хочу сюда!
 

Леди Ровена

38 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 33-50 лет

Искать

Поиск заметок

....ты солнце...

  • 17.06.19, 00:20
Ты солнце в выси мне застишь, Все звезды в твоей горсти! Ах, если бы — двери настежь! — Как ветер к тебе войти! И залепетать, и вспыхнуть, И круто потупить взгляд, И, всхлипывая, затихнуть — Как в детстве, когда простят.(c)

Приділятиму більше уваги соцмережам

  • 16.06.19, 12:23

 Дякую дослідженню Комітету виборців України та Причорноморського центру досліджень! Експерти наголосили на тому, що я маю більше розповідати про себе та бути більш медійним. Друзі, намагаюсь виконувати. Саме після Вашої презентації дослідження став більше приділяти уваги соцмережам. Отже, все попереду!





                                                              





GTJ

GTJ

Оппозиция

  • 16.06.19, 09:05

Хорошие новости приходят из Молдавии. Попытка Запада раскачать ситуацию в стране не удалась, хотя поначалу казалось, что государство вот-вот сорвется в пучину мятежей и гражданских столкновений.

Додон смог удержать ситуацию под контролем, и для России это большая победа. Москва всегда поддерживала его позицию, направленную на развитие страны и повышение качества жизни, а не погружение Молдавии в экономический и правовой хаос.


И теперь позицию Додона поддержала оппозиционная Демократическая партия Плахотнюка, активно узурпировавшая власть. После этого из Кишинева в спешном порядке вылетели 5 частных самолетов.

В Сети появились предположения, что Молдавию покинули члены Демократической партии вместе с ее лидером. И эта версия верна: пресс-служба партии подтвердила, что ее глава Владимир Плахотнюк уехал республики.

Приятно констатировать, что Западу не удается окружить Россию «очагами напряженности», хотя какие-то попытки увенчались успехом. Сюда можно отнести Украину и Грузию. Пытаются несколько раскачать Белоруссию, не до конца понятно, что с Арменией. Но в целом ситуация складывается в нашу пользу.

Не стоит забывать, что лоббисты «неспокойного мира» сегодня слабеют, и каждое поражение бьет по ним все сильнее. Параллельно с этим растет влияние государств, выступающих за справедливую модель мировой экономики и мир на земле. Поэтому победа Додона и России в Молдавии очень важна в такой ситуации. На таких примерах и строится уверенность в будущем дне.


Тільки для дорослих!

  • 15.06.19, 21:35

1987x2855, 538 Kb / Кинси Волански, футбол, поле, стадион, купальник, судья, футболист, блондинка, попа
- Сынок, давай поговорим о сексе 
- Папа, мне 5 
- Я потом забуду
600x599, 213 Kb / девка, шляпа, петух, кошка, рисунок

1224x732, 157 Kb / пианист, пианино, вода, женщина, окно
Две вещи никогда не стареют: чёрный юмор и невакцинированные дети
1250x1250, 278 Kb / блондинка, ушки, язык, тату, сетка, рабица

917x1347, 146 Kb / блондинка, очки, сиськи

1080x1267, 138 Kb / девушки, попы, шорты, джинсы




811x1215, 151 Kb / окно, табурет, стул, платье, попа, брюнетка, ступни, спина

Юниер Дортикос — Эндрю Табити прямая трансляция



15 июня, на арене Arena Riga, Рига, Латвия, бой среди боксеров в первом тяжелом весе (До 90,7 кг) — Юниер Дортикос против Эндрю Табити. Yunier Dorticos vs Andrew Tabiti.

Бой за титул чемпиона по версии IBF World в легчайшем весе.

Начало трансляции 15 июня в 22:00 по московскому времени.

Порейти к просмотру https://boxinggu.ru/yunier-dortikos-endryu-tabiti-polufinal-2go-sezona-vsemirnoy-bokserskoy-superserii

Про мову українську розмова давня

Анатолій Загнітко: "Бути поза політикою в сучасному світі складно"

Співрозмовник DT.UA — доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Анатолій Загнітко. До вересня 2014 року — завідувач кафедри української мови і прикладної лінгвістики, декан філологічного факультету Донецького національного університету, нині — завідувач відділу інформатики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України.

 Він уже рік живе в Києві. Не запитала, чи мріяв бути киянином у студентські роки, після служби у війську або тоді, коли вперше і назавше вирішив для себе: наука — то його. 

Рік у столиці — не з власної волі. Так сталося. Бо — війна. Рідний Донецьк покинув в один день — після 42 років життя там. Він не жаліється, не нарікає, бо "іншим іще важче"…

Мій співрозмовник — доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Анатолій Загнітко. До вересня 2014 року — завідувач кафедри української мови і прикладної лінгвістики, декан філологічного факультету Донецького національного університету, нині — завідувач відділу інформатики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. 

— Анатолію Панасовичу, минув рік відтоді, як ви були змушені виїхати з Донецька…

— У Київ ми з дружиною приїхали в липні 2014 року, після того як на трасі була спроба вилучити мене з активного життя. Дивом цього не сталося: почався обстріл, снаряди розривалися поблизу, і ті, хто намагався мене "прибрати", розбіглися... Після того до Донецька ми вже не поверталися, хоча постійно згадуємо його. 

— Поїхали "з порожніми руками"?

— Так. Найбільше шкода, що в Донецьку залишилася моя книгозбірня. Не така вже й велика — трохи більше 12 тисяч томів, але її оригінальний лінгвістичний складник — близько трьох тисяч томів. Більшість із тих книжок існують лише в одному примірнику на Донеччині. Я збирав їх починаючи із 1967–1968 років і до сьогодні. 

Прикро усвідомлювати: найближчим часом, очевидно, мені не вдасться повернути книгозбірню ані в повному обсязі, ані навіть окрему її частину. 

До півтори тисячі книжок, які активно використовував у науково-пошуковому й навчально-дослідному процесах, я зберігав в університеті. Мабуть, ви чули, що всі книжки, які залишися в університетських приміщеннях, у насильницький спосіб кваліфіковано як відчужена власність, тобто тепер вони належать університету... 

— До сьогодні можна чути нарікання на бездіяльність Академії наук у питанні вивезення унікального обладнання з академічних установ Донецька наприкінці травня минулого року. Чи реально було тоді це зробити?

— Коли всі ці події починалися, ми дивилися на них, як на бездарно підготовлений спектакль. Доки… не з'явилася зброя. Дивилися на тих людей у центрі міста і розуміли, що більшість з них не є жителями Донецька: автобуси курсували через кордон як хотіли… 

Ми не знали, хто є постановником цього спектаклю, режисером вуличного псевдодійства. Трохи насторожувало, що правоохоронні органи зовсім не реагували. Навпаки, захищали мітингувальників, які активно виступали проти Української держави. Є люди, з якими можна попрацювати, і багато речей відкриється… Напевно, тому так активно нищаться всі архіви, аби правда не стала доступною широкому загалу. 

Коли група студентів у грудні 
2013-го захотіла зорганізувати мітинг (із жовтня я був в.о. декана філологічного факультету), їх іще на підходах до площі Леніна побили. У побитті брали участь міліціонери. Уже тоді я прогнозував, що ситуація за хвилину може вийти з-під контролю.

Навесні, коли події вже набрали трохи інших обертів, у мене було враження, що сценарій "пішов не в лад", а центральна влада не до кінця розуміла масштаб загрози. І коли почалися розмови про автономію, я утвердився в розумінні, що відбувається вирішення місцевої проблеми під чиїмось політичним прикриттям. У травні (за 3–4 дні до того, як відбувся "експорт" зі Слов'янська до нас) у мене була розмова в університеті з активними колегами, з керівництвом закладу про те, що потрібно готуватися до часу Х, аби вивезти обладнання. Ішлося не про хімічні чи біологічні лабораторії, під які потрібні величезні території, ішлося про вивезення серверів, технічного обладнання тощо. У нас була можливість розташуватися або на території нашого Маріупольського центру, або Костянтинівського, або у Волновасі. Гадаю, якби ми тоді це зробили, то багато чого технічно можна було б вирішити набагато простіше. Хоча, очевидно, з'явилося б багато інших проблем… 

— Як це сприйняли колеги?

— Сказали, що я панікую, песимістично дивлюся на ситуацію…

Думаю, на той час і МОН, і навіть наше найвище державне керівництво не припускало такого розвитку подій. Не було довгострокового і перспективного плану динаміки ситуації. Напевне, був оптимізм щодо активізації населення у приборканні сепаратизму. 

Тому в травні не були готові давати команду вивезти наукове обладнання. Очевидно, це могло створити якісь небажані на той час психологічні настрої. 

— Є відчуття, що недопрацювали в чомусь?

— Мабуть, не все зробили, що могли… Йдеться про запобігання цій ситуації, про недопущення її взагалі. 

Не кажу, що ми нічого не робили… Але не відбулося діалогу: інтелігенція—правоохоронці—адміністрація. На кожному із цих рівнів були люди, котрі на ситуацію дивилися так само, як і ми, і не хотіли того, що трапилося. Потім, коли "ці" засіли в адміністрації, достатньо було б роти — однієї! — навіть не "Альфи", щоб їх усіх звідти викинути. 

Коли на мітинг проти сепаратизму вийшло досить багато, як на той час, людей — понад п'ять тисяч! — і їх почали нещадно бити під захистом правоохоронців спеціалізовані підрозділи, вже було зрозуміло, що йде біда. За всіма ознаками ситуація зовсім почала виходити з-під контролю так званої місцевої влади. 

Іще штрих… Один з останніх: бойовики приїхали в університетський автопарк і забрали весь транспорт. До речі, вони знали і про кількість автомобілів, тракторів, і про їхній технічний стан. Не треба бути аж таким стратегом, щоб оцінити ситуацію, коли в університетські гуртожитки починають селити озброєних людей… 

— Українська мова і Донбас. Ми й досі пробуємо аналізувати цей зв'язок, точніше, намагання його розірвати за всяку ціну (яка виявилася занадто високою). Кандидати в депутати всіх рівнів, ідучи на вибори, маніпулювали статусом російської мови як державної. На перших збіговиськах донецьких антимайданів у 2013-му фігурували ці самі гасла. Ви ж не казатимете, що так "історично склалося"?..

— Про "історично склалося" я написав дуже багато. За переписами населення легко побачити, що до середини 20-х років минулого століття (навіть до того знаменитого перепису, результати якого зникли), до освоєння промислового вуглевидобування як такого українці становили абсолютну більшість на теренах Донеччини. В обласному архіві вдалося знайти матеріали, з яких видно, як змінювалося кількісне співвідношення населення. До речі, нам радили про це не писати і навіть не згадувати… 

Тоді постійно повторювали, що на Донеччині живуть 126 національностей. Такої кількості національностей ніколи не було ні на Донеччині, ні в Україні загалом. Є представники національностей, народностей, етнічних меншин. Можна говорити про такі національності, як українська, російська, румейська чи греко-урумська (греко-татарська), частково німецька, польська і єврейська. Бо всі вони до активного впровадження політики уніфікації на теренах Донеччини мали власні національні школи, створювали власні періодичні видання, активними були їхні культурні громади. 

До національно-мовної уніфікації в 30-х роках ХХ століття були грецькомовний технікум у Маріуполі, грецькомовна друкарня, грецькомовні школи, єврейський технікум і єврейська школа, німецькомовний технікум і німецькомовна школа. Польська громада мала і свою газету. Згодом усе було зліквідовано, а шрифти деяких друкарень вивезено в Азовське море й затоплено. Це справді були національні меншини. Не кажучи вже про релігійні громади, де послуговувалися мовами цих меншин. 

Українство дуже посилилося завдяки тому невеликому відсотку українців, яких у результаті операції "Вісла" було "вмонтовано" в Донеччину. Більшість із того покоління закінчила українські школи. Навіть у Донецьку українські школи становили 30–35%. 

Абсолютний наступ відбувся після ухвалення так званого закону про вибір мови навчання і добровільне навчання національною мовою у 50-х роках. Катастрофічного удару це завдало білоруській та українській мовам. Навіть у Жмеринці більшість шкіл стали російськомовними… Достатньо було, аби п'ятеро батьків з класу ініціювали переведення навчання на російську мову. Якщо більшість класів були російські, то й школа автоматично ставала російськомовною. 

Згодом утворилися цілі анклави поколінь, які не вивчали української мови. 1970 року в Донецьку закрилася остання українська школа. Попереднє покоління не тільки володіло українською мовою, а й навчалося, жило і думало нею. Наступне вже користувалося російською. В Донецьку і прилеглих до нього районах зникли геть усі українські школи. 

У 90-х роках ми створили ініціативну групу, щоб відкрити україномовну школу — №65 у Донецьку. Це окрема історія про те, якої наруги довелося витримати, і як урешті-решт було виділено приміщення для навчання… 

— Наступні українські школи з'являлися швидше?

— Інтервали були дуже великі, не в один рік. Школи з'являлися не так просто, доводилося постійно боротися з численними перепонами. Зазвичай оперували кількістю українськомовних шкіл, а не українськомовних учнів. Бо ці школи були не в густонаселених кварталах і не у промислових містах. Це при тому, що в самій Донецькій області навіть за останнім переписом українці становлять абсолютну більшість. Програма відновлення українських шкіл почала розгортатися тоді, коли міністром освіти був Василь Кремень. 

Нещодавно колега, якому трохи більше 30 років, почав мене переконувати: але ж влада не противилася відкриттю українськомовних шкіл. Так, справді: центральна влада — ні. А от місцева… 

— Ви особисто відчували на собі тиск чи зневагу з боку оточення, коли розмовляли українською?

— У своїй більшості населення досить добре ставилося до української мови. Я кажу про Донецьк. Про села й селища годі й говорити. Є ж цілі автохтонні анклави, наприклад Новосілківський або Мар'їнський, Слов'янський або Олександрівський райони. 

Але були різні випадки. 15 років поспіль на Донецькому обласному радіо я вів щотижневу передачу "Мово рідна, слово рідне…". Листи надходили різні... Писали навіть, що на мене треба накинути зашморг і відвести "куди треба". 

Часто називали "бандерою" — щоправда, без відчутної агресії. Симпатії не проявляли. Часто можна було почути іронічно-зверхнє — "ми йому пробачаємо, бо він націоналіст". 

Але бувало й таке, що людина на пошті, до якої звертався українською мовою, намагалася розмовляти з тобою також українською. 

Переді мною — яскравий епізод, пов'язаний з учителькою мого старшого сина в початковій школі, — Вірою Платоновою. Коли постало питання вивчення української мови, більшість батьків сказали, що не хочуть, аби їхні діти її вивчали. Педагог, сибірячка з Іркутська, на це відповіла: "Я вас розумію. Але це може бути деінде, але не в моєму класі". Її авторитет як учителя був дуже високий — усі хотіли потрапити саме до неї. Діти, які прийшли до Платонової, до самого закінчення школи не просили звільнити їх від вивчення української мови. Це показник того, як можна формувати добре ставлення до рідної мови, будучи представником іншої національності. 

Я й інші приклади бачив. Коли виходець з околиці Донецька, де ви не почуєте російської мови і де панує щось на кшталт суржику зі слабким елементом російської, агресивно вимагав звільнення від української мови. Це дивувало. Зречення свого — це найстрашніше. Доки не навчимося себе поважати, доти й інші нас не поважатимуть. 

— Чи правда, що бажання звільнитися від української в Донбасі жевріло завжди і тільки й чекало на сірник, який і підпалили в 2014-му?.. 

— Ми проводили власне анкетування в різних аудиторіях: гірників, металургів, студентів, школярів, ліцеїстів. Намагалися з'ясувати, наскільки дражливою є для них проблема мови? Це була 15-та, 12-та позиція. Для старшого покоління —10-та, інколи 8-ма. Але ніколи вона не була на першому, другому чи третьому місці. Для молодшого покоління — випускників шкіл, першокурсників, випускників університету — мовне питання взагалі не стояло. Вони якраз сприймали українську як пріоритетну, бо не мислили себе поза українською державністю, українським простором. 

Думка про пріоритет російської мови активно впроваджувалася в уми регіону приблизно з другої половини 90-х років — мовляв, якщо немає другої державної мови, то ви ніби вторинні в цій державі. Робилося це майстерно, особливо двома партіями: Комуністичною і Партією регіонів. Уже на початку XXI століття це набуло, я би сказав, агресивного характеру, буквально наступали на горло: "Ми повинні бути такими, бо ми особливі". 

У цей час на офіційному рівні започатковуються Пушкінські свята. Шевченківські свята місцева влада інтерпретувала як щось неформалізоване, що має ініціюватися й організовуватися якимись громадськими структурами. А на проведення пушкінських виділяла чималі кошти — 2,5 млн грн в 2012–2013 роках. 

Хтось каже, що ситуація зі статусом української мови в Донбасі вибухнула від запаленого сірника… Скажу чесно: все було спровоковано. Пригадую мітинг, коли ухвалювали "знаменитий" Закон "Про засади державної мовної політики" (2012). У ньому брали участь, на жаль, учителі української мови і літератури, котрих звозили з усієї Донеччини. Перед облдержадміністрацією зібрали близько тисячі осіб з відповідними гаслами. Вони вважали, що нічого крамольного не роблять, просто не можуть відмовитися. Так відбувалося посилення компонента російської мови у самоідентифікації особистості. Головною цінністю, що нав'язувалася з другої половини 90-х, було: Донбас — це щось особливе, унікальне, Донбас дає Україні все... 

Тому ідея про другу мову лягла на "вдячний" ґрунт: ви нам — українську, а ми вам — російську. Це було цінністю 15, можливо, 20% населення. Але не абсолютної більшості. Та, на жаль, як сказав голова нинішньої військово-цивільної адміністрації, абсолютно проукраїнської влади на Донеччині дуже мало. Саме регіональної влади. 

— Як ви вважаєте, чи повинні українські вчені вести діалог з російськими науковцями? Чи все-таки наука залишається поза політикою? 

— Як на мене, контакти з російськими науковцями можна підтримувати і, мабуть, треба розвивати. Усе залежить від того, наскільки це відповідає державним національним запитам і наскільки це актуально. Я в жодному разі не вважаю, що ці зв'язки треба зовсім розірвати. 

Скажімо, якщо російський колега, якого я поважаю, у відповідь на мій лист пише, що "ви продалися американцям" тощо, то я можу застосувати дві моделі поведінки. Перша — повністю припинити спілкування. Тоді кожен залишиться при своїй думці. Друга — якщо, розриваючи контакти, я втрачу для національної науки вагомі й актуальні речі, чим порушу певні традиції, я можу сказати так: "Ми залишаємося кожен при своїй думці". А вже після цього ненав'язливо продовжуватиму інформувати колегу про реальний стан речей, і в результаті він зможе зрозуміти більше, ніж якби я активно його переконував. Так трапилося з багатьма моїми російськими колегами, які сьогодні підтримують мене, але, на жаль, не виступають там активно "проти"… 

Ми вже не працюємо над спільними проектами. Але я вдячний, що вони надсилають свої публікації, і я маю можливість ознайомитися з ними. Деякі колеги, зокрема з Московського університету, в нещодавньому листі просили пробачення за те, що писали мені й у чому були на той час справді переконані. Це теж показник. Важливо те, що чимало колег зацікавляться українськими науковими студіями, аналізують їх. 

Мене запрошували на кілька конгресів у Росії, на два симпозіуми, але я не поїхав. Це моя принципова позиція. Я — за контакти, але потрапити в середовище, яке тебе агресивно не сприймає на власній території, — не певен, що сьогодні це необхідно… 

Це ж стосується і білоруських колег. Не так усе просто і в спілкуванні з ними. Не треба видавати бажане за дійсне, я реаліст і реально оцінюю ситуацію. 

— Тобто ви не можете сказати, що наука — поза політикою? Все залежить від конкретних дій і подій?

— Є політика гуманітарного спрямування, як-от історія, література, культура… Багато політиків сперечаються щодо того, як будується національна держава і на чому тримається — тільки на військово-промисловому комплексі, а все інше додається? Чи все-таки національно-культурне середовище є первинним, а ВПК захищає усталені національно-культурні надбання, цю спільноту, яка в колі цивілізованих народів вважає себе самодостатньою і рівною поміж рівних? 

На жаль, так склалося ще з радянських часів, що історію постійно переписували відповідно до "поставленої мети". Це й сьогодні бачимо в наших сусідів, які легко змінюють цінності, історію, переставляють наголоси у прийнятті нашими пращурами християнства… Київ був, є і буде мрією Російської імперії, бо звідси почалося те, що було найпотужнішою державою східного слов'янства, — Русь. У цьому сенсі історія не може бути написана поза політикою. Коли історик каже, що він поза політикою, треба пильно почитати те, що він пише і як розставляє акценти. Бо бути поза політикою в сучасному світі дуже складно.

Щодо оборонного ВПК, різноманітних військових і комп'ютерних технологій — сказати, що вони поза політикою?.. Ми всі бачимо віртуальний простір і розуміємо, якою є присутність українського сегмента в ньому. Хто з нас, тих, що живуть в Україні, не хоче, щоб віртуальний простір читався через нас? Тож чи можна сказати, що ця наука є поза державою, поза національним надбанням? Це та стратегія, яка нині живить державу, а завтра стримуватиме будь-якого агресора. Звичайно, атом літає поза політикою, але служить політиці… 

— Коли виїжджали з Донецька, який вибір у вас був?

— Не було жодних пропозицій — була лише дружня підтримка зі Львова. Але, на жаль, виникли проблеми з житлом, іншими речами, тому не змогли її прийняти. У Києві я звернувся до академіка Володимира Широкова. Я надзвичайно вдячний Національній академії наук України і Б.Патону за можливість мене працевлаштувати. Уже згодом зателефонував ректор Донецького університету і повідомив, що їх евакуйовано у Вінницю, тому чекають на мене. Але ні правила етики, ні правила академічної спільноти не дозволяли мені прийняти цю пропозицію. У Вінниці я маю аспірантів, докторантів, керую науково-дослідною темою, беру активну участь у тих питаннях, які здатен вирішити. Душею я завжди з рідним університетом, який мені дорогий.

— Усяка війна колись закінчується. Які, на ваш погляд, повинні бути перші кроки щодо розвитку мови після війни?

— Пріоритетними завданнями є, по-перше, створення змістовної програми, наприклад, "Український духовний світ", яка б передбачала активний діалог усіх земель Української держави у науковому, культурному та інших вимірах; міжуніверситетський обмін студентами й міжуніверситетські майстер-класи; загальнонаціональні фестивалі студентської науки та багато іншого. 

По-друге — визначення напрямів активізації присутності української мови у віртуальному просторі, що має повноцінно наповнитися національно-державною стратегією. Це дасть змогу належно відповідати на майбутні виклики захисту кіберпростору. 

По-третє — напрацювання Цілісної програми розвитку державної мови в усіх сферах українського суспільства на наступні 10 років. 

По-четверте — визначення стратегічних перспектив української мови в масмедійному просторі держави… 

https://dt.ua/personalities/anatoliy-zagnitko-buti-poza-politikoyu-v-suchasnomu-sviti-skladno-_.html

Лекарство от рака молочной железы в Индии Медицина метастатическ



Metastatic breast cancer
Метастатический рак молочной железы (также называемый стадией IV) не является специфическим типом рака молочной железы. ... Метастатический рак молочной железы - это рак молочной железы, который распространился за пределы груди и близлежащих лимфатических узлов на другие органы тела (чаще всего кости, печень или мозг).

Рак прямой кишки
Рак прямой кишки - это заболевание, при котором злокачественные (раковые) клетки образуются в тканях прямой кишки. ... Признаки рака прямой кишки включают изменение привычек кишечника или крови в стуле. Тесты, которые исследуют прямую кишку и толстую кишку, используются, чтобы обнаружить (найти) и диагностировать рак прямой кишки

Метастатическая толстая кишка
Метастатический колоректальный рак. Раковые клетки могут отделиться от опухоли в толстой или прямой кишке и распространиться на другие части тела через кровоток или лимфатическую систему. Эти клетки могут оседать и образовывать новые опухоли на другом органе. ... Наиболее распространенным местом метастазов рака толстой кишки или прямой кишки является печень.

Лечение рака молочной железы в Индии
Как диагностируется рак молочной железы?


Ниже упоминается скрининг-тест рака молочной железы для ранней диагностики рака молочной железы. Эти тесты доступны в основных онкологических больницах Индии, чтобы найти подходящую терапию рака молочной железы.

Маммограмма: маммография - это рентген груди. Скрининговая маммография используется для выявления заболеваний молочной железы у женщин, у которых нет симптомов проблемы с грудью. Маммограммы обычно показывают 2 вида каждой груди.

Магнитно-резонансная томография (МРТ): МРТ используется вместе с маммографией для скрининга женщин, которые имеют высокий риск развития рака молочной железы. Он также может быть использован для просмотра подозрительных областей, определенных маммографией

Ультразвук: Ультразвук молочной железы используется для точного определения области проблемы, определенной на маммографии. Это помогает дифференцировать кисты и твердые массы и иногда может помочь определить вариант между доброкачественными и злокачественными опухолями.

Типы лечения рака молочной железы в Индии

Хирургия
Радиационная терапия
химиотерапия
Гормональная терапия
Таргетная терапия

Препараты, одобренные для метастатической толстой кишки | Рак прямой кишки | Список метастатического рака молочной железы
Это лекарство от рака доступно под несколькими торговыми марками, такими как -

1. Капнат Капецитабин 500 мг Таблетка

Фирменное наименование: Capnat
Содержание: Капецитабин 500 мг
Форма: планшет
Сила: 500 мг
Изготовленный в: Natco Pharma Ltd.
Доставка: по всему миру

2. Капсид капецитабин 500 мг таблетка

Фирменное наименование: Capcid
Состав: капецитабин 500 мг
Производитель: Сарабхай Кемикалс
Форма: планшет
Упаковка: упаковка по 100 таблеток
Страна происхождения: Индия

3. Капезам Капецитабин 500 мг Таблетка

Фирменное наименование: Capezam
Состав: капецитабин 500 мг
Изготовитель: Zuventus Healthcare Ltd.
Форма: планшет
Упаковка: упаковка из 10 таблеток
Страна происхождения: Индия

4. Капиибин Капецитабин 500 мг таблетки

Фирменное наименование: капиибин
Состав: капецитабин 500 мг
Изготовленный в: Dr. Reddy's Laboratories Ltd.
Форма: планшет
Package: a pack of 30 tablets
Country of Origin: India

5. Kapostat Capecitabine 500 mg Tablet
6. Capxcel Capecitabine 500 mg tablets
7. Capecitabine tablet 500 mg
8. Naprocap Capecitabine 500 mg Tablet



Other important information on the use of drugs, as well as other alternative anticancer drugs, is available at the best price from Oddway International.

Oddway International is an exporter specializing in a wide range of specialized medicines, including cancer, hepatitis. If you have questions about capecitabine or any other special medicine, visit our website and contact us!

Oddway International organized regional offices in economically significant regions of Russia - Moscow, USA, Great Britain, Nigeria, Egypt, South Africa, Kenya, Sudan, Mexico, Canada and others.

Любов

  • 13.06.19, 00:57
Стежками до твого серця
Йду,наослiп
Я вiдчуваю там любов
До себе,може ти
Зробиш крок назустрiч
Але якщо нi,й так
Знай,що я люблю тебе