хочу сюда!
 

Елена

40 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 38-55 лет

Заметки с меткой «гумор»

Булочка з кефірчиком

Шлях привів нас до височенного паркану, в якому була вмонтована металева брама. Мій супроводжувач, старшина дивізіону прапорщик Клоченюк, натиснув на кнопку дзвінка на дверях…

За цією бетонною стіною був прихований світ, про який я ще нічого не знав. «Він урізноманітнить моє військове життя на десять діб», – подумав я, коли за нами  з ляскотом зачинили браму гарнізонної гауптвахти(1). Вартовий супроводжував нас зі старшиною до одноповерхового будинку. «Яке гарне райське місце», – далі розмірковував я собі, ідучи по чистій рівній асфальтованій алеї  зі свіжовибіленими бордюрами, споглядаючи по боках різнобарв’я прекрасних квітів та зелених рослин.

В караульці(2)  мене радісно вітали начгуб(3)  з начкаром(4). Влагодивши формальності з документами, старшина побажав мені провести гарно час та відкланявся. «Нє бєспакойтєсь, таваріщ прапорщік, ми  а ньом пазаботімся, для етава наш дом отдиха  і сущєствуєт!» – з в’їдливою іронією сказав чоловік років сорока в погонах старшого прапорщика з вузькими губами та кам’яним виразом обличчя. Це був начальник гауптвахти, його слова кігтями зашкребли по моєму серці.

«С карманофф всьо вилажіць на стол! Снять часи – ані тєбє нє панадабяца баєц, врємя атмєрять  будєм ми! Можєм і дабавіть, єслі тєбє будєт нєдастатачна», – обличчя начгуба скривило щось на подобі посмішки. В мене вилучили ремінь, пояс від штанів; промацали поли хебе(5), погони – чи нічого там бува не сховано забороненого, а  через хвилину я вже стояв босий і витрушував свої  кирзаки(6). Після шмону конвойний повів мене на поселення до моїх апартаментів.

Пройшовши  знову розкішним квітучим двором, що радує око, тільки в протилежний бік від брами, ми потрапили за  іншу огорожу, за якою цей чудовий ландшафт змінився на невеликий асфальтований плац. Я зрозумів, що всевишній приготував не той чудовий квітник за парканом для моєї медитації, а цей жорсткий плац для стирання підборів моїх ще майже нових чобіт.

Ось і крило будинку самої гауптвахти. Ми зайшли всередину: праворуч – табличка на дверях сповіщає, що це кабінет начгуба старшого прапорщика Дьоміна, ліворуч – довгий коридор,  уздовж якого ряд дверей від камер, а посеред нього маячить вартовий з автоматом «на ремінь». Я стаю лицем до стіни, брязкання замка та засувки, переступаю поріг камери…

 

Кінець травня 1983 року видався гарними сонячними по-літньому спекотними днями. Після морозної та сніжної солдатської зими це просто ніштяк, що в перекладі  з армійської означає «особливо приємно відчувати».

В той день наш дивізіон знаходився у автопарку  на обслуговуванні техніки. Бойові розрахунки зайняли свої позиції згідно зі штатним… не-е-еписаним розпорядком. Каста «салаг» – солдат молодшого призову – мила,  чистила, драїла, підфарбовувала бойову техніку та крутила гайки, де їм скажуть. Та й сама крутилась  перед очима у начальства, створюючи бурхливу діяльність. Після року служби я належав до касти «черпаків», яка контролювала роботу «салаг», бо касті «дідів» було нєположєно.  Вони  десь схоронилися і переймалися своїми дємбельськими альбомами та всякою іншою фігнею. Я ж зі своїми двома армійськими приятелями заникався в бетеері, який стояв у тіні від боксу. Було зручно – нас ніхто не бачив, а ми могли спостерігати за округою через оглядові щілини та перископ.

В череві цієї залізяки ми розмірковували, чи існує життя за межами нашого армійського всесвіту, бо було відчуття, що ти вже народився у військовій формі, а гражданка(7) – якесь смутне давнє сновидіння. Дим від сигарет повільно виходив стовпами через відчинені люки. Красота! Але тут хтось сказав, що не зовсім: от якби ще кефірчику та з булочками, тоді да-а-а… Ідея, як вірус, охопила наші мізки й ми вже вивертали кишені, щоб нашкребти потрібну суму. Кинули жереб на сірниках… мій – короткий… я взяв торбинку зшиту з тканини й пішов у гастроном, попередньо домовившись з хлопцями про спільну легенду про мою відсутність на випадок, якщо якийсь гер офіцієр помітить  її.

Кефір був тільки у магазині, який знаходився за межами  військового містечка. До речі, воно займало чималу площу – десь пів кілометра на пів кілометра. На цій території розміщувалось дванадцять військових частин зі своїми інфраструктурами. Потрібно було непомітно вислизнути за паркан периметру автопарку, що я успішно і зробив, а далі  пройти чималу відстань до другого виїзду з містечка, на якому не було  КПП. Там половинки воріт були замкнені на невеликий ланцюг, що давало можливість вільного проходу. Головне було цей шлях пройти не зустрівшись з офіцером зі своєї частини, а за ворітьми по місту  до магазину залишалось проскочити ще двісті метрів та не нарватись на патруль. Через декілька хвилин я благополучно досягнув  цілі.

Затарений хавчиком, я задоволений вже зібрався на вихід, але раптом у дверях магазину з’явилися двоє військових    третій залишався зовні біля входу. На рукавах вони мали червоні пов’язки з надписами «Патруль»…

«Покажітє вашу увальнітєльную запіску і воєнний білєт», – звернувся до мене капітан, попередньо представившись. Я відповів йому, що не маю такої, що лише на хвилинку заскочив у магазин і через хвилинку з їх дозволу я буду за ворітьми  у військовому містечку. Офіцер не погодився з моєю пропозицією  і за мить я вже сидів на задньому сидінні автомобіля між двома патрульними. Я був схожий на йожика в тумані, тільки замість вузлика тримав на колінах торбинку з кефірчиком і м’якенькими свіжими запашними булочками та подорожував не в тумані невідомо куди, а їхав конкретно в гарнізонну комендатуру.

 

Я переступаю поріг камери, за спиною брязкання засувки та замка. В тьмяному світлі камери проти  дверей під стелею вирізняється заґратоване віконце розміром десь тридцять на тридцять сантиметрів. Мій погляд сповзає вниз сірими стінами, чіпляючись за їх шершаву цементну «шубу» і натикається на п’ять пар зацікавлених очей… Арештанти сиділи в маленькій цілковито пустій кімнаті просто на підлозі, на кожному її квадратному метрі…

Познайомившись з хлопцями, я дізнався, що на губі(8) багато вільних камер і лише у двох тримають заарештованих, і вони заповнені понад норму. В той час я не задумувався, чому так. Зараз вважаю, що створенням тісноти навмисне погіршували умови утримання арештантів для того, щоб причиняти більше страждань, щоб ніхто не відчував себе як на курорті, а усвідомлював кожної миті покарання.

Ввечері перед зміною караулу нас вигнали з камер на  прибирання території. Мені зі співкамерником дісталась  робота у караульному приміщенні. Підлога «фоє» у ньому була викладена великою сірою плиткою, віддзеркалювала своєю глянцевою поверхнею та була стерильна, немов операційна кімната. Мій раціональний розум не міг збагнути, що ще тут можна мити щітками та ще й з порошком! Тому ми швиденько просто зволожили її й милувалися у вікно  чудовим квітником. Аж тут на алеї з’явилося два арештанти, які несли баддю  з якимось лайном. Вона важко погойдувалась на палі, яка трималася на плечах хлопців. Начгуб Дємон з криком вискочив із-за паркану та вдарив ногою по чоботі одного з арештантів – хлопець похитнувся, а баддя гойднулась сильніше  і з неї ледь не вихлюпався її вміст. Від побаченого ми зі співкамерником збагнули теорію відносності Ейнштейна та зрозуміли, що невиправдано швидко помили підлогу. У нашій системі координат вона була занадто забруднена, тому невеличка її частина була швиденько запінена, і ми вже могли спокійно відпочивати. Коли до караулки навідувався Дємон, наше усєрдіє в роботі говорило, що наші щітки ще можуть стертися до закінчення миття підлоги. Все ж таки краще мити її, ніж черпати й тягати якесь лайно.

У двадцять дві години пролунало: «Атбой!» – це гарна команда і приємна для вуха кожного солдата. Караульний відімкнув двері й двоє хлопців пішли до якоїсь каптьоркі за «вертольотами». Невдовзі вони принесли кілька дощатих щитів і одними кінцями обперли їх об зроблений виступ під стіною, іншими –  на невисокий бордюр проти нього. Вийшло спальне місце з щитів. На моє запитання, чому це чудо-ложе називається вертольот, хлопці відповіли, що до ранку сам зрозумію. Згодом якось ми втрамбувалися на цих щитах, неначе кілька в консервній банці, і я почав занурюватися у царство Морфея. Проте глибоко зануритися не вдавалося, голі дошки  без матраца  виносили на поверхню: боліли кості, хотілося перевернутись на інший бік, але це важко було зробити затиснутому тілами. Своїм вовтузінням я розбудив сусідів, і вони нарешті перевернулися, а за ними – всі інші. І так крутишся всю ніч: хто перший намуляє боки – той  перевертається, тоді всі за ним це роблять синхронно, бо по-іншому неможливо. О п’ятій ранку звучить команда начкара: «Падьйом! Вертольоти паркуєм в анґар!»

Десять на шосту ранку. В цей час за армійським режимом солдати ще сплять, а ми, арештанти, вже завершуємо шостий круг на пробіжці. За парканом в метрах ста я бачу вікна міських п’ятиповерхівок. Не уявляю, як живуть місцеві мешканці поряд  з гауптвахтою, адже кожного дня ще зрання вони чують тупіт кирзаків по асфальту.

Поки начальник караулу відійшов десь від нас, влаштовується перекур. Палити на губі заборонено, але то таке – світ же не без добрих людей. Охоронці за нашим проханням (вони ж такі як  і ми – молоді хлопці строковики – і розуміють…) залишають трохи сигарет в їдальні за картиною з натюрмортом або в іншому якомусь обумовленому місці. Ось і зараз на виході з камери  ничка була непомітно  очищена. Схема підпільного перекуру така: на ріг будинку виставляється пост «на шухер», тим часом група арештантів бігає по колу, від неї відділяється двоє солдат, щоб посмалити за протилежним рогом, через хвилинку їх замінюють інші двоє курців. Начкар – спокійний, він чує безперервний  тупіт на плацу, всьо окей!

Після фіззарядки знову прибирання території й приміщень, адже під покровом ночі, напевно, рептилоїдами була порушена їх стерильність, що тут поробиш. Потім нарешті довгоочікуваний сніданок.

Годували на губі за стандартними армійськими нормами. Їжу привозили зі звичайної солдатської їдальні. Щоправда, було обмеження у часі: три хвилини давали на сніданок та вечерю, п’ять – на обід. Мати  від природи об’ємні щоки та швидкі щелепи – це гарні бонуси для такого спринтерського стилю їди.

Щоб гауптвахта не здавалася санаторієм, крім  прибирань, протягом дня проводились якісь екзекуції. В камері не давали засиджуватись: то багаточасова стройова підготовка – плац горів під ногами, то вивчення статуту Збройних сил –  один читає статті вголос, а всі хором повторюють.

Траплялися моменти, коли не було начгуба або нас ганяти було ліньки начкарам, і ми перебували у камері –  «відпочивали». Все залежало від офіцера, який був на чергуванні: один міг сидіти  у караульці й коротати час читанням книги, а для іншого ця опція  мала мноґа букафф і він розважався способом в межах своїх психологічних особливостей.  Відчиняв камеру і говорив: «Шта-та, салдатікі, ви здєсь засідєлісь бєз дєла, расслабілісь, – при цьому він виливав декілька відер води і кидав маленьку ганчірку – нє хатітє биць рибкамі в акваріумє – сабірайтє воду».

Начальник гауптвахти старший прапорщик Дьомин недарма отримав поганяло від арештантів – Дємон.

Одного разу хтось проніс сигарету в камеру, зробили по пару тяг в ній, і запах диму завис надовго, а його занюхав Дємон. Він зробив нам провітрювання легень:  повзли ми з камери коридором на плац по-пластунськи, потім прискіпливий шмон і марафонський забіг на плацу. Бігали ми, бігали –  втомилися. Почали бігти в ногу в один ритм – це полегшує, входиш в транс.  Поступово четвертий наш крок почали підсилювати гучнішим поступом – виходив звук схожий на рух поїзда «ту-ту-ту-тух, ту-ту-ту-тух, ту-ту-ту-тух». Бігати стало веселіше! Звук нашого дємбельского поїзда дійшов до свідомості Дємона, який прибіг на плац та влаштував нам ядерну війну. «Вспишка слєва!»  – кричав він, і ми  падали на плацу в протилежному напрямку від вспишкі, прикриваючи голову руками. Потім відбій, знову розгін і знову атомний вибух: «Вспишка справа!» Через якийсь час Дємон втомився бомбити й ми знесилені поповзли в камеру…

«Атряд, в адну шєрєнґу становісь! Равняйсь, смірна! Па парядку рассчітайсь!»

«Пєрвий, второй, трьєтій…» – розраховуємось ми.  Потім Дємон дає нам команду бігати по плацу, а сам стоїть в центрі кола, яке описуємо ми раз-за-разом. У піднятій руці – ручна машинка для стрижки, якою він грається повільно клацаючи. Його увага прикута до наших потилиць. «Дєся-я-атий! – викрикує начгуб – ка мнє!» «Я!..  Єсть!» –  відповідає солдат під цим номером та біжить до Дємона, сьогодні той  в образі цирульника. Далі це роблять  сьомий, шостий, четвертий… я реагую на «трєтій» та підбігаю до  табуретки – сідаю. Машинка робить чудову алею на моїй потилиці, потім розширює плацдарм, і я вже відчуваю, як вітерець холодить мої вуха. Гучний тупіт  арештантів, що бігають навколо нас, немов овації твору майстра.

Відбування покарання не обмежувалося гауптвахтою, іноді нас відправляли на роботи за її межі. Нести, тягти, волочити, котити, кантувати або чистити, підмітати, мити – значення і внутрішній смисл цих дієслів ми пізнавали на практиці. І щоб ми там не робили, це було відпочинком, а деколи майже туристичною пізнавальною екскурсією.

Найбільшим задоволенням було попрацювати на продовольчому складі, начальником якого був старший прапорщик  Хавчук. Він був неначе  павук, що своєю павутиною контролює весь склад та може відчути її найслабше тремтіння від банки тушонки відкритої десь на другому кінці приміщення. Його не можна було звільнити в запас, бо з ним піде в запас або просто щезне весь склад. За його паперами миші вже давно з’їли половину провізії. Прапор перед роботою годує нас щедро: відкриває банки з тушонкою, нарізає хліб, кип’ятить воду на чай… Він розуміє нас, бо сам колись був у шкірі строковика. Розуміє, яку спокусу викликає у вічно напівголодного солдата  продовольчий склад і діє на упередження. Розуміє, якщо ми  будемо голодні, то не буде роботи, а вештання по складу в пошуках чогось,  чим можна відкрити консерви, та таємне чавкання за стелажами. Після перекусу Хавчук викладає на стіл пачку сигарет і говорить: «Ну що, хлопці, перекуримо та за роботу, потім іще пообідаємо».

Як би довго не тягнулися дні на гауптвахті, строк мого покарання  завершився, і сьогодні пообідді я знаходився у камері та чекав на прихід мого старшини, що забере мене звідси. Чекав,  як діти чекають приходу батьків у дитсадку в кінці дня.

Чи було моє покарання відповідним моїй провині, в той час я сумнівався. Мені здавалося, що десять діб гауптвахти за булочку з кефірчиком і відсутністю за межами військової частини п’ятнадцять хвилин – то занадто,  максимум наряд-два на кухню. Через багато років я осмислив, що правда у кожного своя та ще має рівні своєї підпорядкованості – ієрархію. Адже я був на військовій службі, а там діяв статут, тобто козирна правда щодо моєї. І хай там що, а перебування на гауптвахті можна зарахувати як курси з психологічної підготовки та уроки з глибшого пізнання життя.

Брязкання замка, двері відчиняються, конвойний вигукує моє прізвище і дає команду: «С вєщамі на вихад!». «Нарешті!..» – радію я. Мене ведуть в караулку, де чекає прапорщик  Клоченюк. Там за списком видають мої речі, військовий квиток, я ставлю свій підпис, і ми зі старшиною проходимо повз чудовий квітник духмяних різнобарвних квітів за межі двора гауптвахти.  За мить я на свободі, а точніше відновив трохи більшу її ступінь, а до справжньої залишається цілий рік служби. Хоча насправді свобода –  то поняття відносне. Ми всі вільні у  межах довжини своїх ланцюгів.

 

січень 2021

 

(1) Гауптвахта – місце в армії, де примусово утримують військовиків-порушників військової дисципліни. На гауптвахті обладнують загальні та одиночні камери для заарештованих, двір для прогулянок, караульні приміщення тощо.

(2) Караулка (арм. сленг) – караульне приміщення

(3) Начгуб (скороч.) – начальник гауптвахти

(4) Начкар (скороч.) – начальник караулу

(5) Хебе (арм. сленг.) – ХБ  (скорочення рос. мов. хлопчатобумажная) солдатська бавовняна форма, кітель

(6) Кирзаки (арм. сленг)  – солдатські чоботи, у яких халяви виготовлені з шкірозамінника – кирзи

(7) Гражданка (арм. сленг) – 1. Цивільне життя  2. Цивільний одяг.

(8) Губа (арм. сленг) – гауптвахта


Про жінку та чоловіка)

Чоловік:
- Ти говориш, як дурепа...
Жінка:
- Я говорю так, щоби ти зрозумів.
rofl

Про криві руки)

...В кривих руках навіть калькулятор зависає) crazy wakeup nevizhu

Ти мене любиш ? ))))))))))

  


У одного мужика "хазяйство" було десь см. 50! Набридло, великий занадто, пішов він до лікаря, мовляв допоможіть лікарю зменшити. Лікар йому і говорить:
- Я допомогти не можу, але знаю є така жаба, що їй скажи: "Жаба, жаба, ти мене любиш?". Вона скаже: "Ні" і ваш прибор стане на 10 см коротше! Мешкає вона на болоті біля лісу. Пішов мужик, відшукав цю жабу і каже:
- Жаба, жаба, ти мене любиш?
Та йому:
- Ні!
Дивиться мужик його орган відразу на 10 см коротше став! Дай думає ще разок спробую.
- Жабо, жабо, ти мене любиш?
- Ні!
Дивиться мужик ще на 10 см коротше.
Подумав, і вирішив що ще 10 см і йому якраз буде!
- Жабо, жабо, ти мене любиш?
Чуєш мужик, ти вже дістав! Я ж тобі кажу - НІ! НІ! І ЩЕ РАЗ НІ! rofl   
[ Читати далі ]

А що п"є ваша жінка ? )))

 


- Ма, можеш забрати мене додому?
- Ні.
- Але чому? Я вже тут 4 дні сижу...
- Тому що ти одружився, Діма.
І тепер ти там живеш. rofl

[ Читати далі ]

Те, про що, ми мовчимо...

А у Вас були випадки коли Ви сильно хотіли відповісти на образу, але не могли? Не могли не із-за того що вам не має чого сказати, а із-за того що вас так виховали. Що на відміну від вашого кривдника, ви розумієте що всі ми люди і допускаємось помилок, що більшість конфліктів можна вирішити мирно і спокійно, звичайно що не всі. Якщо людина "дебіл", то вона "дебіл", і тут або змиритися, або вдарити чим тяжким по голові. Особливо якщо ваш кривдник - ваша друга половинка, яка вважає себе ідеальною людиною у всьому і вона знає як правильно, на відміну від вас. Ось тут уже виникають сумніви що психічного стану вас і вашої коханої людини, і ви починаєте думати хто із вас "Дебіл"? У вас були такі ситуації? Що скажете?  

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Шуточный гороскоп на 2021 год

Узнайте, что принесет год Быка каждому знаку зодиака
Наберитесь позитива и вперёд :

Овен
Овнов ждет веселый смех
И блистательный успех,
Ведь имеют и давно
Все из золота руно.
В наступающем году,
Будут Овны на виду,
Куролесить, шебуршить,
Время круто проводить!

Телец
Предприимчивых Тельцов,
Горделивых удальцов,
Ждет чудесный Новый год,
Без назойливых хлопот.
Ведь Тельцы Быку – почти родня,
Без подарков им ни дня:
Впереди шикарный приз –
Яхта, солнышко, круиз!

Близнецы
У Близнецов на счастье вид,
Им Бык благоволит,
Потому ни дать, ни взять,
Все имеют, что хотят.
Под опекою Быка,
Приумножат в закромах
Близнецы достаток свой,
Осчастливив жизнь с лихвой!

Рак
Будет счастлив гордый Рак,
Ведь Быка он друг, не враг.
На работе Рак, как клад,
Ждет его большой оклад,
Премиальных – тонны две,
Жизнь на радостной волне,
Классный отдых, как бальзам:
Нил, курорт, гиппопотам!

Лев
Бык приветствует и Льва,
Как-никак он царь, гроза,
Потому готов он льстить,
Целый год ему служить.
Льготы Львам везде и блат,
Деньги весело шуршат,
Вечеринки, кабаки,
Огорчаться не с руки!

Дева
Обожает Бык и Дев,
Потому, как на столе,
Ждут их устрицы в вине.
И прогулки при луне,
Вечеринки, пикники,
В общем, славные деньки.
Девам в толк любой каприз,
Что не день – то бенефис!

Весы
Обижать Весы нельзя,
Для Быка они – друзья,
Ведь навешать могут враз
И обуют, про запас.
Им проблемы поделом,
Впереди у них подъем,
И на службе, и в быту,
Поднажмут на высоту!

Скорпион
Скорпионов деньги ждут,
Ведь они не пропадут,
Жало есть и за глаза,
Им уступчив Бык всегда.
Жизнь чудесна, без помех,
Впереди – один успех,
Все имеют без труда,
Им проблемы, что вода!

Стрелец
От Быка Стрельцам почет,
Ведь Стрелец не слабо бьет,
Чтоб ушла из жизни хрень,
Ждет их славная мишень:
Счет солидный, супер-банк,
Супер-тачка, словно танк,
Супер-отдых круглый год…
Если что – стрелу пошлет.

Козерог
Козерогам повезет,
Это их любимый год.
Без проблем и суеты
Все исполнятся мечты.
Козерог обут и сыт,
Бычьей ласкою увит:
Деньги, тачка, новый дом,
Жизнь – малина, все путем!

Водолей
Водолеям – жизнь игра,
Быт – сплошная крутизна,
Хоть им Бык и хоть Корова,
Счастье льется без конца.
Будет щедрым Новый год,
От судьбы их взятка ждет –
Полный денег саквояж:
Пальмы, рифы, солнце, пляж!

Рыбы
Приготовил Бык для Рыб,
На весь год шикарный клип:
Дискотека, песни, пляс,
Побережье, отдых – класс:
Бриза мягкая волна,
Рек молочных берега,
Южный бархатный сезон,
Жизнь прекрасна, будто сон!

З гумором про 2020-й

Якби ж на початку січня хтось сказав, що 2020-й буде таким, яким вінвидався, то мабуть ніхто б не повірив. "Дизель шоу" на цю тему.



Про літературне)

- Му-му?
- Гав-гав!
...буль-буль-буль...
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
178
предыдущая
следующая