Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас — 

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну…

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу... (Т.Г.Шевченко)

Илья Осадчук.    Новая серия креативов от российского интеллектуала и бизнесмена Ильи Осадчука, который в очередной раз рассказывает про правоохранительные оргии в Украине, судьбу Тимошенко, дилеммы Януковича и прочие забавные вещи об украинской политике, которые приведут к серьезным последствиям.    Напомним для читателей непосвященных в масонские ложи, что Осадчук относится к примаковской группе влияния и на заре перестроечной юности был отправлен на Запад со спецзаданием под прикрытием предпринимательской деятельности. Считается вхожим к Путину и очень его любит. Корр.: Украина. Народ запуган. Гонения. Отбор бизнесов.Янукович – Властелин ключей от тюрем. ГлавРвач. И.О.  В мире все удивляются, как такое могло произойти, что Президентом народ избрал Януковича. Вы можете себе представить США или любую страну в ЕС, чтобы Президентом избрали человека совершавшего, даже пусть и в молодости, правонарушения? Между прочим, детские впечатления и потрясения остаются на всю жизнь. Это вам скажет любой психиатр. Корр.: Он же борется с коррупцией.

И.О.: Глаза стесняются, а руки делают. Борец. На миллиарды долларов списал долги со своих компаний. Сейчас под видом модернизации государственных шахт опять выделяет миллиарды. Как только отремонтируют, сразу приватизация под Ахметова, Бойко и Клюева. Земли уже за бесценок скупил Ахметов.

[ Читати далі ]

Невелика вулиця Одеси, на якій свого часу концентрувалася величезна кількість кафе та готелів. Це вулиця, яку згадував Олександр Пушкін в своєму творі "Євгеній Онєгін".Перша згадка про Ланжеронівську вулицю з'являється в 1817 р.

"Рабінович", "Антилопа Гну", "Пам'ятник грядучому генію", "Сашка-музикант", "Джинсовий Дюк", "Зелений фургон", "Одеса-мама", "Одесит Міша", "Шаланды, полные кефали ...", "Пам'ятник невідомому читачеві", пам'ятник Ільфу та Петрову

З вулиці Пушкінської відкривається неперевершений вигляд на боковий фасад Національного академічного театру опери та балету (пров. Чайковського, №1).

Ще дуже багато інформації та фото

Знайомство з Одессою варто розпочали з Приморського бульвару. Бульвар є одним з найкращих архітектурних ансамблів в стилі класицизму на території України.

У центрі Приморського бульвару розташована площа, утворена двома напівциркульними будівлями 1827-1830рр.(проект арх. А.І.Мельникова). Керував роботами Ф. Боффо.

Парадним входом на Приморський бульвар з боку моря слугують Потьомкінські сходи 1837-1841рр. побудовані на кошти М.С.Воронцова (арх. Ф. Боффо, А.І.Мельников, К. Пот'є, Уоптон та Ю. Морозов). Сходи побудовано на місці протоптаної стежини з міста до пристані.Вартість будівництва склала 800 тис. карбованців, а саме архітектурне творіння стало чудовим подарунком на день народження дружині графа, Єлизаветі Ксавер'ївні, яка на той час була першою красунею міста.До революції сходи називалися Рішельєвськими, а у радянські часи були перейменовані у пам'ять про повстання 1905р. на панцернику "Потьомкін".

2 вересня 2002 р. був відкритий пам'ятник "Дружині моряка", що зображує жінку з дитиною на руках. Вони дивляться в морську даль, очікуючи корабель.Cкульптор О.П. Токарєв та архітектор В.Л. Глазирін.

Історія міста, дуже багато інформації та фото

Одеса- найбільший морський порт в Україні на березі Чорного моря з населенням більше 1 млн. чоловік.

З другої пол. 15ст. територія переходить до Оттоманської імперії та отримала назву Хаджибей(Аджибей). У 1764 р. поряд з поселенням Хаджибей турки будують фортецю Ені-Дунья(Нове Світло). Під час другої російський-турецької війни 14 вересня 1789 р. під натиском загону генерал-майора Йосипа де Рібаса фортеця була взята.

Історія міста, дуже багато інформації та фото

Далі буде Приморський бульвар, Ланжеронівський спуск, вул. Ланжеронівська, Театральна площа

Вилкове містечко в Одеській області, яке розташоване в самому гирлі Дунаю, в місці, де Дунай, протікає більше двох з половиною тисяч км., впадає в Чорне море. Відоме Вилкове як "Українська Венеція" тут замість вулиць вириті канали, і жителі міста пересуваються виключно на човнах.

У самому центрі містечка стоїть Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Храм старообрядів.

Тут розташований Дунайський біосферний заповідник. Рішенням ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року створений єдиний міжнародний білатеральний Румунсько-Український біосферний заповідник. На румунській стороні дельти Дунаю також створений заповідник, внесений в 1991 році в Список Усесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.

ще фото та звіт

Число сторонников независимости Украины в Крыму за 20 лет выросло до 71% и уже превышает количество приверженцев суверенитета на Востоке страны.
Об этом сообщил президент Киевского международного института социологии Валерий Хмелько.

КМИС в течение двадцати лет проводил мониторинг распространенности среди взрослого населения нашей страны ориентации на поддержку ее независимости.

Согласно данным последнего опроса, в Крыму хотят отгородиться от России визами и таможнями всего 5%, а желают жить в независимом, но дружественном России государстве 66%, — вместе получается, что независимость Украины поддерживают 71% крымчан.
А за то, чтобы объединиться с Россией в единое государство (фактически против государственной независимости Украины) высказываются 27%.

В 1991 году в Крыму за независимость Украины проголосовало 36,6% взрослого населения, а против — 28,5%, отметил Хмелько.
В Харьковской области за то, чтобы у нашей страны были с Россией закрытые границы, с визовым и таможенным контролем, высказываются лишь 1,1% респондентов, в Донецкой — 3,3%, в Луганской — 1,5%.

Объединиться с Россией в одно государство хотели бы 35,5% опрошенных в Харьковской области,
40,0% — в Луганской и 34,7% — в Донецкой.

В целом, независимость Украины поддерживает 76,4% взрослого населения страны.

Чергова 21-а річниця проголошення Державного Суверенітету України

Сьогодні 16 липня відзначаємо 21 річницю проголошення Державного суверенітету України в межах СРСР. На той час 1990 року це не стало для нашого суспільства надто визначною подією, тому що аналогічні заяви про державний суверенітет зробили майже усі республіки СРСР, а до того ж Україна числилась на той час проголошеної КПРС "Горбачовської перебудови" на весь союз як "оазою застою" під владною рукою першого секретаря компартії України Володимира Щербицького.
Однозначно що ніхто ні у нас, ні в світі не очікував такого масштабного обвалу економіки і розвалу СРСР, через що всі працювали над процесом, що зараз мав би назву "реструктуризації"  тоталітарного за будовою держапарату і домінанти компартійного чинника в його структурі. Бо то було дивне утворення, коли існувало два паралельних державних апарати, один з яких мав статус "де юре" на керунок державою як структура Рад і їх виконкомів він низу до гори, а поряд існувала структура КПРС він нижніх ланок парторганізацій до районних, обласних, республіканських і аж ЦеКа, де власне і перебувала реальна влада "де факто".
Проблема перебудови Горбачова була в тому, що нормальна за наміром ідея: передати реальну владу від компартії в руки Рад - не набрала потрібної динаміки та підтримки. Однозначно тепер зрозуміло, що реформатор з Горбачова вийшов поганий, а його єдиною найголовнішою заслугою є те, що він свідомо провів надшвидкий вивід радянських військ з-за кордону як з Афгану, так і країн Східної Європи, а друга велика заслуга Горбачова відбулась вже поза його бажанням: він спричинив до мирного розвалу СРСР на окремі держави. За це варто бути вдячним Горбачову всім нам, навіть при всіх інших негативах з його боку. Однозначно мирне звільнення країн від окупації радянськими військами і мирний розвал СРСР - це є заслуга, тому що приклад Югославії показує, як ті самі процеси мають інші етапи і криваві наслідки, а в масштабах СРСР це б набуло масштабів світової катастрофи, тому що ядерна зброя була і то нарізно!
Час летить і ми вже давно позабували тодішні реалії і фекалії, що і добре! В мене зберігся значний архів преси з того часу, але не буду займатись його аналізом - надто складне завдання, а простіше відтворити себе у тодішньому форматі.
Безперечно на той час я не міг собі навіть уявити Україну - незалежною державою. І в тому нема нічого дивного, якщо до нас приїжджали президент США Буш-старший і прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Теччер, щоб умовляти не виходити с СРСР - ці світові лідери не бачили України суверенною державою, то що вже казати про нас, простих смертних, що виросли в "імперії зла" і "тюрмі народів" тоталітарному СРСР...
Однозначно я був проти розвалу СРСР! Для мене було безглуздим руйнувати те, що вже збудовано такими титанічними зусиллями народу, включно з єдиною грошовою одиницею та масштабною економічною спеціалізацією регіонів, глобальністю економічних зв'язків і обов'язків тощо. Тим більше була гарна аналогія правильної взаємодії такого державного утворення як США, і до подібної структури Об'єднаної Європи йшлося поряд з нами - чи міг я мислити іншими категоріями? Ні. Просто я був наївним мрійником і не міг розрізнити примусове тоталітарне єднання з добровільним на взаємовигоді і взаємоповазі.
Зараз я можу чітко стверджувати, що головною причиною розвалу СРСР попри всі економічні фактори було і є те суб'єктивне явище, яке образно можна охарактеризувати як "імперський великодержавний снобізм великоросов, а особливо - москалів" Не буду вдаватись в деталі термінологічних роз'яснень, але я кажу про "великоросів" як сукупність людей з різних етносів, що денаціоналізувались у формацію "радянський народ" і розмовляючи виключно російською ототожнювали себе з російським народом і його культурою, хоча навіть фізіологічно на є такими. Просто розсіяні по цілому Союзу ці люди яко "русскиє" були носіями великоруського імперського снобізму, але безперечними лідерами цього снобізму і зневаги до інших було у москалів: мешканців цілої Московської області - цього мегаполісу мега-економічного і мега-політичного центру влади в СРСР.
Пригадую щодо цього цікавий епізод, коли хлопчина дійсно за всіма фізичними і мовними параметрами росіянин з-за Уралу почувши наші анекдоти стосовно москалів відреагував специфічно на своє розуміння теми і сказав наступне: "А у нас тоже москвичей очень не любят".
Не претендую на визнання абсолютності мого висновку, проте я був і є переконаний у першопричині розвалу СРСР лежить суто суб'єктивний фактор "імперського шовінізму", як і в сучасній нам Україні фактори суб'єктивні заважають нам жити і будувати нормальну державу значно більше за всі об'єктивні фактори, про що і хочу далі поговорити у своїх наступних нарисах.
Наразі нагадую про подію 21-річної давності, щоб попередити про наближення події важливішої - 20-ліття  проголошення Дня Незалежності України. Вважаю, що варто обговорити цей етап в ретроспекції всім бажаючим, до чого і запрошую.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне   
 

Фонд "Общественное мнение" обнародовал результаты соцопроса, в ходе
которого россияне определили страны, на их взгляд, представляющие для
России угрозу.
Самым главным врагом россияне по-прежнему считают Америку. США заняли
первое место с 26% голосов. На втором месте в списке внешних угроз
оказался Китай, которого посчитали геополитическим соперником 13%
россиян. Замыкает тройку Грузия - 5% опрошенных. Четвертое место с 3%
досталось Японии. А на пятое место попала Беларусь: страной-врагом ее
обозначили 2% респондентов.
Представители фонда отмечают, что в списке, хоть и не в пятерке, в этом
году появилась и Украина. Зато, по их словам, тех, кто среди внешних
врагов называл Чечню, за эти годы стало значительно меньше. В 2000 году
топ-5 стран-врагов составили США (21%), Афганистан (13%), Китай (8%),
Иран (4%) и Ирак (4%).
Треть россиян хотела бы видеть Украину под контролем России - опрос.