хочу сюда!
 

Татьяна

27 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 26-34 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Літо

Хочу написати вірш про літо
Та не можу - якось липко.
Піт тече, западає клава
І комарик так і хоч аби його догнала.
Ось писати я вже і устала...
Знов про літо віршика не склала...
:(

ГАЙЧЕНКО В. "Християські вірші для дітей" Про блудного сина

  • 12.06.12, 11:06
            Притча про блудного сина

Мав батько багатий двох гарних синів,
Молодший схотів відділитись завчасно.
Пішов по світах та й маєток прожив,
Забувши, як в батька жилося прекрасно.

Що було - не вернеш, дарма говорить,
Щоб якось прожить - пасти свині найнявся.
Зі свинями їв, - а що ж будеш робить, -
Маєток прожив, і гріха не цурався.

Своєму він панові вже остогид,
Не стало для нього вже й свинської страви.
Який я був дурень, - заплакав навзрид, -
У батька я мав, що душа лиш бажала.

Вернувсь він до батька й йому так сказав:
Прости мене, тату, хоч я й недостойний,
Прийми хоч слугою, - сказав й заридав, -
Раби твої навіть живуть так пристойно!

Не було вже радості батьковій меж -
Зодягнув небораку, як царського сина,
Печатку на руку, сандалі теж, -
Банкет на все місто, - це ж рідна дитина.

Тут старший образивсь: чому така честь
Гультяю цьому? Я не бачив такого!
Ти ж завжди зі мною, - для тебе все єсть.
Чому зневажаєш ти брата так свого?

Він був - і пропав. І знову знайшовсь,
Помер - та воскрес, знов до мене з"явився.
Все моє - й так твоє, а що брат твій прийшов -
Душа моя рада, бо він знов відродився.

..........................

Був час, я так само без Батька блукав,
Тинявсь, як приблуда, дорогами світу.
Знайшов мене Батько, хоч й довго шукав,
Омив мене кров"ю Нового Завіту.

   21.03.2012

Вибір

  • 11.06.12, 14:09
В основу вірша покладено вираз, що чоловікам подобаються блондинки, одружуються вони на брюнетках і зраджують їм з рудоволосими:)

1.
Дівчата є різні, блондинки, брюнетки.
Небагато є скромних, в основному кокетки.
Окремий рядок це рижеволосі.
Ходять в беретах і простоволосі.

2.
Є високі й худенькі.
Є низькі і повненькі.
З коротким волоссям і довгі, гривасті.
З прямим є волоссям і трохи хвилясті.

3.
Не дуже вродливі і романтичні.
Симпатичними є, є істеричні.
Можуть бути вони як тії гетери.
Також вони можуть бути мегери.

4.
Ходять у максі, штанах і у міні.
Деякі з них пють міні-пілі.
Люблять вони там різні прикраси.
Нащо вони вам? - Та так, для окраси!

5.
Кого б оти вибрав? Наперне блондинку.
Тебе обдере як ту капустинку.
Як правило знають чого вони хочуть.
Хлопа обдурять, потім з нього регочуть.

6.
Той не дурний, він висновки робить.
Вже шури-мури він з чорною водить.
Не лиш шури-мури, але й заміж бере.
Не знає наївний кого в дім він веде!

7.
А чорна та дівка як камінь вода
Його точить потроху, вже хазяйка вона!
Той вже незнає де притулитись.
На шатенці мабуть тре було оженитись.

8.
А потім потроху, потроху, потроху.
Собі рижу знаходить, теж дівку нівроку.
А рижі дівки, то підступні гетери.
Характер у неї як в тої пантери.

9.
Ну що чоловіче, на кому спинився?
Та краще б мабуть я не родився!
Проблема велика, ну що тут казати.
Дилема, дилема, а якусь треба взяти.

04.02.2003            Тернопіль

День пам’яті Івана Франка в селі Жуків

Франко і Лепкий
     У Жуків Богдан Лепкий приїздив щороку на “ваканції”, тут він задумав або написав цілу низку віршів (цикл “Село”) та оповідань (“Мати”,“Кара”, “Небіжчик”). У Жукові молодий поет познайомився з І.Франком. Ця зустріч лишила глибокий слід в душі поета, і він не раз повертався до неї у своїх спогадах, зокрема, до полеміки між батьком і Франком з приводу вірша Корнила Устияновича “Мойсей”. Франко не поділяв захоплення цим віршем, вважав його поверховим і сказав: “Побачите, якого я колись напишу”. Пізніше вони не раз зустрічалися, Б.Лепкий написав нарис-спогад про Франка, сповнений глибокої поваги до свого славетного сучасника і вчителя.













Поділися добром!



Наснився ярмарок скорботи,
Де продавали, як товар, чесноти.
Я бачила, як продавали за грошІ
Обранці - голоси, письменники - вірші.
Як віддавали за тверду валюту
Свої тіла дівчатка-проститутки.
Як матері за пляшку чи за дозу
Своїх діток лишали на морозі.
Як, продавали, забруднивши руки в крові,
Честь нашої країни люди в формі...
Тут депутати торгувалися за місце
Біля тепленького державного коритця.
Я поривалася піти. І як пучечок світла,
Якась бабуся усміхнулася привітно.
_ Що там у вас? Кажіть хутенько!
- Добро, дитинко, - мовила старенька.
Добро? Яка ж за нього плата?
- Та так бери! Його іще багато!
Бабуся мовчки нахилилась до відра
Й набрала повні пригорщі добра.
- Бери! Не бійся! Ще візьми!
Та поділись з хорошими людьми!
--------------------------------------
...І я прокинулась. Усе поволі щезло..
Лиш на душі зосталася  полегкість.
Добра багато серед бруду й темноти.
Ділюсь з тобою! Поділись і ти!  heart

БезуМовна катастрофа в Україні

Після того, як прийняття ВРУ Закону про мовну політику в Україні ще в першому читанні одразу привітали в Росії, стало ясно для кого цей підступний гешефт вчинили регіонали - для хазяїна стараються, бо то він вже їх президент, а не якийсь там Янукович. Для цього останнього (в усіх розуміннях даного слова) всі ці події у Верховній Раді, а ще більше - збурення у регіонах України та ще саме на початку великого дійства Єврочемпіонату 2012, яке б мало прославити власне Януковича, то є досить і досить неприємна подія, але і він так само не може нічого вдіяти - Хазяїн з Кремля наказав і треба виконувати.
Давайте реально подивимось на мовну ситуацію в Україні: чи є насправді така вже нагальна потреба в прийнятті подібного мовного закону? Жодної! Однозначно! Неймовірно приниженою, затурканою і забитою якщо і є якась мова в Україні, то це саме українська, номінально державна мова, але далеко не як належить бути тому насправді функціонально. За 2 роки влади Януковича і Ко з ПРидурків відбулась тотальна русифікація навіть того невеличкого україномовного простору, який виник в держапараті та радіо- і телепросторі за 2005 - 2010 роки. І це все робилось без всякого правового обгрунтування, а навпаки всупереч всім законам включно до Конституції - просто в наглу, як то і звикли робити урки-регіонали, які наглість вважають за єдине щастя в світі. Ну що ж, панове урки-ПРидурки, якщо ви шукаєте неприємностей на власну шкуру, то швидко їх знайдете - я в цьому більш ніж певен. І мені особисто досить кумедно чути, як головні ПРидурки заявляють, що не допустять повторення подій 2004 року. Кучма так само не раз промовляв, що не допустить революції, наче хтось його про цей дозвіл став питатись. Так само і ПРидурків ми питатись не збираємось, як не будемо і повторювати все як колись мирно і чинно, тому що і найбільшому з усіх можливих добреньких і лагідних українців тепер вже ясно, що боротись тут можна тільки одним єдиним чином: «Вогнем і мечем»
Безперечно це не є щось собі простеньке і веселеньке часів Майдану, як зрозуміло, що це нацьковує народ України одне на одного огидна рука Москви, бо тільки Росії вигідно мати дестабілізацію в Україні через етнічні конфлікти за грузинським сценарієм, але якщо над народом починають настільки нагло знущатись і зраджувати його інтереси власні керівники на догоду іншій державі, то немає більше виходу з такої ситуації, як масове повстання і покара для зрадників. Всіх. Бити і гнати в три шиї як оту парламентську більшість, так і оту недолугу опозицію, що бездарно здає одну позицію за другою - нам таких захисничків не потрібно! Пошукаємо кращих!
В завершення теми хочу сказати від себе наступне: якщо до 5 червня 2012 року я змушував себе миритись з владою ПРидурків, бо то є демократична константа визнавати владу обрану на виборах, проте відтепер я цієї влади не визнаю, тому що вона діє за законами окупанта: «горе переможеним». А ми не є переможені! Ми ще подивимось, хто кого...

Богдан Гордасевич
м. Львів
06.06.2012    

А що робити нам?

Велелюдного віче, яке я сподівався застати перед будинком Львівської облдержадміністраці вранці 5 червня, не було, хоча тема прийняття Закону про мовну політику в Україні була досить актуальна, але ясно і те, що люди вже не вірять в легальну демократію в цій державі при цій владі. І я вважаю, що люди праві, тому і не нарікаю на львів’ян, які спокійно сновигали містом по своїх особистих справах. Просто в усьому стає відчутно, як визріває народний гнів, накопичується і незнати з якої причини він вибухне - то більш ніж зрозуміло. Всякому терпінню є свої межі, а коли великій нації в наглу плюють у лице зневагою до найсокровеннішого - до мови! До мови корінного народу! І хто? Зайди й перевертні, які опанували владу і вважають себе за всемогутніх зверхників над людьми! Не бувати цьому!
Суто по темі хочу навести вірш поета Мирослава Кушніра, який у 22 роки загинув у лавах УПА:

ШЕВЧЕНКО - БРАТЧИК

Задушна ніч, сліпа, безкрая,
і в пітьму вдивлене вікно.
Нависла дум криклива зграя,
морочить душу ув одно.

Братерство братнє, воля, воля...
Кого ж ви братом нарекли?
Синам жорстокого Миколи
ви дружно руку подали.

І ви ждете од них любови,
раби, підніжки, прошаки...
Нема козацької в вас крови -
сини козацькі не такі!

Не ждіть добра в собак Петрових -
обух громадою сталіть!
Бо ж не словами - кров’ю злою
нам треба волю окропить.

Задушна ніч, сліпа, безкрая,
глибінь бездонна темноти.
Буранно вітер завиває,
відносить думи у степи.

1 березня 1942 р.  

На мою думку тут поетом-бійцем більш ніж чітко визначено, що потрібно робити і чому. Тому я хочу висловитись на іншу тему, яку почув на тому ж віче серед людей, а саме, що одні казали: «То Ющенко все винуватий», - а інші відповідали: «Ні, то Юля винувата, бо взаємопоборювали одне одного, а не єднались» І ніхто і півсловом не обмовився, що вони може й обоє таки винуваті кожен по-своєму, але найбільша вина на нас всіх! Бо всі ми після перемоги Помаранчевої революції преспокійно зачали очікувати коли ж то нам мана небесна до рота посиплеться від наших зоресяйних керманичів, замість того щоб користатись сприятливим часом і активно братися до роботи, тобто перебирати владу в країні до власних рук - наших народних рук! Пригадайте, як то все було?! Хіба не фронда 2005 року Тимошенко до Ющенка розпочала відродження фактично знищеної політичної сили на чолі з Януковичем? А де ми всі були? Ми дружно голосували проти себе самих віддаючи голоси хто за «Нашу Україну», хто за БЮТ, а хто і за СПУ, і ще за цілу купку інших лженаціонал-патріотів типу Народної партії Костенка з Плющем, РУХу тощо - що то було? Демократія? Дурократія це було, тому що раз довірили владу президента України Ющенку - то й треба було того триматись! І спитати можна було б тоді конкретно з кого! Ну а так вийшло як класичне: собака на сіні, що сама його не з’їсть, але і худобу до харчу не підпускала. І винуватих нема: Гриць киває на Гаврила, а Гаврило - на Данила...
Отже хто винуватий у конфронтаційній упередженості стосунків Ющенка з Тимошенко? Виключно ми самі - виборці з націонал-патріотичного табору, які голосували один проти одного, а не проти регіоналів та комуністів. То є факт, який ніхто не зможе спростувати. Як і підступне відтягування голосів ВО «Свобода» у виборах 2008 р. під ультрапатріотичними й націоналістичними гаслами від БЮТу й НУНС  на користь Партії регіонів та комуністів - це так само потрібно пам’ятати. Це все наші з вами голоси! Наші з вами! І далі теж вибір є і буде за нами! Це не стосується одних тільки виборів - це стосується самого буденного життя кожного! Цей вибір відбувається щоденно! Ми просто не надаємо тому належної уваги і робимо в тому велику помилку. Дуже часто ми самі себе принижуємо більше, аніж це хтось інший нас принижує. Простий приклад: сучасні молоді хлопці і дівчата у Львові спілкуються поміж себе українською з величезною кількістю матюків - це хіба не самоприниження? Чому молодь не хоче сама спілкуватись чистою нормальною мовою, а вподобала зеківську говірку? Звідки це їм навіяли? Хто до того привчив? А самі так хочуть - самі! Ну хочеться їм сморід з рота випускати, тіло наколками вкривати, оголеними і розцяцькованими на людях з’являтись - хочеться! А бути вишукано вбраним з гарною мовою і поводженням вихованої людини - не хочеться! Чому? Подумайте? І дайте просту відповідь на запитання: так це нас хтось «опускає» чи ми самі себе?
Тепер повернемось до основної теми: української мови, яку грубо зневажили з боку правлячої верхівки нашої держави. Як я вже однозначно зазначав: реальної потреби в такому мовному законі немає, тому це треба сприймати виключно як образу проти української нації. Особисто я такої образи як свідомий українець, а не просто україномовний громадянин, прощати не збираюсь. Воно й раніше я дещо самостійно українізовував свій життєвий простір обираючи у читанні, музиці, перегляді телепередач тощо українське, але тепер, коли в державі на законодавчому рівні вводять мовну сегрегацію - моє рішення стає однозначним і категоричним: я, українець, живу в Українській Державі, тому якщо хтось захоче, щоб я його почув і зрозумів, то він має звертатись до мене виключно українською мовою! Все - без варіантів! Винятки в мене можуть бути до іноземців, але винятки для того й існують, щоб стверджувати правило. І мав я десь всіх сурогатомовних співвітчизників, які не володіють державною мовою, як і всю провладну державну номенклатуру з ПРидворних ПРидурків з Партії регіонів, яким не вистачає інтелекту вивчити ще одну слов’янську мову.
Ігнорування - то не війна, отже дозволити може кожен, хто забажає відстояти свою мову і державу як надбання Українського Нації. Звичайно, що я був і є проти міжнаціональної ворожнечі та проявів етноциду, але я вимагаю і маю на це повне право, щоб мову і націю корінного населення моєї держави поважали і не принижували незалежно від чисельності іншомовних зайд та перевертнів на її території. Якщо влада тупо хоче повторити експансію сербів в Хорватії, то відомо чим вона закінчилась і немає сумнівів, що і в Україні це відбудеться аналогічно, якщо далі так все піде.
Також мушу визнати, що як вихована людина, я з величезною нехітю вживаю образливі вирази, яким є у даному випадку словотвір «ПРидурки» стосовно членів Партії регіонів у Верховній Раді України, але на мою особисту думку треба бути винятково обмеженими розумово людьми, щоб так бездарно і передчасно звести наніц той величезний потенціал електорального позитиву, який би могла дати регіоналам вдало проведена акція з Єврочемпіонатом 2012. Все! Не буде тепер вам нічого від того! Нічого! Ложка вашого дьогтю вже зіпсувала цю діжку з медом. А що вже Ківалов Серьйога-підрахуй знову капітально підставив Януковича - то просто фатум якийсь для обох. Подивишся на весь цей бедлам і тільки одне що й можеш вимовити: «Ну й ПРидурки!»
Завершити свій допис хочу доповненням до закінчення одного рекламного гасла з табору ПРидурків: «... руїну подолано!» - «Тюрму збудовано!»    
Я особисто туди заселятись наміру не маю - я 30 років в «соціалістичному таборі» відбув, в зоні, що називалась СРСР або ще  як Імперія Зла. Вдруге я добровільно в тюрму не піду нізащо! Краще вмерти стоячи, чим жити на колінах! Саме це довів поет Мирослав Кушнір, а ми що не з тої породи українців? З саме тої - і доведемо це, якщо треба буде, як довелось зробити іншим перед нами.

Богдан Гордасевич
м. Львів
7 червня 2012 р.

Прошу додавати свої думки до моїх і розсилати хто де гаразд - створимо хвилю українського гонору!

94%, 72 голоса

4%, 3 голоса

3%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Лист-вірш, написаний мною 07.10.90 року...

  • 05.06.12, 16:44

Присвячується  Л.В.Д.                                                                                                                                              Написаний   07.10.1990 року

                 Лист - відповідь…

Раніше я сміялася з людей,

Що вірили в кохання,

Тепер – не смію…

Раніше вміла вірити в слова,

Що кажуть лиш одній,

Тепер – не вмію…

Дивлюсь на фотографії, листи

Твої – не плачу.

В них посмішку твою збентежену

Я бачу.

Карбую в памяті своїй слова,

Що прочитала щойно

Й не вірю я очам своїм,

І серцю важко, тоскно й «больно».

О, не за те мені так важко,

Що щасливий ти,

О, ні – я рада…

Лиш прикро, що так просто, «без гризи»

Мене запрошуєш ти,

Як знайому, просто, правда???

Давно переконалась я ,

Що в світі є акторська гра,

Що люди всі актори…

Були і в мене головні там ролі.

Та я не знала, що робила боляче комусь,

Що інколи ламала долі.

Лише тепер я каюсь і клянусь,

Що не зроблю нікому зла віднині,

Щоби ніхто не пережив того,

Що я переживаю нині…

Тобі ж бажаю щастя я довіку,

Багатства море, радості без ліку.

Кохай і будь коханим все життя.

Будь вірним й справедливим.

Ти знай, що тимчасовим наше є буття,

Будь в ньому бажаним комусь і милим.

Як не забув мене ти, -

То забудь.

Тебе ж дозволь не забувати.

Як любить своїх діток рідна мати,

Дозволь всі спогади свої плекати і не відпускати…

 

 

Русалчин день (частина ІІІ)

Так вже задався цей день! Спочатку просто інформаційна сводка про наші староруські традиції , потім про мій душевний стан... А потім я по Харкову, майже як русалка, попливла на зустріч... Море було Кацарськимomg ,це вулиця в центрі Харкова(відео додається). Мені прийшлося з трьох дорог вертати аби добратися до пункту Б з пункту А. До речі, це район ЮЖД. По дорозі, тобто вниз по течії Новий вірш випав у калюжу-море і булькнув: "Море хвилюється раз Море хвилюється два Море хвилюється три До Євро  чотири дніapplause "

Яке велике щастя — вірити!

Катерина Мандрик-Куйбіда. Благослови вогнем. Видання 2-ге, доповнене. Літопис. Львів. — 2010.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України

І любити. Бо віра вирощується-визріває на любові до Бога, до родини, до рідного краю — Батьківщини. Віра наповнює людину особливою енергією самозбереження в нелюдських умовах існування і водночас запалює вогнем вибухової самопожертви. Це і є та мить фатальної готовності покласти своє життя на олтар віри. Я чую силу спротиву до болю, Яка мене наповнює ущерть: Або здобудеш вимріяну волю, Або достойну вигадаєш смерть! Цим вистражданим, вибореним ідейно-світоглядним кредо керувалася авторка вірша “Благослови вогнем, а не словами…”, зв’язкова УПА Катерина Мандрик-Куйбіда, в долі якої боротьба за волю України і творчість не лише поєдналися органічно, а й взаємно стимулювали. Але як тоді зрозуміти ці перші рядки цитованого вірша, заперечать мені, у яких вогонь жертовної боротьби начебто протиставляється слову? Насправді якогось активного протистояння слова і діла, боротьби і творчості в поглядах і долі Катерини Мандрик нема. Є лише засторога не приховувати за патріотичними гаслами і клятвенними запевненнями свого відсторонення від активних дій, осуд будь-яких спроб уникнення особистої відповідальності за долю рідного краю, за розпросторення національно-визвольної боротьби. Згодом у “Повчанні дітям” вона образно виповість роль та значущість рідної мови, українського слова в національному прозрінні кожної людини, в єднанні нашого народу на шляху до творення Соборної України. Тільки тоді буде праведною така дорога, яка Вимощена Словом До людей і Бога… Що стосується вірша “Благослови вогнем…”, написаного 1946 року, коли її батька енкаведисти два місяці немилосердно били в Болехівській тюрмі, всередині все повідбивали і нарешті, нічого не вивідавши, відпустили помирати додому, тоді чи не вперше Катерина пережила глибоке трагічне потрясіння. Власного дому, своєї хати сім’я Михайла Мандрика вже на той час не мала — помирав покалічений чоловік у чужих людей. Молода дівчина із жахом і ненавистю пережила цю трагічну подію, бо побачила, до якої жорстокості доходять совєтські окупанти, намагаючись приборкати дух і волю її народу. Того ж 1946 року влітку Катерині у сні явився Ісус Христос і провістив: “Я закликав людей, щоб покаялися, щоб молилися, а ти, дитино, пам’ятай, що тепер 46 рік, а ти, дитино, за 4 роки в 50 році будеш на страшному суді”. І всі ці чотири роки, коли зв’язкова УПА опікувалася повстанцями — лікувала і доглядала поранених, прала їхній одяг, приносила їжу, переводила через гори, доставляла повідомлення, ходила в розвідку, вона думала, що ж станеться провіщеного 1950 року. І таки настав цей страшний суд — 25 жовтня 1950 року Катерину Мандрик заарештувало районне МГБ і лише через 14 років — після страшних тортур, нелюдських знущань, непосильних робіт і жахливих поневірянь по сталінських концтаборах вона 1964 року повернеться в Україну. Повернеться інвалідом другої групи. Випробування вогнем самопожертви розпочалося не 1946 року — значно раніше, коли Катерині йшов вісімнадцятий рік і вона долучилася до національно-визвольного руху. Тоді ж відчула смак образного слова і бажання виповісти свої думки й переживання у віршах. Почуття, роздуми прагнуть вивільнення і образного вивершення — шукають відповідної форми, в якій могли б віднайти своє художнє довершення. Приходять у її рідний край “другі совєти” — окупанти в тозі визволителів від гітлерівського нацизму, але для Катерини, як і для десятків тисяч молодих українських патріотів це “визволення” швидко унаочнюється жахливими репресіями і жорстоким придушенням національно-визвольного опору. Катерина Мандрик з особливою емоційною чутливістю реагує на носіїв “кривавих ідеалів”, відчуває непогамовну потребу боротися, помщатися за смерть своїх односельчан і вояків УПА і боронити свою Україну. Злоби кривавої пророки, Що вивергають з горла смерть, Ви тут пробудете допоки Ми гнівом сповнимося вщерть.

Переінакшить нашу вдачу Не вдасться, нелюди, і вам. Ми збережем любов гарячу І вірність нашим корогвам! Цей вірш 1945 року “Криваві ваші ідеали…” — своєрідна клятва молодої патріотки, яка у Великий День Воскресіння Христового посвячує себе на жертовну боротьбу з радянським окупантом, благословляючи себе на очищення вогнем оновлення на найвищій хвилі героїчної самопожертви. Великий День. Урочі дзвони Наш дух здіймають до небес. Ми Україну обороним! Христос Воскрес! Христос Воскрес! Це емоційне наповнення свого духу вірою в переможність визвольної боротьби є запорукою перенесення всіх випробувань на жорстоких перевалах долі. Для молодої повстанки совєтський окупант — руйнач духу, та агресивна сила, яка намагається передусім розхитати духовні основи нації, ослабити і впокорити національний дух, зруйнувати моральні устої українського народу. Вірш “Руйначі духу”, написаний 1947 року, вражає символічно-алегоричною наповненістю та ідейно-викривальною спрямованістю. Молода поетка виходить на горизонт мислення і поведінки радянського агресора, який у божевільному замірі підпорядкувати собі увесь світ шаленіє від всевладності та грандіозності майбутніх перемог. Катерина Мандрик-Куйбіда цей революційно-агресивний сказ, спричинений прагненням доконати весь світ, порівнює з настанням глобальної зими, планетарного обледеніння, що загрожує зникненням усього живого на землі. Уже в цих ранніх поезіях вбачається поетичний дар, який тяжіє до метафоричного і символічного оприявлення особистісних візій, вражень, уявлень, роздумів… Зримо проступає в її поезіях естетична емансипація яскравої в своїх творчих замірах індивідуальності. Це поривання до творчого самоздійснення Катерина Мандрик не приховує: Україно, серцю мила, Пісне неба і народу — Відчуваю: пружать крила, Я готова до польоту. (“Вслухаючись у ніч”) Образне слово виступає в її внутрішній потребі естетичної емансипації визначальним засобом. І чим активніше Катерина Мандрик втягується в боротьбу УПА за національне звільнення, тим виразніше проступає в її поезіях публіцистичний струмінь, тим потужнішим стає громадянський пафос і патріотичний голос. Ми можемо нині лише гадати, скільки поезій, що народжувалися під час лісових переведень повстанців чи дорогою зі Львова до Комі АРСР у худоб’ячому вагоні, чи в холодні ночі в бараках під землею, не вилилося на папір, забулося-не запам’яталося, скільки образів на знайшло своєї поетичної форми — хіба в таких немилосердно важких для виживання умовах було до творчої праці? Але якщо судити по віршах, які не мають дат написання, то неминуче утвердиться думка, що Катерина Мандрик-Куйбіда була настільки глибоко “заряджена” на образне мислення, що навіть на пограниччі життя і смерті в її свідомості пульсували естетичні почуття. Катерина Мандрик-Куйбіда — надзвичайно емоційно чутлива натура, від природи наділена даром провидіти. Трагічне потрясіння чи, точніше, усвідомлення-передчуття трагічної колізії настільки глибинно проникає в її душу, в її почуття і переживання, що вона набуває дару особливого чуттєвого пізнання. Її уява настільки ефективно активізується, що виявляє здатність викликати з ірреального світу образи Ісуса Христа, Матінки Божої Гошівської, не відчувати болю, коли її катували слідчі, нічого не боятися — “ні своїх катів, ні знущань, ні найтяжчого вироку”. Треба було мати таку духовну силу, щоб усвідомити й переконати себе, що віднині її Ангелом Хранителем є Матір Божа Гошівська. “Так воно і сталося: з молитвою до Бога я стійко переносила всі нелюдські умови пересилок і концтаборів. Молитва до Бога допомогла пройти мені через всі муки комуністичного пекла знущань”, — згадуватиме на схилі свого страдницького життя Катерина Мандрик-Куйбіда. Очевидно, що ця мужня, духовно зріла, релігійно свідома жінка пройшла-пережила катарсичну ідентифікацію — трагічні потрясіння спричинили вивільнення її душі, завдяки чому її душа відновила свободу. А це можливо за умови інтенсивної духовної роботи. Згадаймо долю Василя Стуса, його внутрішню боротьбу за звільнення власної душі від будь-якої скверни і набуття повної духовної свободи в умовах тотальної фізичної несвободи. Сама Катерина Мандрик-Куйбіда згодом наголошувала: “За цих нелюдських обставин виникала особлива потреба в інтенсивному духовному житті. Лише воно тримало тебе людиною попри намагання системи перетворити кожного на тварину, яка живе тільки інстинктами. Глибокі релігійні переживання, пошук сенсу саме в такому табірному житті, обов’язок продовжувати боротьбу в нових умовах, звернення до творчості дозволяло в’язням зберегти себе і вижити”. Дивовижне, захоплююче враження справляє героїчне життя і духовний світ Катерини Мандрик-Куйбіди! Рідкісне поєднання самопожертви в боротьбі за волю Батьківщини і творчої самореалізації. Ця мужня патріотка України зуміла породити і виплекати в своїй душі свободу. Свободу вибору свого місця в національно-визвольній боротьбі та свободу творчого самоздійснення. То як не захоплюватися цією героїнею, її боротьбою за віру, за свободу рідного народу, а отже, і за свободу його слова, як не побачити в її долі волю Божого Провидіння?!

6–7 вересня 2011 р.

Джерело

Чоловікам, не вартим цих рядків



Проходять, тануть силуети
В туманній вечоровій млі.
Як за минулим смутки і жалі,
Лишаються вірші-сонети.

Чоловіки, не варті цих рядків...
Виполюю любові грядку.
І, може, на велику згадку
Зерно засію нових почуттів.

Не буде там міжряддів і рядків,
А виросте красива жовта квітка -
Чи соняшник, чи лагідна нагідка ,
Але не буде більше будяків.
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности