хочу сюда!
 

Маша

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-57 лет

Заметки с меткой «гумор»

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 15

Розумію, що "багато написано", але й прошу зважити на ту обставину, як мені довелося помучитися з цим текстом... Загалом, сподіваюся, що ті "прихильники драконів", котрі вважали, що ця тема потребує детальнішого викладу, лишаться задоволеними... До речі, мені самому було цікаво доторкнутися ще й такого аспекту "драконячого життя"... Ну що ж... Очікую на Ваші відгуки.
       "Ой, і який бовдур сказав, що дракони - символ мудрості? Ні, сперечатися я з цим не збиралася, але... Якесь дивне у людей ставлення до мудрості".
       Я дотовпилася до печери й  за розтягнулася порогом. Насилу перевела дихання, оглянула ушкодження на моїй шкурі. А нічого такого, тільки гребінь подряпали.
       Фе, набридли ці мисливці недороблені.
       Спочатку по одному лицарі придибували.
 - Агов, ти, мерзенна повзуча тварюко! Виходь, прийшла твоя смертна година!!!
       Виходжу, дивлюся на це ходяче непорозуміння. Матусю моя! Цікаво, він дійсно вважає, що така кількість заліза робить його грізним і сильним? Особливо якщо врахувати, що дракон - істота вогнедишуча, метал - добре нагрівається, а зняти залізяччя самостійно - процес тривалий, лицар саме встигне зарум'янитися до ніжної кірочки...
- А тобі воно потрібно? - стомлено запитую його.
- Досить тобі, погане чудовисько, людей їсти, жити їм заважати та скарби ховати!
- Хочеш, я і тобі камінчик подарую, і розійдемося світом? А то мені потім твоє залізо та кістки від печери відтягати, важко усе ж.
- Ніколи, боязка тварюко! - патетично вигукує він, витягуючи з піхов меч.
       Ну ось, трохи що, так відразу обзиватися. А ще лицарем зветься. То ж і довелося повчити бідненького чемності-розуму.
       Залишки видатного воїна разом з проклятущим залізом я відтягла до лісу...
 
       Коли лицарям набридло, свої сили вирішили випробувати селяни. Ходили вони, правда, натовпом, але з озброєнням у них простіше, аніж у лицарів, оскільки це саме озброєння зазвичай добувалося в тому ж таки лісочку. Тож, один красувався кольчугою, другий, - шоломом, третій тягнув меч а інші - по-старому, в личаках і з вилами.
       Такі зазвичай брали камінчика, уклінно прощалися і з піснями вирушали геть - святкувати.
       З часом, вони стали ходити до мене, як на роботу.
- Тітонько Ірда, у Семки синок народився-то...
- І що? - заледве розплющивши око запитую я.
- Підмогни, а? Не те, це... Ми рать велику піднімемо...
- Ну, ви зовсім.. Син, кажеш? Гаразд, живи, - декілька золотих блиснуло на сонечку.
       "Чого не зробиш заради власного душевного спокою"?
 
       Я вже думала, угамувалися, нарешті. Лицарям я набридла, а з селянами ніби спільну мову знайшли.. Але ж ні, знову якісь психи з'явилися. У фіолетових балахонах, з квітами в руках і пісню якусь таку мерзотну горлопанять... А за ними - лучники із стрілами. І хороші лучники, щоб їх! Не прибрала б подалі хвоста - підстрілили б. Знову якась нова секта з'явилася? Може, звичайно, потрібно цікавитися міжнародним становищем, але це так складно... Та й яка мені різниця, де там за черговий король на троні влаштувався? Втім, тепер доведеться розбиратися що це за стрілки такі в мої краї забрели. Відчуваю, самі вони від мене не відчепляться, доведеться допомагати. На крайній випадок, звичайно, можна перебратися куди-небудь у гори, але з цим цілком можна почекати - не вистачало ще аби я, Я, по всій країні бігала через якихось там...
       Втомившись у цій безглуздій гонитві, я непомітно задрімала. Напевно останнім часом я вела занадто спокійний і розмірений спосіб життя. Раніше, пам'ятається, мене подібні облави тільки бавили, а тепер засмутили... Та й втомилася я, якщо відверто.
       Розбудили мене чиїсь тихі схлипування. Це ще що?! Взагалі-то моя печера не є місцем паломництва для нещасних і невтішних. Раніше, правда, мені намагалися приносити жертви..
 
       Приведуть до лігва яку-небудь гарну дівчину, прив'яжуть до найближчого дерева і щиро вважають, що я повинна радіти такому "подарунку".
       Стоїть, сльозами вмивається.
- І що я повинна з тобою робити?
- Ну...
- Та кажи, вже, гірше, ніж я думаю все одно не буде...
- Поглумитися і з'їсти, а натомість осяяти село благодаттю, - збентежено пояснює дівчина.
- Що? - вдавившись полум'ям і відпльовуючись димом, запитую. - Я їх зараз так осяю, мало не видасться! Я їх усіх, до пенька облагодію!
       Дівчина в путах зіщулюється і плаче ще гіркіше.
- Досить тобі, заспокойся. Давай розв'яжу. Заночуєш в мене, а зранку - додому. І щоб більше нікого - чуєш? - нікого з села тут не було. Та що з тобою, припини ревти.
- То я вам не подобаюся?
- Дитинко, я не їм людей - вони жорсткі і несмачні. А в тобі ще й їсти нічого.
- А... Поглумитися? - обережно уточнює вона.
- Уб'ю, - непоквапом обіцяю я, - того дурня, котрий пустив ці чутки. Я - дракониха. І дівчата мене жодним чином не хвилюють.
       Хлопців, втім, вони мені так і не надіслали... А даремно, бо у мене саме черговий металевий лицар вималювався...
 
       Але це було давно. Цей же плач мене неабияк спантеличив. Що це ще за жартики? Обережно висовуюся. На камінчику біля печери сидів хлопчисько років восьми-десяти і сердито розмазував сльози по брудних щоках.
- Ти тут звідки? - запитала я в нього.
- Не знаю, - нічого не скажеш, вичерпна відповідь. Дитина когось з сільських? Ой, не схоже. Та й усіх хлопчиськ його віку я хоч раз, та бачила. Бо який нормальний хлопчисько утримається від спокуси подивитися на живу дракониху, незважаючи на усі заборони батьків? Пам'ять же в мене хороша. Цього жука я ніколи не бачила. Він був справжній жук: худий, неоковирний з блискучим волоссям і очима.
- Ти чий?
- Я - нічий, я - король, - обурився він.
- А, ну так, звичайно. І ваш замок знаходиться там? - я кивнула на село.
- Ні, мій будинок у Шадрі.
- Ого, - здивувалася я. Шадр - столиця нашого чудового королівства, не менше дня летіти.
- А як ти потрапив до моєї печери?
- Я втік.
- Звідки?
- Не знаю.
- Ясно. Давай по порядку. Тебе, король, як називати?
- Не скажу. Я - Його Високість. Звати мене по імені має право тільки мама.
- Гаразд, високість, я тобі, звичайно, не мама, але і не піддана. З'їм і безіменним.
- Не з'їси, - впевнено сказав малюк. - В усіх казка дракони - добрі і мудрі.
- Грубі лестощі. Гаразд, дрібний, може і не з'їм. Якщо мені не набридатимеш. То яким вітром тебе до мене занесло?
       Дитина наполегливо мовчала. Ну що ж, не хоче - не потрібно. Я повернулася до печери. Ззовні пролунали ще сумніші схлипи. Мене вистачило хвилини на три.
- Так, дитя, або ти негайно затикаєшся і йдеш чимдалі від печери, або ти мені розповідаєш, що з тобою сталося, і ми намагаємося допомогти твоїй проблемі разом. Вибирай.
- Мене звуть Горд.
       Хоч щось. Цікаво, а яке відношення насправді він має до Шадру і королівської сім'ї?
- Я - король. Ми з мамою і сестрою живемо в палаці. Мама завжди каже, що коли я виросту, то займу місце батька. А ще у мене є учитель Вірсан. Одного дня після вечері, коли я вже лягав спати, він зайшов до мене і сказав, що на мене очікує мама. Я пішов до неї, але мене хтось схопив ззаду... Я намагався битися, кусався, але мене все одно запхнули до карети. Ми довго їхали, ночували в лісі... А учора вони забули замкнути карету, і я втік... Але мені важко далеко йти, - розповідаючи, хлопчисько знову захлюпав носом.
       Я вклала дитину в печері на шкурах, а сама - швиденько до села. Три хвилини лету - дрібниця яка. І нічого. Ні про яке Горда там нічогісінько не чули.
- Знаєш що, Ірдо, - під кінець бесіди повідав мені старійшина, - тебе тут якісь розшукували. У балахонах, з лучниками. Мовляв, живе у ваших краях моторошне чудовисько, вкажіть нам його лігво і звільнитеся назавжди. Ну, ми спочатку повіднікувалися, а потім і вказали. Ге-е-ен туди - він махнув рукою. Я гмикнула. У тій стороні була непролазна гущавина.
- Спасибі.
- Нема за що. Ми своїх не кидаємо, - гордо відповів він.
       Ну треба ж, вже й "своїх". А то усе "погана тварюка" та "тварюка повзуча".
- А потім вони повернулися. Злі, як собаки. І усе нишпорили чогось, та й ніби щось згубили. Хотіли по будинках піти, але наші хлопці їх миттю відвадили.
- Ой, дивіться, не було б біди, - селян мені було навіть шкода - село хороше, з багатьма я особисто знайома була. Та й не видали вони мене - теж приємно. - У них лучники ті ще, якби з більшою кількістю не повернулися.
- Як повернуться, тоді й розбиратися будемо, - махнув рукою старійшина.
 
       У печері на мене очікував сюрприз: прокинувшись, Горд натужно намагався відсунути камінь, котрий приховував вхід до скарбниці. Треба ж, яка талановита дитина, досі ніхто навіть не помічав, що цей камінчик чимось відрізняється від інших.
- Дзусь звідси - шикнула я на нього. - Я тобі що звеліла? Лежати тихо й нікуди не потикатися, а ти?
- Але ж просто так лежати нецікаво! І взагалі, мені мама перед сном завжди казку розповідає. Розкажи казку! - зажадав Горд, деручись по моєму гребеню вгору. Легким рухом я його скинула на шкури. Хлопчисько радісно засміявся й поліз знову. Схоже, гра йому сподобалася. Коли він дістався майже до шиї, я не витримала і скинула його знову.
- Тихо. Давай вкладайся, а я, коли на те, розповім тобі казку.
- Розкажи-розкажи, - радісно вигукнув він і спробував узяти мене штурмом ще раз.
- Цить. Або ти лягаєш, або нічого не почуєш. Ну! - грізно спохмурніла я. - Далеко-далеко в горах жив-був маленький, але веселий і меткий дракончик. І були в нього батьки, мама і тато...
       Коли Горд нарешті заснув, я замислилася. Шкода, не запитала я, як же то короля нинішнього звуть? Та й нащадка його. Невже повірила дитячим вигадкам? А таки повірила, схоже. Я влаштувалася поряд з Гордому і непомітно задрімала.
 
       Удосвіта мене розбудив вісник з села. Семка. Синові, його, тільки подивуйте, вже років три буде. А як на мене, так краще б дівчинка народилася.
- Що там ще?
- В село лицар якийсь черговий заявився. Тільки його не ти - дитина цікавила. Мовляв, чи не бачили ви такого-то, років десяти, чорнявенького. Гордом звати. Ну, усе як ти розповідала. А ще він про тих, в балахонах запитував. Як дізнався, що вони тут вже були, з села - шасть, і до лісу. Між іншим, у бік твого лігва. Отже дивися, як би він залізом своїм у тебе перед носом махати не надумався..
- Не надумається. А якщо раптом - і йому місце знайдеться. Лісок-то не маленький. Тримай, синочка порадуєш, - я підкинула пару золотих. - Та старійшині - спасибі. І, до речі, трохи знову не забула. Ти часом не знаєш, хто у нас нині в королях ходить?
- Король наш помер, вже як років чотири. Тепер на троні дружина його, а спадкоємець підростає. Років дванадцять йому, може, а може і десять - не знаю.
- Дякую. Ну, йди... Сім'ю бережи, - напучувала Семку я.
       Може і насправді, не брехав хлопчисько?
 
       Лицар проламувався прямо через кущі. Усе як має бути: в залізі, з мечем. Спорядження, правда, погірше, аніж в його попередників, лишень кольчужка, але загальний вигляд був суворий і грізний.
- Чого, добрий молодче, шукаєш? Вже чи не мене? - кокетливо запитала я. - Ось тільки даремно стараєшся. Немає у мене анінайменшого бажання чесний бій провадити. Краще сам ген в той лісок іди...
- А мені воно потрібно?
- А навіщо тоді ти тут?
- Заблукав, - абсолютно не соромлячись, лицар сів на землю і зняв чоботи. - Фе, втомився. А у тебе поїсти нічого немає?
- Людинятини захотілося? - єхидно запитала я.
- Ти її їси? Вона ж несмачна, - з виглядом ображеного гурмана, відповів лицар.
- Ну ти, чоловіче, даєш, - здивувалася я, але все ж винесла йому сухарів у мішечку - в селян узяла, люблю іноді похрускувати на дозвіллі.
- Ти хто? І що тут робиш? - більш-менш мирно поцікавилася я.
- Я - Верст, лицар Її Величності Королеви Солекей. Подорожую по країні. А як тебе звуть?
- Ірда, - лицар так смачно хрускотів сухарями, що мені негайно захотілося теж.
- І що королева? - запитала я в нього.
- Править мудро і справедливо, - з гідністю відгукнувся лицар.
- А-а-а, - протягнула я і зітхнула. Напевно, в такому "дусі" ми поговорили б ще довго, але тут з печери висунувся Горд.
- Ірда, мені нудно.
       От паршивець дрібний! Мало того, що навадився мене по імені називати, так ще й нянькою зробити норовить.
- Горд, - вдавився лицар, - Ваша Високість...
- Верст, - радісно вигукнув хлопчисько і повис у нього на шиї.
       Через деякий час, після взаємних докорів, радощів, вересків та криків з'ясувалося наступне: Горда викрала група фанатиків, котрі мріють зробити нашу країну релігійною-релігійною. А вчителя просто підкупили. Напад на палац вдалося відбити, секту розігнали, але спадкоємця на той час відвезли далеко. Верст, істинний лицар королеви був одним з багатьох, хто відправився на пошуки...
       До вечора, коли дитину вдалося, нарешті, вкласти (почесний обов'язок розповідати казку узяв на себе Верст), ми з лицарем сиділи біля багаття і думали, що робити далі. Або ж він думав, а я просто милувалася. Я дуже люблю сидіти біля багаття. Ну і що, що я вогнедишуча - хіба це може мені перешкодити оцінити спокійну силу чорно-червоного вугілля?
- Ти зможеш довезти нас до Шадра?
- Так. Але на це буде потрібно днів три, не менше. Я зараз не в кращій льотній формі.
       Хто не знає пояснюю: в повітрі дракони тримаються завдяки особливій, властивій тільки їм магії. Але вона швидко витрачається і повільно поповнюється. Отже, до столиці я дійсно могла долетіти за день, коли б не необхідність робити зупинки.
- Три, так три - сумирно погодився лицар і теж ліг спати.
- Залізо знімай, - наказала я лицареві вранці перед відльотом.
- Це ще навіщо? - приголомшено запитав він.
- Мені й так вас двох на своєму хребті нести, а ти ще й вантаж на мене приторочити  збираєшся? Знімай, кому сказала або ж тут залишишся. Хлопчиська я вже як-небудь і сама довезу, дорогу до Шадра знаю.
       Лицар зітхнув, пробурчав щось, але покірно зняв залізяччя.
- А ось тепер - полетіли.
- Н-но, - прямо у вухо заволав Горд, котрий вже сидів на гребені.
- Дрібний, волатимеш - скину, - попередила я, прагнучи не скривитися, коли разом з дитиною здерся лицар. Важкий, собака!
- Я не дрібний, я - Його Високість, - я скосила одне око. - Ну хоч би Горд...
 
       До Шадра ми дісталися за три дні. З піснями, жартами і примовляннями, вже трохи чи не найкращими друзями. Ну так, що ж їм, це ж я їх на собі тягнула, не вони мене... До печери на мене очікував такий самий шлях...
       Я зупинилася в приміському ліску. Нічого, тут тепер зовсім недалеко, самі дістануться. А то мене ще ненароком підстрілять захисинички Батьківщина і королеви...
- Дякую, Ірдо, - Верст був ввічливий і благородний.
- Тітко Ірдо, ти тільки нікуди не йди, я скоро повернуся, - вхопилася за мою шию дитина.
- Ну усе, йдіть. Вас там мама чекає. Будь хорошим хлопчиком і королем, Горде!
- Не йди нікуди, почекай на мене, - крикнув вже на ходу хлопчисько.
       "Ага, зараз! Саме дочекаюся елітного загону лучників"...
 
       Через 15 років.
- Тітко Ірдо, ти тут? - пролунав трохи хрипкий чоловічий голос.
- Чого тобі, дрібний?
- Я не дрібний. Нині я - Його Величність Горд V.
- Ну-ну. З чим завітав?
- У мене донька народилася, - урочисто повідомив мені він.
- Поздоровляю...
- Дякую. А ще я хотів тебе попросити... Не візьмеш мого старшого на канікули? Тобі Верст допомогти обіцяв...
       Я тільки посміхнулася...

За оригінальний виклад цієї чудової оповідки хочу висловити свою щиру вдячність та захват
© Ли, 2006.



52%, 11 голосов

43%, 9 голосов

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Армійські будні (№ 5)

Розумію, що подібна тематика дещо неочікувана, але вирішив, що тема антивірусів є "злободенною"... Та й "лицарство" також деякою мірою зачіпається... Хоча були зауваження з приводу "драконихи", вважаю за краще цю тему дещо відкласти аби краще "сформулювати проблему" та обміркувати деталі... Також є на думці дещо з приводу "Ірландії", але так само немає бажання спішити (вибачте, що так затягую, - можливо, таки натхнення "візьме своє")...
У будь-якому разі, сподіваюся, що запропонований "аналіз" так само викликатиме посмішки.


Каспєрський

Піхотний батальйон. Стає табором навколо комп'ютера, риє окопи і протитанкові рови, мінує усе до бісової матері, обмотує колючим дротом у сорок рядів, розподіляє сектори обстрілу гармат і кулеметів. Оборону, що вийшла, можна прорвати лише при п'ятикратній (як мінімум) чисельній перевазі і тільки після багатогодинних бомбардувань.
Переваги: ворог зможе пройти лише одним способом - перетворивши комп'ютер на випалену пустелю.
Недоліки: солдатів потрібно годувати, а мінні поля і окопи ускладнюють переміщення цивільних, так що від ресурсів системи не залишається майже нічого.

AVG

Батальйон "фольксштурму". Озброєний до зубів, але користуватися зброєю не вміє абсолютно, періодично стріляючи по своїх і накриваючи артилерією зовсім не ті квадрати, від чого дуже часто страждають цивільні. При появі на горизонті супротивника починає судомно розгортатися в бойовий порядок і намагається рити окопи прямо під кулями, оскільки абсолютно не потурбувався про завчасну організацію оборони. У підсумку нічого зробити не встигає, плює на усе і "гатить" по наповзаючим танкам з рушниць - зрозуміло, без особливого ефекту.
Переваги: "фольксштурмівці" обходяться підніжним кормом, так що ресурси системи практично не страждають.
Недоліки: безладна стрілянина по своїх і по цивільних, висока вірогідність здати позиції за лічені хвилини при появі реального супротивника.

Avast

Артилерійська батарея. Ефективна проти лобової атаки - ворога, котрий наступає на неї з фронту, здатна перемолоти практично в будь-яких кількостях майже без втрат для себе. Проте для ударів з флангу і, тим більше, проти закинутих у тил диверсантів, дуже вразлива. 
Зрозуміло, після того, як гармати буде розгорнуто в потрібному напрямі, перемелюються і диверсанти, але на це потрібний час.
Переваги: артилеристи годують себе самі. Не запитуйте, як - не знаю. Але система залишається майже недоторканою.
Недоліки: низька оперативність.

Panda

Жіночий батальйон. Сформований з інституток, озброєних старенькими рушницями. При щонайменшому шереху починають нестямно вищати і "шмаляти" навмання
(зазвичай - в небо). Побачивши супротивника непритомніють або розбігаються.
Переваги: практично не помітний.
Недоліки: корисний ефект теж не помітний.

NOD32


Кавалерійський ескадрон. Оборону тримати не навчений зовсім, побачивши ворога 
одразу ж кидається на нього в атаку. Намагається "узяти нахрапом", зазвичай - 
психічною атакою з "шашками наголо". Якщо це не вдається з першого разу, -
розсіюється по ярах, йде в партизани і чекає відповідного моменту щоб повторити процедуру.
Переваги: краща оборона - це напад, так що подібна тактика 
спрацьовує завжди, хай і не з першого разу.
Недоліки: іноді доводиться чекати дуже довго.

Avira AntiVir

СС батальйон "мертві голови". Було засновано ще в далекі 30-і роки в нацистській Німеччині як дивізію моторизованої піхоти. За деякими джерелами сам Гітлер дав наказ на створення батальйону. Головною метою СС батальйону "Авіра антивір" є знищення євреїв-шкідників (і не шкідників теж) та "чорнозадих зловмисників", які, на їх думку, непомітно захоплюють управління світом, коли світом повинні управляти вони! Після поразки Німеччини в 45-му році батальйон "мертві голови" був таємно перейменований в метео-загін "Криваві парасольки", але цілі залишилися тими ж. З початку 50-х усі метеоцентри світу знаходяться під їх чітким управлінням, а штаб розташовано в одному з них. Вони навчилися відмінно відстежувати погодні умови, хоча іноді замість грози і шторму вони прогнозують дрібний дощ і легкий вітер. 
Переваги: готові йти по трупах нависніючих ворогів. 
Недоліки: головне, щоб не посковзнулися в калюжі ранкової крові ворога.

McAfee

Танкова бригада. Гарчать мотори, пахне мастилом, замурзані танкісти хапають дівчат, котрі пробігають повз них, за округлі місця, і десь за лісом чутно стрілянину. Виглядає переконливо і вагомо, в бою працює швидко, ефективно і безжалісно. Ворог всередину поникнути не може хоч би просто від страху.
Переваги: надійність.
Недоліки: танкове мастило нині дуже дороге, не кажучи вже про снаряди
і пальне. Іноді забувають про ворогів, якщо навкруги занадто багато дівчат.

Norton

Ворожа окупаційна армія. Офіцери на правах переможців безкоштовно п'ють шнапс в розкішних ресторанах, солдати бігають по дворах, реквізують їстівне, лапають жінок і займаються дрібним побутовим мародерством. Інший-то ворог в країну, звичайно, вже не пролізе, це так. Але і життя в умовах окупації чи знаєте, теж не цукор.
Переваги: кордон на замку... Намертво.
Недоліки: ворог вже всередині.

Dr. Web

Батальйон карателів. Оточує комп'ютер подвійним очепленням, запроваджує воєннний стан, цілодобове патрулювання, комендантську годину і розстріл на місці за щонайменшу провину. Карателі хапаються за зброю з будь-якого приводу, і навіть якщо приводу немає, просто жорстоко б'ють прикладами і кованими чобітьми усіх, хто видасться їм підозрілим, навіть якщо це сам господар. Коли ж ходити з піднятими руками повільним кроком і повісити на груди перепустку, є шанс, що бити будуть не сильно і не дуже довго.
Переваги: ворог не пройде.
Недоліки: гості і господарі теж.

Trend Micro OfficeScan

Батальйон найманців-професіоналів. Працюють швидко, чітко і стовідсотково
ефективно, але тільки за гроші. Не слухають нікого, окрім свого центрального офісу. Готові спалити навіть дитячий садок або ясла разом з усіма "мешканцями" якщо з центрального офісу повідомлять, що це - ворожий опорний пункт.
Переваги: "Nothing personal, just business" ("нічого особистого, тільки бізнес").
Недоліки: "Грошей немає? Контракт розірвано, усі питання до менеджера".

ClamAV на UNIX -сервері

База інопланетян. Здійснює вхідний контроль. Мають імунітет до земних 
хвороб, невразливі до земної зброї. Не дуже добре розбираються в 
обличчях і формі землян, в сумнівних випадках пропускають.
Переваги: ресурси системи не витрачаються, вірніше, витрачаються на сервері.
Недоліки: іноді пропускають ворогів.

AVZ


Професіонал-одинак. Справжній "комісар" з революційним чуттям. Десантується з флешки, знищує війська, які наступають, напалмом, вираховує шпигунів п'ятої колони в тилі, побіжно  проводячи фейс-контроль щодо усіх солдат та командирів союзників. Швидко лагодить пошкодження, спричинені шкідниками, дає купу порад з підвищення революційної пильності - і не лишаючи слідів йде у напрямку червоного заходу.
Переваги: готовий вступити в бій без будь-яких підготовок і риття окопів.
Обвішаний купою зброї, яка може згодитися і для мирних цілей. 
Працює виключно за ідею і дуже, дуже швидко.
Недоліки: одинак, з усіма витікаючими.


 
За оригінальний текст "дослідження" хочу висловити подяку


та користувачу "Degenerolog"






3%, 1 голос

88%, 28 голосов

9%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Всіх порталофілів I.UA з п'ятницею!!!

Усміхніться! Трошки тут наСВИНячу з приводу П'ЯТНИЦІ! smile





























З П'ЯТНИЦЕЮ, ДРУЗІ! bokali


Далматинець

Написав для сина.

Далматинець


 

Рано-вранці, хлопчик Толя

на заняття йшов у школу

та зустрів він Далматинця,

що довкола метушився.

 

Лютим звіром гавкав пес

Толя крикнув:" Згинь, балбес".

Пес за ласку те прийняв,

поруч з хлопцем почвалав.

 

Раптом звір кота уздрів

та й погнав його у двір.

Там біда для Далматинця:

він з півнями зачепився.

 

Оточили його півні,

але пес був їм не рівня -

під ногами прокотився,-

півень з іншим ізчепився.

 

Півні б`ються і тріпочуть,

відступитися не хочуть;

ґвалт стоїть на все подвір`я,

пес сидить і ловить пір`я.

 

На свою біду котяра

виглянув із-за кошари,

песик вмить його уздрів -

дуже він любив котів.

 

Не біда, що кіт завбільшки,

як той пес, ба, більший трішки...

Песик радісно дзявкоче,

налякати кота хоче.

 

Кіт був гордий, вигнув спину,

зашипів на вражу псину...

але потім ізлякався

і до дерева помчався.

 

Далматинець кота гнав

та й індиків налякав.

Розлетілись ті індики,

наче вибух був великий.

 

Гуси тут загелготіли,

я не знаю, що хотіли.

Песик зразу до гусей -

щоб підтримать гамір цей.

 

Та нарвався не на тих:

стали гуси пса скубти.

Зойкнув він, як лиш умів,

та й сховавсь до бур`янів.

 

Та сидів там пес недовго -

вже за мить цікава морда

на подвір`я визирала,

свої справи оглядала.

 

Півні, гуси, кіт, індики...

кавардак стояв великий

і сусідка, баба Ганна,

псу виказувала "шану".

 

Далматинець, оцінивши,

що зробив, і вдовольнившись,

почвалав тихенько в школу

доганяти свого Толю.

 

Після всіх отих пригод

песик вигляд мав ще той...

Шерсть стирчить, із реп`яхів

мав прикраси біля брів,

 

збоку, ззаду, на хвості

весь обвішавсь, чим лиш міг;

ще й стирчали дві пір`їни

із-за вух - такий ось псина.

 

Хоча ростом був малий,

проте дуже бойовий,

був до шкоди він завзятий

Далматинець, пес кудлатий.

 

Вся правда про Тігіпко

Коли Тігіпко радився, в Молдавії оголосили виходной.У Сергія Тігіпка така сильна харізма, що його біг-борди не клеять, а кладуть штукатуркой.

Коли Тігіпко заходить в Кабмін, він правіряє в охраніків дрес-код.

На Сергія Тігіпко було совершено 267 покушєній. Всі вони зафіксовані на Байковом кладовищі.

Януковіч памітив шо кали Тігіпко стоїть у ніво за спіной, рукі самі поднімаються вгору і здаються.

Сергій Тігіпко такий сильний, що може буть одночасно і у власті і в апазиції.

Людміла Гурчєнко однажди поцеловала Сергія Тігіпко і помолодєла на 10 лет.

Кали Тігіпко смотріть фільми ужасів, там нікого не убівають.

У сомалійських піратів в каюті висить плакат Сергія Тігіпко.Чак Норіс поетому баїться приїхать в Україну!!!

Сергій Тігіпко може за 1 мінуту написати 3 податкових кодекса і 2 бюджета.

Британській учоні памітили, шо кали па телевізору показують Сергія Тігіпко в країні увелічуються надої молока, рождаємость і зменшуються сердечно-сосудістиє заболєванія.

Павел Глоба перед тим як дєлать прогнози, всегда звонить Сергію Тгігіпко

Однажди на дєнь рождєнія Тігіпко, Мадонна і Леді Гага посварилися хто буде перший вітать імєниника. До сіх пор не размавляють друг с другом.

Партію «Сильна Україна» Сергій Тігіпко зареєстрував сілой мислі!Гривні на яких стаїть подпісь Тігіпка, не мнуться і не горять!

Синяк у Путіна, ви вже поняли откуда взявся??

Арнольд Шварцнегер баїться зафоловити Тігіпко в твітері!!

Сергій Тігіпко прінімає «Таміфлю» вмєсто аскорбінок

Каждоє напісаноє слово «Тігіпко» укорачіваєт жизнь на цілу сутку!!!

Сергій Тігіпко настільки сильний, шо іногда аж сам дивується: Чому імєно Україна???

Однажди Віталій Клічко наступив Тігіпко на ногу... І 3 года не виходив на рінг.

Машина в яку сідає Сергій Тігіпко, автоматічєскі стає бронірованой

В армії Тігіпко служив сапьором і однажди ашибся аж 9 разів

Кажде участіє Тігіпко в засіданні Кабміну, зменшує інфляцію в країні на 0,1%.

У Сергія Тігіпко така сильна сила волі, шо він уже 2 года не прінімаєт Растішку!

В школі Сергія Тігіпко ніколи не викликали к доскє. Учітєля самі приносили доску до нього

Піджак Сергія Тігіпко поднімают одначасно 10 домохазяєк, а стірають єго в доменой пєчі.

Слова гімну «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці» передбачили народження Сергія Тігіпко!

Сергій Тігіпко спить с откритимі глазамі!

Однажди із-за пробок Сергій Тігіпко опаздивал на работу. Так в Днепропетровску зявилося мєтро.

Сергій Тігіпко за раз зїдає 2 пражиткових мінімума і кампот!Сергій Тігіпко ніколи не плаче.Даже кали пропав його любімий мішка Тєдді

Сергій Тігіпко за обєдений перерив встигає передивиться всю Санта Барбару.

Ніл Армстронг палетів на Луну бо задолжав був Сергію Тігіпко.

Сергій Тіігіпко всегда поступається слабшим. Імено тому Януковіч стал прєзідентом.

Україна ніколи не забуде Сергія Тігіпко, за те, що він зрабив її сильною!

http://newzz.in.ua/newzz/1148852845-sergij-tigipko-za-raz-zyidaye-2-prazhitkovix-minimuma-i-kampot.html

“Я водій Януковича, я вбив цю СВИНЮ”

Янукович буде літати на винтокрилі до роботи і назад до вкраденої дачки у Межигір’ї не тому що на дорогах Києва пробки...
...А тому що так рекомендувало йому РНБО, після того як обговорило анекдот: “... його водій  задавив свиню і в мішку поніс її до села каятися про заподіяну шкоду та заявив мешканцям: “Я водій Януковича, я вбив цю СВИНЮ...”
Його вітали і радо наливали...

62%, 13 голосов

19%, 4 голоса

19%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Цензура на українському ТБ. Обрізали Януковича.(Відео)

В останньому випуску російського комедійного шоу «Велика різниця», що вийшло на російському «Первом канале» 31 жовтня, спародіювали образ Віктора Януковича. Тим часом на українському каналі ICTV, який транслює «Велику різницю», випуск вийшов 30 жовтня без цього сюжету.

Улыбнитесь, вас выбирают

5 самых забавных фактов избирательной кампании-2010

1. Севастопольские суеверия. В Севастополе в бюллетене не будет номера «13». Добились этого местные социалисты, которые не захотели баллотироваться в горсовет под несчастливым числом.

Image

2. Перельман против Партии регионов. В Николаеве противники власти установили на ситилайтах рекламу со слоганом «А мне пенсию подняли на 7 гривен! 31 октября проголосую за регионалов или за Тигипко» (на снимке). Над подписью был изображён небрежно одетый бородатый человек. При ближайшем рассмотрении это оказался всемирно известный российский математик Григорий Перельман, доказавший в нынешнем году гипотезу Пуанкаре – одну из семи математических задач тысячелетия и добровольно отказавшийся от $1 миллиона премии в награду за это достижение.

3. Сетевой политмаркетинг. Агитация за Партию регионов в Сумах была построена по классической схеме сетевой пирамиды – к этому делу привлекли продавцов косметики, БАДов и других характерных для подобных схем товаров. После выборов продавцам Партии регионов обещают заплатить в зависимости от результата.

4. Одинаковы с лица. В селе Серники Ровенской области на посты в местный совет баллотируются 22 Полюховича. Причём двое из однофамильцев – Иваны Ивановичи с одинаковыми данными об образовании. ТИК предложила внести в бюллетени для голосования напротив этих кандидатов их уличные прозвища, однако, как оказалось, это запрещено законом.

5. В очередь. По спискам Партии регионов идёт 56 461 кандидат в депутаты, тогда как мест в советах по всей Украине всего 45 696.

Взято звідси - http://www.focus.ua/politics/152190/

Посміхніться

Венера

У непролазних нетрях Інтернету, закутана в бавовняний халат, я видавала всі свої секрети і не свої... а ти? чи то навряд? Розгойдувала тиша білу лампу, дзижчала муха і пищав комар, а я гортала googолівську мапу і смакувала смайликів нектар. А я була на фото - просто краля, куди там шоу-бізнесу зіркам... "Венера", хоч насправді просто Галя, та то деталі - це ти знаєш сам. Кипіла ніч у пристрасті до ранку, аж зависав комп'ютер п’ять разів. І ти зізнався, що таку коханку ти вперше в цьому форумі зустрів. І сохли на тарілці бутерброди,  і стигла кава, і кипіла я, коли ти говорив мені про вроду і називав: "О ти любов моя!" А я тоді шморкалася чутливо і гризла нігті, і цвіла як мак... О я Венера! Я така красива! Хто б Галі розповів  хоч раз отак?! Автор: © Софія Кримовська

Стара хмара   

Куму кум телефонує до іншого міста  І ведуть вони розмову ось такого змісту:  - Як здоров’я, як дружина, теща як та діти? Чи новини є хороші, щоб разом радіти ?   - Слава Богу, всі здорові! – той відповідає. - Та підряд вже другий тиждень погоди немає. Дощі до нас повадились. Як би ж серед ночі,  А то зранку до вечора хлюпоче й хлюпоче. 

- Та то, куме, так буває – життя ж не примара, Коли в небі заведеться одна стара хмара.  Щойно поллє, та й забуде – знову поливає.  Тому, що стара вже дуже й пам’яті не має!

* * * * * * * У дитинстві, друзі кажуть, трішки «пустував» – На вулиці і в під’їздах людей грабував.  Бив в голову і знімав шапки й інші речі  За що двічі був судимий, скажемо, до речі.  Як судили, то казав що більше не буде  Та даремно повірили в це судді і люди.  Бо хвороба, не на жарт, – усе прогресує.  Нічим тепер не гребує - державу грабує:  І мисливськії угіддя в тисячі гектарів,  Й землі київські, й палаци в мільярди доларів.  Щоб хворобу залічити, потрібно ж діяти -  Хоч до баби повезти, яйцем відкачати. Автор: © Пилип Тихий

Взаємність 

 Ставить жінка в бар горілку Та словами хльоста: - Не чіпай цю пляшку тільки, - Хай стоїть для гостя!.. А вночі, коли голубить Терпеливо й більше, - Жінці я ціджу крізь зуби: - Хай стоїть для інших!.. Кучерук Віктор

"Мовна" хвороба

У місті з'явилась особа прибула (В глухому селі все життя вона була)  Там мову свою добре знала і чула,  А тут,раптом,дивну хворобу набула,  ( Чи може в дорозі так мозок продула?)  Що вже через день її зовсім забула...  Верзе землякам: "А на што,ета мова?!  Ана ж не престіжна! Ана - не здарова»  Якщо рідна мова твоя - нездорова –  В тебе в голові не мізки,а полова!  Від рідної мови воно відцуралось,  Чужою белькоче,десь сленгів набралось.  Та й навіть чужинської мови не знає -  Нешасну калічить - язик свій ламає...  За що воно мову свою зневажає –  То хто ж запроданця за це поважає?!  Хіба може мати проданець повагу –  Коли робить рідній країні зневагу?! Автор: © Дятел

Порада (римований анекдот)

 Дві блондинки гомонять: -А у мене – двійня!  Вибираю імена,- Каже перша мрійно, -  Важко вибрати, ти ба,  Щось порадь, Оксано!  -Ммм…не знаю, ну хіба,..  Дольче & Габбана!

Яка різниця?  Йшла руда через лісок, Дивиться – ворона,  Сир у дзьобі, та – мовчок,  На високій кроні.   «Гей, вороно! -лиска їй,  Хитро скалить зуби,-  Йдеш на вибори чи ні?  Озовися, люба». «Ні!»,- і сир упав до лап  Кумоньки- хитрунки.  Та його швиденько – хап,  Тицьнула до клунку. А ворона сумно: «Кра-к! Ну, скажіть, на милість,  Якби вигукнула «так»,  Щоб воно змінилось?» Автор: Зоряна