25 січня 2008 року..

ЛЮБОВНИЙ ЛИСТ

Високошановна Дівчино!

Я щасливий повідомити Вам, що я закохався у Вас у вівторок, першого дня серпня місяця дві тисячі шостого року.

Очікується, що наш любовний зв'язок буде підданий випробному терміну протягом трьох місяців і, у залежності від ступеня досягнутої сумісності, може стати постійним. Безумовно, після закінчення випробного терміну, піде тривала підготовка до встановлення тісних стосунків, а також будуть застосовані схеми оцінки установлених стосунків, що повинно завершитися просуванням у статусі - з коханця в чоловіка і жінку.

Витрати на каву і розваги спочатку мають бути розділені між нами в рівних частках. Пізніше, ґрунтуючись на оцінці Вашого поводження, я, можливо, візьму на себе більшу частину витрат.

Люб'язно прошу Вас дати відповідь протягом 30 днів з моменту одержання цього листа. Інакше ця пропозиція стане недійсною без додаткового повідомлення про це, і я почну розглядати інші кандидатури.

Також дана пропозиція утрачає свою силу у випадку настання непередбачених обставин нездоланної сили, що можуть перешкодити здійсненню даної пропозиції. До таких, зокрема, але, не обмежуючись цим, відносяться: воєнні дії, стихійні лиха, законодавчі акти, дії органів внутрішніх справ, національної безпеки і збройних сил, цілеспрямовані ворожі дії Ваших колишніх партнерів.

    Також дана пропозиція і будь-які дії, початі в зв'язку з нею у майбутньому, будуть визнані недійсними у випадку порушення Вами заявлених у ході вищезазначеної зустрічі зобов'язань і гарантій, до яких, зокрема й у першу чергу, відносяться:

       1. Ви   жодного   разу   не   були заміжньою.

       2. Ви допускаєте форсування з мого боку    подій    цілком    визначеного характеру.

       3. Ви    не   заперечуєте    проти санкціонованого        поділу        моїх сексуальних  здібностей  з  іншими особами жіночої статі.

   Я був би щасливий, якби у випадку Вашого небажання прийняти дану пропозицію Ви передали цей лист Вашій сестрі.

   Заздалегідь дякую.

   Щиро Ваш.

   Молодий Юнак.

От побачив в блозі у одного "москвоненависника" (Роман -Сергійович "Абрамович"), здивувало, я не вважаю себе прихильником політики східної країни, але собі дозволити так образити керівників московії не можу. А от українофоби з дурістю прирівняли його до чотириногих, ще й на показ виставляють своє невігластво. Навіть українофобський сайт (великими буквами на картинці), з якого здерли фото можна спокійно подавати в суд за образу честі й гідності східного керманича. Дійсно порівняння досить неприємні, тим більше від своїх, від українофобів. 

ПІд картинкою надпис "Однодумці пишуть листа Пукіну" і як тепер можна назвати адресата цього листа?

- Ох…да как может быть здоровье, если… всю ночь не спала… опять…

- А что такое?

- Да из-за внука. Он химию не знает совсем. Говорю дочери: наймите репетитора! Как можно в наше время не знать химию?

- А она?

- Она, как всегда. Накричала на меня, чтобы не лезла в жизнь внука… да если бы только химия…

- Слушай, он же у тебя учится в музучилище. Зачем ему химия?

- Ну, ты даешь! Как это зачем? Все предметы надо знать… и знать хорошо! А как же может быть иначе? А вот дочка так не считает. А в воспитании надо всем быть заодно! Дочка вообще никакая мать. Кормит мужа и сына одними сосисками. И одеваются все в семье ужасно, вкуса – ноль. Внук сузил джинсы и ходит в них, как глист. Ноги худые, страшные. Сережку в ухо засунул какую-то, как болт. А недавно… это вообще! Нашел у меня какую-то ужасную футболку, я ее положила, чтобы выбросить, а он говорит: бабуль, это суперская вещь. Постирал и носит! Кошмар! Я ее покупала в секонде для дачи, в ней грядки полола… а дочка ходит в обтянутых лосинах, а ведь взрослая женщина уже. Мне перед соседями стыдно!

- Да, у них своя мода, что мы можем сделать…

- Плохо то, что не хотят слушать человека, который имеет жизненный опыт и знает, как лучше. Я ведь хочу им только добра. А слышу в ответ постоянно: мама, не вмешивайся. Говорю дочери: ты должна сына контролировать, у него гормоны, у него желание испытать неизведанное. Вдруг на наркотики подсядет? И что тогда?

- Да, у музыкантов это часто.

За роялем сидел молодой человек, худощавый и чуть бледный от волнения. Это был его первый серьезный концерт. Зал был невелик, но полон. Да и не могут быть огромными залы, где звучит вечная классика.

Молодой человек был не в узких джинсах, которые ему так не шли, по мнению бабушки.  Все было, как принято на таких мероприятиях – галстук-бабочка, концертный костюм. Узкие кисти молодого пианиста на миг замерли над клавишами…  и… зазвучал Лист…

Бабушка сидела в зале, полу прикрыв от волнения глаза. И не пыталась вытирать слезы… Какая чудесная музыка…

Лист… Интересно, он тоже не учил химию?

© Copyright: Ирина Лазур, 2015
Свидетельство о публикации №215050401495

Получил такое письмо от своих читателей. Делюсь с вами.
Про медицину: в Симферополе родственница пошла в больницу по причине плохого самочувствия. Отстояла очередь за талоном к терапевту. Пришла под кабинет и отсидела там в очереди 2 часа. Пришла к терапевту в кабинет и начала рассказывать о своих симптомах. Все это время врач сидела и заполняла документ А4 — данные о пациенте – снилсы – х@илсы и т.д. В итоге, сказала, что она отправила бы ее сдать анализ мочи, но в Крыму нет лакмусовых бумажек, поэтому в больницах этот анализ не делают + на анализ крови (развернутый), но у них очередь до конца марта и ждать столько смысла нет, ведь понять, что происходит в организме надо уже сейчас. Выход нашелся — частная клиника: анализ крови 1100 руб., анализ мочи не помню сколько стоил. БЕСПЛАТНАЯ МЕДИЦИНА РУЛИТ. Нахрена было покупать страховой полис?
Сестра живет в Симферополе, катается в Херсон затариваться мясом, фруктами, овощами и другими продуктами. Экономия нереальная.
В аптеке регулярно не могу найти нужные мне лекарства. Люди в очереди 50/50 уходят ни с чем или платят минимум 1000 руб за какую-то пачку лекарств. Пенсы берут только пластинками — пачки не по карману.
Мое лекарство в мае 2014 стоило 320 руб, в июле — 600 руб, в декабре — 750 руб, в январе 2015 — 850 руб, в феврале — 1050 руб. Сказали, что это не предел, цена будет все время расти.
У мужа на работе сотрудники получают 25-35000руб (хорошая зарплата), но за квартиру отдают 20-30000, на остальные как-то существуют и не могут понять, почему так дорого все и куда деваются деньги. Большинство — приезжие из раиси, приехали сюда в поисках счастья. Думали, на золотую жилу напали, а теперь в растерянности. Другой сотрудник из Донецка. Ему не хватает денег не еду, мама с папой (пенсионеры) присылают ему передачки с едой и деньгами все время.
Про эскалацию на Донбассе я всегда знаю заранее, т.к. на полигоне в казачке рашисты учат кого надо стрелять, иногда «учения» идут круглосуточно, и мы тут офигеваем от взрывов и звуков стрельбы. Несколько дней они тренируются, потом обстреливают Мариуполь. Потом тишина. Затем снова учения, потом обстреливают Горловку. Артёмовск и т.д. Не секрет, что опущенцы перевезли сюда свои семьи и приезжают сюда раз в 2 недели — подлечиться-подучиться и снова едут воевать. Крым — пристанище для мусора человеческого рода.

В Заключении такой случай: очередь по оплате за коммуналку. Ребенок мается. Бабка поворачивается и говорит: привыкай, деточка, в очередях стоять. Мы всю жизнь простояли и вы так же будете…
Занавес.
Хотела ей сказать кое-что, но это ж бесполезно….
Севастополь.

https://crimeaua1.wordpress.com

Передсмертний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

"Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу. Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла. Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, яб слухав, коли інші говорять. І як би я насолоджувався шоколадним морозивом! Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу. Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів іяскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток. Боже мій, якби у мене було трохи життя … Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любовіз любов’ю. Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють,то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити! Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати. Людей похилого віку я б навчивтому, що смерть приходить не від старості, але від забуття. Я ж теж багато чому навчився у вас, люди. Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнєщастя чекає його на спуску.Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди. Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щобдопомогти їй встати на ноги. Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду."