хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «рифмоплётство»

чи то є ти чи то є просто вітер...

чи то є ти чи то є просто вітер

і чим його привабило сюди

до тебе серце тягнеться радіти

крізь ночі неподолані льоди

і… тишина в душі немає крику

у ній щось непримітне залягло

прийшла зима здається що навіки

і шибкою вистуджує чоло



Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?

Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?

Бажань навіщо кликати примар?

У цьому зворохобленому світі

Вставати зранку – немаленький дар.

І неважливо – заметіль чи тиша,

Чи ясно, чи то дощ стоїть навскіс,

Хто на ногах, той значно щасливіший

За того, хто у ліжко міцно вріс.

 

Мал. Чаріна Анна



То був не я, то ніч була лукава...

То був не я, то ніч була лукава,

Незвичного хотілося душі,

Душа шукала в дрімки переправу,

А сни її несли у комиші.

І звідтіля ніяк не йшлося, ніби

Її піймав на чари водяник,

І місяць в річці мовчки вудив рибу,

І хмарний янгол зорі в небі пік.



Пора, пора душі зробити свято...

Пора, пора душі зробити свято,

Без приключок і зайвих заморок,

Пора піти за снами полювати

Туди, де кожен сам собі панок.

Куди не потикаються безчинства,

Де все таке знайоме і своє,

Світловолосе бігає дитинство,

І пряника солодкого жує.



Не засмучуйся...

Не засмучуйся, доволі

Спліном тішить несвяте,

Білий вітер в чорнім полі

Осінь мітлами мете,

І дощити вже не модно,

Тихо рипнувши дверми

Сходить сонце прохолодне

Кучерявої зими.


Цар Дурилко

А де у душах надто мілко,

Де силу втратили слова,

Там верховодить цар Дурилко –

Пустопорожня голова.

В царя Дурилка охорона

Поволі губить береги,

Бо не дай Бог його корону

Колись поцуплять вороги.

Його міністри – скоморохи,

Його діла – ні те, ні се,

І слава сушеним горохом

Над вухом радісно трясе.



В Карпатах сніг, в Карпатах зимно...

В Карпатах сніг, в Карпатах зимно,

в Карпатах небо, небо не

кресне золотом, не гримне,

з лісів виходить потайне,

що так давно уже не сниться,

та загубило в душу брід,

і чорний ворон на ялиці

дрилює чорним оком світ.



Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди...

Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди,

Ні звір іще неходжених лісів,

Не зможе сотворить такого чуда,

Яке я сотворить тобі посмів.

І хай усе покриється снігами,

І блиснуть в небі зорі голубі,

Заклякне час і усміхнеться камінь,

Почувши слово, сказане тобі.



Йди...

Напийся води

І йди,

Далеко, за сині

Гори,

Де рясно цвітуть

Сади,

Де зроду не знали

Горя.

Дорогу забудь

Назад,

Не стань моїй правді

Свідком:

Я сам собі світлий

Сад,

Я сам собі плід

І квітка.



Я сам дивуюся щораз...

Стояти – не перестояти,

Любити – не перелюбить,

Тут кожен день – велике свято,

І трохи менше кожна мить.

Не плач, не плач, повір в удачу,

Це наш настав, нарешті, час,

Я навіть сам тут вперше наче,

Я сам дивуюся щораз.