хочу сюда!
 

Татьяна

29 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «жизнь»

Увы, но так оно и есть

И это еще одна ипостась жизни...


Когда уже надо действовать?

Иногда нужно затаиться, спрятаться в засаду, наблюдать и молчать. А потом, в нужный момент, начать активно действовать. И самое главное словить этот сигнал - когда момент придет. А это оказывается самым сложным. 
Читала в умной книге, что для ощущения таких мгновений нужно открыть свой разум и отбросить все предубеждения, правила и рамки, которыми мы обычно себя окружаем. Быть более наивным, как ребенок. Хотеть делать то, что тебе хочется и не делать того, к чему душа не лежит. Ведь именно этого хочет от нас Вселенная. Или я ошибаюсь? 

100 минут жизни ...

Опять плюс... машина медленно скользит сквозь бархат ночного тумана Московского моста .... и лишь капельки влаги, конденсируясь под потоком встречного ветра, взлетают в верхнюю часть лобового стекла...
...... Возможно, что счастливые не пишут ...., ведь у них есть жизнь, которой они заняты и которая окружает их вниманием, общением и появившимися новшествами... . Ах, как же они ошибаются!.... В реальной жизни я никогда не смогу Тебе рассказать о любви, раскрыть свое сердце и, заглядывая в твои глаза, ...ждать ответа....
Сердце замерло ...и вновь забилось в тон с характерным шумом ....появившимся при наезде на пунктирную линию дороги....тук...тук....
Остановившись у ночного киоска,в минутном замешательстве,думаешь.....,- какой цвет она сегодня предпочтёт.....и вытягивая из вазы метровую розу ,жалеешь об одном...что радужная... не доступна на территории страны в которой ты проживаешь....
Щелчком двух пальцев ,с характерным звенящим звуком,открываешь бензиновую зажигалку, сделав пару затяжек,выкидываешь сигарету...она будет портить аромат цветка, уютно устроившегося на заднем сидении...
Еще несколько мгновений и сожаление, о невозможных связях, исчезнет без следа...
Прислонившись к двери, я медленно открываю замок,в приоткрывшуюся дверь просовывается вечно фырчащая морда вислоухого кота.....переступая через демона, попадаешь в приятный полумрак коридора...
Тебя ждали...это видно по слегка приподнятому,в незаметной  улыбке,краешку ,идеально выкрашенных ,в сливово-ягодный оттенок,  губ... 
Обнимая... прижимаюсь пересохшими губами к ней чуть выше левой груди.....и манящий аромат Jadore увлекает меня вслед за изящными ножками на которые надеты тапочки в виде зайцев...
В скрытых недрах подсознания я понимаю,что тот трепет надежды, во время наших встреч, рано или поздно прекратится
но я не в силах противостоять этому медовому привкусу на губах,...запаху её осенних волос и теплоте её рук....
Каждый вздох проходит сквозь толщу стен и ритмичность, совсем..., не беспокоит давно уснувших соседей...
В этом синтезе боли и любви легче забыть о судьбе.....
Я люблю эти мгновения......она как ночь... бесконечная,темная неподвластная ...... дарит их мне...и лишь рассвет...
убивая потускневшие звезды...покажет мне татушного кота,на её плече,....он с невозмутимым видом...потягиваясь и зевая,
натянет на её озябшее тело флисовое одеяло....
Пора....уходя я забираю с собой частичку её ледяного сердца...и лишь утренний кофе ,в ближайшей кофейне,мне напомнит
о начале новых , несуществующих в дневной реальности побед....

 























©

В борьбе за Жизнь

Очень часто, да почти каждый день, на нашем Жизненном пути появляются трудности. Одни величиной с булыжник, который легко переступить, покрупнее – можно с трудом, но отодвинуть. Но однажды,перед нами встает гора,перед которой мы оказываемся в безысходном положении…
Вот тогда, сдаём экзамены перед самим собой, на выносливость, смелость, силу и волю… Мы оказываемся в штормящем Жизненном океане и понимаем, что нужно бороться…Кто не умел плавать, но не желая сдаваться, - прилагая неистовые усилия, барахтаясь, может в самый критический момент, - поплыть... И когда вздохнув на полную грудь, в момент самолюбования можно почувствовать облегчение – Накатывает непреодолимый вал волны… казалось бы, шансов на спасение нет… И тогда осеняет, что внутренний потенциал силы в борьбе за Жизнь, неисчерпаем. Научившись плавать – мы можем научиться нырять…

Эротика в любви

Я люблю разные фильмы. В каждом из них есть кадры по жанрам: драма, комедия, трагедия, романтика и эротика. Ну, может иногда еще и триллер)) 
Сегодня я случайно посмотрела фильм, в котором была создана самая эротичная сцена из всех, что я видела. Это не возбуждает, но очень смущает. Как будто ты тайно подсматриваешь за влюбленными. 



После этой сцены не было никаких постельных сцен - они были бы лишними. Итак, все было понятно. 

(фильм "Ее внучка" или "Жизнь мужчины")

Стих из глаголов

Однажды моей племяннице задали в школе написать стих глаголами. Она очень возмущалась, а мне стало интересно. И вот я ехала в командировку в Винницу и настрочила такой стишок про свою жизнь: 

Народилась. Плакала.
Посміхалась. Бігала.
Падала. Танцювала.
Гралась: шила та в'язала.
Вчилась. Рахувала.
Цікавилась. Читала.
Відпочивала. Плавала.
Закохалась. Цілувалась.
Сумувала. Плакала.
Дружила. Вигадувала.
Малювала. Мріяла.
Закінчила. Поступила.
Знайомилась. Навчалась.
Знайшла. Працювала.
Покохала. Переїхала.
Готовила. Прибирала.
Втомилась. Відпустила.
Шукала. Спілкувалась.
Зустріла. Полюбила.
Завагітніла. Одружилась.
Народила. Розквітла.
Пестила. Кормила.
Грала. Вчила.
Розлучилась. Творила.
Зустрічалась. Мандрувала.
Зневірилася. Засмутилась.
Прочитала та повірила.
Зустріла. Зачарувалася.
Поспішила. Очікувала.
Втратила. Ридала.
Молилася та відпустила. Прийняла. Вірю.
Знову мрію!

2016

Ну, вот и приехали

А знаете к чему у меня нос всю неделю чесался? К температуре 37,1!


Заказы бывают разные

Да и  заказчики тоже разные. Вот сделала заказ для девочки 3 лет - шапочка с косами. Очень простая, но красивая. Но цвет. Или я не очень люблю серый или просто у меня не складывается, что детям вполне подойдет такой цвет. 

Но получилось очень хорошо) 
Принимаю заказы)


Ц - цілеспрямованість



Одна моя близька людина має таку цілеспрямованість, якій би могли всі позаздрити. Вона пройшла роки відстоювання свого, і отримала результат до якого йшла. А ми всі критикували.

От, як це можливо, ви мені поясніть, що людина змолоду хапається за те, що їй потрібно й міцно тримається цього? А як вона знала попередньо, що саме це їй потрібне, що саме воно є її ціллю? Це ж неможливо передбачити, правильно? Як воно далі буде.

Зрештою поясню про що я.

Дівчина побачила хлопця десь у якійсь компанії, вхопилася за нього, і вже не відпускала, навіть супротив його волі. Пропрацювала зв’язки з його родиною (з його матір’ю). Яка й посприяла у подальшому, коли дівчина «залетіла». Він її намагався відшити, намагався позбавити себе відповідальності мати дитину, і тим паче, продовжувати стосунки. Але її не зупиняло. Матір хлопця поселила дівчину у його кімнаті разом з ним. І він не зміг чинити опір цьому.

Спочатку він просто покинув батьківський дім. Багато років був де завгодно тільки не вдома. З’являючись зрідка, на день – два раз чи два на рік. Дівчина старанно прочитала кіпи психологічних книжок, пройшла безліч консультацій, тренінгів. Ходила до ворожок й екстрасенсів. І все, що отримував з її боку хлопець – це не докори, і не сварки, а дуже стабільні слова «Я тебе кохаю» навіть коли намагався підсрачниками викинути її зі своєї домівки.

Дитину також ненавидів, всіляко обзивав, і намагався позбутися їх обох, коли приїжджав, стверджуючи, що йому це все не потрібно.

Але у відповідь тільки «Я тебе кохаю» і прохання хоча б казати слова «Я тебе теж кохаю», навіть коли це не правда.

Не знаю як вони домовилися, але він погодився просто казати ці слова, але попереджав, що це не правда.

Йшли роки. Повернення з відрядженнь мужчини перетворювалося в пекло для неї і її дитини. Але вона просто догоджала йому, прибирала, кормила, робила масажі, змовчувала на всі знущання, тощо. І будь що казала ті самі слова про кохання, і благала його повторювати те саме.

Пройшло ще кілька років. Ми всі, хто її знає, просили її не мучити себе й дитини, а піти від цього пекла, кожного разу, як вона зривалася в істерики й сльози перед нами (але уникаючи хоча б крихту розпачу показувати йому).

Зрештою, їй разом з його сім’єю вдалося переконати його, що необхідно розписатися, заради майбутнього дитини. Десь два роки вмовляннь його переконали. Але він позбувся білого плаття, яке вона собі придбала (весільне пишне), і купив їй чорне звичайне, як на корпоративи ділові одягають.

Їй вдалося переконати його влаштувати банкет. Хитрість була в тому, що це був його ювілей. Всі родичі прийшли на весілля, і тільки він вважав, що це його ювілей, і постійно це повторював у мікрофон на святі, але натовп вперто кричав «гірко», і він цілував наречену.

 

Пройшли роки. Мужчина перетворився за абсолютно звичайнісінького мужика. Праця й генетичні хвороби зробили його зовсім не приглядним на вигляд. Звичайнісінький, ще й алкоголік, як і всі.

Мужик приїжджаючи додому почав помічати переваги чемної дружини, яка зустрічає дуже тепло, готує, прибирає, пестить, тощо. І вредний веселий хлопчак вилитий він як дві каплі, вже не дратує. Відчув, наскільки потрібний він цим двом. Вона як і завжди «Я тебе кохаю», і він вже відповідає не силоміць.

 

Мужику вже багато років. Ну, кому б він знадобився, якби не вона??? Тільки завдяки цій жінці він отримав майбутнє не самотнє, як, наприклад, в його рідного брата.

 

Якщо чесно, то я, особисто, у шоці, що так буває. І абсолютно не схвалювала її тактики на самому початку. Але. Всі знайомі мені жінки, які поважають рішення інших людей – самотні й бездітні. А у них – теплий охайний дім, сім’я, весело й все, загалом, дуже нормально.

Невже, щоби все було добре, треба рвати своє з м’ясом і кров’ю???? Це по-перше. А по-друге, не розумію – як зрозуміти, що потрібне саме те, а не інакше? Що веде таких жінок? Чим вона керується, визначаючи, за кого вхопиться і триматиметься? Я б на її місці взагалі не звернула би уваги на якогось придуркуватого хлопця, що полюбляє пити й захоплюється авіа-конструкціями. А може це і є кохання? Якого не всім фартує у житті відчути. Можливо, якби мною опанувало таке відчуття – може й я би йшла напролом до своєї цілі, як вона. Але не йду, бо не відчула такого. Кого не візьми – усі придурки якісь, і нафіг те треба?))) І тим більш, я би не стерпіла тих принижень, через які мужчина з цієї історії проводив свою другу половинку.

Виходить, жінки, сімейне щастя полягає у самопожертві, приниженнях, тяжкій праці зрання і допізна з недосипаннями, інколи навіть фізичних розправах. І тільки пройшовши через таке жінка отримує чоловіка, який забезпечує сім’ю, і дитину, і сім’ю і затишний дім і слова кохання, і пишне весілля, і подарунки-прикраси-квіти.

Виходить так?

Беріть, короче, своє за барки, і буде твоє.

А я так ніколи не робитиму))) І пофіг мені те сімейне життя)))