хочу сюда!
 

Лили

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Искать

Поиск заметок

Прекрасне явище, яке більше ніде не зустрінеш...

Фотограф Джозеф Майкл (Joseph Michael) провів незліченну кількість годин в холодному підземному світі печер Уаітомо, щоб відобразити сіяння підземелля, яке за оцінками експертів налічує близько 30 мільйонів років.

  

Серія 1. Старший.

Ну раз я вже тут, то знову про своє. Напишу вам про своїх діток.
Серія 1. Старший.

Діти дорослішають і більшими стають їхні іграшки. Мій старший синок Максим людина унікальна... Скільки я його знаю, а знаю я його скоро 22 рочки, він щось ліпить з гімна і палок. Скільки в дитинстві він розібрав машинок не порахувати. Коли з'явилися машинки на пультах, він примудрявся їх розбирати, потім збирати і ще витягти звідти пару зайвих деталей. Колись йому з Італії у подарунок привезли шалено дорогу Ферарі, вона виблискувала своїми червоними металевими частинами. Машинка була розміром 25-30 см і зроблена майже з такої кількості деталей, як справжня. На полиці вона простояла всього пару днів. Одного разу я просто знайшла купу запчастин. Я тоді, пам'ятаю, від розпачу аж ревіла. Людина привезла з Італії, купила там за шалені гроші, а він отак трах-бах і розібрав. Від мого старшого не залишилося жодної цілої іграшки. Після чергового подарунку, на всі мої прохання не розбирати, він мовчав, але як тільки він залишався сам на сам, то все знищувалося за лічені хвилини. Коли я починала сварити, то він кліпав наївними дитячими очима і виправдовувася: "Я хотів знати, що там в середині". Коли йому дарували дві однакові машини, то він розбирав обидві. Виправдання було таке: " Я хотів знати, чи вони в середині теж однакові". Його кімната 7-ми річного і 21-го річного майже не помінялася, з тією різницею, що зараз йому дозволено мати паяльник. На столі повний триндець, в тумбочках армагедон. Щомісяця я намагаюся там прибрати і розкласти все по коробочках. На що замість "дякую" отримую купу претензій, що зникли дуже важливі якісь хреновини і нєфіг знищувати його екосистему.
До речі, у ветеринари він теж пішов більше для того, щоб був доступ всередину. Взагалі він виявляв бажання стати патологоанатомом. Ми з батьком м'яко натякнули, що ми проти. 
Не буду хвалитися, але він давно оперує тварин і робить досить складні операції. Коли я його на початках питала, як він знає, що і де різати і шити, то він відповідав: "Просто треба організм уявити, як механізм і полагодити чи замінити поламані деталі...а може і викинути зайві". Не знаю, його це теорія чи чужа, але вона працює.
Першою ластівкою, коли він став переходити на вищий рівень, стало те, що він з веліка і бензопили зробив хрінь, яка їздила. Цей пепелац страшенно смердів, плювався маслом і гудів, як винищувач... але їздив.
І ось на початку літа сина нам повідомив, що він купує мотоцикл. "Тільки через мій труп!",- верещала я. "Без прав не дозволю!",- підверещував батько.
Все літо сина вчився на права, щоб ми дали згоду.
Тепер у нас біля собачої будки гордо стоїть ІЖ Юпітер 4... От тільки не питайте, чого саме цей динозавр. Бо коли це запитала я, то мені було сказано, що я ніфіга не шарю в справжніх мотоциклах. Хотіла вам сфоткати цей комбайн, але Савранський (мовчазний мотоцикліст в "Покровських воротах") умчав до своїх чотирилапих механізмів.

https://youtu.be/7X1OGd35ox0

Освіта світить та не гріє 2. Місія бути вчителем

Освіта світить та не гріє

2. Місія бути вчителем



Погодьтесь, що про багато яку роботу можна сказати, що то є – місія! Військові, медики, рятувальники і ще чимало хто підпадає під таку характеристику. Значення слова «місія» є як «видатне і особливе призначення», «надмірна відповідальність, вага та увага», «дуже важливий для всіх процес» і тому подібне у тонах перфектності. Стосовно вчителів їх робота стає місією просто автоматично за фактом їх об'єкта опрацювання – дітей. Просто більш святого у Світі не існує! Бог на Небі, а діти на Землі святая святих! Амінь.
Таким чином хочеш чи не хочеш, а якщо вчитель – це місія, що, і це найголовніше, має бути обов'язково виконуватись до свого завершення, тобто: випускного. «Перший дзвоник» має бути завершено «Останнім дзвоником» і не інакше! З цим все ясно: щодо проблем «місія неможлива до виконання» – то для кіно, а в реальному житті нашої школи «в одну трубу втікає, а з другої через 12 років усе витікає» і іншого не дано. Якщо хтось не помітив, то вказую на іронію в слові «втікає», бо то справді важлива річ, оскільки увага дітей втікає миттєво, а  вчителя все життя за нею ганяються. Тому що без уваги немає поваги! І навпаки: без поваги немає уваги! І це основа-основ для вчителя: мати повагу і увагу у своїх учнів, бо без того він нічого не навчить, просто не передасть їм знання. А ось теза, що вчитель обов'язково повинен любити дітей, як на мене, є дуже і дуже сумнівна. То є лукавство, оскільки у кожного вчителя є значна маса дітей, всі вони різні і багато з них доволі прикрі в поведінці, а ти тут маєш усіх любити і люляти. Не є так насправді і ніколи не буде! Моя думка, що вчитель має мати одну головну якість, на яку найбільше зважають всі діти-учні, про що піде мова в кінці цього допису. Можете, заради інтересу, самі визначити вже найголовнішу рису для вчителя і потім порівняти з моїм висновком.
Зараз про інше, що дуже гарно було подано в одній карикатурі на тему 1-го вересня: тато з мамою за обидві руки тягнуть до школи в перший клас дитину, а вона впирається, плаче і репетує: - Я ж нічого такого не зробив! За що 12 років?! Погодьтеся, що аж 12 років у одній школі – це занадто. Цілком розумно 4 роки в початковій школі, далі ще 4 роки у старшій школі, а тоді кожен ще на 4 роки десь в іншому місці шукає спеціалізації, тому що більшого школа дати не спроможна – тут потрібен інший рівень всього: викладачів, методики, знань тощо. Не даремно шкільна освіта офіційно дотепер називається «середня», а неофіційно – «посередня». Цілком вистачає на це посереднє і 8-ми років. Воно справді далеко не смішно, коли в одні двері школи заходить мале 6-річне дитя і 18-річний такий самий учень! То є серйозна проблема. Мені один директор школи пожалівся, кажучи, що ніхто навіть не розуміє, якою, умовно кажучи, бомбою є насправді школа, причому навіть гадки не маєш, коли вона вибухне. І це справді так є, бо в школі безліч різних тектонічних процесів від суто інфраструктури та її нормальної роботи, технічного персоналу і окремо надважливого – педагогічного, а щодо учнів та їх батьків взагалі суцільне «мінне поле», бо один учень сам біг, впав і щось ушкодив, а той іншого штовхнув і сталася біда, або ще і ще якась пригода неприємна вийшла... Тільки встигай залагоджувати проблеми і при тому винуватими завжди є адміністрація школи і вчителі – а хто ще може бути? У батьків одна пісня: ми вам своїх дітей довірили – ви і відповідайте. На то мало хто вважає, допоки все добре для них, а коли стається недобре – тоді все і вся йде в  хід. Саме через це школа є дуже консервативна у своїй діяльності, тому що коли за основу стоїть стабільність порядку – не до експериментів з невідомими наслідками. Наголошую на цьому: школа є консервативна за своїм устроєм і то нормально! Стабільність основа-основ суто буття школи, побуту і навчання в ній.
Тепер особистий спогад про навчання в школі, який можна і не читати, але який я маю додати як приклад важливий принципово. У 1971 р. ми з мамою переселились до тоді чарівного мікрорайону Заперевальна м. Донецька, де одразу виникла проблема школи, бо нові будинки заселили, а нову СШ №147 не добудували. І весь удар новоприбулих дітей узяла на себе старенька славна СШ №136, де навчання відбувалось у 4-ри зміни через надмір дітей: 7.30 – початкові, а далі не пригадую. Коли в наших шести 4-х класах кількість дітей сягнула до 36-38 було вирішено створити ще один 4-й «Ж» клас. Зрозуміло, що вчителі зі своїх класів віддавали не найкращих учнів, а навпаки, тому мій 4-й «Ж» мав особливу славу і для вчителів викладати там було дійсно малоприємний процес, що цілком співпадав зі загальновживаним поняттям з початковою на ж… Зрозуміло і те, що всі новоприбулі вчителя ставали нашими, бо де заслужені на то підуть. Власне тому наш клас знаходився десь окремо, в кімнаті бувшої «піонерської», а навпроти знаходилася «Учительська» і кабінет завуча, що часто заходила до нашого класу наводити порядки, особливо коли звучання з класу досягало в децибелах рівня реактивного двигуна. І ось відпочатку навчання в 4-му «Ж» стався конфлікт поміж мною і вчителькою російської мови та літератури, яка буквально мала щось на кшталт психічної алергії стосовно суто мене. Повторюсь, що наш клас був в більшій частині з малолітніх так званих «важких дітей», де я був далеко не посеред лідерів, але саме я став персона «non grata», що дивує і дотепер: чому саме я? Тут це не головне, а головне інше: коли в клас заходила ця вчителька на свій урок, то я без зайвих слів виходив у коридор і весь урок стояв за дверима, а коли хтось з вчителів заходив чи виходив з «Учительської», то майже автоматично запитував: - Гордасевич, а ти чого не на уроці? Я урочисто відповідав: -А в нас російська мова/література… Вчителя зрозуміло кивали головою і йшли по-справах.
Цей приклад наводжу, як показник, що всі в школі все знали і розуміли, тобто це не був якийсь маленький таємний «договорняк» - це було порушення головного принципу тогочасної школи, який діє і дотепер, а саме: навчання за класною системою. Зазначу, що цю систему придумав і детально опрацював відомий чеський педагог Ян Коменський (1592-1670) починаючи від одної спільної дати початку навчання для всіх учнів, поділом їх за віком на окремі групи-класи, уроки за предметами, поділ на чверті і все інше. За більше як 400 років в самій класній системі навчання змінилося небагато. Основне тут, що вчитель вчить не окремих учнів, а одночасно увесь клас, як один єдиний організм чи щось таке. Ще і ще наголошую, що за класною системою вчитель навчає увесь клас одночасно! Він зобов'язаний за конкретну кількість часу передати всьому класу обумовлену кількість знань, яку має засвоїти кожен з учнів класу. То є аксіома! Специфіка передачі знань у кожного вчителя може бути своя, але він не має права когось з учнів вчити, а когось  – не вчити, бо вони нездалі. Мусиш вчити всіх!
Безперечно, що вчителю потрібно мати підхід до учнів поокремо, особливо не дуже чемних та успішних, від чого страждають діти з доброю поведінкою та успішним навчанням, яким вчитель не надає належної уваги, бо ж її забирають різні лейби, а через то якщо погані учні стають дещо кращими, то кращі стають однозначно гіршими, бо обділені увагою вчителя. Це одна з найбільших вад класної системи навчання, яка розрахована на умовно порядного добросовісного учня. В школах цю проблему вирішували через добір більш розумних і вихованих учнів до класу «А», дещо гірших – до класу «Б» і так далі. Вчителів також більш досвідчених давали до класів «А» і «Б» , а інших – до інших. Не зовсім порядно, але що поробиш, як інакше всіх загробиш. Один якийсь Гордасевич залишить без знань усіх інших дітей класу – це хіба краще?
Признаюся чесно, що я жодної згадки не маю про саме ту вчительку, про що то був за конфлікт тощо, а запам'ятав просто епізод, що так було. І що то було не правильно з точки зору педагогіки, але правильно з точки зору логіки: один не має бути проблемою для багатьох. Що в наших школах по класах часто трапляється, коли один шибеник злісно «зриває» урок за уроком і на то важко дати раду вчителеві, бо все робиться підступно і складно довести провину когось конкретно. То окрема тема для багатотомного дослідження. Суть класної освіти зрозуміла і що вона домінує в українській школі дотепер – це визнаний факт. З того походить проста дефініція, що коли мене запитують про улюбленого шкільного вчителя, я відповідаю однозначно, що «мого улюбленого вчителя не було і не могло бути, тому що він був завжди наш! І ніколи – мій!» Тому і саме тому головним для кожного вчителя всі діти будь-якого класу вважали одну-єдину якість: справедливість. Якщо вчитель до всіх учнів (до всіх! – і хороших! і поганих!) ставився однаково справедливо, то його поважили і пам'ятали, оскільки не багато таких вчителів бувало в наших школах. Переважно в кожному класі у більшості учителів були свої «любимчики» і  навпаки були такі, що зараз обзивають терміном «булінг». Водночас я можу абсолютно чітко стверджувати, що поганих вчителів в школах не буває. Винятки дуже рідкісні! Це стосується і щодо хороших, і щодо поганих вчителів, а причина проста: сама система середньої освіти вилучає з свого середовища конфліктуючі з нею одиниці. Такий парадокс, що поганий вчитель стає безкінечним творцем конфліктів з учнями та їх батьками, отже і автоматично стає недоречним для адміністрації і педколективу школи. А занадто успішний хороший вчитель вадить іміджу та авторитету іншим не таким добрим вчителям і це також причина конфлікту в педколективі з відповідними наслідками.
На завершення хочу навести ще один приклад зі свого особистого життя: підходить до мене якось моя донька вже старшокласниця і запитує, чому вчителі в школі якісь не дуже, щоб ними можна було захоплюватися? Чому так? Я був дещо заскочений з того, але врешті знайшов достойну, як я вважаю, відповідь: - Дорога моя, розумієш, що в своєму житті ти мало зустрінеш людей, особливо серед начальства, якими можна буде захоплюватися. Скоріше, повір моєму досвіду, вони будуть навпаки прикрими для тебе, отож наша школа принаймні в цьому моменті вчить тебе до реалій нашого життя: вчителі привчають тебе до подібних ситуацій в подальшому житті, де так само ти будеш змушена знаходити порозуміння з не надто приємними для тебе людьми.
Вчителя є частиною суспільства і це потрібно визнати як даність, а не творити міфи про «вселюблячого і безмежно розумного вчителя», а тоді з подивом його такого шукати і не знаходити. Маємо своє!
Дякую за увагу і слава вчителям за їх місію!

Богдан Гордасевич
20.10. 2020 р.
Львів-Рясне

Самый лучший новостной агрегатор Израиля работает для вас


Израиль: самые свежие и интересные новости на 972.news

В настоящий момент в интернет пространстве работает громадное количество новостных площадок – некоторые из низ публикуют новости из определенных сфер жизни, на других выкладываются главные новости региона или всей страны. Вот почему зачастую пользователи, которые очень внимательно наблюдают за событиями, случающимися в стране и на планете, расходуют много времени, чтобы выбрать всю самую интересную и полезную для себя информацию.

В этой заметке мы хотим позвать всех, кто интересуется жизнью и событиями Израиля на хороший портал 972. News – это суперсовременный агрегатор, которым предложены news Israel на английском других языках, собранные из самых разных источников.

Основные новости из надежных источников

Израиль: самые свежие и интересные новости на 972.news

Безусловным плюсом рекомендованного ресурса считается то, что тут вы всегда можете почитать самые любопытные и важные новости из жизни государства из самых разных категорий. Общество и межгосударственные отношения, экономика и финансы, искусство и наука, спорт и главные события, какие влияют на жизнь всех жителей страны и людей, живущих за границей. Мы назвали лишь небольшую часть категорий, каковые предложены читателям проекта, но хотим без раздумий сказать, что каждый пользователь сумеет найти здесь всю требуемую ему информацию.

Отметим, что рекомендуемый сайт, являясь новейшим агрегатором новостей, круглосуточно аккумулирует самую эксклюзивную и интересную информацию для своих посетителей. Пополнение каталога публикаций осуществляется в режиме онлайн – как только в популярном источнике публикуется новое сообщение, оно практически сразу будет доступным для читателей представленного портала! Отметим, что информация подбирается из различных новостных проектов, а это означает, что пользователи, получая сведения из разных источников смогут сформировать гораздо более полное мнение о конкретном событии.

Узнавайте первым актуальные новости о жизни Израиля

Израиль: самые свежие и интересные новости на 972.news

В завершение добавим, что организаторы ресурса не просто перепечатывают основные новости, но и предоставляют возможность пройти в источник и выяснить гораздо более полную информацию. Остается только пригласить тех, кто следит за жизнью этой небольшой страны, пройти на представляемый сайт и остаться его активным посетителем. Вы сумеете значительно сэкономить время на посещении всевозможных новостных сайтов, найти все самое необходимое для себя и непрерывно оставаться в теме решающих событий!

О молодость! Молодость!

.
И снова осень...
И снова шелест листьев золотых.
Как жаль, что время не вернётся
И этот жёлтый лист не станет молодым.

Он как и я, когда был ребёнком,
Ласкал его игривый ветерок.
Стремился он все выше к солнцу,
Мечтал пархать над миром словно мотылёк.

Трепал его за плечи ветер строгий,
Окутывал сиреневый туман,
И дождь так бил свирепо и жестоко.
А он все ждал...

Он ждал, когда оденет жёлтую рубашку
Поправит покрасневший воротник,
И ветерок его подбив под ножку
В осеннем вальсе закружит.

И вот стоит он в золотой рубашке,
Вдыхая осени озябшую тоску.
Не хочет он ни золота ни вальса
Вернуть мечтает молодость свою.
*
Виктория С

Бабочка

Нежность мгновений
крыльями бабочки сердца коснется. 
Боль откровений.
Жизнь словно всадница в гонке несётся.
Как укротить
бешеной страсти коня вороного? 
Как уцелеть 
в горном потоке влюбленности снова?

Самые лучшие моменты из фильмов и сериалов на портале «Megacadr»


лучшие моменты из фильмов megacadr.com

Сегодня портал megacadr.com предлагает своим посетителям посмотреть самые веселые и интересные сцены из популярных сериалов и кинофильмов. Это настоящий кладезь нарезок, которые поднимут настроение и оживят воспоминания о любимом кино. Если вы не знаете, как называется тот или иной фильм, или ищите, что можно посмотреть с любимым человеком или компанией, то обязательно посетите данный ресурс.

Смотреть смешные сцены можно онлайн и без какой-либо регистрации. Данный портал выручал меня уже несколько раз. Сначала я позвал домой симпатичную девушку, которая призналась, что обожает фильмы со Стивом Мартином. Я предложил посмотреть ТОП-лучших кино с этим актером, которые сразу же нашел на этом сайте.

Контент портала

лучшие моменты из фильмов megacadr.com

Данный портал предлагает всем желающим подборки лучших сцен из фильмов и сериалов. Здесь можно увидеть как олдскульные зарубежные сериалы и фильмы, так и недавно вышедшие в прокат. Любой желающий может просмотреть подборки по любимым актерам, по тематикам, а также найти сцены, которые впоследствии стали мемами.

При посещении этого ресурса пользователь сразу же попадает на подборку самых популярных сцен. Здесь можно увидеть ТОП лучших моментов из ряда кинофильмов и сериалов на основе предпочтений зрителей. Подборки ежедневно пополняются и соответствуют актуальным тенденциям в киноиндустрии.

Преимущества ресурса

лучшие моменты из фильмов megacadr.com

Необходимо отметить, что этот ресурс имеет ряд определенных преимуществ. Основное из них заключается в удобном и интуитивно понятном поиске. Названия сцен полностью соответствуют своему содержанию. Кроме того, здесь можно найти даже эротические моменты из популярных фильмов. При этом никакой рекламы при просмотре или платы за регистрацию не требуется. Помимо этого, ресурс обладает следующими преимуществами:

  • Возможность поиска контента по таким критериям, как – сцены с подглядываниями, убийством, перестрелками, пошлыми моментами и т.д.;
  • Фильтр по актерам (включая отечественных) и рубрикам;
  • Выборка по всем фильмам и сериалам.

Данный портал - это просто невероятная находка для развлечения в одиночку и целой компанией. Если вы хотите посмотреть лучшие моменты из фильмов, то на сайте megacadr.com вы непременно найдете то, что искали! Рекомендую посетить ресурс всем, кто хочет развлечься за просмотром кино и просто приятно провести время!

А буває й так, що у тваринки відбувається «перезавантаження».)))

Якщо кошеня виховуватимуть собаки, воно навчиться махати хвостиком і гавкати, а не нявкати та вмиватися лапкою. Рефлекси й інстинкти це одне, а виховання — це інше! А буває й так, що у тваринки відбувається «перезавантаження» і всі «налаштування» злітають, ніби й не було. І як бути, як себе вести? Доводиться імпровізувати!


Хто сказав, що пітбулі НЕ милі собаки?

“Він так спить кожен раз” 


Порожня кімната 2

  • 16.10.20, 08:55

Здавалося, що я знову потрапив у подібну історію.  Третій день у лікарні та шостий – хвороби, а стан не погіршувався, навіть підвищена температура тридцять сім і п’ять бувала лише у другій половині дня. Я вважав, що мій бронхіт міг бути  викликанийнеобов’язково моднячим вірусом, а старими-добрими пневмококами. Ці бактерії можуть жити у носоглотці здорової людини, і поки імунітет сильний, організм з ними справляється, а тільки  послабне – оборона пробита. Тим паче підхопити у моєму випадку COVID-19 виглядало фантастично, неначе  виграти джекпот. В районі  майже з сорокатисячним населенням протягом чотирьох місяців було виявлено лише двадцять два випадки вірусної інфекції. До того ж мій спосіб життя та робота дуже далекі від скупчень людей, а це  ще багаторазово зменшує ймовірність зараження.

 

Минули прогнозовані два-три дні очікування результату тесту, а його все не було. І лише на восьмий мене проінформували, що лабораторні дослідження  показали наявність  вірусу в моєму організмі.

 

Все-таки джекпот!

 

Неймовірно, але  підводний човен в степах України виходить теж  існує, бо  таки сплив!

 

Новина мене здивувала, проте не засмутила, адже другу добу температура і дихання були у межах норми (навіть на наступний день зняли катетер –  ін’єкції антибіотиків вже були непотрібні). Тож я практично був здоровий, однак  мене не виписали з лікарні. За протоколом треба було ще відбути тиждень в ізоляції до наступного тесту, а  потім  тільки у разі  його негативного результату я міг покинути лікарню.

 

Тим часом земля слухом повниться і я стаю героєм фільму жахів «Чужий 2020» студії «Радомишль Йолкі-палкі Пікчерз». До вечора про мою хворобу вже знає пів міста. Працівники санепідемстанції у захисних костюмах завзято проводять дезінфекцію під’їзду мого будинку, рясно заливають  його їдким сірим, немов цемент, розчином до стелі п’ятого поверху (до речі, моя квартира на першому). Можливо тиждень тому, як я залишив квартиру, Чужий випав та закотився десь під сходи у парадному і там підстерігає нову жертву. Від такого шоу сусіди з великими нажаханими очима тиснуться по кутках своїх осель. Десь там у кафе «Холодні ноги» кухарі перевіряють свою комору на наявність рису, родзинок та меду.

 

Хай там як не було, а життя триває.

 

 

Каркання ворон за прочиненим вікном сповіщає про прихід нового вчорашнього дня. Ще немає і шостої години, а спати вже зовсім  не хочеться. Здавалося б, поспи ще до дев’ятої, до сніданку – хто тебе обмежує… хіба що  біля сьомої години сон перерве дзвінок від чергової медсестри, яка поцікавиться ранковим температурним показником. Спати не хочеться, бо лягаєш о десятій вечора, а що ще робити у такий час «в’язню вежі». Фільм не подивишся – ліміт інтернету, а на читання – то білого дня достатньо.

 

Переглянувши ранкові пости у фейсбуці, підіймаєшся з ліжка. Днями у  ньому неможливо вилежуватися – набридає, та й просто  хочеться якоїсь фізичної активності. Почав ходити навколо ліжка: п’ять метрів в одну сторону, п’ять – у протилежну. Так з годину топчешся  і набігає декілька кілометрів, а ще  періодично віджимаєшся від бильця ліжка.

 

Після дев’ятої години приносять сніданок, залишивши його за дверима на тумбочці у шлюз-кімнаті. Триразове харчування, і кожного разу простий суп з дешевих круп та шматок  хліба. Тарілки, напевно, старші за мене: зачовгані, а коли  й щербаті – іноді трапляються з тріщиною. Зате вчишся гарним манерам: під час їжі не стукаєш ложкою об тарілку, щоб надлишковою завзятістю не розколоти її навпіл. Я розумію рівень державного забезпечення, тому не жаліюсь і не пред’являю претензій, а просто змальовую реальність.

 

Іногороднім трохи урізноманітнити свій раціон складнувато, однак я не вибагливий і до життя відношусь по-філософськи – міг би й два тижні на юшці одній посидіти, але Всевишній, до мене прихильний та милостивий, не допустив цього.

 

Мій шеф-роботодавець живе у Малині, тому він не давав  мені впасти у  лікарняний харчовий аскетизм. Шеф привозив важкі об’ємні торби з різноманітними харчами. «А скільки там тієї їжі!» – так відповідав він на  моє прохання передавати  менше. Адже в ізоляційному боксі немає холодильника, а жерти як  не в  себе я дуже втомлююся.

 

Після сніданку був ранковий обхід і ритуал прослуховування лікарем моїх легень. Потім наставав час чекання обіду… нє, не в смислі знову жерти, а як поняття часового виміру середини дня.

 

Сьогодні, здавалося, було чим цей час скоротати – на моє прохання шеф передав мені ножиці. Я, наївний, розраховував пробути  у лікарні два-три дні, тож про них і не подумав. А тепер став перетворюватись на вурдалаку і міг своїми величезними кігтями ненароком порізати «скафандр» медперсоналу. Тому я взявся до роботи й швиденько впорався з лівою рукою, а з правою –  трохи не замордував себе. Нігті м’ялися, ламалися і погано обрізалися – ножиці виявилися затупленими. Полірнувши вимучений результат своєї роботи об  матрац, я спробував здійснити свій другий задум – зістригти й поголити бороду. Де там! Ножиці не змогли вкоротити навіть одну окрему волосину – вони її просто згинали. Спроба змінити імідж виявилася невдалою – очікування обіду продовжилось.

 

Пообідді – тиха година, і я не став порушувати цю гарну лікарняну традицію. Впасти в анабіоз години на три, якщо вдавалося, було чудовим способом скоротити день. Ти неначе астронавт з фантастичного фільму, який  переживає уві сні довгий нудний переліт до зірки через космічну безодню.

 

Після п’ятої години – вечеря. І знову піша прогулянка навколо свого ліжка під хеві-метал у навушниках. Тільки сьогодні згадав, що на мобілці збереглася невеличка збірка. Драйвова музика підбадьорювала та відволікала від нудного топтання в тісному замкненому просторі.

 

Після двадцятої – вечірній обхід: лікар, стетоскоп, легені.

 

Потім споглядання у вікно у вечірньому світлі тополі, бетонного паркану та прослуховування воронячих галасливих розбірок.

 

Нарешті доба спливає і ти в черговий раз загинаєш пальці підраховуючи кількість пробутих  тут днів, зважуєш, скільки ще залишилось можливих.

 

Ніч. Сон… І знову каркання ворон за прочиненим вікном сповіщає про прихід нового вчорашнього дня…

 

 

Коротати час допомагало і читання. Крім перегляду новин та дописів у інтернеті, я прочитав збірку історичних нарисів, пригодницько-гумористичну та науково-популярну книги. Остання – це Курпатова «Червона таблетка» (як у фільмі «Матриця»: з’їж  її – подивись правді в очі). У ній автор науковими фактами обґрунтовує, що ми – це наш мозок, а наша свідомість і особистість – це ілюзії створені ним. Якось сумно усвідомлювати себе машиною з сенсом генерування ілюзій. Мені здається,  що якщо взяти ширшу систему координат, ніж та, яка досліджується в книзі, то феномен людини буде виглядати по-іншому. Можливо, Всесвіт – це Розум, а люди – індивідуалізовані його частини, через які він пізнає сам себе та розвивається. Такий собі зворотний зв’язок, який можна побачити у всіх складних системах.

 

 

На шістнадцятий день мого «ув’язнення» до «вежі» зайшов лікар і повідомив, що отримав  мій результат тесту, який негативний на вірус. Тепер я вільний.

 

Через десять хвилин медсестра провела мене коридорами лікарні до виходу. Я подякував їй – двері за мною зачинилися й про мене забули.

 

 

ПІСЛЯМОВА

 

Люди по-різному ставляться до можливості вірусного зараження. Одні мають крайні судження, що COVID-19 – фікція і світова змова, цілями якої є тотальний контроль над людьми та заробляння грошей, інші – що це ледь не  апокаліптична загроза. Я вважаю, що цей вірус – об’єктивна реальність,  і від зараження ним ніхто не застрахований, що доводить і мій досвід. Однак  крайніх реакцій, спекуляцій, інформаційного шуму навколо нього неспіврозмірно  більше реалій.

 

А наостанок хочу подякувати всім лікарям, медичному та обслуговчому персоналу, які брали участь у моєму лікуванні. Здоров’я вам та довгих щасливих років життя!