хочу сюда!
 

neller

38 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 35-65 лет

Искать

Поиск заметок «іван франко»

Боже чудо на тополі у Франківську 4\11\2016 і в Гуляйполі 1998 !

  • 04.11.16, 20:40
 Слава  Ісусу  ! Привіт і кращі побажання  вам від  офіцерів\капеланів УГВР\УПА  з Галичини   на весь світ  на многая і благая літ ...  За місяць до свята   ВВЕДЕННЯ юної Богородиці в храм  \Третої ПРЕЧИСТОІ\  й у ДЕНЬ 18 ліття  Першоі  ЯВНОІ Присяги козаків і друзів УПА  навколо  Хреста ПАМЯТІ Героів  Дністра\ Дніпра  =БАНДЕРИ \ МАХНА в ГУЛЯЙПОЛІ  на свято яви там в  СвятоМиколаівськім  храмі  Пресвятоі Богородиці  з Казанськоі ікони Божоі Матері  яка благословила тоді  дітей \соколят  й козаків та друзів УПА  з Генералом УГВР  Голодюком  \Дністром 4\11\1998року... 4 листопада є свято шани КАЗАНСЬКОІ чудоІКОНИ Пресвятої БОГОРОДИЦІ котра була явлена вперше чудом 21липня 1579року ...ЗВІСНО що московські ЛЖЕХРИСТИЯНИ цюЧУДО ікону УМИСНО ПІДЛАШТОВУЮТЬ під свої ІМПЕРплани....й саме 4 листопада в дні особливої антихристиянськоі ворожби яка йде в дні зменшення світлового дня \до 22 грудня \ встановили її свято переінакшуючи через своіх лжесвящеників малюнок цеі ікони ...тобто малюючи Ісуса не синеоким і русим а чорноволосим і чорнооким ....й люди по глупоті своій цілують лжебога....Треба ПАМЯТАТИ що можна цілувати тільки ту ікону на якій ІСУС синеокий і русий а Божа Мати кароока...і саме в цьому є признчення священика сказати дивлячись на ікону чи правдива вона з синеоким русим ІСУСОМ чи фальшива де очі і волосся Ісуса олчорнені так як це малюють в своіх лжехристиянських книжках всякі сектанти а особливо еговісти ..й сепари на своіх кривавих флагах .....ПРОТЕ для нас офіцерів\капеланів УГВР ця КАЗАНСЬКА чудоікона особливо знаменна ДИВОМ стала САМЕ 4 листопада 18 років тому назад....бо в Голодюка удома і в різних храмах Украіни ЧУДОяви Ісуса й Богородиці йдуть через різні чудоікони і Хрести з боку СОНЦЯ ...Так от саме ВПЕРШЕ 4 листопада 1998року коли 35 річний Борис Голодюк на пошану ЗАДУШНИХ ДНІВ ПАМЯТІ ГЕРОІВ УКРАІНИ був з двома своіми синами та десятками соколят в 9 денному АНТИКОМУНІСТИЧНОМУ концертномуХРИСТИЯНСЬКОКОЗАЦЬКОМУ авторейді з Галичини до Гуляйполя що є майже  за 100км перед Донецьком на Запоріжчині   .....    Там після зустрічі\концерту з сотнями юних гулійпільців\махнівців та іх вчителями \ яку організував Почесний Друг\ УПА мер того міста ОЛЕКСАНДР ЖИГАЛКО наші   юні патріоти\франківці мали обід і молитву в СВЯТОМИКОЛАІВСЬКОМУ храмі УПЦ на клумбі якого був встановлений ПАМЯТНИЙ 2 метровий СМЕРЕКОВИЙ Хрест привезений голодюківцями з КАРПАТ і була ПЕРША явна ПРИСЯГА едності БОРОТЬБИ козаків й друзів УПА Дністра й Дніпра ... Ось відео  наступного дня того АПОСТОЛЬСЬКОГО  ХРИСТИЯНСЬКОкозацького  героічного   походу  ....це  єдиний  з  семи концертів   зфільмований  завдяки патріотам   УПА  в ПТУ містечка Апостолове  котре є на межі  Херсонщини \Січеславії й Запоріжжя  ... ВСІ ЗМІ умисно мовчать про той легендарний і героічний автопохід УПА\ МТ "СОКІЛ+ПЛАСТ+СІЧ+ТРИЗУБ+...від нашоі молоді Прикарпаття \Дністровії на Схід в Дніпровію в час комунореваншизму за рік перед тим як головний комуняка Сімоненко зайняв 2 місце на виборах Президента Украіни.. .. ОТОЖ в тій церкві  ГУЛЯЙПОЛЯ  4 листопада 1998....з ІКОНИ КАЗАНСЬКОІ Богородиці була тайна ява ПРЕЧИСТОІ до деяких юних паломників і Голодюка...котрий попросив священика того храму подарувати ту ікону розміром з книжку ...не сказавши про те чудо бо так хотіла ПРЕСВЯТА. яка дозволила всім про це чудо написати тільки зараз 4 листопада 2016року на свято   шани тоі Казанськоі чудоікони ...В такому ж окладі\рамці  того ж розміру священик Іван  Зеленюк подарував тодіж ікону  синеокого русого Христа  Вседержителя  з котроі  були від 22\1\ 2007року  чудояви Бога і Богродиці   з словом до Б.Голодюка в його оселі в Франківську... ...Але  ЧУДО ікона КАЗАНСЬКОЇ Богородиці  з ГУЛЯЙПОЛЯ  ще  від 4  \11\1998року  була не в Голодюка а за БОЖИМ НАКАЗОМ вже 18років є в одної з учасниць того походу яка едина мала ім"я МАРІЯ і тоді їй було 15 років ..Бог творить з тоі ікони явні й тайні чуда але про це окрема розповідь буде аж після воскресіння святих з небес ...в цім або наступнім році....90 місяців  тому назад  опівдні  понеділка 4 травня 2009року  в Франківську  сталося  чудо 4 хвилинноі  яви  до  46річного Голови
ІФРуху  УНР\УПА  Генерала капелана УГВР Бориса Голодюка  \Дністра   
Пресвятої Богородиці  Маріі   й  Прекрасного синеокого русого Христа
Бога  з  Сонця на закритий в 1980році міський цвинтар  ...Це чудо Божоі яви   було  неподалік 
Хреста  \  музею і памятника   Степана   Бандери  з боку  Сонця  від  старої  тополі  біля   надгрібка    могили друга Івана  Франка  знаменитого в Прикарпатті  \особливо
на Тлумаччині \  селянського вожака Івана Бородайкевича \1856+1936  \......В той
час в ГАЛИЧИНІ і УКРАІНІ  багато тижнів не падали дощі  і БОЖА МАТИ з
БОГОМ явили на тім цвинтарі  ВЕСЕЛКОВО СІЯЮЧИЙ кілька хвилин майже 2
метровий металевий  Хрест і дали наказ щоб  вірний УГКЦ  капелан 
УПА\УГВР  проніс його південною частиною міста через вулиці  Киівську\
Бандери\Ребета\Дудаєва\Коновальця\ Петлюри \Довженка\ Дорошенка\Мазепи  й
інші до священого місця   на якім  через польськожидівську  окупацію 
було  поруйновано стару українську козацьку  церкву  й цвинтар  та
створено найбільше в Галичині   жд\єврейське  кладовище \ де   не було
жодного Хреста  понад 300років \ це  на вулиці Провідника ОУН Степана
ЛЕНКАВСЬКОГО\  1904+1971\   батько якого був священиком УГКЦ  храму
поруч розташованого через річку  Бистрицю\Із \ рідного села Голодюка 
=Загвіздя   де в 1929році було написано  знаменитий Декалог ОУН  
...Саме   газлам села Завіздя  колись  більше тисячі років належала та
частина міста Галича\Франківська   яку зараз  звуть Козаківці ...   де  
зараз  є сотні дач біля штучного найбільшого озера якки затопили
частину того  старого  кладовища  котре було тоді ще в лісі    бо там
колись збиралися найчастіше козаки  в походи на Схід...Мати БОЖА  там з
травня  1979 року   не раз являлася Голодюку  біля старих тополь  і
показала рівно через  30 років де саме він має з друзями УПА  встановити
той чудоХРЕСТ  і  замалювати його в помаранчевий колір заходячого
сонця   кажучи  пророцтва про  сумну долю  Помаранчевоі революції  та
В.Ющенка котрий тоді останній рік був Президентом Украіни... а від 
весни 2015року   Божа Мати наказала замалювати Хрест жовтим кольром
сходу Сонця   кажучи що   до трох літ   весь світ очиститься   від зла  
і злих людей після 2ПРишестя Христа з воскреслими від СОНЦЯ
Героями....Тоді  коли патріоти УПА   з Голодюком  встановили той
чудоХрест  то наступного ж дня  Бог дав чудо гарного дводенного  дощу  5
=7 \5\2009... Потім там була ява  Пресвятоі БОГОРОДИЦІ  яка казала  щоб
люди  ЩОДНЯ ТИСЯЧАМИ   йшли молитися й запалювати свічі  до того
Хреста  УПА біля нього в бік Почаіва\Дністра\Вовчинця   зробила такий же
по розміру  як  є на камені  в Почаіві  чудовідбиток  своєї правої
ноги  на корені\ стовбурі \  тополі з якого текла вода із 
особливодухмяним запахом   для мирування  від  помазання якою і
поцілунком того Хреста та носінням вервиць на шиі   котрі були там
ціловані БОГОМ І Богородицею   зцілилося  до 10 людей...  Про це були в
2009=2010 році розповіді  у спецлистівкак  УНРуху  УПА  і  12серійнім
відео  "  Благовіст УПА 2009"  чотири перші серіі котрого  Божа МАТИ 
наказала  Голодюку  дати 5   патріотам в УКРАІНІ    а  26 липня 2009року
відвезти тільки одному священику  УГКЦ  Атанасію ЧЕЙПІШУ \ славному від
2002року   монаху\настоятелю  Храму  БОЖИХ  Сонце ЗЯВ в Закарпатті 
біля чудоДЖЕРЕЛА  "Джублик"  ...У відео   Голодюк казав  як він та інші
люди  бачать синеокого русого ІСУСА  і карооку Богородицю МАРІЮ  та що
СВЯТІ БАТЬКИ    передають  про майбуття   в якому ПРИКАРПАТТЯ   є
ГОЛОВНЕ в БОЖИХ планах а УКРАІНА  має стати  найславнішою БОЖОЮ Державою
...ОТОЖ як каже БОЖА МАТИ   з небес а не з гробів  мають  воскреснути 357 тисяч святих з
яких понад 200тисяч будуть укранці і тільки менше  500євреі  та 10
китайців....  а також воскреснуть  по тисячі   осіб  людей з майже всіх
націй  Європи і  деяких  країн Америки \Африки\Австраліі та Азії  ...
Щоб люди вірили в ці пророцтва  Голодюк сказав  що БОГ  дасть до свята
УПА  якесь велике ЧУДО в Джублику...й дійсно  увечері 13 жовтня
2009року  у склі  котре було в бік ФРАНКІВСЬКА  на іконі БОЖОГО
МИЛОСЕРДЯ   при певних обставинах  було за кілька секунд  створено
індентичну ікону  прекрасного    Лиця  синеокого русого  Ісуса  котрий
благословляє людей десницею\правою долонею на котрій є наскрізна  рана
від  гвізда\цвяха\ГУГЛіть "ДЖУБЛИК  =ПРОРОЦТВА    УПА   ..".  у тім
відео  в склі є Христос і  саме таким часто  бачить ІСУСА  від 1966року 
Борис ГОЛОДЮК  ....та інші тайні візіонери УПА  імена яких будуть
відомі ВСІМ  за БОЖИМ НАКАЗОМ тільки після  2Пришестя Христа... Бог
вибрав  БОРИСА  ГОЛОДЮКА  як найбільш знаменитого в минулому своєю
чесністю і правдолюбністю. і героізмом та побожністю людину   щоб  він
від 2010року  в інтернеті розказував те  що хоче БОГ  про минулі і
сучасні та майбутні подіі  і щоб люди згадавши його та його  праведних  
дітей...повірили в ці пеередання та йшли тисячами разом з
священикамиУГКЦ та УПЦкп   молитися і запалюювати свічі  до  2 металевих
Сонячного і Страстного \7 метрового  ...встановленого весною  
1995...\  Хрестів в Франківську   ..та до встановлених в  2008 та
2009році  2 метрових  деревяних  Хрестів  УПА на місця де мають зійти 2
ЧУДОметалХРАМИ  з котрих з тисячами святих вокреснуть  Тарас Шевченко 
\Кобзар  та ІВАН Франко  \Каменяр у НОВИХвічномолодих БЕЗСМЕРТНИХ  
ТІЛАХ згідно глав 14  =20 Одкровень Бібліі...  З  Кобзарем  саме в Франківську
має воскреснути майбутній ГОЛОВНИЙ СВЯЩЕНИК Украіни   ЙОВ Почаівський 
котрий понад 500років тому родився 25 км поруч Франківська і  прожив
понад 100років  та тіло його нетлінне досі... а в новому тілі він з
Богородицею і сотнею святих козаків в липні  1675.... являвся з СОНЦЯ   в
Почаів  про що  свідчить пісня "Ой зійшлда зоря вечоровая  "  де
сказано як тоді воскреслі не з гробів а з неба   козаки  помогли
прогнати  з УКРАІНИ СОТНІ ТИСЯЧ  басурман... котрі стріляючи у
воскреслих ...самі себе убивали  кулями і снарядами що верталися на них 
і таке ж чудо як пише БІБЛІЯ й передають ПРОРОЦТВА УПА  буде   в часі
майбутнього воскресіння   .2016 або 2017року .. ТАКОЖ  біля того
СОНЯЧНОГО Хреста були   за від 2009року  різні численні чуда   одне з
них   перед святом Миколая   2015   року \ коли
БОГ  передав з ПРЕСВЯТОЮ Богородицею  Голодюку там  ЧУДОкамінь котрий   світився  кілька
секунд і має засвітися в ніч перед 2 ПРИШЕСТЯМ ХРИСТА ТАК ЯК  будуть
світися   ті 4 чудоХрести  УПА  і деякі  інші   Хрести навіть на церквах  та засвітяться деякі  памятники Бога і БОГОРОДИЦІ   та   ШЕВЧЕНКУ\ФРАНКУ\БАНДЕРІ й іншим нашим Героям   ..Найдивніша вість  БОЖОІ МАТЕРІ   від 2015року    є ...   що  в  ніч на ВЛИКДЕНЬ 2ПРИШЕСТЯ Христа   з ВОСКРЕСЛИМИ ГЕРОЯМИ   міліони людей побачать  як  багато годин  веселково   сіятимуть   сотні кілометрів води потоків БистрицІ\ДНІСТРАЇБугаїДніпра і Чорного МОРЯ  ...Божа   Мати явилася в оселі   Голодюка і показала   тоді  в кінці 2015року    як він має  зфотографувати    з тим каменем 4 ікони які нерукотворно БОЖИМ чудом відобразяться на  нім....ЦЕ  одне з  4   сенсаційних фот  ЯКІ МОЖ ПОДИВИТИСЯ  по даті і часу  на сайті ІЮА де є фотоалбоми  нашоі ІНТЕРНЕТгрупи 
SOKILDNISТЕR+   та ГУГЛшуком" Дивокамінь Христа за пророцтва УПА   "  ...Отже зрозумійте дорогі християни і всі  хто це читає ... що це СУПЕРчудо БОГА  є   за те ...щоб люди вірили   нашому  славному явному  Генералу УГВР  і пророцтва УПА   котрі він  багато років \  недивлячись на насміхання і невірство  та образи й наклепи  більшості людей  \  совісно передає всім  користувачам інтернетмережі світу як СПАСЕННЕ СВЯЩЕННЕ СЛОВО   від БОГА і БОГОРОДИЦІ   ...САМЕ ГОЛОДЮКА  І ГОЛОДЮКІВЦІВ   сам БОГ ВИБРАВ  щоб передати  ім ТЕ СЛОВО для ВСІХ ЛЮДЕЙ СВІТУ  яке  найбільшдетально описує майбутні   Божі плани СПАСІННЯ СВІТУ   до  2018року  ...Тільки в УКРАІНІ   Божа МАТИ  явилася з БОЖИМ військом в 1675році   а перед цим  поклала праву ніжку в ПОЧАІВІ   вже  майже  7 сотень  років тому і  у Франківську  на корені тополі    в 2009році  в особливій чудоСОНЦЕяві Голодюку   13 травня  кажучи  що  саме  ГАЛИЧИНА   є початковим\наріжним містом Божих планів спасіння світу....   і  саме  мережа  ОУН\УПА  БАНДЕРИ\ГОЛОДЮКА  найбільшправедна і героічна в БОЖИХ  очах і  через неі  будуть великі Божі діі та революційні  священні події... ....БОЖИМ  ЧУДОМ  Пресвята МАТИ  передала  в жовтні 1993року  в Франківськ для  Голови ІФРуху  й тайного тоді  ЛУНця полковника  УГВР \УПА християнина УГКЦ  Бориса   Голодюка  500річну його родову  ЧУДОікону  з Полтавії\Січеславії  на якій майже не було видно ніяких фарб  та зображення і  ця  ікона  самозамалювалася не земними фарбами  як  казала Божа МАТИ  ангелами і святими   котрі малювали іі  за праведні справи Голодюка і голодюківців   7  років до  2000року  Різдва Христа  і зараз ця названа БОГОМ синьожовта  царська квітуча  СІЧЕСЛАВСЬКА ЧУДОікона  з свічею та СОНЦЕЗНАКОМ УПА  й праведним лицем Степана БАНДЕРИ   \  вже понад  6  років  \ є за БОЖИМ НАКАЗОМ УГВР   замість  особистого фото Бориса Борисовича  на аві  його  ФЕЙСБУКсторінки  як  Генерала УГВР   Дністра ....САМЕ  через цю ікону після   особливих молитв Голодюка   до нього при закритих його очах  сяйвои і пахощами  приходить  і з ним  говорить ПРЕСВЯТА МАТИ ... з  свята Третьої Пречистої...\4 грудня  1993року ... Знаменно що чуда яв Бога стаються на вулиці по якій часто ходили Героі УКРАІНИ і  друзі з дитячих літ по житті Бандера І ленкавський  ...Після героічної смерті Степана  Бандери 15жовтня 1959року  за його Заповітом Провідником ОУН  став   Степан Ленкавський  котрий   хоча був за кордоном  зробив все  щоб  ОУН\УПА діяла в УКРАІІНІ а особливо в  бандерівській Галичині   мережа  цих  легендарних  організацій  незнищено боролася  і бореться бо іі кістяк становлять найбільш патріотичні родичі  Героів ОУН\УПА  \УСС\Січі  ...яких вно з 1995року  очолив  Борис ГОЛОДЮК   ... ОТОЖ  від  Страстного Хреста   УПА  й  Христовоі  тополі   на вулиці Бандери\Киівській  до  Сонячного  Хреста УПА  й  Богородичноі  тополі  на вулиці С.Ленкавського  близько 7  км  щотихня  90 місяців поспіль  в молитві  й пості йшов в суботи або в інші  Богом благословенні дні   за всіх і все...а особливо за скоріше воскресіння Героів з Богом  наш  явний  Провідник  УНРуху  ОУН\УПА\УГВР  . ТОЖ  таких прощ він пройшов більше  400 раз   і  у першу пятницю  4\11\2016року  Голодюк  пройшов  тим же шляхом .. й  мав зустріч з
ПРЕСВЯТОЮ Богородицею..
.про що ГУГЛіть ЮТУБвідео "
29\Генерал УГВР  Дністер за пророцтва УПА "...   Варто  наголосити що в ці піші прощі  Б.  Голодюк не мав права   брати  до літа  2010року  більше двох людей  ... а потім   до  літа  2012 не більше 7  людей ...після  звинувачень  Голодюка  в намаганні створити  якусь секту  Божа МАТИ дозволила Голодюку  від літа  2012  року йти на прощу або самому або з  тільки одною благословенною Богом людиною... Особливо   треба пошанувати  з усіх районів   Прикарпаття   мешканців села  Росільна     Богородчавнського   району   яке є в переддгір"ї Карпат   за   40км від   Франківська  \  ГУГЛіть ГОРІХХрест+ Вісті УПА + чудоджерело "Веселка   "+  ЧУДОмедалик Богородиці  + Оранта з Росільни  " \  бо  саме   з того села найбільше  патріоти  \християни очолені   Почесними Друзями УПА   християнами УПЦкп  Юрієм і Оксаною ЗВАРИЧУК   повірили в  ПРАВДУ   БОЖИХ   ПЕРЕДАННЬ Й ПРОРОЦТВ     даних   вірному   УГКЦ  Генералу капелану УГВР   Б.  Голодюку  котрий  абсолютно незнаючи іх   приіхав  до них на першу розмову   на свято Апостола Тадея   2 липня   2010року   сказавши що БОГ наказав  йому   покликати іх  село першим    на прощу  в Франківськ   і такий наказ був даний   в майже кожний район   Прикарпаття   тільки в одне БОГОМ  обране село  та  покликаних було багато...але  вибрптися в Франківськ   з 12   сіл змогли лиш чотири     ...а найбіьше росільнянці . ... а потім  найрідніші Голодюку   його односельці\загвіздянці...   Саме   РОСІЛЬНЯНЦІ  \  віруючі УПЦкп та   УГКЦ    загалом понад  2 роки  прийнявши СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ   в ГОЛОВНОМУ Франківському    СвятоВОСКРЕСНОМУ   ХРАМІ   УГКЦ    йшли майже  щомісяця ...а інколи  й кілька субот поспіль    з Голодюком  або ж самі   на прощі проходячи   загалом до 15 км  та мали особливі  зцілення і Божу поміч   а також  деякі щасливці   бачили  в тих прощах  Божі дива  і чуда ..та  звісно всім це казати БОГ й Божа МАТИ  не позволяли....Проща та в Франківську   встановлена  у травні   2009року   від Страстного  до Сонячного  Хрестів  УПА  як казала ПРЕСВЯТА МАТИ  є  найбільш дорога   серед  всіх які чинять галичани  і має  набагато більшу цінність в очах Бога ...бо в знамениті місця йдуть тисячі  паломників  а на цей  шлях тільки  деякі  найбільш просвічені Святим Духом Божа МАТИ  каже  ....що  в майбутнім цим 15 км  покутним   шляхом ХРИСТИЯН   бандерівців\голодюківців  будуть  СОВІСНО з усіх кінців світу   ЩОДНЯ  йти  десятки тисяч людей ...а     щоб поцілувати Страстний  і Сонячний   Хрести  УПА будуть молитовно    чекати годинами  в довжелезних чергах  ....а  також  не кожен зможе до них підійти  бо Страстний Хрест є   в зоні трьохкратноі святості   .... а Сонячний  = у семикратній  ....і ті хто має нижчий   другого ступеня святості   характер душі   взагалі не зможе   від 2016 або 2017року   зайти в Франківськ після  ЯВНОГО БОЖОГО ВОСКРЕСІННЯ   ...ОТОЖ    про це Й  ВСЕ   НЕЙМОВІРНЕ ...  вже САМ БОГ  скаже як прийде  з воскреслими ГЕРОЯМИ.. Нагадаємо що   Бог  прожене  не лиш з Прикарпаття  й УКРАІНИ а зі всього світу в педло всіх  злих людей і піднесе в небесне чистилище тих  хто  має шанс піти до раю...а тільки найбільш праведних залищить жити   а особливо найправедніші  люди житимуть в  Галичині \УКРАІНІ\РУСІ   яка буде НА  ВІКИ ВІЧНІ   найсвятішим Божим краєм...ГУГЛіть  "НОВИЙ ЄРУСАЛИМ ЗІЙДЕ   В ГАЛИЧИНУ"     .Чудом є те що ВИ бачите іі на цім фото  ...бо 
Пресвята МАТИ  з ІСУСОМ дозволили себе там  зфотографувати  ще опівдні
14 лютого 2015року ...Про що дивіться ЮТУБвідео "Не зрадь синеокого
русого Ісуса "... Про те що сказала БОЖА МАТИ  можуть знати не всі...бо
попереду особливо страстні дні  яви чорноокого і чорноволосого лжебога
\якого гратиме фокусник Давід КОПЕРФІЛЬД\   в Ізрайлі котрий   восени 
2016 ...скаже що Путін має бути всесвітнім царем в Киіві і що  головна
церква це РПЦ....Ті страшні дні ВСЕCВІТНЬОІ ОСТАННЬОЇ  АПОКАЛІПТИЧНОЇ  ВІЙНИ  будуть тривати в
УКРАІНІ  майже місяць  або  до тиждня...Це  залежить від того  як люди
повірять  і тисячами молитимуться   там де через передання  Генерала капелана УГВР  ДНІСТРА\Б.Голодюка в Франківську й Киіві   каже молитися ГОСПОДЬ...та палити триденні свічі ...і звісно треба  праведно боротися проти антихриста ПУТІНА та всіх хто буде кликати до
змирення з ним та до покори лжебогу  і лжесвятим   які нібито
воскреснуть   тоді як ангели з крилами........Особлива кара буде за
невірство на священиках  УГКЦ та УАПЦ=УПЦкп   й патріотах ОУН\УПА та
журналістах котрі   висміюють або замовчують  БОЖІ вісті ПРОРОЦТВ   УПА
вже понад 5років   ...ОТОЖ моліться за них  ...щоб  вони
відважилися АВТОРИТЕТНО  закликати ВСІХ  людей ВСЕБІЛЬШЕ  вірити  у ПРОРОЦТВА УПА від Христа і  робитите ...що  вже понад 6  років явно ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ  каже наш Генерал УГВР 
Голодюк \ ДНІСТЕР і ми  його ІНТЕРНЕТзами  офіцери\священики та всі   ті ....хто справжні християни   з ним  і БОГОМ ....задля
скорішого СОНЯЧНОГО  воскресіння наших ГЕРОІВ з ХРИСТОМ ...І Богородицею
проти  антихриста Путіна та інших гадів зла  ..Щасливо  з БОГОМ   ! .. РАЗОМ ПЕРЕМОЖЕМ ! Слава УКРАІНІ ! Слава Нації  !!!  Героям слава ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ ! 

Моя країна –Україна

  • 27.10.16, 18:43

 

  Що відокремлює нас від інших національностей? Який наш ідентифікаційний номер? Це рідна мова, яка пронизана чуттєвістю, мелодичністю, нескореністю. Ці риси закріпили у своїй творчості,  такі легенди української літератури, як Василь Стус, Олесь Гончар, Іван Франко, Леся Українка, Павло Тичина та ще безліч майстрів тонкого пера, творців традиційного, колоритного, драматичного письма. Читаючи літературу XVII  XVIII   століття ти пізнаєш щиру душу українського народу. Чи обірвалася ця традиція у XXI століття. 

Проаналізувавши сучасну українську літературу можна побачити таких дійових постатей:  

·       1.Сергій Жадан — український письменник, поет, перекладач, громадський активіст. Автор романів «Депеш Мод» (2004), «Ворошиловград» (2010), «Месопотамія» (2014), поетичних збірок «Цитатник» (1994), «Ефіопія» (2009) та інших. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

·       2.Любко Дереш – один із найвідоміших сучасних українських авторів. Головні герої його творів — підлітки та історії з їхнього життя. Автор намагається правдиво показати життя героїв, тому у творах використовує розповсюджений сучасний сленг та лайливі слова.

·        3.Юрій Іздрик – український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у м. Калуш. Автор повісті «Острів КРК» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009), «Underwor(l)d» (2011), низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства. Іздрик — один із творців Станіславського феномену. Станіславський феномен — своєрідного мистецького угрупування літераторів Івано-Франківської обл., — творці якого найповніше втілили український варіант постмодернізму у своїй творчості.

 

Потрібно розуміти, що українська творчість не вмерла разом з Шевченком, а прийняла подобу сучасності. Письменника завжди писали про актуально проблеми і зараз ця традиція продовжується. Розвиток сучасної літератури спостерігається завдяки Книжковому Арсеналу, Форуму видавців у Львові. Нещодавно 21-23 жовтня в Запоріжжі вдруге відбувся літературний фестиваль і книжковий ярмарок «Запорізька книжкова толока». Організував його місцевий центр мистецтв «Арт-Простір» у генеральному партнерстві з USAID і українським бюро співпраці з Німеччиною GIZ. В Києві має культурний формат, майже не щодня відбуваються презентації нових книг, наприклад 1листопада презентація книжок Володимира Лиса «Діва Млинища» та Надії Гуменюк «Танець білої тополі» в Книгарні Є. Поштовхом для розвитку писемності є Національна премія України імені Тараса Шевченка, Літературна премія імені Лесі Українки, Книга року Бі-Бі-Сі, Коронація слова.

Алла Горська

  • 19.09.16, 20:50
 
Фото Hanna Cherkasska.
Hanna Cherkasska

Харизматичний лідер, інтелігент не в першому поколінні, самодостатня особистість без жодного комплексу меншовартості; без генів страху, посіяних голодомором і розстрілами - Алла Горська. 
Алла Горська побачила світ 18 вересня 1929 року в Ялті, де батько тоді працював директором кіностудії. Дитинство її пройшло в Москві, Ленінграді, потім війна, блокада. Старший брат її Арсен (від першого шлюбу матері) загинув на фронті, захищаючи місто на Неві. В Україну вона вперше потрапила 1944 року, коли батько (як номенклатура ЦК) отримав посаду директора Київської кіностудії. Вони оселилися у прекрасній квартирі на вулиці Терещенківській. Сім`я жила заможно, в домі часто були великі таланти й високі сановники. Дівчинка мала безхмарне життя: Алла закінчила школу із золотою медаллю, вступила до Київського художнього інституту. Успішно виставлялися роботи Горської на республіканських художніх виставках. Закохалася у однокашника Віктора Зарецького - блискучого майстра пензля і вийшла заміж, хоч матері зять був не до душі. 
А як тоді мінився світ! Скресла крига заповідника імені товариша Берії... Як трава крізь асфальт пробивалася культура замученого відродження. Клуб творчої молоді в Києві, який очолив Віктор Зарецький, знаменита тринадцята кімната у Жовтневому палаці. Тут з подачі Алли Горської дисиденти заговорили українською. Сама ж вона, хоч мала вже 30 років, почала брати уроки мови у Надійки Світличної, запоєм читала літературу з історії України. Якось гурт молодих українців був у Биківнянському лісі на прогулянці. Обабіч хлопаки грали у футбол, і м`яч поцілив під ноги Василеві Симоненку. Підняв поет предмет гри - заціпенів: у руках був прострілений дитячий череп. І вирвалося:
На цвинтарі розстріляних ілюзій 
уже немає місця для могил...
Тоді ж дисиденти вирішили узнати правду про злочини Биківні, Лук`янівського цвинтаря. Вони домоглися створення урядової комісії з розслідування, до її складу увійшли Алла Горська, Василь Симоненко, Лесь Танюк. Їм удалося довести, що злочин скоєно працівниками НКВС, але розправа з правдошукачами не забарилася. Лесь Танюк виїхав до Москви й перебував у внутрішній еміграції не один десяток літ. Василя Симоненка професійне побиття довело до саркоми та страшної смерті. Цього ж року Алла несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини, а на його портреті Алиної роботи бризки калини, як авторський підпис. Алла позбулася роботи у столиці. Її попереджали, залякували, двічі виключали з лав Спілки Художників України. Усе волало: «Одумайся!» Ні! Вона гордо несла свою золотаву голову на плаху. Це їй Іван Світличний писав:
Голови стинають - в шиї не питають,
Кажуть: так і треба: ґав не лови!
Голову покласти - це не значить впасти:
Горда й з пліч не падає нижче трави.
Гірше, як на плаху - нічого покласти.
Гірше, браття, бути без голови.
У Києві їй роботи не давали, то вона працювала у Донецьку, Маріуполі. Горська створила наймогутніші полотна нашого часу «Дерево життя», «Земля». Горська працювала у Львові, Одесі, створюючи декорації до спектаклів. У 1964 році разом із Опанасом Заливахою та Людмилою Семикиною вони виспівали вітраж у Київському університеті «Тарас-Прометей» до 150-річниці з дня народження Шевченка. Та саме під час святкування «буржуазно-націоналістичну» роботу було знищено. Шквал арештів викосив ряди друзів у 1965-му.
Та не тільки це обурювало владу. Скільком вона допомагала вистояти морально й матеріально! «Будівничі казарм» (вислів Є. Сверстюка) особливо ненавиділи Горську, бо вона кинула виклик тому середовищу, з якого сама походила. Все це не могло бути безкарним і вона стала мішенню № 1 серед шістдесятників. 27 листопада 1970 року у Горських у гостях був Данило Шумук. Алла сказала, що на світанку поїде у Васильків до свекра за старовинною зінгерівською швейною машинкою, і рано пішла спати. Більше її живою не бачили. 28 листопада 1970 року у Василькові біля Києва було замордовано Аллу Горську. Талановитій художниці, яка працювала у галузі станкового й монументального живопису, було тоді 40 років. 
Онука I.Франка, З.Т. Франко виклопотала дозвiл на поховання Алли Горської на Байковому цвинтарі, але його анулювали, а день похорону нiби в iнтересах слiдства перенесли з 4 на 7 грудня - i Аллу ховали у понедiлок на новоствореному цвинтарi за містом, на Берківцях. …У день похорону Василь Стус всю панахиду простояв на колінах, а потім над розкритою пащею її могили зачитав рядки свого вірша «Ярій, душе», присвяченого Аллі: 
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України –
а ти шукай червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
Віктор Зарецький. Світла душа.

R_

R_

Іван ФрАнко :

"Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любови до "братнього племені", яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо. 

І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. 

Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок. 

Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. 

Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. 

Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? 

Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ? 

Коли незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. 

Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. 

Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. 

І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне".

Заповіт Каменяра борцям за волю України=Поема"Великі роковини" !

  • 27.08.16, 22:01

Мовиш: «Де нам взять Богдана?»....

Тільки ти придатний будь

На святе, велике діло!

Загартуй думки і грудь!

До високого літання

Ненастанно пробуй крил,...

НАШ Богдан прийде, ....як сума   Ваших змагань, ваших сил.

До великого моменту

Будь готовий кожний з вас, —

Кожний може стать Богданом, як настане слушний час....

.

Мовиш: «Нині інші війни».

Ну, то іншу зброю куй,

Ум гостри, насталюй волю,

Лиш воюй, а не тоскуй!

Лиш борися, не мирися,

Радше впадь, а сил не трать,

Гордо стій і не корися,

Хоч пропадь, але не зрадь!

Кожний думай, що на тобі

Мілійонів стан стоїть,

Що за долю мілійонів

Мусиш дати ти одвіт.....

Кожний думай: тут, в тім місці,

Де стою я ув огні,

Важиться тепер вся доля

Величезної війни....

Як подамся, не достою,

Захитаюся, мов тінь, —

Пропаде кривава праця

Многих  днів і поколінь.

У таких думках держися

І дітей своїх ховай!

Коб лиш чистая пшениця, —

Буде паска й коровай...

«Чи побіди довго ждати?

Ждати довго!» То й не жди ж!

Нині вчися побіждати,

Завтра певно побідиш....

.


Та ж недаром пробудився

Український жвавий рід.

Та ж недаром іскри грають

У в очах тих молодих  !

Чей нові мечі засяють

У правицях, у твердих...

Довго нас наруга жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнім: «Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!»

1898\ Написано Іваном Франком  в Галичині для Украіни!

Множте цей ЗАПОВІТ Каменяра якого ПРАВЕДНОГО СЛОВА боіться сучасна ГЛОБАЛмасонж2 та іі лукава пригодована шантрапа ...  http://blog.i.ua/user/4400999/1280307/   ЧИТАЙТЕ  цю  статтю про місця воскресіння  не з землі ....а з небесЧУД0храмів .... у нових вічномолодих тілах \ в Франківську  \  тисяч наших Героїв з Кобзарем і Каменярем  згідно БОЖИХ  ПРОРОЦТВ переданих Пресвятою Богородицею  восени 2006року.... Дивіться  відео про це !Вірте  в  скоре  воскресіння славних наших Героів  з небес  ...проти Богом  проклятого АНТИХРИСТА ПУТІНА   та інших потвор зла !    27 серпня 1856 року народився 160літ  тому назад славний ІВАН ФРАНКО ! Слава нашому ГЕНІЮ ....Слава  Франку    і всім хто не по прописці а по СВЯТДуху є франківець...справжній козак та  нескорений українець!  Світлая память  полеглим  Героям і праведникам... Щирі вітання   і найкращі побажання всім патріотам\християнам     від нашоі інтернетПЯТІРКИ офіцерів\капеланів  УГВР на свята  Першоі ПРЕЧИСТОЇ \УСПІНННЯ\  та ГОРІХОВИЙ СПАС та на переможну осінь......Осіни і спаси СКОРШЕ  Україну  та  нас Пресвята МАТИ  та синеокий русий Христе БОЖЕ! СВІТЛАЯ ВІЧНАЯ  ПАМЯТЬ НАШИМ ГЕРОЯМ І ПРАВЕДНИКАМ   які відійшли у вічність   з вірою що ми довершимо їх справи  й молитви.....та здобудемо справжню  омріяну  козацьку  вільну й щасливу  Україну !Віримо  що неминуче  переможе УКРАІНА  з БОГОМ ! Слава  Богу за все ! Слава  УКРАІНІ  !!!


Ким був Франко?




Учасники_з’їзду_українських_письменників_з_нагоди_100-річчя_виходу_в_світ_«Енеїди»

Фактчекінг міфів про єдину надлюдину української літератури
Мар'яна Вербовська, 28 травня

28 травня, виповнюється 100 років з дня смерті Івана Франка. Із такої нагоди ми вирішили перевірити, наскільки правдивими є історії про масона, ловеласа та вегетаріанця.

ZAXID.NET разом із трьома франкознавцями – Богданом Тихолозом, Наталею Тихолоз та Ярославою Мельник – провів фактчекінг найпопулярніших міфів про Івана Франка.

Франко – масон

Насправді ні. Франко був абсолютно відкритим у своїх текстах та політичній діяльності.

Робити висновки про приналежність його до таємного руху масонства за текстом «Каменярі» (а масонство у перекладі з англійської означає «вільне каменярство») – не конструктивно.

Інші ж прив’язки Франка до руху масонів наразі теж не знаходять свого підтвердження.

Франко спав у домовині

Це правда. Таке було, коли він навчався у Дрогобицькій школі отців василіян і мешкав у своєї тітки Кошицької.

Тітка разом з чоловіком мали столярню, в якій розмальовували дерев’яні скрині та виготовляли домовини. Іноді трун було так багато, що не було, куди їх складати, відтак домовини клали одну на одну.

Тоді траплялося, що малому Франкові доводилося спати у труні. Коли його мати дізналася про те, де ночує син, то зробила тітці скандал.

Франко – вегетаріанець

Не зовсім. Іван Франко справді рідко вживав м'ясо, але це було пов’язано з тим, що у той час не вживали багато м’ясних страв. Його улюбленими кулінарними пристрастями були гриби та риба.

Однією із найпопулярніших страв на столі у родини була риба у галяреті, яку зараз називають «рибою по-жидівськи». Рибу Франки їли у найрізноманітніших варіаціях – смажили, вудили, маринували. Франко не любив алкоголю, але у добрій компанії він міг випити вина. Згадують, що він любив медовуху. Також любив малиновий джем та малиновий сік. Навіть його персонажі часто їдять малинові та смородинові конфітюри.

Усі Франки дуже любили фрукти і мали великий сад, де були вишні, черешні, яблука, груші, сливи, кущі смородини та малини – цими фруктами та ягодами вони щедро пригощали усіх друзів.

Іван Якович виділявся ще й тим, що у той час, коли весь Львів пив каву, то він із родиною любив заварювати фруктові чаї. Щоправда зранку він любив заварити «триповерхову» каву, яка складалася з натуральної кави зі сметанкою та свіжої печеної булочки. Це називали «стоячою» або «триповерховою» кавою. Така кава була класичним сніданком багатьох Франкових героїв.

Кухня Франків була оригінальна тим, що стала синтезом різних традицій – галицької, бойківської, центральноукраїнської та гуцульської.

Франко мав два імені

Це правда. Оскільки Франко був пізньою дитиною (батьку на момент його народження було 54 роки), то вдома вирішили максимально його оберігати.

До п’яти років Івана Франка називали Мироном. У той час вірили, що коли по дитину прийде нечиста сила, то вона його просто не знайде – бо нікого в хаті не кликатимуть Іваном.

Це ім’я надзвичайно подобалося матері Франка – Марії. Воно ж стало причиною множення Франкових псевдонімів, яких він мав кілька десятків. Його навіть називають рекордсменом за кількістю псевдо в українській літературі, більше мав тільки Олександр Кониський.

У своїх творах Франко називав іменем Мирон тільки близьких йому персонажів, які передають його переживання чи здібності.

Франко – екстрасенс

Частково це правда. У одному із найвідоміших автобіографічних творів «Під оборогом» Іван Франко описує сцену, де мольфар відганяє від села велику грозову хмару.

Франко описує, як гуляв біля села і побачив темну грозову хмару. Силою свого духа він ці хмари розігнав. Знесилений втратою енергетики, п’ятирічний хлопець засинає. Коли мати знаходить його і чує цю історію, то дуже лякається.

Деякі епізоди життя Франка свідчать, що він мав екстрасенсорні здібності. Зокрема, він бачив видіння смерті свого сина Петра. Йому наснився сон про те, як його син впав у яму. Петро справді загинув за невідомих обставин під час примусової депортації до СРСР. Останні десять років свого життя він проводить у розмові з духами, пише про них не тільки у листах чи нотатках, але й у наукових працях. Франко видав поему Адама Міцкевича «Wielka utrata» і посилається на те, що дух самого Міцкевича сказав йому, що це, власне, його твір.

Франків нахил до містицизму в останні роки життя, ймовірно, міг бути й наслідком інтенсивного лікування. Йому приписували старече слабоумство та психічні захворювання.

Можливо, галюцинації стали наслідком неправильного лікування та погано встановленого діагнозу. Його лікували препаратами з миш’яку, ртуті та йоду, які і є галюциногенами. Окрім того він мочив руки в у креозоті, який має токсичну дію та впливає на нервову систему.

Франко не вчився і не викладав у львівському університеті

Це не зовсім правда. Франко вступив в львівський університет як один із найкращих випускників Дрогобицької гімназії. Він успішно навчався і отримував стипендію, але згодом, як сам пізніше писав, «на його голову впав безтолковий політичний процес».

Франка ув’язнили, але насправді не вигнали за це з університету. На відміну від Російської імперії, де за політичні переконання могли вигнати, у Австро-Угорській імперії цього не сталося. Франко вийшов із в’язниці і поновився на навчанні, але втратив можливість закінчити його, коли його заарештували вдруге.

Насправді саме в’язниця зруйнувала його кар’єру та особисте життя. На час студентства припала його перша любов – Ольга Рошкевич. Його навіть одобрили батьки Ольги, називали «майбутнім міністром Австро-Угорщини». Тобто не можна казати, що його вигнали з університету – він сам був змушений перервати навчання, прослухавши тільки сім семестрів.

Пізніше його дружина Ольга Хоружинська наполягала на тому, щоб він захистив докторську дисертацію. Вона вірила, що так родинна зможе отримати стабільне джерело прибутку. Тоді Франко дослухав останні семестри навчання у Чернівецькому університеті, докторат він захищав уже у Відні, після чого хотів продовжити наукову і викладацьку кар'єру у Львові.

Але й тут у нього не склалося – спочатку на кафедрі української словесності не було місця, пізніше його не дуже сприймали у викладацькому середовищі, бо він був надзвичайно яскравий та полемічний. Насправді Франко мав дар науковця і викладача. Так, після габілітаційної лекції у Львівському університеті студенти його винесли на руках і навіть підкидали так, що подерли фрак, який він спеціально позичив у друга, польського поета Яна Каспровича.

Але насправді не університетське середовище виштовхнуло його з роботи. Причиною того, що Іван Франко не став професором стали не викладачі, а політика намісника Галичини – Казимира Бадені. Коли Іван Якович приїхав до міністра освіти у Відні, той його гарно прийняв, але з розмови Франко зрозумів, що йому нічого не світить, зокрема через своє політичне минуле.

Франко – олігарх

Насправді ні. Франко ніколи не був багатим. Його прибуток був непостійним, навіть були періоди, коли він голодував.

Коли Франко був студентом, то казав, що змушений переходити тільки на капусту та хліб. Коли гроші закінчувалися, то він їхав у батьківську хату у Нагуєвичах – вдень працював на городі, а вночі писав тексти.

Франко ставився до грошей як митець. Він ніколи не був надто ощадливим, але не треба з нього робити вар’ята-безсеребреника. Основний прибуток Франка – це гонорари за тексти, зокрема в польській та німецькій пресі. Як і зараз, жити з гонорарів було дуже складно.

У шкільні роки він виконував домашні завдання замість своїх менш здібних однокласників, підробляв репетитором. Однією з найбільших статтей витрат була оплата за орендовану квартиру. Майже 16 років родина Франків змінювала зйомні квартири і тільки у 1902 році Іван Франко спромігся збудувати власний дім.

Гроші на будинок Франки частково взяли зі залишку посагу Ольги Хоружинської, ювілейного дару, який зібрали студенти на «25-річчя творчої діяльності Франка». Окрім того, Іван Франко взяв кредит у банку на завершення будівництва. Цей кредит письменник так і не встиг виплатити, цим займався вже його син Тарас.

Франко – донжуан

Це неправда. Франко дуже часто закохувався і любов йому являлася частіше, аніж тричі.

Інша річ, що коли про це говорять некваліфіковано, то це виглядає так, що він був розпусником, ловеласом чи Доном Жуаном. Це не так, бо більшість його любовей були тільки літературними – він не стільки хотів возз’єднатися у сімейній гармонії із цими пасіями, скільки закохувався у ці образи, а потім гірко розчаровувався.

До прикладу у «Зів’ялому листі» він пише:

«Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію».

Його першим і найбільшим коханням була Ольга Рошкевич. Він був молодий, мав великі плани, можливо, якби був ініціативніший, вони могли втекти разом до іншої країни.

Тому, схоже, що всі подальші любові Франка були ерзацами його перших стосунків. Ні полька Юзефа Дзвонковська, ні поштова співробітниця із Трускавця Целіна Зигмунтовська не мали тих рис, якими їх наділяв Франко. Він просто фантазував.

У одному з листів до Осипа Маковея Франко запитав, чи є у нього дівчина, а коли дізнався, що нема, то написав, що треба негайно закохуватися – у поета повинна бути жінка і щороку інша. Тільки тоді він буде писати про любов «живо» і люди будуть це читати.

Віктор Петров у книзі «Романи Куліша» пише, що Куліш не вмів любити і не любив любові. Про Франка так не можна сказати, він любив любов, щоразу дуже переживав, а потім детально це описував у свої творах. Його найкращі твори, як-от «Зів’яле листя», це не стільки реальні його стосунки, скільки сублімація, фантазія його пристрастей, які вилилися у літературну форму.

Франко мав отримати Нобелівську премію

Частково, так і було. Франка справді висували на Нобелівську премію, це зробив священик Йосип Застирець.

У 1915 році він звернувся до нобелівського комітету із пропозицією про висунення Франка. Але, на жаль, його лист надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів було вирішене, а список претендентів уже був затверджений.

Франкознавці зауважують, що у цьому році Іван Якович мав усі шанси отримати Нобелівську премію, адже його робота була відомою у Європі.

Справу із висуненням вирішили перенести на наступний рік. Але у 1916 році Франко помер, а, згідно з правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.

Франко – родич Кульчицького, який відкрив першу кав’ярню у Відні

Це правда. Мати Франка – Марія Кульчицька, належить до роду шляхти Кульчицьких.

Цей рід пов'язаний із засновником віденської кав’ярні «Під синьою фляшкою» Юрієм Кульчицьким, який і був автором рецепту «віденської кави».

http://zaxid.net/news/showNews.do?lovelas_mason_i_vegan_kim_buv_franko&objectId=1393078

20 гривневі банкноти до 160-річчя Івана Франка




В Україні вводять в обіг банкноти до 160-річчя Івана Франка

26 Серпня 2016
    
Національний банк України з 1 вересня 2016 року вводить в обіг пам'ятні банкноти номіналом 20 гривень на честь 160-річчя видатного українського письменника Івана Франка.

Про це повідомив заступник голови НБУ Яків Смолій у ході брифінгу, повідомляється на сайті НБУ. Як наголосив під час заходу заступник Голови Національного банку України Яків Смолій, Національний банк України винайшов можливість відзначити 160-річчя від дня народження видатного українського письменника, вченого та громадського діяча Івана Франка введенням в обіг особливого виду банкнотної продукції, присвяченого знаковим подіям в історії та культурі країни, – пам’ятної банкноти.

Яків Смолій повідомив, що пам’ятні банкноти на честь 160-річчя Івана Франка:

- уводяться в обіг з 1 вересня 2016 року;

- їх тираж становитиме один мільйон штук;

-  для нумерування банкнот використано серію ЦБ;

- папір для пам’ятної банкноти було вироблено із додаванням українського льону, що дало змогу зменшити витрати на її виготовлення та додати банкноті міцності.

У центральній частині на лицьовому боці пам’ятної банкноти розміщено портрет Івана Франка; основним елементом дизайну зворотного боку пам’ятної банкноти номіналом 20 гривень залишено зображення будівлі Львівського оперного театру.  Як і обігові банкноти номіналом 20 гривень пам’ятна банкнота має переважаючий зелений колір і тонований під цей колір банкнотний папір.

20 000 примірників цих пам’ятних банкнот будуть запаковані в сувенірні конверти та реалізовуватимуться регіональними представництвами Національного банку України за ціною 31 гривня. Вартість решти пам’ятних банкнот становитиме 27 гривень.

Опублікувала Наталія Середюк
http://tvoemisto.tv/news/v_ukraini_vvodyat_v_obig_banknoty_do_160richchya_ivana_franka_80361.html

Львівські науковці запустили блог Franko:Live

До ювілею Івана Франка львівські науковці запустили блог Franko:Live



Подружжя франкознавців, викладачів Львівського національного університету ім. І. Франка Богдан та Наталя Тихолози запустили популяризаторський блог про Івана Франка. У межах проекту «Франко. Наживо» публікують досі невідомі загалу фотографії письменника, цікаві історії про Франка, а також спростовують поширені про нього міфи.

«Наша ідея така: розказувати маловідомі широкому загалу деталі життя Франка, про його маловідомі твори для того, щоб руйнувати шкідливі стереотипи, які є в суспільній свідомості. Ми давно зіткнулися із проблемою, що в академічному франкознавстві, такому суто науковому є багато цікавого про Франка, але все це не виходить за межі цього середовища. Виходить, що наука працює для науки, а не для людей. Тому ми вирішили спробувати розказати про справжнього живого Франка нормальною людською мовою», – пояснив ZAXID.NET один із авторів проекту, франкознавець Богдан Тихолоз.

Блог почав працювати у травні. Тут є розповіді про виховання дітей у сім'ї Франків, думки письменника про Великдень, писанки, спростування міфу про Франка-атеїста, а до Дня вишиванки на ньому з'явилася стаття про Франка як людину, яка й започаткувала моду носити вишиту сорочку під європейський костюм.

Проект «Франко. Наживо» запустили перед 100-річчям від дня смерті Франка (помер 28 травня 1916 року). Однак Богдан Тихолоз уточнює, що оскільки блог розповідає про Франка живого, то коректніше було б сказати, що його запустили до 160-річчя від дня народження письменника (відзначатиметься у серпні цього року).

Основні факти про Івана Франка (малюнок Михайла Огоновського/Франко. Наживо)

«Якщо ви подивитеся, як шанують своїх великих інші нації – німці, австрійці, поляки, то побачите, що вони створюють своєрідний культ. Але роблять не культ мертвої, а культ живої особистості. От ми думаємо, що великих треба шанувати. Щоб шанували, треба любити, а щоб любили – треба розказувати про живу людину, тому що живий любить живе», – переконаний Богдан Тихолоз.

На його думку, в Україні та світі знову актуальна мода на все українське – на музику, одяг, культуру. Але важлива також форма, у якій все це подається.

«От є, наприклад, дуже добрі цукерки «Моцарт», які продаються в Австрії. Але чому немає цукерок «Франко», які продавалися б у магазині «Лис Микита»? Або чому немає магазину східних солодощів «Абу-касимові капці»? Франка треба перетворювати на бренд. Він – приклад успішного українця, який знав 14 мов, який на рівних спілкувався з найвидатнішими людьми свого часу. Це приклад сучасного європейського українця. Такий Франко нам цікавий, такий Франко цікавий молоді і про такого Франка ми збираємося розказувати», – додає Богдан Тихолоз.

http://zaxid.net/news/showNews.do?do_100richchya_smerti_ivana_franka_lvivski_naukovtsi_zapustili_blog_frankolive&objectId=1392795

Маловідомий Іван Франко



Урочисте відзначення 160-річчя Великого Каменяра коло пам'ятника Івану Франку у Львові перед Національним Університетом ім. Івана Франка, а позаду - парк ім. Івана Франка


Письменник і вчений Іван Франко володів надзвичайними екстрасенсорними здібностями, був першим українським професійним політиком, а також тримав удома справжній зоопарк.

Про те, хто такий Іван Франко, нагадувати не варто. Постать українського генія, який володів 14-ма мовами і займався десятком різних видів творчої діяльності, повинна бути прикладом щоденного наслідування для кожного. Творча спадщина Франка вражає, а його працездатності дивуються найбільші трудоголіки сучасності. 27 серпня виповнюється рівно 154 роки від дня народження Каменяра. «Погляд» вирішив іще раз зазирнути в біографію поета і розповісти читачам про кілька маловідомих фактів. У цьому нам допомагав дослідник-франкознавець, кандидат філологічних наук, доцент факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Богдан Тихолоз.

Маленький мольфар

Як стверджує наш співрозмовник, Іван Франко – це унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном. Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів цього надзвичайного дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару. Дослідники погоджуються, що цей епізод швидше за все таки мав місце у дитинстві Франка. Але, як зізнається Богдан Тихолоз, найдивовижнішим у цьому є не те, що малий Мирон був такою собі химерною, навіть трохи дивною дитиною, а те, що він замість того, щоб стати сільським ворожбитом чи чарівником, став одним із провідних європейських інтелектуалів.

Франко у цифрах

Іван Франко прожив неповних 60 років земного життя, з них понад 40 років віддав активній творчій діяльності. У практичному підсумку ці 40 років – це 6000 творів. Це означає, що кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем чи новелою, або й повістю, романом чи монографією. За час активної творчої діяльності Франка в нього вийшло 220 окремих видань, це означає, що кожного року Франко видавав 5-6 книжок. Серед сучасних письменників таких титанів немає, а колосальна працездатність Франка просто вражає.

Перший фаховий літератор

Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. До нього наші літератори здебільшого у літературу бавилися. А якщо й працювали серйозно, то вижити з цього не могли. І незважаючи на те, що всі звикли вважати, що Франко – бідний-бідний письменник, що мало місце в його біографії, він заробляв доволі непогано. Вартує подивитися на Франкову садибу, яка колись була на околиці Львова, а тепер розташована в одному з найбільш елітних районів міста біля Стрийського парку. Не всі українські письменники можуть дозволити собі сьогодні такий особняк навіть у кредит, причому Франко, виплачуючи банку позику, ще й утримував жінку і чотирьох дітей. Саме завдяки літературній та журналістській діяльності Франко умів давати раду собі і своїй великій родині.

Забув про весілля через вірш

Шлюб Ольги Хоружинської та Івана Франка став, як казали гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини. Молодята вінчалися далекого 1886 року в Києві. Проте щастю закоханих мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника.

Діти і тварини

Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. Іван Якович працював, а в оселі товклося восьмеро дітей. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати бузька. А в кутках іще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці і лікували вдома.

Петро Франко – летун УГА

Варто також згадати, що Франків син Петро, як відомо, був одним із засновників «Пласту», а також одним із перших, хто долучився до руху Українських Січових Стрільців, згодом сотником Легіону УСС. Проте мало хто знає, що Петро Франко також був одним із засновників української військової авіації. Він очолював підрозділ летунів УГА і в цьому питанні був, можна сказати, на передовій, адже тоді авіація була найновішим досягненням прогресу. Що важливо підкреслити, Іван Франко не лише висував і пропонував певні політичні гасла чи ідеї, якими він прислужився національно-визвольному рухові. Він віддав йому найцінніше, що в нього було, – власного сина Петра, який продовжив батьківську справу у боротьбі за Україну цілком практично – у війську.

Рибалка-ас

Він умів працювати, він умів відпочивати. Так можна сказати і про Франка. Більше того, Франко і тут став першопрохідцем, адже саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині. Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Але найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилина, Франко брав сіті і їхав кудись за Львів, бо, як жартував поет, у Полтві нічого доброго спіймати не можна було. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, при чому власного виробництва. У риболовлі Франко був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель голими руками. Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся.

Перший український політик

Сьогодні мало хто пам’ятає, що саме Франко був першим головою першої української політичної партії – Русько-української радикальної партії. І. Франко, очолюючи її, став першим справжнім українським політичним лідером. Не просто громадським діячем, а фаховим політиком. Також один із маловідомих фактів Франкової політичної діяльності – підтримка феміністичного руху. Він підтримував видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.

Політичний провидець

Франко володів також даром політичного передбачення. Він був одним із перших у цілій Європі, хто передбачив крах ідеології марксизму. Франко у своїх працях, зокрема у трактаті «Що таке поступ?», написав, що Енгельсова народна держава згодом стане справжньою народною тюрмою, як згодом і сталося. А ще, до прикладу, жахливі картини з поеми Мойсей, як мати їсть тіло свого плоду. Багато хто з дослідників стверджує, що в такий спосіб Франко якимось внутрішнім зором передбачив Голодомор.

«Я вірю в Бога, але не так, як ви усі»

Поширена думка, що Франко був атеїстом. У радянські часи цю тезу підтримували і навіть спеціально для цього фальсифікували твори Франка. Насправді Франко не був атеїстом, адже виріс у побожній родині. Його батько, коваль Яків, який викував хрест на честь скасування панщини і подарував церкві коштовне Євангеліє, був одним із найбільших жертводавців Нагуєвицької церкви. Дитинство Франка було сповнене селянської релігійності, а от потім він почав шукати свій власний шлях до Бога. Проте його вільнодумство не заважало йому досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицькими священиками та навіть співати при Службі Божій. Наприкінці життя одній із своїх сучасниць Франко сказав: «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі». Франко вірив у Бога, і багато творів свідчать про це, – стверджує Богдан Тихолоз, – але його віра була понадконфесійною. Як і Шевченко, він був глибоко віруючою людиною, проте пройшов свою тернисту дорогу до цієї віри. Як і митрополит Андрей Шептицький, з яким у письменника були приязні взаємини, Франко став Мойсеєм свого народу.

Підготувала Галина ЧОП
http://www.pohlyad.com/zhyttya/n/3221

100 ознак галичанина

  • 27.08.16, 11:30
Галичани - найбільш ритуальна субкультура з усіх, котрі коли-небудь існували.
Індуси, ацтеки, полінезійці нервово курять в сторонці, коли мова заходить про мешканців Тернопільщини, Франківщини та Львівщини.
Безліч дрібних і не дуже забобонів, звичаїв, порядків, почерговостей, укладів, навіть законів переслідують галичанина усе життя і, зрештою, стають його частиною.
Старий рік для автохтонного галичанина завершується не 31 грудня, а жнивами і городніми роботами.
Копання бараболь - культурно та емоційно подія світового масштабу, повірте, не менша за бразильські карнавали, баварські октоберфести чи паломницькі хаджі. 
До цієї події готуються заздалегідь , латаючи мішки, любовно перескладуючи ґралі та перераховуючи потенційних копальщиків і збиральщиків. Напруга зростає ближче до середини серпня і під вересень атмосфера у галицькому селі стає схожа на нервове заціпенніня у салуні Дикого Заходу, коли всі схопились за свої кольти і чекають першого пострілу.
І постріл лунає. Усереднена "цьотка Галька" виходить з відром і рискалем на город, шифруючись, ніби просто щоб накопати пів-відра собі до борщу, але примружені підозріло-оцінюючі погляди сусідів через паркан миттєво січуть ситуацію і все вибухає.
"Галька вже копає, а ми ше нє!!!!!"
В старих і малих починає нестерпно пекти в сраці і ціла армада висипає на городи, з відрами, рискалями і мішками.
Джек Лондон описував у своїх творах, як на Алясці картоплею лікували цингу, але на Галичині бараболя стає справжньою панацеєю. Вона лікує артрити, варикоз, гарячку, тиски і гіпертонічні кризи і нівелює геронтологію як явище. Старі і немічні встають з ліжок і шкандибають з відром на город, шоб підзбирувати, бо не пасує лежати і вмирати, коли всі на городі.
В першу годину копання чітко розподіляються всі ролі - хто, шо і як. Терміново набираються на мобільний всі сини та дочки в місті, котрі покидають свої ноутбуки і офісні роботи та линуть в село, реалізовуючи свої ще в дитинстві намертво привиті комплекси вини перед батьками. Ніби за покликом професійного гіпнотизера, котрий дає умовний знак. 
Walking Dead.
Тільки коли все викопане, посортоване, зсипане і накрите - буремна галицька душа вспокоюється ніби після катарсису і вертається до буденних справ.
І вже коли пограбані бадилля горять на городах, пускаючи красивезні вертикальні стовпи диму у небо, як ритуальні вогнища племен сіу та команчів - стає невимовно легко. Галичанин стоїть, спершись на граблі, і дивиться на той дим. Бо в тому димі повністю згорів він минулорічний і тепер обновився як немовлятко. А в його очах, як на інформаційних табло Термінатора пролітають цифри тільки йому зрозумілої статистики - ціна на бараболю цього року, кількість викопаних мішків, кількість зламаних держаків і днів, виграних в сусідів в змаганні за фінал.
Рік закінчився, дякувати богу.

Богдан Волошин

ГАЛИЦЬКИЙ СИНОПСИС, або 100 ОЗНАК ГАЛИЧАНИНА
Погляд на нарід галицький зблизька і не дуже

Про головне

1. Галичанин народжується для того, щоб: у три роки пасти гуси; у шість – свині, кози, велику рогату худобу і почати курити; у дванадцять навчитися читати і щипати за майтелеси сусідську Марину; у шістнадцять – відбути школу досконалим пияком і будзиганом; у вісімнадцять побувати у війську комірником при шкарпетках і комісуватися при пропажі зі складу останніх; у двадцять – побратися з тою самою Мариною і в першу ж шлюбну ніч скочити в гречку з її неповнолітньою сестрою; у двадцять п’ять – доробитися до трьох дітей від власної жінки і вісімнадцяти від чужих; у тридцять п’ять – заправляти краватку у сподні і сякатися без хустинки на мешти; у сорок п’ять – видати дочку заміж і на весіллі натовкти писок сватові; у п’ятдесят п’ять – завести козу і вчити онуків співати повстанських пісень; у шістдесят – доробитися до бригадира на будові й відсидіти рік за крадіж чотирьох кривих цвяхів; у шістдесят п’ять – відчути себе захисником батьківщини і, пошивши однострій невідомої армії, марширувати на всі свята з фаною перед сільрадою; у сімдесят стати членом церковної десятки; у сімдесят п’ять – спочити в Бозі, клянучи манкуртів, москалів і сусіда, чиї кури все життя порпали йому город...

2. Галичанка народжується для того, щоб: у три роки пасти курчата; у шість-сім навчитися доїти корову Маріанну і длубатися пальцем у носі; у дванадцять виявити ріст волосся на власному тілі у найнесподіваніших місцях і вишити свою першу подушку; у шістнадцять бути нагло притиснутою за шкільним п’єцом однокласником Іваном і виявити у його штанях страхітливого патика, схожого на міліцейський; у вісімнадцять закінчити школу із твердим переконанням, що найбільшим скарбом у цьому світі є її цнота; у двадцять спекти свій перший цвібак і закохатися у сорокарічного вчителя, якому подарувати свою цноту за прочитаний хрипким голосом вірш Б.-І. Антонича; у двадцять два, переживши трагічну любов, вийти заміж за Гриця з першої бригади і на другий же день після весілля вперше дістати в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три народити першу дитину і зрозуміти, що пов’язала свою долю з пияком, ідійотом і злочинцем; у двадцять чотири народити близнят і різко набрати вагу до одного-двох центнерів; у тридцять уперше вдарити Гриця виваркою по голові, коли той укотре обізве її льохою; у тридцять п’ять вступити до лав Союзу українок і вперше відвідати знахарку, щоб та наслала якогось дідька на Гриця, бо п’є; у сорок вчити доньку вишивати і народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дітей бузьки приносять; у сорок два вставити перші золоті зуби; у п’ятдесят переконати дочок, що всі мужчини звірі, яких треба тримати за гратами; у шістдесят вишити першу хоругву до церкви; у шістдесят п’ять поховати чоловіка і так за ним голосити, ніби він був ангел небесний; у сімдесят бавити онуків і вчити їх хреститися; у сімдесят п’ять з’їздити нарешті до родини в Канаду, притягнувши звідтам старі лахи і ревматизм; у вісімдесят тихо згаснути на самоті, усвідомивши, що все на цьому світі гімна варте, крім здоров’я...

3. Кожен порядний галичанин має родину в Канаді або Америці. Хто не має, тому ніколи не бути депутатом, мером або війтом. Йому світить лиш кар’єра священика. Раз на рік з – за океану на галицькі терени прибуває до родини одна пачка з добре таки зужитими двадцять літ тому речами, серед яких неодмінно є корейські квітчасті хустки, капи на двоспальне ліжко і пакуночок із протизаплідними пігулками для дев’яностолітньої тети Парані. Саме ці дарунки долі стають надовго, часами – навіки, яблуками розбрату для дружніх галицьких родин. За кожну запрану спідню сорочку чи краватку із замацьканим вузлом галичани так сваряться і так гніваються, що лиш землетрус, буревій, всесвітній потоп і захоплення москалями наших спиртзаводів можуть їх на якийсь час об’єднати. Або приїзд коханої цьотки з Канади...

4. Батьківщина для галичанина найчастіше обмежується його подвір’ям. Усе решта – то чужа землиця, яку можна набути або загарбати. І лише в хвилини справжньої небезпеки для України галичани об’єднуються і йдуть походом гідним на Варшаву або Москву, або гуртом емігрують до Канади.

5. Схиляння галичан перед цитатами загальновідоме. Сьогодні особливо популярні Шевченкові «Обнімітеся, брати мої», «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...». Кобзарева постать має такий великий авторитет у галичан, що вони із задоволенням приписують йому й чужі висловлювання, як – от: Франкове «лупайте сю скалу» та Шопенгауерове «хто ясно мислить, той ясно формулює».

6. Галичанин є вкрай сентиментальною людиною. Якщо, звісно, не йдеться про гроші або нерухомість. Його розчуленню немає меж, коли первісток або первісточка вперше скажуть: «Слава Україні!» або «Дупа!» Однак, ця сентиментальність одразу ж зникає, коли мова заходить про гроші. Одне з гасел галицького бізнесу твердить: «Базар – то така зараза, так втєгнешсі, – що рідну мамцю на продаж винесеш і не замітиш!» Під час торгу галичанин дріб’язковий та обережний. Якщо вам зустрінеться наш земляк, який сипле грошима і хвалиться заробками, – тікайте від нього якнайдалі. Очевидно, це ідійот або важко хвора людина, яка втратила своє галицьке коріння.

7. Серед галичан дуже рідко зустрічаються фанатики, бо фанатизм передбачає відмову його носія від якихось забаганок. А галичанин, як усім відомо, відмовити собі ні в чому не може. Коли ж вам пощастить зустріти серед галичан фанатика, тікайте світ за очі або хоча б перейдіть на инший бік вулиці! Найперше при зустрічі він відкрутить вам гудзика. Та найгірше – за п’ять хвилин він переконає вас у будь-чому. Ви станете палким прихильником його поглядів, готовим віддати власне життя за обіцянку домовитися зі святим Петром про дострокову перепустку вашої грішної душі до раю. Це коли ви не галичанин.

8. У хвилини непосильного гніту влади галичани зазвичай дуже швидко призвичаюються і дають собі раду. Правда, не завжди чесним шляхом. Нарід пробує заробити на всьому, що годен вкрасти. Наприклад пан Ромцьо Смикальський краде з клепарівскої бази рури до апаратів штучної нирки і міняє на горівку в дачників. Капрал національної гвардії у глибокій відставці пан Червінський як має щастя, то тягне додому ринву, робить з неї рашпілем фузию і спродає до «гар’ячих точок». А інтелігентні люди, яких у нас чимало, красти не навчені, то й бідують – читають наніч «Сестри Річинські» Ірини Вільде і слухають в неділю по радіво відправу з Вактикану.

 – Таке життє, – любит казати пані Стефа, – як не грім поб’є, то хроби з’їдят...

9. Як би галичан життя не било, але вони залишаються співучим народом! Часом і їсти немає що, і свині негодовані, а хлопака з самого рання як соловейко заходиться: «Би – ила ме – ене ма – ати!» А з кущів побратими підтягують: «Чом – у – у розплетена коса, коса, коса, а на очах блищить сльоза – а – а!» І на душі стає світло – світло, як після відвідин поштарки, що пенсію за три місяці принесла. Але не завше так світло буває. Коли закурить, то львів’яни виспівують: «Білий сніг на зеленому листі, шляк би його трафив у нашому місті!» Це так стається, бо міська влада ніколи не могла собі раду дати із заметами на вузьких вуличках і бурулями на ринвах. По тому, що саме виспівують галичани можна, навіть, з’ясувати, що їх чекає у майбутньому. Якщо до язика причепились «Два кольори мої, два кольори!», значить у вашій хаті гряде побілка. Поки ви на роботі, жінка вже меблі порозпихала і стіни водою скропила. Решта два тижні роботи – за вами. Можна тільки поспівчувати тим, у кого в голові «крутітся, вертиться шарф голубой». Ви потерпатимете в робочий час від домагань сексуальних меншин неправильної орієнтації. Або, що найгірше, виявите у себе на тілі паростки Борі Моїсєєва і Вєрки Смердючки. Та борони вас Боже заспівати в мешканю «Взвєйтєсь кастрамі сініє ночі!» – тікайте з хати, бо за пару хвилин помешкання горітиме як піонерський «костьор» на уродини Лєніна. Уникати треба й инших революційних пісень на кшталт «Наш паровоз, вперйод лєті, в самі знаєте де в них останівка». Після цього в жодному разі не подорожуйте потягами, мотодрезинами і трамваями.

10. Як не дивно, але часто галичанин ненавидить иншого галичанина, як тільки може ненавидіти людину людина, яка знає сусіда як самого себе. Найчастіше ця незборима пристрасть втілюється саме у сусідських війнах, що переважно тривають безкінечно довго, передаючись у спадок від покоління до покоління. Подібна ситуація й у великих галицьких родинах, бо завжди знайдеться якийсь дзідзьо, який відписав фундамент і пів горища Петрові, а Іванові тільки стодолу під стріхою і неплідну льоху Катерину.

11. Єднає галицький люд не лише любов та приязнь, але, як би це парадоксально не звучало, й неприязнь. Зафіксовані випадки, коли галичани, які всеньке життя ворогували, після смерти одного із супротивників стають мізерними, хляють оковиту і бабчаться на очах рідних та громади. Про таких можна цілком твердо сказати, що вони так ненавиділи одне одного, що жили довго і померли в один день. Або наступний...

12. Зазвичай галичани люблять запозичувати чужомовні слова народів, що якось дотичні до їхнього побутування під високим небом нашого благословенного краю. Від німців наші краяни понабиралися усіляких технічних, військових термінів, від поляків – що не могли забути. Натомість, коли на терени Галичини ступила нога носія совєтської ідеології і культури, поширилася серед розгублених галицьких мас універсальна російська лайка. Мабуть, через те, що місцева толерантна лайка була не достатньо емоційна, аби передати ставлення обурених галичан до прийшлих людей з гверами.

Судіть самі – найміцнішим висловом на Галичині до приходу «ослобонітєлів» був вислів, вибачайте за дослівну цитату, «курва францувата». Після його вживання треба було обов’язково піти до сповіди і попросити панотця, щоб відпустив гріх сквернословія. За копу крашанок, звісно. То чи може це словосполучення означити той шарварок, що розпочався на галицьких землях після приходу комуни? Звісно, ні.

На жаль, і за незалежної України є всі підстави застосовувати російську лайку щодо українського життя. Особливо політичного. Тож наразі найбільше надбання комуністичної ідеології і досі використовується галичанами в намаганні якнайточніше охарактеризувати парламент, політичну реформу і голову селянської спілки, який «нарізав так нам землю, що най йому так землицю на цвинтарі наріжут, щоби спав вічним сном, стоячи вкопаний по пояс писком до виходку...»

13. Справжнім культом для галичанина і галичанки є його вселенська любов до своєї мамці солоденької. Так склалося, що діти галицькі зазвичай усього доброго і не дуже набираються від матері. Зазвичай через те, що в наших сім’ях побутує прихований матріархат. Я вже й не знаю, з якої причини: чи через те, що хлопи більше до горілки вдатні, аніж до роботи, чи через те, що галичанки «страшно вострі на язик і скорі на руку», чи все вкупі, але вдома галичанки царюють і владарюють. А з масовим виїздом нашого жіноцтва за кордон – і в роботі, і кар’єрі. Через таку «постанову» саме жіноцтво є носієм галицької культури й окремішности серед инших народів Европи, і не тільки. Вона знають, коли дівчинці час уперше піти на танці і коли малому хлопакові час купити сподні зі замком на ширінці. Фактично саме галицькі жінки опікують своїх дітей аж до смерти: зав’язують їм шнурки на шлюбних мештах, краватки під гусакувату шию, купують кальсони і майтки. Саме завдяки їм святий Миколай приходить до їхніх дітей і в шістдесят, і в сімдесят літ. Навіть тоді, коли «дитина» вже цілком лиса і має внуків, що по брамах лапають за вонтробу колєжанок.

Саме завдяки цій опіці галичани одружуються досить пізно, якщо одружуються взагалі. Бо «мамця всьо їдно ліпше ліпить вареники, робить голубці і варит борщ, як ніхто на світі. А холодець, налисники й палюшки є фірмовими і їх не годна так зготувати жодна кубіта». Від такої опіки хлопи стають дещо інфантильними і байдужими до жіноцтва.

Яскравим прикладом такого хлопа є Бодьо Серняк із Жовкви. Якось в неділю після відправи в церкві в помешканю старої панни Серняк зібралисі її колєжанки – такі самі з підфарбованим синькою волоссям панюсі. Говорили вони, як і зазвичай, за Ющенка, Тимошенчиху, ціни на цукор та дріжджі. При цьому смакували тістечками «Стефанія», що дуже вдавалися пані Серняк, і золотавими, добре випеченими хрустами, пересипаними цукровою пудрою.

 – А мій Бодьо, – як завше в доброму гуморі згадувала про нагуляного від совєтського офіцера, що жив у них на квартирі, сина стара панна, – як скінчив консерваторію ві Львові, то дістав такого голосу, що ну!

 – Янгольський, боский голос! – захитали фіялковими головами колєжанки.

 – Нині в церкві як пустив нюту попід стриху, аж мені щось у серці пукло, згадавсі мій Мирон, най спочиває у спокої... – втерла набіглу сльозу бувша касирка з банку пані Дубинка, чоловік якої відійшов у ліпший світ, бо наївсі скислого борщу зі сливками і дістав закрут кишок. – Видите, і зара плачу, бо так мені жель...

 – Ая, ая, дуже файно Бодько співає, – підтримала подругу пані Зоня Насилена, що мала сина в Еспанії і все носила андалузькі хустки із високим гребенем на голові. – А хто би міг сказати – у дитинстві як плакав, то мені вазонки на вікнах сохли, так верещав. А дивисі – дістав голос і вибивсі в люди! Мій Місько тоже в Гишпанії доробивсі. Вже гіспанські міліціянти їго не чіпают, бо він до них каже «бовенос дієс» і всьо – уже гіспанчик. Писав мені, що найшов собі вже дівку. Робит в їдного бауера, обмиває його тата – паралітика. А ваш Бодьо ще не знайшов си пари ві Львові?

 – Та де – е – е! Він часу не має. Тепер вчит арію коня Данила Галицького. Буде співав на Великдень в опері «Король і його кінь Буцефул». А ваш Місько, де робит в Гішпанії? – відразу перевела зі слизького розмову пані Серняк.

 – Взєли їго робити до університету! – гордо тріпнула фіялковими буклями пані Зоня.

 – То він вже не на будові?

 – Та де! – продовжувала хвалитись пані Насилена. – Він тамка в їхньому звіринці. Має справу зі слонями! Провадить всілякі досліди... Там чистить їх, миє вуха, вивозит купи. А вчера написав мені, що послизнувсі поміж тою скотиною і слонь навалив на моєго сина – Місьо мало не вдусивсі! – заголосила пані Зоня.

Запала хвилева мовчанка. З вулиці було чутно, як справляє малу потребу сусідський пес Чумка. Аж тут із сусідньої кімнати почувся мелодійний голос 35 – річного Бодя Серняка, який щойно виліз із ванни:

 – Мамцю! Скажіт мені, як тоті труси вбирати, бо я знов забув!

 – Бодюсику, сонце, скільки тобі разів вогорити – де жовта плямка – то перед, де коричнева, то задок...

14. Галичанин, якщо він не пацієнт із Кульпаркова, вважає себе людиною культурною й освіченою, хоча за душею може мати лише чотири кляси початкової школи. Через це він наділений певним месіанським обов’язком повчати кожного зустрічного, який йому видався некультурним. Длубаючи пальцем у носі, галичанин поважно розповідатиме нещасному, що «плюти на вулиці – то гріх, і мама його зле вчила, раз він таке робить, а в родині, певно, були москалі, бо наші люди від самого уродження знають, що таке культура і чим культурна людина ся різнить від дикуса і нелюда». Потому галичанин гордо висякається на бруківку, притискаючи носа пальцем, і відійде з почуттям виконаного обов’язку та глибокого вдоволення акцією. Це за умови, що перехожий не дасть йому за критику по писку або нижче.

15. Художні уподобання галичанина вже століття, як сформовані й незмінні. Крім релігійних образів та портретів Шевченка і Франка, галицьку оселю найчастіше прикрашає картина в ядучих зелено – синьо – жовтих барвах, на якій зображений червонопикий гуцул, що сповіщає трембітою на увесь світ, що він ще живий і вівці теж. Сей шедевр надбано за фляшку самогонки у сусіда, чий син вчиться у Львові і часами бавиться мальовидлом. У зв’язку з наглою незалежністю України популярними в галичан стали й сюжети з історії українського козацтва. Найчастіше на полотні тремтячою рукою маляра зображено розлюченого козака, який косить татарву і ляхів – як отаву, а злоститься вояк, напевно, від того, що купи закривавлених трупів заважають йому рухатись і збільшити їх число. Тішить око і душу галичанина й художнє відтворення валки чумаків з волами на тлі жовтого поля та синього неба. Поряд із цими шедеврами серед широкого галицького загалу побутують й «автобусні» розмальовки. Вони зазвичай розміщені на лобовому склі міжміських автобусів і схожі одна на одну, наче близнючки. Сюжет «полотен» – канонічний: розпухлий від пасажирів автобус мчить гірською дорогою, обіч якої йому вслід вишитою хусткою махає замріяна гуцулка. Десь неподалік пасе отару її чоловік. Вівці, судячи з вигляду, мутанти – дуже схожі на вівчарок у перуках...

16. Галичанин любить скаржитися. Робить це із задоволенням та смаком. Часом видається, що в тому пеклі, у якому мешкає, за його словами, може вижити тільки Шварценеггер чи Ван Дамм із фільму «Подвійний удар». І, що цікаво, саме цьому конкретному скаржнику доля всипала пекельну суміш селітри і перцю просто в задницю, а всіх решта оточуючих незаслужено ощасливила добробутом і щастям. Одне з найулюбленіших риторичних запитань галичанина: «І за що мені така кара небесна?». При цьому, важко нарікаючи на долю, галичанин ніколи не втрачає оптимізму, частенько собі повторює, щоб ніхто не почув: «Все так не буде!».