Історія з пораненням генерала ватутіна як і вся історія срср покрита мороком, ну не можливо було без брехні катам бути хорошими, не буває без брехні двох правд, неможливо заховати криваві руки по чесному а значить слід петляти, петляти так щоб вже ніхто не відрізнив правду від брехні. А правда таки пробивається на гору, надто багато брехні було та й винищити всіх не вдалось, не вдалось мізки промити, не вистачило ще декілька поколінь, щоб з людей зробити запрограмовані машини, хоча експерименти особливо боляче таки вразили частину України. Цікавтесь різними думками та робіть висновки самі, інформації зараз вистачає.

Таємниці поранення Ватутіна

29 лютого 1944 року. У супроводі 8 охоронців і штабних офіцерів Ніколай Ватутін виїхав до 60-ї армії.  При наближені до села Мілятин охорона почула попереду перестрілку, але проігнорувала небезпеку. Хоча за інструкціями мала одразу змінити напрямок руху. Згодом попереду виявили велику групу людей. Але колона далі продовжувала рухатись, доки по них, із засідки, на відстані 200 метрів не було відкрито вогонь. В описі бою його учасниками міститься низка принципових розходжень. Це стосується й участі у поїздці Нікіти Хрущова, і кількості машин, і кількості повстанців, і поведінки генерала та його охорони.  В одному місці чисельність партизанів називається біля 200-300 осіб, далі зменшується до сотні... А наприкінці виявляться, що їх було декілька десятків. Й, швидше за все, це був не бойовий підрозділ УПА, а місцева самооборона. Описання характеру бою теж викликає багато запитань - починаючи від твердження Жукова, що Ватутін особисто очолив оборону, і аж до того, що його пораненого винесли бійці з автомобіля. Місце поранення говорить, що обидва твердження очевидно надумані. Адже як в автомобілі куля могла вдарити знизу, коли стріляли збоку? Так само, як і описання геройської поведінки генерала, коли він нібито особисто очолив оборону. Дослідник Грішин у статті "Загадка гибели генерала Ватутина" для характеристики події взяв за епіграф слова Лєрмонтова:  Гарун бежал быстрее лани, Быстрей, чем заяц от орла, Бежал он в страхе с поля брани... І це, очевидно, правда. Бо тікали так, що партизанам залишили всі штабні карти разом із генеральською шинеллю. Реконструкція бою виглядає приблизно так. Після перших пострілів, коли машина застрягла, Ватутін із солдатами швидко відступив до найближчого придорожнього рову й заліг там. От тоді куля й вдарила його ззаду у верхню частину стегна. Але кулі не літають колами - пролетіла над головою, повернулась назад і попала в ногу? Стріляли не з лінії фронту повстанців, а з тилу?  Дослідники тих подій зауважують, що саме в той час у районі описуваних подій перебувала розвідувально-диверсійна група держбезпеки "Тайга", яку особисто опікував терорист № 1 Павло Судоплатов - спеціаліст по прибиранню неугодних Сталіну фігур. Суперечливість фактів, а також сталінська традиція для постраху вбивати своїх, робить це припущення цілком імовірним.

Свідчення дочки генерала Ватутіна

У київському госпіталі у Ватутіна почалася гангрена, яку легко можна було вилікувати, застосувавши американський пеніцилін. Однак сталін особисто найсуворіше заборонив його використовувати при лікуванні генерала. Про це прямо говорили Хрущов та інші свідки тих подій. І це - доведений факт, що визнається всіма істориками. Звичайно, можна прикидатися дурниками, як це роблять деякі дослідники, і все списувати на маніакальну підозрілість сталіна. Той, нібито, остерігався отруєння генерала американськими ліками. Проте кобу можна запідозрити багато в чому, але тільки не в наївності. Бо одночасно у всій країні й у тому ж госпіталі, де лежав генерал, пеніцилін масово використовувався для лікування поранених солдатів і офіцерів, рятуючи життя сотням тисяч людей. Чому ж лише Ватутіну він міг зашкодити? На справжні наміри Сталіна опосередковано вказує ще одне: категорична відмова Ватутіна від'їздити на лікування до Москви. Певне, генерал сподівався, що у прифронтовій зоні, подалі від Кремля, йому вдасться вижити. А там, чого доброго, удасться змінити гнів на милість злобного тирана. Та, як показала дійсність, це були марні сподівання. Ще в 2000 році газета "Столичные новости" надрукувала інтерв'ю з дочкою Ватутіна, яка перебувала тоді в Києві біля батька. Вона яскраво описує ту ситуацію: "Півтора місяці тато лежав у госпіталі. Казали: "Все нормально, чекайте..." Майже кожен день до батька приходив Хрущов, не казав нічого істотного, потискав руку і йшов собі. У тата почалася гангрена. Він просив: "Відріжте мені ногу, чорт із нею, буду жити без ноги". Батькові кололи знеболювальне, але все одно він був у жахливому стані. Генерал, герой війни, кричав благим матом на всю лікарню. Лікарі приходили до палати і обурювались: "Не обманюйте, вам не боляче, перестаньте над нами знущатись...". Нога загнивала, звідти буквально вилазили черви. Почалось зараження крові. 15 квітня 1944 року тато вмер...".

На запитання кореспондента: "А ви переконані, що Ніколая Ватутіна просто "прибрали?" - Олена Ватутіна дає однозначну відповідь: "Це був наказ Сталіна". Власне, для родини Ватутіна ім'я його справжнього вбивці не було секретом ніколи, як і для всієї тодішньої радянської верхівки. Бо, у значній мірі, демонстративне знищення відомого воєначальника символічно попереджало, що ніякі заслуги, ніяка слава не врятує від помсти вождя. І тільки тваринна відданість, і послух можуть служити примарною гарантією безпеки. І таку поведінку потрібно щоденно демонструвати. Як це робили, наприклад, Калінін і Молотов, дружин яких Сталін відправив у табори, хоча названі опричники йому фактично нічим не загрожували. Все це робилося лише для утримування останніх у відповідному тонусі. Таку ж роль своєрідного "жертовного барана" для постраху найближчого, особливо військового оточення, і мала відіграти своєрідна страта Ватутіна.

Генеральський розмах

Колишній розвідник, а згодом офіцер з особливих доручень при генералові армії Ватутіні, капітан Юрій Коваленко наводить шокуючі факти ставлення вищого армійського керівництва до новомобілізованих із лівобережної України. У цьому питанні ані Жуков, ані Ватутін не відрізнялися один від одного. Коваленко переказує розмову, що відбулася, за його словами, у штабі за участю Георгія Жукова. На зауваження когось зі штабних офіцерів, що для новомобілізованих лівобережних українців не вистачає обмундирування й зброї, він сказав: "Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они - предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать". І їх кинули в крижані води Дніпра, без обмундирування, з однією гвинтівкою на десятьох. Правдивість цих слів підтверджують праці багатьох істориків, зокрема, Володимира Кучера та Петра Чернеги, у книжці "Україна у Другій світовій війні (1939-1945)". 

Такою була ціна перемоги. Ціна, у якій українці були звичайним гарматним м'ясом у далекосяжних геополітичних намірах їхніх начальників. http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/5/4960514/

.................................................................

«Генерала Ватутіна до вищої міри покарання засудив провід УПА» - Сотенний УПА Мирослав Симчич 

1 - Повернімося до діяльності УПА. Проти повстанців діяло не лише НКВС. Винищення бандерівців було «золотою мрією» більшовицької партизанщини. Ставив собі такі плани і керівник чи не найпотужнішої російської партизанки - Ковпак. Ніколи не мали приємності зустрічатися з ним?  2 - Я не бував у ті часи на Волині, тому з Ковпаком не зустрічався. Але після того, як його розбили німці, по наших селах блукало багато «ковпаківців». Вони просили, а бувало, що й відбирали у наших людей їжу. Згодом багато хто з них перейшов у ряди УПА і воював до кінця.  Ті хлопці розповідали, щодо Ковпака пішли, бо не мали вибору - не знали, куди податися: іти у Німеччину під англійські й американські бомби не хотіли, служити до німців - тим паче. Ковпак якраз підбирав собі людей, то вони і прибилися до нього. Не за ідею - для того, аби лишень якось пережити скрутний час. 1 - Одним із найбільших ворогів повстанців був радянський генерал Микола Ватутін, якого упівці буцімто вбили. Втім за іншою версією, смерть генерала була прозаїчнішою. Кажуть, його доконала гангрена?  2 - Брехня. Ватутін був здоровий, як слон, а вбили його за те, що він нещадно гнав свою армію Лівобережжя: своїх чоловіків-українців він не вдягнув, не озброїв, не вишколив, а коли дійшов до Дніпра, то весь той натовп загнав у воду - пливи як хочеш, виживав один з десяти. Він втопив безліч ні в чому не винних людей. Генералів які займалися лише боєм із німцями ми не чіпали, але Ватутіна як злочинця провід УПА засудив на вищу міру покарання. Довго він не потрапляв нам до рук. Проте згодом вскочив у нашу засідку, був смертельно поранений і в шпиталі помер. 1 - Ви на власні очі бачили, ж загинув Ватутін?  2 - Ні, доля звела мене з одним стрільцем, який був у тій засідці. Він родом із Волині, відбув двадцять літ каторги. Найвищу міру кари той хлопець отримав за те, що, коли втрапив у руки ворога, на ньому була ватутінська шинель. Він мені переповідав ті події так: розвідка донесла, що Ватутін їхатиме з групою у Житомир (не пам'ятаю точно, звідки він прямував, здається, з Києва). На шляху генерала стрільці влаштували засідку з трьох сотень вояків.  Машини під'їхали - стрільці відкрили вогонь. Куля не вибирає, Ватутін чи не Ватутін. А те, що у нього була гангрена, — це брехня. Він ішов разом із діючою армією і був здоровий, нічого йому не бракувало, просто поранили його так, що лікарі не змогли врятувати.  1 - Пане Мирославе, зараз чи не найбільше суперечок точиться стосовно того, прирівнювати в правах повстанців і радянських солдат чи ні. Чи бачите ви можливість примирення між вояками Червоної армії та УПА?  2 - Між тими, хто воював у Червоній армії, і нами на сьогоднішній день немає ніякого антагонізму. У нас є антагонізм з так званими героями, які були в КДБ і у совєцьких каральних структурах, які нас били. З ними у нас антагонізм залишиться, поки будемо живі.  1 - Ну а офіційне примирення між вояками УПА та Червоної армії можливе?  2 - Ми, ветерани УПА, разом із ветеранами війни проводимо збори, разом зустрічаємося, разом святкуємо тощо... Вони - теж українці, а що пішли до Червоної армії воювати, то так склалася воєнна обстановка. Наші вороги - це оті кадебісти. Прості солдати Червоної армії і ми - абсолютно однакові. Вони нас шанують, а ми шануємо їх.

http://www.partyzan.kiev.ua/History/vas_symch.htm

Джерело

Від себе додам, що існують різні версії того: " інфекційно-токсичного шоку". Вам нічого не нагадує? Думаю, що її вбили, занадто була смілива, багато собі дозволяла за кремлівськими мірами. Завжди гаряче підтримувала Україну. Ось її останнє звернення до нас від 28.06.14

Вічна пам'ять, царство небесне...

Всі коментарі любителів хуйла будуть видалені. Тому, друзі, не відповідайте ним. Прошу вибачити мене тих, чиї коменти також видалились черз  зрадників та тролів.

Режим внутрішньої окупації на чолі з януковичами-азаровами-литвинами посилює переслідування українських патріотів. Після узурпації влади шляхом конституційного перевороту бандугрупування “Партія регіонів” та його приспішники використовують будь-які бандитські методи на шляху знищення тих, хто відчуває і називає себе українцем.

Окупаційний режим, реалізовуючи програму “Україна без українців”, розпочав широкомасштабний наступ на все українське. Безпідставні репресії проти опозиційних політичних сил, націоналістичних організацій, незалежних журналістів і письменників стали нормою життя в державі Україна. Попри всі декларації про європейський вибір, демократію та законність, кліка Януковича впевнено скеровує країну до кримінально-олігархічної диктатури. Відчуваючи хиткість свого становища і стрімко зростаюче невдоволення народу, внутрішньо-окупаційний режим намагається за будь-яку ціну знищити все, що може чинити спротив – економічно незалежних підприємців, політиків і партії, які не продалися Партії регіонів, діячів культури та ЗМІ, які мають національний світогляд. А насамперед націоналістів, які своєю ідеологією здатні підняти націю на боротьбу.

Нещодавні безпідставні арешти членів ВО “Тризуб” довели, що ця влада не дотримується ніяких законів і норм права, крім права сили. Абсурдні і нічим не доведені звинувачення, утримання неповнолітніх без повідомлення батьків, катування, відмова у виклику адвоката, незаконні обшуки і вилучення майна – далеко не повний перелік порушень окупантами їхніх же законів. Розгон підприємницького майдану, заборона на мирні мітинги та демонстрації, повернення цензури ЗМІ доводять неможливість мирних демократичних впливів на цю владу.

Фото УП. З конкурсу "В десятці"

В лісовій промисловості - скандал. Працівники цієї галузі звинуватили голову Держагентства лісових ресурсів Віктора Сівця в корупції.

Авторові знадобилося близько двох тижнів, щоб дійти висновку: висунуті проти Сівця звинувачення є обґрунтованими.

Друге пришестя Сівця

Пан Микола просить не називати ні його прізвище, ні назву лісництва, яке він очолює. Дуже боїться звільнення, а лісникові, каже, роботу знайти ніде. Дістає документи, і озираючись, розповідає.

- При Сівці нас просто почали грабувати. Змушують продавати ліс найкращого ґатунку через компанію "Елодеріо" - це офшорна фірма, яка працює з усіма лісгоспами. Кажуть, вона належить комусь із родичів Сівця.

"Елодеріо" скуповує у нас дубовий пиловник вищого сорту, а проводить його у документах як перший сорт, що виходить на 30% менше від його справжньої ціни. Або купують у нас деревину хвойних порід по 80 доларів за кубометр, хоча насправді він коштує більше ста доларів.

Лише на нашому лісгоспі вони так заробляють 3 мільйони гривень, а таких лісгоспів в Україні - понад 300. Хто відмовлявся продавати через посередника, тих звільнили. Хто скаржився - також.

Голові Державного агентства лісових ресурсів Віктору Сівцю не вперше доводиться ставати об‘єктом звинувачень своїх підлеглих. Раніше він уже очолював лісове господарство України - це було у 2006-2008 роках в часи прем‘єрства Януковича.

Саме тоді працівники лісової галузі вперше публічно критикували Сівця за зловживання. У відкритому листі до президента Віктора Ющенка вони стверджували, що Сівець змушує лісгоспи продавати деревину через німецьку фірму "Алексіс Гмбх". Крім цього, лісникам наказували сплачувати за маркетингові послуги кіпрській фірмі Zelenio Ltd.

Народний депутат Ігор Калетнік, який тоді очолював комітет Верховної ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, особисто просив генерального прокурора Олександра Медведька перевірити діяльність Сівця та "контрольованих ним фірм". За даними Калетніка, вказані компанії-посередники нажилися на експорті української деревини на 36 мільйонів доларів тільки в 2007 році.

Втім, Сівець спокійно допрацював на посаді, поки уряд Януковича не змінив уряд Тимошенко. Тоді казали, що у Сівця є впливовий покровитель - віце-прем‘єр Андрій Клюєв. Чутки незабаром підтвердилися, оскільки після звільнення Сівець пішов працювати генеральним директором клюєвської будівельної компанії "Актив девелопмент".

У 2009 році Клюєву вдалося проштовхнути Сівця на посаду заступника мера Черновецького. На президентських виборах Сівець суміщав роботу в КМДА з керівництвом київським штабом кандидата Януковича.

Однак результат, який отримав нинішній глава держави в столиці, не вразив: заледве більше 25% при обіцяних Сівцем 35%. Як наслідок, замість Сівця претендентом від влади на крісло мера став Олександр Попов, а Сівцю дали посаду керівника лісової галузі.

Буквально за лічені дні після призначення новий керівник Держагентства лісових ресурсів поновив практику продажу деревини через посередників. За словами обурених керівників лісгоспів, на розрекламованих Сівцем аукціонах продається не більше половини української деревини. Іншу половину, найкращу, як твердять лісники, їм доводиться віддавати офшорній компанії Eloderio Ltd.

Продивляючись угоди та рахунки-фактури, в око впадають місце реєстрації та банк компанії Eloderio Ltd. Вони дивним чином збігаються з банком та місцем реєстрації компанії Zelenio Ltd., яку кілька років тому Калетнік пов‘язував з Віктором Сівцем. Той самий Кіпр, те саме місто Лімасол, рахунки у тому самому латвійському Aizkraukles Banka.

Щороку українська лісова галузь продає деревини на 4 мільярди гривень. Третина цієї суми, за свідченнями лісників, проходить через Eloderio Ltd.

Окрему увагу представники офшорної компанії приділяють цінним та рідкісним породам. Їх закупівельна ціна в Україні в 15-20 разів менша за ту, за яку потім сировина продається в Європі. Шалена різниця осідає в кишенях цілої мережі посередників.

Один із них навіть погодився дещо розповісти. Борис Городецький кілька років тому був засновником сумнозвісної німецької компанії "Алексіс Гмбх.", яку звинувачували в експорті українського дерева під покровительством Сівця. Сьогодні Городецький намагається наслідувати імідж законослухняного бізнесмена.

- Ви маєте стосунок до компанії Eloderio Ltd.?

- Маємо. У нас контракт з цією фірмою, за яким вона постачає нам деревину. Наша компанія називається Ligo.

- А ви купуєте деревину в Україні?

- Напряму - ні. Тільки через Eloderio. Ця фірма багатьом продає деревину, в тому числі і нам.

- Не підкажете, як знайти контакти цієї Eloderio?

- Це неважко. Вони сидять у Києві на Шота Руставелі.

- Це там, де офіс Державного агентства лісових ресурсів?

- Так. Вони ж працюють з лісгоспами, то ви і спитайте в Держкомлісі, як їх знайти.

Автору вдалося додзвонитися до директора Eloderio Ltd. Андрія Пруса, який, за даними джерел, є братом водія Віктора Сівця. Прус відмовився коментувати роботу своєї фірми на ринку деревини і порадив написати запит на Кіпр, де зареєстрована компанія.

"Янукович" в туалеті

- Ви думаєте, нас обкрадають тільки на деревині? - лісник Микола зітхає і емоційно провадить далі. - Пару місяців тому з центру прийшла вказівка сплатити за сувенірну продукцію якійсь київський фірмі. Невдовзі нам прислали рахунок: треба було купити 70 портретів Януковича на 12 тисяч гривень та майже сорок сувенірних гербів на 40 тисяч. А скажіть мені, куди я повішу 70 портретів президента, якщо у мене всього 20 кімнат на все лісництво? В туалет хіба що. Там ще Янукович не висить.

50 тисяч гривень за портрети президента - цифра не грандіозна. А якщо це було не одне лісництво? Щоб перевірити, чи мала місце оборудка і який її масштаб, довелося звернутися в київську компанію "Офіс-про", яка і підрядилася постачати світлини Януковича лісникам.

Зрозуміло, що за законом приватна компанія може і не відповідати на запитання журналіста. Щоб підвищити шанси на отримання відповіді, автору довелось видати себе за помічника народного депутата, який проводить службову перевірку.

Досвідчені медіаюристи дали "добро" на законність такого способу збору інформації. Взнавши, "хто" телефонує, секретарка одразу покликала до слухавки начальника відділу продажів "Офіс-про" на ім‘я Святослав Целуєв.

- На вас тут скарга надійшла. Пишуть з лісгоспів, що ви гроші за портрети президента отримали, а товар не відвантажили. Ви знаєте, як це називається? Це називається привласнення!

- Ні! Ні! Ви що?! Ми всім лісгоспам, дзвонимо, просимо ці портрети і герби забрати. Просто ми довго збирали їхні реквізити, копії свідоцтв, тому і така затримка вийшла.

- Скільки лісгоспів отримали рахунки від вас?

- Всього 300 з чимось.

- А скільки досі не забрали портрети Віктора Федоровича?

- Десь сто. Ви не сердіться - ми їм самі скоро все розвеземо по областях, щоб воно не лежало у нас. Тільки не пишіть нікуди!

Також в процесі допиту "з пристрастю" менеджер "Офіс-про" зізнався, що людиною, з якою щодо портретів вони контактують в Державному агентстві лісових ресурсів, є Роман Новіков. Сама ж фірма "Офіс-про" належить депутату Києво-Святошинської ради від Арсенія Яценюка Святославу Крижевичу.

Неважко підрахувати його заробіток: 50 тисяч гривень помножити на 300 лісництв виходить 15 мільйонів гривень тільки на портретах Януковича та гербах.