хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «рифмоплётство»

не слухай...

не слухай ніч бо буде плід пустим

не слухай день його слова мов камінь

під однооким небом голубим

розкиданий нерівними рядками

усе в диму усе довкруж в диму

трапунки вчинки постаті епохи

веди розмову з часом бо йому

брехать немає сенсу анітрохи



Жити хочеться...

Жити хочеться

Знову і знову,

Просто жити,

Без всяких чудес,

Сонценятка

Священну корову

День припнув

До широких небес.

Хай гуляє собі,

Хай пасеться,

Хай-но дивиться трохи

Вниз,

От і ніч

Відлягла від серця,

От і жовтень

Подівсь кудись.



А день іде...

А день іде, а день ще тільки перший,

А скільки там сховалося за ним?

Актор не кожен так увагу держить,

Як день оцей із поглядом німим.

Чи тих фантазій, врешті, сяде піна?

Чи спинить хтось незвичного митця,

Чи інтермедій той яких підкине,

Повільно догорівши до кінця?



Іди туди, де сиві голуби...

Не хочеться любити – не люби,

Не хочеш стін – знайди ключам роботу,

Іди туди, де сиві голуби

У душу заглядати стануть всоте.

Де вічність з неба дивиться німа,

Трава остання інієм багата,

І знайде там любов тебе сама,

І хліба дасть тобі і тим, крилатим.

 

 

Фото – відбракована обкладинка першої книги



Тиха колиска димів...

Тиха колиска димів,

Світ непорочного дива,

Я би тебе не любив,

Та не любить неможливо.

Думи завмерли дзвінкі,

Солодко спить несказанне,

Хмарні блукають бики,

Чухають небо носами.

Обрій тримає свічу,

Птиця тікає за літом,

Тільки-от я не лечу –

Хто буде осінь любити?



І день крихкий, і літо вже не дише...

І день крихкий, і літо вже не дише,

Життя новий зробило пірует,

Лягає час до весни на горищі

В кубельце з перечитаних газет.

Ідуть дощі некликані навшпиньках,

Повзе туман неляканий з боліт,

І люляє останню павутинку

В цупкім гіллі рожевощокий глід.



Не говори, не говори...

Не говори, не говори,

Холодний час на слово бідний,

Стоять глибокі вечори,

І дна у них давно не видно.

У небі хмарами човни

Несуть невтримане до раю,

Нема твоєї в тім вини,

Її давно ні в чім немає.


Останню думку погаси...

Останню думку погаси,

Не треба нині,

Упала осінь на ліси

Туманом синім.

Чудес небачених морів

Не варто ждати,

У темнооких вечорів

Спокус багато.

Там час на карому коні

Везе надії,

І ясний вогник вдалині

Увагу гріє.


Така-от осінь, лагідна така...

Така-от осінь, лагідна така,

У вікнах пруг червоним пустоцвітом,

Павук сховався в темряву кутка,

Йому уже немає що ловити.

На кухні в чашку капає вода,

Бентежних дум лишилось небагато,

І теплий сон у душу загляда,

Та проситься у ній заночувати.



Того й існують люди молодії...

Того й існують люди молодії,

Щоб підставляти світові плече,

У старості хіба що досвід тліє,

А молодих вогонь надій пече.

У кожнім віці є своя турбота,

Є свій порок і користь далебі:

Без молодих усе було б болотом,

А без старих усі були б сліпі.