И вспенит апрель

Миллионы цветов,

И стать пожелает

Великим,

И я помогу ему

Каплями слов,

И вечность размажу

По книгам.

14.04.2016

Дороги на землі – лише пролог

До вічного небесного роману,

І схований в дорогах вічний бог,

Вселенського володар океану.

Не хочеш, та доводиться іти,

Не рахувати час, а просто жити,

Аби того володаря знайти

Та зрозуміти, нащо ми на світі.

14.04.2016

Чому в моїх долонях тільки зорі?

Чому у них твоїх немає рук?

Чому мої слова живуть в мінорі

І кожен твій спіймати хочуть звук?

Чому в очах шторми та буревії

І океан виплескується з них,

Блищить росою у крилатих віях

І хвилею зворотною – під дих?

Чому думок тиняються мільйони,

Та чути тільки коротеньке «Стій»,

І чорні, убиваючі прокльони

Не можуть полонити розум мій?

І кров чому пульсує в непокорі

Бездумним та безжалісним літам?

Хоча в моїх долонях тільки зорі,

А рук твоїх тепла немає там.

14.04.2016

Я что-то пишу, если честно,

Не ради напитков и хлеба,

Быть может, кому интересно,

Что я существую под небом.

Быть может, кого-то забавит,

Что я ещё что-то умею,

А может, он просто лукавит,

Что волен от слов моих клея.

Быть может, найдут в них уроки,

Прогонят невольно тревогу,

А может быть я, недалёкий,

Беру на себя слишком много?

13.04.2016

Чужой не манит за собой,

Он окружает тишиною,

Чужой на то он и чужой,

Что наслаждаться глубиною

Не может, не умеет он

Понять, ну чем же привлекает?

Хоть тормоши со всех сторон,

Он как ледник зимой – не тает.

И пусть другим судьбою дан,

Пусть с ними что угодно может.

Чужой… И сохнет океан,

И стон крапивою по коже,

И небо режет новый стих –

Зачем придумали чужих?

Молчит.

13.04.2016

Пора весеннего огня,

Пора горящего меня,

Пора не нравиться, а быть,

И за грехи поклоны бить.

Пора по теням – каблуком,

И не казаться стариком,

Пора кричащего пера…

Какая странная пора…

13.04.2016

На поникшей ветке грач

О своём, о птичьем, стонет,

И стучит пятнистый мяч

На зелёном стадионе.

Дремлет псина в конуре,

Старый – вот и вся причина,

Где-то на чужом дворе

Хрипло кашляет машина.

И прищурившийся дом

Дразнит тень оконным бликом,

И застрявший в горле ком

Пробивает радость криком.

12.04.2016

Сидів поет середньої руки,

Папери слугували йому ложем,

У капелюх пірнали мідяки,

Що кидали мовчазні перехожі.

Він знав секрети потаємних слів,

Які у ньому в речення складались,

Він навіть дружбу з музами водив,

А може, це йому лише здавалось.

Поет, можливо, все ще не збагнув,

Що він живе, що він не просто мріє,

Але він до нестями щирим був,

Так мало хто на цій землі уміє.

І наближався час останніх снів,

Коли пора збиратись в потойбіччя,

І поруч з тим поетом я сидів,

І бачив себе у його обличчі.

12.04.2016

Весна, ты не знаешь, зачем этот бег

Горячего солнца по листьям?

Зачем восхищенье, дрожание век

И небо широкою кистью?

Зачем огоньки неокрепших цветов,

Разбросанных щедрой рукою,

И новые орды несказанных слов,

Что носятся шумно за мною?

11.04.2016

Басом грім загуркоче,

Сенс злякається слів,

Я піду світ за очі –

Світ мене не любив.

Він топтав потаємне,

Всі думки неземні,

Та старався даремно –

Це живе у мені.

Це було в кожній миті,

Відганяло біду,

Й щоб його захистити

Я зітхну та піду.

11.04.2016