хочу сюда!
 

Особенная

35 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-37 лет

Заметки с меткой «лист»

Хай не думають, що народ геть дурний !!!

1 ЖОВТНЯ НАПИСАЛА ЛИСТА НА https://www.facebook.com/uz.gov.ua !
І НЕ ХАЙ НЕ ДУМАЮТЬ, ЩО НАРОД ГЕТЬ ДУРНИЙ !!!
"Добрий день! Скажіть мені будь-ласка, може я щось не розумію, що це за приміські поїзди??? Що це за графік такий??? Ті, хто цим усим керують, вони думають взагалі про людей, звичайних людей??? Я років майже 5 користуюсь цим видом транспорту, купую квиток, виникає питання, а за що я сплачую - не зрозуміло?..Таке відчуття, ніби ці поїзди були знайдені на свалці і замасковані, чисто для вигляду! Розклад (графік) цих поіїдів взагалі далекий від того, який намальований на папері! Взимку (коли холодно) топлять не у всіх вагонах...а квитки у всіх однакові...Питається, чому???..Де законність і справедливість? Постійно, на автоматі, запізнюється! А в деякі моменти просто жахливо запізнюється! Я розумію, що в Ніжині ремонт, ось так не давно у Броварах був ремонт...Це що, будуть постійно ремонти і постійно будуть запізнюватися поїзди???...А чому Ви думаєте тільки про себе? Скільки всього ще в придачу наслухається від людей...Хай Господь милує! А Вам і не соромно, навіть! ВАМ ВСЕ ОДНО НА ЛЮДЕЙ, ВИ ДУМАЄТЕ ТІЛЬКИ ПРО СВІЙ ДОБРОБУТОК! І Вам нас не зрозуміти, поки самі би місяць не поїздили б, саме зимку...А потім ще дивуєтесь, чому люди потім Вас дурять..і дуритимуть, і правильно робитимуть! Вибачаюсь, якщо грубо, але все це вже дійсно дратує і дуже! "
 
Укрзалізниця (Державна адміністрація залізничного..
Ми прагнемо конструктивного діалогу з усіма нашимиклієнтами, та всіма, хто відвідує нашу сторінку.....

Лист президенту.

"... мені не соромно що я народився в Україні, мені соромно що Ви - наш Президент!" На жаль сюди лист не вліз, тож ось посилання: http://pasha-datskiy.blogspot.com/

               

Мельник и ручей (Ваня Бессонов)

Музыка Ф.Шуберт и Ф.Лист. Март 2012 года. Санкт-Петербург, Белый Зал. Ваня в 3-м классе - ему 9 лет.

Лист Ліні Костенко

Шановна, Ліно Василівно Костенко!

 

            Вітаю Вас, Ліно Василівно, з наступаючи Днем народження. 19 березня Вам виповниться вісімдесят два роки. Кажуть, нечемно запитувати у жінки про її вік. Можливо, й Ви трохи соромитесь, коли хтось говорить про Ваш вік, але ж я хочу сказати Вам, поважна поетесо, що ті роки, які Ви вже прожили – це роки, які зараховано часом Відродження і Ви відіграли тут не останню роль. Тому Вам не слід переживати за кількість Вашого життєвого досвіду, виміряного роками.

            Ваше життя, несучись швидким потоком, приносило  чисту воду в море української літератури. За часи радянської системи Ваш потік намагались зупинити, будуючи греблі заборон, мулячи воду критикою. Але воістину чисті струмені Ваших поетичних слів не зважали ні на греблі, ні на мул, вони лишились такими ж чистими як з початку…

            Ліно Василівно, ми зараз вивчаємо вашу творчість, скоро будемо читати одну з перлин Вашої творчої скарбниці – роман «Маруся Чурай». Я впевнений, що цей поетичний твір збагатить скарб моїх власних перлин з української літератури.

            Ліно Василівно, я зачитуюсь Вашими творами. Дякую, що Ви у нас є!

 

Із пошаною ___________________

Учень 11 класу

ЗОШ №61

Якби..........

Всесвітньовідомий письменник Габріель Гарсіа Маркес  був важко хворим на рак лімфатичних залоз і звернувся до читачів та друзів з прощальним листом. Думаю, більшість читали його, але згадати не завадить).Коли цей лист надрукували - сталося диво : хвороба відступила, що доводить - сила людини -  могутності духу.

Передсмертний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

"Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу. Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла. Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, яб слухав, коли інші говорять. І як би я насолоджувався шоколадним морозивом! Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу. Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів іяскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток. Боже мій, якби у мене було трохи життя … Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любовіз любов’ю. Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють,то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити! Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати. Людей похилого віку я б навчивтому, що смерть приходить не від старості, але від забуття. Я ж теж багато чому навчився у вас, люди. Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнєщастя чекає його на спуску.Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди. Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щобдопомогти їй встати на ноги. Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду."

Страничка ЧП "Промгруппа"

          Основное направление деятельности нашего предприятия - оптовая  торговля чёрным и цветным металлопрокатом. На этом рынке мы работаем с  2002 года. Имея договора с ведущими отечественными производителями, ЧП "Промгруппа" осуществляет поставки листового, сортового, фасонного и круглого проката на предприятия различных отраслей промышленности.
 Кроме того мы имеем возможность поставлять кабельную продукцию, осветительные приборы, низковольтную аппаратуру и радиоэлектронные комплектующие.

Более подробная информация на сайте компании:

(постапокалипсис) Метро 2033. Последний патрон.

Глава 1. Побег.

 Лист проснулся от запаха гари. С начало он не придал этому факту никакого значения. Ведь на каждой станции жгли костры... Для путников, которые намерено шли туда или просто проходили мимо. Это было жизненно необходимо. Как их называли в шутку "Ноев очаг". Они грели и давали тепло. Они освещали и хоть как то разгонял тоску. Костров не было разве только в Полисе и на некоторых станциях Ганзы. Эти станции позволяли себе электричество. Готовили на нем и светили им. Богачи... Люди с достатком... "Я же вроде сейчас в Плисе" - пронеслась мысль в голове. Ударила как выстрел и заставила выбраться сталкера из оков чуткого сна. Он резко открыл глаза и сел на кровать. Снаружи явно были слышны крики и звуки пожара. Постепенно нарастаюший треск огня перекрывал спадающие крики. Ему и не пришлось собираться. Долгие скитания по метро и привычки сталкера приучили, что никогда долго на одном месте не засидишься. Сумку разбирал он только тут, но и, то так что за секунд 20 она уже была собрана. Только оружие он прятал под кровать. Если какой отморозок и решиться напасть на спящего сталкера, то в руке под подушкой всегда верный нож. А тихо утащить автомат могут воры, которые наловчились к этому. Он только достал свой родной АК из-под кровати и резким движением запихнул нож в ножны. Подняв рюкзак и закинув за плечи, он подошел к двери. В лицо ударил горячий воздух, и Лист резко дернул дверь на себя.

Когда дверь открылась, он увидел следующую картину: Горел Полис. Огонь был со всех сторон. Колоны... Дома... Люди и их остатки. Единственный путь, по которому сейчас было возможно покинуть, Полис был туннель, который шел с Боровицкой через Полянку на Добрынинскую. Хорошо, что он и находиться на Боровицкой. Он был тут не по делу, просто тут был его дом, который ему дали за заслуги. Дом... Ха... Он еще не привык называть его так, как тот сгорел. Точнее еще горел. Лист удивился, что у тоннеля было мало людей этот факт, что он один из первых, дал Листу понять, что горит недавно.  Он замешкался. Тогда, похоже, что стены и прочее чем-то обрабатывали... Сами они не могли так быстро загореться. Эту догадку подтвердила дорожка из жидкости, пахнущей бензином, что тянулась к одной из закрытых дверей. Лист перешагнул через нее. Оглядываться назад не было времени, так как сзади нарастал крик и шум. Толпа людей приближалась к туннелю.  Не успел он пройти и сорока шагов как в спину ударил сильный поток горячего воздуха. Ему не надо было оборачиваться. Стену огня он видел не раз и не два. Зато был и плюс. От огня туннель освещался на много метров вперед. Уверено шагая вперед Лист, осознал, что только что стал свидетелем гибели последнего оплота цивилизации... После Изумрудного города конечно. А что. Мои работодатели скорее всего сгорели... А если и нет, то наверно уже и забыли о нем. Когда он уже подходил к Полянке сзади послышалось два приглушенных хлопка. "Теперь Полиса действительно нет" - пронеслось в голове. И теперь он осознал, какой это удар. Сколько раз Полис спасал ему жизнь. Наверно каждый житель метро надеялся на этот подземный город, который раскидывался на четыре станции и сохранял человеческий образ. Стало страшно, не за жизнь... А за культуру. Всю жизнь тут он боялся одичать. Поэтому Лист прослыл самым добрым сталкером... Самым щедрым и милосердным... Именно поэтому он поселился в Полисе. Ходил и читал книги. Он даже участвовал в авантюре, которую устроил давно один отморозок Клин. Он был сталкером до мозга костей... Но и интеллегентом. Поэтому только ему пришла идея сходить в библиотеку за книгами. Несмотря на Библиотекарей... Несмотря на опасность... В этих раздумьях Лист прошел полянку и двинулся дальше. Придется снова приспосабливаться... Снова привыкать. Выйдя из своих раздумий сталкер заметил движение впереди. Одновременно вскинув АК и фонарь, он  выхватил из темноты двух парней. Один из них упал на колени и подполз к ногам Листа.  В его глазах можно было увидеть слёзы, отчаяние, безысходность и вселенское горе. Он смог выдохнуть только одну фразу, которая еле была слышна из-за плача

- Ганзы больше нет..... не...нееет.....  - И он уткнулся в Колено Листа со слезами. Его плечи вздрагивали от рыданий. Он перевел луч на второго. Он стоял и не шевелился... Лицо черное.... Обожженное... Одежда разорвана и обгорела.

"Контузия наверно" - подумал Лист. Человек перестал плакать и еле поднялся на ноги.

- Меня кстати Толя зовут... - Он утер рукавом слезы. На вид ему было лет 20 или 25.... - Мы как раз заходили на станцию когда загорелось...

И тут по тоннелю прошел хрип.. Хрип отчаяния... Хрип боли и горечи. Хрипел спутник толика. Видимо выйдя из оцепенения, он стал выплескивать наружу эмоции. Толик подбежал к нему и  потряс за плечи

- Кирилл... Все кончено... Братишка все кончено... Ее нет!!! - Они оба зарыдали и обнялись.

Братья значит... Получается мы в плену огня. Судя по еще двум хлопкам сзади - Полис горел...  Впереди наверно еще горела Ганза. Минимум две станции. Лист нырнул под второю руку Кирилла, и мы пошли вперед. к Ганзе. Если верить совам толика то есть запасной тоннель, который ведет прямо к Октябрьской.  Мои намерения сходить в Изумрудный город только укрепились. Будто сама судьба толкает меня туда.

***

Я сидел на краю платформы. Костюм, конечно, мешал, но снимать  его было  трудно. Да и в любой момент нас могли поднять и погнать наружу. Весть о диверсиях в метро  облетела всю Ганзу. Уже пять станций пали в огне. Добрынинская… Серпуховская…  Тульская и оба Проспекта мира. Но ужаснее всего была потеря Полиса.  Даже сильные мужчины, которые наружу ходили с ножом, лили скупые, мужские слезы…  Это был действительно сильный удар по нам. По всему метро.  Меня и отряд предупредили, что если начнется пожар, нам придется выходить наружу и открывать шлюзы для воды. Которые сделали техники на такой случай. А пока меня и Киру отправили к туннелю  с Добрынинской. Помогать тем, кто выжил и дошел. Пока выживших не было. И тут тишину туннеля разбавили шаги. Суя по звуку, шагали трое. Подав рукой знак Кире и вскинув автомат я стал ждать гостей. Через пять минут на свет вышли трое. Одного я сразу узнал. Лист. Мы с ним ходили в библиотеку за Клином. А двое парней, которые шли с ним я не знал. Он посмотрел на меня и кивнул в приветствии. Я кивнул в ответ. Они потащили третьего вдаль. Хоть он и перебирал ногами, было видно, что у него контузия и шок. Что же там было? И тут я опомнился. Надо же доложить капитану о выживших. Ничего не говоря напарнику я побежал в комнату капитану. 

Пока в стадии написания.

Може видалити?

От побачив в блозі у одного "москвоненависника" (Роман -Сергійович "Абрамович"), здивувало, я не вважаю себе прихильником політики східної країни, але собі дозволити так образити керівників московії не можу. А от українофоби з дурістю прирівняли його до чотириногих, ще й на показ виставляють своє невігластво. Навіть українофобський сайт (великими буквами на картинці), з якого здерли фото можна спокійно подавати в суд за образу честі й гідності східного керманича. Дійсно порівняння досить неприємні, тим більше від своїх, від українофобів. 

ПІд картинкою надпис "Однодумці пишуть листа Пукіну" і як тепер можна назвати адресата цього листа?


67%, 4 голоса

0%, 0 голосов

33%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

ЛИТВИНУ від батька ТРИЗУБІВЦЯ

***********************************************************************************************************************
Сьогодні мені, як і мільйонам громадян нашої країни, незрозуміло чому в угоду купці комуністів, які незаконно, не дивлячись на осуд всього світу діянь Сталіна, встановили йому бюст – кату нашого українського народу, судять хлопців, які захистили честь і гідність мільйонів невинно убієнних голодоморами і репресіями?
************************************************************************************************************************
Повний текст листа-звернення батька одного із хлопців "Тризубу" читайте тут:
http://zhsich.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=196