хочу сюда!
 

Нина

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Искать

Поиск заметок «вірші»

Говорите: я не люблю Вкраїну



Говорите, що не люблю Вкраїну,
Бо вірші лиш пишу про очі її сині,
З жалем оспівую її  давно минуле,
І лиш малюю образи й картини?

А хто, скажіте,  судді всеочисні,
Що знають те, якою має бути
Ота любов до рідної Вітчизни,
Що світом і людьми  забута?

І на яких  аптечних точних терезах
Ви важите, чия любов міцніша?
В того не вистачає двадцять грам,
У іншого вона на двісті більша?

У кожного із нас своя Вітчизна,
І кожний віддає свої  тривоги і жалі.
Можливо, теж її люблю безмірно,
Хоча б тому, що я живу на цій землі.

Не соромно сказати принагідно,
Що не покинула її в часи скорботи.
Що сію в  віршах слово рідне
І на сьогодні виховала роту патріотів.

Але не ждіть мене на барикадах,
Я не бажаю буть ні там, ні тут.
Для цього є чоловіки, вважаю,
Захисники. Жінки ж терпляче ждуть.

Не хочу бути лялькою із глини,
Щоб мною керували карлики і блазні.
Так, я пишу про Батьківщини очі сині.
А чи люблю її - я говорить  не стану!

                                         
                           

Коли світ поринає в пітьму



Коли світ поринає в пітьму,
Наступає божественна тиша,
Місяць зірку вмикає ясну
І вірші закоханим пише.

Допоки  годинник всесвітній
Хвилини рахує на пальцях,
Рядочки кладе місяць світлий,
Неначе стіжочки на п'яльцях.

Гаптує,не в силі спинитись,
Одвічний кохання буквар.
Лягають зірки-дивоквіти
На ніжний небесний муар.

Ми вкупі з тобою, коханий,
Вглядаючись в зорі німі,
Чи  то вірші у небі читаєм,
Чи то зорі рахуєм в пітьмі.

Вірш.

Я живу по принципу простому,

Все, що можна - відклади на завтра,

І тоді пізнаеш ціну тому,

Що важливе, а що так, примара.



Всі навколо думають - я кіт,

Все валяюсь і нічого не роблю,

Та медитативний мій політ,

Тяжка праця, так от я творю.



Я хотів би бути, як вони,

Щоб без роздумів спокійно існувати,

Щоб не мріяти, не відчувать вини,

Не боротися і не кохати...



Але це бездумне існування,

Для тепличних клонів без коріння,

Що життя без радості пізнавання?

Що таке життя без просвітління?

Вірш.

  • 09.07.12, 21:49
Я сьогодні посварився із останнім другом,

Та й не другом, так знайомим, але всетаки...

Остаточно залишився як циган за порогом,

Ніч і вітер, дощ ще прийде, сестра і брати.



В душі вітер хай гуляе, аби не мороз,

Дощ самотніх не полише, потім прийде ніч,

Обійме і прошепоче мені в вухо щось,

У пустелі лиш твій голос, тож його і клич.

Відлетіла Муза




  Ілюстрація  до вірша - Delta357,
       якій безмежно вдячна


Білим  птахом, стомлена,  мила,
Махнула крильми   - й полетіла...
Музо моя, чарівнице  зваблива,
Що ж з тобою я, люба,  зробила?

Заставляла писати, а ти не хотіла.
Ти казала: серденько боліло...
Я цькувала тебе, білу птицю,
На ворон, на гієн, на лисицю...

А ти прагнула затишку в хату,
Друзів щирих хотіла багато...
Нащо ж я тебе, чисту птаху,
Заставляла в болотах купатись?

У калюжах липких ніжки мити,
Брудну воду з колодязя пити?
Бідна музо моя легкокрила,
Ти не стрималась - і полетіла!

Десь до моря, де хвилі сині,
Де водиця студена, а птиці красиві.
Будеш з чистого пити джерельця,
Будеш вірші писати  із  серця....

Вірш.

  • 09.07.12, 11:55
Надіюсь зможу я колись,

Забути все і жить відкрито,

Вперед дивитись сміючись,

Мені б лиш пережити літо.


І нові витинанки з слів,

Із оптимізмом лиш творити,

Я відчуваю цей порив,

Мені б лиш літо пережити.


Я буду мудрий та обачний,

І відмовлятись, як налито,

І буду долі дуже вдячний,

Якщо переживу це літо.

Що залишається, коли не залишається нічого? Улюблені вірші.

  • 09.07.12, 00:46
Уж сколько их упало в эту бездну,
Разверстую вдали!
Настанет день, когда и я исчезну
С поверхности земли.

Застынет все, что пело и боролось,
Сияло и рвалось:
И зелень глаз моих, и нежный голос,
И золото волос.

И будет жизнь с ее насущным хлебом,
С забывчивостью дня.
И будет все — как будто бы под небом
И не было меня!

Изменчивой, как дети, в каждой мине
И так недолго злой,
Любившей час, когда дрова в камине
Становятся золой,

Виолончель и кавалькады в чаще,
И колокол в селе...
— Меня, такой живой и настоящей
На ласковой земле!

— К вам всем, — что мне, ни в чем не знавшей меры,
Чужие и свои?!
Я обращаюсь с требованьем веры
И с просьбой о любви.

И день и ночь, и письменно и устно:
За правду да и нет,
За то, что мне так часто — слишком грустно
И только двадцать лет,

За то, что мне — прямая неизбежность —
Прощение обид,
За всю мою безудержную нежность
И слишком гордый вид,

За быстроту стремительных событий,
За правду, за игру...
— Послушайте! — Еще меня любите
За то, что я умру.

М. Цветаева

В лісах під Ковелем. Релігійний табір

Занесло мене, майже атеїста, в релігійний табір. Такого екстриму в мене ще не було, більше в подібні місця я не поїду! Але почну з позитивних моментів :)
В перше в житті я спав в туристичній палатці, відчуття класні! З вигляду маленька палатка, в середині виявилася досить просторою, нас спало троє і тісно не було, ну правда та палатка і була розрахована на трьох людей. Я навіть захотів собі купити таку, прикольна річ! Правда потім мене мене переселили в шалаш накритий якоюсь не зрозумілою плівкою, в результаті в день там було немов в сауні.
Дуже дивно було спостерігати за віруючими. Мені, як людині далекої від релігії тим паче від євангелістів (а це були саме вони), були досить дикі їхні "порядки". Наприклад їхня молодь не хвалиться тим хто більше випив або в кого було більше сексуальних партнерів, вони хваляться тим хто більше разів прочитав біблію і потім ще й перевіряють один одного на знання віршів з біблії. Вони зовсім не слухають музики, тобто вони слухають але виключно свою, християнську. І навіть Джаз для них це музика диявола, не рахуючи вже рок чи реп. А психологів вони називають слабкими людьми. А ще, якби всі Українці стали євангелістами, ми б перегнали Китай за чисельністю населення! Майже в всіх з ким я спілкувався, в сім'ї є по 8 - 12 рідних братів і сестер! Бідні їхні жінки, вони там ніби конвеєр для виготовлення дітей. 
Найбільше не сподобалося те, що вони нагло намагаються привести в свою віру всіх людей які  були в таборі. Я там пробув всього 3 дні з 10. Загалом, ну їх нафіг! Жаль лише що подібні табори не організовує держава або якісь громадські організації, чи православна церква... Табір реально класний, аби не релігія!  
Ще забув до писати. Дівчата в них страшні і якісь  стрьомні, одна тьола кінчила 9 клас а виглядає на всі 18, я так і не дізнавася скільки їй років. Я втік звіти на третій день, хоча мав бути 10. 150 грн правда трохи шкода...

Я йшла до тебе...

Я йшла до тебе в серці і в віршах

Між сяйвом місячним Чумацьким шляхом.

Тебе я малювала в своїх снах,

Нестримно линула до тебе синім птахом.

 

Я серцем завжди знала, що ти є,

Хоча в житті своїм не раз зблукала.

В моїй душі цвіло ім’я твоє,

Між терням долі воно пагони пускало.

 

До тебе йшла дорогами життя,

На них і біль, і радість зустрічала.

За кроком крок ступала в майбуття,

І погляд твій серед зірок шукала.

 

Зустрілись наші душі в небесах,

Десь на кордоні поміж простором і часом.

Ми подолали цей важкий тернистий шлях

Для того, щоб назАвжди бути разом.