Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД, в далекому кінці Бабиного Яру на Сирці ЧеКа до війни ховала свої жертви. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання одного з багатьох своїх злочинів. Тому так яро намагались засипати Бабин Яр за срср, призводячи до нових людських жертв, з якими ніколи не рахувались. Бабин Яр, Катинь, Хатинь, Демянів Лаз .... всюди проступають одні і тіж червоні криваві руки.

Болюче і до цього часу заполітизоване питання участі Буковинського куреня у масових розстрілах єврейського населення Києва у вересні–жовтні 1941 р. розглядається у статті у трьох контекстах: історії перших місяців окупації м. Києва і створення місцевої поліції; сучасної української історіографії тих подій; контрпропагандистської боротьби, яку вів Радянський Союз наприкінці 70-х – у першій половині 80-х років минулого сторіччя.

Треба зауважити, що поруч з істориками, які активно просовують зазначену тезу, існують дослідники, які просто уникають обговорення цієї проблеми. Виникає думка, що їх бентежить саме перебування куреня у Києві під час розстрілів, що майже «автоматично» робить його безпосередньо причетним до масових страт.

Буковинський курінь з’явився в Києві лише у першій половині листопада, має декілька важливих наслідків. По-перше, це цілком розбиває версію про його участь у масових розстрілах, у вересні–жовтні 1941 р., у Бабиному Яру. По-друге, це взагалі ставить хрест на тезі про провідну роль української поліції у тих розстрілах, оскільки за відсутності буковинців її просто було замало для проведення такої масштабної акції.

Вся «історіографія» участі Буковинського куреня у масових розстрілах євреїв у Бабиному Яру зводиться до книги О. Шлаєна (ґрунтовне дослідження по цій темі дивіться в посиланні на статтю). Але звідки він брав свою інформацію? Адже взагалі-то у його книзі використано чимало документів, які сьогодні вже відкриті і відомі дослідникам. А брав він ці матеріали з організованих совєтами гучних судових справ покликаних прив'язати звичайних посібників гітлерівців до УПА тим самим компрометуючи українців в еміграції, провокуючи ненависть між українськими емігрантами та євреями, та насичуючи неіснуючими злочинами УПА інформаційний простір для подальшого спотворення.

Головну роль у тих процесах відігравала т. зв. контрпропагандистська діяльність, завданням якої було не тільки дати відсіч «ідеологічному ворогу», а й під гаслами боротьби з ним консолідувати радянське суспільство.

Одним із головних її напрямів була боротьба з т. зв. «українським буржуазним націоналізмом», у т. ч. шляхом дискредитації націоналістичних організацій та їх членів. Принциповою відмінністю порівняно з попередніми роками було те, що заплановані заходи не зводилися лише до «ідеологічного герцю». Постанова орієнтувала на підготовку і проведення реальних судових процесів з винесенням відповідних вироків. Усе інше: книжки, фільми, газетні статті, виставки, сільські сходи, – мало стати лише необхідним антуражем114. Ось як формулювався її провідний, на наш погляд, пункт:

«Прокуратурі УРСР спільно з іншими правовими органами [наприкінці постанови зазначено: “Пропозиції узгоджено з КДБ УРСР”115 – В.Н.] поповнити матеріали на ватажків антирадянських українських емігрантських центрів з числа колишніх гітлерівських найманців і вивчити можливість постановки питання про їх видачу радянським властям як воєнних злочинців.

Завершити розслідування злочинної діяльності депортованого зі США до СРСР колишнього вахмана табору смерті Треблінка Ф. Федоренка, віддати його до суду і влаштувати відкритий процес із запрошенням кореспондентів. Держкіно і Держтелерадіо УРСР зняти за матеріалами процесу документальний фільм. Організувати публікації і передачі на зарубіжні країни з тим, щоб використати прецедент видачі Ф. Федоренка радянському правосуддю і його засудження для внесення замішання до націоналістичних кіл за кордоном, відволікання їх від антирадянської діяльності на свій захист»116

Цілком зрозуміло, що аналогічні заходи планувалися не тільки в Україні. Скидається на те, що справа не зводилася до окремих судів над колишніми військовими злочинцями. Планувався гучний процес над усім українським націоналістичним рухом взагалі.

Очевидними є певні невідповідності. Справа Г. Васюри (намагання привязати УПА до злочинів в Хатині) є центральною (відкритий суд у Мінську) білоруською акцією серед заходів, що проводяться у зв’язку з 40-річчям Нюрнберзького процесу. За даними слідства, Г. Васюра відігравав провідну роль у знищенні білоруського (!) села Хатині – одному з найвідоміших злочинів часів війни. У той же час висвітлювати хід процесу запрошено лише двох журналістів – євреїв (!) за походженням. І розповідати читачам вони повинні не про Хатинь, а про «інші, маловідомі акції карателів». А суддя у цій справі і багато років потому впевнено стверджував, що 118-й батальйон брав участь у розстрілах у Бабиному Яру.

То ж якою була справжня мета організаторів цього суду? З урахуванням всього, що ми вже знаємо, відповідь на це питання може бути одна – метою було звинувачення Буковинського куреня у розстрілах київських євреїв у Бабиному Яру.

срср не залишалися поза увагою «загрозливі» для режиму спроби українсько-єврейського порозуміння.

Так, наприклад, у лютому 1983 р. Політбюро погоджує «Заходи з посилення протидії підривній антирадянській діяльності зарубіжних сіоністських центрів і антирадянських елементів з числа просіоністські налаштованих осіб»125. Ними, зокрема, було передбачено:

«Підготувати англійську версію фільму «Без строку давності» про звірства оунівців у роки війни над цивільним населенням, у т. ч. над радянськими євреями, для показу за кордоном із метою протидії блокуванню сіоністських і українських буржуазно-націоналістичних центрів у капіталістичних країнах…

Видати окремою брошурою документальні матеріали, в яких викриваються злочини фашистів спільно з українськими буржуазними націоналістами над єврейським населенням у роки Великої Вітчизняної війни і спрямувати їх на адреси зарубіжних сіоністських організацій, єврейських інститутів, бібліотек, юридичних органів США, Ізраїлю, Канади та інших країн…

Видати для розповсюдження за кордоном книгу про дивізію “СС–Галичина”, створену фашистами в роки війни з числа українських буржуазних націоналістів, яка брала участь у каральних операціях, у т. ч. проти єврейського населення»126.

У цьому контексті стає зрозумілим, що ті, хто влаштовував процес Г. Васюри, мали на увазі три мети:

– по-перше, скомпрометувати як співучасника нацистських каральних акцій Буковинський курінь, а через нього ОУН і весь український національно-визвольний рух;

– по-друге, сприяти подальшому розбрату між євреями й українцями через звинувачення буковинців, а так – усіх національно-свідомих українців, у розстрілах у Бабиному Яру;

У червні того ж 1979 р. Політбюро ЦК КПУ ухвалює постанову «Про заходи з посилення протидії антирадянській пропаганді зарубіжних організацій українських буржуазних націоналістів і подальшого розвитку культурних зв’язків з українською еміграцією»129. Нею, зокрема, доручалося «Держкіно УРСР у 1980 р. створити українською, англійською, французькою, іспанською і німецькою мовами… документальні кінострічки про злочини українських буржуазних націоналістів (у т.ч. і проти євреїв), їх прислуговування гітлерівському фашизмові і роки другої світової війни»130. Можна вважати, що саме з урахуванням останньої постанови, у січні 1980 р. голова Держкіно Ю. Олененко повідомив ЦК, що «тему “Бабин Яр” було запропоновано для реалізації на студії “Укркінохроніка” в одній частині. Студією було проведено попередню роботу, визначено кандидатури авторів. Після того, за рішенням директивних органів, тему передано “Укртелефільму” з розширенням її до чотирьох частин»131. А в березні вже голова Держтелерадіо М. Охмакевич повідомив, що «теперішнім часом йде робота на студії “Укртелефільм” зі створення телефільму “За колючим дротом” (про трагедію Бабиного Яру)».

Таким чином, із самого початку в уявленні радянських контрпропагандистів Бабин Яр мав «працювати» на два фронти: проти «сіоністів» і проти «українських буржуазних націоналістів». І саме до цього не був готовий його автор – О. Шлаєн. Коли стало зрозуміло, що антисіоністська лінія у фільмі слабка, до О. Шлаєна був приставлений «співавтор-комісар» – відомий радянський публіцист В. Коротич.

Усього того у книзі О. Шлаєна нема, на відміну, наприклад, від цитованого вище твору Ю. Шульмейстера, знаного антисіоніста, книгу якого «Піски горять» ще 1979 р. було рекомендовано постановою ЦК до видання українською мовою, як таку, «у якій викривається злочинна діяльність міжнародного сіонізму»136. Тому не випадково, що, коли 1983 р. Політбюро ЦК КПУ розглядало питання про створення Антисіоністського комітету радянської громадськості України, О. Шлаєна не був запропоновано до його складу, на відміну від В. Коротича і того ж Ю. Шульмейстера137.

Без перевірки КДБ потрапити в архіви було неможливо. А на 1985 рік О. Шлаєн уже був тут, так би мовити, своєю людиною. І саме йому могли зробити пропозицію: «Ви додаєте матеріал про злочини Буковинського куреня в Україні і Білорусі, про зв’язки українських націоналістів із нацистськими спецслужбами – ми даємо дозвіл на друк Вашої книжки». І запропонувати відповідні документи, як фактологічну канву для майбутнього тексту. У тому ж, що в основі невеличкого розділу заключної глави книги О. Шлаєна, який присвячений Буковинському куреню і його командирові П. Войновському, лежать саме оперативні розробки КДБ, сумнівів у того, хто знайомий із цим жанром, виникнути не може. Тут і постійні контакти з абвером і гестапо, і численні псевдо, директиви, вербування. І – більше нічого конкретного. Тобто весь націоналістичний рух – це єдина спецоперація чи то абверу, чи то гестапо, чи то усіх їх разом.

Треба підкреслити, що, коли О. Шлаєн закінчив свою книжку 1981 р., у нього ще не було таких докладних «відомостей» про діяльність буковинців. Він побіжно згадує про «участь» куреня «у перших п’яти днях Бабиного Яру» і про те, що (всупереч тому, про що йдеться у останній главі) курінь «і потім 725 днів тягав на Бабин Яр усіх, хто був невгодний нацистському режимові»139. Ба більше, серед наведеного ним переліку київських батальйонів шуцманшафту взагалі немає 118-го (!)140, якому в останній главі «Бабиного Яру» приділено таку надзвичайну увагу. Так само, як, згадуючи Хатинь, він нічого не писав про участь колишніх буковинців у її знищенні141.

А оскільки був людиною глибоко радянською, то і не повинен був цей матеріал викликати у нього ніяких сумнівів. Так або інакше, останню главу «Бабиного Яру» було ним написано. Але не написано було останню главу у мінському процесі.

І головною проблемою в тому став, здається, сам суддя В. Глазков. В одному з інтерв’ю він підкреслив: «Особисто на мене під час розгляду “розстрільних справ” ніхто не тиснув, не намагалися втручатися в перебіг процесу. Можливо, тому, що багато хто знав мою вдачу. Я у таких речах компромісів не визнаю»145. Ми не впевнені, що В. Глазков був цілком щирим. Адже, щоб упевнитись у його безкомпромісності, хтось мав таки зробити спробу натиснути на нього. Не виключено, що це відбувалось і у зв’язку з обговорюваною справою. Але не вийшло. Вже 1991 р., коментуючи натяки в одній із газет, мовляв, розстріли у Хатині здійснювали саме українські націоналісти, В. Глазков категорично заявив: «Автор… переклав усю провину за хатинську трагедію на українських націоналістів-бандерівців. Але ж це не так! Я вважаю, що бандерівщині пробачення немає і бути не може. На ній, як то кажуть, нема куди тавро поставити. Але “вішати” Хатинь на бандерівців теж не можна. Це було б всупереч історичній правді. Хатинь спалили карателі 118-го поліцейського батальйону. Так, більшість поліцаїв походила з України, і сам підрозділ було сформовано у Києві. Але то були не націоналісти, а звичайні зрадники, якщо такий епітет взагалі можна застосувати до слова “зрада”»146.

Позиція В. Глазкова тим більш важлива, що, як бачимо, жодних симпатій до українських націоналістів він не відчуває. І можна припустити, що саме завдяки його принциповості зірвався заздалегідь спланований політичний процес. А так увесь галас швидко згорнули, жоден матеріал про мінський суд (злочини в Хатині) не з’явився на шпальтах газет.


Після вироку відповіді (добро на публікацію викриваючого Бандерівців матеріалу по Хатині та Бабиному Яру) з ЦК редакція газети чекала до вечора, потім ще добу і ще. 31 грудня нам піднесли новорічний подарунок: «Вважайте, що жодного завдання ви не отримували, публікацій про процес не буде»147.

«Руки до того, щоби матеріали про Хатинь не друкувалися, – стверджував В. Глазков, – доклали перші особи двох республік – Білорусі та України – Слюньков і Щербицький»148. Він вважав, що особисте втручання В. Щербицького було обумовлено тим, що 118-й батальйон було сформовано в Україні і сам Г. Васюра був українцем149. Але ми не можемо погодитися з такою версією. Адже про результати слідства було відомо заздалегідь, тож суд одразу можна було провести у закритому режимі. І річ не в тім, що на лаві підсудних опинилися українці, а в тому, що то були «не ті» українці. Замість «українських буржуазних націоналістів», агентів гестапо і ЦРУ, катами виявилися звичайні «радянські люди», через що уся акція не просто втрачала сенс, а могла призвести до наслідків, прямо протилежних тим, які мали на увазі організатори. З тих же міркувань суворо приховувались матеріали про російські частини Ваффен СС, тобто про боротьбу народів срср з окупаційним совєтським режимом.

В.Р. Нахманович http://www.kby.kiev.ua/komitet/ru/history/art00044.html

У травні 1943 року німці віднайшли могили 10 000 українських жертв ЧеКа/НКВД у Вінниці. НКДВ злякався, що німці розкопають братські могили українських жертв ЧеКа/НКВД з 30-х років у Бабиному Ярі.

Від кінця 1930-х років німці літали над європейською частиною СРСР у розвідувальних «літаках-олівцях». На першому повітряному знімку, зробленому німцями напередодні війни у травні 1939 року, видно: лише в одній частині Бабиного Яру, десь за кілометр від місця колишнього царського іподрому, терен одного з ярчаків повністю наповнено землею. Згодом з археологічних розкопок стане зрозуміло: там поховано багато десятків тисяч українських жертв ЧеКа, яких після 1933 року почали ховати за Дніпром, у Биківні. У лужному ґрунті околиць Києва кістяки зберігаються століттями. Гадаю, вони діждуться розкопок.

http://sd.org.ua/news.php?id=11454

  Є в Україні так звана «п’ята колона», що ностальгіє за «совком» з усіма присущими ознаками і фразами типу: «у України не було-б сього, цього і оттого…». Давайте візьмемо і проаналізуємо такі події: в 1917-му році Українська держава відстоює свою незалежність. Кілька слів про передумови.

   В грудні 1917-го року Симон Петлюра пропонував провести військову операцію проти більшовиків скориставшись залізницею і таким чином вийшовши до тилів «червоних» - на лінію Харків-Курськ. Звісно-ж слабка й недалекоглядна влада Центральної Ради жодним чином не відреагувала, й навіть відіслала Петлюру у відставку. За півтора місяці більшовики скориставшись залізницею вийшли до тилів українських частин й розбили їх. Я зараз проектую варіант, що Петлюра все-ж таки бере ініціативу в свої руки і переходить в наступ.

   Отож: армія УНР не було занадто боєздатною – в цілому УНР мала в своєму складі від 120 до 150 тисяч чоловік, але проблема була в тому, що близько 70 тисяч це національні корпуси – чехословацький, польський, сербський, що зголосилися воювати виключно проти Четвертного союзу. Інша частина військ не була надто боєздатною, окрім військового корпусу генерала Скоропадського , що налічував 12 тисяч чоловік й кількох окремих з’єднань – офіцерські та сердюцькі загони. Всього боєздатні війська УНР мали чисельність близько 20 тис. чоловік.

   

   В грудні 1917-го передові загони військ УНР на потягах наближаються до Харкова. В цей час в Харкові  налічується близько 10 тисяч більшовицьких військ. Однак парадокс в тому, що місцеві загони червоної гвардії самі готові вступити в бій проти більшовиків (прибувши з Росії більшовики починають грабувати місцеве населення), тому прибуття корпусу Скоропадського в Харків стало дуже неприємною несподіванкою для Муравйова. Дисципліновані загони Петлюри і Скоропадського майже без проблем розібралися з недисциплінованою ордою п’яних росіян. Червона гвардія дивиться збоку і не встряє в конфлікт. Війська УНР перемагають. З противників більшовиків формуються нові загони і поповнюються війська. Українська армія за місяць наступу зростає до 30 тис.. Фактично територія Сходу України зайнята без боїв.

     Більшовики вимушені укласти перемир’я з УНР – загострюється боротьба всередині Росії. Війська Петлюри і Скоропадського входять до Курська.

     Центральна Рада намагається прибрати військового міністра і генерала. Однак в ніч з 6-го грудня на 7 січня війська Петлюри й Скоропадського таємно прибувають в Київ. За святами ніхто не помічає скупчення військ на людних вулицях Київа. 7-го січня 1918-го року в Київі починається військовий переворот – в результаті в країні встановлюється диктатура. Військовий міністр Петлюра оголошується головним отаманом «до стабілізації міжнародних взаємовідносин», його заступником й начальником Генштабу стає Скоропадський. Центральна Рада формально залишається при владі. Ніхто не чинить опір петлюрівцям, авторитет міністра незаперечний.

    В кінці січня до Петлюри приїздить делегація Антанти. Петлюра розповідає про те, що українська армія налічує 400.000 чоловік і готова до бою з Четвертним союзом. Реально армія налічує 150.000. Паралельно з відома Петлюри Скоропадський починає таємні перемовини з Віднем і Берліном. УНР тягне час. Тим часом Петлюра формує нові військові загони, українська армія зростає.

   Перемовини з Четвертним союзом тривають, в лютому 1918-го УНР відсилає в Брест делегацію. Делегації вдається затримати перемовини ще на місяць. Тим часом армія УНР зростає і налічує близько 200.000. В військах вводиться жорстка дисципліна. Антанта вимагає, вимолює і погрожує аби УНР перейшла у наступ, оскільки на Заході тупикова ситуація. Петлюра виправдовується тяжкою внутрішньополітичною ситуацією і вимагає визнання УНР Антантою, а також її прав на Крим, Кубань і Дон. Антанта обдумує.

    16 лютого 1918-го року проголошується Кубанська Рада. До Кубані одразу-ж вирушає українська делегація. Тим часом 10-тисячний корпус захоплює Крим, Чорноморський флот підіймає українські прапори. З цього моменту в УНР з’являється флот. За кілька днів до Кубані вирушає 16-ти тисячний корпус – в середині березня Кубань увійшла до складу України, як суб’єкт федерації.

    Німці оголошують ультиматум до 1-го квітня, або вони переходять у наступ. Тим часом Румунія вагається поміж війною і перемир’ям. Радянська Росія заключила мир в Бресті 2-го лютого.

    До 1-го квітня армія УНР нараховує близько 300 тисяч чоловік. «Білі» починають перемовини з Петлюрою, але вони закінчуються нічим – адже принцип «Неділімой Росіі» не влаштовує Петлюру.

    Однак не дивлячись на висунутий ультиматум війська Четвертного союзу не наважаються наступати – розвідка доносить досить різні й протиречиві факти. З одного боку зрозуміло, що після внутрішньої війни армія УНР не може бути багаточисельною, а з іншого розвідка доносить про майже мільйонну українську армію.  Німці починають перемовини з Скоропадським – про можливий військовий переворот

    Агенти Петлюри перехоплюють цю інформацію. 11 квітня Петлюра відсторонює Скоропадського від військ і призначає його головою Київської Військової Академії.

    Австро-угорські війська при підтримці німецьких корпусів переходять у наступ – чисельність наступаючих близько 250-ти тисяч. Війська Четвертного союзу виявилися більш міцним горішком, аніж більшовики, але тим не менш наступ захлинувся.  До червня відбувалося повне затишшя.  В червні армія УНР вже налічувала більше 400-т тисяч.

   27 червня почався Волинський контрнаступ армії УНР. В липні українські війська змогли просунутися вглиб австрійської території та зайняти частину Галичини й Буковину. Тим часом до Чернівців підійшли румунські війська, але побачивши українські прапори відішли назад, однак частина Буковини була окупована румунами.

    Тим часом на Західному фронті перейшли у наступ союзницькі війська. Восени 1918-го року війна скінчилася.

    В ніч з 31-го жовтня на 1 листопада легіон Українських Січових Стрільців проводить у Львові військовий переворот і створює ЗУНР. Одразу-ж починаються перемовини між Петлюрою і Петрушевичем.

   Тим часом Польща починає війну проти ЗУНР. Нова 110-ти тисячна польська армія, що сформована у Франції швидко переходить у наступ. Починається позиційна війна. В грудні 1918-го війська УНР приходять на допомогу ЗУНР – в січні українська армія виходить на кордон з Польщею. Війна скінчилася. 22 січня 1919-го відбувається урочистий акт злуки УНР і ЗУНР. 

    Починається Паризька мирна конференція. Делегація УНР відправляється в Париж. В українському варіанті від Кубані до Карпат простирається нова держава – Україна. 

Ідіть Всі в ДУПУ Рекламный видео-ролик который запретили к показу на ТВ про народных избранников которые разворовали Украину (запрещенное видео)

Утопающие в роскоши, или Откуда у Януковича и Герман столько денег  В последние дни два высоких чиновника — президент страны и его советник дали повод усомниться в их честности в отображении своих реальных доходов. Всех задекларированных денег Януковича не хватило бы на оплату его Дня рождения…

 Затраты на выступление артистов на дне рождения Виктора Януковича составили около 330 тысяч долларов.

По информации журналистов, 61-й день рождения Виктора Януковича по размаху уступил прошлогоднему юбилею, прогремевшему на всю страну.

«Так, роль хозяйки вечера Януковича доверили скандальной светской львице Ксении Собчак, чьи гонорары за участие в таких мероприятиях ивент-агентства оценивают в $ 30-100 тыс. Ее парт-нерами были Валдис Пельш (от $ 13 тыс.) и Владимир Зеленский из студии 95 Квартал (гонорары Квартала — от $ 30 тыс., гонорар лично Зеленского — от $ 10 тыс.) », — пишет журнал.

Также слух гостей Януковича услаждали пением российские звезды Александр Серов и Юрий Антонов ($ 30-60 тыс. за выступление) и украинские — Таисия Повалий (от $ 40 тыс.) и Потап с Настей Каменских (от $ 30 тыс.).

Вечеринка Януковича проходила на крымском побережье, на госдаче № 3 под Ялтой. Там для именинника и его друзей накрыли столы в стеклянном павильоне в виде шатра с раздвижной крышей, построенном еще в 1973-м по распоряжению Леонида Брежнева как зал для переговоров.

Кто оплатил вечеринку Президента и концертную программу, Корреспонденту выяснить не удалось. Пресс-секретарь главы государства Дарья Чепак на вопрос ответить не смогла, заявив, что эта информация не в ее компетенции.

Не предоставила пока информации и пресс-служба Администрации Президента (АП). А экс-голос Януковича Анна Герман сообщила, что сама в отпуске и к финансовым вопросам отношения не имеет.

Издание напоминает, что согласно декларации президента его доход в прошлом году составили 920,3 тыс. грн. (375,7 тыс. грн. зарплата и 544,6 тыс. грн.— дивиденды и роялти), что составляет около $ 115 тыс. Немногим больше, $ 130 тыс., Янукович скопил на банковском счете.

«И даже если предположить, что Президент почти ничего не тратит на жизнь, всех его личных денег хватило бы только на оплату артистов», — пишет издание.

К слову об Анне Герман. На днях одному из читателей ТаблоID посчастливилось встретить ее на Лазурном побережье Франции. В прошлую среду Анну Николаевну видели во французском ресторане, который входит в роскошной гостинично-ресторанного комплекса Chteau de la Chèvre D'or, что на Средиземноморском побережье. „Замок Золотой Козы" относится к заведениям класса люкс и может похвастаться 5 звездами.

Номера в сезон здесь стоят от 340 до 2900 евро. А это слишком дорого как для украинской чиновницы, которая ни дня не занималась бизнесом. Причем муж Анны Герман также работает на государственной службе — аналитиком в СБУ.

Выбор Герман места для отдыха более подходил бы какому-то олигарху.

Комплекс Chteau de la Chèvre D'or расположен в живописном поселке Эз на высоте 400 метров над уровнем моря. А его ресторан имеет две звезды Michelin, что является признаком чрезвычайного престижа и заоблачных цен. Отель находится около Ниццы и совсем недалеко от княжества Монако.

Как удалось выяснить, Анна Герман не только пробовала французские деликатисы в заморском Ресто. На ее фамилию в упомянутом отеле был забронирован номер.

Напомним, согласно декларации Анны Герман за 2010 год, сумма ее годовых доходов составляет 164 тысячи гривен, то есть чуть больше 15 тысяч евро в год. Таким образом, даже в самом дешевом номере Chteau de la Chèvre D'or месячной зарплаты Герман хватит лишь на несколько дней скромного проживания. Это при условии, что она не будет тратить больше ни копейки ни на авиабилеты, ни на питание, ни на обновление гардероба.

   Официально

Советник президента Анна Герман не была командирована администрацией президента в служебную поездку. Об этом сообщил руководитель управления обеспечения доступа к публичной информации Денис Иванеско . "Советник президента Украины - руководитель управления по гуманитарным и общественно-политическим вопросам Анна Герман с 10 июля 2011 находится в ежегодном основном отпуске", - отмечается в ответе. "В указанные вами даты советник президента Украины - руководитель Главного управления по гуманитарным и общественно-политических вопросам не была командирована администрацией президента Украины в служебные поездки", - сообщил Иванеско. "По возмещению расходов, связанных со служебными поездками за указанный период Анна Герман не обращалась", - добавил он. Комментируя свое посещение Ниццы, Герман заявила, что "два дня была на конференции одной международной в Париже и три дня я была на Лазурном берегу". Герман также заявила, что "была в командировке" и не должна о ней отчитываться.

                                              
                                                

    Наша влада потихеньку, але цілеспрямовано наступає на демократію і свободу слова. Закривають незалежні телеканали в Харкові, в Одесі. Вже не чути радіо *Мелодія.  Опозиція і патріоти по тюрмах. Скоро буде як при совку, сплошний одобрямс. Ціль влади зрозуміла, зробити з нас другу Білорусію.  Оскільки опозиція слабка і розпорошена, то нам як інтернет-спільноті потрібно братись до справи - об"єднуватись.  Чомусь ми всі забули, що в  нас  є ВЕЛИЧЕЗНИЙ ОБ"ЄДНАВЧИЙ РЕСУРС-- ІНТЕРНЕТ.  Ми тут займаємось словесними баталіями, смайликами, ображаєм один одного, замість того, щоб спробувати консолідувати спільноту.
     Серед блогерів ведеться дискусія хто такі "противсіхи".  Давайте остаточно визначимось, цей прошарок населення не підтримує  жодну політичну силу і  голосує проти всіх, а значить  неусвідомлено підтримує владу. Але в суспільстві вже багато  трезвомислячих людей дійшли до висновку, що потрібно оновлювати як владу, так і опозицію. Різниця між ними -- одні вкрали більше, другі менше. І це добре видно в дискусіях на різноманітних  теле-шоу, коли опозиціонери критикують владу, а ті у відповідь:" А що ж ви зробили будучи при владі, чому не прийняли правильні закони"., внятної відповіді немає. Тож виникає питання, чи  можна назвати "противсіхами" людей які критикують  владу і опозицію , відповідь -- так, якщо вони не пропонують вирішення цього питання, а саме створення нової, третьої сили, яка буде стояти на засадах -- ВЛАДА З ЧИСТОГО ЛИСТА. І така сила повинна з"явитись з самих низів -- САМООРГАНІЗАЦІЯ.  Тобто, це ми з вами!!!
    Представники від БЮТу будуть говорити, що це відволікання уваги і на руку владі. Спростовую таке тверження:  така думка мала б рацію, якщо б  це були тільки балачки і гола критика, а коли ми всерйоз візьмемось за діло, то результат буде.
    Наша з вами ціль об"єднати якомога більше людей  з різними політичними поглядами навколо нової, радикальної програмної ідеї, яку створемо самі, головною тезою якої буде - відсторонення олігархів від влади. Ви скажете, що таке ми вже проходили, але ж ті люди практично не могли це зробити, бо самі були повязані з бізнесом.  Навожу анологію з нинішньою владою  - вони заявляють  про боротьбу з корупцією, але як з нею можна боротись  будучи самими більшими корупціонерами.       При підтримці нової організації не обов"язково  виходити з тієї, чи іншої партії, головне тут усвідомлення об"єднавчого процесу, так би мовити, рух паралельними курсами, оскільки ціль у нас одна. Багато з дописувачів кажуть, що пора вже щось конкретно робити, виходити на барикади, але перш ніж виходити, потрібно в неті організуватись і прийти до єдиного знаменника. Та й барикад як таких не буде, ми ще не використали останній мирний протест. На відміну від Помаранчевої революції на вулиці буде закликати не якийсь політик (щоб його привели до влади), а Самоорганізація. Головне, щоб люди знали за що вони будуть виходити.
    Наша опозиція любить повторювати, що немає нового лідера навколо якого згуртувався б народ, таким чином підводять нас до думки, що крім Тимошенко ніхто невзмозі......  але  ситуація не патова. В нинішньому цейтноті потрібно діяти по новому і швидко, об"єднуємся і створюєм програму дій, а виконувати її (а не збагачуватись) люди знайдуться. І не треба думати, що в країні не залишилось чесних і справедливих, а щоб вони не зійшли з цього курсу і буде наша програма.
   P. S.  Ще раз повторюю, я тут не закликаю виходити з *любимої партії, щоб підтримати нову ідею.  Розрахунок на те, що її підтримають всі адекватні люди незалежно від кольорової приналежності і насамперед лекторат ПР. Як відомо за регіони багато голосували не за те що так люблять їх, а проти Тимошенко.
   Коли ми наберемо силу і голосно заявимо про себе, то Партія регіонів пожалкує, що  посадила ЮВТ, тому що з нею вони знають як боротись. А як вони будуть боротись з народом?
   І на останок: щоб мені не закидали, що стаття спрямована проти ЮВТ, повідомляю - на останніх виборах я голосував за неї, а не проти всіх. Стаття спрямована проти корупціонерів і ми всі тут *союзники.

Президент України Віктор Янукович затвердив національний план дій на 2011 рік по введенню Програми економічних реформ на 2010-2014 роки.

Відповідний указ глава держави підписав у середу.

Кабінету міністрів доручено забезпечити виконання національного плану та інформувати президента про це щомісяця.

Крім того, президент запропонував Національному банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб забезпечити виконання національного плану.

У національному плані дій щодо введення програми реформ визначені конкретні заходи на 2011 рік по 21 напрямку.

Документ містить понад 800 завдань.

Зокрема, національний план містить у собі такі розділи: стабілізація державного бюджету; реформа податкової системи, розвиток фінансового сектору; регіональний розвиток та реформи міжбюджетних відносин; реформа медичного обслуговування; реформа системи пенсійного страхування; реформа системи освіти; реформа соціальної підтримки; дерегуляція і розвиток підприємництва; приватизація та управління державною власністю, розвиток науково-технічної та інноваційної сфери; міжнародна інтеграція та співробітництво; реформа нафтогазової сфери

Крім того, документом встановлюються конкретні терміни їх виконання. Зокрема передбачено, що бюджет 2012 має бути прийнятий не пізніше грудня 2011 року. А в квітні цього ж року на розгляд парламенту буде внесений законопроект про реформування спрощеної системи оподаткування.

****************************************************************************************************

Понад 800 завдань !!!  Президент  вдень і вночі, в будні і в свята трудився, недосипав, писав цей документ,  щоб покращити нам життя, а ми його все лаємо.  Помоєму вже пора президенту орден поцепить. Як ви думаєте?

  Шановне товариство . Пропоную
на ваш розгляд нагальну тему: назва правоохоронних                                            
органів.                                                                      
                                                                                                            

Друзі, або я пропустив, або в нашій спільноті не було підтримки радіо  Мелодія, в якої забирають частоти.
Повідомте будь ласка, хто в курсі. Будемо проводити голосування в підтримку свободи слова, бо це тільки початок, якщо не буде галасу і підтримки, то на черзі вже стоять радіо Ера, далі підуть Куликов, Шустер, Кісельов і т. д.
  Зрозуміло, що влада нас готує до свободи слова по -білоруськи. Тож як і далі будемо мовчати?
""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""
"На жаль" тролі в голосуванні участь не приймають!