Обійми… Близькість
Двох сердець, биття
Споріднене, співзвучне;
Не дует – вже соло!
Твій вдих –мій видих,
Вдих мій – видих твій;
Перетікання…
Груди до грудей – злиття…
Енергії потік потужний,
Квінтесенція життя.
13.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Дзвонила сьогодні знайомій - треба прийти до неї, покрутити з одним проектом.
Вона пояснює, що краще приходити, коли можна буде з дитиною на вулиці сидіти, бо дитина на вулиці в колясці якось краще спить.
Ось я і думаю: це дитина від спеки так - на вулиці ж якось і вітерець, і затінок.
Чи це батьки її розбалували і вона відчуває: на руках в кімнаті поносити можуть.
А ми ж взагалі часто прикриваємось якимись зовнішніми факторами, коли від людей чогось хочемо, еге ж?
Якось, один користувач цього сайту заявив мені що народів, як таких, не існує, адже всі люди відрізняються один відодного(не мається на увазі зовнішність чи характер) лише паспортом, вони одинакові, звичайні люди. Каже: “українець – громадянин України, француз – громадянин Франції.” Ну, що ж, браво!!! Гуманно, але не розумно. Я навіть не думаю заперечувати те що всі люди рівні. Звісно ж це так. “Всі люди рівні перед Богом”. Але це немає ніякого відношення до національності людини. Перед усім примітка з вікіпедії(скорочено):
Визначення нації
Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй. Характеристики:
Надіюсь цього буде достатньо аби зрозуміти що нація це не група людей яка проживає на певній території, і кожен з них має в кишені, хоч і офіційний , але звичайний папірець. Цей “папірець” слугує для підтвердження особи, і визначення її ГРОМАДЯНСТВА, а не національності(що є абсолютно різні речі). З цим розібрались.
А якщо чиїсь коріння не українські, і сам він не признає себе українцем(по національності, а не громадянству), і він немає ніяких підстав поважати українську культуру, його ніхто не змушує, але висловлювати свою неповагу дуже голосно – це є нахабство. Таким людям ніхто не забороняє поважати СВОЮ культуру, чи він росіянин, чи грек, чи німець. Тай я не люблю, коли українці дуже сильно висловлюють неповагу до інших націй. Хоча іноді їх можна зрозуміти(але не виправдати) бо так як над ними глумляться, обзивають, зневажають, багато кому не вистачає нервів. Але це так “між іншим”. Я пообіцяв нашому героєві написати замітку на одну із тем з нашої дискусії, я це зробив, хоча вважаю що приділив забагато уваги йому.
Казки - вигадка чи правда! Один і той же твір оповідають сотні років, він змінюється, доповнюється, але залишається цікавим і повчальним. З покон віків ми розказуємо своїм дітям казки: народні, літературні, інколи самі вигадуємо, щоб потішити дітей. Наші добрі казки прославляють розум, кмітливість, доброту, працелюбність, мужність, вчать боротися за правду. За допомогою казок виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а врешті - до народу і до Батьківщини в цілому. Нажаль чомусь з часом , особливо зараз, батьки відмовляються розказувати казки: то вони втомлені після роботи, то їм ніколи, а часом і не знають що розказати. а потім дивуємося, що в наших дітях нема поваги до нас, що вони ліниві і багато інших недоліків, а звідки ж їм взятися , коли ніколи їх виховувати. А декілька разів зустрічав людей, які говорили, що казки то дурниці, які не потрібні дітям, потрібно одразу виховувать в них почуття Великого. І цих дітей одразу нагружають з раннього дитинства Шевченком, Українкою, іншими класиками літератури, але вони не знають Ні Котигорошка, ні Кирила Кожумяки. Я думаю, що занадто то не здраво. Якось запитав у племінників, що їм мама розказує, які казки? І дітки з сумом розповіли, що вона тільки й знає, що Колобка да Курочку Рябу. І мені було дуже приємно як вони згадували всі казки, які я їм розповідав, коли ми жили разом.
Сьогодні був на базарі і не втримався купив таки Українські народні казки. Бо з часом і сам починаю забувати. Розказувати зараз поки що нікому. Це раніше за вечір по 5-10 казок з інтонацією, зі зміною голосів.
Розказуйте дітям казки, з них починається їх світосприйняття.
НЕ ПРОДАЄМО...
Одна пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Вони довго
оглядали їх на полицях, підвішених до стелі, розкиданих по
столах, по підлозі. Бачили ляльок, що плакали і сміялися,
електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти і піци...
Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива
продавщиця.
– Розумієте, – почала пояснювати жінка, – ми маємо маленьку
дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.
– Дівчинку, що мало усміхається, – продовжував чоловік.
– Ми хотіли б купити їй щось, що б її ощасливило, – говорила
далі жінка, – навіть, коли нас нема... Щось, що б її забавило,
розрадило, коли вона сама.
– Вибачте, – посміхнулася продавщиця, – ми не продаємо
батьків.
