хочу сюда!
 

Лилия

25 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 25-35 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Депресняк у віршах.

Фантомний
біль душі
якої  вже
 нема.

А тіло
плаче
за  життям


40%, 2 голоса

40%, 2 голоса

20%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Слухаю дощі

В кімнаті літо. Пахне чебрецем,
що вчора повні жмені назбирала.
Я ще тоді у змові із дощем
з сріблястих рос краплиночки складала…

А нині день – у дощовім плащі,
розквітлі липи краплі умивають.
В кімнаті тиша. Слухаю дощі
із чашечкою липового чаю.

Не модну книжку з відгуком чудес

беру, поближче до вікна присівши.
І хай там що диктує нам прогрес,
а ми з дощем читати любим вірші

Бійся гіршого



А  мнЂ  одна  только  в  свЂтЂ  дума,
Как  бы  умерти  мнЂ не  без  ума.
                                   Г. Сковорода


Де немає любові - не співають пташки,
Де немає натхнення - не пишуться вірші.
Де немає кохання - не рахують  зірки
Й не звучить повсякчас усередині пісня.

Де немає добра - оселилася там чорнота,
Що бруднить усе світле, хороше  і чисте.
Де немає ладу - там панує лише гризота,
Там самотність живе й вітер свище.

А де совість відсутня - там безладу  тьма,
Якщо честі немає - душа заростає осотом.
Коли радість із дому зненацька пішла -
Сум оселиться в ньому, жура і скорбота.

Плачеш ти, що спливають літа? То дарма.
Вже й здоров'я поволі тебе покидає?
Бійся гіршого - втрати контролю ума.
То вважай, що  у  тебе нічого немає...

Мені смішно стало - ви теж посмійтеся

  • 28.06.12, 14:08

Формально приводом для цього посту стало моє спілкування з одним з яскравих прихильників творчості О.Бузини і В.Колесниченка на цьому сайті.Здається це ніби колишній Антиоранж,але я можу і помилятися. Бузина десь ніби у робочих записах Гоголя і Шевченка знайшов нецензурну лексику.І як завжди збрехав.Справа у тому що і Шевченко і Гоголь були ще і етнографами - тобто збирали і записували народну творчість.Звісно - народною мовою.Мене зацікавило а чи не було чогось подібного у творчості великих російських поетів.О ГУГЛ великий - що ж робити без тебе простому блогеру? Ітак увага - відкриваємо невідомі сторінки російської літератури.
У другому посиланні тиснемо спочатку прізвище поета а потім назву вірша щоби прочитати його до кінця

Вірш.

  • 28.06.12, 08:29
Чому мені так тяжко написати вірш,
Про вечір, сонце чи про насолоду,
Але так легко, навіть не повіриш,
Про злість і про людську природу...

Чому про тебе зразу в голові,
Народжуються рима й порівняння,
Невже тому, що ви живі,
А в мене щось ненкрофілічне римування...

Звертаюсь я до Вас, оживші тіні,
Ви просто мій оживший - не герой,
Я завжди був з народження по нині,
Відзначеним, як орденом бідой!

Вірш.

  • 28.06.12, 08:23
Коли дитинство закінчилось,

Відправили мене до школи,

Едине, що у памяті залишилось,

Це на руках моїх окови.


Ось я студент, навчання, ВУЗ,

Найважливішим видавались пари,

Але, якщо я озернусь

То на руках все ті ж кайдани.


Закінчив, праця, одружився,

Сім`я і діти навкруги,

Коли уважно придивився,

На шиї знову ланцюги.


І я послав куди подалі,

Окови, цепи, кайдани,

Так, я звільнився від моралі,

Мене не заберуть вони.



Звільнився, і тепер я щирий,

Хоча я знаю наперід,

Такий, я багатьом не милий,

Та мені правда не болить!

***

  • 28.06.12, 06:12
Я не вмію читати виразно,
А тим більше свої вірші,
Я не вмію з'являтися вчасно,
Тільки маючи поклик душі.

Я не знаю чому і навіщо
Розмовляється тихо в ночі,
І як зрада упевненість нищить,
Я не знаю, і ти промовчи.

Крок вперед, крок назад, я не знаю, 
Як до тебе я мала прийти,
Але все-таки я пам'ятаю,
Що тебе не могла не знайти.

Паровані пародії Івана Гентоша

Іван Гентош - пародист, але не звичайний, як це прийнято, коли з вірша вибирають-виривають пару рядків сумнівного змісту та якості, а тоді на цьому ляпі будують пародію-знущання, зачасту досить образливі для автора поезій. Така літературна метода виховання типу електро-шокера.
У шанованого пародиста Івана Гентоша метода зовсім інакше, тому що він є ДОБРИЙ пародист! І ще він добрий шанувальник поетичного слова. А разом то є ну дуже добре, коли пародист такий добрий, тому що він не паплюжить поезію і поетів, а навпаки підносить вищу ступінь розуміння поезій, він розкриває в своїх пародіях нові відтінки змісту поезій як пересічним читачам, так і самим авторам! З того часто-густо автори полюбляють пародії Івана Гентоша на свої вірші і як відгук їх допитливого читача, і як своєрідну рекламну промоцію. Увага ніколи зайвою для митця не буває.
Сприяє популяризації творчості "жертв" пародій Івана Гентоша сама творча концепція, тому що він подає об’єкт своєї пародії не уривком, а весь вірш вцілому, тобто в повному об’ємі. Власне ж у своїх пародіях Іван Гентош не так чіпляється до різних ляпів чи неуважностей в поезіях, як іронічно обігрує пікантну ситуацію, яку створює ота дрібна недоречність в самому вірші-першоджерелі.
Як на мою думку, то Іван Гентош віднайшов свою авторську новацію у літературному обширі, що не має навіть терміну для визначення типу "іроніродія", тому поки що я визначаю цей феномен як "паровані пародії"
Можна навіть провести конкурс на кращий термін на найкраще означення літературної новаці пародиста Івана Гентоша - я свою заявку вже зробив: "іроніродія". Прошу долучатися до конкурсу. Як запрошую читати паровані пародії Івана Гентоша, бо то справді приємна справа: автори гарні і пародії веселі.

Богдан Гордасевич, літкрит

Читати пародії тут: http://artshodu.io.ua/s204853/gentosh_ivan_-_poet_i_parodist

Вірші другої половини xvii ст.

Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя: Згинули козаки, добрії юнаки, ах, кров моя. Где ж ви, Дорошенки, где ж ви, Хмельниченки, і ви, Івани, Смілії сотники, битні десятники, і ви, гетьмани? Гдесь в поля дикії, гдесь в нелюдськії смерть загнала, А вісті нашого нещастя горкого вам не дала. Колись татарському народу дикому страх був козак. Ах, тепер страх новий нашому людові — кримський сайдак. Так опанували, так нас опасали зо всіх сторон, Що только нашої крві запорозької сам ждет ворон. Браття хорошії, молойці гожії во крві лежать, Без голови тії, без плеча другії пісок зоблять. Кров ллється ріками, заслані трупами побитих поля, На гетьманов голови вложила окови тяжкая неволя. За провод, за дзвони сороки, ворони смутно крачуть, За дяка гласного, за попа власного вовки виють; Ні трумни, ні ями, погреб меж пташками проклят маєм. Бідна головейко, кревная долейко, чим ся стаєм? Як много поганцьов з наших же бранцьов — діток малих? З них неприятельов, з них тепер татаров маєм смілих. Не один внук діда, не один сусіда сусід забив, Власний брат на брата, батько на дитята меч наострив. Немаш вже ради, немаш і поради, що маєм ділать — Ах, только горенько і вельми тяженько в куті думать. Нехай хто познає а горко думає, що татар зробив: В тяжку годиноньку всю Україноньку із людей злупив. Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя,

Згинули козаки, добрії юнаки, ох, кров моя.

Украинский поэт сплагиатил известные стихи "Вот какой рассеянный

Директор издательства "АБАБАГАЛАМАГА" Иван Малкович перевел известные детские стихи Самуила Маршака "Вот какой рассеянный", внеся в них значительные изменения, и опубликовал их под своей фамилией. Об этом в своем блоге написал политолог Владимир Корнилов. "Моему ребенку в школьном курсе украинского языка для первоклассников задали на лето внеклассное чтение, снабдив книжечкой «Веселі вірші». Я как-то не придал этому особого значения, пока не услышал, ЧТО он читает!

А читал он виршик, являющийся вольным (я бы сказал, слишком вольным!) украинским переводом бессмертного маршаковского «Вот какой рассеянный»! Причем автором, согласно данной книжечке, значился не Маршак, а хозяин издательства «Абабыгаламага» Иван Малкович.

Вот вы только вчитайтесь:

«Жив собі роззява – ліві двері справа. Зранку він хутенько встав, піджака вдягати став: шусть руками в рукави – з’ясувалось, то штани».

Почему вполне логичное "рассеянный с улицы Бассейной" заменяется на эту полную ахинею? Может, в доме Малковичей, в самом деле, принято было помечать каким-то особым образом двери левые и двери правые. Но как моему ребенку объяснить, что традиция выделения левых дверей в отдельную категорию интерьера существует в некоторых галицких семьях и это каким-то образом перекликается с расположением питерского «рассеянного» на улице Бассейной?

Кстати, о Питере. Знаете, как обыграл славный выходец из Галичины, присвоивший себе лавры Маршака, бессмертную фразу «Это город Ленинград»? А вот как:

«- Що за місто? Це Болехів, Коломия чи Радехів? Чемний голос відповів: - То є славне місто Львів!»

Ну, а кто б сомневался?..

Я вот подумал в этой связи: а давайте пойдем дальше и региональные версии этого украинского плагиата шедевра выпустим. К примеру:

«- Де це ми? То Вугледар, Краматорськ чи Соледар? А йому за це – в «торець»: - Йолопе, так то ж Донецьк!»

И так по списку всех областных центров…

Или можно даже специальную версию для продвинутых школьников и гламурных школьниц славного Кловского лицея по итогам их летних поездок выпустить:

«- Хай, май френд! Із іт Нью-Йорк, Амстердам чи місто Корк? Каже френд той (чи тая?) Іт’с, май дарлінг, Паттайя!»

Корнилов также предложил "перепеть украинскую классику, перенести ее на русскую почву и детишкам впарить", и привел пример: Как умру, похороните Вы меня в России, Где-нибудь, где хоронятся Всякие Мессии. Чтобы Волга грохотала, На краю обрыва! Чтобы слышать, чтобы видеть… …Праві двірі зліва".

.