хочу сюда!
 

yasmina

36 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «україна»

Степан Бандера і Акт відновлення Української Держави 1941 р.


Степан Бандера і проголошення Акта відновлення Української Держави 

30 червня 1941 року у м. Львові


1 січня в Україні традиційно відзначають чергову річницю дня народження видатного громадського і політичного діяча, загальновідомого лідера Організації Українських Націоналістів - Степана Бандери. Цього року виповнилося рівно 100 років від часу появи на світ божий 1909 р. в с. Старий Угринів на Станіславщині (тепер Калуський район Івано-Франківської області) в сім'ї сільського пароха о. Анрія Бандери та матінки Мирослави з роду Глодзінських другої дитини і першого сина, якому дали ім'я Степана.

Багато чинників сприяли формуванню особистості Степана Бандери в якості лідера і великого патріота України. З одного боку важкі умови далекого від достатку сільського життя привчили його з малечку до праці і життєвих труднощів, особливо після втрати у 11-літньому віці матері. Не маючи міцного здоров'я і ще з дитинства захворівши на ревматизм кісток, Степан проте, будучи старшим серед братів, зумів стати для них захисником і водночас навчився керувати людьми. З іншого боку атмосфера в родині українського священика греко-католицького обряду була сповнена любов'ю до рідного народу і краю. Так після проголошення 1 листопада 1918 року Західно-Української Народної Республіки о. Андрій одразу пішов до лав Української Галицької Армії служити польовим капеланом. В подальшому в домівці Бандер повсякчас заїжджали на гостину провідні діячі українського визвольного руху в Галичині, отож малий Степан був знайомий і всотував в себе ідеї націоналізму фактично від їх першоджерел.

Важливим етапом в житті Степана Бандери став період навчання з 1919 по 1927 роки у Стрийській гімназії, що прославилась як визначний осередок плекання українського патріотизму і супротиву польському шовінізму. Від самого початку Степан Бандера включився в український націоналістичний рух спершу в юнацьких формуваннях, а з часом перейшов до безпосередньої підпільної боротьби. Не зважаючи на слабе здоров'я Степан Бандера з 3 класу стає членом «Пласту». Водночас він приймає дієву участь в роботі Товариства «Просвіта» і дуже активно займається розповсюдженням нелегальної націоналістичної літератури, організовує акції саботажу урядової насильницької полонізації українців. Так що після завершення навчання у Стрийській гімназії Степан Бандера вже був цілком сформованою особистістю і доволі помітним лідером серед націоналістичної молоді, а тому після переїзду до Львова, де він у вересні 1928 року поступив навчатись до Політехнічного інституту на агрономічне відділення, швидко розпочав роботу в підпільній діяльності ОУН одразу після її створення і незабаром очолює референтуру пропаганди в Проводі ОУН в Краю.

У віці всього 23 роки Степан Бандера стає Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських Землях і на той час діяльність організації набрала особливо значного розмаху. Відповідно посилювались репресії з боку польської влади, а найбільше - після вбивства членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. У червні 1934 року Степана Бандеру заарештовують і після двох судових процесів у Варшаві та Львові його засуджують спершу до смертної кари, яку замінюють на подвійне пожиттєве ув'язнення. Тільки з початком 1 вересня 1939 року Другої світової війни з розгрому Польської держави німецькими та радянськими військами, Степан Бандера опиняється на волі і знову підключається до діяльності ОУН. В лютому 1940 року Степан Бандера збирає своїх прибічників у Кракові, де проголошує про створення «Революційного Проводу ОУН». Від того часу веде свій поділ ОУН на «мельниківців» та «бандерівців», проте агресивна активність останніх зробила прихильників Степана Бандери більш відомими.

Як тільки розпочалась війна поміж Німеччиною та СРСР і 30 червня 1941 року бандерівцями на чолі з Ярославом Стецьком було проголошено у Львові Акт про відновлення Української Держави, - одразу німці заарештовують Степана Бандеру й до самого закінчення війни утримують його у концтаборі Заксенхаузен, разом з Андрієм Мельником та іншими провідними націоналістами. За цей проміжок часу в радянській тюрмі в липні 1941 року органами НКВС був розстріляний о. Андрій Бандера, а в німецькому концтаборі Освенціум (Аушвіц) від рук польських капо 1943 року гинуть два молодші брати - Василь та Олександр Бандери. В лавах Української Повстанської Армії загинув наймолодший Богдан Бандера, а сестри Марта-Марія, Оксана і Володимира Бандери були репресовані радянською владою і заслані на довічне поселення до Сибіру.

На прикінці війни німці за клопотанням гетьмана Павла Скоропадського звільнили з тюрем всіх вцілілих на той час українських націоналістів у тому числі і Степана Бандеру. Він знову починає свою активну діяльність в роботі ОУН вже за кордоном і продовжує цю боротьбу до останньої хвилини свого життя, коли 15 жовтня 1959 року у Мюнхені підступна рука убивці-кедебіста не завдала смертельного удару вірному сину українського народу - Степану Бандері. Вічна йому пам'ять і шана по всі часи, як і всьому роду Бандерів - вічная пам'ять і слава.

Багатовікова боротьба української нації за відновлення втраченої Незалежності має велику кількість видатних подій. Між ними особливе місце займає підготовлений Організацією Українських Націоналістів з ініціативи її Провідника Степана Бандери Акт проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. У XX столітті то була третя спроба повернути Україні її волю та незалежність. З нагоди цієї дати пропонуємо читачам рядки з майбутньої книжки Євгена Перепічки «Ідеї Степана Бандери та сучасність».

Напередодні Другої світової війни українські сили були роз'єднані, не сконсолідовані. ОУН проявила ініціативу до консолідації усіх українських сил, і 1941 р. у Кракові було скликано нараду українських патріотичних діячів (ОУН Мельника відмовилася брати участь у нараді). Було створено Український Національний Комітет (УНК). Керівництво довірено генералу Всеволодові Петріву, першим заступником став В. Гербовий.

Коли почалася війна, 23 червня 1941 р. представник Бандери передав німецькому уряду в Берліні меморандум і резолюцію Другого Великого Збору руху Бандери. В меморандумі було дано негативну оцінку окупації України німецькими військами. Відзначалось, що питання Східної Європи може бути вирішене «не через тривалу військову окупацію», а через створення Української держави, суверенної в усіх областях. Економіка України має бути абсолютно незалежна, без центру в Берліні. Україна повинна мати свої збройні сили.

Напередодні війни ОУН Бандери організувала похідні загони (6-8 тисяч осіб), які були поділені на три групи: група «Північ» мала опанувати Київ і Київську область; група «Центр» йшла на Харківщину; група «Південь» просувалася у напрямі Криму й Одеси. Завданням похідних груп було йти за фронтом і першими проголошувати відновлення української державності, створювати місцеву українську владу - самоврядування, організовувати її культурні та господарські функції, розбудовувати на місцях мережу підпільної ОУН, провадити повсякденну боротьбу з окупантами та роз'яснювати завдання і програмові засади ОУН Бандери.

Група, яка складається з 15 осіб, мала особливе завдання: якомога скоріше дістатися Львова і проголосити там Акт відновлення української державності. Група з честю виконала своє завдання. Прибувши у Львів після обіду 30 червня 1941 р., уже увечері вона скликала представницькі збори в Народному Домі (площа Ринок, 10).

Національні Збори прийняли Акт відновлення української державності та декрет про призначення Голови уряду. На цю посаду обрано першого заступника Голови Проводу ОУН Ярослава Стецька. Засідання Національних Зборів було публічне, транслювалося на площу перед Народним Домом, де зібралося багато львів'ян.

З проголошенням Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року почався процес державного будівництва. В тому ОУН дала українській історії великий позитивний приклад. Відразу після проголошення Акта новообраний Голова уряду Ярослав Стецько дав розпорядження І.Равликові організувати українську міліцію для встановлення і підтримання порядку в місті та охорони важливих об'єктів: електростанції на Персенківці, Головної пошти, радіостанції та державних інституцій (ратуші, будинку уряду) тощо. В місті було встановлено ідеальний порядок, не було ні грабежів, ні мародерства.

Почала працювати електростанція, місто було забезпечене цілодобово електроенергією. Відновлено рух трамваїв. Працювали всі продуктові магазини, здійснювався вільний продаж товарів без карткової системи. Водночас Я. Стецько дав розпорядження пустити в рух радіостанцію і негайно передати повідомлення про відновлення української державності. В радіоповідомленні було сказано «не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». По радіо передано Пастирський лист - благословення Митрополита Андрея Шептицького. Проводилась велика благочинно-господарська акція Греко-Католицької Церкви: були створені пункти милосердя, де роздавали безплатно триразове харчування немічним, бідним і сиротам. Відновила роботу охорона здоров'я. Почалися масові поховання жертв нелюдів НКВД;

Націоналісти передбачали, що гітлерівська Німеччина негативно поставиться до відновлення Самостійності України і відповість репресіям. «Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року і розпочате ним державне будівництво - це були дії, виконані революційним порядком, і заздалегідь було відомо, що Гітлер відповість на них безоглядними репресіями... За саме передання УНКомітегом радіоповідомлення про Акт 30.06.1941 р. члени УНК були гестапом ув'язнені», - писав згодом Степан Бандера. І далі продовжував, що Берлін не хотів «...відразу викликати боротьбу українського народу проти себе» і зайняв тактику обіцянок і зволікань. Гітлерівська Німеччина прагнула втягнути Україну у війну проти СРСР.

Про події у Львові передала львівська радіостанція, німці були розгублені такою дією націоналістів. Радіопередача було перехоплено у Кракові, проте УНК надрукував інформаційний бюлетень, у якому повідомлялося про події у Львові в такій невиразній і хаотичній формі, що німці не знали, де правда, а де неправда. Представник ОУН Бандери в Берліні В. Стахів передав повідомлення міністру закордонних справ Рейху про створення українського уряду у Львові.

У Кракові заступник держсекретаря Кундт, суддя Брюлов, керівник генерального губернаторства Фегель та полковник Бізанц 3 липня викликали на допит Степана Бандеру і членів УНК Гербового, Андрієвського та інших українських політиків. Кундт повідомив, що український уряд у Львові не був створений за згодою Німеччини. Рейх і вермахт не є союзниками українців, і тільки «фюрер - єдиний... керує боротьбою, ми не союзники, ми завойовники російсько-радянських територій». Також він спитав Степана Бандеру, чи він відповідає за проголошення Незалежності та створення уряду, на що Степан Бандера сказав, що він дав наказ ще до початку війни взяти владу, створити свою адміністрацію та український уряд. Він як Голова ОУН, що стоїть в авангарді боротьби, має право так діяти. На це Кундт зазначив, що «це право належить німецькому вермахту і фюреру, який завоював цю країну. Тільки він має право встановлювати уряд».

Бандера взяв на себе всю відповідальність і заявив: «...даючи розпорядження, я не спирався на жоден наказ, ні на жодну угоду німецьких чиновників, а тільки на мандат, який отримав від українців». 5 липня Степан Бандера був арештований, почалися репресії та масові арешти націоналістів.

Ярослав Стецько після арешту 4 серпня 1941 р. на допиті в гестапо заявив: «Як заступник ОУН і голова Українського уряду, посту, з якого я не уступив, я несу повну відповідальність за проголошення відновлення Української держави і за наслідки, які з того випливають...

Я не узгоджував проголошення української державної влади з жодною німецькою установою. Я перебрав справи уряду на наказ Провідника ОУН.

Я звелів ввести в дію львівську радіостанцію і дозволив радіопрограму. Наказ заволодіти радіостанцією був відданий краєвим провідником ОУН ще до початку війни з Совєтським Союзом у рамках загального плану революційної діяльності ОУН на випадок війни».

А тим часом по всій Україні продовжувались події, започатковані у Львові, що підтверджують архівні документи Райху. З рапортів поліції і СД, надісланих у Берлін 17 липня 1941 р., відомо, що вся діяльність групи Бандери добре спланована й організована. «Група Бандери організувала так звані пропагандистські групи, котрі, як тільки важливу місцевість займають німецькі війська, негайно влаштовують маніфестації за незалежність і створюють на місцях автономні адміністративні органи. Крім того, вони поширюють оголошення, листівки, а часто й нелегальні газети, в яких публікуються заклики, виголошені по Львівському радіо... й проводять пропаганду тільки на користь Організації Українських Націоналістів (ОУН), а точніше - групи Бандери». Такі самі повідомлення надходили і з Запоріжжя: «Щойно біля 8 жовтня 1941 р. появилася тут перша група Бандери... Ці особи намагаються знайти ключові пости в адміністрації (муніципалітет, допоміжна поліція і т. п.)». Для забезпечення революційної діяльності групи Бандери мали добре налагоджений зв'язок із друкарнями, тут вони одержали всі необхідні бланки посвідчень («аусвайсів», паспортів тощо).

Групи Бандери готувалися до збройної боротьби, їм було дано наказ збирати і складувати зброю. «Члени ОУН отримали завдання розшукати російську зброю і боєприпаси та заховати їх, щоб вони не потрапили до рук німецького вермахту. Коли настане сприятливий момент, вибраний керівником ОУН і коли будуть оформлені групи партизанів, почнеться наступ проти німецьких окупаційних військ».

Проголошення Акту відновлення української державності змусило німців відкрити свої карти щодо ставлення до суверенності України. Гітлер неодноразово заявляв, що земля до Уралу має належати Німеччині.

Незважаючи на тяжку боротьбу проти двох профашистських імперій, гітлерівська геббельсівська пропаганда всюди повідомляла, що Гітлер визволяє Україну, а українські самостійники - ОУН Бандери - «допомагають большевикам», що українські націоналісти завдають шкоди Україні. Московська большевицька пропаганда цинічно тріскотіла про співпрацю ОУН Бандери з Німеччиною. Корнійчук брехав на сторінках большевицької газети «За радянську Україну», що, мовляв, «Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу - петлюрівців, ОУНівців, гетьманців».

У тяжких умовах у запіллі було організовано систему заготівель, переробки й магазинування продовольства для УПА. Виробляли медичний спирт для оброблення ран і виготовлення ліків, перев'язувальні матеріали, мило, шкіру для взуття та багато іншого, ураховуючи навіть регенерацію паперу для підпільних друкарень. У майстернях виготовляли і ремонтували зброю, взуття і одяг для вояків УПА. Підпільне підприємство в Демані випускало карти для командирів УПА, копіюючи та перекладаючи трофейні карти.

Створений в запіллі Український Червоний Хрест опікувався пораненими, обслуговував населення. Навіть за совєтської окупації ОУН дбала про ремонт сільських шкіл та нормальну діяльність. 

Українці воювали на два фронти і не шукали приятелів у чужих держав, не йшли на співпрацю, а воювали зі зброєю у руках проти гітлерівської Німеччини та комуністичної Москви. Справжня самостійницька політика мусила йти власним шляхом, не спираючись на політику імперій.

підготував Богдан Гордасевич

30.06.2009 р


Гончарна столиця України - Опішне - запрошує на "Здвиг-2009"

З 29 червня по 5 липня 2009 року в гончарній столиці України – Опішному – проходить І Тиждень Національного Здвиження в Опішному „Здвиг-2009”.

Основні заходи форуму „Здвиг-2009”:
- ІІІ Міжнародний молодіжний фестиваль (29.06-09.07.09);
- Міжнародний науковий симпозіум „Гончарна столиця України в світовій історії та культурі” (01-04.07.09);
- Міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок „Гончарний Всесвіт в Україні-2009” (PotteryUniverseUkraine-2009) (01.07-05.07.09);
- Національна виставка-конкурс художньої кераміки „КерамПІК у Опішному!” (02.07-30.10.09);
- Національний День гончаря (04.07.09);

Також в рамках І Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному „Здвиг-2009” 3 липня 2009 року, о 17.00 год., відбудеться презентація нової керамологічної літератури: першого в світі національного „Короткого академічного словника сучасних українських керамологів”, чергового випуску Національного наукового щорічника „Бібліографія українського гончарства. 2005” та монографії „Глиняні люльки ХVІІ- ХVІІІ століть (за матеріалами Полтавщини)”.

Запрошуємо висвітлити заходи.

Довідки за тел.: (253) 4-24-16, 4-24-17
або на сайті: opishne_museum@poltava.ukrtel.net

http://www.adm-pl.gov.ua/main/news4/detail/527.htm

Всі(або майже всі)чекають продовження...

ВИ ЧЕКАЄТЕhypnosis ПРОДОВЖЕННЯ ХІТІВ- ЗАЛІЗНА ЛЮДИНА-2,ХЕЛЛБОЙ-3,ВОЛОДАР КІЛЕЦЬ-4,РЕМБО-5,ПИЛА-6,ГАРРІ ПОТТЕР-7.А Я ЧЕКАЮ НЕ СПЕЦЕФЕКТІВ,А ЦІКАВИХ ФІЛЬМІВ.ПОРА ЇСТИ ЧЕРЕШНІ

Ми любимо тебе, Україно!

Полюбити когось, полюбити державу, на мою думку можливо тільки тоді, коли ми навчимося любити себе.

То ж чи любимо ми себе, українці?


63%, 25 голосов

20%, 8 голосов

15%, 6 голосов

3%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Перезавантаження нації

Міф "Українці – жертва фатальних історичних обставин, лузери, які програли всі найважливіші битви, тому їм залишається тільки оплакувати загиблих".

У чому шкода. Міф упроваджує комплекс меншовартості, неспроможності проводити системні зміни в державі й суспільстві, врешті-решт, утверджує думку про неминучість і доцільність втрати політичної самостійності заради «безпеки» та «захищеності»
 
Національні комплекси меншовартості – чудова розлога тема, де місце знайдеться хіба не кожному народові. Адже національна вдача, як і вдача людська, обійтися без комплексів не може. І долає вона комплекси так само, як окрема людина – хтось успішно, а хтось – ні, хтось здатен долати «хвороби свідомості», а хтось у них занурюється. Коли ми маленькі – нам хочеться бути великими й сильними. Коли ми бідні й занедбані – хочеться бути багатими й респектабельними. Коли ми невдахи – ­бажаємо успіхів, злетів і захоплення оточуючих. Коли щось не виходить – шукаємо виправдань, уникаємо власної відповідальності («маємо, те що маємо»), киваємо на зовнішні несприятливі обставини та ворожі підступи. Коли краю цим проблемам не видно – створюємо собі ілюзорну реальність, де все так, як ми хотіли б. Для когось це – привід напружитися, щоб наблизити реальне життя до ідеалу, а комусь достатньо й фантазій.
 
Особливості національної самооцінки
 
Нині українці сповнені щодо себе скепсису. Всі соціологічні опитування та моніторинги скажуть, що ми невдоволені власним життям більше за інші (принаймні європейські та сусідні) народи. Ми – розчаровані, невпевнені, озлоблені. Хоч інше опитування засвідчує: кожен українець переконаний, що з ним та родиною все буде гаразд – адже його добробут залежить лише від нього самого. А ще він додасть, що, хоча і невдоволений своїм статком, живе краще, ніж друзі та знайомі (а ті скажуть те саме). Вочевидь, одна з надійних підстав для суто українських добрих міжлюдських взаємин – упевненість у тому, що знайомі не знають про всі твої джерела прибутків. Це нам дає можливість колективно майже щиро скаржитися на життя. Проте в глибині душі ми не такі зневірені, але то – суто інтимна інформація... Тому висновок: ми зневірені саме як спільнота, натомість як окремі індивіди – живучі, ніби вірус грипу, котрий щороку адаптується до нових обставин. Саме тому неможливо винайти щеплення проти «українськості», й це – найголовніший утішний висновок із усієї нашої багатовікової історії.
 
Коли Робінзон Крузо опинився на безлюдному острові, його вперта й прагматична англійська вдача підказала йому: поділи аркуш паперу навпіл, напиши ліворуч «погане», а праворуч – «добре». Склади два списки й розберися, на якому ти світі. Іноді варто скористатися чужим і дуже давнім ноу-хау. І коли ми «як спільнота» складемо собі такий перелік, то нам чимало відкриється. І ми второпаємо, чому звичне офіційне бачення нашої історії постійно псує нам настрій, попри начебто затятий «патріотизм». Америка та Росія – нації переможців (навіть якщо прибріхують), Україна ж – зґвалтований терен і люди-недобитки. Віки бездержавності, Руїна, колоніальне ярмо, Крути, репресії, Голодомор, депортації. Все правда, але, але... Виклавши таких собі пунктів 5–10 у списку ліворуч (кожен гідний вшанування), звернемося праворуч. І виявиться, що на всі пункти зліва є одна, вкрай банальна і не дуже довга відповідь: «Ще не вмерла Україна». І її нам дано одразу в національному гімні як головну рекомендацію з психологічної терапії. Тисячу років із вас знущались, але ви вистояли, ви є, ви – існуєте. Єдине, чого бракує цій лапідарній констатації – а що далі? І тут варто вже не турбувати Павла Чубинського, адже він не біблійний пророк і не міг змалювати нам ще й майбутнє. Те, що ми маємо зараз, йому й не снилося, і зовсім не в негативному сенсі. Якихось сто років тому Іван Франко вважав нашу незалежність річчю «за межею можливого». А тут уже минуло вісімнадцять років, а нас іще танками не втрамбували й по Сибіру не розселили. Дива!
 
Хто кого переміг
 
Але наш «офіціоз» схильний лише проливати сльози й посипати голову попелом. І виявляється, що перемоги ми могли здобувати тільки разом із росіянами, бо ж їхня «історія», нав’язана нам із кіно й телебачення, – це суцільна звитяга! Приєднуйтеся, нещасні!
 
Додамо кілька доречних дрібних нюансів. На початку XVI сторіччя представники бездержавного українського народу, пересічні канівські міщани могли самотужки відбити татарський напад, потім наздогнати відступаючу орду в полі й порубати вщент. Це – так, між іншим. І своя держава їм не надто була потрібна. Представники колоніально підкореного українського народу на чолі з Феофаном Прокоповичем навчили московських «клієнтів», як треба називати, організовувати та розбудовувати імперію. Сучасні українці-патріоти їх, може, й не шанують, але яких державців тоді готували «бездержавні»! (Нам би зараз «для себе» хоча б два-три таких...) Після поховання героїчних крутівських студентів усе-таки створили регулярні збройні сили Української Народної Республіки. Й протягом трьох років слова «Запорізький корпус Армії УНР» змушували холонути серце в солдатів не одного ворожого війська. Українці програли війну, маючи у своєму складі ледве одну десяту кількості своїх супротивників. Зрештою, більшовики були змушені утворити «Радянську Україну» в межах саме УНР, а не «п’яти малоросійських губерній». І ми маємо сьогодні кордони держави, здобуті нашими прадідами в ­1918–1920 роках.
 
Перезавантаження нації
 
Звісно, не треба забувати про Голодомор. Але якщо ми вже наслідуємо приклад євреїв, відстоюючи міжнародне визнання факту геноциду, то варто поміркувати, – навіщо вони це робили. Навряд чи лише заради співчуття світового співтовариства, бо це співтовариство має насправді залізні нерви. Це робилося для визнання моральної правоти тієї спільноти людей, яка щойно почала всупереч усім будувати власну державу на споконвічно своїх землях. Визнання минулої трагедії задля майбутніх перемог і здобутків, задля нового етапу історії. В нас же все виглядає як визнання трагедії, що пояснить світові, чому тут погано, чому ми ні на що не спроможні, – маємо «постгеноцидний синдром». Ну синдром, то й що? Адже «ще не вмерла»! А ще можна вимагати визнання здобутків трипільської культури. Це легко пояснить світові, що потенціал українців вичерпався до того, як фінікійці винайшли абетку. Нам просто бракує нового спільного проекту, бракує перезавантаження, бракує інших, нових людей «нагорі». Ми повинні перейти від стадії «нації-ще-не» до стадії «нація-вже-ось», бо наше сумне минуле вже закінчилося. Живим, звісно, все добре, але, як хтось розумний висловився, «живуть лише ті нації, які мають програму на завтра».

Галушко Кирило
Український тиждень

Міський голова Полтави не хоче другої Полтавської битви

Звернення Полтавського міського голови Андрія Матковського до керівників та членів політичних партій, громадських об’єднань, до усіх полтавців!

Наближається історична дата – 300-річчя полтавської битви, яка змінила політичну мапу Європи, долю багатьох країн і народів.

Історики і політики не в усьому сходяться щодо її оцінок. Але в контексті цінностей нової Європи ми усвідомлюємо одне: історію не можна використовувати для розпалювання розбрату і протистояння, історія повинна бути закликом до взаєморозуміння і примирення.

Міська рада і я особисто зробили все можливе, щоб у ході підготовки та проведення міських заходів продемонструвати європейський підхід до складних сторінок історії, цивілізоване ставлення до вшанування пам'яті загиблих у Північній війні.

Ніхто із тисяч зарубіжних гостей, які прибудуть до нашого міста, не повинен бути ображеним чи відчути дискомфорт. Адже Полтава має запам'ятатися їм, як центр туризму, місто високої культури і духовності.

Саме тому свого часу депутати міської ради звернулися до політиків в дні відзначення утриматись від будь-яких політичних акцій і демаршів.

Однак, група активістів націоналістичного спрямування за підтримки керівників ОДА та деяких народних депутатів хочуть вчинити дії, які в нинішніх умовах можуть мати непередбачувані наслідки і спровокувати другу Полтавську битву. Вважаю, що це треба розцінювати, як неповагу до історії, до полтавців та наших гостей. Схаменіться!

Триста років тому під Полтавою говорила зброя, сьогодні має сказати своє слово мудрість, мистецтво і спорт, які об'єднують народи.

Тож закликаю всіх не допустити розбрату і протистояння. В новій Європі Полтава має стати символом миру і об'єднання!

Джерело: http://www.rada-poltava.gov.ua/news/2009/6/23/56030645/

Для тих, хто ненавидить ОУН-УПА і Степана Бандеру

Історичний факт:

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.

5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона упокоїлась у мирі 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.

Що ви скажете з цього приводу?

Згадай себе

Схоже, що Україна увійшла в смугу цілковитої темряви. Така ситуація закономірно виникає напередодні стрибкоподібного переходу системи до якісно нового стану розвитку. Як показав Рене Генон, “перехід від одного циклу до іншого може відбуватися лише у повній темноті”. В езотеричній традиції цей короткотривалий період переходу представлявся символізмом вмирання пшеничного зерна напередодні його проростання і позначався чорним. Християнські містики називали цей закономірний етап терміном “чорна ніч душі”.

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним

Френк Герберт

Що ж таке важливе має відбутися в Україні у цій тотальній темряві напередодні цивілізаційного перетворення? Перш за все — зміна свідомості. Феномен зміни свідомості грецькою мовою позначається терміном “метанойя”, якому відповідає українське “покаяння”.

Про методику виходу на вищий рівень свідомості вже розповідалося в “Переході-IV” у статті “Технологія перенародження” (№1-2000). Все починається з процедури “іспиту совісті”, під час якої людина усвідомлює свою божественну сутність і високу гідність вільної мислячої істоти, створеної за образом Божим. Адже одні вимоги до тварини, яка керується напівавтоматичними рефлексами, і зовсім інші — до людини, якою керує духовна сутність, що моє божественну іскру. Без такого пізнання свого вищого призначення людина не може побачити свої гріхи, отже не може й відчути за них жаль і здійснити повноцінний акт зміни свідомості.

Подібна ситуація з перетворенням народного організму. Для здійснення покаяння і переходу до вищого рівня мислення народ має зрозуміти своє призначення в Божих руках, адже гріховним буде все, що не відповідає такому призначенню. Відповідальність народу і його обов’язки перед Богом визначаються кількістю і якістю отриманих від Нього талантів. Так які ж таланти дано українцям і як ними вірно скористатися, щоб виконати своє призначення?

(.....)

1. Батьківщина Гіперборейської традиції

Перші проторунічні написи відносяться до палеоліту і датуються 17—16 тис. до н. е. Це руноподібні символи, написані на кістках мамонта, знайдених на Межиріцькій стоянці в Україні (Канівський район), знаки, вирізьблені на кам’яних брилах у тому чи іншому регіоні Західної Європи, чи “сонячні колеса”, вирізані з кістки і виявлені на Сунгирській стоянці неподалік Володимира у Росії. Безсумнівно, що ці найперші знаки, написані людською рукою чи вирізані з кістки або дерева, мали сакрально-магічний характер. Імовірно, поступово ці символи, одержувані в одкровеннях чи іншими шляхами, збиралися і накопичувалися, піддавалися класифікації і змінам.

Приблизно з середини 6 тис. до н. е. у Європі відбулося небачене доти піднесення культури , яке супроводжувалося могутнім розвитком ремесел і мистецтв, у тому числі — і мистецтв магічних. Від того часу до нас дійшли глиняні фігурки божеств, чудова кераміка, залишки святилищ, храмів і поселень. Кераміка цієї культури, виявлена на території Східної і Центральної Європи, багата на магічні зображення, чимало яких, імовірно, слід вважати прямими попередниками як рунічного алфавіту, так і неалфавітних європейських магічних символів.

Чи не найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила (Запоріжчина, по?близу Мелітополя). Їхні зо?браження, у т. ч. протошумерські письмена, сусідять із верхньопалеолітичними зображеннями мамонтів і бізонів, ви?ко?наними в районі 16—14 тис. до н.е.

Найдавніші протописемні знаки Кам’я?ної Могили шумеролог Анатолій Кифішин відносить до 12—10 тис. до н. е., а найпізніші — до 3 тис. до н.е.

Поки немає інших джерел, Кам’яну Могилу апріорі можна вважати найдавнішим архівом найдавнішого у світі письма" (Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила: Опыт дешифровки протошумерского архива XII—IIIтыс. до н. э. Том I. — Київ: Аратта, 2001. — 872 с., с. 558.)

Згаданий культурний і технологічний вибух у Європі супроводжувався раптовою появою високих знань невідомого походження, для позначення яких вжива?ється термін Гіперборейська (Примордіальна, тобто первинна) традиція. Ініційований цими “неземними” знаннями цивілізаційний стрибок відбувся відразу ж після подій, викликаних затопленням прісноводного Понтій?ського озера солоними середземноморськими водами у 55 ст. до н. е. і перетворенням його на сучасне Чорне (Руське) море. Частина людності, яка врятувалася від вод Великого потопу і відійшла на північ (територія сучасної України, стародавня назва — Гіперборея), заснувала нову цивілізацію, відому нині як Трипільська або Арійська.

Після адаптації до нових природнокліматичних умов і демографічного вибуху арій?ські (індоєвропейські) народи розселилися по всій Євразії, розносячи з собою вищу культуру і вищі знання.

Підтвердженням раптової появи після 55 ст. до н. е. справді  високих знань є те, що принаймні з 5000 р. до н. е. почали масово будувати мегалітичні споруди (від megas — великий, lithos — камінь), що тягнуться від Закав?каззя через Північне Надчорномор’я до Мальти і Бри?танських островів. Здебільшого це були астрономічні обсерваторії. Їхні творці володіли на диво глибокими знаннями  в  астрономії, математиці, геології та архітектурі. Мегалітичні обсерваторії будувалися так, щоб чітко фіксувати головні астрономічні події річного календаря — дні весняного і осіннього рівнодення та дні літнього і зимового сонцестояння.

Особливе місце серед арійсь?ких об?сер?вато?рій посідає Стоун?гендж (Stonehenge, Південна Англія), споруджений близько 2800 р. до н. На думку відомого астронома Фреда Хойла, який ретельно дослідив цю обсер?ва?торію, творці Стоунгенджа знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. Комп’ютерні моделювання у 1998 році показали, що цей мегаліт є не лише сонячним і місячним календарем, але й точною моделлю Сонячної системи у поперечному розрізі.Фактично, 7 тисяч років тому арії володіли знаннями, до яких лише добирається сучасна наука. Найпоширеніша легенда приписує створення Стоунгенджа чарівнику Мерлину — наставнику короля бриттів-кельтів Артура (Яр-тура).(Арійські титули кшатріїв Яр-тур і Буй-тур зафіксовані в “Слові о полку Ігоревім” (“І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!”...), а також у давньошумерській літературі (напр., в пісні “Коли я, володарка, сяяла в небесах’’). — Див.: “Арійський стандарт” // Перехід-IV, 2(4)-2000, розділ 6.2. Література і віра сумерів.) Англійський поет Томас Уортор у 18 ст. писав у присвяченні Стоунгенджу:

“О давній пам’ятник! Зі Скіфських берегів

Чи не Мерлином ти сюди перенесний?”

Річ у тім, що легенди приписують Мерлину походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів. (Турскова Т., с. 27.) Це підтверджують “англійські історики і археологи, які, вивчаючи руїни старо?давнього храму Стоунгендж, дійшли висновку, що будівництво було здійснене стародавніми пришельцями на Британські острови, які проникли сюди через Нормандію з берегів Дніпра. Додамо, що саме з середини 6 тис. до н. е. в Європі фіксується виникнення нової цілісної світоглядної моделі. Її раптове виникнення саме в цей період і відначально високий інтелектуальний рівень доводить у своїх працях авторитетний археолог, історик і культуролог Микола Чмихов: “У протонеоліті виникла космічна модель і почалася космічна стадія мислення, утворилося те, що можна назвати сформованим світоглядом" (Чмихов Микола Олександрович. Давня культура: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1994. — 288 с., с. 167.) Усе більше фактичних даних навертає до висновку, що раптова поява на нашій планеті “неземних знань” була спричинена втіленням божественної особис?тості — Сина Божого, боголюдини. Він відомий під багатьма іменами: Рама, Ной, Їма, Зіасудра, Гопл, Аполлон, Гермес Трісмегіст, Мітра, Дажбог, Дгда, Луг, Один та багато інших. Його раптове, потужне і надзвичайно яскраве вторгнення в життя тодішнього людства привело до започаткування нового відліку часу “від сотворення світу” (тобто створення нової цивілізації) у 5508 р. до н. е.( Літочислення від 5508 року до н. е. офіційно проіснувало в Україні до 1721 року, доки не було скасоване Петром Першим.) — так само як наступне пришестя Сина Божого 2 тисячоліття тому в особі боголюдини Ісуса Христа привело до започаткування нової ери — “від Різдва Христового”. Ініційований Рамою на території Північного Надчорномор’я цивіліза?цій?но-расовий перехід зберігся у індоєвропейських народів в їхній колективній пам’яті, яка впевнено виводить Гіперборейську традицію (систему високих знань невідомого походження) саме з Праукраїни:Існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборейських  регіонів”.

2. Космічні годинники Гіпербореї

Після зміщення літосфери у середині 7 тис. до н. е. на тери?торії Європи почалося різке потепління. Європа швидко звільнялася від льодовиків, а на місці вчорашньої тундри почали рости високостовбурні дерев. Так само різке потепління в Малій Азії, яка перед тим протягом кількох тисячоліть мала найрозвиненіше прото?земле?робство (як кажуть археологи, “ускладнене збираль?ництво”), призвело до руйнування екологічної ніші на її території і екологічної катастрофи. Наприклад, відомо, що у 7 тис. до н. е. своє місто покинули європеоїди Яригону (Єрихону), що в Палестині. Потоки біженців рушили на Північ, на території з помірнішим кліматом. У кінці 7-го тис. до н. е. археологами зафіксовані  переселення з Малої Азії і Балкан у Північне Надчорномор’я. Найкраще простежено переселення з малоазійського Чатал-уюка, що об?рунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпров?ському святилищу Кам’яна Могила), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила. У 55 ст. до нової ери частина людності Північного Надчорномор’я пішла на Північ на території, топографічно вищі Бореї, і заснувала там цивілізацію Гіпербореї (від гіпер — вище) — всесвітньо відому Трипільську цивілізацію. Перші археологічні знахідки, залишені трипільцями, датуються 54 ст. до н. е. Духовно-інтелектуальну основу нової цивілізації, головним центром якої, судячи з усього, була Київщина, становило вчення Рами.  Ці “святі землі” знаходилися на деякій віддалі від тодішньої трипільської “технологічної периферії” (нинішні Одещина, Молдова, Прикарпаття і Волинь), де саме з 5400 р. до н. е. зафіксована найвища господарська активність. Віддаленість духовних центрів від “господарської метушні” є універсальним принципом — для спілкування з Богом люди завжди йшли у пустелі, печери, ліси — туди, де спокій і тиша. (.......) Приблизно у 50 ст. до н. е. відбулась адаптація “нових людей” до природно-кліматичних умов лісистої Гіпербореї (пра-України). У процесі формування нової цивілізації виплавилася нова спільнота, відома як Арійська раса (інші назви — індоєвропейська або індоарійська). Антропологічно вона вже була достатньо однорідною, хоч у ній ще протягом багатьох століть були присутні неасимільовані залишки середземно?морських прибульців. Одне з найдавніших арійських поселень нещодавно виявлене на острові Хортиця (Запоріжжя). Як твердить Олег Тубольцев — керівник експедиції “Нова археологічна школа”, “ця пам’ятка доводить, що вже уIV тис. до н. е. у нас тут існували племена зі шнуровою керамікою, що їх пов’язують зі стародавніми аріями. А потім уже звідси вони перекочували до Індії і вже там стали відомі письмово як арії". Виникнення нової раси (як продукту адаптації спільноти до нових умов життя) завжди супроводжується демографічним вибухом і розселенням на нові території. Свідченням розселення аріїв, які відбувалися багатьма хвилями протягом на?ступ?них тисячоліть, є згадані на початку статті мегалітичні споруди, зокрема, обсер?ваторії, споруджені на території від Кавказу до Ірландії починаючи з 5000 р. до н. е. Головною особливістю давніх обсерваторій була їхня здатність точно визначати дні весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння. Наприклад, курган Нью-Грендж (4 тис. до н. е.) в Ірландії  має тунель довжиною 17 м, який закінчується поховальною камерою (такі найдавніші астрономічні конструкції називаються дольменами). Світло в камеру потрапляє лише один раз на рік — протягом 17 хвилин у день зимового сонцестояння".

— Але чому давніх аріїв так цікавили дні сонцестояння та рівнодення?

Передусім з практичних міркувань. Система знань Гіпербо?рейської традиції, генератором яких став заснований Рамою в районі 5508 р. до н. е. духовний центр у Києві, включала ретельно розроб?лений календар. Він охоплював і релігійні свята, і порядок сільсько?гос?подарських робіт, і сезонні особливості харчування, і збирання лікарських трав, і купання людей у водоймах, і багато іншого. Переселяючись на нові території, арії несли із собою цей Гіпербо?рей?ський календар. Але для того, щоб він запрацював на новій тери?торії, його потрібно було “прив’язати” до ритміки Сонячної системи.

Найзручнішими точками такої “прив’язки” були сонцестояння та рівнодення, тому саме на них і орієнтували обсерваторії, — подібно як нині ми наводимо свої годинники за радіосигналами точного часу. Наявність різноманітних конструкцій обсерваторій говорить про те, що вони будувалися за різними “кресленнями”, але за одним принципом. Із цього випливає, що арійські жерці добре знали астрономію і досить невимушено втілювали свої знання у кам’яні космічні годинники.

Обсерваторії будувалися фундаментально, на тисячоліття. І навіть тоді, коли високі астрономічні знання були частково або повністю втрачені, запущений мудрими предками космічний годинник справно працював, допомагаючи десяткам поколінь нащадків організувати їхнє життя і, що не менш важливо, пам’ятати про свої расово-етнічно-цивілізаційні корені.

Скоріше за все, первинний Гіперборейський календар був створений саме у Києві. Відповідно, він був пристосований для широти Києва (50 град. півн. широти, 30 град. 20 мін. схід. довготи). Саме тому найголовніші пере?селення аріїв, які супро?воджу?валися побудовою обсерваторій, відбувалися у вузькому широтному коридорі. Так, головна західна мегалітична обсерваторія — Стоунгендж (координати: 51 град. 17 мін. півн. широти, 1 град. 50 мін. зах. довготи) — знаходиться на широті Києва. Так само, як і сучасник Стоунгенджа — головна східна арійська обсерваторія Аркаїм на Південному Уралі (28 ст. до н. е.) , координати якої — 52 град. 30 мін. півн. широти, 60 град. схід. довготи.   І Стоунгендж, і Аркаїм однаково віддалені від Києва як центру арійської цивілізації, — приблизно на 30 градусів довготи. В основу планування Стоунгенджа і Аркаїма покладена та ж сама астрономічна модель. У вчених немає сумнівів, що Аркаїм було побудовано аріями — вихідцями з Північного Надчорномор’я. Більш докладно в оригіналі статті - >>> Згадай себе <<<