хочу сюда!
 

Леди Ровена

38 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 33-50 лет

Искать

Поиск заметок

Зеленский космополит

Что хорошо у Зеленского, так это место его рождения.

Зеленский родился и вырос в Кривом Роге, а значит, имеет городской менталитет. Городской житель более активен, чем поселковое и сельское население, быстрее реагирует и принимает решения, способен удерживать большое количество социальных связей одновременно. Городской житель Зеленский в плане менталитета более прогрессивный, чем Порошенко (который родился в маленьком городке), Порошенко был прогрессивнее Януковича (поселковый менталитет), а Янукович — прогрессивнее, чем Ющенко, Кучма и Кравчук (сельской менталитет).



 

В Украине и по всему миру происходит урбанизация, количество сельских и поселковых жителей сокращается, городского населения становится больше. А значит, растёт спрос на политиков с мышлением современного городского жителя.

 

ДОНБАСС И МИР

 

Когда Зеленский переходит с украинского языка на русский, это выглядит органично. Ясно, что шестой президент Украины за двуязычие. Но перед выборами в Верховную Раду это, конечно же, не афишируется. Зеленский пойдёт путём мультикультурности, сочетания различных языковых групп и областей Украины. Идея, что считаться нужно со всеми, безусловно, делает Зеленского более прогрессивным президентом, чем Порошенко.

 

США в лице Волкера уже озвучили, что Украина должна признать автономию Донбасса и выполнить минские договорённости. «Мир любой ценой» — пускай завуалировано, но всё же начало звучать из уст Зеленского. Он потихоньку приучает население к тому, что мнение его команды о русском языке, территориях Донбасса и готовность к переговорам с Россией отличаются от порошенковской имитации. Но в его заявлениях много предвыборного блефа.

 

Так, Зеленский предложил провести встречу с Россией в формате «позовём всех мировых лидеров и пригласим Путина». Конечно, она никогда не состоится. На неё попросту не приедут ни Трамп, ни Меркель, ни Мэй, ни Макрон, которые не заинтересованы в таком формате. Зеленский сделал это заявление «ради красного словца». Воинственная риторика в адрес Путина исчезнет, возможно, сразу же после парламентских выборов. А дальше через парламент пойдут и поправки к Закону «Об основах государственной языковой политики» и изменения по статусу и автономии Донбасса, и отмена моратория на продажу земель сельскохозяйственного назначения.

 

ЕВРОСОЮЗ И США ПОБЕЖДАЮТ РОССИЮ И БЕЗ ВОЙНЫ

 

Когда власть Украины жалуется на недостаточные меры со стороны Европы, это глупо. Это инфантильная позиция и нежелание понять ситуацию. Европейские страны ведут экономическую и дипломатическую войну с Россией, и этого достаточно, чтобы держать огромную РФ в роли мирового изгоя.

 

Миром владеют те страны, которые контролируют рынки сбыта.

 

500 миллионов и 350 миллионов платежеспособных жителей Европы и США — это богатый рынок сбыта, который нужен и России, и Китаю, и Индии. Поэтому Европа и США на сегодняшний день — хозяева мира. А кремлёвская Россия — геополитический самодур, кричащий о своём величии и не замечающий дырявых башмаков окраины.

 

Пожелаем Зеленскому оставить воинственность и стать более щедрым на слова «мир», «содружество» и «сотрудничество». Чтобы торговать с развитыми странами и получать инвестиции, в Украине должно быть безопасно и мирно. И съезди сначала в Вашингтон, а потом уже встреться с реальностью, с Путиным. И обеспечь то, чего ждут граждане твоей страны — мир!

 

Balashov.com.ua


ик*

  • 07.07.19, 19:38
каждый вечер за днём по пятам
горизонта кровавая лужа
любовь вообще то свята
и от этого хуже
даже не думай и не мечтай
принять всё равно что отречься
выбирая одну из тайн
отражение вечность
душами в небо
отработанный материал
зрелищ и хлеба
танец семи покрывал

С днём наложницы!

  Сегодня досточтимые день налоговой службы. 
А поскольку в большинстве там дамы, то бишь наложницы,
то надо бы их горячо поздравить!

Наложниц почитали с давних времен

Правда выглядели они не так как ныне...
а что теперь у нас так?

 
Жили совсем не бедно...


...без лишней стыдливости...

...и только немного скучали без мужской ласки... 

Пожелаем же и нашим наложницам еще
более интересной жизни!

Три и больше.

  Зачем Женщины с размером груди больше второго не носят бюстгалтер? 
Уточню: зрелые женщины. 
  Нету у меня масштабной статистической выборки,  но при любом удомном случае- раз и без лифона.
   Дома - почти все поголовно.  И уже замечаю, что по улицам так ходят. Грудь лежит на пузе глазами вниз, вразлет...
  Может мне кто-то доходчиво объяснить?
Давит? Мешает?  Выбирать нужно правильно. Есть без косточек на все размеры и конфигурации. Есть топы, в конце-то концов.
Что это за  афромода? 
Я молчу об эстетике.  Но тяжелая грудь без бюстика- это плохо и неудобно для самой молочной, таксказать , железы?

Я слукавила.  Больше всего меня эстетическая сторона -то и волнует.
это же некрасиво.((

Как сборка смартфона влияет на его надежность и популярность

  • 03.07.19, 12:07

Нередко причиной отклика партии смартфонов из продажи становятся взрывы аккумуляторов и самовозгорание устройств. Все это – страшный сон для производителей, но такова цена ошибки на рынке смартфонов.

Почему случаются сбои у производителей смартфонов?

Большинство крупных корпораций закупают комплектующие и осуществляют последующую сборку телефонов на сторонних предприятиях. Таким образом производители могут снизить себестоимость и без того дорогой продукции, и не вылететь из высшей лиги, в которую то и дело врываются то корейские, то китайские конкуренты. К слову, еще несколько лет назад китайские компании вызывали искренние улыбки, однако уже сейчас демонстрируют рост качества при более чем лояльной цене.

Для сборки одного телефона требуется до двух сотен деталей, а это значит, что безопасность и производительность смартфона зависит буквально от любого компонента.

В этом плане самый высокий уровень контроля могут обеспечить только те корпорации, у которых есть собственные производственные мощности. Это такие мировые бренды, которые могут создавать весь ассортимент мобильной продукции – начиная от кнопочных телефонов и заканчивая смартфонами 4G: Gionee, Coship, Coolpad, TECNO Mobile, Infinix, Itel.

Вопреки сложившемуся мнению, именно им, а не именитым корпорациям, проще проявлять гибкость и быстро масштабировать ассортимент на перенасыщенном рынке электроники.

Жестокий бизнес

Для производителей, которые собирают свои телефоны на сторонних предприятиях, быстрая реакция – зачастую недосягаемая роскошь. Закупая комплектующие на разных заводах и собирая свою продукцию где-то на территории другого государства, известные вендоры проводят стресс-тесты и контроль входного качества буквально для каждой детали. Но вероятность ошибок и проколов при этом увеличивается в несколько раз.

Кроме технического фактора для таких компаний остро стоит вопрос охраны труда и этичности. Например, от показателей контрольного теста часто зависит, будет ли завод, который собирает телефон для популярного бренда, закупать детали у неизвестной фабрики.

К слову, нередко завод-сборщик рассматривает партии от нескольких "безымянных" фабрик, естественно, выбирая лучшие образцы. Остальные партии возвращаются к менее удачливым производителям.

Китайцы жмут, ностальгия торжествует

Такая стратегия мировых гигантов не всегда дает однозначно положительный результат на потребительском рынке.

Согласно показателям прошлого года, в плюсе оказались знакомые пользователям "китайцы" – Huawei, Xiaomi. Неожиданно высокую динамику демонстрирует не столь известный в Украине бренд TECNO Mobile, продажи которого выросли на 32%, и Nokia HMD, которая в 2018 продала на 126% больше телефонов, чем в 2017.

Эргономика на заводе – удобство пользования в телефоне

Времена, когда потребители разбирали именитые телефоны, как горячие пирожки, прошли. Современные покупатели все чаще останавливают свой выбор не на флагманских устройствах, собранных в тех же регионах Юго-Восточной Азии, а на середнячках и даже бюджетниках, которые по качеству и производительности давно не уступают дорогим смартфонам.

Пользователи все больше ценят социальную ответственность бренда, соблюдение прав человека и охрану труда при производстве, умение предоставить большой спектр продуктов во всех ценовых нишах без навязывания своей точки зрения.

Как это не парадоксально, бренды "с именем" в этом плане проигрывают менее известным китайским конкурентам, которые опираются лишь на собственные интеллектуальные и производственные ресурсы. "Китайцы" уже давно перестали быть синонимом плохого качества, а бренды Поднебесной, возможно, наиболее гибкие и обеспечивают лучшее качество доступных и современных продуктов.

 

Комплексное оснащение ресторанов, магазинов, баров, столовых


ТСЦ «ДЕЛОТА» предоставляет широкий ассортимент товаров и оборудования, разработку дизайн-проектов 2D и 3D моделей, поставку, монтаж современного оборудования и обучения персонала работе на нем. Обеспечиваем высококвалифицированное гарантийное и послегарантийное обслуживание всего комплекса оборудования, необходимого для работы:

  • магазинов, 
  • аптек, 
  • баров, 
  • кафе, 
  • фаст-фудов, 
  • ресторанов, 
  • заведений общественного питания, 
  • гостиничных комплексов, 
  • торговых центров, 
  • супермаркетов 
  • и других предприятий всех форм собственности.

Профессиональные и выгодные решения помогут реализовать Ваши идеи и проекты в жизнь!

Фото торговых площадей ТСЦ DELOTA в г. Сумы





Веб-сайт: https://delota.com.ua

Телефоны: +38(099) 566-11-55, +38(096) 063-03-43

Адрес: г. Сумы, ул. Дмитрия Багалия, 2 (Димитрова, 2)

********

  • 02.07.19, 17:20
Вiтер це ти
I сонце, i небо
Уся планета моя
В тобi
Ти знаеш це?
Може й добре
Що нi.

Записи анархіста 21 ст. від 30.06.19 р. Акт 30 червня 1941 р.

30 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 30.06.19 р.
Акт 30 червня 1941 р. у Львові



Намагаюся 30 червня завжди поїхати до центру Львова на площу Ринок і просто постояти в цей день там, а як є якась урочиста дифіляда з тої нагоди – приєднуюсь до неї Цього року урочистості на відзначення 78-ї річниці проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави проходили досить велелюдно, що і гарно, але дуже часто ми не знаємо що насправді тоді відбувалося і найкраще щодо тих поді може розповісти тільки їх ініціатор і як першеджерело, тобто – Сепан Бандера. В своєму «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном» в 2-й главі Степан Бандера детально виклав усе найголовне щодо тодішніх подій 30 червня 1941 року ві Львові. Подаю повну цитату глави, а також даю посилання на видання «Збруч»,  де є детальний опис подій і додаткові документи. 

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



Акт 30 червня 1941 р. у Львові
Намагаюся 30 червня завжди поїхати до центру Львова на площу Ринок і просто постояти в цей день там, а як є якась урочиста дифіляда з тої нагоди – приєднуюсь до неї Цього року урочистості на відзначення 78-ї річниці проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави проходили досить велелюдно, що і гарно, але дуже часто ми не знаємо що насправді тоді відбувалося і найкраще щодо тих подій може розповісти тільки їх ініціатор і як першеджерело, тобто – Сепан Бандера. В своєму «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном» в 2-й главі Степан Бандера детально виклав усе найголовне щодо тодішніх подій 30 червня 1941 року ві Львові. Подаю повну цитату 2-ї глави:

II

Внутрішньо-українська політика Організації Українських Націоналістів є і завжди мусить бути визвольницькою, а не партійною. Тобто, вона змагає до формування такого внутрішньо-українського життя, до створення такого укладу і взаємовідношення українських сил, які за всякої ситуації найкорисніші для визвольних змагань, а не тільки для скріплення позицій самої ОУН. Наше ставлення до всіх інших українських політичних течій, концепцій і організованих сил завжди нормується відповідно до того, як вони, програмово і практично ставляться до актуальної боротьби. Вирішальне значення має їхня роля, яку вони вже виконують чи можуть виконати в актуальній визвольній політичній дії. Суперництво в ідейно-програмовій площині, відстоювання власних концепційних позицій, поширювання їх серед широкого громадянства в протиставленні до позицій інших ідейно-програмових напрямків повинні провадитися своїм порядком. Але дійове взаємовідношення сил має нормуватися відповідно до практично продовжуваної політики. Не може всього вирішувати й стояти на першому пляні міжгрупове суперництво, робити неможливою концентрацію всіх сил в одностайній визвольницькій дії.

В нашій політичній дії ми ставимо на перше місце послідовне ведення визвольної боротьби, невідхильне здійснювання основної лінії визвольної концепції. Від того не відступаємо ніколи, в жодній ситуації. Одночасно докладаємо всіх старань, щоб по цьому шляху дійової визвольної політики йшов увесь народ, як широкі народні маси, так, по змозі, і всі організовані політичні чинники, щоб суцільний визвольний фронт об'єднував усіх. Якщо є можливість залучити всіх на правильний визвольницький шлях, то мусимо докласти до того всіх старань і відсунути на задній плян другорядні чи менше актуальні справи, які стоять на перешкоді творенню одного спільного фронту. Принцип найбільшого скріплення визвольного фронту і концентрації в ньому всіх придатних сил стоїть перед принципом власних політичних інтересів.

Одначе, в разі такої ситуації; коли інші політичні чинники — організації, центри, партії, всі, чи якась їх частина, не хочуть чи не спроможні йти найтяжчим шляхом безкомпромісової визвольної боротьби і політики, відступають від неї, чи стають на шлях пасивности, тоді визвольний рух, ОУН, не може на них оглядатись і мусить змагатися своїм прямим шляхом боротьби без них, а то й проти них. Не можна для самої механічної єдности, щоб не було розходжень і поділу в українському політичному житті, відступити від нашої визвольної концепції, припиняти нашу безкомпромісову боротьбу з ворогами української державної незалежности, сходити на шлях тих, що відходять від боротьби, шукають примирення з ворогом чи вибирають лінію пасивности. У найтяжчі історичні моменти мусять тримати фронт і прапор безкомпромісової боротьби з ворогом ті сили, які на те спроможні.

Зрештою, постава різних організаваних політичних чинників ще не віддзеркалює постави народніх мас. У нашій дійсності політичні організації і партії охоплюють своїми членськими кадрами дуже незначну частину народу. Широкі народні маси виявляють своє наставлення прямою участю в політичних акціях, своєю підтримкою, байдужістю чи неприхильністю до починів поодиноких організованих політичних середовищ. Часом за одним рухом може йти переважна більшість народу, ввесь актив, а інші угруповання можуть залишатися самотні. Отож і в нашій дії звертаємо увагу головно на народні маси, їх активізуємо, приєднуємо до наших акцій, до боротьби, на них ставимо, бо тільки активна участь мас може дати визвольному рухові потрібну для перемоги динаміку.

Але в політичному житті деяку ролю відограє і саме існування політичних тенденцій, осередків і груп, які стоять поза фронтом боротьби чи протиставляються йому. Це дає ворогові і противникам змогу, відвертаючи пропорційне силове відношення,зображувати справу так, що визвольний революційний фронт стоїть ізольований, відокремлений, а значна частина політичних сил йому протиставиться. зовнішній світ звичайно слабо визнається в нашій дійсності, не може придивитися до фактичного стану, тільки орієнтується самими вивісками українського політичного життя. Його можна звести на облуду, зобразити українську дійсність фальшиво, шкідливо для визвольного фронту.

Тож наші старання завжди мусять зміряти до того, щоб, крім мобілізації фактичної сили у визвольному фронті, зв'язувати з ним усі українські політичні фактори, щоб в основних питаннях визволення український політичний світ являвся назовні як одностайна цілість. В основі цього мусить лежати одна концепція самостійницької політики. Але має також значення відповідне розв'язання справи політичної репрезентації і загальної політичної консолідації.

Такі головні засади і напрямні нашої політики ОУН послідовно реалізувала. На різних етапах діяльности ОУН складалися різні умови для визвольної політики, різні зовнішні обставини і внутрішньоукраїнські співвідношення. В цих різних умовах була реалізована одна і та сама основна політична лінія з погляду конечности і доцільности визвольних змагань.

Але постава і роля різних українських політичних груп та їх відношення до нашої послідовної, прямолінійної політики не мали такої стійкости, переходили різні еволюції. Тож наше відношення до них і ввесь внутрішньо-український політичний уклад у різних фазах різно представлялися. Хто бере справу поверховно, тому може здаватися, що ми зміняли лінію нашої внутрішньої політики. Ця помилка походить не тільки з того, що сприймається лише зовнішній образ. Дехто гадає, що принципова внутрішня політика має бути нормована твердо усталеними відношеннями до поодиноких політичних середовищ, бо не здає собі справи з засад нашої визвольної політики.

Щоб вказати на практичне здійснення послідовної визвольницької лінії в нашій внутрішній політиці, висвітлимо деякі моменти з нашої діяльности від 1941 р., зокрема такі, що відносно них є багато баламутних тлумачень.

З весною 1941 року, напередодні вибуху німецько-совєтської війни стали очевидними гітлерівські пляни супроти України: підманути туманними кличами й обіцянками, запрягти до свого імперіялістичного воза, а потім зробити з України терен колонізації, господарської експлуатації і джерело невільничої робочої сили. Спершу, на час війни, Берлін плянував грати на облуду — з одного боку, обіцяти державність, а з другого — викручуватись воєнними обставинами, українською непідготованістю і т. п. Одним із головних аргументів гітлерівської облудної політики був закид, що українці непідготовані, необ'єднані, розсварені, нема з ким говорити і т. п. А при тому була ставка на розігравання одних проти одних, не допускаючи до порозуміння. Тоді вимогою часу стало порозуміння всіх українських політичних чинників, які були на західніх окраїнах і на еміґрації в Европі, створити одностайний фронт і сконсолідований осередок-репрезентацію. Цю вимогу ситуації добре зрозуміли всі українські політичні чинники, і за почином революційної ОУН у Кракові створився Український Національний Комітет (УНК), до якого ввійшли представники всіх середовищ, центрів і угруповань, за винятком одного чи двох. ОУН виступила з ініціятивою і доклала всіх старань, щоб здійснити консолідаційну акцію, керуючись насамперед рацією актуальної визвольної політики, а не своїм протиставним відношенням до програмово різних угруповань, які ОУН поборювала. Це саме мали на меті й інші співучасники.

Щодо УНК можна почути на адресу нашої Організації закиди, ніби вона не була вірна супроти партнерів договорення, що в Акті 30 червня виступила не від УНК, що і далі діяла сепаратно, а УНК не був активізований. Але цей закид не витримає критики, коли розглянути суть справи. УНК зформувався на засадах відкритої, леґальної дії і вже через це не міг бути, чинником революційного характеру, бо відразу був би ліквідований окупантом. УНК не готувався до того, щоб починати чи очолювати революційну проти-німецьку боротьбу. Він мав оформити й маніфестувати одностайність української політики, бути речником українських самостійницьких прагнень у межах нормальної політичної дії, а не революційних кроків і боротьби. Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року і розпочате ним державне будівництво — це були дії, виконані революційним порядком, і заздалегідь було відомо, що Гітлер відповість на них бе30глядними репресіями. Втягати до того УНК було недоцільно і неможливо. За саме передання УНКомітетом радіоповідомлення про Акт 30. 6. 1941 р. члени УНК були ґестапом ув'язнені.

Якщо б була змога нормальної самостійницької політичної дії, якщо б Німеччина респектувала державну суверенність України і невстрявання її у війну Німеччини проти західніх держав, ці невідступні тоді декляровані засади української самостійницької політики, в такій обстанові УНК вийшов би на поле широкої політичної дії і репрезентації. Де було можливо, там УНК був активізований і відповідно підносилося його значення. Українська Національна Рада створилася у Львові в липні 1941 року у зв'язку з УНК; так само на всіх масових народніх зібраннях і маніфестаціях по всьому терені особливо відзначалося повстання УНК як центру всеукраїнської політичної консолідації. Дальший розвиток подій був такий, що не було можливостей для дії УНК, як леґального самостійницького центру. В піднімецькій дійсності могли наявне існувати тільки такі політичні твори і акції, які пристосовувалися до цієї дійсності; усе ж безкомпромісове, що хотіло вести акцію, мусіло йти в підпілля.

Також і щодо Акту 30 червня 1941 р. і дальших подій треба висвітлити головні моменти, щоб усунути різні неправдиві, свідомо чи несвідомо розповсюджувані, шкідливі для української політики інтерпретації.

Революційний провід ОУН зважився на такий шлях ставлення визвольної справи у зв'язку з німецько-большевицькою війною пляново, після всебічного обміркування. Було ясно, що гітлерівська Німеччина не думає позитивно ставитися до справи державної самостійности України, а з другого боку, не схоче відразу викликати боротьби українського народу проти себе. Невиразною політикою, тактикою обіцянок, що не зобов'язують, і проволок, підтримуванням надій на державну самостійність України після закінчення чи то вирішення висліду війни з СССР гітлерівський режим плянував не допустити до того, щоб прагнення українського народу до державної самостійности рішуче спрямувалося проти Німеччини. Берлін не хотів мати проти себе України, намагався втягти її насамперед у свою війну проти СССР і тим зв'язати її з усією своєю політикою, позбавити можливостей провадження незалежної української політики, використати й значною мірою виснажити сили України у війні, а далі відомо, яку долю готував Гітлер Україні.

Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготову до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька .політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціятиви, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то виразно проти неї. Український народ мусів на початку нової ситуації, створеної воєнними подіями на його землях, виразно і рішуче сказати своє слово, творити своє життя за власною волею, власними рішеннями. І так сталося. Проголошення Народніми Зборами у Львові відновлення Української Держави, створення Тимчасового Державного Правління, проведення всенароднього плебісциту у формі висловлення волі народу на масових відкритих маніфестаційних зборах-здвигах на всій українській території, вільній від большевицької окупації, розгортання державного будівництва у всіх галузях — все це довершилось власною волею і власними силами українського народу, не зважаючи на бажання і ставлення німців, проти їхньої волі.

Ми глибоко переконані, що честь Нації, історична і політична конечність наказували так поступати. Ми не мали надій на те, що такі довершені факти і так виявлена рішуча воля українського народу вплинуть на зміну політичних плянів Гітлера супроти України, їх ніщо взагалі не могло змінити. Але тільки рішучі і довершені діла з нашого боку могли створити ясну ситуацію, перекреслити найнебезпечніші для України підступні гітлерівські задуми й зберегти відкритий, чистий шлях для дальшої незалежної визвольної політики. Такими діями була передусім виразно висловлена воля українського народу, що він сам вирішує питання свого життя, завжди змагає до відновлення своєї суверенної держави, а відношення між Україною і сторонніми силами ставить у залежність від їх пошани до суверенних прав українського народу, визволення його суверенної держави. З цих позицій Україна не відступає ніколи, в жодній ситуації, і своїх природніх прав на державну суверенність не зрікається і під натиском наймогутні-ших сторонніх сил.

Доконані державнотворчі акти мали вирішне значення для скеровання й кристалізації основних внутрішніх політичних процесів, які відбувалися в цілому українському народі від літа 1941 р. Вони були виразно спрямовані до державної суверенности. Серед величезних змагань світових потуг могла губитись, принишкнути справа української державности. Червень 1941 року запобіг тому і поставив її в центрі політичного розвитку серед воєнної бурі на Сході Европи.

Основна лінія облудно-підступної політики Гітлера супроти України була перекреслена. Німці спершу ще намагалися її повернути й утримати, сподіваючись від її успіху дуже багато. Тому вони не виступали відразу з властивою їм безоглядністю, пробували ліквідувати справу тихцем, зам'яти, відсунути. Коли ж стало видно, що це через рішучу й виразну українську поставу не вдається, тоді німецька політика була примушена розкрити свої карти, показати справжнє відношення і пляни. Німецькі репресії і курс одвертої ворожо-окупантської політики відкрили очі всім, оголили істоту німецької “остполітік” і створили виразні фронти.

Дехто закидає, що під час Акту 30 червня 1941 р. були вжиті фрази і жести приязного супроти Німеччини тону. В цій справі пора сказати одверте слово, бо наша правда ясна і чиста, і треба припинити фальшиве змальовування дійсности. Ми завжди обстоюємо незалежність української політики, яка керується тільки українською рацією, а не кокетуванням (безуспішним!) із сторонніми силами. Стоїть питання про основну лінію української політики під час минулої війни, зокрема супроти Німеччини. Війна Німеччини з іншими державами, доки вона не зачіпала України, вимагала від нас повної невтральности. Україна поневолена большевицькою Росією і в стані боротьби з нею за своє самобутнє існування, за державну суверенність не мала ні змоги, ні рації будь-як втручатися в справу чужої війни. Коли ж на переломі 1939-1940 р. з німецького боку були виявлені намагання на західніх окраїнах і в Польщі втягти українців у війну на заході й вербувати їх до спеціяльних військових частин, призначених на західній фронт. Організація і все українство поставилося до цього рішуче неґативно. Це пройшло немов непомітно, бо справа була неголосна, але нею було позначене важливе політичне вирішення.

Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна не могла прийняти неприхильне цього факту. Але тим ще не розв'язувалося питання взаємин між Україною і Німеччиною. Воно мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенности України, чи буде шанувати українську суверенність, українські інтереси, чи буде шукати в Україні союзника проти большевицької Росії, — чи трактуватиме Україну як воєнну здобич і об'єкт своїх цілей. Українська самостійницька політика не могла керуватися тим, що гітлерівська Німеччина така, чи така, отже ми відразу проти неї. Ми мусіли стати і стали на позиції незалежної реалізації наших національних цілей, оборони наших прав і інтересів. А далі мусіла сказати свою слово Німеччина. Коли мало бути розв'язане таке глибоке вирішення, згода чи боротьба між Україною і Німеччиною, то тут важили лише істотні, великі питання, а не другорядні чи далекі для нас моменти. І ще одно: коли в такій ситуації мала бути боротьба між нами, то треба було, щоб її неспровоковано і виразно спричинила Німеччина потоптанням прав і волі українського народу. Тому наша лінія дії була чітка: невідступне відстоювання справи державної незалежности, а під умовою шанування її — готовість до приязних взаємин і до спільної війни проти большевицької Росії, і тільки проти неї.

Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важкими жертвами відстояли — і до неї завжди признаємося. Віримо, що історія її повністю схвалить. А чужий політичний світ також мусить об'єктивно визнати за нами слушність і шанувати нашу поставу.

І ще з одним закидом ми зустрічаємося: чому ОУН так помітно висунулася на перший плян у відновленні державности в 1941 р., чому виразно зазначала свою ініціятиву й на чільні місця у відроджуваному державному житті висунула своїх членів? Ті, що шукають матеріялу для обвинувачень, вбачають за цим амбіції, жадобу влади, перегони, щоб хтось нас не випередив і т. п., а не хочуть бачити того, що наочно виявилося в живій дійсності. Отже тут вирішальними були три питання: питання самого проведення пляну, питання відповідальности і питання збереження зайнятих позицій. Все, що було зроблено в червні-липні 1941, можна було провести тільки порядком революційним, захопленням німців розполохом, дуже швидким і рішучим діянням. Це могла і мусіла підготувати й організувати сама ОУН. Якби справа була спрямована на рейки спільної, міжорганізаційної дії, Ґестапо заздалегідь її паралізувало б.

Було передбачено наперед, що німці поставляться ворожо, застосують безоглядні репресії, будуть намагатися змусити до відступу, скасування і т. п. Так і сталося. Від самого початку ув'язнення членів Державного Правління й частини Проводу ОУН представпики німецького уряду всякими методами старалися схилити до скасування чи саморозв'язання Державного Правління. Представники Розенберґа запевняли, що німецький уряд не виступає проти державної самостійности, тільки з нею треба зачекати, а насамперед концентрувати все для розгрому СССР, пропонували широку співпрацю з українцями, давали термін — два роки для поступового запровадження державної самостійности України і т. п. Коли ж такі обіцянки не могли спонукати до скасування актів, тоді прийшли на чергу ультимативні домагання з загрозами репресій супроти Організації і цілого народу, як у ворожій країні. І нарешті дійшло, як відомо, до застосування цих погроз.

При підготовці відновлення самостійної української держави проти волі Німеччини передбачалося такий розвиток і враховано німецькі репресії. Отже йшлося про те, хто, який політичний чинник виступатиме як відповідальний, з усіми наслідками цього. Треба було виступити з відкритим шоломом. Коли не було змоги в даній ситуації зброєю оборонити українську державність, то було конечно, щоб ті, хто її очолив, не ховались ніяким способом і не зреклися її під жодним тиском. Революційна ОУН вважала, що мусить взяти на себе відповідальність і обов'язок відстояти перед світом і перед ворогом право і волю українського народу. Тому в самому Акті 30 червня була виразно зафіксована ініціятива ОУН, а Державне Правління очолив член Проводу ОУН. Зроблено все так, щоб на Організації зосередилася відповідальність, а слідом за цим і всі репресії ворога, спрямовані проти української держави, впали на ОУН, яка була загартована і підготована до боротьби, а не на інші українські політичні чинники.

В той період ОУН мусіла висунутись на чоло. Інші політичні чинники були готові йти цим шляхом доти, поки не дійшло до неминучого, одвертого конфлікту з Німеччиною. Вони були схильні до іншої політичної тактики, не до ставлення справи на вістрі меча, — радше до пасивного опору, ніж до активного рішучого виступу в тій ситуації, на початку німецько-большевицької війни. На початку боротьби на два фронти ОУН не могла розраховувати на співучасть інших організованих політичних середовищ. Ситуація була така, що не було змоги для явної легальної дії таких чинників і організацій, які хотіли стояти на позиціях державної незалежности України. А підпільні, революційні методи дії, крім націоналістичного руху, іншим середовищам не відповідали. Вони поступово переставали себе проявляти як діючі політичні фактори. На поверхні лишилося “відполітизоване” громадсько-суспільне життя в тих формах, на які дозволяла німецька окупація і куди влилося багато сил. А самостійницьке політичне життя концентрувалося в націоналістичному підпіллі, яке стояло одночасно в боротьбі проти німців і проти большевицької Росії.

Українська Головна Визвольна Рада створилася в той час, коли революційно-визвольна боротьба, що її розгорнула й організувала ОУН, набрала найширших розмірів, як боротьба цілого народу. В рядах Української Повстанчої Армії стали всі, хто без уваги на свої програмово-політичні переконання був готовий до збройної визвольної боротьби проти ворогів-окупантів. Політичні партії в той час не проявляли свого існування. Тож не було з ким зговорюватися. Самостійницькі, революційні дії на теренах найбільшої активности вийшли далеко поза межі політичних і військових операцій самих організованих революційних сил УПА й ОУН. Вони своїм змістом і формами в дійсності розвинулися в підпільне державне життя, яке на опанованих ним теренах охопило різні ділянки, від політично-адміністративної, суспільно-господарської аж до шкільництва включно. В ньому брали активну участь найширші народні маси, все населення, а система ворожої окупаційної адміністрації була значною мірою паралізована, ізольована, стиснена до військових і адміністративних осередків, з яких ворог робив тільки випади в терен. Проти ворожої окупаційно-державної системи стояла не тільки революційно-визвольна боротьба, але діюча, самостійна підпільна державна формація, яка висловлювала і втілювала волю українського народу, і його визвольна армія — УПА. УГВР постала як найвищий орган цієї формації і керівний центр загальнонаціональної визвольної боротьби.

Головна роля УГВР в цілій українській визвольній політиці полягає в тому, що УГВР створилася, перебуває і діє на Українських Землях як найвищий революційний керівний орган у визвольній боротьбі українського народу, в протиставленні до окупантських і агентурних творів — “райхскомісаріяту”, “генерал-губернаторського дистрикту” та “уряду УССР”. Суть саме в тому протиставленні до ворожих експозитур на українських землях. Тимто в основних актах УГВР виразно поставлено правило, що УГВР перебуває в Україні. Діючи на Рідних Землях як верховний орган, революційно-визвольної боротьби народу, УГВР надає їй загальнонаціонального характеру, її ведуть не тільки революційно-визвольні організовані сили ОУН і УПА, але разом із ними цілий народ з одним загальнонаціональним революційним органом на чолі.

Для того, щоб УГВР мала такий характер, в основу її побудови покладено засаду представництва всіх самостійницьких політичних середовищ, об'єднання і координації їх дій. Ці принципи об'єднання всіх самостійницьких сил, концентрації і координації цілої самостійницької дії — це підвалини, без яких УГВР не могла б виправдати свого признання. Вони лишаються незмінними і в будь-якій ситуації мусять бути застосовані так, щоб знайти можливо найповніше здійснення. В тодішніх обставинах, коли діяло тільки націоналістично-революційне середовище, а інші політичні напрямки не виявлялися активно, прийнятий був принцип індивідуального добору до складу УГВР, щоб, крім діючих революційних сил, були заступлені й інші напрямки, бодай окремими їх визнавцями. В тих умовах це був єдиний спосіб здійснення цієї засади, і застосовання його доводить максимальні намагання якнайповніше реалізувати засаду залучення всіх сил і всіх середовищ. Очевидно, що в умовах, де існують і інші політичні середовища, що визнають революційну концепцію, як це має місце на еміграції, їх об'єднання в УГВР має бути реалізоване нормальним і повновартісним порядком — через участь і представництво в УГВР за принципом організованости. В цьому полягає здійснення істотного спрямовання основних актів УГВР, максимальне в кожній ситуації.

Під час визвольних змагань українського народу, як і в кожній революції, всі самостійницькі угруповання мусять мати дві головні, тісно пов'язані цілі: повалення існуючого стану поневолення і утворення нового — відбудування суверенної Української Держави. Основою розподілу на різні політичні течії є з одного боку ріжниці щодо визвольних шляхів, а з другого — ріжниці в питаннях змісту і ладу Української Держави. Якщо декілька політичних угруповань визнає, що єдиним шляхом до визволення є шлях революційний, то, незалежно від ріжниці поглядів на майбутні форми і систему державного життя, стає конечною їхня участь і співдія у суспільному керівному центрі революційної боротьби.

Постання УГВР випливало з потреб визвольних змагань і довершилось для ширшого, повнішого ставлення визвольної політики і боротьби з ворогами, а не з мотивів внутрішньо-української політики. зокрема, було б неслушно приписувати формації УГВР тенденції здобути владу для себе або намагання наперед вирішувати в якому-небудь напрямі уклад і взаємовідношення українських політичних сил. В процесі революційно-визвольної боротьби УГВР виконує ролю української революційної влади на Рідних Землях. Це випливає з самого революційного процесу і відповідає сучасним потребам української самостійницької політики. Але це не є самоціллю, і в основі УГВР немає тенденції перетворити її на нормальний державний орган. З відновленням суверенної Української Держави і покликанням українським народом звичайної державної влади — скінчиться призначення УГВР. УГВР постала тому, що була і є потреба в такому верховному органі-центрі, який би виступав перед українським народом і цілим світом як найвищий і відповідальний керманич безпосередньої революційно-визвольної боротьби.

УГВР протиставиться на українській землі “урядові УССР”, як експозитурі російсько-большевицької імперії, а не якомусь українському чинникові. Не може бути “конкуренції” між УГВР і іншими українськими політичними чинниками, бо не було і немає такого центру, який брав би на себе ті завдання і ту відповідальність, які взяла УГВР. У відношенні до внутрішньоукраїнського політичного життя створення УГВР, її плятформа дають вислів такому наставленню, що не тільки враховується існування різних політичних середовищ, але йдеться назустріч їхній активній самостійницькій діяльності й лишається для них місце на участь у веденні і керуванні революційно-визвольними змаганнями.

Степан Бандера


https://zbruc.eu/node/53301