хочу сюда!
 

Анна

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Я звикла до дощу (переспів вірша anlma)

http://blog.i.ua/community/53/1096464/

Срібних крапельок терпкість
П'ють гілки руді, обважнілі.
Позабута солодка легкість
Нагадує  схлип породілі.
Мені бАйдуже вже до дощу, 
Хилить до сну монотонність.
На щоденну  мою суєту
Не дуже схожа бездонність.

Вода крізь щілИни асфальту
Проводжає потоки холодні.
У води не буває 
"завтра",
Ні "вчора" нема, ні "сьогодні"...
У бажанні піймать швидкоплинність
До спітнілого скла  доторкаюсь.
Небу сон загадавши, в невинність
Своїх мрій і бажань  поринаю.


Везучий прогульник в міській раді, а старанна відмінниця з тацею

  • 07.10.12, 20:41

Декалогжурналіста

або

Везучийпрогульник в міській раді,

а старанна відмінниця з тацею

 

 

Чомусь ужене викликає здивування фраза: «Та ось, закінчив(ла) навчання, в пошукахроботи..». Жодного прояву неприпустимості, суцільне сприйняття «як є», кожнийтретій випадок – обурення, відчай, і в результаті один на півсотні – пропозиціяроботи за професією(без уточнень на «через знайомих» і «довелося посприяти»)…

 

«Що у в тебе там на журфаці? Пари хоч якісь є?» -цитата із приватної розмови з нещодавнім випускником мого факультету. Бачу наобличчі саркастичну, але водночас і співчутливу посмішку, відповідаю йомувзаємністю. «Все ясно», - хоча можна було обійтися і без цього. Він знає.

Він знає, що досягнути успіхів у працевлаштуванніопісля закінчення навчання(у моєму і його випадку – факультету журналістики)знайти роботу, ба більше – хотіти працювати за спеціальністю - досить важко. Яб сказала, опираючись на розповіді і слідкуючи за становищем багатьох друзів ізнайомих, практично неможливо. Все ж повернуся до життєвого досвіду могоприятеля, котрий опісля навчання (якщо цей процес «здобуття освіти» можна такназвати), завдячуючи своїй комунікабельності та недаремному дружелюбству,очолив прес-службу однієї із політичних партій Львова.

Тож, опираючись на розповідь із життя могознайомого «як я закінчив ВИШ і навіщо він був потрібен», а також спогади зрозмов друзів, вимальовується тезовий план, так званий «Декалогжурналіста-початківця», довідничок-путівничок по життю «Через терни, та й вредакцію/радіо/ТБ».

Я повинен(а):

·       Бути везучим(ою) людиною і вірити у свою неперевершенузатребуваність на ринку праці;

·       Багато говорити, багато спати, але вправнодоводити(див.перше словосполучення), що ти мав(ла) на це повне право і про цейдеться у Конституції;

·       Щодня розширювати коло своїх знайомих, мило посміхатисявикладачам(а інколи і ректорові/декану/замісникам);

·       Старанно і безкоштовно уміти списувати або ж простокрасти домашні завдання;

·       Купувати книжки у викладачів(їхньогоавторства,безперечно);

·       Мати сестру на «ZIKу», брата у «Високому замку» і вуйка на «ЛЮКСі»;

·       Знати, де роблять липові медичні довідки;

·       Проходити практику виключно в районній газеті місцевогорівня(з власного досвіду – практика після першого курсу на ТОВ «Новий канал»міста Києва оцінюється в 70 балів у заліковці);

·       Відвідувати пари Б.С.Тихолоза;

·       У разі потреби мати мобільні телефони усіх викладачів;

·       Писати вірші, прозу, жити не у Львові;

·       Проявляти себе як людину, котра переймається проблемамифакультету і робити(вдавати) мізерні успіхи у їх вирішенні;

·       Мати привабливу зовнішність, ще краще – бути чоловічоїстаті;

·       Показувати своє непереборне бажання творити у галузіжурналістики і во благо народу;

·       Відвідувати приватні уроки викладачів;

·       Мати знайомих із старших курсів, котрі передадуть тобіусі свої напрацювання, а ТИ розумно їх використаєш(або ж просто відредагуєш іроздрукуєш титульну сторінку);

·       Бути сином мера Винників(нехай правильно зрозуміє іпробачить мене одногрупник);

·       Любити бути у центрі уваги і старанно перемивати усімкісточки;

·       І найголовніше – щодня, за будь-якої можливості нарікатина неорганізованість, безвідповідальність і тупість(цитую!) нашого факультету.

Це далеко не все, але почутеіншими і пережите особисто дає приблизне розуміння перспективи успішногопрацевлаштування. Як казав мій вищезгаданий знайомий: «Потрібні знайомства ізв*язки – ось що і, напевне, єдине дає факультет журналістики. Користуйсямоментом! Бери максимум».

Що робити студенту на роздоріжжіперед вибором – курси перукаря/повара/масажиста чи «поки попрацюю офіціантом»,або все ж таки – шукати за професією(лише запитання – рік,два?). Прикро, алезапитання риторичне. Та й Декалог рік у рік змінюється(міняються викладачі,інколи керівництво.  Не можу не додати, що бувають і виключення(їхкількість можна було і перерахувати, але обійдемося без імен).

Що ж, студентам журФаку –наснаги, терпіння, мудрості і хорошого почуття гумору, а викладачам – успішногопродажу книжок і прибутку. А особисто читачу цієї статті – побажання, аби вимали розум дивитися в очі колишній одногрупниці(ку) сидячи за столиком піцерії, а не ховати їх у нещодавно власноруч вимитий посуд із рештками недоїдків.

 

Олександр Македонський ...?

  • 05.10.12, 10:04
З Інтернету: огляд польських медіа [для власного навчання]
Agnieszka Krzemiska 30 padziernika 2010 Aleksander. Wielki znak zapytania.

Олександр. Великий знак запитання.
Олександр Македонський – пиятик, гомосексуаліст, недолюдок, але при тому геніальний стратег і політик. Крим загадки смерті про нього знаємо усе. Тільки – чи





В червонім намисті горобина молилась





Красною кистью Рябина зажглась. Падали листья. Я родилась.

Спорили сотни Колоколов. День был субботний: Иоанн Богослов.

Мне и доныне Хочется грызть Жаркой рябины Горькую кисть.

 Переспів вірша М. Цветаєвої

                       В червонім намисті
                       Горобина молилась.
                       Падало листя -
                       Я народилась.

                      Сперечалися сотні
                      Дзвонів-основ.
                      День був суботній,
                      Іоанн Богослов.

                      Хочу й сьогодні
                      Притиснуть до лона
                      Горобини гіркої
                      Пишнії грона.



У пам’ять вічним патріотам

  • 03.10.12, 00:18

Куди, всі зникли патріоти?

Чому,так мало їх тепер.

Народу хочеться свободи:

Свобода – час, а час завмер.


Де той «Кобзар», що добував

Крізь кров і піт нам кращу долю?

Де «Каменяр», що гартував

Нашу свідомість, дух та волю?

 

Де Українка, що була

Перлиною вкраїнського народу?

Де всі герої, що жили,

Та всі повстанці за свободу? 

   

Вони страждали через нас,

Та навіть хворі і голодні

Творили… Навіть в час,

                       Коли в Сибіру дні холодні.                      


Я не пишу цей вірш усім,

Тим більше, не пишу «істотам»…

А з неба дощ, а в небі грім,

У пам’ять вічним патріотам.

Трохи з моєї творчості)

  • 02.10.12, 23:11
Кожна людина талановита по своєму, є митці, драматурги, художники, музиканти, фольклористи, та інші. Своє захоплення я не вважаю наслідком таланту, але всеж зв*язати пару слів в рими та за змістом я вмію. Я не поет, а лише людина яка пише вірші. Та все ж пишу для вас - українські дівчата; для тебе - народе; для тієї мальовничої місцевості, яку я гордо називаю СВОЄЮ, БОГОМ ДАННОЮ ЗЕМЛЕЮ! 

Ода светрику (гумор)



Примітка:  вірш на шедевр не претендує)


В оцю жовтневу днину
Так холодно без тебе,
Мій светрику єдиний,
Блакитний, наче небо...

Теплом від кашеміру
Мене ти зігрівав,
А взимку так безмірно
І ніжно обіймав...

Лишився на світлинах,
Де я й мій друг-електрик..
Бо міль нещадно згризла
Тебе, мій любий светрик...


tears tearstears tearstears tears

_Примхлива Рима_

  • 01.10.12, 14:04
Я не знайомий особисто із Хореєм,
Признаюсь чесно, з Ямбом дружби не веду
Лиш час від часу, Рима стукає у двері
Ми радо разом, розганяємо нудьгу.
Вона диктує, я пишу...
І додаю ще інколи свої слова
Її прошу, приходь у день частіше
А не в ночі, коли відпочиває голова.
Примхлива дама, робить те що хоче
Заплющу очі, Рима тут як тут
І починає заповзято диктувати
"Вставай, вставай, про міцний сон забудь!".
Отак у примусовому порядку
Творю свої вірші я у ночі
Вона зникає у ранковім, першім світлі
Летить у простір в промені зорі.
Горіло світло одиноко у віконці
А навкруги, розлилась тишина
Чорнильний слід у буквах на папері 
Від втоми похилилась голова...

_Байдужа Тінь_

  • 01.10.12, 13:08
Ні сліз, ні відчаю, ні болю...
Ні сліду давнього жалю
І все шепоче, що люблю...
Ні вірші, ні пісні і не друзі
Рятунком стати не змогли
Кидаюся в обійми тузі
Лише на мить стежки звели
А крила вже понесли в небо
А очі мрією блищать
І сяють щастям... Та не в тебе...
Твої завжди... Завжди мовчать...
Не страшно пір"я розгубити
Скотитись в прірву, у глибінь
А страшно жити, далі жити
Вдивлятися в байдужу тінь...
Очей... Вдивлятися - п"яніти
І усе більше день за днем
До божевілля... Так горіти...
Шаленим пристрасним вогнем

_Я Хочу В Пекло_

  • 27.09.12, 15:32

Я хочу в Пекло...
Так, не в Рай
Цього свідомо я бажаю
Бо там насправді...
Врешті...
Край...
Не косять там
Брудних врожаїв,
Не перекочують в смолі,
Ні слів...
Ні намірів...
Ні дії...
Всі мертві й водночас живі
Убивці, брехуни, злодії...
Ми грішні - аксіомна суть
Навіщо голосіння протилежне?
В церквах на тацю гріш несуть
Аж смішно: Бездуховні лежні...
Пече у Пеклі... Ох пече...
По лаві шлях - не людські муки
Я хочу в Пекло...
Лиш одне...
Ваганням серце все ще крає...
Чи Чорт не прожене мене
Вірші читаючи
До раю...