хочу сюда!
 

Марина

49 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 43-57 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Дитячий будинок.

Як це було. На протязі 20 днів команда з сайту http://www.drive2.ru збирала все що могла, а саме кошти та речі, продукти, канцелярію.

В свою чергу обзвонивши друзів та знайомих також зібрав вище згаданий перелік, окрім грошей, я принципово не згадував і не просив, щоб не було підозри. (часи такі що крадуть навіть у онкохврих).

Зібралась нас ось така команда, в кількості 10 авто, та біля 20 пасажирів.

Кожна машина була завантажена повним багажником, автобус до стелі, а декілька автівок були завантажені щей задні сидіння салону.

 

Декілька водіїв були знайомі, хто був з товаришами, але 90% команди бачились вперше, але дуже швидко була знайдена спільна мова, було обговорено маршрут та швидкість та правила поведінки в дитячому будинку і  рушили в дорогу. Перша та єдина запланована зупинка була біля Житомира, і на здивування більшості ми побачили як наші нові друзі вийшли з заправки в такому от вигляді.

та була проведена репетиція виступу перед дітками.

В місті Житомир нас зустріли водії з того ж таки сайту http://www.drive2.ru та провели до дитячого будинку. Заїхавжи на територію дитячого будинку в нас не було можливості припаркуватись на самій території, тому ми заїхали до сусідів, і були в край здивовані, коли прибіг капітан (не зрозумілої служби, ніби лісничої) і з піною почав кричати щоб ми терміново прибрали автівки з їх паркувального майданчика, на пояснення що ми до дітей він почав кричати ще голосніше, а на прохання тимчасово залишитись до вивантаження автівок перейшов просто на матюки.... Ми виїхали та припаркувались як і де могли в найближчій території до дитячого будинку. Та почали збиратись до дітей!  

Ось як це було. Найпершими йшли наші казкові герої, які несли кошики з цукерками та невеликими подарунками. Дітки зібрались в коридорі, і побачивши наших казкових героїв підняли страшенний галас, здавалось не чути нічого крім хлопання, сміху та звичайного дитячого галасу.

Заспівали діткам пісеньку про млинці та привітавши їх з святом ми перейшли до спортивної зали, де було ось що.

наші казкові герої пригощали діток млинцями з медом!!! У медведя мед був не тільки на лапах. а навідь на спині.

Потім були проведені конкурси, танці та ігри.

Дітки пішли обідати та на тиху годину, яка до речі через пів години була відмінена, в звязку з неможливістю вкласти дітей спати, та враховуючи їхні прохання! :-) Ми цим часом зайнялись розвантаженням авто, та занесенням всього в виділенні нам приміщення. На зібрані кошти було придбано морозильну камеру.

Було передено 2 компютери, хоч і найновішої конфігурації. але все таки працюючі.

з речей було складено ось такий склад))

Цим часом чоловічою половиною нашої команди було проведено чемпіонат по футболу серед команд дитячого будинку, в результаті фіналу наша команда програла, а переможці отримали приз ДВДі плеєр та дискі в кількості близько 50 шт.

Під час чемпіонату по футболу дівчатка були зайнаті в мастер класі по валянню та малюванню.

Спікуючись з Юлією (ща надала допомогу, та одна з двох, хто допоміг відгукнувшись на мою попередню замітку) дізнався, що були прикрі випадки коли вихователі та співробітники дитячих закладів яким надається саме така допомога, інколи не дуже чесно себе поводять, ті відбирають більк кращі речі. Щоб максимально знизити таку можливість, порадившись ми вирішили відкрити магазин з речами які ми зібрали для дітей. Всі нові, та гарні речі було занесено в надану нам ігрову кімнату та складено максимально по розмірам, та призначенням.

Почали заходити з невеликим острахом, але з цікавістю дітки, довідавшись що це не подарунки, а магазин вони трошки засмутились, сказавши що в ніх зовсім не має грошей, і нажаль не можливо щось придбати в нашому магазині. Але ж наш магазин був не звичайний, і замість грошей ми приймали вірші, пісні, танці. Було зроблено наступним чином, до кожного з нас (продавців було 6) підходили дітки, розраховувались хто на що здатний та отримував речі які ми підбирали по розміру, та враховуючи бажання, а саме декілька пар носочків, спідньої білизни, взуття, а потім все що їм приглянулось. Все це пакувалось в пакети та просили віднести це в особисті свої речі. Через декілька хвилин деякі прибігали в нових речах з посмішкою на обличчі та радістю в очах.

В той час коли діти вибирали речі та бігали радіючи, один хлопчик років 12 стояв осторонь опустивши голову та зкоса подивляючись на все це дійство. На мої питання та спробу його розговорити він всякими шляхами відмовлявся вступати в розмову, але через деякий час виявилось.... він не тільки не знає віршів, що таким чином придбати собі речі, він не вміє читати та писати... Звичайно все було йому підібрано з того що було, він відніс до своїх речей, потім підійшов тихо так, смикнув за рукав і запитав - дядьку, а як Вас звати? Валерій. Дядь Валера, а мені сорочку можете знайти щоб на мене, бо вмене не має, а в школу потрібно йти, а там всі в сорочках. Бігом, в тій коморі було знайдено сорочки, пару регланів та джинсів і все було вручено хлопчику. Він швидко переодівся та прийшов і тихо тихо подякував. Він так змінився в нових речах, але фотографувати його дивлячись йому в очі зовсім не хотілось. Після візиту до дирекції зясував, що хлопчик в дитячому будинку зявився днів 20 тому, після того як матір позбавили батьківських прав....


З слів дітей, все що опинилось в їх особистих речах вже ніяким чином не попаде ні докого іншого. Маю надію що таким чином ми запобігли несправидливому розподілу. Хоч було одягнено всіх діток, в коморі залишилось більше ніж половина привезеного.

Потім ми поділились на групи і просто сиділи з дітьми, розмовляли, фотографувались, разом щось старались вивчити, рзповізти про автомобілі.

Дуже швидко промайнув день і саме час нашого останнього подарунку дітям. Ми всі гуртом вийшли на вулицю, дітки отримали шматочки паперу на яких вони писали свої самі найзаповітніші бажання.

Коли бажання було записано, всі без виключення папірці ми закріпили на китайських ліхтариках та запустили їх в небо... маючи велику надію, що бажання та мрії цих діток обовязково збудуться.

Від всієї душі я хочу подякувати тим хто мені допомагав, а саме no-sense, Тані, Юлі, Аліні, Вані, а також моїм близьким, синові та дружині за підтримку та допомогу!

Дякую ВАМ друзі!







Літературна сторінка газети"Червоні Маки"



В ній об`єднюються всі, хто любить поетичне слово,                          пробує свої сили в літературі.
До вашої уваги вірші
калуського поета Миколи Турлая.


ВЕЧІР
Небо безкрає усіяне зорями.
Боже, яка то краса!
Може десь там на одній з цих планет
Твоя душа?
Знав би куди тобі вістку надіслати
Я відіслав би її,
Щоби тобі розказати,
Як я живу на землі,
Сумно без тебе мені.
Знав би кому розказати
Я б розказав, як тебе не стає
Може би зглянувсь
На мої молитви
І, в світ земний повернув би тебе
Але вічного певно
Нічого немає -
Вічним є лиш усього Творець.
 
НОСТАЛЬГІЯ
І знов птахи у вирій полетіли,
І знов коротші стали дні,
І все частіше небо, спохмурніле,
І сумно робиться мені,
Що знову рік життя
Так скоро приминає...
Хоч він для мене марно не минув
Та все гостріше старість відчуваю,
Яку не обійшов, яку  не обминув.
Ще трохи і повіє холодами,
Ще трохи й розгуляється зима
Та час мине і знову забуяють трави
Лише до мене вже не повернеться весна.
Не пам`ятаю, хто сказав,
Яка найбільша старості біда -
Біда не в тім, що ми старіємо тілом,
А в тім, що молодою залишається душа.

Про себе - як треба!

З реального оголошення. Дніпропетровськ, 50 років.
«Ох, не растите дерево печали...
Ищите радость в собственном начале.
Ведь не навек нас с жизнью обвенчали...»
По життю активна. Трохи сентиментальна. Виглядаю молодшою багатьох одноліток. Вища освіта – гуманітарна (столична). Працюю в таможні. Я досвідчений водій автомобіля категорій В і С. Практична, економна, оптимістична, смачно готую.
Люблю рідну природу: ліси і водойми, мною посаджений сад. Сама організувала будівництво дома, вже відбудувала до половини. Влучно стріляю з рушниці і пістолета. Маю задоволення у мисливстві. Люблю як на рибалці активний кльов, то не забариться улов.
Була директором будинку культури. Маю співочий голос, співала на столичних сценах. В тісному колі виконую під гітару класичні циганські романси. Іноді граю в шахи. Маю навички у прикладних видах мистецтва, кроїнні та шитті, майстриня рукоділля. Люблю справжнє мистецтво, фотографію, відео зйомку, (не примітивний) гумор. Трохи пишу: оповіді, ессе, вірші, пісні. Маю шляхетну родословну. В міру іронічна.
Про того, кого я шукаю:
Ищу для жизни друга, - не льстеца.
Не нужен тот, кто "сдобы" лишь желает,
Не дай мне, Бог: Иуду, подлеца,
Мне с прошлых лет "добра" сего хватает...
Уважить мало - уважать хочу
За доброту и руки золотые.
И я монетой той же отплачу -
Семьи каноны – дороги святые...
И друг надёжный – для души отрада.
Общенью с мудрым другом буду рада.
Іще. від мене.
Коханого мужчини вчинки, –
Ось найважливіше для жінки.
Лиш міг би він добро творити,
З обличчя нам «води не пити».
Мені потрібен захисник,
Хазяїн, творчий помічник
І друг, сердешний і приватний,
Цікавий і самодостатній.
Я тут, цього не приховаю,
Знайти Тебе надію маю.
P.S.
Зелений хлопчик, віртуальний,
Нечемний, глупий, аморальний.
Як віком й головою не доріс,
То не стромляй сопливий ніс.

Від себе: - «Ну як з такою не познайомитись!».
Вам, кожній є що розказати про себе.

Дякую, Друзі!

  • 25.03.13, 18:04


Дорогі мої, БЕЗЦІННІ Друзі!

Будь ласка, не сприйміть за неповагу чи вибрики "егоїстки" з апломбом екс-місіс Vanderbilt. Я вже трішечки ІНША.podmig , не дарма ж кажуть:"Як ви лодку назвете - так вона і попливе", але я дійсно не вправляюсь з тим ппотоком листівок, що буквально з перших хвилин 24 березня мене приємно вразив, почавши пливти, шикуючись в колонки. Це найкраще підтвердження того, що Ви у мене є, що я Вам не байдужа, що підколки справжніх противсіхів-пересмішників Гев і Хозь, буцімто всі мої зусилля достукатись до свідомості людей марні - всього лиш видавання бажаного за дійсне; бо, в кінці-кінців, мені  не хочеться відповідати Вам банальними смайликами чи сухим "дякую". Я надзвичайно вдячна і розчулена Вашою увагою до мене, адже часто буваю незносною і провокативною, але у Вас вистачає мудрості, мужності, терпіння та розуміння того, що не Вас стосуються мої критичні замітки, не Вас, активістів, обізвав образливим словом президент, якого НЕ МИ ОБИРАЛИ, а мій відчай - це відчай моїх батьків, які бояться не дожити до того світлого дня, коли наша держава дійсно стане не декларативно, а фактично незалежною і суверенною, скине ярмо чужинців, що не просто тут прижились, а наживаються на всіх людських і природних ресурсах України. 
Щиро дякую Вам і Богові за те, що Ви у мене є, що Ви такі близькі і рідні, такі щирі, людяні та доброзичливі. Низький уклін Вам за всі теплі сердечні слова та побажання, за дві доби суцільного, подарованого Вами, позитиву! Ото ж, за нас усіх! bokalibokalibokalibokalibokalibokalibokalibokalibokalibokalibokali


Хоч мій нинішній земляк свариться на мене за любов до російської поезії, але як не реагувати вдячністю і аплодисментами на ось такі іменні вірші?

Грустят с утра глаза...по зеркалу скользя ...
Ведь цифры так предательски !
вприпрыжку ....не трусцой ....
Недели очень быстрые ,
Чуть медленней года ...
Ты замерла в тиши 
Наедине ...с собой .
Ну что ,поговорим ..?
И зеркало всерьез 
протянет свой клубок -
Распутанную жизнь ......
Там счастья нежны шелк
И ночи коротки .
Когда по тишине - 
один лишь только ток ..
Там утро в кружевах, 
Тюльпан чуть -чуть замерз ,
Под мартовским снежком ..
ОН так к тебе бежал !.
Там воздух на двоих ..
Там ссоры не всерьез .

Работа ..дети... дом ...
Ремонт , обед ,аврал...

Так было столько лет !.........
(Не будем уточнять ).
Число всегда одно !.
Тебе ведь 25 ?!
Не врут ведь зеркала .
В свободе -так легка !!!.
Прекрасный Луч Любви .
В глазах всегда Весна!

                        Оскільки скромність нашого шановного Світоча - Віктора Спиридоновича                         не дає можливості всім насолоджуватись його черговим творінням, то                                                      виставляю його вірш тут, в своєму блозі:


Ми шлемо Вам з Галичини
Свої вітання. Щирі й чисті
І цілий сніп Вам слів барвистих,
І жити завжди без війни.

Складайте свої роки в кошик,
Такі щасливі і важкі
І дні свої, як літній дощик
Хвилин життя слова прудкі.

Даруйте людям лиш добро.
За просто так, без заперечень,
Тоді словами добрих речень
Вам повернеться серебром.

Ми вам даруємо слово щире,
Сто побажань і доброти,
Здоров’я, радості і Миру,
Дійти до вашої мети.

Ще раз красно дякую Вам, мої найкращі в світі Друзі!spasibo
Заглядайте частіше до мене в гості, я завжди надзвичайно рада Вам за Вашу підтримку, вчасно сказане слово і пораду.
Ваша Алла.

"Астралі" Вірш


АСТРАЛІ

Суцвіття снів це як флюіди неба

Як шум ланів у полумї зірок

Як спори сонори у верховітті клена

Як тихий шепіт в клопоті висот

Це безутішний вишній талий сніг

Це як спектакль розірваних тіней

Це світ печалі, прозорий іній лід

В пожовклім маренні опалу

в розкритій брамі до небес


це там де мліють перли аметисту

в лазурнім~травянім трилисті

в розточчі ягід терпких мерехтінь

ознобі криці в сузірї гір намиста

в колоссі безуспішних втрат

ми п’єм екстракт з гіркого листя

це суміш долі, де волі спішний аромат

між небуття й небачених доволі

ні неостанніх але й не перших мі-сонат

Ясноок

Зруйнований прихисток душі на базавлуцьких пагорбах

4 лютого минуло 76 років від дня народження Бориса Мозолевського –всесвітньовідомого українського археолога і самобутнього поета, якому судилося зробити сенсаційне археологічне відкриття століття і стати виразником цілої епохи в поезії… В кожній цивілізованій країні цього було б більш ніж достатньо, щоби всіляко плекати пам’ять про таку людину як про одного з великих її громадян. На жаль, в Україні сьогодні в пошані зовсім інші цінності, тож і ставлення до таких людей абсолютно байдуже.





Повертаються старі часи Кучми, – Винничук про позов Колесніченка

  • 23.03.13, 22:57
19-03-13 12:45   





 




Вчора з’явилося повідомлення про те, що письменник Юрій Винничук отримав повістку про виклик до суду за позовною заявою народного депутата від Партії регіонів Вадима Колесніченка. 

 Чому Винничук не був на суді наприкінці лютого й чи з’явиться він 1 квітня? Як загалом ставиться до такого роду позовів і чи впливають вони на творчість Юрій Винничук поділився із журналістом сайту телеканалу новин "24".

За позовом нардепа Вадима Колесніченка Вас викликають до суду. Раніше, 27 лютого, на засіданні Вас не було. Чи з’явитеся до судової зали цього разу?

 Тепер, звісно, з’явлюся. Минулого разу мене не було тільки з тієї причини, що я не отримав жодного виклику до суду. Зараз його уже надіслали, тому 1 квітня я буду у суді.

День дурнів, 1 квітня, гадаєте, символічно?

 Думаю, що суддя проявила своє гарне почуття гумору і призначила суд саме на цю дату. Тому має бути весело (сміється, – "24").

На вашу думку, що найбільше могло образити чи зачепити честь та гідність пана Колесніченка?

 Я про нього дуже багато писав: оскільки він говорить багато різних дурниць, то я часто реагую. Сьогодні у нього є конкретні претензії до мене. Зараз усе важко висловити, бо це – величезна тирада, яка стосується моїх суджень про те, що він говорив. Колесніченко мав на увазі одне, я ж у його словах побачив інше. Це скоріше не судова справа, а суперечка.

Причина усьому ваші статті, зокрема, на Пост-поступі, чи все ж скандальний вірш "Убий пі…раса"?

 Можливо, той вірш вже трохи призабувся. А я щотижня пишу статті, де критикую владу, тому певно все ж вони й стали найбільшою причиною.

Чим уся така ситуація може обернутися для вас і для Вадима Колесніченка? Чим завершиться судова тяганина?

 Думаю, що нічим особливим. Він просто хоче, аби статтю зняли із сайту ТСН, де вона опублікована. Хоче спростування, мовляв, я помилився у своїх судженнях. Хоча я цього не зовсім розумію й важко уявляю, бо немає фактично ніякої образи. Такого давно вже у мене не було, ще із часів Кучми. Але тоді мене викликали до суду із дуже серйозних питань, а зараз – це щось дуже смішне.

Чи не побоюєтеся, що наступними позивачами можуть стати інші нардепи, наприклад, Бондаренко чи Богословська?

 Зараз таких речей можна чекати від будь-кого. Тим паче, днями Кузьмін (Ренат Кузьмін, заступник генпрокурора України, – "24") вирішив, що за наклеп повинна бути ще й кримінальна відповідальність. А наклепом сьогодні можна назвати будь-що, навіть якщо журналіст, наприклад, помилився з іменем людини, про яку пише. У мене свого часу був такий випадок: я сплутав імена, назвав сина позивача Остапом, а не Олегом. Як згодом виявилося, через цю помилку його синочок дуже страждав, його ображали у школі, у нього був стрес й таке інше. На мене подали до суду й виграли його. Але це було смішно! Що ж, бачимо, що таким чином сьогодні повертаються старі часи Кучми.

Загалом, оцей скандал навколо вашої творчості вплинув на її подальшу долю: тематику, спрямування?

 У мене дві лінії творчості: перша – це мої неполітичні книжки й інша – мої політичні статті. Вони не перехрещуються, бо у книжках я пишу про вічне, а не проминальне, статті ж пишу на актуальні теми.


 Розмовляла Ірина Вовк,
 Телеканал новин "24"

Моя анкета.

Якщо ви обмежили прийнятний вік вашого обранця нижче мого, то я, як мабуть і більшість мужчин, вам не напишу. То ж ви втратили можливість щонайменше поспілкуватися з досвідченою людиною. А от, як дехто жартівливо встановлює 90 років, то вона ні в чому ж не зобовязується, але ж підвищує свій шанс. Щасти їй.
Я розумію, що ставити власне фото можливо «ризиковано» для малого міста, чи ще за якихось умов. Можна ж розмістити малесеньке фото, або на компі «затуманити» різними засобами. Та все ж таки фото потрібне, щоб хоч якось створити ваш візуальний образ. В той же час я особисто обминаю тих, хто на фото у квартирі з котиком чи собачкою. Але мені дуже імпонує жінка на садовій ділянці. (Одне і друге просто приклад).
Я навмисне пишу так просто, наче від імені простої більшості. Я високо ціню тих, хто розміщає в анкеті вірші, але їх дуже шкода, якщо більше нічого інформативного немає.
Нарешті, усвідомте ситуацію з точки зору статистики. У найстаршій віковій групі не так як у 20-ти річних: на 1-го хлопця 2-ві дівчини, а так – на 1-го діда аж 6-ть жінок. Якщо наприклад в банкі 10 чоловіків, то на них доводиться 60 жінок. Отже, після того як 9-ть претендентів оберуть собі пару, мені залишиться 51 – є з кого вибирати прискіпливо.
Я також хочу вступитися за нас чоловіків. Ми – післявоєнного народження ухопили важкого життя. Не всі одержали високу освіту, а навіть і з нею, перебудова, криза, незаможність – лиш дехто оволодів компютером. Діти свого батька ревнують дужче ніж матір, тому не поспішають бути посередниками у знайомстві його через інтернет.
Є навколо мужчини – чудові майстри, ласкаві тілом і добрі душею, для яких скажімо, горілка остання в черзі, але її черга прийшла, бо не прийшла ТИ. Побач їх, зрозумій, усвідом що врешті ми над «прірвою», ближче чи далі. Відступати вже нікуди. Або хоч щось, або нічого. Відвідай церкву. Роздивись навколо. Роби свій вибір.
Найбільше мені шкода кротких жінок. Можливо тому що такими є мої двоюрідні сестри. Їм важко перемінитися «під занавіс» й «побойовіти». Тим більше що однакові полюси магніта відштовхуються, тож лагідні чоловіки дістаються «бойовим» жінкам.
Але не все так погано. Врешті, я хотів звернути вашу жіночу увагу на те, як кувати власне щастя. У чому бажаю вам всіляких успіхів.

Дивні речі

Кохання, доля - дивні речі...

Твій образ кожен день хвилює

мій розум. Знову заперечу,

та все одно весна малює

в яскравих фарбах дивним світлом -

мій лицар як завжди прекрасний.

Для інших щастя непомітно

проте для двох буває ясним.

 

Мої любі читачі! Я дуже скучила за вами. Якщо є помілки у цьому вірші щиро сподіваюсь, что ви допоможете їх знайти та виправити