I.UA
хочу сюда!
 

Оля

34 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

НЕ В ТОМУ РІЧ...





Ця довга ніч короткою здається.
Приходиш ти - і я щаслива.
Цілуєш губи, перса, плечі...
А далі...Я не буду про це, милий.

Це божевілля: так, без міри...
Не треба слів, віршів і рими.
Сьогодні чоловік в моїй квартирі
Лишає запах табаку й інтиму.

Та не схотіла назавжди поруч,
І відпускаю тебе у ніч.
Міняю свято на сірі будні.
Я не кохаю? Не в тому річ...

***

Нащо тобі — мої вірші?
Тобі б — розраду для душі,
І радість для очей та тіла…
Ту, що б легко так любила…

Й коли для мене станеш всім —
Тобі про це не розповім…
Хоч на губах лиш сміх звучить,
Моя любов — таки гірчить…

Я жити так як всі — не вмію…
Сама себе не розумію…
Не варто клястись: «Це назавжди!» —
Закінчиться ця вічність ж завтра…

Цілий рік без віршів...

Цілий рік  без віршів -
Мов жила без душі...
Цілий рік... Та не каюсь -
Я тепер повертаюсь!)

Мій вірш

За вікнами трамваї,
Можливо ніч прийшла 
А я тихенько надягаю
Свої маленькі два крила.

Світанок ледве чутно
підкрався до вікна,
ти відкриваєш свої очі - 
а мене уже нема...


З поезій Івана Франка в перекладі Анни Ахматової (Горенко)

.«Анно Андріївно, вийшов Франко російською мовою,
є там вірші й у вашому перекладі. Це як же, ви з дослівника перекладали?»
На обличчі Анни Андріївни — шляхетне обурення:
«Мила моя, ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!»
Смисл вигуку такий: людина, чиє прізвище закінчується на «енко»,
може перекладати українські вірші без допомоги дослівника.
М.Кочур «Абсолютний блиск Олени Ільзен»
  З ПОЕЗІЙ ІВАНА ФРАНКА   
 Переклад Анни Ахматової (Горенко)
***
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і цвітів,— молода любов
З обійм виходить гробових, студених.

Себе я чую сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ;
Таким веселим, щирим і - лагідним,
Яким я був за давніх, давніх літ.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,
Як перед злою не дрижав судьбою;
В твоє лице тривожно так гляджу,—
Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.

Якби ти слово прорекла мені,
Я б був щасливий, наче цар могучий,
Та в серці щось порвалось би на дні,
З очей би сліз потік поллявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,
І приязнь мусила б нам надокучить,
В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдеться і вмирать.



Ну что меня влечет к тебе до боли?
Ну чем меня околдовала ты?
Но только мне мелькнут твои черты,
Как сердце жаждет счастья, жаждет воли.

В груди неутоленность.— Далека
Весна с цветами на полях зеленых,
И юная любовная тоска
Сама идет ко мне из недр студеных.

Себя я вижу сильным и свободным,
Как будто из тюрьмы я вышел в сад.
Таким веселым, ясным, благородным,
Каким бывал я много лет назад.

Идя с тобою рядом, я дрожу,
Как перед злою не дрожал судьбою,
В твое лицо с тревогою гляжу,
На землю пасть готов перед тобою.

Когда б ты слово прошептала мне,
Счастливей стал бы я, чем царь могучий,
И сердце дрогнуло бы в глубине,
И из очей поток бы хлынул жгучий.

Но мы едва знакомы, и как знать:
Не надоест ли дружба нам с тобою?
И, может быть, нам суждено судьбою
И порознь жить, и порознь умирать.


Я повертаюсь, щоб вінки роздати!(Зб. "Філософиться смутно")


Махлюючи на повну, не втрать часу,
Позбався екзистуючих колег:
Потрать на них набої, взявши касу,
Уважним будь! Убий і спостерег!
Нехай назовні з-під землі виходять,
Щоб в склад попасти недоіснувань,-
Чорніють трупи і втрачається нагода,
Просити кіллера: Стріляти перестань!
Нещасний шпик, в нещасному уборі,-
Якому служить балахоном  сірий плащ,
А вуха чують клацання в затворі,
А очі бачать цівку. - То "калаш"!
- Чомусь він необрізаним був змалку,
Чомусь і в церкві теж не охрестивсь,
Хрестом не прикрашають хатню балку,
- Коли Христу господар не моливсь.
Так і шпичок, без племені і віри,
Вилажу з язиковості,- базіч:
Шахрай я і розбійник, і ясири,
Орді роздобуваю день і ніч!

МОЛИТВА УКРАЇНИ ПІДНЯЛА ВСІХ

                 

На  Рівненщині, в  селі  Жобрин, відбувся  Всеукраїнський  фестиваль  патріотичної  творчості  під  романтичною  назвою  «Червона  калина», організатором  якого  стали  Національна  радіокомпанія, телекомпанія  «Тоніс», Рівненська  обласна  телекомпанія  та  Рівненська  обласна  державна  адміністрація.

   Захід  проводився  з  метою  привернути  належну  увагу  до  скарбів  української  культури, об’єднання  довкола  національних  традицій  талановитих  майстрів, що  пропагують  кращі  здобутки  народного  генія. Змагання  між  учасниками  фестивалю  проходили  в  чотирьох  номінаціях:  фольклорна  пісня, народна  музика, сучасна  популярна  пісня, епос (розмовний  жанр). Переможцем  в  останній  номінації  стала  поетеса  з  міста  Вишневого  на  Київщині  Тетяна  Домашенко, з  якою  зустрівся  наш  кореспондент  Василь  Заєць.

   -  Пані  Тетяно, що  Вас  спонукало  приєднатися  до  «Червоної  калини»?

   -  Любов  до  рідної  України, яка  цього  року  відзначила  двадцятиріччя  своєї  державної  незалежності. До  речі, саме  цій  даті  був  присвячений  фестиваль  «Червона  калина», що  відбувся  в  однойменному  сільському  санаторії. Почувши  по  радіо  інформацію  про  те, що  має  статися  таке  творче  свято, я  надзвичайно  ,  розхвилювалася,  бо  з  дня  проголошення  нашої  державної  незалежності  я  стала  нерозлучна  з  оспіваним  у  багатьох  піснях  гроном  ягід  -  символом  волі, омріяної  багатьма  поколіннями  нашого  народу. Як  поетеса  часто  подорожую  дорогами  рідного  краю, які  ведуть  мене  до  слухачів  -  шанувальників  моєї  творчості. І  де  б  я  не  бувала, зі  мною  ось  уже  понад  два  десятиліття  не  розлучається  калиновий  кетяг, оповитий  жовто-блакитною  стрічкою. В  багатьох  селах  та  містах  України  я  поклала  свою  улюблену  символіку  до  монументів  на  честь  наших  національних  героїв  Тараса  Шевченка, Івана  Франка, Лесі  Українки, Василя  Стуса, Василя  Симоненка, В’ячеслава  Чорновола  та  багатьох  інших  видатних  постатей. Та  й  рядовим  сучасникам  я  нерідко, замість  троянд, дарую  улюблені  ягоди, оповиті  славними  стрічками.

   - Та  й  на  виданих  за  вашого  сприяння  книгах  красується  та  ж  емблема…

   -  Кетяг  калини  символізує  і  моє  приватне  видавництво  «Духовна  вісь».

   -  Не  розлучалися  ви  з   ним  і  на  цьому  фестивалі?

   -  Більше  того, -  якраз  завдяки  його  чарам  я  змогла  виступити  на  фестивалі Напередодні  у  мене  дуже  захворіли  дихальні  шляхи, навіть  пропав  голос. В  село  Жобрин  я  приїхала  не  тільки   з  іконою  Божої  Матері, кетягом  калини, калиновим  намистом  та  вишиваним  рушником, а  й  з  набором  ліків. Та  раптом, як  це  не  раз  уде  бувало  зі  мною, коли  я  мала  читати  високопатріотичні  вірші  про  Україну  з  думою  про  калину, хвороба  враз  відступила  -  мій  голос  зазвучав  на  повну  силу.

   -  До  речі, на  подорож  потрібні  значні  кошти…

   -  Мені  допомогла  влада  Вишневого.

   -  Що  ж  ви  подарували  слухачам?

   -  Власну  композицію  «Молитва  України», скомпоновану  з  кращих  творів  про  постання  нашої  Незалежності, які  ввійшли  до  моєї  збірки  «Калинове  намисто», та  деяких  пізніших  поезій. Читання  звучало  в  супроводі  пісенних  шедеврів  «А  ми  тую  червону  калину…», «Реве  та  стогне  Дніпр  широкий», «Засвіт  встали  козаченьки», «Боже  великий, єдиний», молитви  «Отче  наш». Ці  твори, звучання  яких  узгоджене  зі  звучанням  моїх  рядків, я  записала  на  диск, готуючись  до  фестивалю. Пафос  композиції  надзвичайно  захопив  мене, на  якийсь  час  я  забула, що  перебуваю  на  сцені, а  не  в  храмі… Такий  же  настрій  полонив  членів  журі, людей  у  залі, -  всі  встали  в  однім  пориві, як  має  нарешті  встати  вся  стражденна  Україна…

   -  Що  ж  сказало  журі?

   -  Кожен  з  п’яти  його  членів  поставив  найвищий  бал – десять! Такої  високої  оцінки  не  удостоївся  жоден  інший  учасник  фестивалю в даній номінації. Голова  журі, народна  артистка  України  Раїса  Недашківська, привітавши  мене  з  творчим  успіхом, подякувала  за  подаровану  естетичну  насолоду. Додому  я  повернулася  з  дипломом  першого  ступеня, з  сувенірами  -  медаллю  «Червона  калина», керамічним  дзвоном, прикрашеним  таким  же  калиновим  гроном. До  того  ж, дуже  дорогою  для  мене  нагородою  стають  численні  прохання  співвітчизників  подарувати  їм  текст  композиції  «Молитва  України».

ВЕЧІР УДВОХ

  • 14.02.12, 12:42
Спливає день моїх тривог...
Та вечір видався на диво.
Вечеря з свічкою на двох,
Як діамант,вважай,красивий!
Не казка це і не кіно,
Не просто з хмарами літаю.
А ми бурштинне п"єм вино.
Й посвяту віршем я читаю.
Лишень очима натякни,
Усим єством спішу до тебе.
В коханні душу відчини
Чарівним ангелом із неба.
Зізнаюсь,серденько,повір,
Я ще не був таким щасливим.
В твоїм цілунку стихнув вірш,
Такім солодкім і цнотливім.
Хай не не додасть сердечних мук
За те,що трапилось завчасно:
За келих той,що випав з рук
І свічку ту,що вже погасла!

Друкована книга назавжди залишиться цінністю і фактором культури

Електронна книга займе своє місце в інтелектуальному та духовному житті. Друкована книга не зникне. Людство вже переживало схожі етапи свого розвитку: коли переходило від усного слова до писемності, від писемності до друку. Але, якщо подивитись на сучасну людину, то в ній не відмерли ні усна, ні писемна, ні аудіокультура. Не відімре і друкована.

Електронна книга займе своє місце, свою нішу в інформаційній сфері, однак ще ніхто не знає, як далі все відбуватиметься. Довкола цього питання багато інсинуацій. Хтось стверджує, що вона домінуватиме, хтось каже, що в наступні десятиліття вона займе 50% читацької уваги. Але ми не знаємо, які нові технології та інформаційні продукти будуть володіти світом. Чи не станеться з електронною книгою те, що з аудіокнигою, яка швидко пережила свій пік розвитку, а зараз залишається тільки в обмеженому просторі (для дітей, людей з особливими потребами).

Ще не всі зміни у сфері інтелектуального розвитку людини, привнесені електронним читанням, достеменно пізнані і зрозумілі. Є різні позиції. Перша, що електронне читання наркотично впливає на певні центри нервової системи, в результаті чого формується інтернет-залежність; ця форма читання не включає всі центри в глибинах людської психіки. Інші стверджують, що ніяких загроз людині вона не несе. Однак привнесених ІТ-технологіями тенденцій не зупинити.

Книжкового середовища, яке було 10 років тому, вже не буде. Це однозначно. Яким буде — важко сказати, зважаючи на розвиток технологій. Друкована книга збереже себе у певних функціях, передусім — як буттєва цінність, фактор культури.

Форма книги та спосіб отримання інформації залежатимуть від того, якою буде школа через 5, 10, 20 років. Бо традиції читання формуються значною мірою в сім'ї та навчальних закладах. Важко передбачити, якою буде школа, коли туди підуть діти, які виросли в комп'ютері, і коли там будуть вчителі, яких комп'ютер не лякає.

Мультимедійне читання позбавляє спілкування з книгою інтимності. Зараз зростає інтерес до електронних підручників. Якщо це буде гарний мультимедійний додаток до текстового варіанту, щоб можна було побачити, як відбувалася Грюнвальдська битва чи битва під Берестечком або як проходять хімічні реакції, які не можна провести в кабінеті, чи почути голос Рильського, котрий читає власні вірші, то це — велике благо. Та одне не повинно замінювати інше. Бо текст, який доходить до людини з допомогою інших людей, втрачає свою первозданність, а між автором і читачем постає далеко не обов'язкова проміжна ланка.

Конкуренція між друкованими й електронними книгами існує. Якщо один продукт витісняє інший, то це є конкуренцією. Сьогодні світовий ринок друкованої книги звужується в різних країнах від 3 до 10%. Ринок електронної книги щороку майже утричі зростає.

Дуже швидко збільшуються продажі пристроїв для читання. Але є статистика, що лише 40% їх використовують. Це свідчить, що агресія продавців пристроїв для читання сильніша, ніж внутрішня потреба в них.

Діти повинні вчитися здобувати знання з книг, як олень у тундрі харч з під снігу. Адже потрібно розвивати функції мозку.

Збереження друкованої книги — питання культури суспільства. Якщо в людей не буде мотивації до читання, занепаде й електронна книга.

У майбутньому, ймовірно, весь світовий контент конкуруватиме з українським. Для молоді буде байдуже, якою мовою здобувати інформацію. І тоді українська електронна книга конкуруватиме зі світовою — вона ввійде в простір глобального споживання. А це нові можливості, виклики і проблеми.


Записала: Катерина КУНДЕЛЬСЬКА
11.02.2012 11:10
Gazeta.ua

З Днем Народження Вікторе Спиридоновичу!!!

  • 13.02.12, 00:20
 

Шановний Вікторе Спиридоновичу!

Сьогодні у Вас день Народження.

Я сердечно вітаю Вас з цим святом. 

                                   
До сотні літ без горя і журби, Від гір, від сонця, від калини, Вам благ земних з роси й води, Здоров'я, щастя, радості й тепла
Бажаю я на многії літа!
За той час, що я знаю Вас , Ви весь час показували себе достойним громадянином своєї держави, який вболіває за неї всім серцем. Своїм словом, ви доносили до нас свою біль і свою радість, свою любов і свою небайдужість до долі нашої держави, своє ставлення до кожного з нас. Ви завжди вітали нас з нашими Днями народження, вітали нас з святами  своїми чудовими віршами, які Ви писали для кожного з нас. 

   

Нестримно роки відлітають у вирій,

Та добрий для люду лишаєте слід.
То ж будьте здорові, то ж будьте щасливі,

У радості й мирі живіть много літ!

 

Дозвольте сьогодні і мені привітати Вас ,від себе особисто і від усіх Ваших друзів,

З Днем Народження!

Нехай цвітуть під небом синьооким

Ще довго-довго дні й літа,

А тиха радість, чиста і висока, Щоденно хай до хати заверта!

Бажаємо здоров'я, сонця у зеніті,

Любові, доброти і щастя повен дім, Нехай у серці розкошує літо

І соняхом квітує золотим.

Хай постійний успіх, радість і достаток

Сипляться до вас, немов вишневий цвіт,

Хай життєвий досвід творить з буднів свята,

А Господь дарує довгих-довгих літ!

 

  

Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности