Знайомство з Одессою варто розпочали з Приморського бульвару. Бульвар є одним з найкращих архітектурних ансамблів в стилі класицизму на території України.

У центрі Приморського бульвару розташована площа, утворена двома напівциркульними будівлями 1827-1830рр.(проект арх. А.І.Мельникова). Керував роботами Ф. Боффо.

Парадним входом на Приморський бульвар з боку моря слугують Потьомкінські сходи 1837-1841рр. побудовані на кошти М.С.Воронцова (арх. Ф. Боффо, А.І.Мельников, К. Пот'є, Уоптон та Ю. Морозов). Сходи побудовано на місці протоптаної стежини з міста до пристані.Вартість будівництва склала 800 тис. карбованців, а саме архітектурне творіння стало чудовим подарунком на день народження дружині графа, Єлизаветі Ксавер'ївні, яка на той час була першою красунею міста.До революції сходи називалися Рішельєвськими, а у радянські часи були перейменовані у пам'ять про повстання 1905р. на панцернику "Потьомкін".

2 вересня 2002 р. був відкритий пам'ятник "Дружині моряка", що зображує жінку з дитиною на руках. Вони дивляться в морську даль, очікуючи корабель.Cкульптор О.П. Токарєв та архітектор В.Л. Глазирін.

Історія міста, дуже багато інформації та фото

Одеса- найбільший морський порт в Україні на березі Чорного моря з населенням більше 1 млн. чоловік.

З другої пол. 15ст. територія переходить до Оттоманської імперії та отримала назву Хаджибей(Аджибей). У 1764 р. поряд з поселенням Хаджибей турки будують фортецю Ені-Дунья(Нове Світло). Під час другої російський-турецької війни 14 вересня 1789 р. під натиском загону генерал-майора Йосипа де Рібаса фортеця була взята.

Історія міста, дуже багато інформації та фото

Далі буде Приморський бульвар, Ланжеронівський спуск, вул. Ланжеронівська, Театральна площа

Вилкове містечко в Одеській області, яке розташоване в самому гирлі Дунаю, в місці, де Дунай, протікає більше двох з половиною тисяч км., впадає в Чорне море. Відоме Вилкове як "Українська Венеція" тут замість вулиць вириті канали, і жителі міста пересуваються виключно на човнах.

У самому центрі містечка стоїть Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Храм старообрядів.

Тут розташований Дунайський біосферний заповідник. Рішенням ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року створений єдиний міжнародний білатеральний Румунсько-Український біосферний заповідник. На румунській стороні дельти Дунаю також створений заповідник, внесений в 1991 році в Список Усесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.

ще фото та звіт

Число сторонников независимости Украины в Крыму за 20 лет выросло до 71% и уже превышает количество приверженцев суверенитета на Востоке страны.
Об этом сообщил президент Киевского международного института социологии Валерий Хмелько.

КМИС в течение двадцати лет проводил мониторинг распространенности среди взрослого населения нашей страны ориентации на поддержку ее независимости.

Согласно данным последнего опроса, в Крыму хотят отгородиться от России визами и таможнями всего 5%, а желают жить в независимом, но дружественном России государстве 66%, — вместе получается, что независимость Украины поддерживают 71% крымчан.
А за то, чтобы объединиться с Россией в единое государство (фактически против государственной независимости Украины) высказываются 27%.

В 1991 году в Крыму за независимость Украины проголосовало 36,6% взрослого населения, а против — 28,5%, отметил Хмелько.
В Харьковской области за то, чтобы у нашей страны были с Россией закрытые границы, с визовым и таможенным контролем, высказываются лишь 1,1% респондентов, в Донецкой — 3,3%, в Луганской — 1,5%.

Объединиться с Россией в одно государство хотели бы 35,5% опрошенных в Харьковской области,
40,0% — в Луганской и 34,7% — в Донецкой.

В целом, независимость Украины поддерживает 76,4% взрослого населения страны.

Чергова 21-а річниця проголошення Державного Суверенітету України

Сьогодні 16 липня відзначаємо 21 річницю проголошення Державного суверенітету України в межах СРСР. На той час 1990 року це не стало для нашого суспільства надто визначною подією, тому що аналогічні заяви про державний суверенітет зробили майже усі республіки СРСР, а до того ж Україна числилась на той час проголошеної КПРС "Горбачовської перебудови" на весь союз як "оазою застою" під владною рукою першого секретаря компартії України Володимира Щербицького.
Однозначно що ніхто ні у нас, ні в світі не очікував такого масштабного обвалу економіки і розвалу СРСР, через що всі працювали над процесом, що зараз мав би назву "реструктуризації"  тоталітарного за будовою держапарату і домінанти компартійного чинника в його структурі. Бо то було дивне утворення, коли існувало два паралельних державних апарати, один з яких мав статус "де юре" на керунок державою як структура Рад і їх виконкомів він низу до гори, а поряд існувала структура КПРС він нижніх ланок парторганізацій до районних, обласних, республіканських і аж ЦеКа, де власне і перебувала реальна влада "де факто".
Проблема перебудови Горбачова була в тому, що нормальна за наміром ідея: передати реальну владу від компартії в руки Рад - не набрала потрібної динаміки та підтримки. Однозначно тепер зрозуміло, що реформатор з Горбачова вийшов поганий, а його єдиною найголовнішою заслугою є те, що він свідомо провів надшвидкий вивід радянських військ з-за кордону як з Афгану, так і країн Східної Європи, а друга велика заслуга Горбачова відбулась вже поза його бажанням: він спричинив до мирного розвалу СРСР на окремі держави. За це варто бути вдячним Горбачову всім нам, навіть при всіх інших негативах з його боку. Однозначно мирне звільнення країн від окупації радянськими військами і мирний розвал СРСР - це є заслуга, тому що приклад Югославії показує, як ті самі процеси мають інші етапи і криваві наслідки, а в масштабах СРСР це б набуло масштабів світової катастрофи, тому що ядерна зброя була і то нарізно!
Час летить і ми вже давно позабували тодішні реалії і фекалії, що і добре! В мене зберігся значний архів преси з того часу, але не буду займатись його аналізом - надто складне завдання, а простіше відтворити себе у тодішньому форматі.
Безперечно на той час я не міг собі навіть уявити Україну - незалежною державою. І в тому нема нічого дивного, якщо до нас приїжджали президент США Буш-старший і прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Теччер, щоб умовляти не виходити с СРСР - ці світові лідери не бачили України суверенною державою, то що вже казати про нас, простих смертних, що виросли в "імперії зла" і "тюрмі народів" тоталітарному СРСР...
Однозначно я був проти розвалу СРСР! Для мене було безглуздим руйнувати те, що вже збудовано такими титанічними зусиллями народу, включно з єдиною грошовою одиницею та масштабною економічною спеціалізацією регіонів, глобальністю економічних зв'язків і обов'язків тощо. Тим більше була гарна аналогія правильної взаємодії такого державного утворення як США, і до подібної структури Об'єднаної Європи йшлося поряд з нами - чи міг я мислити іншими категоріями? Ні. Просто я був наївним мрійником і не міг розрізнити примусове тоталітарне єднання з добровільним на взаємовигоді і взаємоповазі.
Зараз я можу чітко стверджувати, що головною причиною розвалу СРСР попри всі економічні фактори було і є те суб'єктивне явище, яке образно можна охарактеризувати як "імперський великодержавний снобізм великоросов, а особливо - москалів" Не буду вдаватись в деталі термінологічних роз'яснень, але я кажу про "великоросів" як сукупність людей з різних етносів, що денаціоналізувались у формацію "радянський народ" і розмовляючи виключно російською ототожнювали себе з російським народом і його культурою, хоча навіть фізіологічно на є такими. Просто розсіяні по цілому Союзу ці люди яко "русскиє" були носіями великоруського імперського снобізму, але безперечними лідерами цього снобізму і зневаги до інших було у москалів: мешканців цілої Московської області - цього мегаполісу мега-економічного і мега-політичного центру влади в СРСР.
Пригадую щодо цього цікавий епізод, коли хлопчина дійсно за всіма фізичними і мовними параметрами росіянин з-за Уралу почувши наші анекдоти стосовно москалів відреагував специфічно на своє розуміння теми і сказав наступне: "А у нас тоже москвичей очень не любят".
Не претендую на визнання абсолютності мого висновку, проте я був і є переконаний у першопричині розвалу СРСР лежить суто суб'єктивний фактор "імперського шовінізму", як і в сучасній нам Україні фактори суб'єктивні заважають нам жити і будувати нормальну державу значно більше за всі об'єктивні фактори, про що і хочу далі поговорити у своїх наступних нарисах.
Наразі нагадую про подію 21-річної давності, щоб попередити про наближення події важливішої - 20-ліття  проголошення Дня Незалежності України. Вважаю, що варто обговорити цей етап в ретроспекції всім бажаючим, до чого і запрошую.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне   
 

Фонд "Общественное мнение" обнародовал результаты соцопроса, в ходе
которого россияне определили страны, на их взгляд, представляющие для
России угрозу.
Самым главным врагом россияне по-прежнему считают Америку. США заняли
первое место с 26% голосов. На втором месте в списке внешних угроз
оказался Китай, которого посчитали геополитическим соперником 13%
россиян. Замыкает тройку Грузия - 5% опрошенных. Четвертое место с 3%
досталось Японии. А на пятое место попала Беларусь: страной-врагом ее
обозначили 2% респондентов.
Представители фонда отмечают, что в списке, хоть и не в пятерке, в этом
году появилась и Украина. Зато, по их словам, тех, кто среди внешних
врагов называл Чечню, за эти годы стало значительно меньше. В 2000 году
топ-5 стран-врагов составили США (21%), Афганистан (13%), Китай (8%),
Иран (4%) и Ирак (4%).
Треть россиян хотела бы видеть Украину под контролем России - опрос.

Почув від цікавою людини цікаву думку: даремно ми не дали перемогти Януковичу у 2004. Цікаво було б почути огрунтування такого погляду у минуле, тому що я більше дотримуюсь погляду: добре так, як є, хоча хотілось би кращого. Тобто в загальному плані динаміка розвитку суспільства в Україні як поступ від "зони і її зеків" до громадського співжиття вільних людей - мене влаштовує, особливо у порівнянні з країнами-братами по нещастю перебування в СРСР.
В котре переконуюсь, що живе безпосереднє спілкування значно продуктивніше і динамічніше за спілкування в Неті, але водночас воно чисто енергетичне і мало що лишає фіксованого. До того ж спроба фіксувати розмову навіть пост-фактум виглядало б як суцільний сумбур фраз і думок. Описати важко, а не записати означає знищити, бо найперше правило журналістики звучить так: якщо відбулась подія, але про неї ніхто не дізнався - значить події не було.
Найголовнішим в цій ознайомчій зустрічі було те, що дві діаметрально протилежні за своєю генезою, а саме: літератор-демагог та інженер-прагматик, - і знайшли повне порозуміння в головних позиціях сучасного державницького стану в Україні:
1. Двадцять років українське суспільство зріло-визрівало і зараз настає слушна година для... Для всього, тож від нас простих-непростих громадян України тепер залежить, чи ці зміни будуть позитивні чи деструктивні щодо процесу створення громадянського правового і справедливого суспільства в Україні.
2. Ринкова економіка в Україні називається "тіньовою економікою", яка і є головною потугою в майбутньому, а головним завданням є збільшення максимально отої тіньової економіки, щоб можна було без шкоди для держави і людей знищити нікому не потрібну деградовану надбудову державної економіки разом з її анти-анти-анти... державним бюрократичним апаратом.
3. Максимально спрямовувати зусилля на соціальне примирення різних верств в Україні, а не на конфронтацію. І багаті, і бідні, і середні, і службовці, і приватні бізнесмени,і навіть депутати - це все наші люди, громадяни України, а тому нам краще домовлятись про умови нормального співжиття, аніж вишукувати гарної ворожнечі. Зміст простий: багаті не повинні платити за бідних, чим нас постійно спокушають, а багаті повинні допомагати бідним перестати бути бідними! Звичайно що при цьому багаті вже не будуть такими аж багатими, але вони залишаться живими, що, погодьтесь, вартує часткових жертв.

Це основні напрямки, а узагальненим було рішення робити регулярно подібні зустрічі зацікавлених людей для обміну думок і вироблення чітких постулатів та керунків щодо співдії на майбутнє.
Як літератор, я б обіграв зміст нашої розмови таким чином: був час, коли Слово і було Ділом, але вже надійшов час, коли Слово є початком Діла, щоб по часі Слово постало за результатом Діла.
В Україні вже є багато людей, які беруться до діла самотужки на всласний розсуд і їх вже не зупинити, що і добре. Просто варто скоординувати наші зусилля, щоб не плутати справи одне одному. Так я думаю, тому вважаю за потрібне робити подібні до нашої зустрічі-наради в доброму товарствві добрих людей задля доброї справи.


Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Для отримання інсуліну кожному хворому щоразу треба пройти через пекло, - стверджує помічник-консультант народного депутата України Олеся Донія, активіст ВГО Альянс «Майдан» Тарас Токар.

У вівторок, 12 липня, Тарас Токар перебуваючи в одній поліклінік Полтави став свідком жахливої ситуації. До одного з лікарів була велика черга пацієнтів. Через цю чергу намагався прорватися чоловік, щоб пройти позачергово для отримання рецепту на інсулін. Одна жіночка намагалася перешкодити цьому хворому потрапити до лікаря, бо якраз підходила її черга. Цього чоловіка охопила паніка. Він почав кричати і просити жіночку пропустити його, бо виявляється отримання рецепту на інсулін замало, щоб отримати сам інсулін.

Зі слів хворого, на отриманий рецепт треба поставити… п’ять печаток різних лікарів на чолі з завідуючим поліклінікою. А для цього, звісно, треба особисто обійти всіх цих п’ять лікарів. І так щоразу.

Тарас Токар не повірив цьому хворому, думаючи, що той перебільшує, щоб обійти чергу на прийом до лікаря. Але активіст «Майдану» вирішив перевірити цю інформацію, підійшовши у цій же поліклініці до знайомого лікаря. Лікар підтвердив все те, що казав той чоловік, і пояснив, що не так давно вийшов наказ Міністерства охорони здоров’я, в якому зроблені ці нововведення «з метою підвищення контролю» за обігом інсуліну. До виходу цього наказу було достатньо одного рецепту з печаткою того лікаря, який виписує цей рецепт.

Т.Токар має намір звернутися до групи народних депутатів України з пропозицією розібратися з такими «нововведеннями» Міністерства охорони здоров’я і ввести в них корективи, щоб полегшити хворим процедуру отримання рецептів.

"Майдан".