хочу сюда!
 

Елена

51 год, лев, познакомится с парнем в возрасте 48-58 лет

Заметки с меткой «гумор»

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 5 (Різдвяна)



      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.



За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!


92%, 34 голоса

3%, 1 голос

5%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

До проблеми удосконалення методики ремонту транспортних засобів

На фото (натрапив якось на "http://rulez.org.ua"): танк Т-84-120  "Ятаган".

            Степ... По степу катаються танки, за ними здалеку спостерігають ворони й люди… В танкістів почалися тактичні навчання, і вони виконують різноманітні маневри на своїй техніці. Вже пройшов тиждень «пішим по танковому», - це коли екіпажі бродять купками по тих маршрутах де їм належить потім проїхати на танках. Захоплююче заняття, адже їм для зв'язку потрібні ще й рації 63 року випуску (або просто зразка цього року, біс їх знає, але важать по 25-35 кг, бо батарейки) і речові мішки та ще багато чого й вони за день намотували "пішим" по 20-30 км. Але досить про сумне, адже зараз в них є танки і вони на них їздять. Вже ховалися в складках місцевості, вже робили протиракетні маневри, долали різні дурниці подібні до невеличких боліт (у велике не полізеш на ньому, та й де його там узяти). І ось тепер вони відпрацьовують рух в колоні, - поїдуть, здіймаючи як стадо куряву, зупиняться, здадуть задом, вперед тощо... І сталося ДТП! Механік одного танку проґавив момент зупинки, оскільки курява здійнялася дуже щільна і в'їхав у зад передньому. Навідник танку дуже здивувався, коли мирно собі спав і тут ТАК НЕЙМОВІРНО ТРУСОНУЛО! Він залетів головою в приціл і знову щось відламав від нього. Криючи матом, вони з командиром вилізли з башти і побачили просту картину, що на вигляд усе наче б ціле й незрозуміло що ж то було. Після того, як розкотили в сторони техніку (не зачекали на ДАІ, dada ) з'ясували характер пошкоджень: подряпана фарба в двох місцях ззаду в одного і декілька надривів (прорвало зубцями траків) на крилах в нашого. Й усіх справ-то.

           Хлопці обговорили, що було б з "Камазом" або "Жигулями", поіржали і думали що на цьому історія закончилась… Так от, вона на цьому лише почалася. Механік, який проґавив, момент гальмування, звався Поздєй, через прізвище Поздєєв. Він був нічим не цікавим й непомітним дрібний хлопцем. Ніхто його серйозно не сприймав. Жартували з ного та й глумилися інколи. Але тут комбат круто змінив його долю, просто сказавши: «Тепер Поздєй, привезеш нові крильця, старі знімеш і поміняєшь». Здавалося б, ну й що тут такого? Поздєй з'їздив на "Камазі" куди показали, зняв за пів дня крила з іншого, привіз їх в парк, кинув біля свого танка й сказав комбатові що до вечора буде готово…

           І ось тут починається саме цікаве! При ударі довгі стрижні, які тримали крила, стали не стрижнями прямими, які можна вибити, а красивими такими зигзагами. Розтягнуло і погнуло по-усякому їх. Поздєй узяв кувалду й зубило (це ж армія, а болгаркою солдатам користуватися "не слід", та й не було її, здається, в частині, - такого, наче б, ніхто й не бачив) і почав рубати. Тут виявилося, що виробники танка використовували для виготовлення цієї неймовірно важливої деталі ну дуже якісну сталь! До вечері вийшло рубонути лише одне коліно з 20-ти на одному крилі. При цьому зубило ставало схожим на красиву квітку, коротшало на третину й тупилося зовсім… Кувалда також злітала багато разів. Наступного дня з ранку Поздей був вже в парку і почав діяти далі…Пройшов тиждень, Поздєй почав зватися "дятел", поламав кувалди, які були в частині, приварив ручку міцнішу до найбільшої, винищив зубила, які були в часті, "в непотріб" і чіплявся до усіх, причому говорив, що йому там трохи рубонути і він поверне! Йому вже не вірили бо під танком валялося чимало красивих квіточок із зубил та кувалд… Поздєй міг на перекурах тапер виразно всім і кожному роз'яснити, як треба бити кувалдою, як правильно потрібно рубати зубилом, ганив сталь погану на кувалдах і зубилах… І людина почала поступово набувати нового гордого обличчя… Рукостискання його стало дуже міцним, погляд осмисленим і твердим, мова прямою і зрозумілою.

           Пройшов місяць… Цей танковий "бат" вже не любив увесь полк, говорити усі почали в ритм ударів "Мега-поздєя", поховали подалі усі свої інструменти й уважно стежили за переміщеннями загальновідомого "дятла", бо він покрав вже усе, що погано лежало й хоча б віддалено нагадувало кувалду або зубило. Такий ремонт своїми руками не снився жодному цивільному механікові… Коли Поздєй вирубав перший стрижень, крило впало на землю і він заплакав, коли через півтора місяці після перших ударів впало друге, страшний рик почув навіть той, хто був за казармами, а це майже кілометр від парку! Він схопив крило і кинув його об танк так, що воно погнулося ще трохи… Для порівняння, - перед цим крила привезені на заміну він ледве скинув з "Камаза", а вантажили їх туди троє. Загалом, закінчилася епопея, але усі ще довго звикали до того що немає мірного стукоту і гуркоту на всю частину, і до того, що Поздєю тепер було не скажи зайвого і образливого нічого… Він реально міг врізати серйозно! Окріпнув і змужнів, хоч і говорив що втече або повіситься на початку епопеї. Ось так з дрібного і замученого Поздєя, він став поважаним чуваком, завдяки комбатові доброму і своїй сонності… Звичайно, тепер якщо кому треба було лом нарізувати дрібно, або забити що-небудь велике в щось тверде, йшли до нього і дивувалися тому, з якою нелюдською силою він бив кувалдою…

Висловлюю подяку за оригінальний текст сайту "http://www.todkena.ru"

P.S. За надану музичну композицію висловлюю подяку шановному "A_V_L" (який нещодавно віддав перевагу "реалу").

P.P.S. Модератори цього товариства висловлюють дружнє побажання зважати на погодні умови та допомагати водіям у разі "пробуксовки" їх автомобілів (аби просто у разі потреби підіпхнули машину) та бути обержнішими при переході дороги (через можливий гололід і проблеми з гальмуванням)!!!

P.P.P.S. Нехай же в нас завжди буде вдосталь сил для реалізації можливостей! Веселих свят!!!


80%, 24 голоса

13%, 4 голоса

7%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Юристам і людям (№ 19): новорічна історія

Дякую за чудову листівку шановній пані "ЛІЯ"!

         Доволі стара історія, яка трапилася новорічної ночі.
         Діло було 31 грудня чи то 94-го, чи то 95-го року. Десь о десятій годині вечора. Йшли двоє друзів з місця святкування Нового Року. Несли три пристойні сумки (зрозуміло, з чим). І ось, залишається всього 5 хвилин шляху, вони вже передчувають радість, і раптом... Поряд з ними, метрах в 10-ти, м'яко гальмує міліційна машина... Звідти виходить сержант міліції і йде до них. Думки у хлопців, зрозуміло, найпохмуріші, - в кращому разі грошей витрусить, в гіршому - Новий Рік в "мавп'ятнику". Адже як зустрінеш...
          Сержант підходить.
- Сумки поставте. - Хлопці покірно ставлять сумки на сніг.
          До одного:
- Руки простягни - той простягає руки.
- Жменею! - той здивовано складає руки жменею. Міліціонер лізе в кишеню і... Висипає йому на долоні пригорщу цукерок! Після чого повертається та йде до машини.
          Хлопці від здивування не можуть сказати ні слова. Коло машини сержант обертається й каже:
- Адже ж ви чекаєте на Новий Рік якого-небудь дива!

За оригінал цієї новорічної історії висловлюю подяку сайту http://funnydays.ru/humor/page_3/ .


 P.S. Хочу при нагоді привітати усіх з Новим Роком та побажати успіхів у подальших пригодах, які можуть з нами трапитися на життєвому шляху! 


77%, 34 голоса

16%, 7 голосов

7%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Таємниця рецепту.

На сковородку, добре розігріту,
Кидай скоріш з прослойками сальце.
Коли воно добряче зашкварчало,
Залий швиденько куряче яйце.

Ти білорус? Додай іще картоплі
Як італієць, то томат додай.
Якщо болгарин - зразу бринзи ніжной
Шматочок у яєшню підкладай.

Якщо грузин - додай сунелі-хмелі,
Враз запашніше куряче яйце.
Якщо норвежець - кuдай осетрини,
Смачніше зразу буде все оце.

З бананами яєшню приготуєш,
Новітнього вже буде символ це.
З яєшнею усяк собі мудрує,
Щоб задобрити куряче яйце.

Таких ось страв смачних і загадкових
Нам підкидає куряче яйце.
Та придивись на страви ти уважно -
В основі, все ж, з прослойками сальце.

28 травня 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Про дядька Данила та деякі нюанси розведення кроликів ...


Дія перша

       "Запорожець" звично виявив непогані "бойові властивості", не давши своєму водію змоги швидко загальмувати. Черговий "Мерседес" здивовано скрипнув гальмами. Вже наступної миті з нього вийшло кілька одягнених "за останньою модою" чоловків з характерними вольовими рисами їхніх облич. Підійшовши до "Запорожця", вони звично запропонували дядьку, який сидів за його кермом, можливість подальшого безтурботного життя за умови сплати незначної компенсації задля ремонту автомобіля у розмірі 50.000 $, а також невеликих відрахувань за спричинені моральні збитки у розмірі 5.000 $ кожному з присутніх. Тож, Данилу не лишилося нічого як окрім вийти з машини, відкрити свого багажника та розплатитися. Зважаючи на приготування до відпочинку та подібних випадків, а також попередні відвідини банку, в якому працював керівником його добрий знайомий-односельчанин, Данило вирішив не розмінюватися на дрібниці й віддав кожному присутньому по 500.000 $ банкнотами крупного номіналу, обгорненими банківськими стрічками, що він діставав з великої торби, яку йому саме нещодавно довелося наповнити. Це викликало значне здивування та інтерес до професійних навичок власника такої торби. На розпитування Данило чесно відповів:

- Кроликів розводжу!

        Після прощань представники "нової" генерації занепокоєно зателефонували своєму керівнику аби повідомити про цей випадок. Але це викликало бурхливе роздратування остання, оскільки яскраво було виявлено контраст між рівнем професіоналізму його підлеглих та фаховими якостями дивного "дядька". Керівник, дізнавшись про специфіку роботи Данила, невдоволено відзначив:

- Ну от... Він кроликів розводить, а ви й бовдура якого "розвести" не можете!

...car .car. car...

Дія друга

          Село вже давно прокинулося та з нетерпінням очікувало на прибуття чергових гостей. "Нова" генерація, зважаючи на популярність Данила навідувалася сюди вже не вперше. І цього разу "представницький рівень" був не гіршим, аніж зазвичай: близько 20-ти броньованих "Мерседесів" наближалося до села. Сам їхній вигляд свідчив про не таку вже й низьку вартість кожного (і це не беручи до уваги наявності в більшості представників "гостей" доволі цінного "спорядження"). Данило обов'язково відчув би полегшення, якби дізнався про нових відвідувачів. Автоколона наблизилася до першої хати, коло якої було невеличке поле з сіном, посеред якого стяв чоловік і звично точив косу. Машини зупинилися. Вікно однієї  з них тихо опустиолося й водій запитав:

- Вась, чуєш, а де тут живе дід, який кроликів розводить?

- А шо... Ото поїдете прямо, а потім направо. Доїдете до хати з червоного кирпича. Там повернете наліво й в кінці вулиці якраз його двір.

       Представники "нової" генерації рушили... Почекавши, поки машини звернуть на вказану дорогу, "селюк" вийняв з кишені мобілку:

- Данило, це Микола... До тебе кролики приїхали!

- Приємного тобі обіду, Миколо!!!


 P.S.  За чудовий малюнок висловлюю подяку шановній пані "Мила_денс", на профілі якої Ви й можете його оглянути детальніше.

P.P.S. За основу сюжету цієї оповідки було взято доволі популярний анекдот, автора якого, нажаль, встановити не вдалося. "Майже оригінал" тексту Ви можете побачити тут: http://www.batckivchina.uaforums.net/--vt278.html. Музичним супроводом завдячую сайту, куди час від часу маю приємність навідуватись.


58%, 15 голосов

31%, 8 голосов

12%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Життєві історії про дорослих і дітей

Діалог колег.
-Аня, я тебя люблю!
-Ага! - ехидно, - как собака палку!
-Нет, как собака - Павлова!


Один з керівників каже підлеглій:
-Будь ласка, знімайте верхній одяг в приміщенні.
Чути коментар від співробітниці, яка сидить поруч:
-А я пропоную знімати ще й нижній одяг, так буде зручніше.


Іде трансляція засідань ВР України, депутати
постійно нагадують про носіння масок для захисту від інфекції під час
епідемії.
Доня, час від часу вібігаючи на кухню, чує ці заклики, і врешті решт,
після n-ного прослуховування депутатських звертань, каже:
-Як вони вже набридли, ці депутати зі своїми масками!


Через застуди дівчинка 5-ти років перебувала вдома під опікою бабусі набагато більше часу, аніж відвідувала дитячий садочок.
Одного вечора дівча каже своїй мамі:
- Мамо, коли я виросту і в мене народиться маля, ти не будеш більше працювати, а сидітимеш вдома з моїм дитятком. Купуватимеш креми, дитячі сирки...А я ходитиму на роботу.

Обговорюємо перелік замовлень до Дідуся Мороза. Мала:
- Я хочу мікроскоп, телескоп, глобус, ляльку в білій сукні з нареченим.
Питаю:
- А чому з нареченим?
- Без нього вона не зможе! Вона ж - наречена
 

Розмова двох колег. Мова оригіналу.
ВІН - Из чего у тебя шуба?
ВОНА - Из козла.
ВІН - И где же такие козлы растут?
ВОНА (багатозначно) - Своих козлов ободрала и шубу сделала! На что вы ещё годитесь! Никакого толку!
ВІН (замумливо, філософським тоном) - Толк есть, ты пользоваться правильно не умеешь.
ВОНА (в'їдливо) - Если я ещё правильно пользоваться начну, то на фиг вы, мужики, будете нужны вообще!!!


 

Філософський відступ...

Дякую за чудовий малюнок шановному користувачу "Адамант"

                                                                             Тільки-но зайшов

                                                                              Місяць, як сніг, який випав,

                                                                              Освітив поля

                                                                               Коло селища,

                                                                               Білим яскравим світанком

                                                                                     САКАНОЕ-НО КОРЕНОРІ

                                                                                        (початок Х століття)

ТОЙ, ХТО ПЕРЕМІГ СТРАХ

      Тадзіма-но Камі навчав Сьогуна майстерності фехтування.       Одного дня до нього прийшов охоронець Сьогуна і попросив навчити його як поводитися з шаблею. - Я за тобою уважно спостерігав, - відповів Тадзіма-но Камі, - і думаю, що ти сам майстер фехтування. Перш ніж узяти тебе до себе в учні, я прошу тебе сказати, у якого майстра ти навчався цьому мистецтву.      Охоронець відповів: -  Я ні в кого не навчався. -  Ти мене не обдуриш, - відповів вчитель. - У мене гострий погляд, і він ніколи мене не підводить.-  Не хочу суперечити Вам - відповів охоронець, - але я дійсно нічого не знаю про фехтування.      Декілька хвилин вчитель фехтував з охоронцем, потім зупинився і сказав:- Так ти кажиш, що ніколи не вчився фехтувати? Я вірю тобі на слово. Але відчуваю, що ти все ж майстер. Розкажи мені про себе.-  Ну добре. Коли я був дитиною, один самурай сказав мені, що чоловік ніколи не повинен боятися смерті. Я боровся із страхом смерті доти, поки це питання перестало мене цікавити. - Ось у чому справа! - вигукнув Тадзіма-но Камі . - Головний секрет майстерності - у звільненні від страху смерті! Такій людині тренуватися не потрібно. Ти вже майстер.

     Непросвітлений чоловік завжди сповнений занепокоєння. Він схожий на того, хто борсається у воді, не уміючи плавати. Він лякається. Тому тоне. Він прагне триматися на плаву. Тому тоне ще глибше. Аби він відкинув свій страх і дозволив собі тонути, то його тіло саме спливло б на поверхню.

 Одного дня чоловік впав у річку в той момент коли з ним трапився епілептичний напад. Прийшовши до тями, він із здивуванням виявив, що лежить на березі річки. Напад, що відкинув його у річку, також врятував йому життя, бо визволив від страху потонути... Це і є прояснення.

СМЕРТЬ ПІЛОТА-КАМІКАДЗЕ

      Кендзі був японським пілотом-камікадзе. Він готувався віддати своє життя за Батьківщину, але війна закінчилася раніше, ніж він передбачав, і в нього не виявилося можливості гідно померти. Тому пілота охопила депресія, в нього пропав усілякий інтерес до життя. Він безцільно тинявся містом, не знаючи до ладу, чим себе зайняти.       Одного дня він почув, що злочинець захопив у заручники літню жінку в її квартирі на другому поверсі. Поліція не наважувалася увірватися в квартиру, бо злочинець був озброєний і дуже небезпечний.       Кендзі увірвався до помешкання та зажадав аби злочинець відпустив жінку. Зав'язалася бійка, у якій Кендзі вдалося убити злочинця, але сам він при цьому отримав смертельні поранення. Деякий час опісля того він помер у лікарні; на його обличчі грала задоволена посмішка. Здійснилася його мрія про гідну смерть.

        Лише той може творити добро, хто перестав боятися смерті.

ВАЖКЕ НАВЧАННЯ ДЗЕН

       Мамія врешті-решт став дуже відомим майстром дзен. Але навчання давалося йому нелегко. Коли він був учнем, вчитель попросив його зобразити звук хлопка однієї долоні.       Мамія дуже старався, він постився і майже не спав, щоб лише знайти правильну відповідь. Але майстер ніколи не був задоволений. Одного дня він навіть сказав: - Ти недостатньо працюєш. Ти дуже любиш комфорт, дуже прив'язаний до всього хорошого в житті, ти навіть дуже прив'язаний до того, щоб знайти відповідь якнайскоріше. Краще б ти помер.       Наступного разу Мамія зробив перед майстром драматичний вчинок. Коли його попросили змалювати звук хлопка однієї долоні, він впав на підлогу і прикинувся мертвим. - Ну добре, - сказав майстер, - ти помер. Але як щодо бавовни однієї долоні?       Розплющивши очі, Мамія відповів: - Я не зміг знайти відповідь на це питання. Почувши це, майстер заволав від гніву: - Бовдур! Мертві не розмовляють. Забирайся звідси!

 Ти можеш не бути просвітленим, але будь хоча б послідовним!

Першоджерело: де Мелло Энтони. Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций. Перев. с англ. О. Вишмидта. - К.: "София", 2004; М.: ИД "София", 2004. - 240 с.


P.S. Аби отримти можливість оглянути малюнок у більшому розмірі, натисніть на "нік" власника. Запропоновані тут оповідки прошу розглядати як такі, що можуть бути цікавими у історичній ретроспективі та при вивченні академічного курсу філософії. Мені самому не довелося практикувати які-небудь східні методики самовдосконалення (якщо це Вас зацікавить).

P.P.S. Особисто в мене викликала інтерес загальна філософська лінія, яку тут можна простежити, тож як і завжди, я спробував підібрати музику, яка б резонувала з прочитаним... Але її прслуховування вимагає належного сприйняття. smile

P.P.P.S. Виконавцем композиції є Коку Нішимура (взято з його альбому "Кьотаку"). "Кьотаку" перекладається як "Дзвіночок порожнечі". Нішимура - дзенський чернець, що належить до ордена Фуке (школа Ріндзай). Ченці ордена практикують Дзен, гру на флейті "сякухаті" та бойові мистецтва. Окрім гри на флейті та медитації Коку Нішимура є також майстром китайського Кендо і Карате. Ви маєте змогу послухати композицію, зіграну на флейті довжиною 3 сяку (91 см).


93%, 26 голосов

7%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Говорять діти

Для свята осені в дитячому садочку Марго дали завдання вивчити напам'ять віршика.
Вивичила його вона досить швидко, зі мною дещо потренувалась читати вірша виразно.
Отже, готова (це я так гадала). За декілька днів вихователька в садочку перевіряла,
як дітлахи впорались зі своїми завданнями. Коли черга дійшла до Марго, вона заявила, що вірша не знає.( ;))!!!!
І на запитання, чому ж так трапилося, з дитячою безпосередністю відповіла, шо НЕ ВМІЄ ЧИТАТИ!!!!


Доня демонструє щойно закінчений малюнок.
Хвалю її, пещу по голівці, кажучи:
-Моя ж ти художниця, моя ж ти розумниця і красунечка!
Знайома підтакує:
-Королева!
Мала на це:
-Я королева краси!
І додає за хвильку:
-Королева розуму і краси!


Суботній вечір, їдемо з донею додому в маршрутному таксі.
До речі,вона вже добре орієнтується в днях тижня, знає, коли у мами робочі дні, а коли вихідні.
Раптово мала голосно запитує мене, дещо з відчаєм:
- Мамо, а в понеділок тобі знову на роботу?
- Так, - кажу.
- І що, ти все життя будеш працювати!!?
Півмаршрутки лягло зо сміху! А пані, яка сиділа поруч, крізь сльози (сміючись!), проказала:
- На жаль!.. Все життя!


 

"Газові" демотиватори...

Як на мене, непаганий матеріал для демотиваторів... Є креативні ідеї що до підписів?