хочу сюда!
 

Тamila

30 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-50 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

У нас заберуть 20 років незалежності і будуть плювати в обличчя


"Регионалы" чудово здійснюють комуністичну програму знищення українського в Україні.

А ви, напевно, думали, що це все буде вічно - герб князя Володимира, синьо-жовтий прапор, українська мова? Дарма  думали. За свою країну потрібно боротися, за неї потрібно переживати, її потрібно відчувати. Якщо країна для тебе просто дійна корова, що зобов'язана платити тобі пенсію із зарплатою й у якій ти голосуєш за чергового пройдисвіта тільки тому, що він пообіцяв тобі поглибити й поліпшити - не сумнівайся, рано або пізно все відберуть, нічого не залишать. І пенсію теж, але це вже не важливо"
"Адже у сусідів- білорусів теж все це було - красень біло-червоний прапор Білоруської Народної Республіки, гордий герб "Погоня", про яке складали натхненні вірші поети. І мова була - державний білоруський, котрий тільки починав відроджуватися. А потім прийшов Лукашенко й нічого цього не стало. Ні мови, ні герба, ні прапора. Так вирішив народ. На референдумі. Петро Симоненко, властиво, і призиває до референдуму. А як же!
Можете, звичайно, утішати себе, що це всього лише Симоненко, комуніст, що це ж не "справжня" влада! А яка влада - справжня? А Колесниченко й Кивалов що, комуністи? Тепер вже ні. Але чудово здійснюють комуністичну програму умертвіння українського в Україні. І Симоненко - не чужа Януковичу людина, без нього і його ситого ополчення цієї влади б не було. І Симоненко добре знає, що насправді   подобається "татові". А те, що "тато" цього не говорить - ну так це поки. Ви ж не вірили, що "тато" насправді   атакує українську мову - а він атакував і все в нього вийшло. У нього, а не у вас, що голодували в Українського будинку й розійшовшись цілком впевні  в перемозі. Цікаво, коли українська розділить долю білоруської, коли він буде "уявною" державною мовою, мовою села й тролейбусних зупинок - ви також погвалтуєте й розійдетесь? І поясните собі, що людей зараз хвилює інше, їм треба виживати.
Тому готуйтеся - готуйтеся прощатися з нашим прапором і нашим гербом. Двадцять років у цій країні жоден  мерзотник не зважувався ображати державну символіку України - не тому, що вона їм подобалася, а тому що вони боялися нас - тих, хто вірив у цю країну й хотів щоб вона була. А тепер більше не бояться - чого нас боятися то насправді? Що ми можемо?

Тому вони її демонтують. Відправлять українську мову пасти теляти, замінять прапор яким-небудь червоно-синім виродком, перемалюють радянський герб - і це вже й не Україна буде а так, союзна держава. Це тільки Росія може гордо виступати під прапором імперії - і там ніхто навіть не заїкається, що його потрібно б замінити, тому що під цим прапором Гітлера зустрічали й власівці воювали. А нам не положено - ми холопи, ми повинні знати своє радянське місце, на нас можна тепер просто не звертати уваги тим, хто захоче нагадати, що немає ніякої України й ніякої мови, прапора й герба в неї теж немає. І так будемо, поки ми будемо дозволяти себе ображати, поки ми будемо голосувати за тих, кому немає місця не те що в парламенті - просто в пристойному суспільстві. І доти   ми будемо прощатися із завоюваннями двадцяти років нашої незалежності, а ці люди будуть проїжджати повз нас у своїх крадених "мерсах" і плювати нам в обличчя, щоб ми не забували, хто ми".

uainfo

Замість номера, назва «Вдячність»

Важко,боляче,неможливо
Серце тисне на душу,мов камінь
Замість сліз якась злива
Тихий шепіт із вуст «Амінь»

Я відраду в віршах знаходжу-
Зараз спершу була трохи «вбита»
Із думок тих повільно виходжу
Там сльозами вже вся накрита

Але раптом – якесь прозріння
Щось прозоре для мене відкрилось
Теплий подих мого розуміння
І нарешті та біль втомилась

Значить є, приходить відрада
Якийсь спокій вже в двері стука
І життя не «Верховна рада»
Де лиш галас, сморід і скука

Тому зараз чую довіру
Так довіру!Й за тебе радість
Входжу ніби в якусь квартиру
Замість номера, назва «Вдячність»…

Де ділися мужчини?

Не шукайте у вірші себе - вірш має  реального прототипа





Ще здавна жив на світі чоловік,
Ходив на мамонта, приносив їжу.
Дружина  поралась біля вогню,
І кожен з них  жив без принижень.

А зараз у дружини і зарплата вища,
Вона і на роботі, й вдома - скрізь.
А в чоловіка у кишенях вітер свище,
Ледачим став і інфантильним чоловік.

Купи йому із кашеміру светрик
І дорогий парфум, квиток в кіно.
Сплети із вовни голубі шкарпетки
І відпусти із друзями  пограти в  доміно.

Нехай "дитя" подиба в Інтернеті,
На порносайтах попускає слинку.
На грудях в тебе  скімлить у жилетку,
А косить оком на сусідську жінку.

На цих істот вже болісно дивитись:
Чи чоловіки, чи, певно, молодиці...
А уявіть: війна... І що тоді робити?
За наші, хлопчики, сховаєтесь спідниці?

Та ні, ці чоловіки в бій  не підуть -
Попереду надійні мають спини...
О мамо рідна, що за покручі живуть...
Де ж  зникли ті, яким ім'я  МУЖЧИНИ?



                            Почти совершенство

Звернення до холуя і лакея

Звернення до холуя і лакея Дмитра Павличка 

Моє звернення до холуя і лакея Дмитра Павличка з приводу його чергового пасквілю, цього разу присвяченого невдасі Ющенкові.

ВельмиНЕшановний Дмитре! Звертається до вас, спочатку націоналістичного, потім комуністичного, а згодом знову націоналістичного полум`яного "поета і трибуна" тележурналіст, якого у радянській середній школі свого часу змушували вчити напам`ять ваші справді вражаючі вірші-балади про "бандерівців-головорізів", "безневинно замордованих комсомольців" чи "фашистську продажну діяспору" в далекій Америці, і прочая, прочая... Титулів у вас багато, а стільки медалей і орденів заслужили від усіх режимів своїм підлабузництвом та підлістю на всі ваші немічні груди... Додам і я кілька епітетів від себе. Бо ваша завжди пристрасна фальш і "камсамольський" запал вже дістав мене і, смію запевнити, все моє незреалізоване покоління! Прізвища вашого не пишу, бо ви його ганьбили немилосердно впродовж свого продажного, завжди переляканого і від усякої влади залежного існування... Ганьбили прізвище батьків, простих, чесних і працьовитих галичан з прикарпатського села. Розумію, що літератори, навіть такі продажні, як ви, мають завжди аморальну і завищену самооцінку. Дехто з моїх друзів вважає, що вам "пороблено" чи роблять поправку на старечий маразм, але я завжди відчував у ваших різноманітних "форумах національного порятунку" і сльозливо-сопливих "зверненнях до нації" цинічний розрахунок і фальшиву патетику! Курву видко здалеку. Саме тому у свої 46 років я відмовляюся збагнути, чому зломлений комуно-фашистами на початку буремних 50-тих років сільський юнак, що дійсно щиро допомагав підпіллю УПА, але якого НКВДисти змусили зрадити своїх побратимів, скараних на смерть, привселюдно обплювати (для зняття обвинувачення в українському націоналізмі) Ідею Нації, а потім регулярно і пафосно писати покаянні і обвинувачувальні опуси на передовицях тодішньої ідеологічної періодики, - чому ця похилого віку Ходяча Українська Ганьба, яка при комуністичній УРСР чи вже незалежній Україні завжди розкошувала, вкотре претендує на морального авторитета Нації?! Та досить вже "вилизувати" і обпльовувати, Лакею! Моя порада - неморально кусати руку, яка колись годувала, чуєш, Холую?! Поспішай писати мемуари, кайся у численних гріхах і зрадах та міркуй на самоті, чому купка заляканих, тупих і самозакоханих сцикунів в далекому 1991 році не спромоглася скористатися шансом, подарованим для Українців тодішньою розгубленою комуністичною фракцією "239"... Милуйся тепер, Дмитре-недоумку, втратою держави, - проголошеної недостойними і керованої недостойними... І роздумуй, Падлюко, чому зараз (парадоксально - та це дійсно так!) гарантом держави є не еліта Нації, (чомусь не випещена за два десятиліття Незалежності), а тупий неукраїнець і колишній рецидивіст-зек, який маніакально навіть своєї тіні боїться. Амінь. Руслан Коцаба, 1966 року народження, мешканець Івано-Франківська, колишній член Української Гельсинської Спілки, журналіст, батько двох донечок Квітки і Зірки, перший заступник голови обласного "Меморіалу ім. Василя Стуса", учасник трьох експедицій-прощ на Соловецькі острови та Сандармох, учасник акцій студентської непокори початку 90-тих років, керівник наметового містечка перед Верховною Радою під час Помаранчевої Революції, власник китайського скутера "Мустанг-150", НЕлітератор

ПиСи: а ось ланка на цей пасквіль Дмитра, Професійного Українця http://www.pravda.com.ua/columns/2012/07/26/6969585/

А ось Джерело з якого була взята ця, така нетипова для багатьох, думка українського Громадянина.

Більше про українських "літераторів-патріотів" - тут.

Христя Алчевська

Портрет Х.О. Алчевської на поштовій листівці = переписному листку (серія "Дохід на Українські школи"; накладом М. Венгжина). 1902 р Христя Алчевська з братом Іваном, видатним оперним співаком. 1899 р. Перший випуск Харківської української гімназії ім. Б. Д. Грінченка (серед викладачів – Х. О. Алчевська). 1919 р.

Сто тридцять років тому, 16 березня 1882-го, у Харкові в родині Алчевських народилася донька, яку нарекли іменем святої Христини на честь матері, що також носила це ім’я.

Родина Алчевських була знана на теренах тодішньої імперії. Олексій

Кирилович був відомим українським промисловцем і банкіром (мав власний Харківський торговельний банк, заснував низку металургійних підприємств на Луганщині, навіть місто Алчевськ на Донеччині назване на його честь) і був людиною передових поглядів, активно займався громадською діяльністю. А ще більше знали про цю родину через матір — Христину Данилівну — відомого українського педагога, організатора народної освіти, яка 1862 року заснувала Харківську жіночу недільну школу — безкоштовний заклад освіти для дорослих, який існував аж до 1919-го. Замолоду у цьому навчальному закладі вчителював Борис Грінченко, інші видатні українські педагоги. Христина Данилівна підготувала і видала вкрай необхідні селянству та робітникам посібники «Що читати народові» та «Книга для дорослих», її перу належить також низка педагогічних статей про навчання дорослих, а ще — спогади «Передумане й пережите».

При наших дедах за такое в Политбюро сажали!

Реклама КПУ цього сезону - вражає. Своєю тупою агресивністю вона спрямована на люмпенів, а її гасла про "заможних" і "привладних" нагадують про самих КПУшників.

Агітація це чи проституція? Як гасла українських комуністів співвідносяться із їхнім розкішним способом життя?

Кажете, політична реклама Королевської ще більш нав'язлива (о, скільки людей дозволяли собі найбрудніші вислови на адресу Королевської та її мрії під час демонстрації матчів Євро-2012!!!), а реклама регіоналів про "подолану стабільність" - ще більш огидна?

Це так, але в Україні наразі нема жодної політичної сили, де пропоновані виборцям гасла настільки розходилися б з тими життєвими принципами, якими в повсякденному житті керуються вожді українських комуністів.

Скільки часу до настання комунізму?

Мабуть, немає більш виразного символу пострадянських капіталістичних понтів, ніж швейцарський годинник ціною від кількох до кількадесяти тисяч доларів.

Захисник прав трудящого люду та борець із хижаками-експлуататорами апріорі не мав би чіпляти на руку такий показовий символ належності до класу скоробагатьків.

Однак лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко цієї логіки не поділяє.

Зверніть увагу на годинничок на зап'ясті палкого борця з олігархами, які розвалили Великий Радянський Союз.

Годинник зблизька, фото перевернуте, щоб легше прочитати назву:

Дивна річ: волохату руку головного українського комуніста прикрашає зовсім не годинник радянського виробництва - який-небудь "Рекорд", "Победа" чи "Командирський".

А наскрізь буржуазний золотий "Патек Філіпп" за 13 тисяч доларів.

Втім, це не єдиний "Патек Філіпп" Петра Симоненка.

Є ще один - значно пафосніший Ось він, на руці вождя українського пролетаріату, який в колі однодумців святкує Першотравень:

Схоже, Пьотр Ніколайович таки зрозумів, що палитися на публіці із дорожезними годинниками - це якось не дуже позитивно впливає на імідж захисника інтересів пролетаріату та поборника комуністичної ідеї. Треба б щось поскромніше. І такий варіант знайшовся - ось він, на фото нижче.

В порівнянні з попередніми "Патек Філіппами" цей "Моріс Лакруа" - просто взірець аскетизму. Корпус із нержавіючої сталі, ціна взагалі непацанська - в районі трьох тисяч доларів.

Пенсія, яку зараз призначають звичайному українському працівнику, становить близько 900 гривень. Нескладні арифметичні підрахунки вказують, що три "симоненківські" годинники - це більше тисячі таких-от трудових пенсій.

Шалаш в Шушенском (тм)

Ну чи "хатинка над озером". Щасливі діти, які народилися за незалежної України і яким ніхто не компостував мізки міфами про доброго дідуся Леніна - їм фраза"Хатинка над озером" навряд чи щось нагадає.

А старше покоління ще пам'ятає, що "Хатинка над озером" - це хрестоматійний вірш Наталі Забіли про перебування Леніна у Фінляндії.

Невідомо, чи згадував Симоненко про цей вірш, коли будував собі будинок у селі Горенка під Києвом.

Це, зрозуміло, не Фінляндія, але значно комфортніше, ніж відомий усім радянським людям курінь Леніна.

1,37 гектари землі - на час купівлі її ринкова вартість становила 1,5 мільйони доларів. Триповерховий будинок із башточками, арками, балюстрадами та іншими зразками зовсім не пролетарської архітектури. Ну і озера тут теж є - аж два.

Прикметно, що коли Петра Симоненка запитують про цей будиночок, який пасував би не вождю українського пролетаріату, а олігарху середньої руки, той, немовби позичивши чесні-чесні очі у дєдушкі Лєніна, відповідає: це не мій будинок, а сина. А до сина які претензії? Сталін же говорив, що син за батька не відповідає. Значить, і батько за сина теж не відповідає.

Втім, шила в мішку не сховаєш: місцеві жителі чудово знають, хто насправді живе в будинку. І Симоненка з молодою дружиною і дітьми неодноразово бачили на прогулянці - звісно ж, не в селі серед простого люду, а за парканом його садиби. Трохи невдало ділянка розташована, на схилі - і червоний, як Кремлівська стіна, паркан часом не приховує від сторонніх поглядів.

А може, симоненківський будинок - це виняток, а решта депутатів-комуністів дотримується пролетарської аскези? Угу, аж три рази. Ось, наприклад, заміський будинок депутата від КПУ Спиридона Кілінкарова в селі Стукалова Балка під Луганськом, сфотографований місцевим журналістом Олексієм Тумановим.

Це, звісно ж, не симоненківські хороми, але вартість такого будиночка не може бути нижчою від трьохсот-чотирьохсот тисяч доларів. Де може взяти такі гроші капіталіст, зрозуміло - він визискуватиме трудящі маси. А от де їх взяти слузі народу з депутатським посвідченням в кишені?

З буржуазним душком

Повернемось до нашого головного героя. Саме зараз розпочинається виборча кампанія - і Петро Симоненко активно їздить регіонами, роз'яснюючи своєму електоратові зміст плакатів та білбордів, якими рясно всіяні вулиці українських міст і містечок. Наприклад, ось такого.

Донецькі журналісти, які відстежували цей візит, помітили цікавий факт. На прес-конференцію Симоненко прибув на не дуже пафосному автомобілі Hyundai Sonata - ну просто-таки наочна демонстрація скромності вождя. Але річ у тім, що це авто належить голові донецького обкому КПУ - тобто, Симоненко його просто позичив. А в цей же час поруч із цією машиною стояв позашляховик "Лексус" із київськими номерами, хлопці у якому явно виконували функції охорони.

Схоже, що Симоненко в цьому випадку запозичив досвід його російського колеги Зюганова - лідер КПРФ, їдучи на мітинг, спиняє своє круте авто за кілька кварталів, знімає з руки дорогий годинник та піджак за кілька тисяч доларів, пересідає в скромнішу автівку і в такий спосіб "зближується з народом".

І насамкінець, звернемо увагу ось на цей передвиборчий заклик комуністів.

Яких же це корупціонерів комуністи зібралися прописати в тюрмі? Ой, а ми, здається, знаємо одного. На фото - мітинг лівих сил у 2010 році у Києві. Поруч із Симоненком - Василь Волга.

У 2010 році він за квотою комуністів отримав вельми хлібну посаду голови Держкомісії фінпослуг (не він один, до речі - українські комуністи найпарадоксальнішим чином поєднують антикапіталістичну риторику із типовою буржуазною практикою лобіювання комерційних інтересів партійних спонсорів).

А ще через рік Волга був заарештований за підозрою в хабарництві і зараз вже рік як сидить у слідчому ізоляторі.

Так що в пошуку корупціонерів, чиє місце в тюрмі, керівникам українських комуністів далеко ходити не доведеться - варто подивитися в дзеркало.

От якби Владімір Ільіч Лєнін виліз на годинку з Мавзолею і подивився на всі ці ігри українських комуністів, - як би він відреагував?

Назвав би Симоненка іудушкою та політичною проституткою (до речі, "дряхлим старим проститутом" нещодавно обізвав колишнього соратника "альтернативний комуніст" Леонід Грач, якого ревнивий ПеНіС запідозрив у намаганні захопити владу в партії і вичистив з лав у кращих радянських традиціях)?

Чи схвально прокартавив би: "вєгной дагогой идьот тавагіщ"?

Адже зараз уже не становить таємниці те, що радянські вожді від самого початку аж ніяк не жили як аскети.

До їх послуг було все найкраще - палаци та розкішні дачі, особистий транспорт, розкішна їжа, першокласне медичне обслуговування.

А історії про "єдину шинель" та "моркв'яний чай" вождів були нічим іншим, як локшиною на вуха довірливого пролетаріату.

Так що в цьому сенсі Симоненко жодним чином не відійшов від лінії партії - навпаки, він неухильно її дотримується.

Cеред наших друзів є прихильники лівої ідеї, які вважають за необхідне обмежити апетити глобального капіталу і захистити інтереси трудящих мас. Однак ми категорично стверджуємо: не можна водночас говорити про захист інтересів пролетаріату і при цьому вести спосіб життя типового українського нувориша.

Люди, які так чинять, не заслуговують ні на повагу, ні на розуміння, ні тим більше на владу.

А тим часом реклама КПУ з її "сажали" та "при дедах" постійно нагадує про ось цю пісню:

http://www.youtube.com/watch?v=Y3gJntTrcP0&feature=player_embedded

За матеріалами: Тексти, Павло Зуб’юк, Рабфак

Ця влада потребує людей, які її обслуговують, а не вчених

25.07.2012 Ірина Славінська
Максим Стріха – вчений, перекладач, громадський діяч.
Перекладав українською мовою Данте, Вордсворта, Колріджа, По,

Свінберна, Вітмена, Дікінсон, Стівенсона, Кіплінга, Єйтса, Т. С. Еліота, Ередіа, Буніна, Брюсова, Гумільова, Мандельштама, Мараї, Мілоша…

Максим Стріха – доктор фізико-математичних наук, головний

науковець Інституту фізики напівпровідників НАН. Упродовж останніх двох років також завідував кафедрою перекладу в університеті Грінченка. Читає курс фізики конденсованого середовища в університеті Шевченка. Віце-президент АН вищої школи України.

До червня 2010 працював заступником міністра освіти та науки.

Починав працювати з міністром Іваном Вакарчуком. Звільнився через три місяці після призначенням на посаду міністра Дмитра Табачника.

"Українська правда. Життя" зустрілась із Максимом Стріхою та

поговорила на декілька глобальних тем: освіта, наука і переклад в Україні.

Про освіту

- Зараз існує стереотип "радянська освіта = якісна освіта". Її справді можна вважати взірцем для наслідування?

- Радянська система освіти була не так радянська, як прусська – ще з

19 століття. Завдяки цій системі Пруссія перемогла Австрію в битві під Садовою 1866 року.

Вона була дуже ефективною, коли ішлося про виховання солдатів, які виграють чергову битву.

- Тобто вона привчала до дисципліни?

- До дисципліни і певного рівня знань. Абсолютних анальфабетів радянська школа не випускала.

Звичайно, школа була підпорядкована політичній системі і мусила утверджувати вірність "вічно живому ученню". Але ця система була по-своєму ефективною.

- Сучасна українська освіта це продовжує?

- Всі реформи з початку 1991 року були направлені на те, щоби наповнити новим змістом стару систему – зробити її більш гуманістичною, наблизити до європейських стандартів, не гублячи достатньо високого рівня знань.

Попри значну корумпованість і дуже низький матеріально-технічний

рівень, з освітою в нас донедавна було краще, ніж загалом із суспільством. Про це свідчить зокрема те, що Україна в рейтингах Індексу людського розвитку ООН посідає порівняно високі щаблі саме за показником освіченості населення.

В 2010 році ситуація змінилася. Нове керівництво міністерства освіти

спробувало розвернути корабель на 180 градусів у бік колишньої "радянщини" (навіть на рівні відродження міліарної гри "Зарніца"). Однак система загалом доволі інертна – і тому далеко не все з того, що зробили в попередні 19 років, вдалося знищити відразу.

- Але ж змінилися бодай формальні ознаки: тривалість навчання зменшили з 12 років до 11, переписали програми…
- Вважаю, що зміна тривалості навчання мала ефект національної

катастрофи, - якої, на жаль, суспільство як слід не відрефлексувало.

Останні 10 років міністерство щороку готувало комплект підручників

для кожного чергового класу. Цей процес не був досконалим, але був системним. Я можу судити з фізики – на виході ми вже мали дуже добрі підручники для 10 класу, продовженням яких мали стати аналогічні для 11 і 12 класів.

Коли було ухвалено рішення про повернення до одинадцятирічного

навчання, це означало, що всі наявні підручники для всіх класів потрібно викинути і дуже швидко й одномоментно написати нові. Якісно це зробити неможливо.

Тобто впродовж багатьох років наші діти будуть вчитися за неякісними

неузгодженими між собою підручниками. Це стосується не тільки заідеологізованих дисциплін на кшталт історії України. Це стосується також фізики, хімії тощо.

- Що це означає?

- Це означає, що зі школи виходитимуть недоуки з поганим рівнем знань. Кожного року цей рівень знань погіршується.

- Навіщо це було зроблене?

- Експерти вважають, що не останньою чергою це було зроблено для того, щоб скористатися нагодами, які дає стаття Конституції України про безкоштовне забезпечення школярів підручниками.

- Ви маєте на увазі корупційні схеми?

- Так вважають експерти.

- Також багато говорили про переписування програм з літератури.

Нав’язлива реклама ПР вже породжує пародії. ФОТО, ВІРШ

сонце світить, дощ іде квітнуть квіти, джміль гуде на полях пасуться коні -  при підтримці "регіонів" риба ловиться в ріці прищик виліз на щоці баба в церкві б'є поклони - при підтримці "регіонів" родить жито і овес гавкає на місяць пес котик спить на підвіконні - при підтримці "регіонів" підростає ввп дядько в поїзді хропе світлофор горить червоним - при підтримці "регіонів" роздягаються жінки різко падають вінки юля з юрою на зоні - при підтримці "регіонів" добре з ними ми живем краще й краще з кожним днем і усе у нас тепер тільки завдяки пр

За матеріалами: Дурдом, Микола Воськало