хочу сюда!
 

Ксюша

36 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Вірш з Майдану (російською)

  • 16.12.13, 18:57
Судья, и мент, и прокурор!
Тобою управляет вор!
Ты в роли лагерной шестёрки,
Как сучий пёс, ты на верёвке
Когда хозяин скажет: "Фас", -
Ты выполнишь любой приказ,
Услужливо спустив штаны,
Давно ты б.ядью у шпаны.
За пайку дармовой жратвы,
Ты моешь ноги у братвы,
Но вот судья, мент, прокурор,
Сейчас ты можешь смыть позор,
Найти оставшуюся честь,
Если такая ещё есть,
Хоть раз привстань, не присмыкайся,
Не будь шестёркой - УВОЛЬНЯЙСЯ!!!!!!!!!

"Надважливі справі"?

  • 16.12.13, 16:28
16.12.13 14:21 Поэта Лазуткина вызывают на допрос в ГПУ за стихи со сцены Евромайдана, - Доний
Дмитрий Лазуткин выступил с открытой поддержкой Евромайдана
Фотография: Поета Дмитра Лазуткіна викликають в Генпрокуратуру за <b>вірші</b>!!!
Щойно Дмитрові Лазуткіну подзвонили з Генпрокуратури та запросили на допит у зв'язку з "його висловлюваннями".
Поет Дмитро Лазуткін виступив зі сцени Євромайдану зі своїми <b>віршами</b>.
Мистецьке об'єднання "Остання Барикада" заявляє про неприпустимість  переслідування українських митців за їхню творчість та громадянську позицію!

Активного участника Евромайдана поэта Дмитрия Лазуткина вызывают на допрос в ГПУ за стихи. Об этом написал на своей странице в социальной сети Фейсбук оппозиционный депутат Олесь Доний, информирует Цензор НЕТ.

"Только что Дмитрию Лазуткину позвонили из Генпрокуратуры и пригласили на допрос в связи с "его высказываниями", - отметил он.

Читайте также на «Цензор.НЕТ»: ГПУ вызвала на допрос Руслану

"Поэт выступил со сцены Евромайдана со своими стихами. Творческое объединение "Последняя Баррикада" заявляет о недопустимости преследования украинских писателей за их творчество и гражданскую позицию!" - добавил он.Источник:http://censor.net.ua/n263720Источник:http://censor.net.ua/n263720


Публікація у журналі "Дніпро"

 

У журналі "Дніпро" , листопад 2013 р.  надрукований мій вірш "Задивилось небо на дерева вниз". Можете ознайомитися.
Вдячна сайту і друзям, завдяки Вам, Вашій підтримці мені пишеться. heart  З любов'ю, Сонце-33.

В пам'ять про тата

Завтра йому  було б  85-ть. За  професією фельдшер, за  духом  філософ і  романтик, трохи  поет. 
Я знаю, що тато радів би за  всіх  тих  кому  стало  духу  тримати  наш Майдан. В  першу чергу він  радів  би  за наших  дітей які  виросли і мають  наснагу  змінити  державу в  якій  живемо, стояти  за  свою  гідність .
Для  найменших у  батька  завжди  були  прості  і добрі  вірші. Ось  тільки деякі для  дітей, про дітей, до сезону

ЗАЖУРИВСЯ КІТ                             КОТИК МУРЧИК                             

Зажурився сірий кіт,                                         Котик Мурчик:няв-няв-няв…                       

Що немає він чобіт,                                          Всіх мишей порозганяв.

Бо в саду сніжок паде                                     Тихо стало у дворі -

Бідний котик пропаде!                                     Сидять миші у норі.


ТАТОВА ПЯТІРКА                                 ГНАТИК

 -Як там в школі, все впорядку?-                  Гнатик вчитись захотів:

Батько сина запитав.                                   “Хоцу в сколу”, - туркотів.

-Так. Одержав знов я, татку,                         Мати каже:”Відведу!”

Пять за твір, що ти писав.                           Гнатик в сльози:”Не пі-ду-у”.

ГАЛЯ СНІГУ НЕ БОЇТЬСЯ                 БІЛЕ ПОМЕЛО

 За вікном сніжок іскриться,                             Ой те біле помело 

Галі в хаті не сидиться –                                   Гори снігу намело 

Так і хочеться хоч трішки                                  Ні проїхать ,ні пройти,

На дворі погратись в сніжки.                     Ні стежину віднайти.

-Не виходь же доню з хати,-                     Де не глянь-лежить сніжок,

Каже їй ласкаво мати.                              Білий-білий, мов пушок.

-Бо простудишся дитино,                         Діти раді цій порі,

Будуть ручки й носик сині.                       Ліплять “баби” у дворі,

-Не боюся сніговиці-маю                          Та й санчата не дармують,

Теплі рукавиці                                          По сніжку біжать, мандрують

Ще й киптарик-кожущок,

Не страшний мені сніжок

ПЕРШИЙ СНІГ                                  ЗАГУБИЛА МИШКА ХВОСТИК

Встав Івасик рано-вранці,                         Бігла мишка через мостик,

У віконце загляда-                                   Загубила мишка хвостик,

На подвірї, ніби в казці,                            І не знає як їй бути

Повно снігу! Не біда.                                 В кого хвостик роздобути?

І зрадів ураз хлопчина,                              А без нього хоч у воду:

Бо в казковому дворі                               Загубила всяку вроду.

“Бабу” зліпить здоровенну

Для потіхи дітворі


Ну і трохи повчальної сатири для  дорослих 

ВОВЧА ДОБРОТА                              СВИНЯЧА ВДАЧА   

Повірила вовкам овечка,                            “Я чистоту люблю над все”,

У їхню доброту і честь,                               Взялась свиня свині хвалити-

І залишились від небоги                             “В грязі не хочу більше жити    

Лиш ратиці і шерсть.                                   бо чистота мені всього найвище”.

Мораль:                                                      Сказавши  так  полізла в багновище.

Як не хочеш лиха запізнати                         Мораль:

Навчись друзів вибирати                            Чи варто дивуватися з свиней,

                                                                   Коли не мало знаємо людей,

                                                                   Що гнуть слова як дуги

                                                                   Кажуть одне, а роблять друге


                                                                                                                  Микола  Фаб'як




Чухраїнці - Вишня Остап

  • 10.12.13, 22:52
(Спроба характеристики)

ПЕРЕДМОВА
      "Чухраїнці", як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні "Чукрен".
      Країна "Чукрен" була по той бік Атлантиди.
      Назва - "чухраїнці" (і про це ми знаємо) - постала від того, що нарід той завжди чухався...
      В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

РОЗДІЛ І
      Країна "Чукрен", як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передери-матнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це - на заході...
      Південь країни "Чукрен" обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільша в світі катаклізма - бог одділив океани від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном - надулося, посиніло, та так синім на ввесь свій вік і залишилося.
      В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. Од цих річок і чухраїнці прибрали назв: Наддмитрянців і Наддсітрянців. Наддмитрянці - це ті, що жили над річкою Дмитром, а Наддсітрянці - над Дсітром.
      Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів,- хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть...
      Як запитають було їх:
      - Якої ви, лорди, нації?
      Вони, почухавшись, одповідають:
      - Та хто й зна?! Живемо в Шенгерієвці. Православні.
      "Чукрен" була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба: книші, паляниці, перепічки...
      А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.
      - Хороша,- казали  вони,- рослина.  Як  зацвіте-зацвіте-зацвіте.
      А потім як і схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він - ти, а ти - ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.

РОЗДІЛ II
      Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:
      - Це - чухраїнець.
      І ніколи не помилиться...
      Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса - все це так і випирає оті п'ять голівних рис його симпатичної вдачі.
      Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
      1. Якби ж знаття?
      2. Забув.
      3. Спізнивсь.
      4. Якось то воно буде!
      5. Я так і знав.
      Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис.
      Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.
      Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком.
      Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура.
      Книжка дуже попсована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то - крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито книжкою біля якогось великого міста.
      Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріалами. Через те характеристика кожної національної чухраїнської риси може бути не зовсім повна.
      Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.
      Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й місця, навряд чи зможемо. Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.
Якби ж знаття
      Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса-мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця - не риса.
      Повстала ця риса в чухраїнців от з якого приводу. Вшивав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Сунеться й кричить:
      - Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!..
      Геп!
      - Не треба...
      Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: "Не треба".
      І от після цього й укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:
      - Якби ж знаття, де впадеш,- соломки б підіслав.
      Або:
      - Якби знаття, що в кума пиття...
      І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого.
      От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. Збудували. А вона взяла і упала. І зразу:
      - Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.
      Є серед матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно... А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів) та як зчепились полемізувати... Полемізували-полемізували, аж дивляться - у всіх кров тече... Тоді повставали й стогнуть:
      - Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би.
      Сильно тоді в них культура затрималася... Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш...
      Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили; обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.
      Тоді почухались.
      - Якби ж знаття...
      І почали знову.
      І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
      - Якби ж знаття...
Якось-то воно буде. Я так і знав.
      З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: "якось-то воно буде" та "я так і знав".
      Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
      - А чи так ви робите?
      Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
      - Таї Якось-то вже буде!
      І починає робити...
      Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
      - Я так і знав!
      - Що ви знали?
      - Та що отак буде!
      - Так навіщо ж ви робили?
      - Якби ж знаття...
      - Так ви ж кажете, що знали?
      - Так я думав, що якось-то воно буде!
      Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
      - Дивне якесь perpetuum mobile.
Забув. Спізнивсь.
      Друга риса - "забув" і третя - "спізнивсь" характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...
      - Чому ви цього не зробили?
      - І-і-і-ти! Забув! Дивись?!
      Або:
      - Чого ж ви не прийшли?
      - Та засидівсь, глянув, дивлюсь - спізнивсь! Так я й той... облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.
      Істинно дивний народ.

РОЗДІЛ III
      Країну "Чукрен" залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
      Ой, поля, ви, поля,
      Мати рідна земля,
      Скільки крові і сліз
      По вас вітер розніс.
      А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
      - І все по-дурному!

ПІСЛЯМОВА
      Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
      - Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!

Ні, я не плакала, що ти старий

Після прочитання вірша землячки Наталі Горішної :

Я плакала, що ти такий старий,
Що ти скоріше пара моїй мамі.
Ходила із опухлими губами -
Я плакала, що ти такий старий.

Дивлюсь на ту закоханість згори
І світло заздрю: вже не буде з нами,
Щоб плакати, що ти такий старий,
Ходити із опухлими губами.
 (Н. Горішна)

Ні, я не плакала, що ти старий,
Була б з тобою поруч аж до смерті.
Гортаю спогади, щемливі і затерті.
Ні, я не плакала, що ти старий!

Та розійшлись, на превеликий жаль,
Твоя й моя навік-віки дороги.
Із попелом розвіяні тривоги.
Лиш  іноді в полон бере печаль.

Ти був для мене милим, батьком, братом...
Міг Соломон позаздрити, їй Богу,
Бо мудрість ти отримав в нагороду.
В одному схибив: що мене ти втратив.




Новий Кобзар

Не сплять чарівні дзеркала
Калюж священних вулиць грудня,
Де комісар блаженний Руднєв
Хурделі шле у бік Карпат,

Плекає сонце літніх днин
Надію в полонини схронах
І став нечувано солоним
Сніг після Крут студентських гри,

Майнув де київський експрес,
Летять сокир варязьких зблиски,
Веде вітри Богдан Хмельницький
Чи під ярмо, чи під вінець,

Тарас читає заповіт
Розчуленим чугайстрам, мавкам,
Собакою приблудним гавка
Лісовської блискучий зліт,

Візьми із полиці "Кобзар",
Налий по вінця біль і смуток,
Дивись, як він провісно-скупо
Вкраїни долю описав,

І прошу, не питай мене
За що люблю небес знамена,
Чом так привітно за рамена
Торкається пшеничний степ,

Серед зловтіх ворожих ржі
Я зичу милій Україні
Новий Кобзар вписав щоб нині
Рядків світліших всі вірші

Україна потребує на переоблік і ремонт ВЖЕ !


1.
Сумбур життєвий навколо мене обумовлює сумбур внутрішній, тому в подальшому викладі буде замало логічної послідовності, але вже як вийде. Зараз навряд чи хто має чіткий прогноз на діагноз хвороби держави Україна. Можливо все! Аж до летального завершення включно. З того тільки й лишається, що повторювати слова з прадавнього літопису: – Камо грядеши?! Камо грядеши?..
Зміст цього давньоруського виразу значно глибший за його сучасні адаптації типу: «куди йдемо?» чи «що нас очікує?, або «яке наше майбутнє?» і т. п. В тому і річ, що «камо грядеши» набагато змістовніше, бо означає, що «майбутнє гряде», що воно насунеться невблаганно і невідворотно, неначе ті величезні хвилі-цунамі Долі, які не дають нікому-нікому можливості уникнути їх страшної неминучої небезпеки...
Скільки вже раз переходили по наших землях ці руйнівні хвилі напастей, змітаючи все і вся на своєму шляху, полишаючи за собою тільки могильні кургани... Безліч разів... Нескінченно... Камо грядеши?..
І ось настає нове випробування для України і людей, що тут проживають. Проживають вже чи ще? Камо грядеши?..

2.
Почну не з початку. Тобто передісторія нового народного повстання в кінці 2013 року під назвою «Євромайдан» буде обговорена потім, а зараз невеличка замальовка з реальних подій.
Львів. Передвечірній час. 2 грудня. Революція вийшла на вищий щабель напружня. Я в черговий раз підходжу до центру, де коло пам'ятника Тарасу Шевченку вирує місцевий Євромайдан.
Мої враження неоднозначні, як і в багатьох. За минулі роки я досить часто переживав прикрість ситуації через відсутність молоді на різних громадсько-політичних заходах, де постійно домінувало старше покоління пенсійного віку. Кожен раз виникало просте запитання: а для кого і для чого ця говорильня, якщо немає головного представника нашого майбутнього – молоді? Навіщо звучать слова мудрості і знань, якщо немає того, кому їх передати?
І ось все до навпаки: навколо повно молоді! Моя заповітна мрія збулась! Скрізь молодь! Нескінченне море молоді зібралося в центрі Львова, щільно обліпивши постамент Шевченка і облягаючи всю місцину довколо. Скрізь державні синьо-жовті прапори, червоно-чорні УПА та сині з зірочками по колу Євросоюзу. Є велика сцена з якісною звуковою апаратурою, а ще великий екран, де ретранслюють теленовини та іншу інформацію. На сцені були ведучі, які регулярно озвучували повідомлення та різні гасла, щоб розбурхати натовп. Лунали з сцени пісні і патріотичні вірші, також був молебн і прозвучало звернення священників. Звичайно, що все це добре і потрібне, але в постійному одноманітному повторі день-у-день це стає безкінечно нудним без живого слова промовців про актуальну громадсько-політичну ситуацію.  Розумію, коли не хочуть допускати політиків, які завжди охочі до будь-якого піару, але ж є й інші люди для такого важливого слова про те, що робиться і треба робити. За всі мої епізоди перебування на львівському Євромайдані жодного подібного промовця я не почув, що дуже дивує. Шокує! Ну всі-всі не могли ж виїхати водночас до Києва?! Хтось мав би лишитись, а воно жодного поважного представника з місцевої еліти. Врешті-решт і сама молодь могла б щось сказати значиме, бо саме студенти мають генерувати новітню ідею суспільного буття в Україні, мають творити оте майбутнє, а не тільки натхненно бунтувати, як зараз. На жаль, але ні я сам не почув нічого подібного, ні від інших ніхто не переповідав програмні ідеї з нашого Євромайдану. Ось вам і «камо грядеши»?..
З того всього я більше роззирався довколо, коли перебував на Євромайдані, чим дослухався. Просто хотілось побільше набратись живих вражень від самої події і людей навколо. Або ось озирнувся і побачив, як вечірнє сонце осяяло над Оперним театром величну фігуру Ніки-переможниці зі золотою пальмовою гілкою над головою, яка так гарно засяяла в сонячному промінні. Вся нижня частина театру і весь проспект Свободи вже був у сутінках, тому цей момент набув особливої грандіозної краси, як пророцтво майбутньої перемоги. «Дай то Бог, щоб це пророцтво збулось» – подумалось у ту мить.
Так само несподівано мою увагу привернула постать дівчини, яка серед цього революційного гамору стояла прихилившись до стовба ліхтаря і спокійно читала книжку. Звичайне собі дівча з намальованим на обличчі синьо-жовтим прапором, як і в багатьох інших хлопців та дівчат, просто собі отак стояло і отак спокійно читало книжку, не зважаючи на гамір чи тих зацікавлених хлопчаків, які заглядали час-від-часу їй через плече. Мені подібне за віком не личило, тому я просто підійшов і поцікавився, що ж саме вона читає? Відповідь була вражаюча: дівчина читала відомий твір фантаста Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом»! Воістину життя набагато фантастичніше за будь-яку фантастику! (http://www.ae-lib.org.ua/texts/bradbury__451__ua.htm)
Ситуація неймовірного сюр-реалізму: молода дівчина на Євромайдані під час і в середині революційного бунту вдумливо читає роман-антиутопію, де автор, до речі, передбачив сучасні так звані «соціальні мережі», як і описав подібний суспільний режим влади, який оце ми і маємо в Україні: дурний і жорстокий, антилюдяний, але дуже самозакоханий і тому дуже впертий. Антиутопія, що набула реального виміру в Україні і поряд з нами. Трагічне наше «камо грядеши»... І одночасно ж його вирішення.
Ось вона: проста і чітка відповідь всім моїм негаціям та сумнівам. Справді: нехай потрібне слово і не звучить, але хто його шукає – той сам його і знаходить. Як і де? Це особиста справа кожного. Є така розумна думка: патріотизм – це щоденний плебісцит. Тільки особистий постійний щоденний плебісцит кожного поокремо робить нас правдивими патріотами і громадянами своєї держави, як і взагалі людьми як такими. Тому що коли дивишся на екран, де примусово зібрані люди тупо завчено виголошують чужі слова і фрази явно не вникаючи в їх зміст, як і в зміст власного рабського життя – стає огидно на душі від думки: невже і ця худобина є людина? І чому вони мають право вирішувати мою долю? Долю моїх дітей? Долю моєї Держави?
Від цього моменту осяяної сонячним промінням Ніки-перможниці й дівчини з книгою – визріло моє рішення: боротися беззастережно і наполегливо до самого кінця, яким має бути ПОВНА НАША ПЕРЕМОГА !!!

3.
Якою має бути наша перемога? На мою думку вона має три складові частини, які обумовлюють одна одну:

1. Відставка Уряду М. Азарова, припинення повноважень Президента України В. Януковича та розпуск Верховної Ради України.

2. Вибори Президента України і народних депутатів. Утворення нового Уряду України.

3. Реформування докорінно всього адміністративно-політичного та економічного устрою в Україні на принципах Євросоюзу з входженням до асоціації з ним на правах позаблокової країни.

Ось так коротко і однозначно, без зайвих обмовок і недомовок.
Є тільки ще одна окрема тема, паралельна всім трьом пунктам. Прошу подумати і визначити: що є першопричиною нашої теперішньої державної кризи в Україні? Катастрофічної кризи!
Моя особиста думка і висновок також однозначний, як і певен, що його підтримає кожен з нормальномислячих людей: тільки грубе і цинічне втручання з боку правлячої кліки Російської Федерації у внутрішні і зовнішні суверенні справи держави України призвело до глобальної політичної кризи і громадянського конфлікту в нашій країні.
За тим йде ще один висновок: щоб навести лад в своїй державі – ми повинні почати з ліквідації першопричини наших негараздів, тобто ізолювати Україну від негативної діяльності та впливів з боку РФ, як і Митного Союзу в цілому.
Якщо керівництво РФ погрожує введенням різноманітних караючих санкцій проти України при входженні її до асоціації з країнами Євросоюзу, то нам просто необхідно почати новий процес домовленостей щодо асоціації з ЄС з того, що вже (!) позбавити Україну від всіх загроз і впливів з боку РФ, а також МС. Задля цього потрібно паралельно з реалізацією вище перелічених пунктів проголосити, що на протязі півроку всі уряди світових країн і наші й не наші підприємці та населення загалом підготувались до того, що кордон між Україною та РФ буде закритий за принципом «залізної стіни». Одночасно буде припинено будь-які дипломатичні та інші стосунки між Україною та РФ, або і всіма країнами МС. Тільки так! Як при епідемії щоб вижити, потрібна максимальна ізоляція. Ми в Україні хочемо вижити.
Наголошую, що ізоляція – то не є війна. Ми жодним чином не шукаємо ворогів ні зовні, ні в середині країни. Всі росіяни можуть спокійно жити в Україні, як повноправні громадяни і дивитись через супутникові антени російські телеканали або спілкуватись по Інтернету через закордонні сервери тощо. Так само всі, хто не є «персона нон грата» і захоче до нас в якості підтримки приватних контактів або туристів, той може спокійно побувати в Україні через треті країни світу, але прямий зв'язок буде повністю закритий, як і всі ресурсні й матеріальні постачання, транзити тощо. Наголошую: однозначна повна ізоляція до того моменту, коли Україна підпише асоціативне членство з країнами Європейського Союзу. Після цього режим суворої ізоляції кордону і стосунків з РФ та МС буде знято з нашого боку, а як вони вже поведуться тоді – най вирішують самі, бо що нам до того? То їх внутрішні справи і ми в це не втручаємось.
Простіше кажучи об'ява звучить так: «Шановне панство в Україні, в інших країнах світу і окремо гаспада РФ та МС, оголошуємо всім-всім, що від 30 червня 2014 р. Самостійна Соборна Українська Держава повністю закриває свої кордони з країнами Митного Союзу, особливо щільно з Російською Федерацією, і припиняє всі дипломатичні та інші взаємозв'язки з ними в зв'язку з переобліком та ремонтом в державі Україна. Просимо вибачити за деякі тимчасові незручності. Після підписання асоціації з Євросоюзом запрошуємо всіх на наше свято відкриття у новому форматі» ТЧК. Відповіді не потрібно.
Таке і тільки таке «камо грядеши» я передбачаю, як непросте, але найкраще майбуття для нашої країни – України.

Богдан Гордасевич
  10:09 05.12.2013
м. Львів


74%, 20 голосов

4%, 1 голос

0%, 0 голосов

22%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Йдіть на Майдан, щоб набратися оптимізму

  автор вірша «Убий піда**са»


 

Майдан - це велика сила. Навіть якщо ви не є учасником протесту - йдіть на Майдан. 

 

Коли я у Львові бачу зі сцени на нашому Майдані оці юні просвітлені обличчя, бачу їхні щирі усмішки і очі, які горять надією, я отримую потужний заряд енергії і позбуваюся похмурих думок. 

 

Я вірю у перемогу. І вірю в те, що ці юнаки і юнки теж усвідомлюють, яке важливе історичне завдання покладене на них. Колись вони з гордістю розповідатимуть про свій вчинок дітям і онукам.

 

Йдіть на Майдан, щоб зачерпнути ковток свіжого повітря. 

 

Йдіть на Майдан, щоб набратися оптимізму й енергії. 

 

Йдіть на Майдан, коли вас поймає зневіра.

 

Йдіть на Майдан, коли вас долають сумніви. 

 

Бо там – на наших майданах – б’ється серце України. Там наша Україна. І там повинні бути ви.

 

Юрій ВИННИЧУК


Не спи моя рідна Земля!!!

           
               СПРАВЖНІМ  УКРАЇНЦЯМ,ВЕЛИКОМУ НАРОДУ

                                        ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!!!
         
СЛАВА  УКРАЇНІ!!   ГЕРОЯМ  СЛАВА!!
 
      Тут всі трансляції про події з Майдану    http://euro-online.kiev.ua/ (Новини,репортажі   
       Олександра Аронця,трансляції з Верховної Ради)


                                


                                                           Народе Мій! Підтримую Тебе!!
                                                   З тобою серцем і душею.
                                                   Скажу лиш коротко про те:
                                                   Вважайте і мене  своєю!
                                                   Бо Вашу волю не зламать,
                                                   Ви всі за правду і свободу,
                                                   І  хоч правителі  мовчать,
                                                   Проте є слугами народу.
                                                   Вони не можуть зрозуміть,
                                                   Що Ми - народ,а не бидлота,

                                                   Який вже день Майдан стоїть,
                                                   Бо прикладом для всіх Голота.

                                             
             Народ повстав проти свавілля,
                                                   Проти брехні,дурних ідей.
                                                   Тут Схід,і Захід,і Поділля.
                                                   Думки єднають всіх людей!
                                                   Народе Мій! Підтримую Тебе!
                                                   З Тобою серцем і душею.
                                                   Країно рідна! Я за те,
                                                   Щоб ти завжди була моєю!

                 
                       На прохання одного з моїх друзів,я написала ще один вірш-звернення
                                                   до військових,беркута та міліції.

      
                               


                                                 Звертаюся до Вас - сини народу.
                                                 Бо всі єдині - Захід,Схід.
                                                 Ми на Майдані за Свободу!
                                                 Пішли в тривалий ми похід.
                                                 Сини!Дозвольте запитати:
                                                 Кого ви обіцяли захищать?
                                                 До вас волає кожна мати:
                                                 Ви на дітей не смійте нападать!
                                                 Солдати України! Ми із вами,
                                                 Ви також діти матерів,
                                                 Чекаєте покращення роками,

                                              
   А зараз захищаєте ко*лів.
                                                 Тому ми просимо:Любіте!

                                                 Шануйте,захищайте всіх людей!
                                                 І Неньку-Україну бережіте,
                                                 Яка завжди привітна для гостей.


                                  З   повагою  до  Вас         Христина (3.12.2013рік)

                             Я  ГОРДА  ТИМ,ЩО УКРАЇНКА!!