хочу сюда!
 

Галя

36 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Геббельс у 1935-му: "Голодомор був". Навіть нацисти визнали

  • 21.09.13, 19:23


Ще в 1935 році Німеччина визнала Голодомор в Україні - задовго до нападу Гітлера на СРСР, появи "плану Барбаросса" і так званого "вигадування голоду в Україні" міністром пропаганди Третього рейху Йозефом Геббельсом.

У промові Геббельса прямо написано: "Голодомор був".

Два роки тому парламентська асамблея ОБСЄ прирівняла два злочинні тоталітарні режими - Гітлера та Сталіна, й закликала відзначати 23 серпня - річницю укладання пакту Молотова-Ріббентропа як день скорботи за жертвами тоталітарних режимів у Європі.

Аналогічно вважали європейці ще 60 років тому. В середині 30-х років у Старому Світі без особливих вагань ставили знак рівності між звірствами Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна. Що на той час викликало обурення ... нацистів, які вважали себе на порядок людянішими за більшовиків.

Комуніст Грач надрукував вірш про Третій Рейх. Думав, що це про СРСР

Як виявилось, комуністи опублікували лише частину відомого сатиричного вірша сучасного російського письменника-фантаста і поета, політемігранта Юрія Нестеренка. З новою назвою і без двох останніх рядків ("И алели над нами флаги // С черной свастикой в белом круге") твір здається справжнім панегіриком Радянському Союзу.


У 1935 році одна з найвпливовіших англійських газет вийшла під заголовком на першій сторінці - "Дві диктатури". В статті журналісти провели аналогії між тим, як поводять себе прихильники двох злочинних режимів - нацистського та більшовицького.

Німцям це зовсім не сподобалося. На з'їзді Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, як відповідь, міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс виголосив славнозвісну промову "Комунізм без маски". Ну, промова як промова, одна із сотень запальних вистав Геббельса, на що він був мастаком.

Було там "чергове викривання єврейської всесвітньої змови, більшовицької чуми і тому подібних речей. Проте, якщо добре в неї вчитатись, то можна побачити, що насправді тоді зачепило нацистів за живе. Німців поставили на один щабель з більшовиками, а на той момент, на думку представників Третього рейху, таких підстав не було.

Як не дивно це зараз звучить, але нацисти в 1935 році образилися на те, що їх порівняли з... "нелюдами та вбивцями мирних жителів - більшовиками".

1935: телебачення від Геббельса - вар'єте і пропаганда (ВІДЕО)



До масових розстрілів, тотальних репресій та Голокосту в Німеччині ще треба було еволюціонувати кілька років. Тому Геббельс щиро плакався на аналогію з більшовиками, які "віроломно вбивають" своїх громадян, нищать священнослужителів, і найголовніше - застосовують найбрудніший в історії інструмент боротьби з народом - голод.

У своїй промові Геббельс усіляко намагався пройтись по більшовиках, показати їх такими собі нелюдами, які без розбору розстрілюють громадян, вбивають селян, а головне, і до чого, за словами Геббельса, нацисти ніколи не дійдуть - мільйонами нищити своїх громадян штучним голодом.

Зараз мало кого здивуєш тим, що нацисти використовували тему голоду в Україні у своїх політичних цілях. Тільки дуже ледачий критик "концепції Голодомору" не писав, що в 1941 році відомство Геббельса розкидало тисячі листівок над СРСР, в яких закликало українців до боротьби з більшовиками. І одним з головних резонів був саме великий голод 1932-33 років, від якого, за словами авторів агітпропу, померло 7,9 мільйонів людей.

Є люди, які щиро вірять, що тему Голодомору вигадали нацисти, коли розробляли план Барбаросса. Ніби хотіли, щоб українці в це повірили і охочіше співпрацювали з загарбниками.

Проте, прочитавши промову Геббельса 1935 року, кожен може пересвідчитись, що вже тоді Німеччина визнавала страшний злочин більшовицького режиму стосовно українського народу.

На початку своєї промови Геббельс згадує слова глави Англіканської церкви Архієпископа Кентерберійського Гордона Ланга, виголошені перед Палатою лордів 25 липня 1934 року про майже 6 мільйонів померлих від голоду в "Південній Росії" в 1932-1933 роках (деякі англійські джерела стверджують, що Архієпископ говорив про 5 мільйонів, але стенограма виступів в Палаті лордів показує, що мова таки йшла про "майже 6").

А вже в кінці виступу Геббельс підсумовує: "Чи повторяться наступної голодної весни події, аналогічні тим, що мали місце в 1933 році, коли від голоду померло безліч невинних людей в Україні, на Поволжі та Північному Кавказі й інших областях?"


"Організації, що тут підписалися, до сьогодні вважали, що питання людяності й гуманітарної допомоги мають розглядатися незалежно від політичних та соціальних інтересів. Вони вважають своїм обов'язком, з елементарної людяної точки зору, не мовчати про ті події та дати можливість заговорити голосу совісті. Заради голодних та тих, хто при смерті, для не повторення катастрофи 1933 року вони вимагають повністю прояснити ситуацію та вжити всіх необхідних заходів для надання гуманітарної допомоги", - йшлося в промові Йозефа Геббельса.

Зрозуміло, що до слів цієї людини важко ставитися об'єктивно, враховуючи всі його "заслуги" у чорних справах Третього рейху. Але це був 1935 рік, стосунки з СРСР у Німеччини були пречудові. Гудеріан щойно їздив з інспекцією в Казань, глянути, як там німецькі танкісти тренуються на радянських полігонах.

А скільки Німеччина продасть комуністам техніки, технологій й обладнання в наступні роки - і порахувати важко. Про продовольчі поставки Союзу нацистам навіть 22 червня 1941 року згадувати соромно.

План нападу на СРСР тоді ще навіть не починав зріти, тим більше, ще не було потреби в жодних ідеологічних міфах, якими треба годувати населення завойованої землі на Сході.

І тим не менше, Геббельс значну частину своєї доповіді партійцям, навіть не простим громадянам, присвячує страшній трагедії в Україні - голоду. Він цей голод визнає, і вважає його цілеспрямованою акцією більшовиків, яка вкладається (на думку Геббельса) в практику нищення власного ж народу владою СРСР.

Зрозуміло, коли через кілька років в Німеччину ешелонами пішло радянське зерно, німці своїм партнерам про голод вже не нагадували. Навіщо, чим більше винищать, тим легше буде завоювати. Проте з пісні слів не викинеш - в 1935-му Голодомор в Україні навіть нацисти визнали.



Хто знає, чи не в більшовиків німецькі націонал-соціалісти навчились, як замучувати голодною смертю мільйони людей в таборах для військовополонених? А що - якщо Сталіну можна було, то чим нацисти гірші?

Можливо, навіть ідея втілення Голокосту в голови нацистів прийшла після того, як вони побачили можливості винищення мільйонів селян України за дуже короткий проміжок часу?

Скоро країна відзначатиме чергову річницю трагедії Голодомору. Політики будуть сперечатися, чи це був геноцид, голодомор, чи просто голод у всьому Радянському Союзі. Всі надриватимуть горлянки на різноманітних ток-шоу, намагаючись заробити зайвий бал напередодні парламентських виборів.

Тільки соромно, що країна не може дійти до розуміння до того, що усвідомлював навіть такий покидьок, як Йозеф Геббельс ще далекого 1935 року.

cenzoriv

5 книг українських авторів за останній рік, які варто прочитати

книгозбірка "Варти"

Останній рік порадував літературними новинками як від знаних та досвідчених авторів, так і від здібних новачків. Пропоную 5 найпомітніших, на думку Inspired, видань для всіх, хто любить читати українською та про українське.

 Юрій Винничук “Танго смерті”

Ця книжка сучасного класика української літератури заслужила право розпочати список хоча б тому, що отримала премію “Книга року BBC 2012” . Думки щодо того, наскільки цей титул є заслуженим, або наскільки роман виправдав очікування, можуть бути різними, але одне є безсумнівним: книжку просто необхідно прочитати. Особливо вона має сподобатись закоханим у Львів, любителям історії, містики, драми… Власне, особливістю цього тексту є те, що кожен знайде для себе щось своє. А ще книжка точно не розчарує прихильників вишуканої української мови, а також добірних галицизмів, адже Винничук відомий як неперевершений стиліст.

Надійка Гербіш “Теплі історії до кави”

Книжка Надійки Гербіш наприкінці минулого року стала справжньою сенсацією. Ще б пак: збірка нікому не відомої донедавна авторки розходиться величезними накладами. Формула успіху доволі проста: непереможний оптимізм, прості сюжети, легка мова, а для уважних ця книжка відкриє рецепт простого і справжнього щастя. Вийшло легке чтиво для тих, хто шукає острівець затишку серед повсякденних марнот, прагне усамітнитись із горнятком кави та м’яким котиком на колінах і зарядитися порцією позитиву. А оскільки книжка складається з невеличких замальовок, які неодмінно припадуть до душі ніжним та романтичним натурам, для неї легко знайти час навіть у найнапруженіший день.

Макс Кідрук “Бот”

Макс Кідрук, добре знаний в Україні як перший автор жанру тревелог в Україні, і, відповідно, автор циклу книжок про подорожі (які, до речі, буде не лише цікаво, а й корисно почитати всім, хто захоплюється подорожами), вирішив здивувати читачів гостросюжетною повістю. В одному він залишився вірним собі: став абсолютним новатором в обраному жанрі технотрилер. Щоб написати повість, автору знадобилося перелопатити купи наукової літератури та задіяти кількох фахівців новітніх технологій. Чи не дарма було витрачено стільки зусиль — судіть самі, але тим, для кого слова “бот”, “наноробот”, “фрактал” та “кіборг” — не пустий звук, а також любителям всього сучасного та незвичайного просто необхідно пошукати роман “Бот” на полицях книжкових крамниць.

Юрко Іздрик “Ю”

Хоча останній рік і був багатим на поетичні збірки, та ми виділили одну, яка стала найочікуванішою: від гуру української літератури Юрка Іздрика. Хоча автору нещодавно виповнився 51 рік, незмінна тема його віршів — кохання в усіх його проявах, але кохання не легковажне, а усвідомлене та глибоке. Поезія Іздрика припаде до душі романтичним, але водночас сильним натурам. Усі поезії можна знайти в авторському ЖЖ або на сторінці у facebook, тож ця книжка — для тих, хто крім самої поезії насолоджується ще й затишним шурхотінням сторінок та оригінальним дизайном (розробленим, до речі, самим автором).

Сашко Ушкалов “Жесть”

Сашко Ушкалов став відомим завдяки своєму першому роману “БЖД”, а протягом наступних п’яти років створювалась збірка оповідань “Жесть”. В одному з інтерв’ю автор сказав про неї так: “Я намагаюсь писати так, щоб не було нічого зайвого. Мені залежить на динаміці і в будові речень, і в будові сюжету”. Родзинкою книги став дотепний гумор, але за жартами та дотепами тут часто криється справжня життєва мудрість. Ця книжка цікава та ненав’язлива, а отже, стане у нагоді, щоб приємно згаяти час у метро або в черзі.

                                                                    inspired

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!»

  • 18.09.13, 23:32

Громадський комітет зі вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років затвердив програму заходів із відзначення 80-х роковин геноциду. Серед них – міжнародний форум та науковий симпозіум, виставки та конкурси тематичних наукових і художніх робіт, презентація електронної книги пам’яті, а також традиційний урок пам’яті та проведення панахид. Головна мета – нагадати про трагедію не лише українцям, але й усьому світові.


«Народ мій є! Народ мій завжди буде!» – саме ці рядки із вірша Василя Симоненка цьогоріч стануть лейтмотивом відзначення 80-х роковин Голодомору 1932-33 років. Ціла низка тематичних заходів уже запланована для вшанування загиблих від геноциду. Один із них – презентація електронної книги пам’яті – інтерактивної версії 18-томного однойменного видання, яке містить інформацію про майже мільйон жертв великого Голоду та близько 14 тисяч населених пунктів, яких торкнулась ця трагедія.
Окрім того у Києві відбудеться світова прем’єра опери «Червона земля. Голод» українсько-американського композитора Вірка Балея. Вона прозвучить англійською мовою за участі американських та канадських виконавців у рамках Міжнародного форуму українських та світових науковців, громадських діячів, представників міжнародних організацій.
 
«На цю прем’єру і на офіційне відкриття форуму в Національній опері ми запрошуємо делегації світового українства, а вони, відповідно, звертаються до парламентарів, до представників державних структур, щоб вони приїхали з делегаціями для участі у форумі і в інших скорботних заходах», – розповів співкоординатор Громадського комітету пам’яті жертв Голодомору, колишній віце-прем’єр Іван Васюник.
 
Найважче пояснювати, навіщо потрібна історична пам’ять – Сверстюк
 
Він також зауважує, що окрім виставки Європейської платформи пам’яті та сумління «Злочини тоталітаризму» та традиційного публічного уроку у «Меморіалі пам’яті жертв голодоморів в Україні» планується і розповсюдження тематичної літератури для відкритих фондів українських бібліотек.
 
Така просвітницька кампанія, на думку члена Громадського комітету та колишнього дисидента Євгена Сверстюка, нині є надзвичайно важливою для українців, адже більшість із них і досі не усвідомлює значення геноциду в історії України, а відтак вшановує пам’ять загиблих лише на рівні сентиментів. Окрім того історичною пам’яттю, за його словами, переймаються зазвичай ті, кого трагедія 1932-33 років стосується опосередковано.
 
«Відзначають трагедію українського народу саме ті, хто її не зазнав: у західних областях переважно. І ті ж, хто найбільше її зазнав, найменш це розуміють, і це велика проблема досі. У Харківській області, у Луганській, Дніпропетровській найважче про це говорити і найважче людям пояснювати, навіщо здалася історична пам’ять», – констатує Сверстюк.
 
«Свічку пам’яті» запалюватиме не лише Україна
 
Наразі ж Громадський комітет звернувся до місцевого керівництва по всій Україні з проханням упорядкувати місця загиблих у роки Голодомору, перейменувати вулиці, які носять імена комуністичних діячів – виконавців геноциду, а також провести у своїх громадах пам’ятні заходи та панахиди.
 
Водночас вже до традиційної акції «Запали свічку пам’яті», яка відбудеться 23 листопада, закликають приєднатися не лише в Україні, але і за кордоном, де також демонструватимуться виставки про Голодомор.

Тим, кого із нами немає

Під враженням вірша Байка
http://blog.i.ua/community/53/1277681/

Із небуття знайомі силуети
Лишають спогадів терпкий полин.
Складає пам'ять пазлові сюжети
Про тих, хто залишився молодим...

Роки у герці нам дарують мудрість,
Взаміну забираючи близьких.
У снах ночами прилітають друзі
Навідати товаришів земних.

А путь назад, їй Богу, не близенька,
Тож наостанок нам махнуть крилом:
"За себе і за нас живіть, рідненькі,
Ділами множте на землі добро!"

І ми живем. За себе і за того,
Кого Господь у себе прихистить.
І віримо, що не пектиме сором,
Коли четвертий янгол протрубить.


Рудана. Романтична і сумна легенда.

  • 12.09.13, 19:25
Мало хто знає, але на Криворіжжі дуже давня та багата міфологія, що починається ще з античних часів. Я хотів розповісти вам одну з моїх улюблених легенд, аж раптом натрапив на вірш. Тож викладу саме віршовану версію. Авторе, пробач, але твого імені там не вказано.

Легенда про Рудану

(Доні Валентині присвячую)

 

Колись давно, в часи далекі, сиві,

В степу, де Інгульця вода пливе,

З’явилося велике і красиве,

Могутнє й горде плем’я кочове.

  

Прийшовся людям край цей до вподоби:

Кишіла риба в глибині ріки,

Довкіл буяли луки для худоби –

Чого б хотіли ще степовики?

 

 Тому вони коріння тут пустили:

Орали землю, сіяли зерно,

Збирали збіжжя, виноград ростили,

Богів хвалили і пили вино.

 

Забулися всі прикрощі, знегоди,

І відійшли, мов сон, у небуття

Голодні безкінечні переходи

У пошуках достойного життя.

 

Спливали роки. Плем’я обжилося,

Ніщо не віщувало вже біди;

Багатство краю не перевелося,

Родили щедро ниви і сади.

 

Та чимось люди Сонце прогнівили –

Засушливою видалась весна,

Жаркі вітри усе в степу спалили,

Загинули сади і ярина.

 

Тоді мисливством стало плем’я жити,

Ловило рибу й думало про те,

Що в рік новий заколоситься жито

І різнотрав’ям лука зацвіте.

 

Сувору зиму якось простраждавши,

Весну зустріли люди в цім краю

І знову, зерна в землю повкидавши,

Нового стали ждати врожаю.

 

Та не на жарт розгнівалось Світило,

Воно ще більше спеки додало,

І знов траву на луках попалило,

І знов згоріло молоде зело.

 

Від страху звідси звірі повтікали,

Пташина – й та тут жити не могла!

Річки, стави, озера висихали,

В найглибші ями риба залягла.

 

Не стало людям більше чого їсти,

Над ними привид голоду витав.

Привітний степ, колись такий барвистий,

Віднині злою мачухою став!

 

“То що ж робить? – старійшини питали

Одні у інших. – Жити далі як?“ –

Та головами в розпачу хитали,

І морщив лоба у задумі всяк.

 

Рядили довго. Врешті порішили:

Покинуть край цей, в інші землі йти!

І молитовно всіх богів просили,

Щоб кращу долю помогли знайти.

 

Коли про вирок плем’я сповістили,

Тяжка зажура всіх оповила:

Оселі кидать люди не хотіли,

Але ж і тут погибель стерегла!

 

В гірких сльозах збиралися в дорогу,

Бо знали, що назад їм не вернуть,

Лишали з болем батьківські пороги

І спільно вирушали в дальню путь.

 

Коли зійшлись на вигін прибережний,

Нараз перед громаду вийшов дід,

Пророк-чаклун, як лунь, старий-старезний,

І так промовив, дивлячись на схід:

 

“Богів ми, люди, дуже прогнівили,

За це вони наслали нам біду.

Але щоб знов поля у нас родили,

Щоб спокій був у нашому роду;

 

Щоб від добра ломилися амбари

І, як раніш, довкіл буяло все,

Нехай найщасливіша юна пара

Богам себе у жертву принесе!

 

Кажу я так – і вірте цьому слову,

Бо так боги повідали мені.“

Коли чаклун скінчив свою промову,

Неясний шум почувся в тишині.

 

Громада відступила від пророка,

А з гурту вийшла наперед струнка,

Прекрасна степовичка синьоока,

Тримаючи за руку юнака.

 

Впізнали всі в тій дівчині Рудану,

Найпершу із красунь свого села.

Побіля неї йшов її жаданий,

З яким вона заручена була.

 

Ішли вони в тривожному мовчанні

Рішуче, величаво, пліч-о-пліч,

І люди у німому здивуванні

Від них не сміли одірвати віч.

 

До скелі, де богам дари складались

І в капищі жертовний жеврів жар,

Обоє гордо йшли – не оглядались,

Щоб принести богам себе у дар.

 

Надумав хтось її відговорити:

“Спинись, Рудано! Чуєш, не вмирай!

Ви ж молоді, вам тільки жити й жити!

Ми знайдемо новий багатий край…”

 

Вона ж, рішуча, невблаганна, сміла

І сповнена своєї правоти

У святості задуманого діла,

До капища продовжувала йти.

 

Тоді до хлопця люди заволали:

“Хоч ти, юначе, не роби цього!

Ніколи ми людей не посилали

Богам у жертву з племені свого!“

 

На мить душа його відчула сумнів,

Він завагався і притихшив крок:

“А може, справді… Ми такі ще юні…

Чого життя вкорочувати строк?..“

 

Рудана ж піднялась на скельні груди,

Рішуче крок зробила на карниз,

Гукнула дзвінко: “Прощавайте, люди!“ –

І кинулася каменем униз.

 

Та не падіння тіла плем’я чуло –

То грім гримучий розпоров граніт,

Ударом бурі землю сколихнуло,

І блискавка сполохала зеніт!

 

Застигли люди, вражені до краю

Великим смислом подвигу цього,

Коли одна людина помирає

Заради щастя племені всього!..

 

Юнак злетів на скелю, мов на крилах,

Щоб хоч побачити Руданин слід,

Та перед ним лиш темна прірва мріла,

Тягла його до себе, як магніт.

 

Не стримавши від розпачу зітхання,

Він тихо, мов у сні, прошепотів:

“Я йду до тебе, йду, моє кохання…” –

І стрімголов у прірву полетів.

 

Опісля, кажуть, кілька діб у полі

Періщив дощ у сяйві блискавиць,

Що розганяли темний світ недолі,

Який тоді над племенем навис.

 

Коли ж нарешті Сонце засіяло,

Широкий степ смарагдом вигравав,

А на ланах посіви скрізь буяли,

І жайворонок Гімн Життю співав!

1995 р.

Додам, що, згідно з цією легендою, саме кров Рудани стала багатою залізною рудою, по яку сюди ішли і скіфи, і сармати, і сучасні люди. А верхні, бідніші руди - це кров її коханого.

Космічна подорож до Венери.

Космічна подорож до Венери

 / Пташині казки /. -5.

******************************

Минула перша ніч у горах.

А вранці Танця баче: море

безкрайнім дзеркалом блищіть.

Над морем - срібний Птах летить.

А в море небо впало синє.

Симфонія ранкова лине:

виводить соло Птах, на фоні

акордів хвиль морських. Долоні,

до Сонця, Танця простягнула;

неначе, в промені пірнула.

А, після легкого сніданку,

у мандри вирушили зранку

й до вечора. В якійсь печері

вірші читали до вечері....

А під ліванським кедром знову

філософічні йшли розмови:

і про прибульців, Космос, Вічність;

про людство, проявів незвичність;

про містику, легенди тощо...

Та став накрапувати дощик -

його ніхто і не помітив.

Аж, раптом, так запахли квіти,

що поруч, у траві зростали,

нічних метеликів скликали....

В багатті дрова тріскотіли. -

На світ комахи всі летіли:

миттєво, стільки їх згорало;

немов, їх полум'я лизало!

Тетянку зваблює дрімота....

Зівота тягнеться до рота....

Лягла маленька та чекає. -

То, де ж  казковий Птах літає?!

Аж, раптом, небо прояснилось,

на Танцю, з місяцем, дивилось.

Доріжка сріблом заблищала....

До Танці казка завітала.

Маленька Птахові зраділа.

Так, вперше, з ним заговорила:

"Літати я навчитись хочу

з тобою, Птах, цієї ночі!"

Птах трішки, мовчки посидів,

а потім, Танці відповів:

"Тож, потерпіти трошки треба. -

Хай засинають всі. До неба,

з тобою разом підіймусь."

"Літати швидко я навчусь?!" -

Тетянка радісно спитала,

коли повільно засинала.

Не розуміє: спить, чи ні?

Все, мов, реальність - уві сні.

                 2.

Пташина їй розповідає. -

Літати дівчинку навчає:

"Повільно треба підійматись

й за пір'ячко моє триматись.

Покличу тільки: "Повертайся!"-

Лети відразу ж, не вагайся!

Якщо повернешся невчасно,

то світло в серці миттю згасне.-

Зупиниться життя година,

якщо замешкаєшь, дитино.

Тоді не буде вороття -

ти увійдеш до Небуття.

Зарано відлітати в Небо! -

Ще на Землі пожити треба."

"Усе зроблю, як ти промовив!

Даю тобі я - чесне слово!"

"То ж, полетіли - не барись!

На мене, дівчинко, дивись." -

Промовив Птах, та полетів;

та, як завжди, щось буркотів.

Тетянка, з легкістю, злітала.

Політ свій, вперше, починала.

Який незвичний, дивний стан!

Політ реальний - не обман.

Душа зліта, мов, в Небеса!

Неперевершена краса

навколо! Дівчинка радіє:

вона, мов Птах, літати вміє!

Летить над морем - океаном,

мов пташка, дівчинка Тетяна.

На небі - повний Місяць сяє.

Тетянка понад ним літає!

Зірки блищать, мов, діаманти!-

Вони є свідками таланту:

"Літаєш, Танцю, блискавично!" 

"Радію! Відчуття незвичне!"-

Летить, із Птахом розмовляє.

Все ближче до зірок злітає.             

Красою зваблюють зірки!

Нестрашно Танці - навпаки.-

Всю душу радість охопила!

Нарешті, має, наче, крила!

"Які зірки! Яка краса!

От би, ще вище - в Небеса

злетіти до зірок миттєво!

Та відстань немала, суттєва.

                     3.

Венера світить блискавично!

Дістатись би туди фізично."-

Лише в думках "прошепотіла",

та миттю, з Птахом, долетіла. -

Здійснилась мрія Танці знову:

ступила ніжкою основи

поверхні кулі - на Венеру. -

Ось, відкриття нової ери! -

Земна людина долетіла

на побажанні міцних крилах.

Та, раптом, бачє: що за диво:

над нею - дівчина вродлива,

немов хмаринкою, літає;

сріблясто -білий одяг має.

Така собі венеріанка.

Тож, знов дивується Тетянка.

Та тільки-но спитать хотіла,

венеріанка відповіла

миттєво, Танці на питання,

виконуючи побажання:

"Ми - не такі, як земні люди.

Колись, "земні" такими ж будуть:

легкі, пухкенькі, мов, хмаринки.

"Земні" ж, ті ближче до тваринки.

А як на Землю прилетиш,

людей земних оповістиш. 

Коли свідомість ті розвинуть,

тим, на фізичне тіло вплинуть,

воно тонкіше стане, згодом;

на краще змінить свою вроду -

нова людина на Землі.

Тож, не потрібні кораблі

людині будуть, щоб літати.

Та довго ще, на це, чекати!"

"Як тебе звуть?" - Пита Тетянка.

"Айянка - венеріанка." -

Відповідає знов дівчина. -

Хай, не земна, але ж, людина!

Тетянка, згодом, помічає:

Айянка рота відкриває,

та, якось дивно розмовляє -

в Тетянці голос той лунає.

"Чому ти, дівчинко, смутилась?

Ти телепатії навчилась.

Тому, думками розмовляємо.

Знов прилітай - тебе чекаємо!"

"Тож, до побачення, Айянко!"

"Швидкої! Хай щастить, Тетянко!"

Як тільки дівчинка збагнула,

Пташини голос, знов почула:

"Лети  до дому! Там чекають.

Назад - на Землю повертають.

Поквапся! Хвилька залишилась!"

"Але ж, я, трішечки втомилась!"

"Сідай - мені, скоріш, на спинку!

Та відпочинь на ній, дитинка!"

М'яка, тепленька Пташки спинка,

на котрій міцно спить дитинка....

Птах, знову, дивно буркотів.

Малятка, й вам чудових снів!

*******   / 05.08.2013 р. /

/ Серiя "Пташинi казки
присвячена моїй донечці /.

       Нінель Свіріна


Толерантний вандалізм

  • 08.09.13, 20:57






Толерантний вандалізм: у Берліні знищили могилу поета Горста Весселя - автора нацистського гімну

У Берліні на цвинтарі Св. Миколая повністю зрівняли з землею могилу колишнього штурмфюрера СА Горста Весселя. З місця поховання прибрали могильну плиту. Причиною цього кроку стало паломництво до могили ультраправих радикалів.

Школярі Третього рейху на могилі, яку охороняють соратники Весселя
Школярі Третього рейху на могилі, яку охороняють соратники Весселя

Після об'єднання Німеччини це місце стало буквально притягувати до себе неонацистів, які влаштовували на кладовищі вахти пам'яті. На річницю з дня смерті Весселя вони завжди збиралися тут і покладали вінки.

"Нам набридли візити неонацистів, - сказав священик Юрґен Квандт. - Це було огидно. Прославлянню ідеології треба було покласти край, тому ми видалили могильну плиту".

Ім'я нациста прибрали з надгробної плити ще в 1945 році. На камені залишилося тільки ім'я його батька - пастора Людвіґа Весселя, поруч з яким був похований Горст. Протестант Людвіґ Вессель якраз і служив у церкві Святого Миколая - одній із найдавніших у Берліні.

Євангельська церква і керівництво кладовища намагалися чинити опір постійним зборищам неонацистів. У 1999 році директор кладовища Вольфґанґ Айгнер зі своєю собакою перегородив дорогу групі неонацистів, після цього на нього напали в його власній квартирі, розташованій на кладовищі.

У 2000 році неонацисти хотіли влаштувати масову демонстрацію з нагоди 70-річчя "мученицької смерті" Весселя, проте захід було заборонено поліцією. Тим часом лівацькі активісти викопали череп Весселя, утопивши його в річці Шпрее. Досі невідомо, чи це був череп штурмовика, чи його батька-пастора.

Однак неонацистські візити до могили Весселя не припинялися. Дирекція кладовища регулярно видаляла з могили троянди з коричнево-біло-червоними стрічками та інші "знаки уваги".

Як відомо, у березні 2012 року влада австрійського міста Леондінге знесла надгробний пам'ятник із могили батьків Адольфа Гітлера, оскільки це місце стало культовим для неонацистів.

У липні 2011 року з тих же причин за рішенням місцевої влади Німеччини було знищено могилу одного з чільних діячів нацистської партії Рудольфа Гесса. Прах Гесса при цьому спалили й розвіяли над морем.

Довідка :

Горст Вессель (1909-1930) - нацистський активіст, штурмовик СА (SturmAbteilung) - воєнізованих підрозділів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (NSDAP). Він є автором вірша "Угору стяг" ("Die Fahne hoch"), що після смерті Весселя став словами гімну націонал-соціалістів. Музику до пісні було запозичено від пісні німецьких військових моряків Першої світової війни. З приходом до влади Гітлера її виконували під час урочистих офіційних заходів разом з офіційним гімном. Після краху Третього рейху пісню було заборонено разом з іншими символами нацизму в Німеччині та Австрії

Переклад слів пісні «Die Fahne hoch» («Угору стяг»)

Піднявши стяг, крокують твердо лави.
Штурмовики зімкнулися в ряди!
Товариші, полеглі для ясної слави,
В колоні нашій - духом назавжди.
 
Звільніть прохід брунатним батальйонам!
Звільніть прохід ході штурмовиків!
Вселяє прапор наш надію вже мільйонам:
Робота й хліб! До діла! Менше слів!
 
До шикування кличе нас сирена!
Готові стати ми до боротьби!..
Скрізь розвіватимуться Гітлера знамена.
І час скінчиться рабства та журби!
 
Піднявши стяг, крокують твердо лави.
Штурмовики зімкнулися в ряди!
Товариші, полеглі для ясної слави,
В колоні нашій - духом назавжди.

переклав Ігор Алексєєв

Я останній із покоління ... Вірш.

  • 06.09.13, 18:41

Я останній із покоління,

Сторожів і двірників,

Як уникнув я вознесіння?

Та проспав не виходячи з снів.


Я останній хто, ще не плутає,

Просто секс і вічне кохання,

І вже певно мало хто слухає,

Ці оформлені в блюзі страждання.


Хаєр, джинси і фєнічкі файні,

Психоделія, мантри і рок,

Вже історія, ми, наче крайні,

Наче порох тих, що впали зірок.

Я останній із покоління ... Вірш.

  • 06.09.13, 18:31

Я останній із покоління,

Сторожів і двірників,

Як уникнув я вознесіння?

Та проспав не виходячи з снів.


Я останній хто, ще не плутає,

Просто секс і вічне кохання,

І вже певно мало хто слухає,

Ці оформлені в блюзі страждання.


Хаєр, джинси і фєнічкі файні,

Психоделія, мантри і рок,

Вже історія, ми, наче крайні,

Наче порох тих, що впали зірок.

Вірш. Можливо текст...

  • 06.09.13, 17:55

Віриш, ящірка відклала скрипку,

На відкритій воді,

Хліба лишила плавати скибку,

І лиш почула тоді.


Музика, музика кожного вузлика,

Нервів, що грають в тобі.

Музика, музика наче до вулика,

Душі вертає Землі.


Кожного ранку до кожного вечора,

Струни бренять в небесах,

Сутність поєта усім забеспечена,

Тільки б не згас на очах ...


Злитись із звуками, щоб більш не злитись,

Щоб лиш зізнатись собі,

Як справедливо самотнім лишитись,

І догоряти в пітьмі ...