хочу сюда!
 

Тетяна

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-53 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Новий Кобзар

Не сплять чарівні дзеркала
Калюж священних вулиць грудня,
Де комісар блаженний Руднєв
Хурделі шле у бік Карпат,

Плекає сонце літніх днин
Надію в полонини схронах
І став нечувано солоним
Сніг після Крут студентських гри,

Майнув де київський експрес,
Летять сокир варязьких зблиски,
Веде вітри Богдан Хмельницький
Чи під ярмо, чи під вінець,

Тарас читає заповіт
Розчуленим чугайстрам, мавкам,
Собакою приблудним гавка
Лісовської блискучий зліт,

Візьми із полиці "Кобзар",
Налий по вінця біль і смуток,
Дивись, як він провісно-скупо
Вкраїни долю описав,

І прошу, не питай мене
За що люблю небес знамена,
Чом так привітно за рамена
Торкається пшеничний степ,

Серед зловтіх ворожих ржі
Я зичу милій Україні
Новий Кобзар вписав щоб нині
Рядків світліших всі вірші

Україна потребує на переоблік і ремонт ВЖЕ !


1.
Сумбур життєвий навколо мене обумовлює сумбур внутрішній, тому в подальшому викладі буде замало логічної послідовності, але вже як вийде. Зараз навряд чи хто має чіткий прогноз на діагноз хвороби держави Україна. Можливо все! Аж до летального завершення включно. З того тільки й лишається, що повторювати слова з прадавнього літопису: – Камо грядеши?! Камо грядеши?..
Зміст цього давньоруського виразу значно глибший за його сучасні адаптації типу: «куди йдемо?» чи «що нас очікує?, або «яке наше майбутнє?» і т. п. В тому і річ, що «камо грядеши» набагато змістовніше, бо означає, що «майбутнє гряде», що воно насунеться невблаганно і невідворотно, неначе ті величезні хвилі-цунамі Долі, які не дають нікому-нікому можливості уникнути їх страшної неминучої небезпеки...
Скільки вже раз переходили по наших землях ці руйнівні хвилі напастей, змітаючи все і вся на своєму шляху, полишаючи за собою тільки могильні кургани... Безліч разів... Нескінченно... Камо грядеши?..
І ось настає нове випробування для України і людей, що тут проживають. Проживають вже чи ще? Камо грядеши?..

2.
Почну не з початку. Тобто передісторія нового народного повстання в кінці 2013 року під назвою «Євромайдан» буде обговорена потім, а зараз невеличка замальовка з реальних подій.
Львів. Передвечірній час. 2 грудня. Революція вийшла на вищий щабель напружня. Я в черговий раз підходжу до центру, де коло пам'ятника Тарасу Шевченку вирує місцевий Євромайдан.
Мої враження неоднозначні, як і в багатьох. За минулі роки я досить часто переживав прикрість ситуації через відсутність молоді на різних громадсько-політичних заходах, де постійно домінувало старше покоління пенсійного віку. Кожен раз виникало просте запитання: а для кого і для чого ця говорильня, якщо немає головного представника нашого майбутнього – молоді? Навіщо звучать слова мудрості і знань, якщо немає того, кому їх передати?
І ось все до навпаки: навколо повно молоді! Моя заповітна мрія збулась! Скрізь молодь! Нескінченне море молоді зібралося в центрі Львова, щільно обліпивши постамент Шевченка і облягаючи всю місцину довколо. Скрізь державні синьо-жовті прапори, червоно-чорні УПА та сині з зірочками по колу Євросоюзу. Є велика сцена з якісною звуковою апаратурою, а ще великий екран, де ретранслюють теленовини та іншу інформацію. На сцені були ведучі, які регулярно озвучували повідомлення та різні гасла, щоб розбурхати натовп. Лунали з сцени пісні і патріотичні вірші, також був молебн і прозвучало звернення священників. Звичайно, що все це добре і потрібне, але в постійному одноманітному повторі день-у-день це стає безкінечно нудним без живого слова промовців про актуальну громадсько-політичну ситуацію.  Розумію, коли не хочуть допускати політиків, які завжди охочі до будь-якого піару, але ж є й інші люди для такого важливого слова про те, що робиться і треба робити. За всі мої епізоди перебування на львівському Євромайдані жодного подібного промовця я не почув, що дуже дивує. Шокує! Ну всі-всі не могли ж виїхати водночас до Києва?! Хтось мав би лишитись, а воно жодного поважного представника з місцевої еліти. Врешті-решт і сама молодь могла б щось сказати значиме, бо саме студенти мають генерувати новітню ідею суспільного буття в Україні, мають творити оте майбутнє, а не тільки натхненно бунтувати, як зараз. На жаль, але ні я сам не почув нічого подібного, ні від інших ніхто не переповідав програмні ідеї з нашого Євромайдану. Ось вам і «камо грядеши»?..
З того всього я більше роззирався довколо, коли перебував на Євромайдані, чим дослухався. Просто хотілось побільше набратись живих вражень від самої події і людей навколо. Або ось озирнувся і побачив, як вечірнє сонце осяяло над Оперним театром величну фігуру Ніки-переможниці зі золотою пальмовою гілкою над головою, яка так гарно засяяла в сонячному промінні. Вся нижня частина театру і весь проспект Свободи вже був у сутінках, тому цей момент набув особливої грандіозної краси, як пророцтво майбутньої перемоги. «Дай то Бог, щоб це пророцтво збулось» – подумалось у ту мить.
Так само несподівано мою увагу привернула постать дівчини, яка серед цього революційного гамору стояла прихилившись до стовба ліхтаря і спокійно читала книжку. Звичайне собі дівча з намальованим на обличчі синьо-жовтим прапором, як і в багатьох інших хлопців та дівчат, просто собі отак стояло і отак спокійно читало книжку, не зважаючи на гамір чи тих зацікавлених хлопчаків, які заглядали час-від-часу їй через плече. Мені подібне за віком не личило, тому я просто підійшов і поцікавився, що ж саме вона читає? Відповідь була вражаюча: дівчина читала відомий твір фантаста Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом»! Воістину життя набагато фантастичніше за будь-яку фантастику! (http://www.ae-lib.org.ua/texts/bradbury__451__ua.htm)
Ситуація неймовірного сюр-реалізму: молода дівчина на Євромайдані під час і в середині революційного бунту вдумливо читає роман-антиутопію, де автор, до речі, передбачив сучасні так звані «соціальні мережі», як і описав подібний суспільний режим влади, який оце ми і маємо в Україні: дурний і жорстокий, антилюдяний, але дуже самозакоханий і тому дуже впертий. Антиутопія, що набула реального виміру в Україні і поряд з нами. Трагічне наше «камо грядеши»... І одночасно ж його вирішення.
Ось вона: проста і чітка відповідь всім моїм негаціям та сумнівам. Справді: нехай потрібне слово і не звучить, але хто його шукає – той сам його і знаходить. Як і де? Це особиста справа кожного. Є така розумна думка: патріотизм – це щоденний плебісцит. Тільки особистий постійний щоденний плебісцит кожного поокремо робить нас правдивими патріотами і громадянами своєї держави, як і взагалі людьми як такими. Тому що коли дивишся на екран, де примусово зібрані люди тупо завчено виголошують чужі слова і фрази явно не вникаючи в їх зміст, як і в зміст власного рабського життя – стає огидно на душі від думки: невже і ця худобина є людина? І чому вони мають право вирішувати мою долю? Долю моїх дітей? Долю моєї Держави?
Від цього моменту осяяної сонячним промінням Ніки-перможниці й дівчини з книгою – визріло моє рішення: боротися беззастережно і наполегливо до самого кінця, яким має бути ПОВНА НАША ПЕРЕМОГА !!!

3.
Якою має бути наша перемога? На мою думку вона має три складові частини, які обумовлюють одна одну:

1. Відставка Уряду М. Азарова, припинення повноважень Президента України В. Януковича та розпуск Верховної Ради України.

2. Вибори Президента України і народних депутатів. Утворення нового Уряду України.

3. Реформування докорінно всього адміністративно-політичного та економічного устрою в Україні на принципах Євросоюзу з входженням до асоціації з ним на правах позаблокової країни.

Ось так коротко і однозначно, без зайвих обмовок і недомовок.
Є тільки ще одна окрема тема, паралельна всім трьом пунктам. Прошу подумати і визначити: що є першопричиною нашої теперішньої державної кризи в Україні? Катастрофічної кризи!
Моя особиста думка і висновок також однозначний, як і певен, що його підтримає кожен з нормальномислячих людей: тільки грубе і цинічне втручання з боку правлячої кліки Російської Федерації у внутрішні і зовнішні суверенні справи держави України призвело до глобальної політичної кризи і громадянського конфлікту в нашій країні.
За тим йде ще один висновок: щоб навести лад в своїй державі – ми повинні почати з ліквідації першопричини наших негараздів, тобто ізолювати Україну від негативної діяльності та впливів з боку РФ, як і Митного Союзу в цілому.
Якщо керівництво РФ погрожує введенням різноманітних караючих санкцій проти України при входженні її до асоціації з країнами Євросоюзу, то нам просто необхідно почати новий процес домовленостей щодо асоціації з ЄС з того, що вже (!) позбавити Україну від всіх загроз і впливів з боку РФ, а також МС. Задля цього потрібно паралельно з реалізацією вище перелічених пунктів проголосити, що на протязі півроку всі уряди світових країн і наші й не наші підприємці та населення загалом підготувались до того, що кордон між Україною та РФ буде закритий за принципом «залізної стіни». Одночасно буде припинено будь-які дипломатичні та інші стосунки між Україною та РФ, або і всіма країнами МС. Тільки так! Як при епідемії щоб вижити, потрібна максимальна ізоляція. Ми в Україні хочемо вижити.
Наголошую, що ізоляція – то не є війна. Ми жодним чином не шукаємо ворогів ні зовні, ні в середині країни. Всі росіяни можуть спокійно жити в Україні, як повноправні громадяни і дивитись через супутникові антени російські телеканали або спілкуватись по Інтернету через закордонні сервери тощо. Так само всі, хто не є «персона нон грата» і захоче до нас в якості підтримки приватних контактів або туристів, той може спокійно побувати в Україні через треті країни світу, але прямий зв'язок буде повністю закритий, як і всі ресурсні й матеріальні постачання, транзити тощо. Наголошую: однозначна повна ізоляція до того моменту, коли Україна підпише асоціативне членство з країнами Європейського Союзу. Після цього режим суворої ізоляції кордону і стосунків з РФ та МС буде знято з нашого боку, а як вони вже поведуться тоді – най вирішують самі, бо що нам до того? То їх внутрішні справи і ми в це не втручаємось.
Простіше кажучи об'ява звучить так: «Шановне панство в Україні, в інших країнах світу і окремо гаспада РФ та МС, оголошуємо всім-всім, що від 30 червня 2014 р. Самостійна Соборна Українська Держава повністю закриває свої кордони з країнами Митного Союзу, особливо щільно з Російською Федерацією, і припиняє всі дипломатичні та інші взаємозв'язки з ними в зв'язку з переобліком та ремонтом в державі Україна. Просимо вибачити за деякі тимчасові незручності. Після підписання асоціації з Євросоюзом запрошуємо всіх на наше свято відкриття у новому форматі» ТЧК. Відповіді не потрібно.
Таке і тільки таке «камо грядеши» я передбачаю, як непросте, але найкраще майбуття для нашої країни – України.

Богдан Гордасевич
  10:09 05.12.2013
м. Львів


74%, 20 голосов

4%, 1 голос

0%, 0 голосов

22%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Йдіть на Майдан, щоб набратися оптимізму

  автор вірша «Убий піда**са»


 

Майдан - це велика сила. Навіть якщо ви не є учасником протесту - йдіть на Майдан. 

 

Коли я у Львові бачу зі сцени на нашому Майдані оці юні просвітлені обличчя, бачу їхні щирі усмішки і очі, які горять надією, я отримую потужний заряд енергії і позбуваюся похмурих думок. 

 

Я вірю у перемогу. І вірю в те, що ці юнаки і юнки теж усвідомлюють, яке важливе історичне завдання покладене на них. Колись вони з гордістю розповідатимуть про свій вчинок дітям і онукам.

 

Йдіть на Майдан, щоб зачерпнути ковток свіжого повітря. 

 

Йдіть на Майдан, щоб набратися оптимізму й енергії. 

 

Йдіть на Майдан, коли вас поймає зневіра.

 

Йдіть на Майдан, коли вас долають сумніви. 

 

Бо там – на наших майданах – б’ється серце України. Там наша Україна. І там повинні бути ви.

 

Юрій ВИННИЧУК


Не спи моя рідна Земля!!!

           
               СПРАВЖНІМ  УКРАЇНЦЯМ,ВЕЛИКОМУ НАРОДУ

                                        ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!!!
         
СЛАВА  УКРАЇНІ!!   ГЕРОЯМ  СЛАВА!!
 
      Тут всі трансляції про події з Майдану    http://euro-online.kiev.ua/ (Новини,репортажі   
       Олександра Аронця,трансляції з Верховної Ради)


                                


                                                           Народе Мій! Підтримую Тебе!!
                                                   З тобою серцем і душею.
                                                   Скажу лиш коротко про те:
                                                   Вважайте і мене  своєю!
                                                   Бо Вашу волю не зламать,
                                                   Ви всі за правду і свободу,
                                                   І  хоч правителі  мовчать,
                                                   Проте є слугами народу.
                                                   Вони не можуть зрозуміть,
                                                   Що Ми - народ,а не бидлота,

                                                   Який вже день Майдан стоїть,
                                                   Бо прикладом для всіх Голота.

                                             
             Народ повстав проти свавілля,
                                                   Проти брехні,дурних ідей.
                                                   Тут Схід,і Захід,і Поділля.
                                                   Думки єднають всіх людей!
                                                   Народе Мій! Підтримую Тебе!
                                                   З Тобою серцем і душею.
                                                   Країно рідна! Я за те,
                                                   Щоб ти завжди була моєю!

                 
                       На прохання одного з моїх друзів,я написала ще один вірш-звернення
                                                   до військових,беркута та міліції.

      
                               


                                                 Звертаюся до Вас - сини народу.
                                                 Бо всі єдині - Захід,Схід.
                                                 Ми на Майдані за Свободу!
                                                 Пішли в тривалий ми похід.
                                                 Сини!Дозвольте запитати:
                                                 Кого ви обіцяли захищать?
                                                 До вас волає кожна мати:
                                                 Ви на дітей не смійте нападать!
                                                 Солдати України! Ми із вами,
                                                 Ви також діти матерів,
                                                 Чекаєте покращення роками,

                                              
   А зараз захищаєте ко*лів.
                                                 Тому ми просимо:Любіте!

                                                 Шануйте,захищайте всіх людей!
                                                 І Неньку-Україну бережіте,
                                                 Яка завжди привітна для гостей.


                                  З   повагою  до  Вас         Христина (3.12.2013рік)

                             Я  ГОРДА  ТИМ,ЩО УКРАЇНКА!!

                    
                    
              

              
          
      


                                                      

"Я їхав додому..."

Друзі! Хворію, тому не можу бути з вами. Дописав вірша, який замислив ще влітку. Хоч щось...

Я їхав додому. За Доном кордон.
Вагони летіли крізь ніч, і крізь сон.
Хропіли купейні під стукіт коліс,
Скрипіли в плацкартах завали валіз.
Тікали за обрій мерянскі ліси.
І чулися звідкись дурні голоси.
Та ні, то не орки вертались з війни,
Не клан канібалів добув свіжини,
Не демони з пекла шукали утіх -
То гурт росіян розважався, як міг.
І звідти горлало, гриміло, гуло
Прадавнє, кондове чухонське мурло.
І був там один землячок-батрачок,
Від робства в тюменях сухий, як стручок,
На лестощі щедрий, на інше - скупий,
Для цілого світу покірно-тупий.
І був той земляк догоджати мастак,
Казав: "В Україні все гірше, не так..."
Підлещував п'яний задор москалів
В розмові про підлих, невдячних хохлів.
Казав, що подохнуть хохли без Москви,
Бо всі українці - то без голови,
Що за булаву один одного вбьють,
Що душу америкам запродають,
Що жертимуть скоро бадилля і гав.

Я їхав додому. Я чув. Я мовчав.
Чому? Бо позаду безумство років.
Я бачив багато таких байстрюків.
Пізнав, що образи відвертих розмов
Все ж краще брехні про братерську любов.
Бо знаю: ненавидять нас  москалі
Одколи Московія є на землі.
Та що вони люблять, москвинів сини?
З колисок ненависть плекають вони,
Бо в серці тримають пихатість і лють.
Брехнею годуються, нею живуть,
На захист гидоти виходять на бій.
Ненавистю дихають, моляться їй.
І так зачалося з прадавніх часів,
Коли вони вийшли з поганських лісів:
Одколи повстав на землі московіт,
Він люто ненавидів людство і світ!
І як зупинити таких без війни?
У злі їхнє серце, а з ним і вони.

Чому не пішов, не заткнув земляка?
Бо марні зусилля - ментальність така.
Криваві шляхи... В м'ясорубці віків
Загинув уславлений рід козаків.
А вижив бур'ян плазунів і невдах,
Що впав на коліна, схилився в боргах.
В уклінах на північ розбивши лоби,
Плював на батьківське, блював на гроби.
Зневажив себе, свою віру і рід,
Хоч шкірився зрідка на регіт сусід.
Хоч гірко, та вижив на трупах слов'ян
Гнучкий, з порожниною в серці, буря'н.
І вимерти б їм, та не можуть ніяк.
Живе в тому серці козак Залізняк.
Живе там буремність, кохання, пісні,
І думи про славні, звитяжнії дні.
Живе втаємничена злість на кремлян.
Живуть Наливайко, Сірко і Богдан.
І рано чи пізно настане доба
Коли вони в душах придушать раба.

Бо скоро світання і рідний поріг.
Позаду блукання, чаклунство доріг.
За Доном чарівна своя сторона.
Позаду Росія, навіки, до дна!

До Дону, в нічній пристанційній імлі
Розтануть чванливі, гучні москалі,
А їхній попутник замовкне, засне.
Росія для нього, як сон, промине,
Й загубиться десь у жахах, що пройшли,
У спогадах прикрих, в лахміттях імли...

Він вийде в Полтаві, без друзів, один.
В минуле обтрусить паскудство чужин.
А потім, в труси заховавши рублі,
Як пес побіжить до своєї землі.
Туди, де хатинка - мала, та своя.
Туди, де чекає велика сім'я,
На рідні, величні чумацькі шляхи,
Щоб вдома забути образи, гріхи.
Щоб бути собою у колі своїх.
Щоб більше не чути принизливий сміх.
Щоб більше ніколи не вірити снам.
Щоб думи козацькі співати синам.

Поетеса Марина Брацило (mNoga) - 2 грудня їй би виповнилося 37..

  • 01.12.13, 10:25
Вечір пам’яті поетеси Марини Брацило «І залишиться - СЛОВО…»Творча тусівка Запоріжжя давно вже не бачила такої одностайності та наполегливості у поєднанні зусиль різних за напрямами людей творчих професій.

Актори і режисери, поети і мовознавці, держслужбовці і науковці, журналісти і музейщики, музиканти і архітектори, вчителі і викладачі вузів – всі об’єдналися заради того, щоб донести до земляків всю глибину творчого доробку поетеси та пісняра Марини Брацило

http://narod.i.ua/user/3281206/

Пісенно-поетичну композицію на її вірші та пісні буде представлено на Вечорі пам’яті поетеси 7 грудня поточного року у Запорізькому академічному обласному музично-драматичному театрі ім. В.Магара.

Цей проект друзів, колег та партнерів Марини, який підтримала запорізька мистецька громадськість та влада, ставить на меті згадати добрим словом цю талановиту творчу людину з нагоди 37 дня народження, донести до її земляків глибину поетичного слова поетеси та своєрідність пісенної спадщини, які у всій повноті віддзеркалюють її думки, прагнення та сподівання.

Доторкнутися до творчого доробку поетеси зможе кожний хто забажає, початок дійства – о 13.00.


Біографічна довідка

Народилася 02.12.1976 р. у м. Запоріжжі.
Навчання: СЗОШ № 43 (1984–1991 рр.), СЗОШ № 20 (1991–1994 рр.); Запорізький державний університет, філологічний факультет, спеціальність: українська мова та література (1994–1999 рр.); Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського НАНУ, аспірантура, спеціальність: етнологія (1999–2004 рр.). 
Працювала: коректором у ЗМІ; літредактором у видавництвах "Факт", "Смолоскип"; редактором у журналах "Пані", "Вона", "Даша"; контент-редактором сайту IVONA. 
З 1997 року член Національної спілки письменників України. У 1998–1999 рр. – голова Запорізького обласного літературного об’єднання
ім. М. Гайдабури.
Участь у літературних конкурсах: Запорізька обласна премія для обдарованої молоді (1993, 1995 рр., лауреат); Міжнародний конкурс молодих літераторів "Гранослов (1994,1995, дипломант)"; Літературний конкурс видавництва "Смолоскип" (1997, відзнака); V Всеукраїнський фестиваль "Лір" (1997, лауреат).
Участь у музичних фестивалях та конкурсах: Запорізький Обласний молодіжний фестиваль естрадного мистецтва "Зорепад" (1993, лауреат); Міжнародний пісенний фестиваль"Доля" (м. Чернівці, 1994, дипломант), фестиваль авторської пісні та акустичної музики "Срібна підкова" (Львів, 1995, призер); Запорізькі обласні відбіркові тури фестивалю "Червона рута" (1995, 1997, призер).
Поетичні збірки: "Хортицькі Дзвони" (1995), "Благовіст" (1996), "Мелодія вічних прощань" (1997), "Сонцетяжіння" (2001), "Чотири пори любові" (2006).
Учасник Всеукраїнського збору молодих літераторів (1998) та Всеукраїнської наради "Молода література і державність України" (1999). Багаторічний учасник Всеукраїнського семінару творчої молоді України в Ірпені.
Громадське визнання:1994 р. – Грамота Союзу українок Америки з нагоди Року родини за перемогу у конкурсі есеїв; 1995 р. – Грамота Центрального правління Всеукраїнського товариства "Просвіта"
ім. Т. Шевченка за першу поетичну збірку "Хортицькі дзвони";  1997 р. – Почесна грамота обласного відділення Українського фонду культури за плідну літературну діяльність та велику громадсько-масову роботу по відродженню і пропаганду духовної спадщини українського народу; у 1999 р. вллючена Американським Біографічним Інститутом до номінації "Жінка року" та до Міжнародного словника видатних особистостей. 
З 2005 р. – постійний член журі Всеукраїнського конкурсу живої поезії "Молоде вино".

Я заплющую очі

А спогади

в'ються утіхою

Горобиної ночі,

Коли страшно

птахам попід стріхою

 

Коли

дуб серед гаю

Затуляє обличчя

долонями

А дощі достигають

важкими холодними

гронами

 

Коли щуляться липи

І верби все

струшують косами

Мені хочеться в літо –

Під зливу –

пробігтися босою

 

І співати. І в очі

Своєму сміятися

лихові

Горобиної ночі,

Коли страшно

птахам попід стріхами

 

Все відчуваю

себе дівчиськом –

простоволосим,

босоголовим,

 

Кожен четвер мені –

досі чистий

Кожне неспання –

у ловах на слово

 

Все мені мариться –

стежка,

та сама

Трішки пробігтись –

і яблука пахнуть

Трішки не спати –

й насвариться

мама

Трішки ще –

і озветься та

птаха –

Ми з нею завжди

стрічали світанки

Ніч же ділили

із коником –

співом

Ночі - ті мчали

Учвал – і доранку

 

Дні пахли медом

і білим наливом

 

А вечори – витікали

поволі

Медом із вікон,

що гасли потроху

Поміж пасльоном.

Поблизу квасолі

У картопляну

серпневу епоху

 

Що не згадала?

Ще сояхи вибить

І обчухрати

кукурудзиння

І щорання прокидатися,

ніби

Світ – лише твій.

На сьогоднішню

днину

Ну а на потім -

казала бабуся –

Ти не загадуй.

Вже якось та й

стане...

Що то – дівчисько!

Уже не журюся

Що то – доросла.

Яким буде - ранок

24.07.12.

http://bratsylo.com.ua/

roserose...heart...rose rose...

"Ну що б, здавалося, слова..."



Піснею черкаського письменника Сергія Руднєва розпочалася церемонія нагородження шкільної та студентської молоді, що брала участь в обласному конкурсі "Ну що б, здавалося, слова..."


Звернення молоді Донецька до львівського Євромайдану.

  • 27.11.13, 03:11
Звернення молоді Донецька до львівського Євромайдану
  
26.11.2013 10:57

У соцмережі Вконтакте поширено звернення молодіжної громади Донецька до львів'ян.
"Щоб там не казали наші вороги, але ви повинні пам’ятати – Донецьк вас любить!"

Її підписано ось так: "Сподіваємося, весь Львів почує ці слова, коли ви їх зачитаєте на львівському євромайдані!".

Текст звернення:

Шановні галичани! Брати і сестри українці! Приміть щирі вітання зі славного УКРАЇНСЬКОГО міста Донецька!

Ми, прогресивна громада міста і просто небайдужі громадяни, у цей непростий час звертаємося до вас, бо ми хочемо, щоб ви знали правду про Донецьк.

Ми хочемо сказати вам, що Донецьк – це невід’ємна частина Великої України.

Ми хочемо сказати вам, що Донецьк, як і вся Велика Україна, хоче бути частиною цивілізованого європейського світу.

Ми хочемо сказати вам, що мешканці Донецька бажають миру і добробуту кожній українській сім’ї.

Кожний мешканець Донецька, як і всієї Великої України, хоче, щоб його права поважали.

Донецьк, як і вся Україна, з оптимізмом дивився у майбутнє, з нетерпінням чекав на саміт у Вільнюсі, де мала вирішитися доля 46-мільйонної нації.

Проте нещодавні події виявилися справжнім ударом в серце України. Влада, яка проголошувала себе “великим євроінтегратором”, нарешті показала своє справжнє обличчя. Злочинний режим Януковича-Азарова, переслідуючи свої вузькі інтереси та відпрацьовуючи московські гроші, призупинив процес підписання угоди про Асоціаціє з ЄС. Доля і майбутнє великої нації опинилися під загрозою.

Що ж відбулося насправді? Тепер ні для кого не є секретом, що нам вкотре оголошено війну. Це не та війна, в якій стріляють зі зброї або скидають бомби на мирне населення. Можливо, наша війна набагато страшніша!

Так, нам, українському народу, анти-Україна як уособлення нинішньої влади оголосила війну! Що таке анти-Україна? У кожного з нас вона асоціюється з ненавистю до власного народу, зрадою, підступністю, здирством, корупцією, врешті-решт нехтуванням законів і елементарними правами людини.

Злочини, які вчинила анти-Україна, призвели до протесту в кожній українській душі. Згадаймо хоча б злочинні Харківські угоди, коли військовому флоту окупантів дозволили залишитися на нашій землі ще на багато років. Або з’їзд у Сєверодонецьку в 2004 році, коли злочинна хунта намагалася здійснити замах на найсвятіше, що в нас є – територіальну цілісність України.

Цим зрадникам протистоїть Україна. Що ж таке Україна? Україна – це гордість за свою націю та історію, це багата культура, це дотримання прав людини, повага честі і гідності кожного! Україна – це добробут, процвітання, оптимізм! Врешті-решт, Україна – це Європа!

Ось між цими силами, між реакційними силами минулого і прогресом, йде жорстока війна і результати цієї війни залежать від кожного з нас.

Саме тому донеччани, як і мільйони інших українців, вийшли на акції протесту, відстоюючи своє право на майбутнє. Кожного дня ми збираємося на свій євромайдан, бо ми хочемо, щоб влада нас почула.

Шановні львів’яни!
Ми зараз знаходимось за сотні кілометрів один від одного, але думками ми разом і наші серця б’ються в унісон!
Ми хочемо вам сказати, що Донецьк вже втомився від окупаційної адміністрації, яку уособлює нинішня партія влади. Будь-яку акцію протесту вони одразу оголошують “хрестовим походом проти Донбасу”.

Ми хочемо вас запевнити, що Донецьк завжди буде частиною Великої України, а не частиною “рускава міра” або Малоросією.

Брати і сестри українці! У цей непростий час пообіцяймо один одному бути сильними! Сьогодні наші вороги вкотре намагаються нас розділити. Але нехай кожен українець, від Львова до Донецька, почує, що він не наодинці. В єднанні наша сила!

Всією Україною ми і надалі будемо вимагати від нашої так званої влади хоч якось себе реабілітувати в очах прогресивної громадськості усього світу і підписати доленосну угоду у Вільнюсі. Адже європейський вибір – це запорука нашого світлого майбутнього!

І наостанок нам би хотілося додати, що важливо завжди залишатися ЛЮДИНОЮ! Згадаймо останні рядки вірша українського класика:

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Отож! Брати львів’яни! Тримайтеся! Ми усією душею вболіваємо за вас і щиро бажаємо вам успіхів в боротьбі. Ми з вами! Разом – і до кінця!

Щоб там не казали наші вороги, але ви повинні пам’ятати – Донецьк вас любить!

Слава Україні!

 

Як Київ розродився новим Майданом.

  • 26.11.13, 08:30
Голос Євромайдану 
На рішення Кабміну про «паузу в євроінтеграції» вулиця відповіла найбільшим мітингом з часів революції-2004
Анна ЩЕПА   Дмитро ЛИХОВІЙ   Леся ШОВКУН   

Ідея євроінтеграції зібрала в неділю на Європейській площі Києва та прилеглих вулицях близько ста тисяч небайдужих українців. (Фото  Андрія БОЖКА.)

Через дев’ять років після історичного 2004–го в центрі Києва знову відбувається явище, яке можна назвати звучним словом «Майдан». Нині трохи інші історичні умови, зате ті самі календарні дні й майже така сама погода. Явища і схожі, і відмінні водночас. У людей, по суті, так само «накипіло», однак при цьому вони стоять не за перемогу конкретного кандидата, а за ідею. У даному випадку — за Європу, євроінтеграцію, асоціацію з ЄС. Нехай для багатьох ці поняття, так само як «Ющенко» в 2004 році, є мало зрозумілими синонімами «кращого з усіх можливих варіантів майбутнього», але в будь–якому разі, як каже народний піїт Лесь Подерв’янський, ідеться ні про який не про вибір, а про випадок, коли в одній руці у вас морозиво з усіма його загрозами, а в іншій — лайно.

Європа і Росія. Очевидно, опозиція навіть не підозрювала, що висловити свій вибір на користь одного з цих двох полюсів у неділю на Європейську площу прийде майже 100 тисяч людей — киян, менш і більш політично ангажованих, лібералів та націоналістів, партійних та громадських активістів із різних областей. Це справді був наймасовіший неоплачений мітинг із часів Помаранчевої революції. Вражала кількість саморобних плакатів із написами на кшталт «No Putin — no cry», «ЄС краще йолки», «Приходь увечері на Майдан», а особливо зворушливими були десятки чи навіть сотні саморобних прапорів Євросоюзу — всіх відтінків синього кольору з різноманітними наліпками у вигляді дванадцяти зірочок. Хто б міг подумати, що 45% прихильників ЄС, яких показує в Україні соціологія (на противагу 15% прибічників союзу з Росією), вийдуть на вулицю такою масою.

Утім, це не повторення Майдану–2004. Адже той Майдан готувався заздалегідь, а в даному випадку стотисячна явка прихильників ЄС стала для різномасних політичних лідерів несподіванкою. Власне, випадає говорити про велике розчарування українців у політиках та навіть про два «євромайдани»...

Парадокс двох Євромайданів

«Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки (натискання «схвальних» кнопок у мережі «Фейсбук». — Ред.) не считаются. Только комментарии под этим постом со словами «Я готов». Как только наберется больше тысячи, будем организовываться». Із цього запису журналіста та громадського активіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» почався Євромайдан минулого четверга — після того, як Кабмін Миколи Азарова, вочевидь перевищивши свої повноваження, вдався до коригування зовнішньополітичного курсу України й проголосував за «паузу» в асоціюванні з ЄС. Пізно ввечері на головній площі України, попри негоду, вже стояли сотні небайдужих громадян. Найактивніші перебули на площі ніч. На завтра історія повторилася. Пікетникам підносили тепле питво, їжу, одяг. Перманентна штовханина з «Беркутом», який відтіснив мітингувальників задля виконання рішення суду про заборону масових акцій у центрі Києва, та міських властей — про встановлення на площі каркасу новорічної ялинки — не завадили прихильникам євроінтеграції чотири дні поспіль зберігати вогнище протесту на центральному майдані столиці. Сьогодні — день п’ятий. Як і в 2004–му, навколишні кав’ярні завдяки постійному мітингу підвищують виторг і всіляко підтримують демонстрантів, як і мешканці будинків у центрі столиці.

«Тут усе гаразд. Народу лише побільшало. Стояла на розливі — люди так багато провізії і грошей несуть, просто неймовірно багато їжі!» — розповідає київська студентка Богдана, яка днює й ночує на майдані Незалежності, викроюючи час і для пар у лінгвістичному університеті.

Її не без іронії доповнює письменниця Світлана Поваляєва: «Коли я кажу «Майдан», я маю на увазі майдан Незалежності, а не Європейську площу... На Європейській я була двічі, з професійної цікавості: вдень (але втекла на третьому ж політикові, здається, це був наш інколи зігующий співвітчизник) і вночі — так, чисто газу понюхати. Але Майдан у нас один».

Парадокс, але після неділі в центрі Києва утворилося справді два майдани — «громадський», який тримається на закликах у соціальних мережах із четверга, і «політичний», який залишився після стотисячного мітингу. Перший тіснить «Беркут», допомагаючи комунальникам ставити ялинку та святкові кіоски–хатинки (їх тут же заліплюють прапорами ЄС, а над площею на колоні Незалежності майорить прапор Євросоюзу, вивішений Ігорем Луценком із товаришами). Другий — на Європейській площі — за підбором «кадрів» мало відрізняється від першого, хіба його комендантом призначили нардепа з «Батьківщини» Андрія Парубія, а головою інформцентру — його колегу по фракції Славка Кириленка. В ніч на понеділок там на вулиці під співи й виступи біля мікрофонів людей різного рівня адекватності залишалися кілька сотень активістів. Міліція двічі тіснила натовп із проїжджої частини. В одній із сутичок Парубієві зламали палець. Але загалом це містечко тримається ще впевненіше, ніж перше, даючи деяким аналітикам підстави думати, що якби влада була зовсім проти такої присутності, то все ж таки знесла б обидва майдани під покривом ночі. А так — залишається версія, що ці прояви громадянської активності незайві для Януковича в його торгах із Росією та Заходом: хто більше дасть за приєднання чи неприєднання до Угоди про асоціацію з ЄС.

«Беркутівець» мені сказав таке: «Слухай, я ж бачу, які ви, — ви ж люди, я ніколи не піду проти свого народу». На моє зауваження, що насправді вони би нас вмонтували в асфальт за тридцять секунд, він так світло, мило посміхнувся і виправив мене: «За двадцять», — пише у «Фейсбуці» вже згадана письменниця–майданівка Поваляєва. Широке застосування інтернет–технологій, соціальних мереж — ще один чинник, який відрізняє нинішній Євромайдан від Майдану–2004. Мешканців навколишніх будинків попросили виставити у вікна роутери та зняти паролі Wi–Fi — і вони зробили це. Учасники мітингу, хай іноді їх кількість зменшується до двохсот, постійно звітують у твіттерах–фейсбуках, коли треба — кличуть на допомогу...

«Тітушки» є, плану — немає...

«Тут немає плану дій для тисяч людей на завтра, післязавтра... А сьогодні ж людей на вулиці закликали саме політики! Значить, вони зобов’язані були, крім досить розмитих вимог і замість ідіотського «Банду — геть!», озвучити такий конкретний план дій!» — написала в неділю у «Фейсбуці» відома журналістка Наталія Лігачова, яка разом із десятками тисяч небайдужих киян побувала на мітингу опозиції на Європейській площі.

Маніфестація, яка зібралася біля пам’ятника Шевченку й пішла колоною по бульвару Шевченка і Хрещатику, головою вже досягла сцени біля Українського дому, а хвіст усе ще був біля університету. Лідери опозиції й самі не очікували такої масовості — про це свідчив різнобій у заявах із трибуни. Добре хоч, до мікрофону, крім Євгенії Тимошенко з листом матері, яка напередодні оголосила про фактичну згоду лишитися в тюрмі, лише б була асоціація, крім Яценюка, Тягнибока, Турчинова, Левченка та ін. запросили також Вікторію Сюмар, Віталія Портнікова — незаангажованих журналістів–інтелігентів. І того самого «піонера» Найєма — парадокс, але до ЄС Україну просуває етнічний афганець. Респект йому.

«Голос Майдану–2004», актор театру «Сузір’я» Євген Нищук, як і дев’ять років тому, «заводив» площу безплатно. Нині він зачитав напрочуд сильний вірш Ліни Костенко про досі незалежну країну, переданий спеціально для нового Майдану.

Утім відчувалося велике бажання деяких політичних сил використати велику силу Євромайдану для свого піару й додаткової розкрутки перед 2015 роком. І влада знову — як і 18 травня — не обійшлася без наймання тепер уже кількох сотень (!) «тітушків», аби спровокувати бійку під Кабміном із вибухами петард. Коридор для молодиків «спортивної зовнішності» створили спецназівці, на провокацію охоче повелися «свободівці»... так у світових ЗМІ потужний виступ українців за євроінтеграцію був висвітлений здебільшого як «бійка під будинком уряду із застосуванням сльозогінного газу»...

ПРОБЛЕМИ

 

Як Кличка не пускали до Києва

Лідер партії «УДАР» Віталій Кличко не зміг потрапити на головну частину Народного віча на Європейській площі, бо літак, у якому він повертався із закордонного відрядження до Гамбурга (боксер–політик вилетів туди в суботу по завершенні панахиди за жертвами Голодомору), не зміг сісти в жодному з аеропортів Києва. «Не дали посадку, сказали, що через терористичну загрозу закрито «Бориспіль» і «Жуляни», — розповів Кличко журналістам, коли таки дістався нарешті столиці. — Довелося сідати в Кривому Розі. Після цього не випускали з аеропорту, а далі зупиняв кожен пост ДАІ. Складається враження, що вони дуже сильно бояться».

Із затримками пройшовши прикордонний контроль, Кличко побіг на авто, щоб хоч на завершення мітингу доїхати до Києва (але зрештою таки запізнився й прибув уже надвечір). Та так поспішав, що не пройшов митний контроль, хоча, згідно із заявою Держприкордонслужби, його попередили про таку необхідність.

За словами Віталія, у відповідь на вимогу пройти митницю він зазначив, що як депутат Верховної Ради має дипломатичний паспорт, тож не зобов’язаний проходити митний огляд. Тим паче що на той момент співробітників митної служби в аеропорту не було, а час спливав.

Згодом Держприкордонслужба поширила заяву, згідно з якою «громадянин Кличко В.В. порушив режим пропуску через держкордон відповідно до статті 202 Кодексу про адміністративні правопорушення», і про це поінформовано Верховну Раду.

РЕЗОЛЮЦІЯ

 

Якщо Угоду про асоціацію з Євросоюзом не буде підписано на саміті Східного партнерства у Вільнюсі, Євромайдан «домагатиметься імпічменту Президента Віктора Януковича за державну зраду та закличе всі демократичні країни світу застосувати персональні санкції проти Януковича та представників його режиму». Резолюцію з відповідним текстом у неділю ухвалили учасники Народного віча на Європейській площі в Києві. Також у резолюції йдеться про те, що «керуючись положеннями ст.5 Конституції України, відповідно до якої єдиним джерелом влади в Україні є народ», учасники мітингу вимагають: «відставки уряду Миколи Азарова за зраду національних інтересів та ухвалення рішення про відмову від курсу на європейську інтеграцію», проведення 27 листопада 2013 року позачергової сесії Верховної Ради, яка має терміново розглянути й ухвалити всі необхідні євроінтеграційні закони, у тому числі про лікування засуджених за кордоном та про прокуратуру, а в разі неспроможності це зробити — розпуску ВР і проведення позачергових виборів.

Україна молода.

Оголошення для поетів та керівників поетичних гуртків

Дорогі друзі!
Як керівник шкільного поетичного гуртка та упорядник шести поетичних альманахів запрошую для творчої співпраці керівників гуртків для поетично обдарованої молоді. Я готую до 200 -ї річниці з дня народження Великого Кобзаря альманах, де будуть видруковані кращі твори учнівської молоді та поезії, есе, цікаві статті їх керівників про Тараса Шевченка. Третина збірника готова. Моє починання на сьогодні підтримало декілька Черкаських шкіл, мої вихованці та колеги,  учителі із Сумської, Вінницької, Львівської областей. Обіцяють долучитися  українціі з Канади, Польщі...
Якщо хто бажає стати спонсором цієї благородної справи, будемо вельми раді.
Запрошую і моїх віртуальних друзів долучитися до цієї спільної акції - хто віршем, хто малюнком, хто фото (власними!).
Журенкова Лариса Василівна,  Ваша sonce-33

P.S.Уклінно дякую Бойку В.С. (Світанку) за вагомий внесок у благородну справу - подарував 2 поетичних збірки школі.spasibo