ОУН Дмитро Донцов "За яку революцію...." Це є в пророцтвах загиблого в 1944році нашого 22 річного героічного офіцера і капелана УПА Степана Навроцького ..Дай Бог всім побільше зрозуміти це і совісно молитвою\справою\коштом\словом помагати ОУН\УПА Бандери й Голодюка... бо саме від нас будуть ті що в Украіні стануть навіки вічні з Богом головні... Постарайтеся хто може 1\15лютого 2015року до Стрітення Господнього приїхати у Львів і попросити в давньому славному найбільшому по чудах в Галичині СвятоЮРСЬКОМУ ХРАМІ УГКЦ перед святим русим синеоким справжнім лицем нашого Христа Бога .....за ВОСКРЕСІННЯ СВЯТИХ і скорішу над Антихристом Путіним нашого КОЗАЦТВА УПА й АТО Перемогу до свята Юрія \травня 2015року та щоб влада в Украіні була більш щира українська а не лукава жидівська та щоб прийшли до нас ЯВНО 2015року в Галичину на весь світ вічно царювати Христос Бог і Пречиста Божа МАТИ ! Щоб вернулися з небес кращі майданці і загиблі герої страдники а найбільше козаки і повстанці+щоб згинули усі вороги БожіМНОЖТЕ  чудову вістку  ХРИСТИЯНИ ...ВІРМО  що наш Ісус  синеокий русий Христос   БОГ своіми благодатями  був є і буде все більше з нами проти московитів які  поклоняються чорноокому  чорноволосому Лжехристу ....30 СІЧНЯ - 15 ЛЮТОГО З ВИСТАВЛЕННЯМ   з 7до   23години  у     ЛЬВІВ ( у  головний  ХРАМ УГКЦ святого Юрія  )   ПРИВЕЗУТЬ З ВАТИКАНУ унікальну реліквію — оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа, який відомий також як Хустка св. Вероніки  (ВІДБИТОК ОБЛИЧЧЯ ПІД  ЧАС ХРЕСНОЇ ДОРОГИ  згадайте 6 стацію  розважань страстей Бога )   ;  Памятаймо що наш ІСУС синеокий і русий саме таким його бачать й чують   Генерал УГВР  Дністер\ГОЛОДЮК   та інші  наші вірні  УГКЦ та УПЦ кп   ХРИСТИЯНИ   візіонери  УПА  також ХУСТИНА ВЕРОНІКИ ЦЕ  по часі 2 зображення   бо Перше  ЧУДО    Ісус  зробив давши святому Апостолу Тадею   своє   зображення   на полотні  обтерши  своє лице  після  умивання водою \це було  за кілька тижнів перед  Хресної смертю і ВОСКРЕСІННЯМ нашого  СПАСА....Тому  є ТРИ свята   СПАСА  в серпні  ....Також   ЯК ВИЯВ НАЙБІЛЬШОІ Божої  ЛАСКИ до   УПА і УКРАІНЦІВ   Христос дав   єдине в світі своє нерукотворне зображення на  СКЛІ В ДЖУБЛИКУ на свято УПА 14\10\2009року в останні місяці Президентської  влади правдивого християнина Почесного друга УПА Віктора Юшенка !!!  Генерал УГВР   Голодюк   єдиний раз  від Бога мав дозвіл  побувати  в Джублику на прощі   перед тим чудом  27  липня  2009р   та ПЕРЕДАВ   головному священику ХРАМУ УГКЦ  Джублика  о.Атанасію Чепішу... ОСОБИСТО В РУКИ  чотири  ВІДЕОдиски  УПА з  4  сенсаційними фільмами   " Благовіст  2009 "  про те де буде описана в главах Одкровень ІВАНА   Божа всесвітня столиця  Золотий КУБ 12км   НОВИЙ ЄРУСАЛИМ   в Прикарпатті  та  які вже є і ще будуть там   Божі чуда  ...пророцтва   про Антихриста Путіна   що почне війну в Криму і на Донеччині  з метою походу на РИМ та  захоче царювати в Київі... \.Наш Провідник  УНРуху УГВР\УПА\ОУН  сказав що   не знає як але БОГ дасть  чудо в Джублику  до кінця року  що свідчитиме що він дійсно є правдивий Генерал капелан УПА   і що сказане ним   є  правда  і що  якщо священики не закличуть людей   голосувати тільки за Ющенка  то його програш приведе до влади  ще  зліші сили та  хід історії Украіни буде більш трагічним ...Голодюк  сказав  що ще   в серпні  1995 році йому в час  25 ДЕННОГО   християнського походу соколят і козаків УПА  було відкрито що до 7 років  в  Закарпатті  будуть  яви Бога і  Богородиці з  Сонця   до ЧУДОджерела  і молитви людей  в  бік Прикарпаття  на схід Сонця  і все  це  сталось в серпні 2002року  в Джублику   ..Голодюк  сказав 2009року  що наступного разу БОГ  сказав  і показав  як  він  не знає коли   і в якому році   але не автом а на чудоконях   приїде в Джублик уже з воскреслими   святими  Героями і друзями УПА...Проте через  злу агентуру  масонів  у Львів привезли   те що називають "Хустиною Адгара "....Ми  умисно за Божим наказом як священники УПА передавали тайні новини   ...та   не давали до 15 лютого 2015року    явно людям інформацію про це  бо наші друзі там  в СвятоЮРСЬКОМУ  храмі пояснювали чому Лжехристос є  чорноокий та ттемноволосий  такий як у книгах еговістів та  московських попів а чому  наш Бог РУСІ  є русий і синеокий Ісус ...і  що саме такий він є на правдивиї іконах та саме таким Бога бачать наші візіонери головне право пояснення  снів і видінь  та Божих передань   від яких  за рішенням УГВР та  Христа  й Богородиці від 2010року в інтернеті має  особливо авторитетний   в 90 роках народний депутат а  від  7 травня  1995року   явний  Провідник УНРуху ОУН\УПА\УГВР  керівник нашої ІНТЕРНЕТпятірки офіцерів\капеланів УПА  Генерал УГВР  Борис Голодюк\Богдан =Павло ДНІСТЕР  ....Борис Борисович є   легендарна  в історії сучасної Украни   відома міліонам людей  людина  котра  своєю безкорисливістю і чесністю та героізмом  а також  небажанням бути  в сучасних владних структурах та  праведними справами \постом і молитвами заслужила особливі Божі благодаті та  видіння  й спілкування з Христом  й Богородицею  щодня після Святого Причастя   в ІФ Головнім СВЯТОвоскреснім  Храмі  УГКЦ від 2009року  через чудоікони або іншим містичним  способом  .....Те що сталося у  Львові з виставленням лжеікони  свідчить що  прихід Лжехриста  вже близький   а більшість  християн умисно задурюють підкуплені або застрахані  масонами  священики та єпископи....за яких треба покутувати і молитися   прощами до Хрестів  Кобзаря і Каменяра в Франківськ   а  ПОЗИТИВНИМ Є ТЕ ЩО БАГАТО  ЛЮДЕЙ В ЦІ 15 ДНІВ  щиро  МОЛИЛИСЬ   В НАЙБІЛЬШСВЯТОМУ І НАМОЛЕНОМУ МІЛІОНАМИ ЛЮДЕЙ  Львівському  СВЯТОЮРСЬКОМУ ХРАМІ   УГКЦ та між собою говорили   чому ІСУС  є босий  та русий і синеокий   та має постійні наскрізні ГВІЗДрани на долонях  та ногах  а Лжехристос  СКОРО явиться  взутий  та матиме лжерани на запястях  та чорні очі й темне волосся  http://blog.i.ua/user/4400999/1280307/ Бог  скоро ймовірно   до СВЯТА  Юрія  тобто до травня 2015року  прийде і кожному воздасть своє...Ми ж   офіцери\капелани УПА  маємо робити все щоб   люди вірили  героічній  нашій   УГКЦ  бо це  по мирянах    є найбільш патріотична й ненависна сектантам  та путінцям  християнська конфесія  яку  вже багато  років КГБіси  хочуть  розвалити  "  ПІДГОРЕЦЬКИМИ догналістами ЛЖЕКВІРАМИ " ...Також   саме   серед воскреслих з небес буде багато  тих  хто був вірний УГКЦ  та  хитрував  з масонами  .... Наш  ГОЛОВНИЙ ЯВНИЙ  капелан  УГВР    Голодюк \ДНІСТЕР  сказав   явно  вперше аж  в  травні 2009року   за  Божим  наказом  що від  1991року він був тайний священик УПА  а саме з травня  2009 року  листівки УПА повідомили  що Бог  благословив  а УГВР затвердила на свято Юрія  Переможця присвоіти  генерал полковнику УГВР  "Дністру " єдине  в історії УПА \УГВР  звання Генерал капелана УПА та визначити його  як явну першу особу в трактуваннях  Божих передань для  журналістів  ЗМІ через тайних візіонерів УПА...Звісно що все це підтвердили   правдиві листівки мережі УПА  та авторитетні  політики і священики  явно або тайно   та  сам БОГ через ваізіонерів в різних областях Украіни   а також  ЧУДОМ яви  Третього  нерукотворного  ОБРАЗУ синеокого русого Ісуса з ГВІЗДраною на правій долоні яка була явлена  у склі  саме 2009року на свято УПА  14жовтня після того  як там вперше у формі Генерала капелана УГВР побував Борис  Голодюк  27 \7\2009року та сказав  про все що мож від Бога і УГВР  на сповіді   головному священику УГКЦ в Джублику  ВІРМО В ПЕРЕМОГУ козацької  християнської  УКРАЇНИ з синеоким русим   Христом  Богом !  НАШ  Генерал УГВР  попросив молитися  за те щоб в наступнім 2010році  Бог скорше дозволив  в інтернеті  діяльність ІНТЕРНЕТпятірки УПА  та  ширення відео " СВІТЛО ВІРИ УПА " а серед них  і відео про  ту прощу 2009року  в Джублик  ...Голодюк   передав тоді  в липні 2009  року  також наказ Бога кликати людей на прощі  до Страстного  й Сонячного  Хрестів УПА  в Франківськ  біля   яких Бог обіцяв дати  найбільш гідним християнам великі   чуда зцілень і дива   сходжень  ЧУДОХрамів   з воскреслими тисячами святих якими керуватимуть хрещені в обряді УГКЦ   молоді і вічні  Генерали УГВР     Тарас Шевченко\КОБЗАР   та Іван Франко\КАМЕНЯР  ...   Щасливо ! ВІРМО  у Перемогу Бога і просімо не за своє дрібне а за те що потрібно всім людям ...за СКОРІШЕ  з небес  воскресіння на спасіння світу  наших Героів УПА і АТО з БОГОМ  !!!  Слава ІСУСУ ХРИСТУ   .ГАНЬБА 1 КОМУНОІДІОТУ Й СУПЕРзлочинцю ЖИДОМАСОНУ ЛЕНІНУ https://www.youtube.com/watch?v=nvokMhgWPCI ! Дай Бог сил нашим патріотам скорше знищити всю КОМУНОсволоту.... БОРІТЕСЯ ! ПОБОРЕТЕ ! Ганьба Леніну й Путіну та всім КОМУНОмудакам РАШОпедерації .....Слава Украіні !.

28 січня 1992 року. Державний Прапор України


28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову "Про затвердження державним прапором України Національного прапора" (хоча і далі діяла стара Конституція, де як державні описувалися символи колишньої УРСР). В ній зазначається: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

На морському торгівельному судні український прапор був вперше піднятий 12 лютого 1992 року в іспанському порту Валенсія за ініціативою капітана т/х «Кременчук» (ЧМП) В'ячеслава Кисловського. Боцман з двох сигнальних прапорів зшив синьо-жовтий прапор, який і був урочисто піднятий над судном.

Рішення про піднімання на судах українського прапора було прийняте пізніше. 11 вересня 1992 року відбулося його перше офіційне урочисте піднімання на пасажирському теплоході «Іван Франко» в Одеському порту.

Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).

Українська революція 2013-2014 років перетворила український прапор та синьо-жовту атрибутику на символ боротьби України з "Русским Миром", Кремлем, російським імперіалізмом та іншими противниками української державності та незалежності.

Джерело


Революція Гідності (фото)

Про перший львівський хмарочос

  • 27.01.15, 23:13
Один із найвідоміших у Львові будинків — це Будинок Книги, який до 1939 року був відомий як будинок Шпрехера. 

А у старій будівлі на першому поверсі знаходився ресторан "Монополь", де часто любив читати газети, попиваючи каву, Іван Франко

Єврей Іона Шпрехер — фантастично багата людина, власник найбільшої будівельної фірми в Галичині — в житті був фантастичним скнарою. Він усе життя харчувався лише бульбою з олією і завжди ходив пішки, бо шкодував 20 грошів на трамвай. 

Новини Дрогобича на Drohobyczer Zeitung

Дізнавайся цікаве та корисне про Дрогобич на Drohobyczer Zeitung http://www.drohobyczer-zeitung.com/

- Новини Дрогобича 
- Афіша Дрогобича
- Довідник Дрогобича
- Готелі Дрогобича
- Усі кафе, ресторани, кнайпи, кав'ярні Дрогобича
- Усі бібліотеки Дрогобича
- Усі банки, банкомати, обмінники Дрогобича
- Усі сайти Дрогобича
- Відомі люди Дрогобича
- Книги про Дрогобич та Дрогобичан
- Бруно Шульц (Bruno Schulz)
- Іван Франко 
- Легенди Дрогобича

Що ми ще не знаємо про Бандеру?

  • 03.01.15, 05:26
Дешеві "сенсації" про Степана Бандеру, що поширюються у мас-медіа тільки підтверджують, що широкому загалу ця постать досі достеменно невідома. Що насправді варто знати про цю людину? Пропонуємо огляд таких "білих плям" від дослідника зі стажем у майже три десятиліття.


Ще свіжий у пам'яті фільм про Степана Бандери, знятий і показаний одним із українських телеканалів викликав цілий шквал відгуків, здебільшого не дуже схвальних. Однак варто відзначити один незаперечний позитивний ефект, досягнутий творцями цього, з дозволу сказати, "документального кіно". У інтернетпросторі активізувались запеклі дискусії про місце і роль провідника ОУН в національно-визвольному русі, тобто, хоч і в не дуже доброму контексті, але хвилю інтересу до особистості С.Бандери авторам спровокувати вдалось.

Тож, якщо ставилась мета: в будь-який спосіб, включаючи провокації та маніпуляції, здетонувати кількість згадувань цього імені в ЗМІ та в суспільному обговоренні, то вона досягнута! Але, на жаль, на цьому здобутки медійних "дослідників" біографії лідера українських націоналістів, як видається, і закінчуються.

Що ще яскраво продемонструвала ця телетрансляція напередодні чергової річниці з дня народження, це те, що за більш як два десятиліття після здобуття Україною незалежності, а отже, як логічно мало б бути, після припинення провадження на державному рівні широкомасштабної кампанії з очорнення як самого Степана Бандери, так і діяльності очолюваної ним Організації Українських Націоналістів, натомість, для пошуку та популяризації правди з цієї тематики практично не було зроблено майже нічого. Численні зусилля, формально спрямовані на висвітлення маловідомих сторінок з життя та діяльності контровесійного політика, фактично зводились до тиражування давно відомої середовищі української діаспори інформації, яка, на жаль хибувала браком достатньої, підкріпленої незаперечними, навіть для опонентів, доказової бази. Люди, що писали про Бандеру, виходили зі своїх особистих переконань, що йдеться про героїчну самопожертву заради України й очікували, що всі навколо так само відразу з ентузіазмом сприймуть такі тези.

Робилось це в основному людьми не обтяженими академічними титулами, а ще, дуже часто, політично заангажованими. Натомість поодинокі вартісні речі, як наприклад трьохтомне видання документальних матеріалів впорядковане під редакцією доктора історичних наук Володимира Сергійчука, чи скрупульозно зібрані нині вже покійним Григорієм Дем'яном по всій Україні та за її межами спогади про С.Бандеру його родичів, односельців, співробітників і звичайних сучасників... залишаються маловідомими для широкої громадськості.

Сумнівно, що про існування цих ґрунтовних праць знали й сценаристи "Секретів Бандери". Скориставши із звичайної публіцистики, вони навіть ті дійсно цінні свідчення, що потрапили в їх руки завдяки унікальній можливості побувати в Кракові, Берліні, Мюнхені, спілкуватись із представниками тамтешніх архівних установ, витлумачили на диво поверхово й помилково, ставши жертвою пануючих штампів та упереджень.

Зупинімося на кількох моментах, які підтверджують вищевикладене.

Генеалогія роду, прізвище. Було названо кілька версій походження прізвища "Бандера". Безапеляційно, з посиланням на "експерта", відкинено прив'язку його до романомовного кореня в значенні "прапор", "знамено", "хоругва", натомість озвучено вкрай екзотичні варіанти чи то болгарського, чи то польського, чи навіть молдавського походження – від міста Бендери...

Але всі, хто хоч трохи цікавився цією темою, міг зустріти непоодинокі свідчення про існування так званих "бандерій" – кінних загонів в Угорщині, а також в інши х державах, що мали пряме чи опосередковане відношення до Галичини. Цей термін згадується в закордонних енциклопедіях, тому й дивно, на якій підставі "спеціаліст-філолог" так "авторитетно" заявив, що "в жодних словниках слово "бандера", або й навіть подібне не згадується. БАНДЕРІЯ (від лат. banderium – прапор, знамено): кінний загін, що виставлявся в Угорщині дворянами, при чому кожен дворянин йшов під власним прапором за своїм керівником. (Джерело: Словник іншомовних слів. Чудінов А.Н., 1910р.)

Військовий устав Стефана Святого зобов"язував усіх великих землевласників, включаючи духовних, виставляти відповідні їхнім володінням бандерії.Розрізняли бандерії: королівську,банів угорської корони (вищих чинів королівства, напр. палатина, бана Кроації, воевод, прелатів, світських вельмож, комітатів и королівських вільних міст. Турецьке панування турків знищило такий порядок, але й надалі в урочистих випадках (напр., при коронації, прийомі високих осіб и т. д.) з комітатів депутації вершників носили назву Бандерій. (Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона). Аналогічні бандерії існували і в середньовічних Франції та Англії, але там їх формувало купецтво.

У 1930 році в Калуші його в черговий раз заарештувала польська поліція. Можна сказати, що причиною стало дотримання саме цієї точки Закону. Підставою була організація бандерії – несподівано оригінальної (кінної) зустрічі-вітання з нагоди відвідин міста митрополитом Андреєм Шептицьким...За спогадами старожилів: "Степан Бандера брав коні, у шаровари вбирався...шапка-кучма – і з ними (місцевими хлопцями) марширував...". Саме до того часу (кінець 20-их рр... ХХ ст.) належить фото Степана у козацькому однострої з крісом у руках (тепер зберігається в музеї його імені).

С.Бандера народився в селі Старий Угринів, назва якого, ймовірно, пов'язана з уграми та Угорщиною. Звичайно це не доводить однозначно, що саме прізвище "Бандера" – угринівського походження, бо як відомо воно походить з роду батька- о.Андрія, а він, в свою чергу, народивсю в Стрию... Але, на Західній Україні Угриновів є майже десяток, так що сліди взаємин з уграми залишились не тільки на Калущині...

"Факти" з дитинства та юності. У такий самий оригінальний спосіб творці фільму шукали достовірних свідчень про дитинство Степана, сфокусувавшись, чомусь, на селі Бережниця, а не в рідному для нього Старому Угринові. Відстань між цими населеними пунктами становить кілька кілометрів. Малоймовірно, що взагалі діти о.Андрія Бандери, що дійсно був священиком у обох селах, бували в сусідньому поселенні в перше десятиліття свого життя. С.Бандера народився 1 січня 1909 року у священичій резиденції угринівської церковної громади, де тепер діє його історико-меморіальний музей.

До місцевої початкової школи він дійсно не ходив, і не через якусь розумову відсталість /як це натякається у фільмі/, а тому, що просто вона не діяла в часі воєн: спочатку, з 1914 року, Перша світова, а потім польсько-українська, що фактично тривала на тих теренах до 1919 року. В ході бойових дій родина священика, що був військовим капеланом у лавах Української Галицької Армії, змушена була покинути рідне село і перебувала в Ягольниці біля Чорткова.

З того ж 1919 року найстарший із синів сільського пароха подався на навчання до Стрийської гімназії, де мешкала рідня по материнській лінії. До Угринова приїзджав зрідка – на вакації. А з 1933 -го року о.Андрій змушений був польською владою перейти до іншого деканату і став настоятелем церкви у Волі-Задеревацькій на Стрийщині.

Якщо це все взяти до уваги, то стає зрозуміло, що власне зі Старим Угриновом, Степана пов'язувало не так багато, й не так легко знайти когось, хто міг би щось правдоподібне розповісти про його дитячі та юнацькі роки. А з яких причин творці кіна, що претендує на статус "документального" сприйняли на віру й включили до сценарію дуже сумнівні твердження особи, яка народилась у 1950-их роках, ніколи не жила в Угринові – ще одне із багатьох риторичних питань.

Так, о.Андрій з 1913-до 1932 років служив і в Бережницькій церкві, але ж родина жила в неблизькому Старому Угринові. В Бережниці було невеличке приміщення на кілька кімнат, де священик залишав візок, яким їздив від села до села, переодягався, готувався до служби, міг і заночувати у виняткових випадках, але як це все стосувалось самого Степана? Якщо чиясь двоюрідна тітка й могла прислуговувати на тому обійсті в Бережниці, то чисто теоретично можна припустити, що вона могла комусь щось розповідати хіба про побут самого ксьондза, а не про його сина. Якщо б інтерв'юери хоч трохи критичніше підходили до збору інформації, то вони б відразу відкинули фантазії про само придушення Бандери як нереалістичні. Та й сам розповідач повідомляв про проблемну достовірність цих переказів, ніби то отриманих через треті руки.

Фізичні дані та "комплекси". Ще в другій половині 90-их років, мені вдалось натрапити на архівні матеріали про арешт Степана Бандери в 1928 році за організацію вшанування 10-ої річниці ЗУНР, поміж інших документів там виявились: опис його фізичних даних, включаючи зріст, а також рукопис вірша, що був присвячений Юлії Якимович з Бережниці.

Зокрема, щодо зросту. Йшлося про те, що там дійсно його зафіксовано – 159 см., але тоді Степанові було тільки 19 років. Достатньо глянути на пізніші фото, щоб переконатись, що його організм продовжував розвиватись, значних зусиль, доречі, задля цього докладав і сам юнак, який поставивши собі за мету вступити до Пласту та стати до лав борців за Україну, почав активно займатись спортом: в т.ч. відбиванка, теніс... Ніхто напевно не знає, що арештували крайового провідника ОУН в студентському гуртожитку Львівської Політехніки, де він залишився заночувати, бо разом із товаришами займались влаштуванням тенісних кортів, там їх і застала облава і повальні арешти. Так, до певної міри – випадково, керівник грізної ОУН потрапив до рук польської поліції, і аж там, при встановленні особи, завдяки тому, що поляки вже отримали з Чехії "архів Сеника", його було ідентифіковано як організатора замаху на міністра Перацького.

Разюча різниці у зрості С.Бандери та інших хлопців на фото, що було продемонстроване в ефірі пояснюється дуже просто. Це були не його однолітки, а старші на рік-два товариші. І це аргумент, що не принижує молодого націоналіста, а якраз навпаки. Ставши гімназистом, Степан зблизився з кількома активістами з середовища українського шкільництва Стрия. Варто назвати хоча б Степана Охримовича та Івана Габрусевича – майбутніх керівників Крайової Екзекутиви ОУН, знищених у майбутньому поляками, які на той час ходили до "вищих кляс", але дали особисті рекомендації своєму молодшому побратимові, висунули його на провідні ролі в організаційній мережі.

У зрілому віці, в цьому можна переконатись за численними твердженнями сучасників та світлинами, С.Бандера мав не менше 165 см. зросту, дехто вказує, що всіх 170. Остаточно поставити крапку в цьому делікатному питанні, раз воно стало приводом таких інсинуацій, могло б знайомство з медичними документами Штефана Попеля післявоєнних десятиліть, але так як використовувалось псевдо, а не правдиве ім'я, та й дуже близькі родичі Бандери в Німеччині тепер не проживають – поки що остаточних даних або не здобуто, або ще не оприлюднено.

"Парубоцькі невдачі". Такими ж малообґрунтованими є й подробиці, якими обросли взаємовідносини юного Степана з бережницькою дівчиною. Єдиним стовідсотково достовірним документом є вірш, авторства С.Бандери і їй присвячений. Все інше: демонстративна відмова селянки ксьондзовому синові, його психологічні травми з цього приводу тощо – не більше як плід творчої уяви кінотворців. Щоправда, заради справедливості треба відзначити, що пани з "Секретів Бандери" не були тут першопрохідцями, вони ще раз повторили необґрунтовані припущення, запущені в світ десь десятиліття раніше іншими своїми колегами, які також взялись знімати фільм про життя історичної постаті, взявши під мікроскоп його відносини з жінками. І якщо щодо А.Чемеринської та Я.Опарівської-Бандери все було висвітлено менш-більш об'єктивно, то втиснувши в сюжет, для чистоти жанру, третю жінку з Бережниці Шляхетської, вони тільки побіжно її згадали – через те, що більше Юля поруч із Степаном не згадувалась, було зроблено припущення, що відносини в них не склались. А вже цьогорічні "кіношники" аж занадто перестарались в яскравій деталізації і навіть вульгаризації цієї історії.

"Лист Гітлеру". Насправді, "Меморандум" Бандера до Гітлера писав у знак протесту проти приєднання Галичини до "Генеральної Губернії – фактично до Польщі ", а Буковини та "Трансністрії"- до Румунії і створення з решти української території "райхкомісаріату". І це було зроблено в 1941 (!), а не в 1944 році (як це показали у "фільмі"). Отже, в дійсності, С.Бандера, будучи в руках гітлерівців сам, в той час, коли були арештовані тисячі членів ОУН (тому й вислови Бандери були відносно лояльними) осмілився виступити з протестом проти такої політики Гітлера. А творці цього "шедевру" все перебрехали і виставили його якимось лизоблюдом і зрадником, який ніби то випрошував собі особисте визволення вихваляючи фюрера...

"Громадянин Німеччини". Всі ми знаємо про жваву дискусію, що тривала, та ще й триває стосовно того, чи міг бути Степан Бандера офіційно визнаний Україною як державою Героєм України, формально не будучи її громадянином. Так от, як запевняють представники родини Провідника, лідер українських націоналістів за всі роки, коли жив на чужині, жодного громадянства так і не приймав! Він, як і майже всі українці Західної Німеччини на той час мав статус: "переміщеної особи", "гайматльос" (особа без жодного громадянства). Більшість колишніх каретників, остарбайтерів, та інших наших співвітчизників, що опинились на у післявоєнній Німеччині, наприкінці 40-початку 50-их років ХХ століття виїхали в інші країни Заходу, здебільшого в Канаду, США, Австралію. С.Бандера залишався в Федеративній Республіці Німеччині, але громадянства цієї країни не набував. Доречі, дехто з теперішніх старожилів української діаспори Мюнхена, отримали громадянські права в країні свого перебування тільки в 70-80их роках...

Якщо ж врахувати, що очолювана ним Організація Українських Націоналістів 30 червня 1941 року проголосила у Львові відновлення Української Держави, яка мала продовжувати кращі традиції попередніх державницьких формацій нашого народу, і взявши до уваги те, що власне С.Бандера як ідейний натхненник проголошення незалежності та Я.Стецько як безпосередній керівник (прем'єр-міністр) відкинули вимоги німецьких чинників про відкликання Акту 30.06.41 р., то приходимо до висновку, що формально-юридично, всі українці, які за своєю волею підпорядкувалися владі Українського Державного Правління, могли вважатися українськими громадянами. Отже, не прийнявши зі своєї жодного іншого громадянства після ЗУНР та УНР, Української держави (1941р.), де-юре, Степан Бандера залишався громадянином України.

Розкол ЗЧ ОУН. Показана у фільмі інсценізація мала переконати глядачів, що від Степана Бандери відвернулись ВСІ недавні його соратники і він демонстративно пішов з Організації. Як же все було насправді. Звернемось до конкретних фактів. Непорозуміння в керівництві Закордонних Частин ОУН були інспіровані радянськими спецслужбами. І вдалось їм це не через безпосередню зраду когось із українців /думка про мало не хворобливу схильність українців до зради також нам постійно вперто втовкмачується/, а тому, що один із співробітників західних розвідок, з якими вимушена була контактувати ОУН заради підтримання зв'язків з підпіллям в Краю, а саме Кім Філбі, виявився прихованим агентом КДБ. Так до рук чекістів потрапим М.Матвієйко, який, під тиском численних фактів, які переконували його, що мало не всі керівники як підпілля в Україні, так і, тим більше в еміграції, вже давно зрадили національний рух, стали подвійними, або й потрійними агентами, заради порятунку власного життя й пішов на співпрацю з Москвою. Так від його імені зявились "одкровення" про деталі особистого життя Провідника.

Виступаючи за виключну орієнтацію на власні сили українського народу, Бандера виступає за об'єднання навколо національної ідеї всіх політичних сил: "Наше ставлення до всіх інших українських політичних течій, концепцій і організованих сил формується завжди відповідно до того, як вони ставляться до актуальності боротьби, програмно і практично. Принцип найбільшого скріплення українського фронту і концентрація в ньому всіх придатних сил стоїть перед принципом власних політичних інтересів".

У 1948р. ЗЧ ОУН увійшла до складу Національної Ради. У квітні 1948р. у зв'язку з розходженням у трактуванні взаємовідносин з Краєм, Бандера запропонував Лебедеві перебрати головування, а в грудні 1950р. повністю залишив керівну посаду в ЗЧ ОУН і планував перейти в Україну. Четверта конференція ЗЧ ОУН у травні 1953р. знову обрала Степана Бандеру Головою. Провідну позицію його підтвердила і П'ята конференція ЗЧ ОУН, з того часу всю свою енергію керівник ОУН спрямував на вирішення таких завдань: організування теренів, крайові зв'язки, зовнішня політика.

Фінансовою базою різнопланової роботи ЗЧ ОУН в українській визвольній справі були внески нашої діаспори. Чинники США запропонували підтримку в обмін на співпрацю. Незважаючи на певні тактичні переваги, які були обіцяні, Бандера виступав проти орієнтації націоналістичного руху, а також Антибільшовицького Блоку Народів, на американські інтереси.

З метою консолідації сил Провідник ОУН здійснив ряд поїздок до Англії, Канади, Італії. Коли американські ракети були виставлені на Україну, Бандера намагався протестувати, побував для цього в Бельгії та Франції (Париж). В липні 1954р. С.Бандера побував у Іспанії, де йому пропонував підтримку, сприяння і навіть утримання Франко, але цей варіант був відкинутий через віддаленість від України, що значно ускладнило б безпосередні зв'язки з підпіллям.

Вбивство С.Бандери. Зміни в розкладі сил у світі, загострення "холодної війни", давало нову надію українцям. ОУН під проводом Бандери у другій половині 50-х рр. ХХ ст. значні зусилля сконцентрувала на посиленні підпільної мережі безпосередньо в Краї, розширення охоплення боротьби на всю Україну. Підготовці до дій у нових умовах було присвячено, зокрема, спеціальний вишкільний курс у 1958р.

Групи йшли в Україну. Бандера брав участь у їх підготовці. Наприклад, він придумав спеціальні конструйовані драбини для подолання загороджень на чеському кордоні. Можливо саме активізація антибільшовицької пропагандистської, політичної і практичної діяльності і прискорила смерть Провідника ОУН.

Замахів на Провідника ОУН було багато, але до того їх вдавалось попередити СБ ОУН. Мешканці будинку на Цеппелінштрасе, де був офіс ОУН, протестували через кількаразові вибухи в приміщеннях на першому поверсі. Потім він винаймав будинок у Бурмайстра в Брайбруку над озером Амерзе. Бандера жив деякий час біля Штамберзького озера в лісі, а нарешті перебрався на Крайтмарштрасе в Мюнхені.

Біля нього в різний час були охоронцями: перекладач Ярослав Бичкович, колишній старшина УПА Василь Ніновський (кур'єр "Чупринки"), Дмитро Міськів, Чуйко, Василь Шушко. Та всі заходи безпеки не врятували, коли найвище керівництво КГБ і СРСР в особі Шелепіна і Хрущова вирішили ліквідувати його, як загрозу своєму пануванню на Україні.

Свого часу Хрущов у мемуарах писав: "Коли Бандера побачив, що німці і не думають виконувати дані йому обіцянки про утворення незалежної України, він повернув свої сили проти них, але при цьому не перестав ненавидіти СРСР. Спочатку він став вождем українських націоналістів у західних областях, а пізніше – загальновизнаним вождем українського націоналізму".

Злочин було здійснено руками запроданця. Відразу було розгорнуто акцію з дискредитації Бандери і спотворення фактів навколо його смерті. Українство ж сприйняло сумну звістку як непоправну втрату, яка ще більше скріпила ряди борців за волю Батьківщини.

Смерть Степана Бандери була закономірним апогеєм політики міжнародного бандитизму, яку проводила тогочасна керівна верхівка СРСР, зокрема КДБ, але внаслідок ряду обставин (акції протесту української діаспори, публіцистична активність лідерів ОУН, недооцінка глибини проникнення ідей націоналізму в українських масах, значення постаті Провідника для інших поневолених Москвою народів...) наслідки цієї трагічної події значно відрізнялись від тих цілей, які переслідувались організаторами злочинного вбивства.

Захистивши ще у вже тепер далекому 1998 році магістерську дисертацію "Степан Бандера: формування світогляду, початок політичної діяльності,1909-1933, досі вважав, що біографія цього громадсько-політичного діяча вже була досить непогано висвітлена. Однак, як бачимо, ще дуже багато треба робити, щоб об'єктивний життєпис Провідника ОУН став надбанням широкого загалу. Для того, щоб бути переконливішими для опонентів треба спочатку самим відійти від стандартизованого набору стереотипів, та постаратись предметно й детально вивчити факти, зробити свої обґрунтовані висновки, тільки глибоко засвоївши які для себе, можна переходити до переконання інших...

У поширенні правди найбільше маємо бути зацікавлені саме ми – українці. Безкінечним та некритичним повторенням тих самих поверхових, а інколи й (на жаль) й відверто вигаданих відомостей про людину, що стала національним Героєм України, ми тільки провокуємо появу усіляких нісенітниць, до жонглювання якими вдаються "викривачі бандерівщини".

Наступними напрямками для досліджень мають стати поки що недоступні архіви московських спецслужб, документи американської окупаційної адміністрації, до якої звертався С.Бандери з метою отримання візи для виїзду в Америку, агентурні дані ЦРУ про обставини вбивства Провідника ОУН та інформацію отриману американцями від його вбивці. Непростий механізм отримання доступу до персональних відомостей Стефана Попеля (прибране ім'я С.Бандери під час проживання в Мюнхені), адже приватна інформація в сучасній Німеччині оберігається досить жорстко. Але, напевно, існують якісь можливості направлення відповідних запитів від нащадків, щоб, наприклад, отримати виписку з його медичної картки й поставити остаточну крапку хоча б з тим же питанням про зріст...

Найбільша роль в цій роботі має бути відведена, передусім, структурам, на які державою та суспільством покладені функції з вивчення та популяризації історії життя та діяльності, творчої спадщини Степана Бандери, а поміж ними музеям його імені.

Севастополь – місто української слави. ч-2

  • 27.12.14, 15:52
Про українців у Кримській війні.
Ч-2

Найбільші та найтрагічніші бойові дії цієї війни відбулися у межах сучасної України. Cвій перший удар війська Англії та Франції завдали по містах сучасної Україні – 10 квітня 1854 р. союзний флот у складі 28 суден атакував і бомбардував Одесу. У гавані було спалено 9 торговельних суден, проте цей удар було відбито.

Об’єднані війська Туреччини, Франції та Великої Британії не наважилися на висадку своїх військ на південноукраїнських землях. Проте, вони вирішили застосувати свої сухопутні сили південніше – у Криму.

Після висадки англо-франко-турецьких військ в Євпаторії та їхніх перших перемог, Микола Перший висловив побоювання, що союзники можуть прорвати оборону та захопити українські землі російської корони. Тому 13 серпня 1854 р. імператор дав згоду на формування спеціальних загонів для ведення партизанської війни у Київській, Подільській та Волинській губерніях.

Цікаво, що українці та уродженці українських земель діяли як у лавах російської армії та флоту, так і на боці противників Росії.

На боці Туреччини виступила незначна частина українців під командуванням козацького нащадка, уродженця історичної Волині Михайла Чайковського – він же Мехмед Садик-паша й генерал Османської імперії отаман Чайка. Багатонаціональні козацькі частини під його проводом досить успішно діяли у Волощині та Молдавії 

Переважна ж більшість українців воювала на боці Російської імперії, складаючи вагому частку серед офіцерів та рядового складу.

З українських рекрутів та ополченців було створено 10 полків – Азовський, Волинський, Дніпровський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський, Український і Чернігівський.

З Полтавщини добровольцями у народне ополчення пішло 9,5 тис. осіб. У вересні 1854 р. із добровольців був сформований і 1-й татарський полк, на створення якого дали гроші місцеві караїми [8].

Як зазначають дослідники, зокрема П. Ляшук, українці на той час складали до 70% особового складу Чорноморського флоту

З 1853 рjre рекрутів для Чорноморського флоту набирали переважно з Таврійської, Херсонської й Катеринославської губерній, де українці були в абсолютній більшості. Вони були звичні до спеки, вміли плавати, а доставка їх до місця служби не була надто дорогою для державної скарбниці.

Офіцерський склад чорноморців більш ніж на половину формувався з дворян і обер-офіцерських дітей Херсонської й Таврійської губерній.

Воїни-українці виявили мужність і героїзм в обороні Севастополя, Одеси, у боях на Чорному морі і на Кримському півострові, а також на інших театрах воєнних дій. Під час бойових дій своїми подвигами уславилося багато солдатів і матросів – українців.

Серед відомих героїв оборони Севастополя Сидір Білобров, Андрій ГіденкоДмитро ГорленкоФедір ДаниленкоІван Дем’яненкоІван Демченко (Димченко)Федір Заїка,Петро Кішка (Кошка)Михайло МартинюкВасиль ЧумаченкоГнат Шевченко,Макар Шульга .

Так, матрос Михайло Мартинюк кинувся у палаючий пороховий льох і витяг звідти пороховий ящик, що загорівся, чим запобіг вибуху артилерійських снарядів і врятував від руйнування бастіон Брянського полку.

Під Севастополем для союзних військ виявилися несподіваними зухвалі нічні вилазки російських солдатів на позиції й у тил противника, який знаходився практично за кількасот метрів від укріплень оборонців. У цих діях неодноразово відзначилися українці матросиПетро Кішка і Гнат Шевченко.

Легендарний матрос Петро Кішка, уродженець с. Ометинці (нині Немирівського р-ну Вінницької обл.), брав участь у 18-ти вилазках, крім того, ходив у розвідку в стан ворога сам. Відзначився сміливими, ініціативними діями, хоробрістю і винахідливістю в бою, особливо в розвідці і при захопленні полонених.

Під час однієї з вилазок, озброєний тільки ножем, взяв у полон трьох французьких солдатів. Іншого разу під вогнем ворога вирив біля самої ворожої траншеї закопане ворогом по пояс у землю тіло загиблого сапера російської армії і забрав його на 3-й бастіон. Двічі був поранений: одного разу багнетом у живіт, іншого – кулею в руку, проте і після цього з честю воював на передовій.

За відвагу і мужність був підвищений до квартирмейстера (флотського унтер-офіцера), нагороджений двома відзнаками Військового ордена Святого Георгія і двома медалями – срібною за оборону Севастополя і бронзовою – у пам’ять про Кримську війну. За заслуги його було звільнено з кріпацтва .

Герой оборони Севастополя Гнат Шевченко, призваний на флот з Бердянського повіту Таврійської губернії, під час атаки ціною власного життя захистив командира, лейтенанта Бирюльова.

Цей подвиг настільки вразив суспільство, що громадськість розпочала збір коштів на спорудження першого в історії Російської імперії пам’ятника рядовому матросу. Автором погруддя Г. Шевченка став відомий скульптор М. Микешин.

У 1874 р. пам’ятник було встановлено у м. Миколаєві, в 1902 р. його перенесено до м. Севастополя. На жаль, 1918 р. його зруйнували матроси-анархісти. Новий пам’ятник-погруддя Гнату Шевченку встановлено в 70-х роках ХХ ст. у м. Дніпропетровськ [12].

Якнайкраще виявили себе й українці Чорноморського війська, яке складалося в основному з козаків, що прибули на Кубань після знищення Запорозької Січі. Кубанці змогли відправити у Крим два батальйони пластунів з-понад 1800 осіб.

Не зважаючи на незначну кількість козаків відносно решти захисників Севастополя (75 тис. солдатів і матросів), в історії залишилися й їхні імена.

Так, лише з однієї станиці Бриньківської урядники Пилип і Арсеній Профатило, козаки Савва Шмалько, Іван Логвиненко, Іван Рябчук, Іван Кобидський, Артем Махно, Клементій Розлад, що служили у другому пішому (пластунському) батальйоні, в 1854 р. були вбиті або померли від ран під час захисту міста Севастополя.

Ще 13 бриньківчан повернулися додому неушкодженими. Був серед станичників і свій нагороджений георгіївським хрестом – Кузьма Бутко

Багато українців, представників нижчої, середньої та вищої ланок офіцерського корпусу російської армії відзначилися під час оборони Севастополя й у ході боїв на інших театрах воєнних дій.

Серед них, зокрема:

- капітан-лейтенант Василь Стеценко, начальник артилерії 1-го відділення оборонної лінії Севастополя (згодом став віце-адміралом);

- капітан-лейтенант Олександр Андреєв, командир приморської батареї № 10 (уродженець Катеринославської губернії, також завершив службу віце-адміралом);

- підпоручник Михайло Вроченський, помічник з артилерійської частини начальника 5-го відділення оборонної лінії (дослужився до звання генерал-майора польової артилерії);

- лейтенант Костянтин Голенко, командир 3-го бастіону 3-ї лінії оборони Севастополя (згодом став капітаном 1-го рангу);

- командир 2-го козачого батальйону підполковник Венедикт Головинський та багато інших.

Українське козацьке коріння мав і видатний керівник оборони Севастополя адмірал Павло Нахімов.

Одна з гіпотез пов’язує його походження із Федіром Нахімовським, який  у часи гетьмана Мазепи служив генеральним писарем Війська Запорізького.

При гетьмані Орлику Нахімовський виконував дипломатичну місію, був постійним представником гетьмана Орлика при Кримському хані. У 1758 р. він помер у Бахчисараї, де і був похований.

 часів російсько-турецької війни за Північне Причорномор’я в документах фігурує прізвище підпоручика Охтирського полку Тимофія Нахімова. Цілком імовірно, що так було змінене родинне прізвище нащадками Федора Нахімовського, які перейшли на російську службу.

Син Тимофія Нахімова – козацький старшина зі Слобожанщини Мануйло (Еммануїл) Нахімов брав участь у бойових діях проти Туреччини на стороні Росії, а за хоробрість і мужність отримав від Катерини Другої російське дворянство і землі в Харківській і Смоленській губерніях. Про Тимофія Нахімова в документах значиться, що він був "з малоросіян".

Так само і Мануйло Нахімов, і його син Степан, і син Степана, який народився в смоленському маєтку Нахімових, Павло Нахімов – адмірал, герой Кримської війни [14].

28 червня 1855 р. Павло Нахімов був смертельно поранений кулею на Корниловському бастіоні Малахова кургану і помер за два дні.

Мужньо воювали українці й на інших театрах воєнних дій.

Слід особливо відзначити внесок першого губернатора Камчатки, організатора і керівника героїчної оборони міста і військового порту Петропавловськ-Камчатський уславленого адмірала (на початок війни – генерал-майора, потім контр-адмірала) Василя Завойка – українця, який походив з дворян Полтавської губернії й коріння якого також йшло від козацького роду.

Завдяки його ініціативі та умілому керівництву оборонцям вдалося відбити напад англо-французької ескадри, що з 17 по 24 серпня 1854 р. осаджувала порт, і змусити ворога забратися геть.

Серед загиблих героїв оборони Севастополя начальник 4-го відділення оборонної лінії капітан 1-го рангу Микола Юрковський з Полтавщини (загинув 11 червня 1955 р.); начальник відділення 6-ї гарматної бомбічної батареї на 4-му бастіоні лейтенант Віктор Богданович з Миколаєва (загинув 21 березня 1855 р.) та багато інших офіцерів-українців.

Взагалі, із 155-ти офіцерів, загиблих під час оборони Севастополя, не менше 55-ти були вихідцями з українських теренів. Зі 111 кавалерів ордена Святого Георгія за оборону Севастополя у 1854–55 рр. не менше 25 – вихідці з України .

На Братському кладовищі захисників Севастополя й досі збереглися могили українців – генерал-лейтенантів В. Мольського (з Волині), П. Постольського (з Поділля),К. Сильвестровича (з Полтавщини), генерал-майора М. Тимофієва (з Херсонщини), братівПетра та Івана Ревуцьких з Полтавщини (старший був поручником і загинув в 1855 р. у 23-річному віці, а молодший під час оборони Севастополя був прапорщиком, прожив довге життя, а по смерті в 1910 р., за заповітом, був похований поряд з братом) і багатьох інших.

Загалом, не лише у Севастополі, а майже у кожному великому місті сучасної Україні є поховання учасників Кримської війни – від рядових до генералів.

Як зазначають вітчизняні історики, лише під час оборони Севастополя і лише у сухопутних військах російської армії загинуло понад 25 тис. українців [16]. Саме тому єдина в Україні батальна панорама "Оборона Севастополя" є для нас пам’яткою не чужої, а нашої – української – історії та пам’яткою вітчизняної військової слави.

Прикметним є й той факт, що в обороні Севастополя брало участь цивільне населення, жінки і навіть діти.

Прославився 12-річний хлопчик Максим Рибальченко, син матроса 37-го батальйону. У наказі говорилося: "Носив з безстрашністю ядра на бастіон, з 27 березня використовувався на камчатському люнеті, а потім добровільно вступив у прислугу до гармати, став артилеристом".

10-річний Микола Пищенко після загибелі батька-артилериста залишився на бастіоні і всю облогу хвацько стріляв по ворогові з невеликої мортири. Обидва підлітки (вперше в російській історії!) були нагороджені срібними медалями "За хоробрість".

Cаме учасники оборони Севастополя були першими серед цивільних осіб Російської імперії, які удостоїлися військових нагород.

Найвищої оцінки гідна подвижницька праця севастопольських жінок. Вперше у світі під час Севастопольської оборони були введені на фронті сестри милосердя.

Перший загін сестер милосердя прибув до Севастополя з видатним лікарем-хірургом, основоположником військово-польової хірургії, талановитим педагогом Миколою Пироговим, подальше життя якого було тісно пов’язане з Україною.

Для догляду за пораненими у листопаді 1854 р. до Криму виїхали і 13 киянок, прийнятих до Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя, якою й керував у Севастополі Микола Пирогов.

Сестрами милосердя стали дружини, матері, сестри героїв оборони Севастополя. Вони брали приклад з матроської сироти Даші Михайлової, прозваної Дашею Севастопольською, яка з перших днів оборони фортеці добровільно надавала допомогу пораненим.

Поряд з іншими сестрами милосердя і сміливими постачальницями води та їжі на передову слід назвати імена вдови матроса Дарини Ткач, яка регулярно доставляла на передові позиції квас і воду, дружини матроса 1-ї статті флотського екіпажу Олени КучерМарії Петренко

Ще однією суттєвою підставою вважати Східну (Кримську) війну частиною української історії є те, що населення українських губерній зробило значний внесок у забезпечення військ усім необхідним. Війна стала важким тягарем для сільського населення, яке забезпечувало армію провіантом, транспортом для перевезення тисяч солдатів, поранених та хворих учасників боїв.

В Україні виготовлялася зброя для армії Російської імперії. Третина гармат для польової артилерії до початку Кримської війни була виготовлена в Київському арсеналі.

Ядра для Чорноморського флоту традиційно відливали на Луганському казенному ливарному заводі, що був найближчим до театру воєнних дій. З жовтня 1854 р., коли почалася облога Севастополя, завод перейшов на цілодобовий режим роботи і за 2 роки виготовив майже 360 тис. пудів боєприпасів, збільшивши виробництво у 8 разів.

Шосткінський пороховий завод постачав свою продукцію до Південного артилерійського округу та Чорноморського флоту. У 1854–1855 рр. він збільшив виробництво у 6 разів і в 1855 р. постачав країну порохом на 43%, вийшовши на перше місце в імперії. Для виготовлення пороху на заводі використовували селітру приватних заводів Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини й Курщини.

Саме на українські губернії, а найбільше – на плечі селян Південної України (Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній), впав основний тягар постачання російської армії паливом і продовольством.

Десятки тисяч транспортних засобів перевозили різноманітні вантажі, необхідні для потреб Кримської армії. З господарства країни, переважно з названих та інших українських губерній, для потреб армії було вилучено близько 150 тис. коней.

Для забезпечення війська фуражем у квітні 1855 р. з Полтавщини до Таврійської губернії прибули 3000 косарів, які займалися заготівлею сіна.

Війна й епідемії спричинили масу поранених і хворих. У Криму не вистачало госпіталів, тому їх евакуйовували в південноукраїнські землі. Тисячі людей надавали допомогу пораненим у містах Південної України, де були розташовані шпиталі і лазарети – уся південна Україна стала схожою на велетенський госпіталь.

Так, у жовтні 1854 р. майже півтори тисячі військових були вивезені в Мелітопольський повіт. Тільки з травня по серпень 1855 р. було вивезено 44 тис. осіб. Того ж року вінницький купець Беренштейн, який виграв підряд, транспортував із Криму хворих і поранених, використовуючи для цього 1400 однокінних возів, найнятих по всьому Поділлі.

Географія госпіталів Кримської армії (окрім, власне, кримських), була такою: Генічеськ, Велика й Мала Знам’янки, Мелітополь, Олександрівськ, Берислав, Олешки, Харків, Чугуїв, Слов’янськ, Золотоноша, Павлоград, Переяслав, Прилуки, Ромни, Херсон, Миколаїв, Нікополь, Кременчук тощо [18].

Оскільки у госпіталях не вистачало військових лікарів, то там працювали звичайні лікарі й фельдшери з Катеринославської, Чернігівської, Полтавської й Харківської губерній. Німецькі й болгарські колоністи, ногайці півдня України приймали на лікування в своїх поселеннях тисячі поранених, забезпечуючи їхнє харчування.

Україна постачала кримський фронт не тільки продовольством, фуражем, порохом і ядрами, а й значними сумами пожертв.

Тисячі жителів України робили особисті внески на військові потреби. В кожній губернії збирали кошти до фонду захисників Севастополя. У вересні 1854 р. зібрання повітових предводителів Харківської губернії передало на військові потреби армії 40 тис. рублів сріблом.

На Волині за лютий 1855 р. пожертвували 113 тис. руб. для хворих і поранених. Значні грошові надходження надійшли від приватних осіб із Одеси, Херсона, Чернігівщини й Полтавщини.

Граф А. Бобринський передав на користь захисників Криму понад 200 пудів цукру та 142 пуди меду.

Значну суму було вилучено на потреби поранених із організованої в січні 1855 р. в Харківському університеті благодійної виставки картин видатного художника Івана Айвазовського.

Крім цього, мешканців півдня України зобов’язали утримувати російські війська. Селяни систематично отримували наряди на побудову мостів, доріг, гребель. Також селяни прикордонних губерній змушені були нести цілодобові караули на кордоні.

Населення українського півдня в час війни зовсім не могло займатися польовими роботами, отож багато господарств розорилися [19].

Наслідки війни для України були тяжкими і вкрай неоднозначними. З одного боку, зазнавши великих втрат у війні, Україна не отримала якихось зрушень, як у напрямку відновлення національного суверенітету чи автономії, так і в соціальному становищі.

Водночас, Кримська війна прискорила кризу самодержавства, у Російській імперії ліквідується кріпацтво, інтенсивно розвивається промисловість і транспорт.

У колах української інтелігенції та й усього населення України зростає національна самосвідомість, поширюється просвітницький українофільський рух, на що російське самодержавство відповіло новими антиукраїнськими заходами і спробами викоренити усе українське (валуєвський циркуляр, емський указ тощо).

Подальші долі більшості героїв і учасників цієї війни залишаються невідомими – історія стирає пам’ять про минуле так само, як хвилі знищують написи на морському піску.

Нагадування про героїв тієї війни виникають так само несподівано, як старі уламки затонулого корабля. Та фотографія з бородатими українськими ветеранами Кримської війни нагадує нам про небезпечність стереотипів і міфів: завжди знайдеться той, хто скористається історією для маніпуляції.

Дійсність зазвичай дещо складніша за міфи: Україна була безпосередньою учасницею і в певному сенсі – жертвою Кримської війниа Севастополь варто вважати містом бойової слави і звитяги українців, аж ніяк не меншою мірою, ніж росіян або ж англійців, французів чи турків.

Кожен із цих народів демонстрував героїзм у тій війні. Але тільки росіяни використовують Кримську війну для виправдання неоімперіалізму.

Вірмо у Благовіст Довбуша за воскресіння Героїв й Бога в Україну

  • 20.12.14, 19:37
Слава Ісусу Христу ! Кращі побажання ВАМ на Різдво і Новий 2015рік ! Що раз кожного   19 числа  ми офіцери священники УПА   особливо згадуєм  велике чудо  Боже тайної  яви  на одну годину ОЛЕКСИ ДОВБУША   опівдні в ЖУРАВЛИНУ сонячну  НЕДІЛЮ  19 березня 2000р   з   Сонця небес з Ісусом І БОГОРОДИЦЕЮ ТА СВЯТИМИ  У НАС В КАРПАТАХ 4  ПАТРІОТАМ \імена яких є в тайні  до часу явного воскресіння з небес Бога  та Героів і друзів УПА  ! Бог  який  до Богородиці  Маріі допустив 2000 роки тому    навесні  з Благовістом Архангела Гавриіла  так само з небес дав для Богородичної найулюбленішоі землі України  благовісником диво  з"яву   одягненого в прекрасні гуцульські  шати на вид 25 річного    поважного красивого Героя  Украіни Олекси  ДОВБУША  в високих побожних горах  з  піснею написаною  на згортку  паперу з  іншого боку якого була ікона  Пресвятої Богородиці  та синеокого русого Ісуса  з  Хрестом ....Бог  і Богородиця  в той час були в небі на Сонці  і Довбушу підспівували різні птахи щебетанням  а  МУЗИКОЮ  пьа рекрасними голосами  небесні  хори видимих  навколо Сонця  над журавлями  тисячі святих ...та це  було видно і чути  диш  для 4 побожних  людей   =дружини і  двох дітей  нашого ТАЙНОГО сотника УПА  Андрія Ясного  якому і було передано пісню Благовіст   та сказано  нікому пр це особисто ніколи  до явного воскресіння  Бога з святими не говорити   а   лиш   визначеним Богом  зверхникам  підтвердити на Біблії що то все  правда що він бачив і чув та отримав  та мав передати  найпер свому Генералу  УГВР Голодюку "Дністру "  до 22 числа в Франківськ   ...а Голодюк   ще тиждень  чекав дозволу УГВР  та підтверджень 4 візіонерів УПА  з різних  областей Украіни  що там Божа  Мати і Ісус    сказали що  Благовіст є Божою правдою  а також  тоді ж Голодюку  була  особлива перша  ява  Ісуса  з Богородицею   але це окрема  довга і поки що тайна  історія але пан Борис  як  1 явний Генерал УГВР і тайний священник УПА   та просто як дуже відомий своєю чесністю  і правдолюбністю та побожністю  патріот 30 березня  тобто на 11  день підписав  а на 7квітня 2000року  свято  Благовіщення підготував з друзями  переслання  сотень листів за кордон та  в Україні  з  дозволеним  Богом  скороченим  текстом Благовісту   Довбуша ..та після  агітаційноі роботи  за Благовіст  Довбуша  яку найбільше вів Голова ІФРуху ОУН   Борис Голодюк  як  давно багатьом галичанам  відомий  безкорисливістю і правдивістю ...То   більшість патріотів навіть в його організації   навпаки  сприйняла цю вість як  якусь  глупоту або  інтригу  а КГБісти  ширили   брехні про божевілля  Голодюка  або про те що він   сектант  якоїсь новоі лжевіри ...або ж продався  КГБ чи може наколений  якимись психотропами...Голодюк і сам  спочатку порівняно  мало вірив   в той  Благовіст  але з часом побачивши як  здісняються  пророцтва передані  Довбушем   все більше вірив і перконував інших   вірити  не дипячись на насміхання   та казав    відоме багатьом побожним людям  твердження  що  Бог  давно би прийшов  царювати в УКРАІНУ  як би тут  і в  світі було б більше побожних  людей  а так  більшість  людей за іх невірство і грішність  Бог  своім 2 Приходом  не спасе а знищить бо вони не повірять що це Ісус  а підуть як пише Біблія  у більшості   на спокуси Нехриста... а після того як Ісус з Богородицею   почали від 2008року   все більше являтися і говорити з Голодюком особисто то він   ще  більше  навернувся до БОГА  та через  два роки отримав дозвіл  явно у  197 серіях поширеного  на весь світ через інтернет ЮТУБвідео "Світло віри УПА " говорити те що дозволили  сказати  Бог і  Богородиця та  УГВР...   А тоді  давній    друг Генерала УПА Голодюка  та тайний  КОЛОМИЙСЬКИЙ СОТНИК  " Ясний " розповів  як 19.3.2000року ОТЕ ВСЕ  було  коли сім"я  того нашого побратима опівдні   поверталася з церкви  до своєї хатинки  у лісі  між Франківськом   й  Верховиною  ...Це був День  300ліття всенародно славного гуцула  опришка  що мав козацьке прізвище ДОВБУШ  тобто" БАРАБАНЩИК " чи "НАБАТНИК " ..бо дід  Олекси був  гарний козарлюга  ЯКИЙ бив\довбав   в тулумбаси\набати  \барабани в час бою  або на збори козаків  в час служби на СІЧІ  в Запорожжі,..Олекса Довбуш родився в селі Печеніжин  Коломийського району  а був убитий   окупантами і зрадниками Украіни в  Косівському   найвищому до Сонця  та найбільшому по територіі та красі  Прикарпатському селі  Космач  назва якого означає СТОЛИЦЯ СОНЦЯ та вишиванки в цім селі мають найбільше  сонячножовтих ниток !  Про Довбуша  та  про знаменитий бій  УПА  що знищив багато НКВДибіл ОКУПАНТІВ в цім селі  недавно  написав прекрасну поему Дмитро Павличко  що народився в сусіднім селі  СТОПчатів на СВЯТО ЧЕСНОГО ХРЕСТА  восени 1929року та  теж згідно пророцтв Благовісту Довбуша має дожити до часу явного воскресіння святих Героів  УПА й АТО з неба і впізнати серед них своіх родичів і друзів по житті серед яких буде  і знаменитий автор музики пісні " Два кольори " полтавець Олександр Білаш .... Правдою є те що славний Поет і геніальний  ХРИСТИЯНСЬКИЙ Пророк хрещений і похований в боряді УГКЦ   та номінант на НОБЕЛІВСЬКУ Премію ІВАН Франко  писав прекрасну поему про Олексу  Довбуша але був убитий отрутою жидомасонства в рік свого 60річчя перед масонреволюційним 1917роком в якому  не ленінського друга лицемрного комуномасона Грушевського а християнського націоналіста   Франка  хотіли  справжні патріоти бачити Президентом  Украінської Народної Республіки ...Правдою від Бога  є те  що керівники  бутафорної "украінської народної республіки " й фальсифікатори наших священних державницьких ідей  отой  перекручувач історіі Грушевський та політінтриган  Винниченко   як особи причетні до вбивства  нашого преславного Івана Франка  та сотень героічних  козаків полуботківців й тисяч вояків і друзів   Гетьмана Скоропадського  та масони звязані з Богомпроклятими істотами з партійними кличками " Ленін "та " Сталін" і" Гітлер"  та іншими виродками зла є  на віки вічні  в пеклі...   а  Іван Франко  має воскреснути  в Франківську  з 999 Божими обранцями  серед яких  буде й преславн ий Герой України Генерал  УГВР Роман Шухевич воскресіння якого має дочекатись прозрівши і помолодівши  вже  більш як 80річний рідний його син багаторічний страдник комуномосковських імперконцтаборів визнаний Президентом Украіни Ющенком як Герой Украіни  Юрій Шухевич  -котрий став народним депутатом України в 2014році !  Правдою є те що   від Бога  задля  росту  віри  християн і рідновірів   Божий благовіст Довбуша  не раз підверджував і доповнював людям знаменитий народний лікар  та Боговидець з Карпат Михайло Нечай  який був умисно на 83 році життя  убитий  4 ножами ворожбитів 5 ФСБісами Путіна з яких відомий  лиш молодий підставний  сатаністзек й   жидомасон  Павел  Семенов з  Днепропетровска\СІЧЕСЛАВА   що визнаний божевільним  та покривається  досі  ГЛОБАЛХАСИДзамовниками того злочину серед яких були МІЛІАРДЕРИсатанисти ХАСИДмасони Вови Путіна  та Юлі Капітельман проти  яких як потвор тьми  молився і ширив слово Боже  наш Почесний  Друг УПА й давній ОУНець  музикант і лікар  вірний УПЦкп   нащадок легендарного козацького полковника кровний  характерника  Боговидця  Данила Нечая ...Це сталось на свято днів створення УГВР в криваву пятницю  15 липня 2011року  але Бог поверне Нечая  і Довбуша  з тисячами святих  через небесні ЧУДОметалХрами які мають зійти в Карпатах ...Відомо від БОГА  через передання Ісуса та  Богородиці  а також Довбуша і інших святих що тих чудохрамів в світ зійде 357 з яких 33 в Росію і Білорусь а аж 200 в Украіну  а з них найкрасивіші і найцінніші  77 і БОЖА СТОЛИЦЯ  описана в главі 21  Одкровень Бібліі  зійде в Галичину між  потоками Сокіл та  Прут і  Дністер ... Також є правдою легенди  що   Олексу  Довбуша  підло обрехали у різних умисно написаних впродовж сотень років за ляхожидівські гроші пісні  як  пяницю і гуляку та розбійника а   корисливі чоловік і  жінка  Дзвінчуки  що отримали великі гроші за зраду й убивство  цього народного месника  втекли  з села Космач на панське проживання  аж у Львів  а нетлінне і пахнуче  ладаном мертве тіло ДОВБУША   в 45років   24 серпня 1745року  в Коломиї  розрубали  ляхи з жидами на 12 частин та повісили на застрашення нескорених галичан    в найбільші села і містечка  Прикарпаття   але  з цими святими  частками  ставалися чуда  свічення вночі і зцілень людей  тому  майже всі ті частки окупанти  терміново зібрали і спалили але люди встигли  вкрасти і сховати  4  з 12  частин тіла ...які саме це тайна але одна з часток тіла Довбуша  -його права рука  є схована  у невідомому  нікому з нині  живих місці  цвинтара  Загвіздя  рідного села  Генерала  капелана УГВР  Голодюка    що розташоване на захід Сонця    через річку  Бистрицю СОЛОтВИНО яку колись звали  потік ІЗ тобто  " Бог " або " СПАС "   в кількох сот метрах  у бік села Бандери і знаменитого ЧОРНОГО  ПОВСТАНСЬКОГО лісу біля Франківська    ....  В селі Загвіздя що поруч Франківська   жив  родич  Бориса Голодюка  дуже побожний правдивий   патріот козаків  УПА  якого в 1947році  убили  московські окупанти до того як він мав передати  ту велику тайну де саме на кладовищі  того села є нетлінна рука  Довбуша   іншим ...Отак само тайно  в Прикарпатті є поховані тіла багатьох героічних людей серед них  найславніший антимосковський  Гетьман  Украіни ІВАН Виговський який знав від Богородиці що  він має воскреснути  в Галичині біля Дністра хоч буде убитий на Дніпрі  і тіло його було нетлінне   ...16 березня 1664  коли прийшли, щоб повести на розстріл, він читав акафіст Пресвятій Богородиці. в селищі Рокитному, що на Київщині...Похований Виговський  в МАНЯВСЬКОМУ СКИТІ  в місці про яке  стане відомо  після його воскресіння в новому тілі  з небес а старе тіло  відкопане з землі так як тіло КОБЗАРЯ та  права рука Довбуша  виявляться  нетлінними ....Нетлінним є   тіла вірних УГКЦ і похованих  в 1968 бабусі та в 2013році  матері  нашого Генерала УГВР  Голодюка...Нетлінним було тіло Генерала УГВР  Романа Шухевича   і  деякі досі живі  НКВДибіли  про це  на пяну голову розповідають що тому його спалили  московські сатанисти  в 1950році на Дністрі  й це  підтвердив Бог ...також християнам відомо  що  славний потік ДНІПРО  Славутич  називався  БОРИСФЕН  ЩО ОЗНАЧАЄ  " Борисове світло "   бо  там найшли вночі  по небувалому світлі   в 1015році    НЕТЛІННІ  пахнучі квітами  тіла  двох християн мучеників  хто  підло   убиті  ...ЦЕ були   убиті   сатрапами  їх  старшого   владолюбного  окаянного брата  по батьку  ...молоді  славні  сини Володимира Великого -    князі  Борис \РОМАН та Гліб \ДАВИД    яких  першими з усіх украінців    визнали   святими  християнами   міліони  людей різних націй  та  тисячі священиків з  Папою  Римським  і звичайно їх шанують  всі патріотчні християни Украіни \ РУСІ  .... Лжеісторики Москви й світу  підло  мовчать  про те  що славлений РПЦ князь Андрей Богалюбскій  з свою КАЦАПбандою  першим перед  китайТАТАРмонгол  ОРДОЮ повбивав десятки тисяч  християн  8 БЕРЕЗНЯ 1169року   і майже все  зруйнував  з будинків і церков в Киіві і Вишгороді та ТОДІ Ж  спалив  святі тіла КНЯЗІВ Бориса і ГЛІБА  які не тліли  більше 159 років  та світилися  і мироточили  та ЗЦІЛЯЛИ  Божою БЛАГОДАТТЮ сотню років  тисячі християн  прочан  в ПЕРШОМУ на РУСІ Дівочому храмі ХРИСТИЯН Украіни у Вишгороді що був Першим КНЯЖИМ ЕЛІТНИМ містом на Дніпрі  над Киівом  біля  Борисоглібськоі КРИВАВОКРАСНОЇ  красивоЧУДОтворної    ВИШГОРОДСЬКОЇ   ікони  ...яку цей ІМПЕРпадлоКНЯЗЬ  " Андрей БОГОнеЛЮБСЬКИЙ " у кривавий  ТРАУРНИЙ  день КАЦАПнападу на Киівщину що потім став відомим з 1917року комуняцьким  праздніком " МЕЖДУНАРОДНИМ ЖЕНСКіМ ДНьоМ " ... ...8 БЕРЕЗНЯ  1169 року з своїми  КАЦАПбандитами  цей  РАШОгад  її страшнопідло  й криваворозбійно  з Вишгороду  вкрав і лукаво назвав "ВЛАДІМІРской іконою "  збудувавши за сотні кілометрів від Киіва  великий лжехристиянський храм    бо  як ІДІОТ хотів ВЛАДЕТЬ МИРОМ ...тобто всією планетою Землею  та  ДОВГО ЙОГО САТРАПИ УБИВАЛИ ТИСЯЧІ УКРАІНЦІВ  які знали мову і історію  та  християнські перекази про це ....бо ж дуже хотів як і теперішні  Кремльовсьеі РУКОводітелі  щоб ніхто не згадував   за   столичний Киів і князів  Бориса і Гліба   та історію про єдність  Божого НАРОДУ  між Дніпровською  Киівщиною й Дністровською Галичиною  ...Отой суперубивця  і  сатаніст АНДРЕЙ БОГОЛЮБСКІЙ якого за святого має РПЦерберна СЕКТА Путіна   хотів  центр СТАЛІЦУ  НОВОРУСІ  зробити  в  збудованому  за міліони  традиційно вкрадених кацапами  в украінців грошей місті  ВЛАДІМІР ...Бо є давне  проророцтво християн  що  в кінці віку  перед менш як 100 роками  коли   прийде Антихрист  з московитів що матиме ім"я ВЛАДІМІР   то безбожників й одурених людей  на всемирную революцію  перед ним підніме його предтеча  якого  теж ім"я буде  Владімір... Але проти  цих гадів пекла Бог  дасть  своіх борців  серед яких  буде  й той  який  буде сином УКРАІНКИ  СТЕПанії та  БІЛОРУСА Бориса  й матиме  ім"я Борис  та буде кровно  з княжого Богобереженого благодатного  роду  найславнішого Бориса  народжений  в перший день весни  в Галичині  неподалік місця де має  з небес Бог  дати  описаний  в главах 21 та 22 Одкровень  Івана Богослова Новий Єрусалим  як ГОЛОВНУ майбутню ВСЕСВІТНЮ СТОЛИЦЮ Божого ЦАРСТВА  ....На Головному гербі й печатці  міста Вишгорода  є постаті славних святих  синів  Володимира Великого  князів Бориса і Гліба   ..Також  про чуда святих  Бориса і Гліба говорили люди  яких  умисно  хотіли біля Вишгорода знищити Чорнобилем  взірваним КГБандитами Горбачова  в СТРАСТНУ ПЯТНИЦЮ  26квітня 1986року ...бо вже тоді СУПЕРСАТАНИСТ  Горбачов знав від чорномагів йГЛОБАЛмасонів  ВСЬОГО СВІТУ  хто такий СУПЕРСАТАНИСТ  Путін   і готовив  шлях цьому звіру пекла...   про якого багато праведних християн говорили  як про Біблійного  описаного в главі 13  Одкровень  підлого Антихриста    що має  згідно Бібліі при допомозі лукавих  жидомасонів ВСЬОГО СВІТУ   стати ненадовго  перед приходом Ісуса   \вождем й царем ВСЕмирного правительства ГЛОБАхасидів  ! Саме про це вже майже 15років  як сказав  в 2000році  у Благовісті наш  святий  ДОВБУШ ...а також що до цього має дожити  згаданий в Благовісті  " чорт мічений" Горбачов  та всі  Президенти і Премєри  Украіни  ...а Горбачов  й Кравчук вже мають понад 80років  ...Тож так воно і буде ...    але БОГ та Богородиця порятують нас і вернуть найкращих з небес але не всіх а лиш 200тисяч украінців та  близько 150 тисяч людей інших націй не з гробів а з 357 тисяч Сонцехрамів...  Від цього  передання минуло  177місяців  ....ПРОЧИТАЙТЕ  той Благовіст і втямите що   в 2000році  Довбуш передав слово про майже все те що ми пережили  і ще маєм пережити ... Бог дозволив в 2000році оприлюднити не все  а  найбільш зрозумілі  для  більшості людей  пророцтва... а поступово з 2010року  доручив нам офіцерам капеланам   найбільш відомого своєю правдолюбністю і чесністю дуже популярного колись серед галичан  депутата й Генерала УГВР  Голодюка   ШИРИТИ ЦЕ  в неті....А  30 БЕРЕЗНЯ    2000року Борис Голодюк   дав на множення  з своім підписом  ГОЛОВНУ ЧАСТИНУ ПРОРОЦТВ Довбуша   з заувагою  що хто поширить це  той матиме  особливі Божі ласки  ...Голодюк  зробив це  попередивши що він задля скоршого сповнення  Благовісту  Довбуша   починає вести  ще побожніше і  страстніше життя   та  зрікається влади і грошей і слави   знаючи що більшість людей по своій глупоті і невірству    матиме  його за дурного  ....Голодюк попередив  що Бог нагородить особливо тих  хто зніме відео про це все  і дасть Благовіст Довбуша в пресу ...   Голодюку Бог дозволив аж коли пройшло   150 місяців  з дня Благовісту  зачитати  його на відео зняте нашоі ІНТЕРНЕТгрупою офіцерів капеланів УПА  в травні 2012року   але  з  того часу  в це вірить ще  мало людей   а тому Бог  допускає  біду щоб  люди нарешті втямили  те  що  робили  й заповіли наші Героі  які жили не задля себе і своєї хати і сім"і.... Хоча новину  про сенсаційну яву  і благовіст  Довбуша  тодіж розповсюдив  по мережі патріотів   часопис УПА  "Поклик " а Генерал УГВР Голодюк  ще з весни 2000року особисто дав і переслав  в  багато  газет  та на телебачення  за Божим наказом один друкований лист  дозволеної  Христом частини тексту Благовісту  Довбуша  але ЖОДЕН журналістів  не написав  статті  або не відзняв на цю тему  ніякого відео.. Чи  це не вірство  чи може влив масонства  на ЗМІ  адже саме чудо яке сталося в Карпатах  є сенсацією а ще більшою сенсацією мали б бути  для всіх землян  що від Бога  Довбуш  ще в 2000році повідомив  про те що буде ще після двох Леонідів  два Віктора  при  владі ...Що буде Майдан і будуть тисячі убитих  в кривавій війні з Антихристом і  будуть  лжепатріоти  які дуритимуть людей  так як колись лжеповстанці  та  те що Бог   верне не з гробів а знебес не всіх  а найбільш потрібних для спасіння людства воскреслих людей в молодих вічних тілах   ...а з них  майже дві  третини будуть  християни  украінці  а особливо Героі і друзі УПА Бандери \Голодюка   ... Також  була дата коли б це все мало завершитися  ...через оптичну подібність цифр   2013 та 2015  й 2019  ми від Богородиці  мали різні свідчення  візіонерів ...Але в  2006році Божа Мати сказала  що  Ющенко це покутний явний Президент Украіни   і як  його простять люди та залишать на другий термін в 2009році то він як віруючий в ці передання християнин  переконає інших  своім авторитетом  вірити що це Правда Божа  та від 2010 буде  війна Путіна яку виграє Бог і божі люди до 2013р ...Якщо ж оберуть іншу людину  то  авторитет Ющенка умисно  будуть зменшувати так як це було  з Генералом УГВР Дністром Голодюком...і люди віритимуть  більш повільно й все це буде більш криваво  та закінчиться  приходом Бога до 2013 або 2015 або аж до 2019року ...Нагадаєм  що саме в селі  Бориса Голодюка  був  в ДЕНЬ ювілею  ПЕРЕМОЖНОЇ АНТИМОСКОВСЬКОЇ  КОНОТОПСЬКОІ БИТВИ  проголошений на всю Украіну  ДЕКАЛОГ ОУН підписаний 29червня 1929року   явно сином  священика  УГКЦ  Степана Ленкавського  який від  1959року після смерті  Бандери ДОВГО ОЧОЛЮВАВ ОУН  а серед керівництва тих хто  писав  Декалог  й робив священні справи ОУН  а потім УПА   були народжені в Полтавщині  та прославлені як  гетьманці східняки  що змирилися з січовими стрільцями    західняками  тавідступили  в Галичину  дід і прадід Бориса ГОЛОДЮКА   ....Тому  ми капелани УПА  щиро неустанно від 2010року через інтернет і  в житті широ  кличем робити все  можливе  щоб ті які вірять нам переконали щодня вірити більше ще й свої рідних і друзів ...бо по вірі нашій скорше станеться те що всі християни просять  в перших рядках  найбільш славної Ісусової  давньоі  молитви " Отче наш ...дай Бог щоб було Царство Твоє  як на небі так і на Землі... " Памятаєм що Ісус казав що остання дні будуть зимою  такі страшні  владою Антихриста  що як Бог не прийде скорше то навіть святі  не виживуть а ті хто прийме задля спасіння тіла знак 666Р буде навік проклятий Богом на  пекельні муки... Ось пророча  цитата Благовісту  Довбуша відома ще  з березня 2000року Бог Христос ще дасть нам жити, дасть всю землю вборонити! Гей ще буде Світла Ера, гей ще прийдуть Махно й Бандера..(тут було дано список 1тисячі тих кого БОГ воскресить не з гробів а згідно глав 20\22 ОДКРОВЕНЬ БІБЛІІ з. СОНЯЧНОГО НОВОГО ЄРУСАЛИМУ ТА БОЖИХ357 ХРАМІВ ЩО СТАНУТЬ НАЙБІЛШ МІЖ СЕЛАМИ ДОВБУША+БАНДЕРИ+ ЧУПРИНКИ+ГОЛОДЮКА   У ПРИКАРПАТТІ)  ПРИЙДУТЬ БОЖІ КРАЩІ ДІТИ, ВСІХ ЗЕМНИХ НАРОДІВ КВІТИ! Серед вас Боже коріння, Божі квіти ви й насіння! ЛИШЕ В ЧАСІ ПЕРЕД НАМИ ЙДЕ АНТИХРИСТ... ЗЛИМИ ДНЯМИ ВІН ПЕРЕД ХРИСТОМ  вилізе в  ЛЮДИ !  З НИМ СПОЧАТКУ ДОБРЕ БУДЕ... ТА НАЧЕ РИБУ В ЦІМ МУТНІМ СВІТІ ВІН БІЛЬШІСТЬ ЛЮДУ ПОВЕДЕ В ПЕКЕЛЬНІ СІТІ...кінець цитати  \  Слова Богородиці  через візіонера УПА   вірного УГКЦ Степана Навроцького  та інших християн від  1942року !!!  666х 3= 1998рік приходу в Кремль  явного Премєра  а від 1999р президента РФ Путіна ...6+6+6 = 18 років  його явної влади ..тобто від 1998 до 2016року .або до 2019р ..але задля  вибраних Бог обіцяв ПЕРЕВІРИТИ ВСІХ  ХТО Є ХТО та вкоротити час влади  Антихриста ... .  По передання Бога затверджених  Другим Універсалом  в 1998р та Третім Універсалом  УГВР в 2006р  за божим словом переданим нашим візіонерам від Бога Отця    самим  синеоким нашим русим Богом Ісусом  і Богородицею у світі під явним керівництвом Христа після 2015р  або 2019р  будуть жить лиш 357 млн меншгрішних землян  які навернуться до християн з різних націй... Продовження  цитати з Благовісту Довбуша "...ОЙ ВИЛІЗЕ З РОСІЇ ЗНОВ ТОЙ ЧОРТ МІЧЕНИЙ ГОРБАЧОВ, ОЙ ЗАПУТАЄ В РУЇНУ ПУТІН НАШУ УКРАЇНУ... Ой  впечуться ще як воші сатани криваві гроші. Ой ще ксьондзики з попами втягнуть світ до злої ями.Гей в цей час терпіння майте, пісню цю в душі співайте. Гей чекайте кличу, грому до повстання люду злому. ГЕЙ КАВКАЗ! ГЕЙ-ГЕЙ КАРПАТИ - ВСІХ ЧОРТІВ МАЄМ ЗЛАМАТИ! ГЕЙ ОДНА ЗЕМЛЯ, ОДНА В НАС МАТИ, ЇЇ МАЄМ ВРЯТУВАТИ! ГЕЙ ЄДНАЙТЕСЬ ДОБРІ ЛЮДИ НЕХАЙ МИР МІЖ ВАМИ БУДЕ! Не давайте ви сваритись щоби  крові знову не литись. Знайте, друзі, що в Карпатах вас до зброї будуть звати - будуть жар війни кидати! Гей позір ви добрий майте до Чупринки лиш рушайте, марно кров не проливайте...Де тече Дніпро-Славутич там Чупринка дасть вам чути! Гей цей Гетьман дасть всім чути! Гей цю пісню заспіває уся Україна, гей це буде коломийка, гей славна година! Гей не згине наша воля від Карпат до Гуляй-поля! Ще потече слава й сила, ще буде чортам могила! ГЕЙ ТОДІ ВАМ НА ПІДМОГУ ПРИЙДЕ ВІЙСЬКО СПАСА-БОГА! Із Галича  до ПОЧАЄВА а потім через ПОДІЛЛЯ ми ПРИЙДЕМО в ГУЛЯЙПІЛЛЯ... Будуть кулі в нас стріляти буде Бог їх завертати, будуть пута вам кувати, Бог їх буде всі ламати! ПЕРШИМИ У ВСЬОМУ СВІТІ ВАС ПОМИРЯТЬ БОЖІ ДІТИ! Перші в світ цей переміни прийдуть з Богом України! ГЕЙ ІДЕ ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ! ГЕЙ ІДЕ ЯК ЦЯ НОВИНА! ІСУС ХРИСТОС ВОСКРЕС - ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА  ! ГЕЙ ПРОЙДУТЬ ВАЖКІ СІМ РОКІВ, СІМ ГОРНЯТ ТЕРПІНЬ Й ПОКУТИ ТА Й НА ТИСЯЧУ РОКІВ ЗЛО БУДЕ ЗАКУТЕ!  ГЕЙ ВКРАЇНА БУДЕ ЖИТИ,  БУДУТЬ ВСІ ЇЇ СЛАВИТИ! Лиш не всі усе це побачать, тільки ті, що з Богом плачуть... Ті, що цей час відчувають... Ті, що моляться й страждають... Хай вам станеться по вірі, хто у пісню цю повірить, хто примножить Боже слово, хто вшанує звичай й мову, хто на спротив стане злому той буде в Краю святому.!!!! ЦЕЙ БЛАГОВІСТ ХРИСТА ВАМ ДРУЗІ НАЧЕ ХЛІБ, А ВОРОГАМ як КАМІНЬ... В Імя ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА... НА ВІКИ ВІЧНІ... АМІНЬ..."кінець цитати Благовісту Довбуша  з його не секретноі частини  пророчої пісні 300літнього народного Героя   України \більший текст і обставини передання пісні 19.03.2010р  можна прочитати тут на блозі " СОКІЛ ДНІСТЕР УПА " зробленого і незмінного за Божим наказом УГВР від свята Спаса 2010рБ  http://sokildnister.blox.ua/2010/08/BOZhIJ-BLAGOVISTpisnyanarodnogo-geroya-UKRAINI.html

 

 Напишіть що Ви думаєте про це   в коментарах   і доказуйте  щодня більше  що  Ви вірите в ПРОРОЦТВА  Благовісту ДОВБУША про те що Украіна  буде жити ...й  від неї на весь світ Бог явно буде ВОСКРЕСНЕ  БОЖЕ ЦАРСТВО робити  і залишать на всій землі    живі лиш ті хто  більш праведні  й святі  так як це пише в 22 главі Одкровень Біблії... Також  всякі платні брехуни та просто невіруючі  і глупі чи зарозумілі   обріхують нас і нашого явного Генерала  УГВР  Голодюка " Дністра "  так само як колись обріхували Бандеру  а особливо Довбуша  та ще й перекрутили  пісню  про Довбуша  що він нібито  один пішов  до Штефановоі жінки Дзвінчучки  як до своєї  давньоі коханки  а насправді  там в тій далекіій від села хаті була  засада=пастка ляхів  жандармів  у  якій  й убили  Олексу  Довбуша  а потім видумали  всякі брехні...Люди ж знають що Довбуш був надзвичайнопобожною  і героічною праведною людиною  та тримав вірність  перед шлюбною жінкою...Про свою смерть  ДОВБУШ  знав  за рік  і Божим чудом  підняв  без рук в повітря  та на метрів триста  перекинув після молитви  на очах сотень людей  великий по розміру як сучасний ТАНК багатотонний камінь розміром  через ПОТІК в Карпатах  у східний  бік  до Дністра  й Дніпра ! Той камінь  на якому Бог багатьма чудами   комунякам   не  давав  зняти поставлений ще за життя Довбуша камяний вже  255 річний Хрест  здивовано оглядають люди й понад сто років тому  попри нього ще в часи  Австрійськоі імперіі  спеціально проклали  залізничний маршрутний міст   який єднає досі Франківськ і Відень ! Ось давне  і сучасне  фото  цього каменю  подібного якому нема ніде в світі  а ще сенсацією є легенда що в час приходу з небес Довбуша  з героями  УПА й АТО Бог дасть  чудо  в той День  або пізніше преображення цього величезного каменю  на золото або алмаз....Це чудо підняття БЕЗ РУК каменю з поміччю Бога  якого люди бачили в тім дні на Сонці  на свято Спаса   наш легендарний  Олекса  Довбуш зробив    сказавши що  він загине  до осені  наступного 1745 року і буде обріханий злими і корисливими людьми та прославлений Богом і християнами та  ще вернеться  воскресно з небес  та спасе  з своіми безсмертними і смертними   героічними праведними  друзями Украіну якою керуватиме Кобзар  який ще народиться так як він навесні  але  майже 100років після його смерті  ...а мати того найславнішого  Кобзаря буде  з опришківського роду  Дністра  а батько з козацького роду  Дніпра ...але  той Кобзар теж має праведно загинути  та воскреснути  через багато років  коли  люди  визнають його  за свого Пророка  але  тоді  владу не лиш в Галичині а по всім світі захоплять лукаві люди спокушені або залякані  жидами та їх Антихристом  що  народиться  серед безбожників  в Московії...Все це Довбуш знав і передав  найбільшвірним християнам  праведним патріотам   від Бога і Богородиці які являлися багато  раз йому та іншим побожним людям та оберігали та вчили його десятки років  боротися тайно проти окупантів  ...і відомо що більшість грошей Довбуш давав  на будівництво Хрестів і церквиць та  бідним побожним людям...а також що саме Довбуша  як вчителя повстанців  найбільш славили  багато героїв  народного опору Карпат а особливо рід Бандери і  Шухевича  та Голодюка...     Ширте слово УПА !  Моліться і постіть та частіше приймайте СВЯТЕ Причастя  і носіть вервиці на шиі що  все більше розуміти у чім є  таємниця  справжнього щастя! Хай скоріше  Яценюка та  Порошенка замінять   Бог   Христос та  воскреслі з неба молоді і вічні Бандера і Шевченко ! Хай зміцнить вас дорогі наші друзі УПА  в ці останні  апокаліптичні дні своіми СЛОВАМИ   Й ДАРАМИ СВЯТОГО ДУХУ наш ПРЕКРАСНИЙ БОГ Ісус та наш героїчний ВОЖАК КАРПАТ  !
 
Слава БОГУ ЗА ВСЕ ! СЛАВА УКРАЇНІ

100%, 9 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Добраніч... Літературно-естетичний

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим жаром,
Що то запалює серце пожаром?»
Іван Франко