Було страшно (прогулювався один) і хріново (знову шлунок влаштував забастовку). Проте нормально злазив.

Можна було не обходити далеко, але ж я не люблю перти напролом (тим паче, що є охорона). Вояки звідти пішли мабуть років 10 тому, так охорона приватна.

Шо це і де це розповідати не буду. Бо раптом і вам захочеться.

"Колючка": один периметр - зовнішній. І ще два біля окремої частини.

Територія закинута (чи занедбана?). Частину будівель знесли. Однак і того, що залишилось, достатньо для дослідження.

Перед Новим роком вирішив: як не вдалася одна затєя, то сам зроблю іншу.

Думав, що після походу по південній частині КиУРу не захочеться лазити по ДОТам в зимову пору. Але все одно поперся.

Снігу було небагато, одягнувся тепліше — тому однозначно було комфортніше. Хоча стежки все одно довелося протоптувати.

З двох ДОТів, в які можна пролізти, заліз лише в один. Проте в який!

ДОТ 230. Незвичної конструкції. За виглядом, як два здвоєні ДОТи.

Це єдиний вцілілий (з 11-ти) артилерійсько-спостережний пункт (АСП) в Київському укріпрайоні.

Двоповерховий.

На нижній поверх побоявся лізти один.

P.S.: Прогулюватись одному не так вже й нудно. Виходжу на новий рівень!

Взимку десь лазити не зручно. Але так захотілося! Погода ж була класна: все в снігу, не морозно, не слизько.

По плану було 9 кілометрів. Для весни/літа воно — легкотня. А от взимку.

Полазивши по сніговим заметам ледве не пожалкував, що поперся. Сніг налипав і замерзав з внутрішньої сторони джинсів(!). Засипався в чоботи. Думав, що буде обмороження.

Маршрутку прочекав майже дві години(!).

Ще й тупуватий дядько попався. Мабуть лісник. Бо вони їб@нуті (нормальні не попадалися). Спинив машину, а мужик став допитуватись: "А що цікавого в ДОТах? Тут ДОТу нема (А він то якраз є!). Чи є в лісі ялинки? А почім ялинка (Чим би її розпиляв)?" Добре, потім зустрівся другий мужик — так розповів де шукакти ДОТ.

Оглянути всі ДОТи також не вийшло. Два ДОТи не знайшов. До третього не став іти (треба було через ліс). А ще один ДОТ виявився зачиненим.

Далі — декілька фоток.

Наприкінці оскні можна було спостерігати захід місяця. При заході він з жовтого стає оранжево-червоним.

Якось про це вже писав тут. Ну, напишу ще раз.

Прикольний кадр — місяць сідає за ліс. Нажаль, сфоткати нормально не вдалося. Але задумка класна.

Не люблю я таке слово "лайфхак". Замість неологізму-американізму є відповідник "корисна порада".

Та давайте ближче до справи.

Мама любить купляти всілякі штучки: сувенірчики, канцелярське приладдя, магнітикі, наліпки. Особливо, якщо по акції. І пофіг що без них не можна обійтись. Не розумію я такого. Я якщо купляю щось зайве — то їстівне. Однак знову понесло від теми.

Отже, купила освіжувачі повітря по акції. І хоча був налаштований скептично, вирішив взяти й собі. Мовляв, воно має снодійний ефект. Та й просто приємно пахне а я пахну ну... не дуже  (жарт) .

Освіжувач на гелевій основі. По консистенції і вигляду схоже на желе з рідкого мила. Вистачає надовго, але з часом "желе" зменшується і висихає. При цьому перестає ароматизовувати. Тому залишки гелю є — але не пахнуть. Викидати? Мама скаже, що коробочка прикольна. Та й не все випарувалось. Це як сік з пакету: як не виливай, а пару ложок все одно буде бовтатися. Шо робить..?

Коли залишилось трохи "скам'янілостей", вирішив проекспериментувати — залити шматочки водою. Налив, не жаліючи — майже доверху. При збовтуванні утворюється прикольна піна, і приклавши до вуха, можна почути шипіння.

Спочатку здалося, що переборщив, наливши по вінця. Однак через декілька днів камінці набухли, перетоворившись у желе. А вода поступово загущувалась. І от тепер гель повністю увібрав воду. При цьому освіжувач став ароматизовувати.

Отож лайфхак такий (якщо ліньки читати всю розповідь) — коли освіжувач закінчується, можна його оновити, заливши водою.

Фоточки з нещодавнього походу в ліс.

Грибів у лісі дуже мало. А опеньків аж один.

Ну, хоч пройшовся знайомими і новими місцями. За звіт не дотягне. Та ще й розбираюсь з перенесенням фоток. Тому запощу тут.

Фотік не взяв. Тому знімки на телефон.

По дорозі в ліс. Дорога — [censured]! Машини "літають". А ще ж туман — а їм пофіг.

Напередодні того, як дізнався про зміну умов на Флікрі, встиг сходити з батьком у ліс. Правда я більше фотографував, ніж збирав. Але сам знайшов пару літніх опеньків.

Фоторепортаж швиденько опублікував на ЖЖ. Почитати можна тут.

Потім, правда, фотки довелося розміщувати на хостингу блогів (поки облаштовуюсь на новому сайті).

Запощу і тут декілька картинок.

Величезний мухомор.

Листя вже попадало, а ягоди черемхи ще висять.

Думаю, може ще сходити по гриби. Але робота. І фотки треба переносити.

Поки в роботі була перерва, і поки гарна погода, змотався в парк Муромець. Це колишній парк Ворожнечі народів Дружби народів, названий так на честь народів СРСР. Ну а перейменували тому що і острів Муромець, і пам'ятник Іллі Муромцю нещодавно там поставили.

Ніколи там не був. А оце захотілось побувати в незвіданих і малолюдних місцях, щоб побути на самоті.

1. Добре, є мегадовгий тролейбусний маршрут через все місто — і з Чоколівки можна доїхати аж до Троєщини.

Біля парку Муромець є тролейбусно-автобусна зупинка з прикольним павільоном. Народу там небагато, але пасажири є.

В маршрутці на Київ бабулька всю дорогу виходила поблювати. Як в такому стані можна кудись їхати, навіть якщо дуже треба?

Ну, давайте про приємне.

Повний репортаж буде в ЖЖ і на Дрімі, а тут дам посилання.

А поки десяток знімків для привертання уваги.

Вчора в Києві було стільки заходів! Правда, і народу було багато.

Виставка військової техніки. Цього року просто, без назви.

Сфоткати нормально буоло неможливо. Діти залазили на танки і машини. А їх мами і жінки красувалися.

Найулюбленіше (підкреслюю — найулюбленіше) мамине заняття — розрібання хламу. І те, що ремонт робили хрін зна коли ще не означає що не треба періодично перебирати шафи, тумбочки і полички. Але цього разу дісталася до загашників. Дістали такі раритети! Шкільні підручники, календарики, радянську техніку. І ще багато чого. Одним словом двома словами — спогади дитинства.

Як валіза без ручки — викидати шкода, а залишати нема для чого.