Як інколи, в часи глубинних філософських роздумів про життя, і все що з ним по*язане, до мозку надходить нестримний потяг до крові. В часи коли душа прагне кудись далеко, туди де зараз хочеш бути, а не можна. Коли пргнеш чогось білше ніж самого життя, ніж кисню який вдихаєш на повні груди, сподіваючись на полегшення, і розраду від прохолоди яку він несе осіннього прохолодного вечора.А заковтнувши наступну порцію, розуміеш,що все даремно. А потім ....... ...

Читати далі...