Зупинивши рядового, який не віддав йому честь, офіцер сказав:

- Послухай, рядовий, ти що, не бачиш, яка на мені форма ?

Солдат обдивився офіцера з ніг до голови і відповів:

- Вам пощастило ! А тепер подивіться, що видали мені...

Доброго дня, Наталіє.

Отримав Вашого листа.

Статтю відредаговано, як Ви і прохали, а якщо будуть які-небудь зауваження, - повідомте мені. І ще, Наталіє, я не Олег, а Євген, я живу в Дніпропетровську, а не в Києві. Я у Вас не працюю і Ви помилилися І-мейлом. А взагалі, в мене на роботі нудний день, тому якщо сподобалося, як я відредагував статтю, надсилайте ще, - я допоможу.

Лицар і Дракон 

Казуалістична казка

- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не   звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!

- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...

 Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:

"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".

- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:

"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.

Підпис - Король".

- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:

 "Нашого королівства".

Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.

Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.

- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.

Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.

Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!

Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.

- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...

Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...

Предісторія...

Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.

Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?

- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.

Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.

- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.

- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.

Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту  http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.

Присвячується "Mamay_"

Ну що ж, цього разу, як декому й обіцяв, додав ще кілька оповідок на рибальську тематику... Сподіваюся, що ні в кого не викличе заперечень їхня "яскраво виражена нагальність"... Хоча разом з тим може виникнути питання щодо причини та наслідку, але це вже я віддаю на Ваш розсуд. Сподіваюся, що наполегивість та цілеспрямованість не полишатимуть Вас на шляху до здійснення того, що прагнеться найбільше... Якщо воно відповідає здоровому глузду, звісно.

 "Про лицарів" також пам'ятаю, тож, з часом сподіваюся ще дещо опублікувати... До речі, дякую, що нагадали.

       Двоє молодих чоловіків ловили рибу неподалік від дороги. І от... Зненацька... Інспектор рибного нагляду вискочив з-за кущів.

       Одразу ж, один з чоловіків покинув свою вудку й чкурнув через лісові насадження так, ніби за ним гналося щось з самого пекла. Інспектор рибного нагляду був гарячковий й одразу ж кинувся навздогін.

       Опісля того, як вони проминули десь половину милі, молодий чоловік зупинився і нахилився обіперши руки об стегна й затамувавши подих. Відтак, інспектор рибного нагляду усе ж його упіймав.

       "Покажи свою рибальську ліцензією, хлопче"! - "начальник" аж задихався.

       Натомість, чоловік витягнув свого гаманця і дав інспекторові рибного нагляду  дійсну рибальську ліцензію.

       "Добре, синку" сказав інспектор рибного нагляду. "Певно, ти є такими же тупим, як і коробка повна каміння! Тобі не потрібно було тікати від мене, якщо ти
маєш дійсну ліцензію"!

"Так, сер" - відповів молодий чоловік -  "але мій друг, котрий лишився на березі, нажаль, не має такої".

       Одного дня рибалка лежав на березі й позирав на свою увіткнуту в пісок вудку з  єдиним поплавцем, котрий погойдувався на блакитних хвилях. Він радів теплу післяполуденного сонця і майбутньому улову.

       Приблизно у цей самий час аби трохи звільнитися від напруги робочого дня, надумав прогуяться берегом і один бізнесмен. Він помітив рибалку, котрий сидів на березі, і вирішив дізнатися, чому той рибалив замість того, щоб наполегливо працювати і забезпечити гідне життя собі та своїй родині.

        "Небагато риби ти упіймаєш таким робом", - сказав він рибалці. - "Ти  повинен  більше працювати, аніж лежати на березі"!

       Рибалка поглянув на бізнесмена, посміхнулася і відповів: "І яка мені буде за це нагорода"?

        "Ти зможеш купити велику сітку й ловити більше риби", - відповів бізнесмен.

        "І яка ж буде мені вигода з цього"? - запитав рибалка, продовжуючи посміхатися.

       "В тебе будуть гроші, ти зможеш купити човен і у підсумку більше ловити риби", - сказав бізнесмен.

        "Ну і тоді в чому моя вигода"? - знову запитав рибалка.

        Бізнесмена почали дратувати питання рибалки... "Тоді ти зможеш купити корабель і найняти робітників, щоб вони працювали на тебе"! - сказав він.

       "І в чому ж буде моя нагорода"? - повторив рибалка.

        Бізнесмен розсердився. "Не розумієш? Ти зможеш побудувати риболовецький флот, плавати по всьому світу, і люди, яких ти наймеш, ловитимуть для тебе рибу!"

       Коли ж рибалка знову запитав: "Що ж я матиму з цього?", бізнесмен, червоний від люті, закричав на рибалку: "Не розумієш? Ти можеш стати таким багатим, що тобі ніколи не потрібно буде більше працювати. Ти зможеш цілими днями відпочивати на цьому березі і милуватися сонячним заходом. В тебе не буде ніяких турбот"!

       Рибалка продовжуючи посміхатися, подивився на бізнесмена і сказав: "А що, по-вашому, я роблю зараз"?

P.S. Сподіваюся, що відео, як і звуки моря припадуть Вам до вподоби.

За оригінали цих чудових оповідок висловлюю подяку наступним джерелам:

@ http://www.jokejam.com/fishing_jokes.htm @
Yoga and Coping with Harmful Addictions. Part 1 /D-r Karel Nespor 
(Sannyasi Swaroopmurti). - Yoga. - 2001. - September-October. - Year 12, Issue 5. - P.39-47.

Лицарі Круглго Столу

    Лицарі Круглого Столу сиділи за круглим столом у стані "посиніння від переживань". Вони провели усе літо переслідуючи ноусменів (букв. "носатих чоловіків"), або ж нортменів (букв. "людей Півночі"), чи то пак "вікінгів" чи як би ще вони себе не називали. Учасники швидких нападів зненацька атакували, а потім грабувалии і розорювали усе англійське узбережжя. Лицарі Круглого Столу заприсяглися бути захисниками королівства. Зараз про них можна було б сказати, що вони "були заприсяглися". Їм довелося полювати на вікінгів, але вони не могли знищити їх. Або ж завдати їм поразки. Чи побачити їх.

    Перші повідомлення про ворожі рейди надійшли з Халліґу-на-Ґуґхаллі (Halligough-on-Goughhalli). Лицарі, очолювані Сером Ланселотом, швидко вирушили на допомогу. Прибувши на місце рейду двома днями пізніше, вони знайшли лишень декілька зітлілих хат, комор, а також нещасних людей. Їм сказали, що вікінги полишили їхні човни й вирушили на південь. Південь! Лицарі прийшли саме з півдня! Вони повинні були розминутися зовсім поруч! Сер Логік відзначив, що на воді немає знаків, котрі могли б свідчити про те, що ворог увійшов у неї, адже якби він і справді так зробив, то потонув би разом з усім своїм озброєнням. 

    Сер Ланселот подумав близько секунди  і сказав Серу Логіку: "О, замовкни! Навіть іді@т знає це. Сідаймо на наших надійних коней і давайте хутчіш переслідувати цих ворогів прямо до воріт Пекла"!

    Сер Логік сказав Ланселоту: "О, замовкни".

    Усе літо вони переслідували цих вікінгів. Разом з тим ніколи не бачили їх. Лицарі їхали на південь, вікінги ж вирушали на північ. Лицарі рухалися на північ, а вікінги йшли на південь. Вікінги відпливли додому й лицарі повернулися до Камелоту. Тільки-но з'явившись, вони вони одразу помітили, що не було аплодуючого натовпу. Деякі люди спостерігали за ними з награними посмішками. Це викликало в лицарів "деякі переживання". Сер Галахад відзначив: "Гадаю, ви є настільки ж хорошими, як і ваша остання битва".

    Інші Лицарі одночасно сказали: "О, замовкни"!

    Відтак, вони вирішили трішки посидіти, порозмовляти й перепочити аби підняти собі настрій. Першим сів сер Ґвен. Жахливо великий чоловік. Воїн. Так само непереможний в іграх та змаганнях, як і в битвах. Найхоробріший з-поміж хоробрих. Сер Ґвен їздив на великому чорному лицарському коні. Це був найбільший кінь у королівстві. Єдиним недоліком був його голос... Сер Ґвен мав дівочий голос. Надзвичайно пронизливий, писклявий голос, який дуже веселив інших лицарів.  Відтак, він майже не говорив з ними. Він не міг навіть сказати що-небудь своїй дружині. Здається, її це не хвилювало, безсердечну...

    Поряд з ним сидів сер Блек. Сер Блек вважав, що з подібним ім'ям йому слід мати великого, чорного лицарського коня. Він ніколи не говорив відтоді як Король Артур насупився почувши суперечки серед його лицарів. Подібне поєднувалося з тим фактом, що сер Ґвен вирвав би його селезінку, якби він заговорив. Ні, сер Блек так і не сказав нічого. У будь-якому разі, це додавало його образу деякої загрозливості.

    Білий Лицар був цілковито засмученим станом справ у цілому. Перебування поряд з подібним до сноба сером Блеком було трохи чи не більшим випробуванням, аніж він міг витримати. Цей чоловік ніколи не купався... Хоча б один раз на рік, подібно до цивілізованих людей! Сер Блек відзначався запахом подібним до тухлятини. Білий Лицар вирішив спробувати підбити декількох хлопців аби вони пішли разом з ним "У пошуках Священного Ґраалю".

    Король Артур сів на троні поруч з Гвіневрою. Він відчував найбільшу "втому від переживань" з-поміж усіх. Наближався час сплати податків і людей спустошили рейди. Жоден добрий, люблячий, доброзичливий правитель не міг збирати податки за подібних обставин. Але Артур зміг. Чи обкладаючи податками бідноту, чи багачів він пам'ятав старий вислів, - "Пташки із пір'ячком збираються разом". Якби він переобтяжив податками багатіїв, то вони підняли б збройне повстання. Біднота ж не могла зробити чого-небудь, отже усе мало пройти без клопоту.

    Він кинув погляд на королеву, котра сиділа з таким виглядом ніби читає пергамент. Артур не думав, що вона може читати або писати. Він не вважав так оскільки сам не був спроможний ні на що подібне. Адже ж саме для цього він мав писарів. Вона могла щось прочитати, а потім підморгнути серові Ланселоту... Прочитати і підморгнути. Артурові це не подобалося ані найменшою мірою. Він викликав би Ланселота на поєдинок, але усе ще не мав передсмертного бажання. Він іноді хотів щоб саме Ланселот замість нього був вийняв меч з каменя. В такому разі Артур не став би королем, а заразом і не одружився б з Гвіневрою. Нехай би був пощез той клятий Мерлін.

    Мерлін, звичайно, відчував це, але не турбувався взагалі. Він також взагалі не відчував "втоми від переживань". Він був настільки щасливий, наскільки це можливо. Він був володарем без відповідальності. Він був багатим без роботи. У міру того, як жінки відходили у небуття, на утриманні Ланселота лишалося чимало дітей. Так в цілому, Мерлін був щасливий. Він додав ходи, вийшов на балкон і поглянув донизу, на здивованих лицарів... Кинув погляд на королеву. Вона ж подивилася на нього угору і підморгнула. Так, вона була такою ж щасливою.

    Історія оповідає нам, що Лицарі Круглго Столу, держава Артура, Королівство Камелоту взяли участь у великій битві проти неймовірних орд. Лицарі боролися до самого кінця. Вони фактично відчули "втому від переживань". Навіть замішання.

P.S. Ну що ж, сподіваюся, що ця оповідка теж Вас зацікавить ... У будь-якому разі, в її сюжет вплетено реалістичні елементи, котрі можуть стати гарною поживою для роздумів... Кхм... Перед цим мене якось були запитували з приводу моралі прочитаного... Що ж, як на мене, тут можна звернути увагу на саме життя, його швидкоплинність та мінливість... А також потребу виявляти відповідні до обставин якості... Реальність може бути далекою від нашого уявлення про неї, але це уявлення повинне якомога чіткіше відображати оточуюче... У всій повноті та різнобарвності...

Дуже вдячний, що навідалися та прочитали...

Р.P.S. За оригнальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://dizzydragon.com/knight.html.

Вдячний за розміщення цього малюнка пані "Кралі Галі", якій і вирішив присвятити цю коротеньку спробу "гри з текстом"...

Знайома  завтра виходить заміж за ... Сантехніка.

Далі з її слів:
 "... У туалеті перестав працювати зливний бачок. Не спускає воду, і все. Знаходжу номер ЖКГ, викликаю сантехніка. Сказали, що він прийде через годину. Думаю як з ним розплачуватися... Ну не грошей же давати! Сходила за пляшкою горілки... Усі так роблять. Дзвінок в двері. Відкриваю. На порозі ду-уже пристойний на вигляд молодий чоловік з валізкою. Кажу: "Проходите, знімайте курточку". Показала, де туалет, пояснила, що зламалося. Поки лагодив, дуже щиросердно поспілкувалися. Пляшку не взяв, але напросився через пару днів на чай... Прийшов на чай... З тортиком... Такий милий... Я так пошкодувала, що у нього професія така... Е-м-м непідходяща..."

Розповідь від імені молодого чоловіка:
 "Домовилися з моїм старим приятелем, що зайду в гості. Давно у нього був, квартиру до ладу не пам'ятаю. Дзвоню, двері відкриває мила дівчина. Ну, думаю, одружився, а мені й слова не сказав. Дівчина вішає мою курточку, я намагаюся зняти черевики, а вона каже: "Не треба, я вам газетку підстелю!" Стою... Осмислюю... НАВІЩО І КУДИ СТЕЛИТИ ГАЗЕТКУ ? Наступна фраза дівчини остаточно мене  шокує: "Ось, туалет тут, проходьте". Стою... Балдію... І тут вона сказала про бачок, що зламався! Зрозумів! Мене прийняли за сантехніка... Мда-а-а... Гарно виглядаю, напевно... Полагодив дівчині бачок. Напросився на чай."

Завершення історії від імені знайомої:
 "І тут він запитує, єхидненько так: "А що, сантехнік так і не прийшов?" Німе питання в моїх очах... Він: "Та я взагалі-то юрист по професії... Просто ви були такі наполегливі..."

 Одружилися-таки... Через 4 місяці. :))

Спершу це можна було знайти десь тут: http://funnydays.ru/humor/page_3/ .

За чудове фото висловлюю подяку пані «mapedshou» .

Ой під вишнею,
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.

І просилася,
І молилася:
"Пусти мене, старий діду.
На вулицю погулять!
Пусти мене, старий діду.
На вулицю погулять!"

"Ой і сам не піду,
І тебе не пущу,
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.

Куплю тобі хатку,
І ще сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!"

"Ой не хочу хатки,
І ні сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.

Ой ти, старий дідуга,
Ізогнувся, як дуга.
А я, молоденька,
Гуляти раденька!..
А я, молоденька,
Гуляти раденька!..

Ой ізгиньте, пропадіте,
Всі старії кості,
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!

Ти в запічку "ка-хи, ка-хи",
Я з молодим "хі-хі, хі-хі".
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!"

Слова: Іван Котляревський…

Пісню було розміщено на сайті http://folkmusic.org.ua .

Два юристи заходять в кафе, замовляють напої і дістають бутерброди.

- Даруйте, - каже бармен, - але у нас не можна зі своєю їжею.

.
Юристи перезираються, знизують плечима і міняються своїми бутербродами...

 

Літній дідусь прийшов до юриста аби скласти заповіт. Заплатив 100 доларів згідно з тарифом. Коли він пішов, юрист виявив, що 2 банкноти злипнулися і в нього не 100, а 200 доларів. В голові моральний вибір: сказати партнерові, чи ні...