Вони на усіх своїх виступах, зверненнях і прямих включеннях  пререливають з пустого в порожнє і гонят нам пургу.

Юрій ШВЕЦЬ

Якщо судити за останніми публікаціями ряду впливових американських ЗМІ, конфлікт під умовною назвою "Новоросія" нібито близький до завершення. З іншого боку, виступаючи перед представниками бізнесу на форумі "Ділова Росія", президент РФ Путін висловив надію, що скоро західні санкції з Росії будуть зняті. Одночасно в ЄС питання про агресію проти України потихеньку засувається на задній план і все голосніше звучить тема зростаючої "втоми" від України. Тим часом головною метою своїх зовнішньополітичних зусиль адміністрація Обами обрала проблему ядерної програми Ірану. Рішення цього питання Обама намагається зробити вінцем свого президентства. Його противники підозрюють, що, навпаки, Обама віддасть Ірану ядерну бомбу і таким чином зруйнує режим нерозповсюдження ядерної зброї.

У всій цій метушні якось забувається одна важлива річ: агресія РФ проти України уже фактично зруйнувала режим нерозповсюдження ядерної зброї. Це не просто вторгнення однієї держави на територію іншої. Це насамперед смертельний удар по режиму нерозповсюдження, в результаті якого Україна стала тепер самим яскравим прикладом для Ірану та інших порогових держав того, що може з ними статися, якщо вони відмовляться від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки "великих держав".

Розтоптаний Будапештський меморандум ставить під сумнів сам фундамент режиму нерозповсюдження – здатність "великих держав" виконувати гарантії безпеки для інших в обмін на відмову від ядерної зброї. А якщо у них такої здатності немає, потрібно терміново робити атомну бомбу, цей вищий гарант суверенітету і територіальної цілісності малих держав.

Тегерану є про що задуматися напередодні підписання угоди з "шісткою" про обмеження своєї ядерної програми. Хто тепер дасть гарантію, що років через десять "зелені чоловічки" не висадяться в Тегерані, тому що кремлівський Нац(л)л ідер раптом згадає, що в XIX столітті там по-звірячому вбили російського посла Грибоєдова, а тому ця земля священна для всіх росіян? Не буде "п'ятірка", як тепер США і Великобританія, судорожно шукати між рядків договору причину, по якій вони тут ні при чому і робити нічого не зобов'язані? І не треба називати таке припущення божевільним, коли безумство вже давно стало одним з інструментів зовнішньої політики Кремля. Як інакше можна назвати заяву Нац(л)фідера про те, що Будапештський меморандум не має до Росії відносини, оскільки "ми не підписували"?

Можна довго сперечатися щодо юридичних особливостей Будапештського меморандуму, але не викликає сумнівів наступне: у випадку з Україною "гаранти" не змогли на практиці забезпечити її безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї. Тепер це їхня проблема, і проблема серйозна. Вони втратили те, що на Заході в бізнесі, політиці, так і взагалі в житті, цінується на вагу золота — credibility (здатність викликати довіру). І це, за великим рахунком, може виявитися смертельним ударом по режиму нерозповсюдження. І не треба чекати фіаско з Іраном або з іншими пороховими державами, які вирішать, що настав час робити свою БОМБУ. Режим вже зруйнований агресію РФ проти України, і тепер потрібно думати, що з цим робити.

Для відновлення режиму нерозповсюдження ядерної зброї необхідно, насамперед, відновити суверенітет України над її територією, включаючи Крим. Ніякі половинчасті відновлення та врегулювання тут не працюють. Режим не може бути відновлено частково. Він або є, або його немає.

Що стосується країни, завдала по цьому режиму удар, тобто Росії, то юристам добре відома формула: найкращою гарантією запобігання майбутніх злочинів є невідворотність покарання. Агресор повинен бути покараний так, щоб іншим неповадно було.

Тільки ці дві умови відновлять режим нерозповсюдження і зроблять його прийнятним для околоядерных держав.

Мені добре відомі розмови про "хорватському варіанті" повернення окупованих територій. Дружними танковими колонами, стрункими рядами через два роки масований удар по окупантам і – перемога. Особисто мені він подобається: красивий, зухвалий, захоплюючий дух і уяву. На жаль, є кілька нюансів, які роблять його практично нездійсненним.

Перш за все, для здійснення такого плану необхідно поміняти український держапарат, включаючи військову верхівку, на хорватська. Цей план вимагає професійної роботи в аварійному режимі всієї цивільної та військової чиновницької раті країни. На жаль, український держапарат за останні 25 років добре відпрацював лише одну операцію — ТРОЯНД (розпил, відкат, занос). На більше він, на жаль, не здатний. І не треба тішити себе нездійсненними ілюзіями. Якщо всерйоз говорити про "хорватському варіанті", то спочатку потрібно провести докорінну реформу держапарату України, і починати це потрібно було рік тому. Давайте подивимося правді в очі: Ізраїль здатний на таку операцію, Хорватія здатна, а Україна в її нинішньому стані – ні, тому що немає у неї професійного держапарату.

Інша проблема полягає в тому, що Росія володіє величезними резервами генетичного сміття, і в разі необхідності зможе завалити трупами своїх наркоманів, кримінальних та інших декласованих елементів всю кордон з Україною. Що стосується України, то в ході "хорватської операції" з її боку загине колір і майбутнє нації. Його потрібно берегти.

Нарешті, Україна не знайде союзників, які практично підтримають її в операції з хорватському сценарієм. Велика війна нікому не потрібна ні в Європі, ні в США.

На щастя, є й інші ефективні заходи покарання агресора, відновлення режиму нерозповсюдження і суверенітету України над усією своєю територією. Наприклад, США ніколи не визнавали приєднання республік Прибалтики до СРСР. В 70-е і 80-і роки в Москві над цим невизнанням потішалися. Минуло трохи за історичними мірками часу... І де тепер Радянський Союз? А прибалтійські держави є і прекрасно себе почувають. Щось подібне має статися і щодо українських територій, окупованих агресором. Зробити це не просто, але реально. Потрібно тільки правильне розуміння Заходом ситуації і почуття самозбереження.

Як відомо, у сучасної Росії найважливіші рішення приймає одна людина – Путін. Я вже розповідав в одному з інтерв'ю, що у свій час його не взяли на роботу в розвідку, і пояснив значення цього факту для адекватного розуміння того, що з себе представляє нинішній президент РФ. Щоб це було зрозуміло максимально широкої аудиторії, сформулюю проблему максимально просто.

Путіну відмовили в прийомі на роботу в розвідслужбу КДБ, оскільки він відчував труднощі при прийнятті адекватних рішень в складних ситуаціях. Це західні лідери повинні засвоїти як аксіому, як важливу розвідувальну інформацію, "подаровану" нинішньому поколінню західних політиків зовнішньої розвідки КДБ, де професійні та особисті якості Путіна вивчалися десятками кваліфікованих фахівців протягом не менше дев'яти місяців, 7 днів в тиждень, 24 години в добу. Більш глибоке і якісне вивчення важко собі уявити.

Найважливіші рішення Путін приймає на рівні інстинктів, головний з яких – інстинкт самозбереження – диктує йому життєву необхідність утриматися на "троні" до кінця. Він одержимий проблемою особистої безпеки майже на тваринному рівні. На цьому ж рівні Путін цінує своє життя. Загрози йому, коханому (найчастіше уявні), Путін сприймає екзальтовано, до істерики. Але він не самогубець, готовий пожертвувати життям в ім'я якихось геополітичних цілей (це до питання про можливості термоядерної війни з РФ).

При прийнятті рішень Путін нерідко піддається миттєвими імпульсами підсвідомості. Потім тотальна кремлівська пропаганда перетворює це продукт геніальності ("Путін знову всіх переграв"). Приблизно так барон Мюнхгаузен "перегравав" Англію, оголошуючи їй війну, про яку Англія, природно, навіть не підозрювала. Так само Еллочка-людоїдка "перемагала" свою суперницю, дочка мільярдера Вандербільта. Остання набувала соболиное манто, на що Элллочка відповідала смертельним контрударом – купівлею чайного ситечка або шкурки подертою кішки.

Більшу частину свого свідомого життя Путін страждав від "несправедливості", з якої навколишній світ, в його уявленні, ставився до нього. У КДБ його називали (і вважали) Недопалком. Потім до 45 років (цілком зрілий вік для формування людини) він тягав валізи свого шефа, Анатолія Собчака, і бігав йому і його гостям за бутербродами. У проміжках крав і, за словами свідків, вимагав хабарі.

Своє перше важливе політичне завдання (начальник передвиборчого штабу мера Собчака) він з тріском провалив. Це було в 1996 році. А всього через чотири роки його роблять президентом РФ. При цьому, на відміну від своїх попередників, які боролися за свою кар'єру, Путін палець об палець не вдарив для такого стрімкого кар'єрного злету. Він просто плив за течією.

Майже блискавичне за історичними мірками трансформація з "нічого" під "все" з примхливої волі долі в особі Сім'ї Єльцина, який шукав надійного захисника своїх капіталів, не могла не завдати жорстокого удару по і так проблемної психіці майбутнього "нацлідера". Він ліг спати ще Блідою Міллю, а вранці послужлива челядь вже називала його Двоголовим Орлом. Тут у будь дах поїде.

Все, що він робить зараз, це його розплата з навколишнім світом за ті "несправедливості", які йому довелося терпіти велику частину життя. Людина вистрибує з штанів, щоб довести насамперед самому собі, що він "не" тварь тремтяча", а "право має". Звідси ці його польоти за білими журавлями і пірнання з аквалангом на глибину аж у три метри, шайби, нібито забиті їм зірок світового хокею, гра одним пальцем на фортепіано та інші забави, характерні для підлітка в пубертатний період, але які викликають здивування, коли ними займається вища посадова особа держави. Поступово в рамках РФ можливості для самоствердження Путіна підійшли до кінця, і в минулому році він вирішив зіграти в геополітику, і зіграти по-крупному, la Олександр Македонський, Ганнібал, Наполеон або, на худий кінець, Іван Грозний.

Якщо деякі західні лідери все ще сподіваються якось його перевиховати, хай перечитають "Собаче серце" Булгакова чи "Казку про рибака і рибку" Пушкіна. Путін безнадійний, як був невиправний Кульок; і його, як безглузду пушкінську стару, може зупинити тільки розбите корито або, як Шарикова, повернення в первісний стан.

Єдина прагматична політика щодо Путіна полягає в тому, щоб поставити його в таке положення, коли його можливості зробити фатальну дурість зведені до мінімуму. А оскільки це єдина людина, яка в РФ приймає найважливіші рішення, то така ж політика є єдино розумною по відношенню до Росії. Принаймні, поки там рулить Путін.

Не можна спокушати Путіна високими цінами на нафту і мільярдами дешевих кредитів російській економіці, як не можна спокушати наркомана пропозицією понюхати "кокс" для розслаблення. Зайві гроші викликають у Путіна не прагнення до економічного прогресу країни, а бажання поколобродити і показати себе світу у всій можливій красі. Його не можна "олюднити" хорошим ставленням і умовляннями. Хворому може допомогти тільки сувора "економічна дієта", інакше він тут же піде в рознос.

З усього цього ми можемо зробити висновки про те, що робити далі. Для покарання агресора і відновлення територіальної цілісності Україні не потрібна велика війна між Україною і РФ, що переходить у війну між РФ і НАТО. Про небезпеку такої війни на Заході в ці дні щосили сурмить кремлівська пропаганда, і до цього треба ставитися як до чергового блефу.

Ні на яку велику війну з НАТО в даний час Росія не здатна. В її нинішньому стані російська армія дійшла до межі своїх можливостей у Лугандонии, де їй протистоїть, за великим рахунком, українське ополчення. Вона продемонструвала високу ефективність у Криму, при повній відсутності будь-якого опору. Але на сході України, на думку серйозних військових аналітиків, її перформанс був досить жалюгідним. Як тільки пішов назад "вантаж 200" і інформація про нього просочилася в соціальні мережі, Бобик здувся.

Путін розколов російське суспільство ксенофобською пропагандою. В результаті виявився розколотим і особовий склад збройних сил. Кремль не має великої і надійної армії, готової світовій війні померти через Недопалок і кооператив "Озеро". Досі з великим трудом вдалося набрати 15-20 тисяч бійців, готових за гроші участь в операції, що нагадують операції ИГИЛ. Але і тут, з урахуванням наростаючої економічної кризи, виникають серйозні проблеми.

Це не армія, якщо її бійців затягують на територію України обманом або грошима, які потім не платять. Країна, яка ховає своїх загиблих синів під табличками "Солдат №1", "Солдат №2" і так далі, не може мати потужні збройні сили, здатні перемогти у третій світовій війні. Країна, яка відмовляється від своїх військовослужбовців, перетворюючи їх у терористів, не може мати потужну професійну армію. Це розуміють навіть у Кремлі.

Не випадково віце-прем'єром уряду РФ, який курирує ВПК, є Дмитро Рогозін. Він хороший шоумен, майстер гарного слівця і тріскучою фрази. Але в сфері управління ВПК він нуль. Його призначення – це важливий разведпризнак, який вказує на стратегічні пріоритети розвитку ЗС РФ принаймні на найближчі роки. Поки він сидить в цьому кріслі, головною "зброєю" ВС РФ буде блеф (бутафорські танки, винищувачі, ракети і т. д.), що супроводжується розповідями про фантастичні досягнення в далекому майбутньому (колонізація Марса, будівництво вітчизняних авіаносців і інші фантазії), коли або віслюк здохне, або падишах помре.

Однак це не означає, що Москва в принципі не може створити потужні збройні сили. За великим рахунком, Путін зробив фальстарт, розв'язавши агресію проти України в минулому році. Справа в тому, що в 2015 році в РФ повинен був початися завершальний етап безпрецедентного плану переозброєння на суму в півтрильйона євро на термін до 2020 року. Не напади РФ на Україну, США і НАТО продовжували б спати, а російська армія через п'ять років могла б стати зовсім іншою. Ось тоді був би зовсім інша розмова і зовсім інші загрози.

Тепер Захід повинен зробити все, щоб Кремль цей план не виконав. Будь-який прояв м'якотілості або відвертої дурості з боку Заходу сьогодні призведе до того, що в наступні п'ять років РФ перетвориться в найбільшу геополітичну проблему XXI століття.

Щоб цього не сталося, необхідно надовго перекрити потоки дешевих комерційних західних кредитів в РФ. Санкції проти РФ повинні зберегтися до повного відновлення територіальної цілісності України, що рівнозначно повному відновленню режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Крім того, РФ повинна втратити можливість імпортувати з Заходу новітні розробки. Враховуючи, що близько 80 відсотків електроніки в новітніх російських системах озброєння імпортується з Заходу, цей канал повинен бути наглухо закритий, як у роки холодної війни був перекритий експорт новітніх технологій у СРСР за допомогою КОКОМ. Пора відродити цю організацію. Було б верхом ідіотизму з боку Заходу продовжувати продаж РФ новітніх технологій, коли Путін і його ЗМІ прямим текстом загрожують ядерним конфліктом. Ще Ленін відверто попереджав, що капіталісти Заходу "самі продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо". Ці слова кожен чиновник ЄС повинен пам'ятати, як текст ранкової молитви, тому що в Кремлі їх не просто пам'ятають, але і враховують у плануванні зовнішньополітичних акцій.

Зазначені заходи, а також божевілля Кремля у вигляді нескінченних військових навчань та чемпіонату світу з футболу допоможуть швидкого приходу економічного протверезіння. Пам'ятаю, у 1987 році СРСР ще трусив ракетами і сперечався з США на переговорах з військово-стратегічними питань, а в 1989 році вже пішов по світу з простягнутою рукою і готовий був ці ракети в односторонньому порядку пустити на металобрухт. Так що історичний приклад – причому цілком реальний – є.

Тепер що стосується захоплених агресором земель в Донецькій і Луганській областях. В їх нинішньому вигляді це троянський кінь або сектор Газа, кому як більше подобається. Путін його породив, нехай тепер його і годує. Впустити цього "коня" до складу України буде рівносильно самогубству і в політичному, і в економічному сенсі. Такого "Болівара" Україна не витримає.

Лугандонию потрібно оголосити тимчасово окупованою територією і наглухо відгородити від решти України. А західним партнерам нарешті потрібно детально і наочно роз'яснити, що в Україні немає громадянської війни, а тимчасово окуповані землі – це кримінально-терористичний анклав на українській території, створений за допомогою сусідньої держави.

Може, в Україні це всім добре відомо, але цього тижня я прослухав черговий брифінг в держдепартаменті США і можу з упевненістю повідомити, що тут це буде великою новиною. І це проблема не держдепартаменту США чи ЄС, а української дипломатії та ЗМІ України, які, на жаль, все ще не роз'яснили західним партнерам, що ж насправді відбувається в Україні і звідки ростуть ноги у сьогоднішніх подій.

По інтернету давно гуляє документальний фільм про події на Донбасі на початку 90-х років. Візьміть його за основу, доповніть новими матеріалами, влаштуйте офіційну презентацію у Вашингтоні і Брюсселі і розповсюдьте як офіційний документ. Після цього їм важко буде стверджувати, ніби вони не знають, що на початку 90-х влада в Донецькому регіоні захопила організоване злочинне угруповання. Вона поставила під контроль регіональні органи влади та правопорядку, суди і прокуратуру. Вся економіка регіону опинилася під її контролем. Один з ватажків цієї ОЗГ став губернатором.

Все це відбувалося за активної участі російських спецслужб. Нагадаю, що напередодні розпаду СРСР тодішній шеф КДБ України Микола Голушко вивіз з України в Москву кілька вагонів оперативних справ на агентуру КДБ в Україні. За це у вересні 1993 року він був призначений директором ФСБ, а потім отримав "золотий парашут" у раді директорів банку "Гарант-Інвест".

Ці агентурні справи стали потужним інструментом для маніпулювання ситуацією в Україні з поступовим підпорядкуванням Москві. Досить згадати агента КДБ/ФСБ під оперативним псевдонімом "Соколовський", якого Кремль до останнього часу намагався зробити своїм "смотрящим" по Україні. А кримінальний світ Донбасу традиційно був середовищем для вербування агентури КДБ/ФСБ. Не дарма Кремль ще з 2003 року старанно впроваджував на пост президента України "двічі несудимого" Януковича.

У результаті виникло унікальне утворення. Щось подібне у США називають gangster's paradise (рай для гангстерів), але Чикаго 30-х років не йде ні в яке порівняння з Донбасом 90-х років, коли цілий регіон перетворився в кримінально-эфэсбешный анклав у складі України, куди вже при президенті Кучмі київська влада носа сунути не сміли. Хто там їх утискав з Києва?! Про це смішно було навіть думати. Навпаки, однією загрози надіслати поїзд братків з Донбасу було достатньо, щоб привести в стан жаху жителів столиці.

При президенті Януковичі цей анклав був надійно поставлений під контроль російських спецслужб. Янукович розширив вплив цього анклаву на всю Україну, фактично підмінюючи державну владу кримінальної вертикаллю, де "смотрящий" за областю був важливішим, ніж офіційний губернатор, а колишній кілер став відповідальним за створення бізнес-імперії Родини Януковича.

Додайте сюди інтерв'ю Гиркина/Стрєлкова письменнику Проханова, в якому відверто розповідається, як почалася операція по захопленню регіону під керівництвом офіцера з резерву ФСБ і що без цієї операції там би не було ніякого повстання проти "кривавої київської хунти".

З тих пір велика частина жителів покинула Лугандонию, а решту меншість під загрозою фізичної або за шматок хліба було включено до складу терористичної армії, яка розміщена в житлових кварталах Донецька та інших населених пунктах окупованих територій і звідти веде вогонь по позиціях української армії (а по суті справи – ополчення). Це практично ИГИЛ на українській території під керівництвом сусідньої держави.

Анексія Криму і окупація частини Донецької та Луганської областей – це українське "11 вересня". В той день в результаті терактів в США загинуло 2,996 людина. За найбільш консервативними оцінками, Україна втратила в два рази більше.

Українська дипломатія та ЗМІ повинні детально пояснити все це ЄС і США; причому роз'яснювати потрібно не тільки політикам, які приходять і йдуть, а виборцю, від якого ці політики залежать. Це питання не вирішити епізодичними закордонними візитами президента України, міністра закордонних справ, зустрічі з держсекретарем США і його заступниками. Інформаційним забезпеченням зовнішньої політики України необхідно займатися щодня, професійно, безпосередньо звертаючись до виборців США і ЄС. Для цього в України є хороші можливості, але поки я не бачу особливих зусиль в цій області. Складається враження, що в Києві наївно сподіваються, що політики і чиновники у Вашингтоні і Брюсселі самі все зрозуміють і самі все правильно зроблять. Це небезпечні очікування в ситуації, коли поставлено на карту доля всієї країни.

На мою скромну думку, є тільки два способи вирішення статусу тимчасово окупованих територій. Варіант перший: РФ виводить звідти свої терористичні та кримінальні формування, СБУ проводить фільтрацію населення, що залишилося, після чого проводяться місцеві вибори за українськими законами. Якщо цього не відбувається, тимчасово окуповані території наглухо ізолюються від України, і нехай Москва їх годує до тих пір, поки не опиниться перед розбитим коритом. Після цього Україна відновлює свій суверенітет і територіальну цілісність в повному обсязі, як це зробили республіки Прибалтики після розпаду СРСР.

В кінці 80-х я спостерігав зсередини процес розпаду СРСР. Сьогоднішня Росія повторює цей шлях майже один до одного. Зараз РФ знаходиться приблизно там, де СРСР був у 1988 році. Якщо нинішній рівень цін на нафту збережеться (а це, швидше за все, так і буде), а наявні санкції триватимуть, в її нинішньому вигляді РФ залишилося існувати роки два-три. При цьому треба мати на увазі, що, на відміну від сьогоднішньої Росії, тоді в керівництві СРСР не було явно неадекватних людей. У керівництві РФ вони відіграють вирішальну роль. Крім того, радянський народ звик до труднощів і економічні позбавлення міг терпіти довго. За останні 15 років в РФ увійшло в активне життя ціле покоління, вирощене на нафтовій халяви. Ці довго терпіти не будуть. З урахуванням цих (а також ряду інших) чинників, колапс РФ може відбутися ще швидше.

Виникає питання: що робити з економікою? Втрата Донбасу, хоча б тимчасова, це відчутний удар по українській економіці. З іншого боку, в кожній кризі міститься елемент прогресу. Потрібно тільки його побачити та правильно використовувати. Економіка Донбасу – це економіка минулого століття. Нинішня криза має бути використана для переходу до економіки XXI століття. Прикладом може послужити... Коста - Ріка.

Це маленьке центрально-американську державу можна проїхати на автомобілі за три-п'ять годин вздовж і впоперек. У ньому зовсім немає ніяких корисних копалин. Є тільки унікальна природа і чудово освічена молодь. У середині 90-х група молодих ентузіастів провела через парламент закон про особливі економічні зони. У них побудували сучасні технопарки. Потім зробили гарну презентацію, відкрили офіс у Нью-Йорку і пройшлися по ряду великих американських компаній. Все це робила маленька приватна компанія з пари десятків молодих костариканців.

Протягом року в країну було залучено корпорація "Інтел", яка побудувала в одному з технопарків підприємство з виробництва знаменитих мікропроцесорів. Кожен рік від експорту цих процесорів у бюджет Коста-Ріки надходило близько 6 млрд доларів (населення країни складає приблизно 4,5 мільйона чоловік). Потім в Коста-Ріку перевела свою службу підтримки корпорація "Майкрософт". І процес пішов. І все це було зроблено спокійно, без нескінченних дебатів у ЗМІ, без мордобою у парламенті і потоку взаємних звинувачень в корупції, продажності та держзраду. Люди просто сіли, подумали, прийняли рішення і почали професійно працювати. Ви не повірите, але це і є чарівна формула успіху!

Зараз "податковий рай" для "Интела" підходить до кінця і компанія йде з Коста-Ріки. Але натомість в її технопарках працює вже близько трьохсот іноземних корпорацій; завершуються переговори з китайцями про виробництво тут сонячних панелей і іншого "хай-теку". В результаті маленька країна виробляє на експорт більше високотехнологічної продукції, що РФ і Україна разом узяті. І все це було зроблено без астрономічних початкових інвестицій. Головне – власне держава не заважало. У Росії такий проект не має шансів. Але я не хочу вірити, що його не можна повторити в Україні і перейти від економіки "копанок" до економіки високих технологій. Для цього у країни є всі. Потрібна лише політична воля.

Залучаючи стратегічних партнерів, Коста-Ріка також вирішує питання своєї безпеки. За Конституцією ця країна не має збройних сил. Її безпека забезпечується відповідним договором з США, а також присутністю найбільших міжнародних корпорацій на її території. Дуже підозрюю, що Кремль добре б подумав, перш ніж втручатися в Східну Україну, якби там були не "свічкові заводики" місцевих олігархів, а підприємства "Інтел" та "Майкрософт".

Є в України і ще один "золотий фонд" – її айтішники, які вважаються одними з кращих у світі. У середині 90-х, коли аутсорсинг тільки набирав обертів, це стало одним із пріоритетів Індії. У результаті до кінця 90-х бюджет країни отримував від аутсорсингу по лінії програмного забезпечення близько 7 мільярдів доларів в рік. Українські програмісти вже давно активно працюють на аутсорсингу, але якщо б держава підійшла до цієї справи з розумом і створило додаткові стимули, країна цілком могла б стати одним зі світових лідерів з розробки програмного забезпечення.

Отже, в сухому залишку ми маємо наступне:

– агресія РФ проти України має розглядатися в контексті руйнування режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Відновлення цього режиму вимагає повного відновлення суверенітету України над усіма своїми територіями, включаючи Крим. Це те, що Захід повинен зробити не для України, а в ім'я власної безпеки і ту важливість, яку має для цієї безпеки режим нерозповсюдження ядерної зброї;

– для забезпечення вищевказаного санкції США і ЄС повинні бути збережені, а при необхідності посилені, аж до повного звільнення окупованих територій;

– у відповідь на ядерний шантаж Кремля Захід повинен запровадити суворі обмеження на експорт новітніх технологій в РФ;

– РФ повинна вивести всі кримінально-терористичні формування з Лугандонии. Потім СБУ проводить фільтрацію населення, що залишилося, після чого проводяться місцеві вибори за законами України. Якщо РФ не робить цього, Лугандония ізолюється від України за прикладом сектора Газу аж до економічного "протверезіння" РФ, за яким має бути повернення Україні всіх окупованих територій;

– Україна може і повинна використовувати поточний криза для переходу до економіки XXI століття. Для цього, насамперед, необхідно зняти всі бюрократичні перепони для розвитку бізнесу;

– путінська Росія може стати адекватним гравцем на міжнародній арені тільки в умовах, коли її економіка знаходиться на "суворої економічної дієті". У зв'язку з цим Захід повинен поставити під контроль доступ РФ до ринків капіталів, а також обмежити доходи РФ від експорту вуглеводнів. Стратегія Заходу повинна полягати не в економічному колапсі і повному розпаді РФ, що може мати непередбачувані наслідки з точки зору розповзання ядерної зброї, а в змісті РФ в стані "легкого економічного голоду", який позбавить Кремль ресурсів і можливостей для зовнішньополітичних авантюр. Поки Путін перебуває при владі, хороша Росія – це Росія без зайвих грошей.

В принципі, існує два підходи до вирішення будь-якої проблеми. Можна знайти тисячу і одну причину, по якій вищевказані цілі здадуться важко досяжними, а тому і робити нічого не треба. А можна знайти один шанс, міцно його схопити і розкрутити до повної перемоги. Мені здається, що в нинішній ситуації в України немає виходу, окрім як піти по другому шляху.

До того ж, наближаються вибори президента США та частини Конгресу. Багато хто вже, напевно, не пам'ятають, що Україна стала однією з причин того, що президент Буш-старший програв президентські вибори в 1993 році Біллу Клінтону. Справа в тому, що в серпні 1991 року президент Буш відвідав Київ, де закликав Україну залишатися в складі СРСР. Потім цю промову у Вашингтоні назвали Chicken Kiev (або "котлета по-київськи"), і саме вона призвела до того, що на президентських виборах 1993 року українська діаспора США дружно проголосувала за Клінтона, хоча традиційно підтримує республіканців. Як мені розповідав один з керівників передвиборної кампанії Клінтона, саме ці голоси зіграли надзвичайно важливу роль у поразці Буша. Так що президентська гонка в США – гарний час для роз'яснення позиції України щодо життєво важливих для неї питань. Потрібно просто діяти, не чекаючи "милості від природи".

Бізнесмени шукають нові можливості зростання, намагаються більш ефективно використовувати виробничі ресурси, мінімізують витрати і економлять електроенергію. Українські компанії вже впроваджують програми оцінки успішності роботи бізнесу, від яких залежить і вибір методів мотивації співробітників.

Але поки що по довгому шляхи економії більше йдуть компанії з іноземним капіталом або компанії, що мають вихід на іноземні торгові і фінансові ринки. В цілому ж українські реалії такі, що бізнес по-старому в першу чергу економить на людських ресурсах. Підприємства скорочують штат співробітників і урізують фінансову винагороду.

Традиційно в основному скорочення стосуються професійної ланки і допоміжного персоналу. Кількість працівників цих категорій, за даними EY, скоротилася в середньому на 6%.

Найменше вакансій, за даними опитаних рекрутингових компаній, на сьогодні пропонують у банківській сфері, в будівництві, працівникам у сфері виробництва, транспорту та логістики. Досить складно зараз працевлаштуватися юристам, бухгалтерам і фінансистам. Традиційно висока конкуренція на одне робоче місце серед молодих фахівців без досвіду роботи і випускників вузів. Але найважче знайти роботу представникам вищого менеджменту. На одну керівну вакансію сьогодні претендують в середньому 11 кандидатів. А в банківській сфері цей показник і зовсім зростає до рекордних 34 претендентів.

 

 

В умовах кризи майже завжди зростає попит на послуги з аутсорсингу різних функцій. Аутсорсинг є ефективним інструментом не тільки зниження витрат, але часто і підвищення якості роботи.

Передача непрофільних функцій в аутсорсингові компанії скорочує витрати фінустанови приблизно на 20-25%

Фрілансери завжди користувалися успіхом на ринку праці у зарубіжних компаній. Однак українські компанії вкрай неохоче віддають на аутсорсинг якісь функції.

Зараз все частіше на аутсорсинг віддають ІТ-службу, кадрове діловодство, бухгалтерський супровід, аудит, прес-офіси, секретарів-асистентів, кол-центри та ін. Також компанії все частіше виводять частину персоналу за штат - працівник фактично залишається в компанії, але оформлений як фізична особа-підприємець, що виконує свою роботу на аутсорс.

Детальніше тут: http://slovo-motivator.webnode.com.ua/news/v-dzhazi-lishe-it-shniki/

Андерс Аслунд про стан російської економіки



Андерс Аслунд

18.12.2014

У своєму виступі перед пресою президент Росії Володимир Путін назвав, скільки буде тривати економічна криза – два роки – та оцінив кроки уряду в її подоланні як адекватні. Після цих слів курс рубля знову впав.
 
На думку старшого економіста Інституту Пітерсона у Вашингтоні Андерса Аслунда, зупинити падіння російської економіки без зміни її політичного режиму неможливо, а українська економіка радше виграє, ніж постраждає від фінансового колапсу свого північного сусіда.
 
Андерс Аслунд вважає, що факторів, які спричинили різке падіння курсу рубля, чимало. Але остаточним поштовхом стало усвідомлення ринком, того, що Росія не може платити по боргах:
 
«Я думаю, що ринок зрозумів, що фінансова ситуація в Росії набагато гірша, ніж вважалося раніше. Фінансові санкції означають замороження ліквідності для Росії. Раніше думали, що зовнішній борг Росії не такий великий, відносно ВВП, але якщо немає ліквідності, то це немає значення. Немає готівки. Коли всі це зрозуміли, ринок почав продавати Росію. На сьогодні зовнішній борг Росії понад 600 мільярдів доларів. А ліквідними є всього на 200 мільярдів. Кінця санкціям не передбачається і практично жодного зовнішнього кредитування в Росію не заходить. Навіть китайські державні банки не насмілюються видавати позики Росії».
 
І в цій ситуації Москва мало що може зробити. На одні фактори, що призвели до економічного падіння, Росія не може впливати, на інші – не хоче, каже Аслунд:
 
«У цій кризі не буде дна, якщо не буде змін. Є три основні причини для сьогоднішніх проблем в Росії. Перше – погана економічна політика. Державна корупція, протекціонізм лише посилилися в останні роки. Друге – фінансові санкції, що завдали сильного удару по російській економіці. І третє – падіння ціни на нафту.
 
Росія нічого не може зробити з низькою ціною на нафту, яка, скоріш за все, залишиться низькою протягом довгого часу. Росія може зробити щось щодо санкцій, а саме – вивести всі війська з України. Це найкраще і найшвидше, що могла б зробити Росія для своєї економіки. А з приводу реформування економіки – сумніваюся, що президент Путін може бути реформатором. Як правило, клептократи – погані реформатори. Отже зміна режиму – єдине, що може поміняти економічну політику Росії».
 
Але ще за існуючого режиму, сподівається Аслунд, Росія тихенько вийде з Донбасу: «Я б не здивувався, якщо незабаром Путін скаже, що ми ніколи і не були в Східній Україні і готові довести, що там немає жодного російського солдата та військового обладнання. Їм це просто за дорого коштує».
 
Фінансовий колапс Росії – радше позитивні, ніж негативні новини для України, переконаний експерт. Україна може розраховувати на нижчі ціни на енергоносії. А втрата товарообігу з Росією і так була неминучою:
 
Україна отримає газ скоріше за 200 доларів ніж за 380, як зараз. Україна імпортує багато нафти. Ці ціни теж впадуть.І це важливіше, ніж те, що станеться з українським експортом в Росію, бо Росія в будь-якому разі блокує українські товари. Україна нічого не програє.
 
У самій Україні ситуація з економікою далеко не радісна. Економіст підрахував, що уряду потрібно щонайменше 50 мільярдів доларів, щоб виконати свої соціальні зобов’язання та підштовхнути економічне зростання.
 
«До кінця року в Україні залишиться 7 мільярдів валютних резервів. На обслуговування міжнародного боргу протягом наступних двох років, згідно з оцінкою Джей Пі Морґан, необхідно 32 мільярди доларів. Також Україні потрібно близько 25 мільярдів доларів резерву.
 
Аслунд вважає, що Україна може розраховувати на ці гроші від Заходу. Але за умов, якщо уряд серйозно візьметься за реформи. Найголовнішими з них, на думку експерта, є скорочення державного апарату та державних витрат, а також – подолання корупції, у першу чергу, в енергетичній галузі. І робити це необхідно саме зараз – після того, як запрацювала Верховна Рада, і до того, як в держави, десь у середині лютого, почнуть закінчуватися гроші.
 
http://ukrainian.voanews.com/content/aslund-on-ru-economy/2564508.html

Коментар БГ: Розумний аналіз, з яким важко не погодитись. Якби у РФ вчасно, як це правильно роблять в Китаї, змінювались правлячі персони, то все було інакше, а так старіння клептократа Пуйла як за часи Брежнєва призведе до вже відомого результату. - економічної стагнації та обвалу і розвалу держави РФ.


10.12.2014
В американському бюджеті передбачена допомога Україні на сотні мільйонів доларів

Надруковано:  Тетяна Ворожко

Пізно вночі у вівторок законодавці погодилися щодо тексту бюджету на наступний рік розміром в один трильйон сто мільярдів доларів. На його прийняття в Конгресу залишилося лише два дні – в четвер спливає дія попереднього бюджету. Окремо, керівництво республіканської більшості в Конгресі готує законопроект, який подовжить фінансування уряду в тих же обсягах, які закладені попереднім бюджетом, на кілька дні після 11 грудня – на випадок, якщо Сенат не зможе прийняти новий бюджет до 12 години ночі з четверга на п’ятницю.

У домовленості щодо бюджету на 2015 рік передбачені гроші і на допомогу Україні. За нашими джерелами, Україна може очікувати на наступну допомогу: 47 мільйонів доларів виділяється на допомогу та реформування збройних сил України та ще 75 мільйонів доларів йде фактично на ту ж мету, але через програму Європейська ініціатива, яка також фінансує посилення обороноздатності Грузії та Молдови. На економічну допомогу Україні в американський бюджет закладено 139 238 000 доларів в рамках двосторонньої допомоги та кредитних гарантій. Також до бюджету включено 502 мільйони доларів на протидію російській агресії в Євразії, частина з яких може піти на допомогу Україні. Всі ці кошти проходитимуть через рахунки Державного департаменту та USAID. Окремо 175 мільйонів доларів виділяються Пентагону на військову допомогу Україні, Латвії, Литві та Естонії.

Зараз в Конгресі тривають мало не цілодобові дебати щодо бюджету і його текст ще може зазнати певних змін. Але, як нас завірили наші джерела в Конгресі, допомога Україні не викликає значного спротиву на Капітолійському пагорбі і найбільш ймовірно, що окреслене фінансування залишиться без значних змін.

Голос Америки 2014 VOA, Inc. Всі права захищені
http://ukrainian.voanews.com/content/money-fo-ukraine/2553649.html

Коментар БГ: Дуже потрібна і важлива допомога від США для України, бо самій протистояти РФ вона не здатна наразі, але хочу звернути увагу на інше. Така важлива тема і нульова реакція на сайті Голосу Америки щодо коментів - це однозначний показник в реальності значення для українців США за впливом на їх життя. Якби твердження з РФ про повну підпорядкованість України та її влади Госдепу та амерікосам були правдою, то увага до таких тем була значною для українців. Але коли були "0" від США то і "0"-лі від України. Можливо, що тепер ситуація зазнає змін і США компенсує провину за примус влади України піти на умови Будапештського меморандуму.

Ось, звідси сайт мінкульту москальщини. Даоі мовою оригіналу.

За пів доби перелік ганьби зріс зі 104 до 178. Тому відредагував і надсилаю знов. Нові фамілії не виділяв, бо копирсатись неприємно. Новий текст виділив жирним курсивом. А в кінці - позитив! 

Деятели культуры России — в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму

В дни, когда решается судьба Крыма и наших соотечественников, деятели культуры России не могут быть равнодушными наблюдателями с холодным сердцем.

Наша общая история и общие корни, наша культура и ее духовные истоки, наши фундаментальные ценности и язык объединили нас навсегда.

Мы хотим, чтобы общность наших народов и наших культур имела прочное будущее.

Вот почему мы твердо заявляем о поддержке позиции Президента Российской Федерации по Украине и Крыму.




1. Абдуллин Р.К., ректор Казанской государственной консерватории (академии) им. Н.Г.Жиганова.

2. Азаров Н.Н., ректор Академии хорового искусства имени В.С.Попова.

3. Алимов С.А., народный художник России.

4. Антонов Д.Б., директор Государственного НИИ реставрации.

5. Антонова И.А., президент ГМИИ им. А.С.Пушкина.

6. Апанаева Г.М., директор Школы-студии (техникума) при Государственном академическом ансамбле народного танца им. Игоря Моисеева.

7. Артюшкина Е.А., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Петербург-концерт».

8. Бабенко А.О., заслуженная артистка России.

9. Бабкина Н.М., народная артистка России.

10. Багдасарян Р.О., народный артист России.

11. Бак Д.П., директор Государственного литературного музея.

12. Баталов А.В., народный артист СССР.

13. Башмет Ю.А., народный артист СССР.

14. Безродная С.Б., народная артистка России, художественный руководитель «Вивальди-оркестра».

15. Безруков С.В., народный артист России.

16. Белонович Г.И., директор Государственного дома-музея П.И.Чайковского.

17. Бобков К.В., директор Государственного литературно-мемориального музея-заповедника А.П.Чехова.

18. Богачева И.П., народная артистка СССР.

19. Бондарчук Ф.С., режиссер.

20. Бондарчук Н.С., заслуженная артистка России.

21. Бортко В.В., народный артист России.

22. Бояков Э.В., ректор Воронежской государственной академии искусств.

23. Боярский М.С., народный артист РСФСР.

24. Боярский П.В., заместитель директора Государственного НИИ культурного и природного наследия имени Д.С.Лихачева.

25. Брызгалов М.А., директор Государственного центрального музея имени Глинки.

26.Бужор М.Н., артист эстрады.


27.Буйвол А.А., художественный руководитель Ансамбля песни и пляски донских казаков им. А.Квасова (Ростовская обл.).

28. Булдаков А.И., народный артист России.

29. «Бурановские бабушки», фольклорный коллектив:
Байсарова Г.И., народная артистка Удмуртской Республики;
Бегишева А.Г., народная артистка Удмуртской Республики;
Дородова З.С., народная артистка Удмуртской Республики;
Конева Г.Н., народная артистка Удмуртской Республики;
Пугачева Н.Я., народная артистка Удмуртской Республики;
Пятченко В.С., народная артистка Удмуртской Республики;
Туктарева О.Н., народная артистка Удмуртской Республики;
Шкляева Е.С., народная артистка Удмуртской Республики.

30. Бурляев Н.П., народный артист России.

31. Буров Н.В., народный артист России.

32. Бусыгин А.Е., директор Государственного музея-усадьбы «Архангельское».

33. Бутман И.М., народный артист России.

34. Быстрицкая Э.А., народная артистка РСФСР.

35. Валерия, народная артистка России.

36. Веденяпина М.А., директор Российской государственной детской библиотеки.

37. Вислый А.И., генеральный директор Российской государственной библиотеки.

38. Ворона В.И., ректор Государственного музыкально-педагогического института им. М.М.Ипполитова-Иванова.

39. Гагарина Е.Ю., генеральный директор Государственного историко-культурного музея-заповедника «Московский Кремль».

40. Газманов О.М., народный артист России.

41.Гальцев Ю.Н., художественный руководитель СПб ГУБК «Театр эстрады им. А.Райкина».

42. Гантварг М.Х., ректор федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Санкт-Петербургская государственная консерватория (академия) имени Н.А.Римского-Корсакова».

43. Гасташева Н.Г., народная артистка Российской Федерации.

44. Гергиев В.А., художественный руководитель Государственного академического Мариинского театра.

45.Герзмава Х.Л., народная артистка России и Республики Абхазия.

46. Градковский В.Б., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Санкт-Петербургский академический театр им. Ленсовета».

47. Гронский В.Г., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Государственный мемориальный музей А.В.Суворова».

48. Гуськов А.Г., народный артист России.

49. Говорухин С.С., народный артист России.

50. Гордеев В.М., народный артист СССР.

51. Грачевский Б.Е., руководитель детского киножурнала «Ералаш».

52. Гунин Б.Г., директор Владимирского отделения Союза театральных деятелей России.

53. Гусев В.А., директор Русского музея.

54.Гурцкая Д.Г., заслуженная артистка России.

55. Давлетьяров Р.Ф., президент Гильдии продюсеров России.

56. Демидов В.П., директор Академического музыкального колледжа при Московской государственной консерватории им. П.И.Чайковского.

57. Дружинина С.С., заслуженный деятель искусств РСФСР.

58. Егорова Н.С., народная артистка России.

59. Ефимов А.В., директор Государственного республиканского центра русского фольклора.

60. Житенев С.Ю., заместитель директора Государственного НИИ культурного и природного наследия имени Д.С.Лихачева.

61. Забаровский В.И., директор Музея ВОВ на Поклонной горе.

62.Задорнов М.Н., писатель-сатирик.

63. Запашный А.В., народный артист России.

64. Запашный Э.В., директор Большого Московского государственного цирка на проспекте Вернадского.

65. Захарченко В.Г., художественный руководитель Государственного академического кубанского казачьего хора.

66. Зенгин С.С., ректор Краснодарского государственного университета культуры.

67. Кальницкая Е.Я., генеральный директор ГМЗ «Петергоф».

68. Кара Ю.В., сценарист.

69. Кехман В.А., генеральный директор Михайловского театра.

70. Клебанов И.С., народный артист России.

71. Клюев Б.В., народный артист России.

72. Князев Е.В., ректор Театрального института им. Б.Щукина.

73. Ковальчук А.Н., председатель Союза художников России.

74. Колякин А.Н., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Государственный музей истории Санкт-Петербурга».

75. Константинов А.Д., писатель.

76. Корчмар Г.О., заслуженный деятель искусств Российской Федерации.

77. Крок К.И., директор Государственного академического театра им. Е.Вахтангова.

78. Кролл А.А., народный артист России.

79. Кубалов Э.Т., руководитель Государственного ордена Дружбы народов академического ансамбля танца «Алан» Республики Северная Осетия — Алания.

80. Кудрина Е.Л., ректор Кемеровского государственного университета культуры и искусств.

81. Кузнецова Т.В., и. о. ректора Московского государственного университета культуры и искусств.

82. Курленя К.М., ректор Новосибирской государственной консерватории (академии) имени М.И.Глинки.

83. Куруленко Э.А., ректор Самарской государственной академии культуры и искусств.

84. Лаврецова С.В., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Театр юных зрителей им. А.А.Брянцева».

85.Лавринович Э.В., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Большой концертный зал «Октябрьский».

86. Лановой В.С., народный артист СССР.

87. Лаптев Ю.К., народный артист Российской Федерации.

88. Левыкин А.К., директор Государственного исторического музея.

89. Леонова М.К., ректор Московской государственной академии хореографии.

90. Лещенко Л.В., народный артист РСФСР.

91. Лесовой А.Н., генеральный директор ВХНРЦ им. И.Э.Грабаря.

92. Липс Ф.Р., профессор Российской академии музыки им. Гнесиных.

93. Литвинов Н.В., заслуженный артист России.

94. Лунгин П.С., народный артист России.

95. Любимов Б.Н., ректор Высшего театрального училища (института) им. М.С.Щепкина при Государственном академическом Малом театре России.

96. Малышев В.С., ректор Всероссийского государственного университета кинематографии имени С.А.Герасимова.

97. Мастранджело Ф., художественный руководитель СПб ГАУК «Театр «Мюзик-холл».

98. Маяровская Г.В., ректор Российской академии музыки имени Гнесиных.

99. Мацуев Д.Л., народный артист России.

100. Мелик-Пашаева К.Л., ректор Российской академии театрального искусства — ГИТИС.

101. Мельникова А.Р., заслуженная артистка России.

102. Месхиев Д.Д., председатель Союза кинематографистов Санкт-Петербурга.

103. Мечетина Е.В., пианистка.

104. Милованов Л.П., народный артист России.

105. Мирошниченко С.В., режиссер.

106. Михайлов А.Я., народный артист России.

107. Михайловский С.И., ректор Санкт-Петербургского государственного академического института живописи, скульптуры и архитектуры им. И.Е.Репина.

108. Могучий А.А., художественный руководитель Большого драматического театра имени Товстоногова.

109. Морозов А.В., директор Московского государственного академического художественного училища памяти 1905 года.

110. Мостыканов А.В., ректор Астраханской государственной консерватории (академии).

111. Музакаева М.А., народная артистка Чеченской Республики.

112. Мукасей А.М., народный артист России.

113. Назаров Ю.В., народный артист России.

114. Никоненко С.П., народный артист РСФСР.

115. Овчинников В.П., директор Центральной музыкальной школы при Московской государственной консерватории имени П.И.Чайковского.

116. Окольников И.Я., директор Хакасского национального театра кукол «Сказка».

117. Окоров А.В., и. о. директора Российского института культурологии.

118. Параджанов Г.Г., режиссер.

119. Пашина О.А., научный секретарь Государственного института искусствознания, доктор искусствознания.

120. Пермякова А.А., директор — художественный руководитель Хора имени Пятницкого.

121. Пичул В.В., кинорежиссер.

122. Пожигайло П.А., исполнительный директор Всероссийского хорового общества.

123. Поляков Ю.М., драматург.

124. Пореченков М.Е., заслуженный артист России.

125. Пригожин И.И., продюсер.

126. Расторгуев Н.В., народный артист России.

127. Розум Ю.А., народный артист России.

128. Романов В.В., директор Санкт-Петербургского музыкального лицея Комитета по культуре.

129. Рудин И.А., пианист.

130. Рушанин В.Я., ректор Челябинской государственной академии культуры и искусств.

131. Савина В.М., директор Государственного училища циркового и эстрадного искусства им. М.Н.Румянцева (Карандаша).

132. Семенова Л.А., директор Молодежного театра на Фонтанке.

133. Сенчина Л.П., народная артистка России.

134. Серейчик С.С., директор Центральной библиотеки им. М.Ю.Лермонтова.

135. Сиповская Н.В., директор Государственного института искусствознания, доктор искусствознания.

136. Сладковский А.В., главный дирижер и художественный руководитель Государственного симфонического оркестра Республики Татарстан.

137. Соколов А.С., ректор Московской государственной консерватории имени П.И.Чайковского.

138. Соломин Ю.М., художественный руководитель Государственного академического малого театра России.

139. Спивак С.Я., художественный руководитель Молодежного театра на Фонтанке.

140. Спиваков В.Т., народный артист СССР.

141. Стадлер С.В., народный артист России.

142. Стеблов Е.Ю., народный артист России.

143. Степанова Л.А., директор национального ансамбля песни и танца Карелии «Кантеле».

144. Табаков О.П., художественный руководитель МХТ им. А.П.Чехова.

145. Талызина В.И., народная артистка России.

146. Таратынова О.В., директор ГМЗ «Царское Село».

147. Теличкина В.И., народная артистка России.

148. Тимофеев В.Н., директор СПб ГБУК «Государственный музей городской скульптуры».

149. Томская Л.И., генеральный директор «Петербург-кино».

150. Трофимов С.В., заслуженный артист России.

151. Тургаев А.С., ректор Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств.

152. Угольников И.С., председатель Телерадиовещательной организации Союзного государства.

153. Урин В.Г., генеральный директор Государственного академического Большого театра России.

154. Учитель А.Е., народный артист России.

155. Файзиев Д.Х., кинорежиссер.

156. Федоров В.В., президент Российской государственной библиотеки.

157. Фертельмейстер Э.Б., ректор Нижегородской государственной консерватории (академии) им. М.И.Глинки.

158. Фокин В.В., народный артист России, художественный руководитель Александринского театра.

159. Фурманов Р.Д., художественный руководитель Санкт-Петербургского театра «Русская антреприза» имени Андрея Миронова.

160. Хазанов Г.В., народный артист РСФСР.

161. Харатьян Д.В., народный артист России.

162. Хомова О.С., директор Государственной академической капеллы Санкт-Петербурга.

163. Хотиненко В.И., режиссер.

164. Церетели З.К., президент Российской академии художеств.

165. Цискаридзе Н.М., народный артист России.

166. Чалова З.В., директор Центральной городской публичной библиотеки им. В.В.Маяковского.

167. Чепуров А.А., и. о. ректора Санкт-Петербургской государственной академии театрального искусства.

168. Чурсина Л.А., народная артистка СССР.

169. Шалашов А.А., генеральный директор Московской государственной академической филармонии.

170. Шахназаров К.Г., генеральный директор киноконцерна «Мосфильм».

171. Шварцкопф Ю.А., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Санкт-Петербургский государственный театр музыкальной комедии».

172. Шевельков В.А., актер, режиссер.

173. Шевченков А.В., заслуженный артист России.

174. Шуб С.Г., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Театр-фестиваль «Балтийский дом».

175. Щербакова Е.А., художественный руководитель Государственного академического ансамбля народного танца им. Игоря Моисеева.

176. Юдин П.Е., директор Государственного НИИ культурного и природного наследия имени Д.С.Лихачева.

177. Юсупов Р.Р., ректор Казанского государственного университета культуры и искусств.

178. Якупов А.Н., ректор Российской государственной специализированной академии искусств.

У цьому переліку не став нікого виділяти, бо забагато. Кожен може за бажанням знайти, чи НЕ знайти,  улюбленого актора. Особисто мене прикро вразила наявність тут таких людей, як Табаков, Баталов, Цискарідзе, Учитель, Герман, Башмет, Бортко...Що казати, багато кого... Часткові виправдання подібних осіб кисельовщиною та острахом перед режимом не приймаю. Це ж того, "властители дум" типу. Тому мають не їсти локшину з вух, яку вішає туди агітпроп, а мати власну думку. Тим більше, комп'ютери з виходом в інтернет мають - отож. Стосовно остраху - ці люди є самодостатніми. А тому мають всі можливості, на відміну від слюсаря Іванова, висловлювати власну думку. Так само, як роблять інші їх колеги. Або принаймні не підписувати ганебних листів.

При тому, не можу не відмітити також позицію таких поважних людей, як Б.Г., Юрій Шевчук, Макаревіч... Якщо хтось не в курсі - вони за нас. А ще - Лія Ахеджакова. Маленька немолода жінка. У ефірі радіо "Свобода" сказала, що як би над нею не знущалися, вона ніколи не підтримує захоплення Криму....

Як стає відомо, деякі люди з цього переліку потрапили сюди абсолютно без власної участі. Як такі факти ставатимуть мені відомі - буду їх тут додавати. А поки що:

Могучий Андрей - не підписував  http://www.ukrinform.ua/rus/news/rossiyskiy_regisser_moguchiy_ya_ne_podpisivalsya_za_okkupatsiyu_krima_1612344

Розум Юрий -  не підписував https://www.facebook.com/ekaterina.barabash/posts/10202490023443840?comment_id=6435583&offset=0&total_comments=23

Дмитрий Харатьян потрапив у обидва переліки  Думаю, що скоріше він все ж таки у другому. Бо у перший людей включали по за їх бажання. Що таке було з другим - дуже сумніваюся.

А тим часом...

12.03.2014 13:18

В Тбилиси отменили гастроли театра Безрукова за его поддержку оккупации Крыма

Запланированный в Тбилиси спектакль театра Сергея Безрукова отменен в связи с его поддержкой оккупации Крыма. Об этом заявляет Палата культуры Грузии. "Никогда в Грузию не привезу ни одного актера, кто примет антидемократическое решение перед нашей страной, в любой форме. Это то же самое, что поддержать оккупацию Абхазии и Цхинвальского региона", - заявляет президент Палаты культуры Давид Окиташвили. Что касается непорседственно заявления Палаты, в нем отмечается, что "в связи с распространенным сегодня письмом народных артистов России, которые поддерживают президента Владимира Путина в оккупации территории соседней Украины, Палата культуры Грузии приняла решение отменить запланированный в мае гастроли театра Сергея Безрукова в Тбилиси. Мы еще раз хотим заявить о поддержке суверенитета и территориальной целостности Украины и дружественному нам геройскому украинскому народу", - говорится в заявлении.

Обіцяний позитив. моя добра подруга ab absurdo розкопала альтернативний список діячів культури москальщини, яки знайшли в собі розум і мужність висловитись на нашу підтримку. Стирив в ab absurdo тут

АДЕКВАТНЫЕ российские коллеги составили список тех замечательных и настоящих людей, кто поддержал Украину. Этот список ПОТРЯСАЕТ СВОИМ ВЕЛИЧИЕМ! НАСЛАЖДАЙТЕСЬ!!!!
Лия Ахеджакова
Олег Басилашвили
Армен Джигарханян
Эльдар Рязанов
Юрий Шевчук
Борис Гребенщиков
Сергей Юрский
Андрей Макаревич
Валентин Гафт
Андрей Мягков
Михаил Жванецкий
Сергей Гармаш
Марк Захаров
Елена Яковлева
Галина Волчек
Андрей Кончаловский
Владимир Гостюхин
Федор Добронравов
Леонид Броневой
Александра Яковлева
Александр Балуев
Юрий Стоянов
Станислав Садальский
Александр Розенбаум
Даниил Гранин
Марат Башаров
Сергей Маковецкий
Дмитрий Харатьян
Михаил Кокшенов
Эманнуил Виторган
Леонид Куравлев
Наталья Фатеева
Борис Акунин

Дай Боже їм здоров'я!

Слава Україні!

Не всі полюбляють дивитись фільми жахів, що не заважає в більшості мати уявлення про їх зміст та героїв, зокрема про відомих зомбі, тобто мерців, що умовно ожили, а за тим рухаються, полюють та поїдають живих людей. Малоприємне видовище навіть у кінофільмах, а що вже казати про реальне життя.
Кому як, а мені особисто всі попередні та сучасні події в Україні досить багато в чому нагадують ці фільми жахів про зомбі. І зараз дуже навіть огидно-дивовижно дивитись, як в Україні вся наявна влада імітує в стилі зомбі продуктивну роботу і свою, і державного апарату: міліції, прокуратури, судів, парламенту, уряду тощо, як і всієї держави в цілому. Імітує, наче все живе і нормально функціонує. Хоча після грудневих подій 2013 р. і особливо січневих 2014 р. в Києві і по всій Україні для всіх стало чітко і однозначно ясно, що теперішня влада мертва! Мертва повністю! Навіть уявити важко, як ця влада може і надалі керувати країною і народом. Про другий термін Віктора Януковича на посаді Президента України взагалі можна говорити лише в стилі, як про "жах на вулиці в'язів" або "зомбі атакують" - не інакше.
Державний апарат помер. Єдиний шанс хоч якось реанімувати державне управління через швидку зміну українського Уряду було втрачено безповоротно, бо що нагально мали зробити ще в грудні 2013-го, те занадто пізно для кінця січня 2014-го. Всім вже ясно, що держава Україна на сучасному етапі впала у стан глибокої коми щодо керованості як в політичному, як в економічному, як в соціальному вимірах, так і в загальнодержавному форматі. Так само ясно, що тільки кардинальна заміна як всієї влади, так і основних підвалин державного управління, зможе вивести Україну з цього стану управлінської коми. Інакше наступить смерть-руйнація і держава Україна самоліквідується, як СРСР чи Югославія, що було вже за нашої пам'яті. Тобто у нас одне з двох: з коми або виживають, або помирають.
Розвал держави є цілком ймовірною реальністю, якщо нею і надалі будуть керувати мерці. Молоде покоління вже не пригадає, дякувати Богу, але багато хто ще може нагадати часи правління Леоніда Брежнєва, коли майже 5 років це була не жива людина, а чисто зразок живого трупа, зомбі, який ще рухається і живе по законам аномального трансу, але при цьому керує величезною країною. Тоді багато хто з розумних людей у тому числі з правлючої верхівки комуністичної партії, як Громико, Андропов, Щербицький, Яковлєв, Алієв, Шеварнадзе і ще багатьом ставало ясно, що з трупом на чолі великої держави вона летить у прірву, але всі вони надто боялися за себе і не наважились піти на якість радикальні зміни включно до силового варіанту заміни влади - державного перевороту. В результаті зовні могутня світова держава СРСР одномоментно розвалилась і зникла.
Аналогічний сценарій очікує Україну, якщо при владі і далі буде знаходитись команда з мерцем-зомбі на чолі - з Віктором Януковичем. Ще одного мерця Миколу Азарова ледве-ледве спромоглися відправити на незаслужений упокій і то хто зна чи без простромленого в грудях осикового кілка ця потвора знову не повстане... Страшно самому думати про живу реальність в такому стилі жахів, але ж так є! І чим довше ця влада буде при владі - тим жахливішими стануть наслідки, тим більшим відбудеться омертвіння і руйнація економіки і самого суспільного буття України. Трупна зараза одна з найотруйніших!
Ще і ще раз наголошую: немає жодного сумніву, що чим довше теперішня влада буде при владі - тим більшою буде стагнація в державі, тим важче буде потім все відновлювати. Власне тому не смішить чи дивує, а пригнічує і обурює антидержавна тупість всієї влади, як і парламентської провладної більшості, що сповна повторює поводження в часи "застою", коли всі вочевидь споглядали розвал і обвал в економіці країни, але замість кардинальних рішень, зрушень і реформ просто тягнули час, з надією, що воно само якось минеться. При цьому заявляючи на загал, що все гарно і буде ще краще. Та не буде! Не буде! Можна обманювати народ, можна обманювати навіть себе, але економіку не обманути! Тут або вчасні зміни, або катастрофа! Іншого не дано!
Є тільки одна тема, яка мене щиро дивує: втрата почуття самозбереження у всіх дотичних до влади нуворишів-багачів, як і у всіх, хто є в структурах сучасної влади. Той же Колян Азаров-Пахло, як перед ним Льоня Черновецький, хвостиком тільки круть-верть і вже десь живе собі в Ізраїлі приспівуючи і насміхаючись з дурних гоїв, а вам же тут далі жити! Всім втекти з грошима і добром не вийде ніколи! Водночас зрозуміло чітко, що чим більше і довше влада буде чинити насилля над людьми, тим сильнішим буде їх озлоблення, тим більшою і жорстокішою буде їх відплата-репресія. У 2004 р. виключно поблажливість Віктора Ющенка вберегла Леоніда Кучму від покарання за глобальну корупцію і розкрадання державного майна. Також народ був у ейфорії від перемоги і милостиво прощав переможених "прихватизаторів" державного майна. Цього разу все буде зовсім інакше! Зовсім інакше! Ніхто прощати злочинів не збирається, бо настрій в народу є однозначно: "І буде суд, і буде кара!" Повна жорстка люстрація!
І це все буде! Так, буде. Вже буде. Тільки швидкоплинні "двірцеві перевороти" проходять без глобальних наслідків і то не завжди, але чим довше йде поборювання злочинної влади - тим революційнішим стає весь народ, тим глобальнішими стають переміни, тим більших репресій і переслідувань зазнає вся (підкреслюю: вся!) провладна група людей. Не тільки персонально, а з родиною включно. Чи вам це потрібно, панове-нувориші?
Поведінка Інни Богословської досить гарно демонструє розумну жіночу інтуїцію і що саме потрібно робити в подібні буремні часи, щоб вберегти себе і надбане-нагарбане добро. Тоді як ватажок мерців-зомбі Віктор Медведчук даремно сподівається відсидітись в темряві закулісся у своїх палацах, бо навіть 6-ти метровий паркан його не захистить і не порятує - ой, не порятує! Як не врятує і Межигір'я судова "мертва зона" навколо нього, бо скоро вже саме Межигір'я разом з його квартирантами стане мертвою зоною. І то не пусті погрози, бо саме так не раз було і ще буде, тому що іронія цих повторень закладена в парадоксі: "Історія вчить, що нічому вона не вчить"
На завершення варто вказати на розпочате: на Майдані вже затверджено список з майже сотні прізвищ осіб, які підлягають першочерговій люстрації і народному гніву-обструкції. Без особливої приємності наводжу його нижче, де переважають судді, прокурори, які приймали неправомірні рішення, а також "міліціонери"-кати. Переглядаєш цей список і думаєш: хіба це люди? Де видно і по чому? Якийсь перелік людожерів-зомбі! І не інакше! А якщо когось дивує, чому тут відсутні прізвища Януковича, Азарова, Пшонки чи найвищого керівництва "Беркуту", то всім ясно, що ці персони отримають своє "атоматом", як кажуть у студентів, за свої злочинні "заслуги", а якщо це станеться дійсно з автомату - то це буде виключно з вини тих, хто позбавив народ іншого вибору - мирного вибору! Коли кажуть на словах: "Йдіть геть!",- то йдіть, поки ще є можливість, бо винесуть вперед ногами. Обов'язково винесуть! І закопають, бо власне так має бути для мерців.
І най за тим щезне вся облуда і нечисть з нашої держави України! В ім'я Отця, Сина і Святого Духа! Амінь!

Богдан Гордасевич
м. Львів

Бажано і в такий спосіб:
http: //blog.i.ua/community/662/1335662/
http://argumentua.com/novosti/evromaidan-opublikoval-spisok-vinovnykh-v-krovavom-izbienii-studentov-30-noyabrya-familii

Давно хотів написати на цю тему, бо давно помітив нездорову тенденцію розвитку ракетобудування в постсовкових країнах, ракетобудування це лакмусовий папірець, що визначає реальну ступінь розвитку держави та проблеми в державі. Це галузь яка надчутлива до корупції, кумівства, розвитку економіки та й з рештою розвитку суспільства, галузь в якій безсила цензура, де не сплутаєш чорне з білим, де всім і одразу все видно та й зрозуміло (я сподіваюсь). 

 Ось статистика розвитку ракетобудування-держави, виною чому "відкати", ......, роботи в гаражних кооперативах чим гордитись навчили тільки совковий планктон, ану почухайте ріпу й згадайте совкові часи, які горді всі були за "кулібіних", 

куди ж пропало так зване "високорозвинене" совкове суспільство ? 
Чому видно тільки рабів та пристосуванців, кого ж виховував совок ?
Чому пост-совкові держави такі схожі і всі як один не здатні розвиватись ?
Куди братні народи пропали, а залишилась тільки агресія один до одного ?
Чому навіть одні з найбільших об'ємів нафто-доларів нездатні забезпечити розвиток совкам, а арабам можуть?

Я не сміюсь з чужих помилок, я просто роблю висновки, хто не згоден з автором аргументуйте свою точку зору.

* знову невдалий запуск ракети "Протон" http://vesti.ua/mir/52025-poterja-sputnika-oboshlas-rossii-v-1-milliard-rublej

Для початку хай кожен для себе визначить чітку відповідь на два запитання: 1. Що таке Закон? 2. Що таке Бізнес?
Відповідь має бути проста і коротка. Це потрібно для того, щоб кожен міг чіткіше зрозумі те, про що піде далі мова. А то часто люди говорять слова і думають, що вони їх розуміють, а попросиш конкретизувати зміст поняття - і виходить бекання і мекання, а не чітке визначення.
Так для мене закон - це є усталені норми суспільного правопорядку. Не буду деталізувати ерудованими тлумаченнями, а зауважу на те, що слова "право", "правда" і "правильно" - є однокореневими і по-суті є синоніми, тобто спільного змісту. З чого я роблю висновок, що коли є право, але воно не є правдою і не є правильно - то це є фальшиве право, безчесне, отже взагалі ніяке не право.
Для прикладу візьмемо ситуацію з авто, яку у вас викрали (хоча то може бути будь-яка інша річ): ваші дії будуть однозначні - ви звернетесь до міліції. А куди ще? В державі Україна структура МВС для того й існує, щоб бути тією силою, яка захищає і підтримує право, суто фізичною силою впроваджує закон в життя.
Далі є декілька варіантів:
а) міліція активно реагує на ваше звернення, швидко знаходить ваше авто і/або злочинця, який його викрав, після чого вам повертають авто і/або компенсують завдані матеріальні і моральні збитки;
б) міліція імітує пошук вашого авто, бо ліньки за таку зарплату "карячитись", отже ви навряд чи отримаєте своє авто і /або компенсацію за збитки, хіба що страховку, але це зовсім інша тема;
в) вам дають зрозуміти в завуальованій формі, що ви можете отримати своє авто назад, якщо сплатите певну суму, причому вам стає ясно, що викрадачі авто в спілці з міліцією, отож якщо ви відмовитесь, то вас очікує варіант б).
Ясно кожному, що правда і правильно тільки у варіанті а) - це є право, закон, якого ми хочемо! Але реальність підсовує інші варіанти, на які ми за часту мусимо погоджуватись, коли не діє правильний варіант.
Гірше того: в Україні вже створено таке правове поле, коли варіант а) включає в себе автоматично і варіант б) і варіант в): це конфіскація авта за якісь борги, причому досить незначні. Наприклад, автомобілісту за фіксацією відеоспостереження виписали заочно штраф десь в межах 250-300 грн., потім заочно судили, заочно судовиконавці подали заяву на конфіскацію, бо всіх їх не цікавить пересвідчитись чи дійсно правопорушник знає і свідомо не сплачує штраф - їм це навпаки непотрібно, бо діє варіант в)!
І ось автоінспекція зупиняє десь авто, пробиває по базі і конфісковує, причому задіює для цього приватних підрядчиків, тому що самі вони не мають ні евакуаторів, ні штрафплощадок для авто, але мають закон, який вони зобов’язані виконувати. І ось тут починається бізнес по-українськи: всі послуги цього підрядчика в двічі-тричі, а то і більше перевищують ринкові, тобто евакуатор десь коло 1000 грн., а кожен день стоянки десь в 200-300 грн. І зауважте: все законно! Спростувати юридично неможливо! Таким чином державна служба законно працює на чималий зарібок приватної фірми!
З того конкретизуємо, що означає поняття "бізнес" в простому вираженні: це або виробництво нових товарів, або - послуг. Причому треба чітко визначати виробництво - як саме виробництво чогось нового, як і послуги мають бути корисними, а не в стилі: за певну суму я вам гарантую, що у вас не буде неприємностей від мене...
Славної пам’яті всесвітньо відоме авто марки "Запорожець" мало українське виробництво майже на 100 %, хіба що фарбу бувало імпортували чи ще якісь дрібнички, а так всі болтики та шурупчики, мотори і динамо, кузов і обшивка - все нашого виробництва. Нашого! Якісь, звичайно, не супер, але який розкручений був бренд! Одне слово: "Запорожець"!
І ось одна цофнута нендза вирішила покращити цей бізнес, що саме по собі непогано, але все залежить - яке буде виконання. Якби той молдовський українець домовився і закупив у корейців усю технологію виробництва автомобілів марки "Деу" - це було б дійсно правдиве виробництво! Новий завод з новим устаткуванням і тисячами нових робочих місць тощо. Але ж це потребувало великої розумової напруги, тому було вирішено піти простішим шляхом: закуповувати готові деталі і робити виключно зборку, а в результаті нам стали поставляти готові авто без коліс як одну деталь, а колеса окремо - як другу. Прикрутити колесо до готового авто і дурень зможе, а от всі інші люди на "ЗАЗ" залишились без роботи. То який це бізнес? Де тут нове українське виробництво? І що це дало економіці України?
Що таке бізнес з надання послуг по-українськи вже було показано на прикладі сервісу від Державтоінспекції, а щоб показати і доказати, отже - довести до всіх-всіх, що це не епізодичний випадок, але наскрізне явище в українській економіці, наводжу нижче одну статтю про закупівлю держустановою вугілля за в тричі дорожчою ціною для роздачі пільговим категоріям населення. Зауважте, що знову все законно! Не підкопаєшся! Хоча за гроші, які держава збирає з усіх працюючих тих же шахтарів та інших трударів в Україні, можна було замість пільгової 1 тони - дати кожному по 3 тони вугілля! Відчуваєте різницю?
Тепер для чого вся ця розмова: згідно загальновизнаної економічної теорії багатство держави складає сукупний продукт з виробництва товарів і послуг, а гроші є просто паперовим документом на певну частину цього суспільного добра. Без реального наповнення змісту грошей конкретним добром - це пусті папірці. Отже можна різними псевдобізнесовими оборудками загребсти скільки завгодно грошей-"бабла", обманувши людей і виставивши все як цілком законну операцію. Людей обманути можна, от тільки економіку не надуриш! Вона потребує реального виробництва затребуваних товарів, як і надання правдиво потрібних послуг.
Якщо хтось хоче зрозуміти причини розвалу СРСР, то якраз оце і було головною причиною: людей надурили, що то є найправильніша і найпрогресивніша з економічних формацій в світі, а насправді то була псевдоекономіка, яку зараз багато в чому дублює економіка України. Пригадайте, як всі заводи, фабрики та різні підприємства диміли, пихтіли і щось виробляли, а всі люди щоденно напружено працювали - всі! Безробітних не було, бо то був злочин, за який могли ув'язнити. Водночас при такій економічній потузі такої махини, яким був мегакомплекс  промислового виробництва в СРСР  - в цій державі був тотальний дефіцит і нестача буквально всього найнеобхіднішого, полиці магазинів зяяли порожнечею або були заповненні товаром, який ніхто і за дурно не хотів брати. Безкінечні черги за всім - невже це вже забулось? Чому країна працювала, а результат був відсутній? Тому що то була псевдоекономіка!
І в нас можна дурити і далі людей, як загалом видно, що влада дурить і себе саму різними позитивними реляціями як і в часи збіговиськ ЦК КПРС, але ж питання в іншому - в нашому особистому добробуті! В тому, як нам, пересічним українцям, жити і виживати за таких умов безкінечного злісного злочинного грабунку? Я розумію, що хтось зараз живе краще і його не цікавить, чому комусь живеться гірше і як там буде далі, але коли корабель почне тонути, то зле стане всім: і хто пливе  першим класом, і хто найнижчим - тонути доведеться всім спільно. Розвал Радянського Союзу - такої начебто могутньої світової наддержави і є тому яскраве свідчення. Економічний колапс для України не є вже справою часу - він вже настав! Вже! Ось він - показую.
В будь-якій державі економічна криза і політична криза обумовлюють одне-одне: без політичного єднання неможливо подолати економічної кризи - це однозначно. Бізнес вимагає стабільності для свого нормального функціювання, як і потребує чесного правового поля, де однакові так звані "правила гри" для всіх учасників економічної діяльності. А що ми маємо наявним в Україні на даний момент? Якесь усталене право відсутнє в абсолюті! Суди втратили всіляку повагу і вагу в суспільстві. Прокуратура і МВС трактують закони виключно як це подобається їм і апелювати супроти їхнього свавілля немає до кого - вони ж і є ПравоОхоронці. Державний адміністративний апарат в Україні успішно втрачає будь-яку керованість і суспільну значимість. Приклад тривалого безголів’я мерії столиці України Києва - яскраве тому свідчення.
Від 23 квітня - з моменту введення в дію законів України, прийнятих в абсолютно антизаконний спосіб 4 квітня на так званому "виїзному засіданні" ВРУ, - можна вважати як початком кінця! Розпочинаємо відлік у наближенні до соціальної катастрофи в України. Це не пусті слова, а реальні факти: коли вирішальним у прийнятті законів України стає рішення ВАСУ (Вищого Адміністративного Суду України) - всяка парламентська демократія в Україні фактично ліквідовується. Тобто маємо кінець парламентської демократії і початок глибокої політичної кризи. Законодавча влада узурпована органом, що не належить до демократично створених, отже всілякі вибори втратили будь-яке значення. Так само, як і будь-які референдуми. Все це є такою самою фікцією, як були вибори за влади комуністів у СРСР: всі одноголосно, бо спробуй тільки проти... А потім все одно, у нас хто рахує - потрібне для себе нарахує.
Стосовно нашого "гаранта", то судячи з того, як за 3 роки його правління так званою "залізною рукою" господарника, - Україна успішно провалюється в економічний та політичний колапс, то найкраще у нього виходить в літературній діяльності та й то виключно в сумах гонорарів, як і у його попередника виходило найліпше з бджолами, а не в питаннях керівництва державою. Ну а підписані "гарантом" 19 квітня закони остаточно поховали його як "гаранта конституційного правопорядку", бо Президент України Віктор Янукович власноручно завізував законодавчий злочин. Все, що далі - то деталі.
Виходячи з всього сказаного, я особисто маю величезний сумнів, що Україна стане найближчим часом до якоїсь спілки з Євросоюзом, а щодо Митного союзу, то якщо вони втягнуть до себе Україну як повноправного члена - можу їм тільки поспівчувати. Авторитарні державні режими Російської Федерації, Білорусі та Казахстану не витримають того масштабного активу деструктивного в соціумі, що накопичилось в Україні просто безмірно на теперішній час. Певен, що вони дуже швидко пошкодують, що зв’язались з Україною в її сучасному політичному та економічному стані.
Час покаже, але в найближчому 10-літті для України я особисто нічого доброго не передбачаю, тому що економічний колапс, це як коматозний стан у людини: вийти з коми надважко, а жити потім - так само досить нелегко.

Богдан Гордасевич
м.Львів

Як держкомпаній купити вугілля втричі дорожче ринку та уникнути відповідальності
Сергій Головнев - 22 квітня 2013, 07:33
(переклад українською Гугла)

Державне підприємство «Донвуглереструктуризація» 26 березня, після проведення тендеру, уклало договір з донецької трейдингової компанією «Донбас Ойл» на закупівлю 153 500 тонн вугілля. Сума контракту - 221 млн гривень з ПДВ, повідомляє «Вісник державних закупівель». Придбаний вугілля держкомпанія повинна передати колишнім працівникам шахт і збагачувальних фабрик - за законом, безробітні шахтарі, пенсіонери, інваліди та члени сімей загиблих гірників мають право на одержання пільгового вугілля для побутових потреб.
Згідно інформації в «Віснику державних закупівель», трейдер повинен продати «Донуглереструктуризации» 76 800 тонн палива марок Р і ДГ по 1400 гривень за тонну і 76 700 тонн марки АМ за 1480 гривень. Це високі за ринковими мірками ціни. Для порівняння: за даними Минэнергоугля, шахтоуправління «Південно-Донбаське №1» в січні-березні продавало трейдерам вугілля марки ДГ в середньому по 444 гривні за тонну, а об'єднання «Селідоввугілля» - марки Г і ДГ по 517 гривень за тонну.
Трейдери продають вугілля державі втричі дорожче, ніж закуповують у держшахт
У тендері брали участь чотири підприємства. Компанія «Торговий дім «Енерговугілля» запропонувала той же обсяг вугілля за 226,8 млн гривень. Ще дві компанії, «ДТЕК Трейдинг» Ріната Ахметова і «Энергоопторг», були готові продати паливо набагато дешевше - за 92 і 97 млн гривень відповідно. Але їх пропозиції були відхилені з формальних причин - «ціна не містить вартості товарів», повідомляє «Вісник державних закупівель». Зачіпкою стало те, що ці компанії вказали ціну на всю партію, тоді як закон вимагає окремого документа, в якому наведено вартість однієї тонни.

Суд в допомогу
Тендер - лише початок історії. Відразу ж після його закінчення, 26 березня, «Донвуглереструктуризація» надіслала трейдеру листа з відмовою купувати вугілля за обумовленою на тендері ціною. 29 березня «Донбас Ойл» звернулася в Господарський суд Донецької області з вимогою змусити держкомпанію виконати умови договору. Вже 1 квітня суд виніс рішення на користь трейдера, зобов'язавши «Донуглереструктуризацию» заплатити за куплений вугілля повну суму - 221 млн.
Навіщо ускладнювати процедуру закупівлі, якщо в результаті сторони залишилися при своєму? Суд став своєрідною страховкою від фінінспекторів, які, проаналізувавши ціни, могли б висунути керівництву держкомпанії звинувачення в неефективне витрачання бюджетних грошей. «Відповідальність за виконання який набрав чинності рішення суду не передбачено», - пояснює Ганна Тищенко, радник практики вирішення спорів юрфірми Integrites. Іншими словами, якщо контракт на покупку вугілля менеджери «Донуглереструктуризации» підписали з примусу, контролюючі органи не зможуть пред'явити до неї ніяких претензій.
Для остаточного вирішення питання із закупівлею юристи держпідприємства повинні подати апеляційну скаргу, говорить Тищенко. Якщо рішення місцевого суду підтвердить і Апеляційний госпсуд, жоден фінінспектор не зможе залучити до відповідальності членів тендерного комітету підприємства.
Чи Так все і було задумано? Що брали участь в операції компанії відповіді на питання не дають. Директор «Донуглереструктуризации» Олександр Панишко кілька днів був недоступний для коментарів. Секретар у приймальні директора повідомила, що він перебував на шахті, де була аварія», а в його відсутність ніхто прокоментувати ситуацію не взявся. В «Донбас Ойл» також не прояснили ситуацію: там жінка, вислухавши питання Forbes по телефону, повісила трубку.

Телефонне право
Хто продає побутове вугілля в два-три рази дорожче, ніж державні шахти і приватні трейдери? Згідно з даними Єдиного держреєстру підприємств, «Донбас Ойл» заснував 27-річний Руслан Курок в кінці 2011 року. У лютому 2012 року підприємство було переоформлено на жителя Донецька Михайла Коротина. Номер телефону в реєстраційних документах підприємства - (062) 345 16 62 - збігається з номерами телефонів компанії «МАКО Інвест» і благодійного фонду «Олександр Янукович», що належать старшому синові президента Олександра Януковичу.
Номер телефону «Донбас Ойл» збігається з номерами телефонів фонду Олександра Януковича і його компанії «МАКО Інвест»
Дані держпідприємства «Інформаційно-ресурсний центр»
В «МАКО Холдингу» категорично заперечують зв'язок з «Донбас Ойл». «З точки зору чинного законодавства, будь-яке підприємство має право внести будь-які телефонні номери в систему Єдиного держреєстру підприємств і організацій, - говориться в письмовій відповіді директора департаменту «МАКО» Володимира Кузнєцова. - У зв'язку з цим ми не можемо проконтролювати використання пов'язаних з групою стаціонарних телефонних номерів іншими суб'єктами господарювання».
Хід судового процесу дає ще одну зачіпку на тему можливої зв'язку «Донбас Ойл» зі структурами Олександра Януковича. Від імені трейдингової компанії в донецькому госпсуді виступав місцевий адвокат Денис Степура. Цей же юрист трохи більше двох років тому представляв у суді інтереси Асоціації «Донбаський розрахунково-фінансовий центр» (ДРФЦ), реорганізоаної в ЦЗФ «Комсомольська», і що належать ДРФЦ збагачувальних фабрик.
Щоб зв'язатися з переможцем «вугільного» тендеру - «Донбас Ойл» - потрібно зателефонувати за номером компанії «МАКО Інвест», що належить старшому синові президента Олександра Януковичу
1256616

http://forbes.ua/nation/1351200-kak-goskompanii-kupit-ugol-vtroe-dorozhe-rynka-i-izbezhat-otvetstvennosti?utm_medium=newsnet&utm_source=korrespondent.net&utm_campaign=inf328

Кажуть людина у віці 35-40 років мусить пройти (пережити) переломний критичний період (так звана криза середнього віку). 

ОЙОЙОЙОЙ     

((((((((((((((((........................

Перейшли 

І що?

Життя продовжується, а то і заново починається 

                  

От бляха, творча криза чи шо... Вже декілька днів хочу щось запостити умно-філософсько-брутальне, а не фіга не пишеться.
Зате я нарешті придумав назву для своїх 
умно-філософських-брутальних, або просто сопливих, заміток, яка точно відповідає (якщо можна так сказати) моєму "Я". Хватить використовувати чужу назву!